Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1848. Вино
1
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Мене пан без провини посік.
І таке щось на мене найшло...
Я не те щоб який гордівник,
але ж вперше в житті це було.
Як подумаю - сльози з очей,
й голова - як в якомусь чаду.
Як погляну тепер на людей?
До коханої як підійду?
І лежав я на печі мовчком,
за весь день - бодай щів не поїв;
й нашептав мені біс потайком
купу темних, підбурливих слів.
От на ранок похмурий я встав,
помолитися навіть не зміг,
ні півслова ні з ким не сказав
і пішов без хреста за поріг.
Раптом: «Братику, хочеш вина?» -
закричала сестра мені вслід.
Цілий штоф осушив я до дна -
і уже не пішов у похід.
2
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Степанида, сусідська дочка,
полонила мене по весні;
я посватав її в старика,
і вона обіцялась мені.
Тільки старосту - знати б, коли! -
видно, інший впрохав молодець,
і з немилим її повели
мимо вікон моїх під вінець.
Й охопив мене холод і дріж,
бо ж душа – не з каміння вона!
Нагострив я на старосту ніж
та узяв для наснаги вина.
Та в шинку був у справах своїх
мій дружок, він вгостити бажав;
від вгощення відмовитись - гріх,
я лишивсь та півштофа прийняв.
Потім - ще, і напився упень,
і полегшало трохи немов;
і про ніж я забув у той день,
а уранці - у розум прийшов...
3
Не було би на світі вина -
зовсім злий був би світ.
І напевно - не спить сатана! -
я накоїв би бід.
Я з артіллю запевнив купця,
що всі печі йому заміню;
в місяць справу довів до кінця -
і до нього прийшов по платню.
Недодав, лиходійська душа!
Я - картати, страхати судом;
«Так не буде тобі ні гроша!» -
і звелів мене гнати притьмом.
І хоч як докладав я зусиль,
а й за місяць не видрав той борг;
не постачив платнею артіль -
і тепер мене тягнуть в острог...
Наточивши сокиру ущерть,
«Пропадай!» - сам собі я сказав;
причаївсь, розлютований всмерть,
біля дому купця - і чекав.
Та підмерз, а навпроти - корчма,
тож до неї погрітись ввіпхнувсь;
там я випив, побивсь із двома -
і уже в околодку проснувсь...
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
1
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Без вины меня барин посек.
Сам не знаю, что сталось со мной?
Я не то чтоб большой человек,
Да, вишь, дело-то было впервой.
Как подумаю, весь задрожу,
На душе всё черней да черней.
Как теперь на людей погляжу?
Как приду к ненаглядной моей?
И я долго лежал на печи,
Всё молчал, не отведывал щей;
Нашептал мне нечистый в ночи
Неразумных и буйных речей,
И на утро я сумрачен встал;
Помолиться хотел, да не мог,
Ни словечка ни с кем не сказал
И пошел, не крестясь, за порог.
Вдруг: «Не хочешь ли, братик, вина?» -
Мне вослед закричала сестра.
Целый штоф осушил я до дна
И в тот день не ходил со двора.
2
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Зазнобила меня, молодца,
Степанида, соседская дочь,
Я посватал ее у отца -
И старик, да и девка не прочь.
Да, знать, старосте вплоть до земли
Поклонился другой молодец,
И с немилым ее повели
Мимо окон моих под венец.
Не из камня душа! Невтерпеж!
Расходилась, что буря, она,
Наточил я на старосту нож
И для смелости выпил вина.
Да попался Петруха, свой брат,
В кабаке: назвался угостить;
Даровому ленивый не рад -
Я остался полштофа распить.
А за первым - другой; в кураже
От души невзначай отлегло,
Позабыл я в тот день об ноже,
А на утро раздумье пришло...
3
Не водись-ка на свете вина,
Тошен был бы мне свет.
И пожалуй - силен сатана! -
Натворил бы я бед.
Я с артелью взялся у купца
Переделать все печи в дому,
В месяц дело довел до конца
И пришел за расчетом к нему.
Обсчитал, воровская душа!
Я корить, я судом угрожать;
«Так не будет тебе ни гроша!» -
И велел меня в шею прогнать.
Я ходил к нему восемь недель,
Да застать его дома не мог;
Рассчитать было нечем артель,
И меня, слышь, потянут в острог...
Наточивши широкий топор,
«Пропадай!» - сам себе я сказал;
Побежал, притаился, как вор,
У знакомого дома - и ждал.
Да прозяб, а напротив кабак,
Рассудил: Отчего не зайти?
На последний хватил четвертак,
Подрался - и проснулся в части...
(1848)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
