![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
1876. Як удаються в переполох
Міг би писати, є вдосталь гарячності,
тільки - утримує ляк:
не перетнути би межі обачності!
Й збутись не можу ніяк...
Вранці я був біля селища рідного,
там, де ростили мене;
стислося серце від смутку завсідного,
й збігло на думку питання одне:
в нас, кажуть, - часу нового становлення,
руху, ідей та надій;
що ж не помітні прикмети оновлення
в бідній вітчизні моїй?
Ті ж самі наспіви тугу нав’язують
в цих нескінченних полях,
і про терпіння так само розказують
пастві попи по церквах.
Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, -
звершень та успіхів брак.
В чому ж секрет благоденства суспільного?..
Й крук мені крякнув: «Дурак!»
Я шугонув його; всівся він плямою
на телеграфні дроти.
Може, на мене донос телеграмою
хочеш відправити ти?!
Думка дурна, та є сенс у рішучості:
звів я рушницю в ту ж мить.
Постріл - і крук не уник злої участі!
Дріт телеграфний дрижить...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Как празднуют трусу
Время-то есть, да писать нет возможности.
Мысль убивающий страх:
Не перейти бы границ осторожности -
Голову держит в тисках!
Утром мы наше село посещали,
Где я родился и взрос.
Сердце, подвластное старой печали,
Сжалось; в уме шевельнулся вопрос:
Новое время - свободы, движенья,
Земства, железных путей.
Что ж я не вижу следов обновленья
В бедной отчизне моей?
Те же напевы, тоску наводящие,
С детства знакомые нам,
И о терпении новом молящие
Те же попы по церквам.
В жизни крестьянина, ныне свободного,
Бедность, невежество, мрак.
Где же ты, тайна довольства народного?
Ворон в ответ мне прокаркал: «Дурак!»
Я обругал его грубо невежею.
На телеграфную нить
Он пересел. «Не донос ли депешею
Хочет в столицу пустить?»
Глупая мысль, но я, долго не думая,
Метко прицелился. Выстрел гремит:
Падает замертво птица угрюмая,
Нить телеграфа дрожит...
(1876)
Відомі ще два переклади, обидва погані.
I. Іван Гончаренко (1971)
Як приходить переляк
Взяв би перо, та в душі суперечності.
Думку залякує страх¹:
Не перейти б за межу обережності, -
В голову в’їлось, мов цвях²!
Вранці ми наше село навіщали,
Де я родився, зростав.
Серце, підкорене давній печалі,
Стислось, запитання³ ум нашептав:
Земства свободу, рухи новітні
Час провіщає новий.
Чому ж обнови⁴ сліди непомітні
В бідній вітчизні моїй?
Давні мелодії тугу вимовлюють
Так, як в дитячих літах.
І про терпіння про нове вимолюють
Попики ті ж по церквах.
Темрява та ж селянина свободного⁵, -
Був і зостався - бідак.
Де ж вона - тайна достатку народного?
Ворон в одвіт⁶ мені каркнув: «Дивак!»
Я грубіяна облаяв як слідує⁷.
На телеграфну він нить
Перелетів: «Не депешу, хто відає,
Хоче в столицю пустить?»
Думка дурна, але я, не вагаючись,
Влучно прицілився. Постріл гримить.
Падає птиця, об землю вдаряючись,
Нить телеграфа дрижить...
[1] Чи, може, «страхає ляк»?..
[2] Цвяхи - не «в’їдаються».
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «вільний».
[6] Нема такого слова; є - «відповідь».
[7] Хто та куди слідує?.. Має бути «слід».
II. Дмитро Павличко (2004)
Святкування боязні¹
Часу доволі, нема незалежності,
В кліщах часу² - голова.
Як тут писати? Межа обережності
Здавлює мислі й слова.
Вранці були ми в селі, біля дому,
Там, де я змалку зростав.
Серце, підкорене смутку старому,
Стислось, а розум невкірно питав:
Нова³ епоха - свободи, парадності
Зборів, залізних доріг i надій?
Чом я не бачу обнови⁴ та радості
В бідній вітчизні моїй?
Ті ж такі наспіви з горя кромішнього,
Туги жахна широчінь,
Ті ж і попи, що благають Всевишнього
Більше прислати терпінь.
Бідність по селах, i просвітку жодного,
Раб селянин, хоч уже не кріпак.
Де ж бо ти, тайно достатку народного?
Ворон в одвіт⁵ мені каркнув: «Дурак!»
Я його вилаяв з люттю нетямою.
На телеграфну, простягнуту нить
Він пересів. «Чи донос телеграмою
Хоче послати цю ж мить?»
Думка почварна. Та я не чекатиму.
Б’ю із рушниці. I падає птах.
Так йому й треба, невігласу клятому!
Постріл дрижить⁶ у дротах...
[1] Перекладач знищив фразеологізм.
[2] Неправильний наголос (причому,
в попередньому рядку - правильний!)
[3] Неправильний наголос.
[4] «Обнова» - це одяг!
[5] Нема такого слова; є - «відповідь».
[6] Постріл не може «дрижати».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)