Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1876. Як удаються в переполох
Міг би писати, є вдосталь гарячності,
тільки - утримує ляк:
не перетнути би межі обачності!
Й збутись не можу ніяк...
Вранці я був біля селища рідного,
там, де ростили мене;
стислося серце від смутку завсідного,
й збігло на думку питання одне:
в нас, кажуть, - часу нового становлення,
руху, ідей та надій;
що ж не помітні прикмети оновлення
в бідній вітчизні моїй?
Ті ж самі наспіви тугу нав’язують
в цих нескінченних полях,
і про терпіння так само розказують
пастві попи по церквах.
Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, -
звершень та успіхів брак.
В чому ж секрет благоденства суспільного?..
Й крук мені крякнув: «Дурак!»
Я шугонув його; всівся він плямою
на телеграфні дроти.
Може, на мене донос телеграмою
хочеш відправити ти?!
Думка дурна, та є сенс у рішучості:
звів я рушницю в ту ж мить.
Постріл - і крук не уник злої участі!
Дріт телеграфний дрижить...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Как празднуют трусу
Время-то есть, да писать нет возможности.
Мысль убивающий страх:
Не перейти бы границ осторожности -
Голову держит в тисках!
Утром мы наше село посещали,
Где я родился и взрос.
Сердце, подвластное старой печали,
Сжалось; в уме шевельнулся вопрос:
Новое время - свободы, движенья,
Земства, железных путей.
Что ж я не вижу следов обновленья
В бедной отчизне моей?
Те же напевы, тоску наводящие,
С детства знакомые нам,
И о терпении новом молящие
Те же попы по церквам.
В жизни крестьянина, ныне свободного,
Бедность, невежество, мрак.
Где же ты, тайна довольства народного?
Ворон в ответ мне прокаркал: «Дурак!»
Я обругал его грубо невежею.
На телеграфную нить
Он пересел. «Не донос ли депешею
Хочет в столицу пустить?»
Глупая мысль, но я, долго не думая,
Метко прицелился. Выстрел гремит:
Падает замертво птица угрюмая,
Нить телеграфа дрожит...
(1876)
Відомі ще два переклади, обидва погані.
I. Іван Гончаренко (1971)
Як приходить переляк
Взяв би перо, та в душі суперечності.
Думку залякує страх¹:
Не перейти б за межу обережності, -
В голову в’їлось, мов цвях²!
Вранці ми наше село навіщали,
Де я родився, зростав.
Серце, підкорене давній печалі,
Стислось, запитання³ ум нашептав:
Земства свободу, рухи новітні
Час провіщає новий.
Чому ж обнови⁴ сліди непомітні
В бідній вітчизні моїй?
Давні мелодії тугу вимовлюють
Так, як в дитячих літах.
І про терпіння про нове вимолюють
Попики ті ж по церквах.
Темрява та ж селянина свободного⁵, -
Був і зостався - бідак.
Де ж вона - тайна достатку народного?
Ворон в одвіт⁶ мені каркнув: «Дивак!»
Я грубіяна облаяв як слідує⁷.
На телеграфну він нить
Перелетів: «Не депешу, хто відає,
Хоче в столицю пустить?»
Думка дурна, але я, не вагаючись,
Влучно прицілився. Постріл гримить.
Падає птиця, об землю вдаряючись,
Нить телеграфа дрижить...
[1] Чи, може, «страхає ляк»?..
[2] Цвяхи - не «в’їдаються».
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «вільний».
[6] Нема такого слова; є - «відповідь».
[7] Хто та куди слідує?.. Має бути «слід».
II. Дмитро Павличко (2004)
Святкування боязні¹
Часу доволі, нема незалежності,
В кліщах часу² - голова.
Як тут писати? Межа обережності
Здавлює мислі й слова.
Вранці були ми в селі, біля дому,
Там, де я змалку зростав.
Серце, підкорене смутку старому,
Стислось, а розум невкірно питав:
Нова³ епоха - свободи, парадності
Зборів, залізних доріг i надій?
Чом я не бачу обнови⁴ та радості
В бідній вітчизні моїй?
Ті ж такі наспіви з горя кромішнього,
Туги жахна широчінь,
Ті ж і попи, що благають Всевишнього
Більше прислати терпінь.
Бідність по селах, i просвітку жодного,
Раб селянин, хоч уже не кріпак.
Де ж бо ти, тайно достатку народного?
Ворон в одвіт⁵ мені каркнув: «Дурак!»
Я його вилаяв з люттю нетямою.
На телеграфну, простягнуту нить
Він пересів. «Чи донос телеграмою
Хоче послати цю ж мить?»
Думка почварна. Та я не чекатиму.
Б’ю із рушниці. I падає птах.
Так йому й треба, невігласу клятому!
Постріл дрижить⁶ у дротах...
[1] Перекладач знищив фразеологізм.
[2] Неправильний наголос (причому,
в попередньому рядку - правильний!)
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «відповідь».
[6] Постріл не може «дрижати».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
