Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1848. Вино
1
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Мене пан без провини посік.
І таке щось на мене найшло...
Я не те щоб який гордівник,
але ж вперше в житті це було.
Як подумаю - сльози з очей,
й голова - як в якомусь чаду.
Як погляну тепер на людей?
До коханої як підійду?
І лежав я на печі мовчком,
за весь день - бодай щів не поїв;
й нашептав мені біс потайком
купу темних, підбурливих слів.
От на ранок похмурий я встав,
помолитися навіть не зміг,
ні півслова ні з ким не сказав
і пішов без хреста за поріг.
Раптом: «Братику, хочеш вина?» -
закричала сестра мені вслід.
Цілий штоф осушив я до дна -
і уже не пішов у похід.
2
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Степанида, сусідська дочка,
полонила мене по весні;
я посватав її в старика,
і вона обіцялась мені.
Тільки старосту - знати б, коли! -
видно, інший впрохав молодець,
і з немилим її повели
мимо вікон моїх під вінець.
Й охопив мене холод і дріж,
бо ж душа – не з каміння вона!
Нагострив я на старосту ніж
та узяв для наснаги вина.
Та в шинку був у справах своїх
мій дружок, він вгостити бажав;
від вгощення відмовитись - гріх,
я лишивсь та півштофа прийняв.
Потім - ще, і напився упень,
і полегшало трохи немов;
і про ніж я забув у той день,
а уранці - у розум прийшов...
3
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Я з артіллю запевнив купця,
що всі печі йому заміню;
в місяць справу довів до кінця -
і до нього прийшов по платню.
Недодав, лиходійська душа!
Я - картати, страхати судом;
«Так не буде тобі ні гроша!» -
і звелів мене гнати притьмом.
І хоч як докладав я зусиль,
а й за місяць не видрав той борг;
не постачив платнею артіль -
і тепер мене тягнуть в острог...
Наточивши сокиру ущерть,
«Пропадай!» - сам собі я сказав;
причаївсь, розлютований всмерть,
біля дому купця - і чекав.
Та підмерз, а навпроти - корчма,
тож до неї погрітись ввіпхнувсь;
там я випив, побивсь із двома -
і уже в околодку проснувсь...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
1
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Без вины меня барин посек.
Сам не знаю, что сталось со мной?
Я не то чтоб большой человек,
Да, вишь, дело-то было впервой.
Как подумаю, весь задрожу,
На душе всё черней да черней.
Как теперь на людей погляжу?
Как приду к ненаглядной моей?
И я долго лежал на печи,
Всё молчал, не отведывал щей;
Нашептал мне нечистый в ночи
Неразумных и буйных речей,
И на утро я сумрачен встал;
Помолиться хотел, да не мог,
Ни словечка ни с кем не сказал
И пошел, не крестясь, за порог.
Вдруг: «Не хочешь ли, братик, вина?» -
Мне вослед закричала сестра.
Целый штоф осушил я до дна
И в тот день не ходил со двора.
2
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Зазнобила меня, молодца,
Степанида, соседская дочь,
Я посватал ее у отца -
И старик, да и девка не прочь.
Да, знать, старосте вплоть до земли
Поклонился другой молодец,
И с немилым ее повели
Мимо окон моих под венец.
Не из камня душа! Невтерпеж!
Расходилась, что буря, она,
Наточил я на старосту нож
И для смелости выпил вина.
Да попался Петруха, свой брат,
В кабаке: назвался угостить;
Даровому ленивый не рад -
Я остался полштофа распить.
А за первым - другой; в кураже
От души невзначай отлегло,
Позабыл я в тот день об ноже,
А на утро раздумье пришло...
3
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Я с артелью взялся у купца
Переделать все печи в дому,
В месяц дело довел до конца
И пришел за расчетом к нему.
Обсчитал, воровская душа!
Я корить, я судом угрожать;
«Так не будет тебе ни гроша!» -
И велел меня в шею прогнать.
Я ходил к нему восемь недель,
Да застать его дома не мог;
Рассчитать было нечем артель,
И меня, слышь, потянут в острог...
Наточивши широкий топор,
«Пропадай!» - сам себе я сказал;
Побежал, притаился, как вор,
У знакомого дома - и ждал.
Да прозяб, а напротив кабак,
Рассудил: Отчего не зайти?
На последний хватил четвертак,
Подрался - и проснулся в части...
(1848)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
