Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.
Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1876. Як удаються в переполох
Міг би писати, є вдосталь гарячності,
тільки - утримує ляк:
не перетнути би межі обачності!
Й збутись не можу ніяк...
Вранці я був біля селища рідного,
там, де ростили мене;
стислося серце від смутку завсідного,
й збігло на думку питання одне:
в нас, кажуть, - часу нового становлення,
руху, ідей та надій;
що ж не помітні прикмети оновлення
в бідній вітчизні моїй?
Ті ж самі наспіви тугу нав’язують
в цих нескінченних полях,
і про терпіння так само розказують
пастві попи по церквах.
Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, -
звершень та успіхів брак.
В чому ж секрет благоденства суспільного?..
Й крук мені крякнув: «Дурак!»
Я шугонув його; всівся він плямою
на телеграфні дроти.
Може, на мене донос телеграмою
хочеш відправити ти?!
Думка дурна, та є сенс у рішучості:
звів я рушницю в ту ж мить.
Постріл - і крук не уник злої участі!
Дріт телеграфний дрижить...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Как празднуют трусу
Время-то есть, да писать нет возможности.
Мысль убивающий страх:
Не перейти бы границ осторожности -
Голову держит в тисках!
Утром мы наше село посещали,
Где я родился и взрос.
Сердце, подвластное старой печали,
Сжалось; в уме шевельнулся вопрос:
Новое время - свободы, движенья,
Земства, железных путей.
Что ж я не вижу следов обновленья
В бедной отчизне моей?
Те же напевы, тоску наводящие,
С детства знакомые нам,
И о терпении новом молящие
Те же попы по церквам.
В жизни крестьянина, ныне свободного,
Бедность, невежество, мрак.
Где же ты, тайна довольства народного?
Ворон в ответ мне прокаркал: «Дурак!»
Я обругал его грубо невежею.
На телеграфную нить
Он пересел. «Не донос ли депешею
Хочет в столицу пустить?»
Глупая мысль, но я, долго не думая,
Метко прицелился. Выстрел гремит:
Падает замертво птица угрюмая,
Нить телеграфа дрожит...
(1876)
Відомі ще два переклади, обидва погані.
I. Іван Гончаренко (1971)
Як приходить переляк
Взяв би перо, та в душі суперечності.
Думку залякує страх¹:
Не перейти б за межу обережності, -
В голову в’їлось, мов цвях²!
Вранці ми наше село навіщали,
Де я родився, зростав.
Серце, підкорене давній печалі,
Стислось, запитання³ ум нашептав:
Земства свободу, рухи новітні
Час провіщає новий.
Чому ж обнови⁴ сліди непомітні
В бідній вітчизні моїй?
Давні мелодії тугу вимовлюють
Так, як в дитячих літах.
І про терпіння про нове вимолюють
Попики ті ж по церквах.
Темрява та ж селянина свободного⁵, -
Був і зостався - бідак.
Де ж вона - тайна достатку народного?
Ворон в одвіт⁶ мені каркнув: «Дивак!»
Я грубіяна облаяв як слідує⁷.
На телеграфну він нить
Перелетів: «Не депешу, хто відає,
Хоче в столицю пустить?»
Думка дурна, але я, не вагаючись,
Влучно прицілився. Постріл гримить.
Падає птиця, об землю вдаряючись,
Нить телеграфа дрижить...
[1] Чи, може, «страхає ляк»?..
[2] Цвяхи - не «в’їдаються».
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «вільний».
[6] Нема такого слова; є - «відповідь».
[7] Хто та куди слідує?.. Має бути «слід».
II. Дмитро Павличко (2004)
Святкування боязні¹
Часу доволі, нема незалежності,
В кліщах часу² - голова.
Як тут писати? Межа обережності
Здавлює мислі й слова.
Вранці були ми в селі, біля дому,
Там, де я змалку зростав.
Серце, підкорене смутку старому,
Стислось, а розум невкірно питав:
Нова³ епоха - свободи, парадності
Зборів, залізних доріг i надій?
Чом я не бачу обнови⁴ та радості
В бідній вітчизні моїй?
Ті ж такі наспіви з горя кромішнього,
Туги жахна широчінь,
Ті ж і попи, що благають Всевишнього
Більше прислати терпінь.
Бідність по селах, i просвітку жодного,
Раб селянин, хоч уже не кріпак.
Де ж бо ти, тайно достатку народного?
Ворон в одвіт⁵ мені каркнув: «Дурак!»
Я його вилаяв з люттю нетямою.
На телеграфну, простягнуту нить
Він пересів. «Чи донос телеграмою
Хоче послати цю ж мить?»
Думка почварна. Та я не чекатиму.
Б’ю із рушниці. I падає птах.
Так йому й треба, невігласу клятому!
Постріл дрижить⁶ у дротах...
[1] Перекладач знищив фразеологізм.
[2] Неправильний наголос (причому,
в попередньому рядку - правильний!)
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «відповідь».
[6] Постріл не може «дрижати».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
