Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1848. Вино
1
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Мене пан без провини посік.
І таке щось на мене найшло...
Я не те щоб який гордівник,
але ж вперше в житті це було.
Як подумаю - сльози з очей,
й голова - як в якомусь чаду.
Як погляну тепер на людей?
До коханої як підійду?
І лежав я на печі мовчком,
за весь день - бодай щів не поїв;
й нашептав мені біс потайком
купу темних, підбурливих слів.
От на ранок похмурий я встав,
помолитися навіть не зміг,
ні півслова ні з ким не сказав
і пішов без хреста за поріг.
Раптом: «Братику, хочеш вина?» -
закричала сестра мені вслід.
Цілий штоф осушив я до дна -
і уже не пішов у похід.
2
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Степанида, сусідська дочка,
полонила мене по весні;
я посватав її в старика,
і вона обіцялась мені.
Тільки старосту - знати б, коли! -
видно, інший впрохав молодець,
і з немилим її повели
мимо вікон моїх під вінець.
Й охопив мене холод і дріж,
бо ж душа – не з каміння вона!
Нагострив я на старосту ніж
та узяв для наснаги вина.
Та в шинку був у справах своїх
мій дружок, він вгостити бажав;
від вгощення відмовитись - гріх,
я лишивсь та півштофа прийняв.
Потім - ще, і напився упень,
і полегшало трохи немов;
і про ніж я забув у той день,
а уранці - у розум прийшов...
3
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Я з артіллю запевнив купця,
що всі печі йому заміню;
в місяць справу довів до кінця -
і до нього прийшов по платню.
Недодав, лиходійська душа!
Я - картати, страхати судом;
«Так не буде тобі ні гроша!» -
і звелів мене гнати притьмом.
І хоч як докладав я зусиль,
а й за місяць не видрав той борг;
не постачив платнею артіль -
і тепер мене тягнуть в острог...
Наточивши сокиру ущерть,
«Пропадай!» - сам собі я сказав;
причаївсь, розлютований всмерть,
біля дому купця - і чекав.
Та підмерз, а навпроти - корчма,
тож до неї погрітись ввіпхнувсь;
там я випив, побивсь із двома -
і уже в околодку проснувсь...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
1
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Без вины меня барин посек.
Сам не знаю, что сталось со мной?
Я не то чтоб большой человек,
Да, вишь, дело-то было впервой.
Как подумаю, весь задрожу,
На душе всё черней да черней.
Как теперь на людей погляжу?
Как приду к ненаглядной моей?
И я долго лежал на печи,
Всё молчал, не отведывал щей;
Нашептал мне нечистый в ночи
Неразумных и буйных речей,
И на утро я сумрачен встал;
Помолиться хотел, да не мог,
Ни словечка ни с кем не сказал
И пошел, не крестясь, за порог.
Вдруг: «Не хочешь ли, братик, вина?» -
Мне вослед закричала сестра.
Целый штоф осушил я до дна
И в тот день не ходил со двора.
2
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Зазнобила меня, молодца,
Степанида, соседская дочь,
Я посватал ее у отца -
И старик, да и девка не прочь.
Да, знать, старосте вплоть до земли
Поклонился другой молодец,
И с немилым ее повели
Мимо окон моих под венец.
Не из камня душа! Невтерпеж!
Расходилась, что буря, она,
Наточил я на старосту нож
И для смелости выпил вина.
Да попался Петруха, свой брат,
В кабаке: назвался угостить;
Даровому ленивый не рад -
Я остался полштофа распить.
А за первым - другой; в кураже
От души невзначай отлегло,
Позабыл я в тот день об ноже,
А на утро раздумье пришло...
3
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Я с артелью взялся у купца
Переделать все печи в дому,
В месяц дело довел до конца
И пришел за расчетом к нему.
Обсчитал, воровская душа!
Я корить, я судом угрожать;
«Так не будет тебе ни гроша!» -
И велел меня в шею прогнать.
Я ходил к нему восемь недель,
Да застать его дома не мог;
Рассчитать было нечем артель,
И меня, слышь, потянут в острог...
Наточивши широкий топор,
«Пропадай!» - сам себе я сказал;
Побежал, притаился, как вор,
У знакомого дома - и ждал.
Да прозяб, а напротив кабак,
Рассудил: Отчего не зайти?
На последний хватил четвертак,
Подрался - и проснулся в части...
(1848)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
