Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
"Намалюй перемогу"
Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1876. Як удаються в переполох
Міг би писати, є вдосталь гарячності,
тільки - утримує ляк:
не перетнути би межі обачності!
Й збутись не можу ніяк...
Вранці я був біля селища рідного,
там, де ростили мене;
стислося серце від смутку завсідного,
й збігло на думку питання одне:
в нас, кажуть, - часу нового становлення,
руху, ідей та надій;
що ж не помітні прикмети оновлення
в бідній вітчизні моїй?
Ті ж самі наспіви тугу нав’язують
в цих нескінченних полях,
і про терпіння так само розказують
пастві попи по церквах.
Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, -
звершень та успіхів брак.
В чому ж секрет благоденства суспільного?..
Й крук мені крякнув: «Дурак!»
Я шугонув його; всівся він плямою
на телеграфні дроти.
Може, на мене донос телеграмою
хочеш відправити ти?!
Думка дурна, та є сенс у рішучості:
звів я рушницю в ту ж мить.
Постріл - і крук не уник злої участі!
Дріт телеграфний дрижить...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Как празднуют трусу
Время-то есть, да писать нет возможности.
Мысль убивающий страх:
Не перейти бы границ осторожности -
Голову держит в тисках!
Утром мы наше село посещали,
Где я родился и взрос.
Сердце, подвластное старой печали,
Сжалось; в уме шевельнулся вопрос:
Новое время - свободы, движенья,
Земства, железных путей.
Что ж я не вижу следов обновленья
В бедной отчизне моей?
Те же напевы, тоску наводящие,
С детства знакомые нам,
И о терпении новом молящие
Те же попы по церквам.
В жизни крестьянина, ныне свободного,
Бедность, невежество, мрак.
Где же ты, тайна довольства народного?
Ворон в ответ мне прокаркал: «Дурак!»
Я обругал его грубо невежею.
На телеграфную нить
Он пересел. «Не донос ли депешею
Хочет в столицу пустить?»
Глупая мысль, но я, долго не думая,
Метко прицелился. Выстрел гремит:
Падает замертво птица угрюмая,
Нить телеграфа дрожит...
(1876)
Відомі ще два переклади, обидва погані.
I. Іван Гончаренко (1971)
Як приходить переляк
Взяв би перо, та в душі суперечності.
Думку залякує страх¹:
Не перейти б за межу обережності, -
В голову в’їлось, мов цвях²!
Вранці ми наше село навіщали,
Де я родився, зростав.
Серце, підкорене давній печалі,
Стислось, запитання³ ум нашептав:
Земства свободу, рухи новітні
Час провіщає новий.
Чому ж обнови⁴ сліди непомітні
В бідній вітчизні моїй?
Давні мелодії тугу вимовлюють
Так, як в дитячих літах.
І про терпіння про нове вимолюють
Попики ті ж по церквах.
Темрява та ж селянина свободного⁵, -
Був і зостався - бідак.
Де ж вона - тайна достатку народного?
Ворон в одвіт⁶ мені каркнув: «Дивак!»
Я грубіяна облаяв як слідує⁷.
На телеграфну він нить
Перелетів: «Не депешу, хто відає,
Хоче в столицю пустить?»
Думка дурна, але я, не вагаючись,
Влучно прицілився. Постріл гримить.
Падає птиця, об землю вдаряючись,
Нить телеграфа дрижить...
[1] Чи, може, «страхає ляк»?..
[2] Цвяхи - не «в’їдаються».
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «вільний».
[6] Нема такого слова; є - «відповідь».
[7] Хто та куди слідує?.. Має бути «слід».
II. Дмитро Павличко (2004)
Святкування боязні¹
Часу доволі, нема незалежності,
В кліщах часу² - голова.
Як тут писати? Межа обережності
Здавлює мислі й слова.
Вранці були ми в селі, біля дому,
Там, де я змалку зростав.
Серце, підкорене смутку старому,
Стислось, а розум невкірно питав:
Нова³ епоха - свободи, парадності
Зборів, залізних доріг i надій?
Чом я не бачу обнови⁴ та радості
В бідній вітчизні моїй?
Ті ж такі наспіви з горя кромішнього,
Туги жахна широчінь,
Ті ж і попи, що благають Всевишнього
Більше прислати терпінь.
Бідність по селах, i просвітку жодного,
Раб селянин, хоч уже не кріпак.
Де ж бо ти, тайно достатку народного?
Ворон в одвіт⁵ мені каркнув: «Дурак!»
Я його вилаяв з люттю нетямою.
На телеграфну, простягнуту нить
Він пересів. «Чи донос телеграмою
Хоче послати цю ж мить?»
Думка почварна. Та я не чекатиму.
Б’ю із рушниці. I падає птах.
Так йому й треба, невігласу клятому!
Постріл дрижить⁶ у дротах...
[1] Перекладач знищив фразеологізм.
[2] Неправильний наголос (причому,
в попередньому рядку - правильний!)
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «відповідь».
[6] Постріл не може «дрижати».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)