Бессмысл.
Пир во время чумы
Вгрызись.
В смысловые коды.
Кто ,если не ты!

Одиночество!
а как ты хотел.
Мир нагнул Беспредел.
общество антител…
Одинок-сейчас значит Смел.!

Страх!
Неведом лишь дуракам.
Аккордом против Там-тамов.
Дудочка ,усмиряет Крыс.
Помни Божьи примеры-промыслы.
Волей-молитвой держись!

Боль!
Генерация диких ос.
Или,заточенных кольев-пуль.
Болит-значит есть еще Мозг.
значит,-сердце видит Путь.

Действие!
есть –Любовь.
Иначе-опять Бессмысл.
Помни-мир в круге седьмом.
В сердце пусти Высь.

Настрой себя на Любовь.

Опускайся в Попсу.
Опускайся.
До захльобу, нудоти -
терпи.
Генеруй непотребнеє шастя!
Бо шість струн-то всього лиш дроти…
Поливай слащавеньким гей-веєм.
Відшліфовуй плебейські серця!
…А ще краще,стань лезбо чи геєм…
І тоді буде все ой-ля-ля.
Стри Лице-полюби Клоунаду!
Будь готовим Слабать під Салат.
Слава ШОУ!
Нам Смислу *не надо*!
Ми-Фуршетнії *звьозди*!Віват!

Життя - графоманська штука…
Плети словеса до Успіху.
Бреши – от і вся Наука.
Терпи – попадеш у Процеси…
Лежи(пардон) – до Гріха до одурі.
Відщіпнеш свої дивіденти.
Гламурствуй.
Ховай Лице,
За бликами світських Лейбів.
Дасть…біс..- і тобі повезе…
Кривляйся,заплутуй сліди
На тлі всесвітнього гопництва..
І точно – заробиш БОНУСА!

І дивно мені,що сталося так,
- Я в місці чужому…
Все, ніби, не те…
Все,ніби,не так…
О-ба!
Життя тече,ні – тягнеться життя…
І дулю крутить хтось через плече.
І серце попікає, чи пече –
ЇЇ уже не треба…
Світ здався страху!..
Тріпається Світ,
У зашморгу безликого Гламуру.
Бог десь дав маху…
Закрився на обід…
І плаче Світ,
Через своїх космічних гуру…
Здались – усі.
І я здаюсь по троху…
Лелею Світ!
Іду на Морок!

***

Воно завжди було таке,
Чи недавно чомусь так сталося…
Світ – тихесенько входить в піке,
Під тамтами гламурної радості…
Світ – конає.
Добий його!
Компромісом тщедушного серця.
І вони – приймуть за свого…
Не дивуйся,не плач,не сердься.
Виживай,бо усі виживають…
Рабствуй волею в братстві Сурка.
Світ конає,конає,конає…
Втни на Трупі його Гопака!

Ти був Вовком колись і Ягнятем.
А тепер вліз в нутро Слимака.
І, дивись,як комфортно й багато…

В этой жизни – ничего нельзя.

Марина Цветаева.

Все что ты можешь –
Лишь стать Исполнителем Чужой Воли.
Чиновником Социальной Логики.
Усмирителем Недовольных.
Окунуть свои руки в Землю.
Теоретиком или Практиком Механики.
Хранителем Трясинной Тверди.
Озвучивателем Ложнонужных Истин.
Кузнецом массовой культуры а-ля ПОПс.
Разгонителем скуки – Комедиантом или
Клоуном.
Провокатором Цензурной Правды.
Приумножителем чужих Сим-Симов.

Какой обширный выбор!!!
А тебе хочется остаться Юродивым.

Ты приучил себя.
К Распахнутости, Одиночеству и Свободе.
Может, ты действительно
Не того… не в себе.
Начитался Старых Романов
Или от рожденья Недоумок.
Что до сих пор не понял
Про Три Кита
На которых держится Мир:
Деньги.
Власть.
Борьба за Хлеб-Голод.
С твоим мозгом что-то НЕ ТАК
Раз ты не всасываешь
Самых элементарных вещей:

ХОЧЕШЬ БЫТЬ САМИМ СОБОЙ –
БУДЬ КАК ВСЕ!

А Любовь все-таки:
Распять себя на Кресте. Во Имя
Любимого тобой Человека¬ –
Сегодня!
Даже если знаешь,
Что он Откажется от Тебя –
Завтра!

Для ноги в ботинке целый мир
выглядит из кожи.
Начинайте с любой точки.
Все они похожи. Все они ведут
к точке отправления.

Антонио Порчио.

Люди проходят Мимо
Солнца.
Деревьев.
Кварталов.
Своих Собратьев.
Люди
Несут Года
В карманах
Тертых одежд.
Люди Усталым Глазом
Делают пробу Света-
Кусают день.
Люди.
Проходят.
Мимо.

А люди могли бы – Плакать.
А люди могли бы – Смеяться.
А люди могли бы – Любить.

Хватит!
Искать Гармоний Тертого Блуда.
Хватит.
Лживым Участием Создания Сорить.
Люди Проходят.
Люди…
Слюнявят Терпением
Терпкую
Черствую
Жизнь.

А люди могли бы – Плакать.
А люди могли бы – Смеяться.
А люди могли бы – Любить.

Их Глина
Постна
До
Дна
И
Сжаты
До
,,Нет”
Их
Пружины.
И Светлое, Чистое ,,ДА”
Святое, Великое ,,ДА”.
Готовы нести их Спины.

Как бы приятно художественно и интересно
не был отделан фонарь,
он прежде всего должен светить.
Оноре де Бальзак

Век подходит к Концу.
Век стирается.
Прячется в Небыль.
Мать История скоро нас
Осиротит.
И родит новой Вехой
Со старой прорехой
На карточном теле
Человеком.
Человеком…
Человек будет вечно искать,
как искал.
и плодить…
и плодиться…
Человеку
все знать
и не знать ничего
не дано.
Человек так устал.
Так устал
Человек
Пребывать человеком.
И за тысячи-тысячи лет
Человеком
не стал
Человек.
Так и не стал.
Человеком.
Разуверился.
Сжился.
Свыкся:

,,А может и впрямь не дано.”

И что толку писать
Эти стертые, потные фразы.
И что толку Колоть себя Небом
И Будень в теле толочь.
Раз не стала Любовь
На этом Шарике
( тысячи раз, и ни разу)
ни Хлебом, ни Хлевом.
Раз осталась всего-то
Любовью –
Любовь.

Вы видите то, что есть, и спрашиваете:
”Почему?”.
Я же мечтаю о том, чего пока нет,
и говорю: ”А почему бы нет?”
Б. Шоу

А я все также Волен Небом,
И все еще Летаю Волей.
Девяти тысяч Болей болен.
Я был, я есть Небесным Хлебом.

Я знаю,
Откроется скоро вторая Глава
В Скрижалях Времени.
Я почти…
Я готов…
Осталось…
Вычистить Ноль из Сердец-хлевов,
Верой пометить Память-усталость.

Формула Глины меняется
на глазах
Зрячих и слепых взглядом.
Ибо, и те, и другие
Видели.
Седьмой Волной.
Как старый седой Старик
Светящийся дивным Светом
Состоящий из Мелко-Ввеликих частиц.
Подбрасывал в Добрый огонь
Новую гроздь Поленьев
Дрожащей вездесущей рукой.
Что и придало Дыму
Такой Аромат Апреля-Лета.
Оттого и старая Глина
Наполнилась новым Миром.



В ней даже стали видны
Частицы
Вечного Света.

Формула Глины меняется на глазах.
Эпоха канула в Лету.
Вторая глава.

Чего только Солнце не может сделать
со Старой Облезлой Стеной.
Жюль Ренар

Ничего нет приятнее Времени Века.
Ничего тяжелее нет.
Навека и безвременно.
Каждый тянет свой След.
В своем Времени.
В своем Бремени.
В календарности лет.
Наблюдая век.
И вроде бы не Калека.
И вроде бы сам Свидетель
или Мастер Века.
А вот, поди, ухватись…
Злобствуй. Хитри. Воюй. Мирись.
Молись.
А он – Век.
Возьмет и выберет Человека.
И не Банкира, не Академика,
А просто Плотника, иль Пастуха…
Поди, разберись –
Такое Благо
За какие Заслуги?
По какому Праву?
И вроде бы неоспоримо:
Свинопас – должен ,,Пасти Свиней.”
Хозяин – Властвовать.
И столетиями холим Аристократию.
И прорехи на старых Храмах залатываем.
А этот приходит в Хитоне стареньком.
Патлатый. Латанный-перелатаный.
Говорит – Просто.
Соберет 12 апостолов –

И ухватит Знанье Века.
А те, после Его
Воскрешения или Погребения
Превратят его в Веру.
И вот уже есть Смысл.
Жить
И Пить
Из Жертовного очага.
Жить в катакомбах.
Убивать и Жалеть врага.
Миловать женщину.
А той Рожать или не Рожать.
Почитать отца и мать.
Писать стихи. Петь. Рисовать.
А в Идее – Тоска.
Крутить Провидения Жернова
Посредством собственного
Нерва. Глаза и Уха.
Говорить Слово.
Слова.
В новой Вариации.
Но не Ново!
Старо!
Боже!!!
Если мы Дети Твои
Созданные Уменьем Твоим.
Из ребра Адама. Из Евы Греха.
Если мы, люди Земли,
чуть больше чем Сор и Шелуха
Пред Глазами Твоими.
Пошли нам кроме:
Войны, Мира;
Любви, Искусства;
Жены, Мужа;
Природы, течений ее во Временах года;
Политики и Диалектики;
Хитрости и Наивности;

Храмов и Усталости;
Молодости и Старости;
Детей и Труда;
Надежды и Нового Урожая;
Микроскопов и Атомных Станций;
Атмосферы и Осадков;
Космических кораблей и Тюрем;
Закона и Умалишенных;
Предчетий Твоих и Пророков;
Дэви Марий и Кривоноговых
Боже!
Мы же Дети Твои!
Пошли нам
ЧЕГО-ТО ЕЩЕ…

За вікном вітер дужий.
Ти сидиш у хаті.
Сумний.
Байдужий.
Палиш цигарку.
Дивишся смутно
У Вічність.
Вічність бере тебе за барги
І повертає лицем до Будня.
Будень-дає ляпасів по щоках.
Лізе болячкою в лівий пах.
Скручує твій шлунок,
Як добра господиня поперену річ.
Хлопче,хлопче,хлопче!
Не дивись смутно в Вічність.
Бо ти дивищся в нікуди.
Наштопор вухо,
Нагостри око,
Розслаб тіло
І лови
Миттєвість.
І Вічність.Вічність.Вічність
Оголить перед тобою тіло,
Прийме тебе в своє лоно.
На.Бери ЇЇ.
Чоловіче.
Кохай-насилуй.
Бо іншого ти не вмієш.
Чоловіче.
І ти так і робиш.
Береш олівцяй на папері
Виводиш:
За вікном вітер дужий.
Ти сидиш у хаті
Сумний,байдужий.
Палиш цигарку.
Дивишся смутно
У Вічність.

За вікном постріл.
То мене попередили.
Щоб не смів.
Правду ткати зі слів.

Та людині дав Бог
Провидіння.
Фатальну Долю.
Нащо ж так?
Щоб Страх
Не мав над Людиною
Влади.

Нас кинули на Базари.
Не Час.
Не Влада.
Не Зрада.
Нас кинули на Базари-
Дурна жага Долара
Осляча віра.
Та рабське тіло.
Нас кинуло на базари.
І ми з*ішачили.
І им отупіли.

Нас кине у війну.
Не злість,не голод.
Нас кине на війну-
Провинна за марно страчений час,
Можливість звести злість на ближньому,
Зневіра й неповага в собі,
Хотіння зробити собі Харакірі.

І ми помремо.
В безглуздому
Боязливому геройстві.
Ми так боїмося…
Ми так жадаємо смерті та крові.

А наша діти…
Лиш наші діти.
Ми всі не знищимось.
Хтось тай залишиться.
Щоб з нашої тупості,
З нашої сірості.
Зробити щось
Святе і велике,
Благородне і прекрасне.
І наші діти,
Лиш наші діти.
Чи їх обмануть,
Як в свій час
Обманули нас?..

Я зрозумів фатальність,
Та все одно боюсь.
Мій страх мене бере
Суєтністю.
І тисне Чорноземом.
Та я женусь.
Із швидкістю зірок
Женусь.
Бо я не тільки на Землі.
Я ще й під Небом!

Кожен помиляється
По своєму.
Молює в мозоку
Сусіда.
День.
Мусить мати якусь Дорогу.
Поки по Землі Йде.

Від чого це залежить.-
Від будови Зрачка.
Кольору Ока.
Групи Крові.
Швидкості її кровообігу.
Росту,Об*єму чи Ваги тіла.
Ширини Кроку.
Зношеності Черевиків
І Піджака.
Якості цигаркового тютюну.
Та-

Кожен рве свій Вузол серця.
Ніби з Заплющеними очима.
І,навіть, не важливо
Міцна чи Немічна рука.
Наскільки Профі,
І в якій галузі.
Суспільної спроби
Пошуку Логіки.
Та Здорового глузду.
Читав»Новий Завіт»
Чи «…Заратустру».
Жнеш Сонячну Енергію
З Колосу.
Чи Бурьонченого вім*я.
Пролетарствуєш біля станка.

Всякий бачить.
Тільки Такк.
Як може тільки він.
І в цьому його Спасіння.
Чи прокляття.
Нам не знати…

Ми маєм якось Жити.
Бо кожен з нас,
Як колос жита
Прив*язаний за Час.
І суть не в Старій Філософії
Чи Новій.
Дві Тищі Літ
Підбитим Птахом
Б*ється Слово.
В Людських Серцях.

З Мук-не змелеш Муки.
На Хліб.
З Мук-тільки Жест Руки.
Тільки Голос.
Голос.
Що Наснагу та Сенс дає
Жати Хліб.

Кволість Вчинку-Смерть.
Смерть-родить
Колос.
Колос-збирається в Сніп.
Сніп-несе Страх.
Голоду.
Страх-був Богом.

Лік-Світ Бога.
Що складається
З Часу,таТерпіння,та Віри.
Осязати Тебе в Кінці-
Дозволиш.
Зійдеш.
А що Далі.
Вже
Ми Хочемо
Ступити за Це.
Надто Хочемо.
Це вже Кінець…

Що є що.
Як все перевернулось.
Чи заплуталось.
Чи вийшло з берегів.
Де є де.
Бо ж-
Горизонт-омана.
Небо-газ.
А хмари-то вода.
Космос-вакуум.
Зірки-гаряча лава.
Світло місяця-дзеркальне відбиття.
Небуття.
Хто є хто.
Коли було коли.
І чи було так,як
Нам розповідали
Скам*янілі мумії,
Пожовклії листки.

Чи це правда,
Що рукописи не горять.
Може,то тиш
Сп*яніла надія,
Вічная мрія.
Прославити
Все що лишилось від тебе.
Своє дороге і єдине
Велике ім*я.
Безпорадне й оманливе
В байдужому Вчора.
Чіпке й життєрадісне
В киснево-сріблястому Нині.
Рукописи не горять.
Та яку мають владу.
Яку мають силу.
Й на скільки.
До 33-х…
З пропорцією
Попельно зменшуватись
З кожним
Відвойованим
Роком у Життя…
Запаливши
В собі
Вічне вогнище
Правди і Істини,
Десь в 14 літ.
Ти так старанно
П*єш прісну воду
Кожного Божого дня.
Продливаючи вік свій.
І гасячи Полум*я Вічне…

Все згорає зі мною,
І попелом стане,
Як Я!
Чоловіче…

Тіло можна втопити в вині.
Завтра можна сховати у вчора.
Та поки солоніє вода на Землі-
Буде так,як не було ніколи.

Можна вірити в себе.
Безмежно і грізно.
І носити себе,як ікону.
Й на себе молитись.
І слізно,і слізно.
Таємно-жагуче
Кохатись у собі.

Можна бути Поетом…

Ти хотів би носити
На своїй
Голові
Великого Білого Капелюха.
Що ж…
Ти багато чого хотів би…
І краплинку з цього навіть робиш.
Краплинку.
Тому-
Навіть у себе вдома,
Ти почуваєшся,як в гостях.
Хоч хотів би
Навіть у гостях
Почуватися,як у себе в дома.
Та…
Боїшся бути смішним
В очах…

Одже.
Тебе пам*ятатимуть
Як того,
Хто хотів би носити
На своїй Голові
Великого Білого Капелюха

Ні Біблія,ні Скіпетр,ні Слово
Не врятували.
І нема Основи,
Яка б Надію давала.
Змішалось все.
І Продано немало.
І Світ кудись несе.
Земля.
На чорному-зірковім покривалі.

І Чоловік на нім-
Червяк.
Хамелеон.
І давить Жаба.
І солов*єм співав б,
Чи орлом літав.
А все одно в Умі,
Чи Хліб.
Чи Влада.

І нас що найменше-
Більше вдвоє.
Бо в кожному по два.
Один-дневний.
Усміхнено-сріблястий.
І лукавий.
А інший…
Приходить ніч…
З собою віч на віч.
Й натягуєш у страсі одіяло
І мовиш»Отче наш».
Ще ніби віриш.
Ще ,ніби,віриш.
Та це рідше.
Бо світишся у ліжку
Болотяно-непевним світлом.
Питаєшся чи Бога чи Себе:
Ну скільки ще?
Ще скільки?

Господи,
Великий Всемогущий!
Святий Боже!
Кінчи цей бедлам.
Бачиш,
Нас вже не страшить
Варитись
Вічність.
У котловій гущі.
Нами втрачене
Святеє слово
«Там».
Ми є Тут.
І ми волієм більше
Жертвувать
За Владу
Чи за Хліб.

Ще Правда,
І Віра,
І Істинність почуттів
У Смерті єдиній присутні.
Бо їй вже байдуже
До твоїх Гріхів і Боргів.
І це розуміють
Близькі і Далекі.
І просто
Присутні.

І тільки Музика сумна…
І тільки Музика…

І є ще Краса.
Але і вона
По вуха в Брехні,
І по пояс в Розпусті.

І бідна Душа
Гірко плаче в тобі.
Безслізно.
І часто.
І часто
У Бійці та Чарці.
І Розум-
Несамовіє.
Тихесенько сходить…
Від Безпорадності.

І є ще Надія
На Душу і Розум.
Та Більшість-не вміє
Та Меншість-не сміє.
Бо важко.
Бо страшно.
Перший
Зробити
Крок.

І скільки сказано
В свій час.
Великого та Вірного.
І все воно проходить
Ніби Повз Нас.
І Ми Йому-
Не Віримо.

І тільки Лірика сумна…
І тільки Лірика…


А ти –Поет.
І ти –мішаєш Жити.
Мішаєш всім.
Бо що твої Вірші…
Бо є вода.
І Тіло хоче Пити.
Бо Хліб є.
Є Боротьба за Хліб.

Пашка,вуличний музикант.

А Пашка душі,
А Пашка душі
Ловив з тротуару прохожих.
Він став юродивим,во ім*я Боже.
Взивала гітара і плакали струни,
А люди все гнали майбутнє в минуле.
Вони б зупинились,вони б послухали,
Та будня часики у скроні стукали.
А ще,було ім. трохи соромно.
За те,що Пашці було не все одно,
За те,що Пашка один єдиний
Во ім.*я Душ їх став –юродивим.
За те,що Пашці,що день-то свято...
За те,що Пашка в них вірить свято

Гітара плакала,гітара кликала,
А струни рвалися,-а Душі микало.
І сиротою на тротуарі
Лежала кепка із мідяками.

І сумно Господь, проходячи мимо,
Срібну монетку у кепку вкинув.

Сто літ вже йде Війна
Вже Гетьмана нема
Живого, п*ять десятків років,
Кривавий несе слід
Шабель наших політ.
А до Свободи,може,
Кілька кроків.
А я-
У душному гамаку
Ніс Тебе по ярмарку,
Врода вся на видоку
(Може хтось і купить).
Дурень.
Вірив,що краса,
Хрест святий і небеса
Будуть запорукой,
Долі з кимось вкупі.
Та чуба вкрила сивина,
А її,як не було,
Так і нема.

Намалювавсь пан Лях.
За безцінь хотів взять,
Та не віддав я.
Він шаблею лякав,
Йому я показав,
Що таке шабля.
Він Хлопом називав-
Я промовчав.
Він Золотим манив,
Та я був впертий.
Бо вже не вперше:
Кричить він «Унія»,
Невитриманий Лях.
А сам в мої краї наведеть шляхт.
Наук різних навчить,
Та по своїму хрестить.
Та,по Своєму Хрестить.

Бо йому,
Що Козак,що Кріпак-
Все-Бидло.
Під іїзуїтський ковпак-
Все-Кривда.

За добре і за зле-
Віддав йому я дяку,
Та України-не продав поляку.

Ізнов:
У душному гамаку
Ніс Її по ярмарку.
Врода вся на видоку-
Може хтось і купить…
Дурень вірив,що Краса,
Хрест святий і Небеса,
Стануть запорукой.
Долі з кимось вкупі.
Та чуба вкрила сивина,
А її,як не було-так і нема.


І ось до зброї клич.
Чи хлоп,а чи панич.
Щоб боронити землю та ідею спраглу
Позабудь про сани.
І навіть дітлахи козакували.
Та мало сил.
Та обмаль сил.
Богдан послав послів у Крим.
Та,що Орда?.
Що та Орда-
Їм,злодіям,аби Ясир!
А тут Цар прислав Бутурліна.
Тут цар прислав Бутурліна.
Ми в Переяславі всі шапки вверх-
«Х-в-а-а-а-а-а-л-а!»,
Тай тут не обійшлось без чвар.
Бо бачив в мені Смерда чи Раба,
Ясновельможний брат,Російський цар.
(Петро послав копать канави та тесать каміння),
Щоб вин7ищить козацькеє коріння.

І знов-
У душному гамаку
Ніс Тебе по ярмарку.
Врода вся на видоку.
(Може хтось і купить).
Дурень вірив.що краса,
Хрест святий і небеса
Стануть запорукою.
Долі з кимось вкупі.
Та чуба вкрила сивина,
А її ,як не було –так і нема…

Ось кобза,ось сума.
Ось Воля!!!Та сліпа…
Та Слово є від серця,
Не будь байдужим,слухай,Сину!
-Родився в панській Польщі.
-Ріс вільним Козаком.
-А помирати що ж,в Малоросії?
Та вірю-через сотні літ.
Збудуєш на своїй Землі,
І як належне прийме це сусід.
Збудуєш,сину,ти жаданну Волю!

Бо я!...
У душному гамаку
Ніс її по ярмарку,
Врода вся на видоку.
Може,хтось і купить…

Кожен помиляється
По своєму.
Молює в мозоку
Сусіда.
День.
Мусить мати якусь Дорогу.
Поки по Землі Йде.

Від чого це залежить.-
Від будови Зрачка.
Кольору Ока.
Групи Крові.
Швидкості її кровообігу.
Росту,Об*єму чи Ваги тіла.
Ширини Кроку.
Зношеності Черевиків
І Піджака.
Якості цигаркового тютюну.
Та-

Кожен рве свій Вузол серця.
Ніби з Заплющеними очима.
І,навіть, не важливо
Міцна чи Немічна рука.
Наскільки Профі,
І в якій галузі.
Суспільної спроби
Пошуку Логіки.
Та Здорового глузду.
Читав»Новий Завіт»
Чи «…Заратустру».
Жнеш Сонячну Енергію
З Колосу.
Чи Бурьонченого вім*я.
Пролетарствуєш біля станка.

Всякий бачить.
Тільки Такк.
Як може тільки він.
І в цьому його Спасіння.
Чи прокляття.
Нам не знати…

Ми маєм якось Жити.
Бо кожен з нас,
Як колос жита
Прив*язаний за Час.
І суть не в Старій Філософії
Чи Новій.
Дві Тищі Літ
Підбитим Птахом
Б*ється Слово.
В Людських Серцях.

Маленька мурашка
Дрібочить ніжками.
Ти дивишся на неї
З небес свого ліжка.
Питаєш себе-
Чому,
Тебе піднято так зависоко.
Але!
Коли ти ступаєщ
Крок,
То ви вже з нею-
Брати.
І,навіть вона-Бог.
Тому що,
Мурашка
Знає
Куди
Іти.
А ти…
Ступивши крок,
Ще навіть не відаєш
Куди зібрався йти.

Кожен по своєму
Бог.

Коли ти питаєш мене
Чому все не так
То я-мовчу…
Сказати тобі,що все мине-
Лише миттєвість правди.
Дивись!
Випав перший сніг.
Він покрив усе-
Інаші поразки,
І наш успіх.
І він нам несе
Якийсь Лік.
І ліпить.
І ліпить.
І ліпить.
Його
На віконому склі,
На тлі,
На дерева.
На всій Землі.
Дивись!
Сніжинка спинилась
Тобі на вії.-
Це Лист Тобі-
Від Бога!
Вона розтанула
Від твого Тепла Крові.
І Ти не знала,
Що Ти
Прийняла його
Й Прочитала.

Поезія-
Розіп*ята Істина,
В Терновому Вінці.
Стан Поєта-
Біль.
Від 3-х Гвіздців.
До 33-х
і За…
Не треба Віршів…
Пали свій
Сигнальний Вогонь.
Скільки хватить
Противу-
Проти-
За.
І все,що б я зараз
Отут не сказав.
Лиш Спроба.
Знайти Логарифм Слова.
І якщо мій Пульс-
Тіла Дух,Молекула Всесвіту.
І якщо Слово-Істина життя на Землі.
А Я,-як і всі тут-
Давно вже
Живий Труп.
То що ж Суттєво?
Важно.
Йти Бройовим Маршем
Вногу до Кривавого Фаршу?
А куди ж Істинна?
А куди ж Істинна Поезія?
А кудиж Мій Стан Поєта…

Зі спрагою Правди-вмирає Істина.
Так рас учили Ті,
Що Нібито знали Великих.
Що нібито Великі так саме Віщали.
Тим,що Нібито знали Великих.
Та нам Збрехали!
До нас донесли лиш частину Правила.
Бо саме Великі казали
ЗІ СПРАГОЮ ПРАВДИ –ВМИРАЄ ІСТИНА,
ТА ІСТИНА-Є СПРАГА ПРАВДИ!
І Істинно за Правду вмирали Великі.

В цьому Місті-все на місці.
Тихий скверик.Білий дім.
Ряд кіосків,є вже церква,є вже костьол.
Мер у кріслі,діти в яслях,
І у дошки вчителі.
В цьому Місті-все на місці,
І у Місті-Осінь.

А Місто б*ється за життя,
Творячи чиюсь волю.
І в цьому проклятті буття
Воно ще вірить в Бога.
І є ще я…
Я йду по Місту,
Курю «Політ» чи «Вінстон».
І що мені до Міста,
І що до мене Місту.
І у Місті-Осінь.

В цьому Місті-все на місці.
Пролетарій у станка,
П*ять днів в тиждень з Планом
Б*ється досі.
І Барижне свято,-непочатий край роботи.
А в ввечері-телесеанс.
Хочеш Сігал,хочеш Шварц.
(а Шварц, так заходить
під вареники і квас).
І в цьому Місті-все на місці.
І у місті-осінь.

В цьому Місті-все на місці.
Ресторани і кафе.
І на пиво можна літом чи зимою.
Банки є,РАПО,Соцбез.
Налогова інспекція-ого яка.
Театр скудніє,скудніють школи.
Але в цьому Місті-все на місці,
І у місті-осінь.

А Місто б*ється за життя,
Творячи чиюсь волю.
І в цьому проклятті буття
Воно ще має Бога.
І є ще я…
Я йду по Місту,
Курю «Політ» чи «Вінстон».
І що мені до Міста,
І що до мене Місту.
І у Місті-Осінь.

В цьому Місті-все на місці.
Вождь у кепочці,в умах,
З постаменту соглядає досі.
Подає нам явний знак:
В кармані-дуля,а так-кулак.
(І такі верной дорогой
Ідьоте,товаріщі).
Та в цьому Місті-все на місці.
І у місті-осінь.

А Місто має депутатів,
У самій Верховній Раді.
Але,що там хочуть нам сказати,
Дуже важко розібрати.
І,якщо добре вслухатись,то,здається,
Що там хочуть всіх послати.
Але нам не привикати.
Ми їм цього не казали,
Але,ми давно вже їх послали.
І тому повиживали.
Отже,
В цьому Місті-все на місці.
І у місті-осінь.

А Місто б*ється за життя,
Творячи чиюсь волю.
Є в Міста воля до життя,
Бо є ще воля в Бога.
І є ще я…
Я йду по Місту,
Курю «Політ» чи «Вінстон».
І що мені до Міста,
І що до мене Місту.
А у Місті-Осінь.

Забуваючи сни про Майбутнє.
Задуваючи свічку Будня.
Ти очима шукаєш Птаха.
В Піднебессях своїх-
Бідолаха.
Ти розколюєш день навпіл,
До-Падіння,та після-Свято.
То повз тебе пройшла Посвята.
То тобі заспівав Третій півень
Пісню Ліні,пісню Страху.

Вже не Хочеш,не Відаєш-
Знаєш.
Там де був,вже тепер не Буваєш.
Ані в Гостях,ні ані Повз.
Що тепер,Пане «Гов».


Цей Світ присадили на Шоу.
Старечі Старці.
А що ім…(страхом_)

А Ти от одягнутий в Чорне.
Під Час набиваєш ногу.
Біжиш,шкутильгаєш,скачеш-
І що Третім оком ти бачиш…

Що.
Цей Світ присадили на Шоу.
Старечі Старці.
А що ім…(шепотом і страхом)

Ти все вже зробив,що міг.
Упав в Епохальний Гріх.
У руки брав Слово-Батіг.
І бив,бив.БИВ!
Десь у Бік.
Поки зрозумів…

Що.
Цей Світ присадили на Шоу.
Старечі Старці.
А що ім…(гірко)

Їм вже не Шукати-Мати.
Їм вже не Творити-Мати.
І Вірити-наче Знати.
Любити-немов Хоронити.
І ссати,і ссати,і Ссати.
На грудях Землі,у Немовляти.
Хліб-Молоко випасати.
В Трикутнику Зеленої Злості-
Чумацькі шляхи-Ховати.

Цей Світ присадили на Шоу.
Старечі Старці.
А що ім…(криком)

А Я –назбираю куль
Гарячих і запашних.
І всіх їх –віддам на брухт.
Хай плавиться Шоу на Пшик.

Бо всі Ми, далебі –Актори.
У цім божевільнім Шоу.
Що виплекали Старечі.
А Я у Чорнім,
До речі…

Ми Країна Рабів?!
Не робіть круглих очей
Панове та Панні.
Бо вже років Стонадцять
Ми Плачемсь Кріпацтвом…
Бо,який же Мужик,
У Здоровому глузді і не Інвалід-
Добровільно віддасть Свою Бабу у Рабство!

Можна тут сперечатись.
«Про» приводити Істин до Чорного моря.
Про Нові Горизонти,чи Долі Кулак.
Але їх вже не Сотні,не Тисячі,
А Міліонни!
Закладають і Долі,і Тіла свої-
За П*ятак.


Ну а Ми-
Відгружаєм Товаром Живим Ешелони!
І за Пивом розкручуєм Тему,
Що Все в Нас Не Так!
І чекаємо Пенсій від Роксолан,
З-за Кордону.
І хватає не тільки на Хліб,
Ну а ще й на Кабак…

І пророчать на шпальтах усіх
Фарисеї.
Що,мов,почався!
Великий Хохлацький Ісход!
Але то ж не з Полону
Виводять Нарід свій.
Новоявленні Моїсеї.
А в Пустелю плюндрують
Квітучу Країну й Великий Народ!


Ну а Ми-
Відгружаєм Товаром Живим Ешелони!
І за Пивом розкручуєм Тему,
Що Все в Нас Не Так!
І чекаємо Пенсій від Роксолан,
З-за Кордону.
І хватає не тільки на Хліб,
Ну а ще й на Кабак…

Обезпечим Європі
Жонами Своїми
Достойную Старість!
Ну і хай зароблять Копіїку.
Потом,Глумом своїм.
Для убогих Сиріт.
І тоді вже спокійно-
Геть портки,Мужики!
Підперезуйсь Подолом.
Обростай Рогами!
Слава Панству Заморському,
Що взялось обновлять Свіжим Геном
Козацький наш Рід!

А твій Прадід,
Покручував Вуса степенно.
І вклонятися міг,
Лиш Мечу й Бойовому коню.
І коли ставив ногу свою
У Стремено-
І Царьград.
І Париж.
І Равена-
Вклонялись Йому!


Ну а Ми-
Відгружаєм Товаром Живим Ешелони!
І за Пивом розкручуєм Тему,
Що Все в Нас Не Так!
І чекаємо Пенсій від Роксолан,
З-за Кордону.
І хватає не тільки на Хліб,
Ну а ще й на Кабак…

Я,-такий як і Всі.
Й в мене з Буднем
Війна нездоланна.
І не ясно іще до сих пір Хто- Кого.
Та коли він бере мене у лещата,
То повторюю Вам і Собі.
«Ти- Мужик.
Ти ж- Мужик!
Встань заПлуга,за Верстак чи за Кульман,
Ні-то Шабельку у руку візьми.
Але Рук не Впускай Безпорадно.
Й не укроплюй Земельку Святую
Соплями,пардон,й Слізьми!


Бо твій Прадід,
Покручував Вуса Степенно.
І вклонятися Міг,
Лиш Мечу й Бойовому коню.
І коли ставив ногу свою
У Стремено-
І Стамбул,
І Берлін,
І Варшава
Вклонялись Йому.


Ну а Ми-
Відгружаєм Товаром Живим Ешелони!
І за Пивом розкручуєм Тему,
Що Все в Нас Не Так!
І чекаємо Пенсій від Роксолан,
З-за Кордону.
І хватає не тільки на Хліб,
Ну а ще й на Кабак…