
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

1860. Сільські новини (в скороченні)
- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.
Звісно, як стався наклад -
визвали ми станового;
він же - слизький, наче гад,
й користі з нього - нічого:
«Ваші ведмежі кути, -
каже, - я знати не знаю;
де мені слідства вести,
й висікти всіх не встигаю!»
Так і поїхав ні з чим,
навіть не бачив діброви...
Трібний тут з волості чин
чи депутат повітовий!
Мотрі, рекрутці новій,
ще раз дісталося нині:
донечку - з рік було їй -
з’їли незамкнені свині;
в Липках невістка одна
свекра узяла на вила;
за́ що - напевне, він зна...
Громом підпаска убило.
Сталася буря така!
В ріках - аж повені прикрі!
Як на Великдень в дячка,
дзвони гуділи на вітрі.
Хлопець би, звісно, вцілів,
тільки - хтось крикнув з дороги:
«Що ж ти під деревом сів?
Гірше там, вийди, убогий!»
Звіривсь на старших дітвак,
сів під рядном на горбочку;
Бог і націлив відтак
грім в цю самісіньку точку!
В Гірках оцей буревій
вкоїв пожар страховитий;
нижче - Корчівка, так їй
випало теж погоріти.
В Гірках пожар майже стих,
ждали, обійде Корчівку...
Дивляться - вітер на них
гонить вогонь без спочивку!
Полум’ю навстріч пішли
піп та дячок з корогвою -
пагубу не відвели:
видно, Господь не вдостоїв.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Деревенские новости
<...>
- Как урожай? - Ничего.
Горе другое: покрали
Много леску твоего.
Мы станового уж звали.
Шут и дурак наголо!
Слово-то молвит, скотина,
Словно как дунет в дупло,
Несообразный детина!
«Стан мой велик, говорит,
С хвостиком двадцать пять тысяч,
Где тут судить, говорит,
Всех не успеешь и высечь!»
С тем и уехал домой,
Так ничего не поделав;
Нужен-ста тут межевой
Да депутат от уделов!
В Ботове валится скот,
А у солдатки Аксиньи
Девочку - было ей с год -
Съели проклятые свиньи;
В Шахове свекру сноха
Вилами бок просадила -
Было за что... Пастуха
Громом во стаде убило.
Ну уж и буря была!
Как еще мы уцелели!
С церкви-то колокола -
Словно о Пасхе гудели!
<...>
И уцелел бы, да вишь
Крикнул дурак ему Ванька:
«Что ты под древом сидишь?
Хуже под древом-то... Встань-ка!»
Он не перечил - пошел,
Сел под рогожей на кочку,
Ну, а Господь и навел
Гром в эту самую точку!
<...>
Этой же бурей сожгло
Красные Горки; пониже,
Помнишь, Починки село -
Ну и его... Вот поди же!
В Горках пожар уж притих,
Ждали: Починок не тронет!
Смотрят, а ветер на них
Пламя и гонит, и гонит!
Встречу-то поп со крестом,
Дьякон с кадилами вышел,
Не совладали с огнем -
Видно, Господь не услышал!..
<...>
(1860)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)