
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

1855. Забуте село
1
В старости Вакули бабка Неоніла
на ремонт хатинки дошки попросила.
Староста відмовив, а вона – знай нудить:
«От як пан приїде – зразу нас розсудить!
Він же сам побачить, що не обійдуся,
й скаже дошки дати...» – Так і снить бабуся.
2
А новий сусіда – добрий шмат землиці
у селян відрізав через плутні ниці.
Й чинно розумують у громаді люди:
«От як пан приїде – землемірам буде!
Він-бо розбереться, й тільки скаже слово -
нашу всю землицю віддадуть нам знову».
3
Кріпосну Наталку сватав хлопець вільний;
тільки управитель – до весіль не схильний.
«Почекаєм, Петре, – шепотить Наталя. -
От як пан приїде...» – І таке все далі.
Діти та дорослі, тільки щось на сором -
«От як пан приїде...» – примовляють хором...
4
Вмерла Неоніла; крадена землиця
у нових сусідів житом золотиться;
вже колишнім дітям час розумувати;
вільний хлоп-коханець втрапив у солдати;
втратила Наталя на заміжжя види...
Пана все немає, пан усе не їде.
5
Та нараз опівдні на кінці дороги
в мареві з’явились похоронні дроги;
а на катафалку з неприступним видом -
пан старий у гробі; а наступний – слідом.
Погребли старого, свіжий сльози витер -
й рушив, як буває, у Москву та Пітер...
(2019)
*** ОРИГІНАЛ ***
Забытая деревня
1
У бурмистра Власа бабушка Ненила
Починить избенку лесу попросила.
Отвечал: «Нет лесу, и не жди - не будет!»
«Вот приедет барин - барин нас рассудит,
Барин сам увидит, что плоха избушка,
И велит дать лесу», - думает старушка.
2
Кто-то по соседству, лихоимец жадный,
У крестьян землицы косячок изрядный
Оттягал, отрезал плутовским манером.
«Вот приедет барин: будет землемерам! -
Думают крестьяне. - Скажет барин слово -
И землицу нашу отдадут нам снова».
3
Полюбил Наташу хлебопашец вольный,
Да перечит девке немец сердобольный,
Главный управитель. «Погодим, Игнаша,
Вот приедет барин!» - говорит Наташа.
Малые, большие - дело чуть за спором -
«Вот приедет барин!» - повторяют хором...
4
Умерла Ненила; на чужой землице
У соседа-плута - урожай сторицей;
Прежние парнишки ходят бородаты
Хлебопашец вольный угодил в солдаты,
И сама Наташа свадьбой уж не бредит...
Барина всё нету... барин всё не едет!
5
Наконец однажды середи дороги
Шестернею цугом показались дроги:
На дрогах высокий гроб стоит дубовый,
А в гробу-то барин; а за гробом - новый.
Старого отпели, новый слезы вытер,
Сел в свою карету - и уехал в Питер.
(1855)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)