Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1855. Забуте село
1
В старости Вакули бабка Неоніла
на ремонт хатинки дошки попросила.
Староста відмовив, а вона – знай нудить:
«От як пан приїде – зразу нас розсудить!
Він же сам побачить, що не обійдуся,
й скаже дошки дати...» – Так і снить бабуся.
2
А новий сусіда – добрий шмат землиці
у селян відрізав через плутні ниці.
Й чинно розумують у громаді люди:
«От як пан приїде – землемірам буде!
Він-бо розбереться, й тільки скаже слово -
нашу всю землицю віддадуть нам знову».
3
Кріпосну Наталку сватав хлопець вільний;
тільки управитель – до весіль не схильний.
«Почекаєм, Петре, – шепотить Наталя. -
От як пан приїде...» – І таке все далі.
Діти та дорослі, тільки щось на сором -
«От як пан приїде...» – примовляють хором...
4
Вмерла Неоніла; крадена землиця
у нових сусідів житом золотиться;
вже колишнім дітям час розумувати;
вільний хлоп-коханець втрапив у солдати;
втратила Наталя на заміжжя види...
Пана все немає, пан усе не їде.
5
Та нараз опівдні на кінці дороги
в мареві з’явились похоронні дроги;
а на катафалку з неприступним видом -
пан старий у гробі; а наступний – слідом.
Погребли старого, свіжий сльози витер -
й рушив, як буває, у Москву та Пітер...
(2019)
*** ОРИГІНАЛ ***
Забытая деревня
1
У бурмистра Власа бабушка Ненила
Починить избенку лесу попросила.
Отвечал: «Нет лесу, и не жди - не будет!»
«Вот приедет барин - барин нас рассудит,
Барин сам увидит, что плоха избушка,
И велит дать лесу», - думает старушка.
2
Кто-то по соседству, лихоимец жадный,
У крестьян землицы косячок изрядный
Оттягал, отрезал плутовским манером.
«Вот приедет барин: будет землемерам! -
Думают крестьяне. - Скажет барин слово -
И землицу нашу отдадут нам снова».
3
Полюбил Наташу хлебопашец вольный,
Да перечит девке немец сердобольный,
Главный управитель. «Погодим, Игнаша,
Вот приедет барин!» - говорит Наташа.
Малые, большие - дело чуть за спором -
«Вот приедет барин!» - повторяют хором...
4
Умерла Ненила; на чужой землице
У соседа-плута - урожай сторицей;
Прежние парнишки ходят бородаты
Хлебопашец вольный угодил в солдаты,
И сама Наташа свадьбой уж не бредит...
Барина всё нету... барин всё не едет!
5
Наконец однажды середи дороги
Шестернею цугом показались дроги:
На дрогах высокий гроб стоит дубовый,
А в гробу-то барин; а за гробом - новый.
Старого отпели, новый слезы вытер,
Сел в свою карету - и уехал в Питер.
(1855)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
