Із Миколи Некрасова

Прусський барон, почепивши на шию
біле широке жабо в крохмалях,
в цілях докладно збагнути Росію
їздить по їйних ведмежих кутах.

«Як тут із хлібом?» – «Порожні стодоли!»
«Що зі скотом?» – «Від зарази подох!».
Й ледве завівсь про книжки та про школи –
збігли всі геть: «Хай нас милує Бог!

Книг нам не треба, неси до жандарма!
Тут уторік торгував бозна-хто,
ми накупили їх, ніби півдарма,
й мали халепи – цілкових на сто!»

Думає німець, термосячи чохли:
«Що за пригода?! На школі – замок;
ниви посохли, корови подохли;
як ці селяни заплатять оброк?»

«Що добачати й писати в книжчину?»
Й так йому сумно – не милий і світ...
Дай їм, німчуро, побільше хлібину –
і добачай, що́ таке апетит.

(2021)

Із Миколи Некрасова

Управа - під арешт бере
і вже назад не випускає,
олігархат - з казни дере
й ні шеляга не повертає;

зборонці влади - ловлять рать
ліберастичних демагогів;
селяни від землі біжать, -
від позанедбаних облогів,

й останнє - віддають шинкам,
де п’яним - по коліна море...
Нехай на сором буде нам
за їхню темряву та горе!

(2021)

Із Миколи Некрасова

...Як вихор скаче пан з Рязані,
явився: бунт у всій красі.
Він висварив як слід буянів -
і впали на коліна всі!

Нагнавши холоду гарячим,
пішов звитяжець по рядах,
щоб цим навколішках стоячим
коліном дати по зубах...

(2021)

Із Миколи Некрасова

Міг би писати, є вдосталь гарячності,
тільки - утримує ляк:
не перетнути би межі обачності!
Й збутись не можу ніяк...

Вранці я був біля селища рідного,
там, де ростили мене;
стислося серце від смутку завсідного,
й збігло на думку питання одне:

в нас, кажуть, - часу нового становлення,
руху, ідей та надій;
що ж не помітні прикмети оновлення
в бідній вітчизні моїй?

Ті ж самі наспіви тугу нав’язують
в цих нескінченних полях,
і про терпіння так само розказують
пастві попи по церквах.

Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, -
звершень та успіхів брак.
В чому ж секрет благоденства суспільного?..
Й крук мені крякнув: «Дурак!»

Я шугонув його; всівся він плямою
на телеграфні дроти.
Може, на мене донос телеграмою
хочеш відправити ти?!

Думка дурна, та є сенс у рішучості:
звів я рушницю в ту ж мить.
Постріл - і крук не уник злої участі!
Дріт телеграфний дрижить...

(2021)

Із Миколи Некрасова

Розкішне ти, колосся заповітне
родимих нив, -
цвіте, росте, спіліє зе́рно житнє...
А я - зоскнів.

Я створений так дивно небесами
(й це жереб мій),
що хліб ланів, упораних рабами,
мені гіркий...

(2021)

Із Миколи Некрасова

Стоїть мужик - хитається,
іде мужик - згинається!

З кори його розпучило,
журба-біда замучила.

Лиця такого тьмяного
не вбачити і в п’яного.

Іде - пихтить, іде - і спить;
прибрів туди, де хліб шумить.

Як ідол став над колосом,
співа безсилим голосом:

«Доспій, доспій, хліб-батенько!
Я - ратай твій, Панкратонько!¹

Хлібину з’їм на півсела,
ватрушку з’їм - не менш стола!

Все з’їм один, управлюсь сам.
Хоч мати, син проси - не дам!»

(2021)

¹ Цей двовірш узятий з перекладу М.Пригари (1946).

Із Миколи Некрасова

Бідний, невидний Калинонько,
з вигляду - геть не щастить,
лиш розмальовану спиноньку
ветха сорочка таїть.

Шкура вся січена,
постать пригнічена,
в шлунку - з полови гуде;
верчений, кручений,
луплений, мучений,
ледве Калина бреде.

В ноги шинкарику тикнеться,
горе відсуне немов;
й жінці в суботу відкликнеться
з панської стайні ізнов.

(2021)

Із Миколи Некрасова

            1

        Не було би на світі вина -
        зовсім злий був би світ.
        І напевно - не спить сатана! -
        я накоїв би бід.

Мене пан без провини посік.
І таке щось на мене найшло...
Я не те щоб який гордівник,
але ж вперше в житті це було.

Як подумаю - сльози з очей,
й голова - як в якомусь чаду.
Як погляну тепер на людей?
До коханої як підійду?

І лежав я на печі мовчком,
за весь день - бодай щів не поїв;
й нашептав мені біс потайком
купу темних, підбурливих слів.

От на ранок похмурий я встав,
помолитися навіть не зміг,
ні півслова ні з ким не сказав
і пішов без хреста за поріг.

Раптом: «Братику, хочеш вина?» -
закричала сестра мені вслід.
Цілий штоф осушив я до дна -
і уже не пішов у похід.

            2

        Не було би на світі вина -
        зовсім злий був би світ.
        І напевно - не спить сатана! -
        я накоїв би бід.

Степанида, сусідська дочка,
полонила мене по весні;
я посватав її в старика,
і вона обіцялась мені.

Тільки старосту - знати б, коли! -
видно, інший впрохав молодець,
і з немилим її повели
мимо вікон моїх під вінець.

Й охопив мене холод і дріж,
бо ж душа – не з каміння вона!
Нагострив я на старосту ніж
та узяв для наснаги вина.

Та в шинку був у справах своїх
мій дружок, він вгостити бажав;
від вгощення відмовитись - гріх,
я лишивсь та півштофа прийняв.

Потім - ще, і напився упень,
і полегшало трохи немов;
і про ніж я забув у той день,
а уранці - у розум прийшов...

            3

        Не було би на світі вина -
        зовсім злий був би світ.
        І напевно - не спить сатана! -
        я накоїв би бід.

Я з артіллю запевнив купця,
що всі печі йому заміню;
в місяць справу довів до кінця -
і до нього прийшов по платню.

Недодав, лиходійська душа!
Я - картати, страхати судом;
«Так не буде тобі ні гроша!» -
і звелів мене гнати притьмом.

І хоч як докладав я зусиль,
а й за місяць не видрав той борг;
не постачив платнею артіль -
і тепер мене тягнуть в острог...

Наточивши сокиру ущерть,
«Пропадай!» - сам собі я сказав;
причаївсь, розлютований всмерть,
біля дому купця - і чекав.

Та підмерз, а навпроти - корчма,
тож до неї погрітись ввіпхнувсь;
там я випив, побивсь із двома -
і уже в околодку проснувсь...

(2021)

Із Миколи Некрасова

«Їж тетерю, Яшо,
молочка нема...»
«Де ж корівка наша?»
«Взяли швиргома:

пан таку породу
в гурт збирає свій...»
Хороше народу
в Русі пресвятій!

«Де всі наші кури?» -
поміж дочок гуд.
«Не шуміть, дівчури,
з’їв їх земський суд;

взяв іще підводу,
й обіцяв постій...»
Хороше народу
в Русі пресвятій!

Ниє в баби спина,
а діжа - не жде!
Й донька Катерина
знов на ум іде:

із двірні - в господу
не вернутись їй...
Хороше народу
в Русі пресвятій!

Плачте, батько-мати,
бо збирають з хат:
хлопців - цар, в солдати,
пан - на двір дівчат.

Ми́нуть лиш юроду:
у родині скній...
Хороше народу
в Русі пресвятій!

(2021)

Із Миколи Некрасова

- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.

Звісно, як стався наклад -
визвали ми станового;
він же - слизький, наче гад,
й користі з нього - нічого:

«Ваші ведмежі кути, -
каже, - я знати не знаю;
де мені слідства вести,
й висікти всіх не встигаю!»

Так і поїхав ні з чим,
навіть не бачив діброви...
Трібний тут з волості чин
чи депутат повітовий!

Мотрі, рекрутці новій,
ще раз дісталося нині:
донечку - з рік було їй -
з’їли незамкнені свині;

в Липках невістка одна
свекра узяла на вила;
за́ що - напевне, він зна...
Громом підпаска убило.

Сталася буря така!
В ріках - аж повені прикрі!
Як на Великдень в дячка,
дзвони гуділи на вітрі.

Хлопець би, звісно, вцілів,
тільки - хтось крикнув з дороги:
«Що ж ти під деревом сів?
Гірше там, вийди, убогий!»

Звіривсь на старших дітвак,
сів під рядном на горбочку;
Бог і націлив відтак
грім в цю самісіньку точку!

В Гірках оцей буревій
вкоїв пожар страховитий;
нижче - Корчівка, так їй
випало теж погоріти.

В Гірках пожар майже стих,
ждали, обійде Корчівку...
Дивляться - вітер на них
гонить вогонь без спочивку!

Полум’ю навстріч пішли
піп та дячок з корогвою -
пагубу не відвели:
видно, Господь не вдостоїв.

(2021)

Із Миколи Некрасова

В столицях - шум, гримлять витії,
словесна точиться війна...
А там, у глибині Росії -
одвічна тиша сумотна.

Лиш вітер бавиться листвою
плакучих верб пришляхових,
та вигинається дугою,
цілуючись із борозною,
колосся в нивах золотих...

(2021)

Із Миколи Некрасова

Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
ти і незміряна, ти і зневажена,
матінко Русь!

В рабстві розрівняне поле прополоте, -
серце простолюду, кажуть, - як золото!

Сила населення, сила взаконена -
совість безтрепетна, правда схоронена!

Сила із правдою не уживається, -
жертвує правдою й не переймається.

Русь не ворушиться, Русь - як придавлена...
Й раптом прокинеться, іскрою вжалена;

вийдуть із вилами, в звісному прагненні:
жита - по зернятку гори натягнені!

Рать підіймається - військо нелічене!
Сила небачена, непокалічена!

Ти і розорена, ти і назбирана,
ти і покривджена, ти і незміряна,
матінко Русь!

(2019)

Із Миколи Некрасова

«Служиш в Росгвардії ти, на біду;
стане вільніше - втечеш, вертухаю?»
«Що мені воля? Куди я піду?
В мене родини немає;

я по природі та звичці - лакей,
хліб здобувати не вмію;
тільки і знаю - в’язнити людей...
Горе мені, лиходію!..»

(2019)

Із Миколи Некрасова

Звуть недаремно дрімучою
вдачу рабів-росіян:
чим їх нещадніше мучає,
тим для них ліпше той пан.

(2018)

Із Миколи Некрасова

Аж ось вони ізнов, - місця знайомі ті,
де пращурів моїх пройшли літа пусті,
пройшли поміж гульні, поміж дурного чванства,
розпусти дикої й місцевого тиранства...

З огидою тепер я оглядаю двір -
й розраджуюся тим, що зрубаний той бір,
в якому у жару була така принада;
попсовані лани, повимирало стадо,
криничка висохла, не чищена ніким,
та похилився вбік пустий похмурий дім...

(2019)

Із Миколи Некрасова

Врешті-решт із Кенігсберга
я в краї прибув сумні,
де не люблять Гутенберга
та знаходять смак в лайні.

Випив руського настою,
знов почув «єбьона мать»,
й потяглась переді мною
пик російських сива рать...

(2019)

Із Миколи Некрасова

1
В старости Вакули бабка Неоніла
на ремонт хатинки дошки попросила.
Староста відмовив, а вона – знай нудить:
«От як пан приїде – зразу нас розсудить!
Він же сам побачить, що не обійдуся,
й скаже дошки дати...» – Так і снить бабуся.

2
А новий сусіда – добрий шмат землиці
у селян відрізав через плутні ниці.
Й чинно розумують у громаді люди:
«От як пан приїде – землемірам буде!
Він-бо розбереться, й тільки скаже слово -
нашу всю землицю віддадуть нам знову».

3
Кріпосну Наталку сватав хлопець вільний;
тільки управитель – до весіль не схильний.
«Почекаєм, Петре, – шепотить Наталя. -
От як пан приїде...» – І таке все далі.
Діти та дорослі, тільки щось на сором -
«От як пан приїде...» – примовляють хором...

4
Вмерла Неоніла; крадена землиця
у нових сусідів житом золотиться;
вже колишнім дітям час розумувати;
вільний хлоп-коханець втрапив у солдати;
втратила Наталя на заміжжя види...
Пана все немає, пан усе не їде.

5
Та нараз опівдні на кінці дороги
в мареві з’явились похоронні дроги;
а на катафалку з неприступним видом -
пан старий у гробі; а наступний – слідом.
Погребли старого, свіжий сльози витер -
й рушив, як буває, у Москву та Пітер...

(2019)