Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Анастасія Поліщук

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Мимохіть написане щось романтичне
    Хоч як би думки без перерви
    Збиралися навколо тебе,
  •   Дівчина з ведмедиком: Альтернатива
    Сірий кошлатий ведмедику,
    Мій еквілібристе ілюзій,
  •   Дощі (етюд)
    *Цую - сезон дощів у Японії (з кінця травня і до середини липня, принаймні в Токіо)
  •   Горняткам кави присвячується
    Горнятко кави - не перше точно.
    Закриєш очі - стаєш півтінню.
  •   Фараонові миші
    У кам'янистих пустелях,
    де ніч - нібито відпустка
  •   Серпневе. Обіднє
    Уже котрий день поспіль у вухах самі лише дзвони
    Цикад
  •   Звуки залізниць
    Чую: потяг іде. Звуки станції,
    Гомін, музика, шум навздогін,
  •   Таємниця
    Даремність усього на світі
    Така очевидна мільйонам
  •   Без п'яти
    За вікном - без п'яти п'ятниця,
    Я спросоння все вештаюсь поглядом
  •   Через призму туманного місяця
    Без небажаних домішок спогадів,
    Без навіяних вигадок, пристрасті
  •   Момент
    Усі рядки, слова – ба! – навіть літери
    Здаються вкрай обмеженими, щоб
  •   Мовчазне інтермеццо
    Якщо хочеш про щось говорити, що ж...
    спершу помовч.
  •   A priori
    Не дивись, що небо непокоїться,
    І не думай - не твої гріхи
  •   Замкнуте коло
    І все безперервно, по колу, невпинно:
    Будинок, робота, кафе, може, ринок,
  •   Знову, дурний, вийшов з дому без шапки...
    Знову, дурний, вийшов з дому без шапки.
    Сам невдоволений.
  •   Дотик
    Дотик долоні - донизу, додолу,
    Дотик долоні - увись і до неба,
  •   Мовчазно
    Сьогодні ми вдома, та знаю напевно,
    Якогось світання відправимось в гори,
  •   Загубилась
    Загубилась в думках - так трапилось,
    Ніби вежа в пухкому тумані
  •   Вечір (етюдик)
    Ти падаєш тихо сніжинкою
    Під ноги якійсь незнайомці
  •   Вікна
    Вікна знімають тендітні серпанки
    Вікна своє так показують серце
  •   Ти дихаєш вогкістю
    Ти дихаєш вогкістю,
    Розкішно транспортуючи теплі молекули,
  •   І знову можна...
    і знову можна хоч тоннами їсти яблука
    і о восьмій казати, що вже надто темно
  •   Внутрішній турист
    Приходить час, і я іду - до себе
    Попити чай о п'ятій двадцять дві,
  •   Нове ім'я
    Називаєш ім'я ще свого, ще незнаного бога,
    Та воно вже чуже, вже думками розщеплене на
  •   Мене звати Земля
    Мене звати Земля,
    візьми, обіпрись на мене,
  •   І вже не зрахувати, яке літо…
    І вже не зрахувати, яке літо
    Оманливо пахне кавунами,
  •   Вирок
    А ти мені пиши, пиши, пиши!
    Про ніжний вечір, що вселяє смуток,
  •   У куточку душі ...
    У куточку душі, де дрімає закутавшись Бог
    Ще нескоро світанок, ще темно, неначебто у
  •   Ритм твого серця нагадує стукіт потяга...
    Ритм твого серця нагадує стукіт потяга,
    Повагом з ліжка встаєш і йдеш на балкон.
  •   Мить
    Неважливо, де ти опинишся,
    Неважливо, де спиниться час.
  •   Пороги твоєї кімнати...
    Пороги твоєї кімнати, пороги твоєї оселі
    Чи зможуть стримати хвилі, які підганяє геній?
  •   Буває, так незручно уявляти...
    Буває, так незручно уявляти,
    Як інші люди творять власні вірші,
  •   Кілька ніжних кроків...
    кілька ніжних кроків подушечками пальців по щоці
    набагато тяжчі, довші, виснажливіші, аніж десятки кілометрів
  •   Ластівки
    Не воруши повіками, не руш!
    Бо ти не бачив, а сніжинка-ластівка
  •   Чай
    Зламаний, скривджений, знічений
    Хто ти такий?
  •   Сливово-яблучний
    Ти іди - не лякайся, що вогко.
    У саду поміж яблук і слив
  •   Алегорія (Посвята народам)
    Ти, Каїне, мене прости,
    Я винен сам у своїй смерті
  •   3.30
    Нічого не відбувається, опів на четверту,
    Люди із палицями чи - ба! - парасольками
  •   Коло
    Зламую тіні ще не розбуджених пальців.
    Світло надворі, ледве за шосту, здається.
  •   Останній потяг
    Ще не відірвана від вітру
    Устигла на останній потяг
  •   Страва
    Смачні слова - ковтаю, наче страву,
    Яку із холодильника навшпиньки
  •   Інквізиція
    Береш коробку сірників, кидаєш за пазуху,
    У якості соусу краще додати бензин.
  •   Я не буду
    Я не буду про тебе думати
  •   Sanctum verum
    Не ображаюсь, бо і не образив,
    Лиш наче щось, можливо, їдкий дим
  •   Іди, моя примаро...
    Іди, моя примаро, геть від мене
    Вже світ
  •   Парне вишивання
    Зашиваєш мою свідомість білою грубою ниткою
    По чорній канві - я без розуму
  •   Можна?
    Можна, я ненароком украду твої обійми?
    Покладу собі під голову і ляжу спати,
  •   Ти любиш сукні...
    Ти любиш сукні, зіткані із пристрасті,
    Та чи твоя сорочка теж така?
  •   Гладіатору
    Так повелося – римський імператор
    Махнув рукою – почались бої
  •   Зайдеш у хату...
    Зайдеш у хату – нібито світлиця,
    Столи стоять у білих скатертинах,
  •   Я прокинулась в іншому місті...
    Я прокинулась в іншому місті -
    І повітря занадто прісне,
  •   У темній одежі...
    У темній одежі, неначе пошитій з гагату,
  •   А осінь завжди, певно, що багряна...
    А осінь завжди, певно, що багряна,
    Вином червоним листя оросить,
  •   І рани не болять у переможців
    І рани не болять у переможців.
    Але чомусь коле дещиця свідомості у скронях.
  •   Вересень
    День був занадто сонячний,
    Настрій був надто піднесений,
  •   Правда, любий?
    Коли дощ цілував мокрі шибки,
    Ти мовчав, ледь затиснувши зуби,
  •   Марафон
    Знехмар чоло, посій у ньому сонце,
    Прикрась ланіти маковим вінком
  •   Осторонь, зовсім осторонь...
    Осторонь, зовсім осторонь
    пролітає зграя пташок,
  •   Простота
    Для пустель притаманні не піски,а пустота,
    Для глибин притаманна не темінь, а глибина,
  •   Тисячі дверей, вікон і кватирок...
    Тисячі дверей, вікон і кватирок,
    І якась із них, певно, що твоя.
  •   Іду
    У вітрі - думи,
    У небі - очі,
  •   Навпіл
    Ти загубився? Показати шлях?
    Звичайно, покажу, мій любий пане,
  •   Навіть карти Таро...
    Навіть карти Таро нас роз’єднують,
    Раніше бар’єром стояли відстань, зайнятість,
  •   Бусинка
    Зачарований долею зненацька, чи повірять
    Із розуму зведений ненароком, ненавмисно
  •   А ти зможеш...
    А ти зможеш... всю вічність отак?
    Перехрестями недокресленими?
  •   На мить
    Ідуть години подихом століть,
    І завтра щезне, мов забуте вчора,
  •   На шиї
    Сядь мені на шию, витримаю
    Чи твоя совість така ж міцна...
  •   Мовчи
    Мовчи - мені так сонячно, солодко...
    Чи то гірко, чи, може, неправильно.
  •   Серце билося
    Серце билося крокам в такт,
    Вилітала душа - по граму.
  •   Недоторкана каста
    Я нікому не треба.
    Я блукаю самотньо вночі,
  •   Відкрий вікно
    Відкрий вікно - для сонця і для щастя!
    Нехай туман іде у небуття,
  •   Ти мене запитав ...
    Ти мене запитав, чи я відьма,
    Усміхнувшись у відповідь – ні,
  •   ***
    Заплети думки мої у коси,
    Заплети в них стрічку кольорову,
  •   Дежавю
    Були слова, були знайомі очі,
    Було усе, немовби дежавю,
  •   For him
    I'll sound like a string of the broken guitar
    For him
  •   Ранкове щастя
    Ранкове щастя - небо без війни,
    І ковдра, що так міцно обіймає,
  •   Десь там...
    Я хочу говорити віч-на-віч
    Із тихим ранком, росами умитим,
  •   Калачі
    Цей світ собі не має рівних,
    Тому і рівності нема.
  •   Ворони
    Во́рони-во́рони,
    Ніччю ціловані,
  •   Земля співає
    Земля співає — чом їй не співати,
    Коли її цілують небеса!
  •   Намалюй мене
    Намалюй мене снами з майбутнього,
    Намалюй мене власними мріями.
  •   Один у двох
    А ти – мов дим,
    Ти – гра думок,
  •   Невже правдиво
    Весна прийшла, весна у землю сіяла надію, щастя, радість і добро,
    Цвіло усе, що мало мрію вижити. Біда одна, що жито не цвіло.
  •   Закрию очі
    Закрию очі - полечу кудись,
    Де жайвір щастя ранками віщує,
  •   Фільм - пречудовий
    Я пригощу тебе чаєм гарячим без цукру.
    Сядемо зручно, подивимось разом кіно.
  •   Не ті
    А я - не та, котру ти малював,
  •   А інколи хочеться
    А інколи хочеться, щоб по колу
    З орбіт
  •   Іди сюди, мій любий пілігриме...
    Іди сюди, мій любий пілігриме,
    Іди мерщій, мій стомлений моряче,
  •   Домовичок
    Домовичок - з хитринкою в очах,
    Із вусами, які сховали усміх,
  •   Не можна вільним – у кайдани
    Не можна вільним – у кайдани,
    Не треба щастя в друзки п’яне,
  •   А тут так тісно!
    А тут так тісно! Тісно! Дайте волю!
    Ламаю крила об сталеві прута,
  •   Чумацька феєрія
    Ледь чутно скрип незмащених коліс,
    І зорі впали у п'янкі лимани,
  •   Алоха
    А сонце сипле квіти водограєм,
    А у повітрі океанський бриз...
  •   Вона стоїть у зореві світанку...
    Зірки звели собори між світами,
    І тихо залунало в дзвонах небо,
  •   Невидима струна
    А вам не зрозуміти як душа болить,
    коли немає слів,
  •   Запетляю в літо
    Стежкою барвистою запетляю в літо,
    Жайвором співучим тишу розплету,
  •   А ти усміхайся частіше!
    А ти усміхайся частіше, щоб сонце вуста цілувало,
    Щоб вітер наніс на обличчя осяйного щастя скрижалі.
  •   А Україна все-таки жива
    А Україна все іще жива,
    Ще б'ється серце у житневих грудях,
  •   Ой, плетися мій віночку
    Ой, плетися мій віночку, заплітайся в долю,
    Нехай квіти - моя радість - зацвітуть зі мною.
  •   My sakura
    Spring plunged her fingers into
    the hair of the Earth.
  •   Волошки
    Сині очі степів, тихе небо лугів.
    Волошки.
  •   У нас є все
    Сплітаються в тризуб величні зорі,
    Безмежними житами вкрився лан.
  •   СОНячні промені
    Сьогодні іду по вулиці – люди немов намальовані:
    На вустах в кожного – усмішка, а в очах – сонячні промені.
  •   Треба тиші
    Не треба слів. Не треба. Треба тиші. Вона співа про істину пісні.
    Коли верба струмки віттям колише, послухай тиші мелодійні сни.
  •   ***
    Nature never doubts
    The wisdom of her choices
  •   ***
    The cat is smiling
    To the round sphere of the Moon
  •   ***
    The tree in the yard
    Always whispers unknown words
  •   ***
    The hills stand silent
    Covering the mystery
  •   І йди вперед
    Стули вуста, якщо душа щемить,
    І серце крається на тисячі століть.
  •   Не дивись на землю так окрилено...
    Не дивись на землю так окрилено!
    Не для того погляд затаївсь!
  •   Намистом срібним падали униз...
    Намистом срібним падали униз
    І розбивались об каміння люті,
  •   Прийшов
    Прийшов з ясним чолом і добрими очима,
    Збудив легенько доторкнувшись до плечей,
  •   Балада про життя
    Через сторінки польових орбіт,
    Через сніги скривавлених балад,
  •   Дитина із планети Щастя
    Я ніколи не бачила снігу!
    Розкажіть мені - він темно-синій?
  •   Зупинилась на хвильку послухати вічність...
    Зупинилась на хвильку послухати вічність -
    Може, пані висока шепне щось мрійливо,
  •   Метaморфоза
    Невимовно, сонливо, тяжко вона йшла у бій,
    Фортеця кривава недолі, дарунок голодних мрій.
  •   Літо
    Серед ясних озерець синяви,
    По стежечкам промінисто-барвистим,
  •   Ніжно рукою...
    Ніжно рукою хилить додолу
    Трави весняні вітрець.
  •   Я - королева...
    Я королева, що жадає влади,
    Я промінь сонця, що летить удаль,
  •   Музика
    Яка дзвенить мелодія струнка!
    Немов би ангелів святих капела
  •   Ночь
    Приходит ночь, открыв свои объятья,
    Затмив лазурь небес своей улыбкой,
  •   К К***
    Она сидит и молча смотрит
    На небо тихое вдали.
  •   Он сильный
    Красивый дождь идет сквозь стены света,
    Он не имеет никаких преград,
  •   Всё,чего она просила
    Крыши умываются слезами,
    Вороны кружатся дикой стаей,
  •   You
    Your image has so many words
    For your description and depiction,
  •   Житомир
    Схили буйних трав шовкових
    Стеляться мені до ніг,
  •   Івана Купала
    Легенький вітер так незвично пролетів,
    І таїною шелестіли понад вечір трави.
  •   *****
    Ти бачив, як на небі сяють зорі?
    Чи взрів ти їх сліпучий справжній блиск?

  • Огляди

    1. Мимохіть написане щось романтичне
      Хоч як би думки без перерви
      Збиралися навколо тебе,
      Про це якось важко, даремно
      Писати. Навіщо вертепи
      Водити в жовтневому листі,
      Чекати звичайного дива...
      Усе прозаїчно.
      А сниться
      Немовби все сталось дактилем
      Чи то амфібрахієм.
      Видих
      На повні, мов підлітка груди.
      Думки врізнобіч. Стало тихо
      На мить - трохи навіть безлюдно
      Всередині. Коїться проза
      Рядками скажених верлібрів
      Бо віршем про тебе - не змога
      Не віршем - не варто.
      Безсило
      Здаюся. Думок знову зграї,
      Все знову втрачатиме сенси,
      Єдине залишиться. Знаєш,
      Ти ствердження всіх заперечень



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Дівчина з ведмедиком: Альтернатива

      Сірий кошлатий ведмедику,
      Мій еквілібристе ілюзій,
      Знаєш, як тьохкає-вертиться
      Із кожним безкрайньо безглуздим
      Польотом доверху лапками
      Під ребрами
      Гуп!
      Моє серце?
      Хто грається ким
      Хазяйка чи
      Хазяйкою?
      Як недоречно,
      Сіра кошлата, ти, іграшко,
      Втікати погрожуєш в ирій.
      Що ж, і нехай!
      Трохи скривджена,
      Твого потаємного лігва
      Зранку до ночі шукатиму.
      Ходитиме ґанками осінь.
      В ирій пташиними картами...

      Будильник.
      Ти тут!
      Хух, здалося.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Дощі (етюд)
      *Цую - сезон дощів у Японії (з кінця травня і до середини липня, принаймні в Токіо)

      Цую* ще тут. Безперестанку мряка.
      І вітер хижо пелехатить хмари.
      Так сіро, млосно, стишено і м’яко.
      Найкращий час для запашної кави.
      Пішли на ґанок? Дихати дощами
      І уявляти, що там зліва – гори,
      Одягнені в сніги, чи хоч – тумани.
      До речі, з цукром? Без? І кубик льоду?
      Що буде справа? Як щодо струмочку?
      Який зумів приборкати каміння,
      Такий дзвінкий і зовсім неглибокий.
      Де кава, кажеш? Почекай хвилину.
      Не хочеш річки? Хочеш узбережжя?
      Морських прибоїв? І щоб із штормами?
      Бо лише там є справжня незалежність?
      Моряче, глянь! Он підпливає кава.
      Давай по черзі. Парні числа – море,
      А по непарних – польовий потічок.
      І буде дощ, і кава, і розмова,
      І буде млосно, чорно-біло літньо.
      І буде ґанок, і обідній спокій,
      І неспокійний настрій атмосфери.
      Дощі ще йдуть. Проходять. Крок за кроком
      Цую зникає. Десь навшпиньках – серпень.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Горняткам кави присвячується
      Горнятко кави - не перше точно.
      Закриєш очі - стаєш півтінню.
      Дзеркальний вимір твоїх безодень
      Повік забралом тебе поглинув.

      Горнятко кави - лишився запах.
      У голові - безкінечне віче
      Усіх твоїх несвідомих. Правди
      Знайти не вдасться. Знаходиш відчай.

      Горнятко кави - гірчить, і смаком
      Так лаконічно - про втіху втоми.
      Розплющив очі - четверта кава.
      І всі безодні такі знайомі...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Фараонові миші
      У кам'янистих пустелях,
      де ніч - нібито відпустка
      В арктичні сніги, у пеклі
      Щоденного сонця мангусти

      Навряд чи дрімають. Замість
      Обідніх фієст розкопки
      Проводять, і лапками камінь
      Все котять кудись, аж поки

      На древню споруду схожий
      Трикутників грані разом
      Зійшлися - і вже безодню
      Пустелі прикрасив замок

      Велично, пірамідально
      Здіймається - з манускриптів
      Нащадкам іще не знане
      Обличчя старого Єгипту

      Обвітрене трохи часом,
      У зморшках із битв і воєн
      З очима, немов оази,
      Із величчю рис фараонів

      Ще досі непізнане попри
      Усі експедиції світу...
      Щоправда, десь там у норах
      Живуть фараонові миші

      Єдині на варті сакральних
      Містерій і перероджень
      Все котять і котять камінь
      У першопричинні води

      P.S.
      Кінець - уникаю спокуси
      Багато ділитися з вами:
      Бо пообіцяла мангустам
      Тримати язик за зубами.










      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Серпневе. Обіднє
      Уже котрий день поспіль у вухах самі лише дзвони
      Цикад
      У повітрі позначено спекою
      Тридцять
      Хвилин до обіду
      Хустинкою обличчя та скроні
      Витираю
      Готуюсь до трапези
      Ніби свічка

      Спина
      І пече десь поміж лопаток
      І плавиться віск
      Це все спека
      Чи, може, сутулість
      Ачи цикади
      Стомили
      І кінець аристократії
      Кріслом униз
      Апетит іще не приходив
      Квадрат шоколаду

      Два на два, непогано, авжеж? Трохи більше, ніж простір
      Для переговорів
      Квадрат за мною повторює:
      Зайнявши вичікувальні координати, восками
      Крапля за краплею стає все м'якшим
      А жорсткою

      Залишається спека... та цикади. І небажання
      Апетиту приходити вчасно
      Четвертий стакан
      Лимонаду випився залпом
      Встаю
      Передостання
      Обідня романтика літа
      Пора для споглядань



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Звуки залізниць

      Чую: потяг іде. Звуки станції,
      Гомін, музика, шум навздогін,
      Може, мчаться за он тими пальцями,
      Що маячать у тьмяному склі.

      А, можливо, і ні. Може, рельсами
      По залізних дорогах прощань
      Вони мчаться за тихим переспівом
      На вустах у когось із міщан.

      А, можливо, вони за свободою,
      Що сховалась у складках спідниць,
      Так біжать. Зголоднілі та стомлені,
      Звичні звуки дзвінких залізниць.

      І спіймати ви їх не спіймаєте,
      Бо вони все летять вдалечінь,
      На перонах незримими зграями
      Грати свій рельсо-шпалевий гімн.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Таємниця
      Даремність усього на світі
      Така очевидна мільйонам
      Чомусь віднімаючи змісти
      Сприяє зростанню книжкових
      Сторінок, де кожен мислитель,
      Згадавши свій досвід буремний
      Розкриє усім таємницю.

      Усього на світі даремність



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Без п'яти
      За вікном - без п'яти п'ятниця,
      Я спросоння все вештаюсь поглядом
      По слідах четверга-горе-зрадника:
      Вже зіпсований і не відтвориться.
      За вікном - без п'яти зоряно,
      Все не сплю, розтривожена втечею
      Цього дня.
      Він закінчився втомою,
      Починався, авжеж, недоречністю.
      За вікном - без п'яти музика
      Від будильника змусить прокинутись
      І пробачити зраднику пустощі,
      Він повернеться, певно, за тиждень
      ще.
      За вікном - без п'яти звершення,
      Ледве очі розплющила.
      Повагом
      Я заварюю тільки-но змелену
      Каву.
      П'ятницю вже не зіпсовано.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Через призму туманного місяця
      Без небажаних домішок спогадів,
      Без навіяних вигадок, пристрасті
      Я вдихаю тебе, Японіє,
      Так неповністю,
      Так переривчасто.

      Ти не снишся мені, ти бачишся
      У верхівках дерев за вікнами,
      У будівлях, у сонячних зайчиках
      І у кожному присмерку.
      Нищечком

      Дослухаюсь до твого гомону,
      Меланхолій і тихих радостей,
      Ти щаслива?
      Задумана?
      Стомлена?
      Нерозгадана в безлічі настроїв.

      Споглядаю тебе, Японіє,
      Через призму туманного місяця,
      У логічних твоїх випадковостях
      Так неповністю,
      Так переривчасто.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Момент
      Усі рядки, слова – ба! – навіть літери
      Здаються вкрай обмеженими, щоб
      Момент узяти і назавжди висікти
      В усіх його переливах. Пройшов –
      І все, навік. Лиш образ, лише спогади,
      І вірш – немов дзеркальне відбиття
      У водах хвиль, без умислу змонтоване,
      Одна з найбільш оманливих вистав.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Мовчазне інтермеццо

      Якщо хочеш про щось говорити, що ж...
      спершу помовч.
      Так, щоб тіні в куточках очей призвичаїлись до
      твого настрою,
      наміру,
      погляду,
      потім уздовж і упоперек
      виміряй кожен готовий рядок,
      так, щоб він у вустах поміщався,
      не був громіздким чи занадто малим
      для такого великого дня,
      коли сонце так вчасно спіймало свій новий зеніт,
      Коли хмари легкі,
      коли небо синіє.
      Однак
      не втрачай того присмаку слів, що торкнувся до губ,
      Не шукай рафінад у коробках беззвучних кліше,
      будь собою у кожному складі,
      занурся у звук,
      ніби він тобі досі незнаний зі склепів печер.
      еклектично плекай те, що крутиться на язиці,
      комбінуючи примітивізм і довершеність у
      мовленнєвих гармоніках.
      Лиш не забудь, що стоїть
      на початку тире,
      мовчазне інтермеццо для вуст.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. A priori
      Не дивись, що небо непокоїться,
      І не думай - не твої гріхи
      Змушують і блискавки, і рокоти
      Грозове полотнище прясти
      Без перерви.
      Ти не перший вигадав
      Крок за грань, у простори без меж,
      Де немає правил - там невидано,
      Щоби хтось хотів покласти хрест
      Чи собі на спину, ачи іншому:
      Певно, ще не знають, що є гріх
      У стиранні граней, у відмінностях,
      У житті без трансцендентних примх.
      Крок за грань...
      А хто напевно стверджує,
      Що межа для творчості сердець
      Ось у цьому місці, поруч з мертвими
      Тінями історії.
      Митець, основне людських життів покликання,
      Потребує простору - не стін!
      Он дивись: над зливою розхристаний
      У громах літає херувим.
      Він був першим і вже точно відає:
      Небеса не мають огорож.
      Ти приходь у світ, який ти вигадав
      Кроками своїх загранних прощ.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Замкнуте коло
      І все безперервно, по колу, невпинно:
      Будинок, робота, кафе, може, ринок,
      Дорога назад навмання.
      Як не дивно, повернешся знову в будинок.
      З почином!
      Ти можеш іти на концерти, в театри,
      На площі, до парку читати Петрарку,
      До сотні речей можеш мати завзяття,
      Уникнути пастки нікому не вдасться.
      Ти можеш гуляти всі ночі до ранку,
      У морі чи склянці топити світанки,
      Проте скільки б ти не пробіг, а настане
      Та мить, коли Каїн стає первозданним.
      І все починається знову по колу,
      І вдягненні в місті - в Едемі вже голі,
      І старець стає немовлям.
      За основу беремо не плід,
      Бо шукаємо корінь.
      Знаходимо.
      Знову не те, знову коло
      З рефренів, анафор і тавтологій
      Уранці, удень, уночі і підвечір.

      Ба! Замкнуте коло і є безкінечність.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Знову, дурний, вийшов з дому без шапки...
      Знову, дурний, вийшов з дому без шапки.
      Сам невдоволений.
      Сіють дощі.
      Тим часом скронями, наче по грядках,
      Вітер скитається, тихо скавчить,
      Дім віднаходячи десь у волоссі,
      Може, у зморшках посеред чола,
      Може, за вухом.
      Безпам'ятний, босий,
      Вітер - навзрид, мов чуже немовля,
      Десь попідтинню забуте навмисно,
      Напризволяще покинуте чи
      Промислом долі - одвічне розхристя.
      Вітер зітхає.
      Все сіють дощі.

      Ти так, напевно, і візьмеш за звичку
      Бути притулком для тисяч вітрів.
      Поміж волосся, у рисах обличчя
      Ти якийсь вітер приспав і пригрів.

      Знову виходиш із дому без шапки.
      Хмари - на небі,
      Мир - на душі.
      Вітер не скиглить - співає колядки,
      Поки не втомиться.

      Стихли дощі.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Дотик
      Дотик долоні - донизу, додолу,
      Дотик долоні - увись і до неба,
      Дотик - для щастя, дотик - для болю,
      Дотик - це воля чи кинутий жереб?

      Має людина всю владу - на дотик,
      Може зціляти лиш порухом пальців,
      Може труїти, тож - виклик природи
      Ачи це прояв ментальної праці?

      Ясно, що всі розуміють: долоні,
      Дотик чи влада - неоднозначні,
      Воля - зазвичай! - ховається в скронях,
      В кого забула - будьте обачні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Мовчазно
      Сьогодні ми вдома, та знаю напевно,
      Якогось світання відправимось в гори,
      Немовби на прощу - і кроки священні
      По чорній землі, і зірки, мов бакени,
      І ми, мов німі - не говорим,
      Бо ще не придумано слів, інтонацій,
      І звуків немає - для нас, пілігримів,
      Є тільки чуття, здичавіле зненацька,
      Яке ще не знає ні гриму, ні маски,
      Ні трактів до вічного Риму.

      Сьогодні ми вдома, та це ненадовго,
      І вже просинається щось незвичайне,
      І тягне надвір, за бар'єри, пороги,
      За рамки усталені.
      Ми, босоногі, думками вже в горах.
      Мовчазно.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Загубилась
      Загубилась в думках - так трапилось,
      Ніби вежа в пухкому тумані
      Заховалась.
      Потроху, краплями
      Ледь помітними тишком розтане
      Той туман - і відкриється вежа,
      Її тонкі, засніжені кості,
      А я буду наосліп вештатись,
      Мій туман не спадатиме в роси.
      Не спадає, а ще й густішає,
      І хвилює, і сам хвилюється,
      І вкриває нещадно брижами
      У думках перехрестя вулиці.
      Нічогісінько не розумію
      І бреду манівцями - в тумані,
      Потонувши приречено в мріях,
      Наче вежа, стрічаю світанок.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Вечір (етюдик)
      Ти падаєш тихо сніжинкою
      Під ноги якійсь незнайомці
      І м'яко, розтавши, розніжений,
      Цілуєш підошви відьомські

      Ти падаєш тихо сузір'ями
      У вічі пересічній дамі
      І щирий, щасливий, просвітлений,
      Даруєш обійми задарма

      Ти падаєш тихо листівкою
      У скриньку поштову до пані,
      Тактовно і так доброзичливо
      Розчиниш себе у посланні

      Ти падаєш, вечоре, падаєш,
      Невидимо, ледве помітно,
      Собі і собою незраджений,
      Такий послідовно безслідний.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. Вікна
      Вікна знімають тендітні серпанки
      Вікна своє так показують серце
      Нашим очам – лиш соромляться вранці,
      Паром вкриваючи вогку відвертість.
      Вікна мов очі твоєї кімнати,
      Вікна – дороги до тисяч секретів,
      Будь-коли – вчора, сьогодні чи завтра
      Вікна не зрадять – якщо у корсетах
      Тюлів і штор, занавісок. Гостинно
      Вікна всміхнуться тому, хто назовні.
      Більше – ні слова сторонній людині,
      Одяг для вікон – то вияв любові.
      Та коли тілом виблискують голим,
      Надто у хтивих обіймах сузір’їв,
      Вікна тоді Вам, напевно, не ворог,
      Але й не друг – у такому привіллі
      Вікна показують кожну дрібницю,
      Кожну деталь особистої справи,
      Хто говорив з ким і хто загубився
      У лабіринтах любовної лави,
      Хто що готує і що одягає,
      Ручку, якою історії пише,
      Вікна опісля усе забувають,
      Тільки спочатку нашіптують іншим.

      Висновок проситься з думи про вікна,
      Їхні ознаки та їхню природу:
      Мова французька достатньо логічна –
      Все таки вікна жіночого роду



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Ти дихаєш вогкістю
      Ти дихаєш вогкістю,
      Розкішно транспортуючи теплі молекули,
      Ходиш очима по галактиках незнайомих інших очей,
      І захоплюєш - в радості, в розпачі,
      В гніві - так вміло показуєш вектори,
      Що мурашки по шкірі
      Та по серцю, здається, щем.

      Ти дихаєш вогкістю,
      Такою непритаманною знакам,
      Яким давні греки вручили стихію вогню,
      І у них була залізна логіка.
      А тобі для чого - послідовності, рамки?
      Чи колись було щось таке
      У чому б ти потонув?

      Ти дихаєш вогкістю,
      Вогкістю, яка добряче обпалює,
      Вогкістю, яка висушить усі на світі сльози.
      Я востаннє дивлюсь тобі, хлопче,
      Услід,
      І читаю із жалістю
      Не для моєї галактики
      Твої погодні прогнози.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. І знову можна...

      і знову можна хоч тоннами їсти яблука
      і о восьмій казати, що вже надто темно
      і що холодно ввечері міряти парами
      кроки
      відстані
      погляди
      серця удари

      і знову можна лягати спати до півночі
      і сотнями чашок вливати чай і каву
      і укриватись жовтогарячою ковдрою
      відвернувшись від вітру
      дощів
      та
      ілюзій

      і знову можна самій віч-на-віч із книжкою
      провести всі побачення, навіть одразу
      можна разом у ліжко - спати, ніби з коханим
      знову осінь і
      яблука,
      чай
      ковдра
      кава



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Внутрішній турист
      Приходить час, і я іду - до себе
      Попити чай о п'ятій двадцять дві,
      Порахувати кількість хмар на небі,
      Дивитися на клини журавлів...

      Іду до себе - і не знаю місця,
      Куди приходжу пити теплий чай,
      Ані будинку, ані назви міста,
      Чи довезе туди старий трамвай?

      Але я там - і споглядаю всесвіт,
      Хоч ніби в гостях, упізнала все,
      Думки, сервіз і післясмак від бесід,
      І чай терпкий, повітряні бізе...

      Ось п'ята тридцять. І чекають справи.
      Пора вертатись до нудних реприз
      І замість чаю смакувати каву.
      Іду від себе.
      Внутрішній турист.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    24. Нове ім'я
      Називаєш ім'я ще свого, ще незнаного бога,
      Та воно вже чуже, вже думками розщеплене на
      Зрозумілі концепції, образи, втілення, догми,
      Завеликі, важкі, а моментами навіть нескромні...

      І що маємо?
      Ось надбання:
      Бог - як був, лише нове ім'я.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Мене звати Земля
      Мене звати Земля,
      візьми, обіпрись на мене,
      на мої груди,
      плечі,
      руки,
      коліна,
      стегна,
      на мій живіт,
      і світлом цілуй священні
      зерна.

      Ти не знав,
      але я - божество дописемного часу,
      стародавня Венера
      із короткими повними ніжками
      і такими ж руками - із печерних палаців
      позичена.

      І, можливо, у вічі мені не поглянеш одвік,
      але кожного дня будеш пошепки у підсвідомості
      і грішити, і каятись
      за усе, що не встиг
      скоїти.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. І вже не зрахувати, яке літо…
      І вже не зрахувати, яке літо
      Оманливо пахне кавунами,
      Спокушаючи соковитими
      А насправді - то скошені трави
      Так дурманять. Іду манівцями,
      Ніби в еллінських пустощах Вакха,
      Навмання і на щастя ковтаю
      Кавунове повітря - бо спрагла

      І вже не зрахувати, котрий місяць
      Променади від зірки до зірки
      Мовчки здійснює, скільки амністій
      Я собі обіцяла - за хвіртку
      Кавунами сп'янілого літа
      Час від часу виходити, ніби
      Не існує кордонів і митниць,
      Ніби зникло все істинне й хибне,
      Пити солод гріховного світу
      І ділитися власним безсмертям.
      Тільки як відчинити ту хвіртку,
      Я не знаю - защіпка химерна

      І вже не зрахувати, який вечір
      Намагаюсь все вийти за хвіртку,
      Все ретельно сплановую втечі
      Від свого кавунового літа,
      Але ці свіжоскошені трави,
      Захмелілі від свіжості ночі,
      Пантеличать, підступно дурманять
      Кавунами - тікати не схочеш



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Вирок
      А ти мені пиши, пиши, пиши!
      Про ніжний вечір, що вселяє смуток,
      Про радість,
      Свято,
      Про звичайні будні,
      Про те, про що пліткують в місті люди,
      Про бурі в чашці і в твоїй душі.

      Мені цікаво знати про життя
      Твого кота: що знов на кухні вчворив,
      І з ким сьогодні сядеш ти до столу,
      Чи все гаразд?
      Чи раптом ти не хворий,
      Яка погода: сонце чи сльота?

      Пиши щодня про все - не забувай!
      І що наснилось вчора на світанку,
      Чи почитав газету за сніданком,
      Яку підняти зможеш нині штангу,
      Які шторми у гавані бажань.

      Ти не напишеш.
      Вирок – монолог.
      І не тому, що кинули за грати,
      Чорнил не стане чи адресу втратив...
      А все тому, що можеш існувати
      Лише в уяві, блукачу думок.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. У куточку душі ...
      У куточку душі, де дрімає закутавшись Бог
      Ще нескоро світанок, ще темно, неначебто у
      Материнському лоні: ніхто не запалить свічок
      І не знає табу.

      Де твій Бог поки спить, зачаївшись у мороці, без
      Діадем світлових, не розбуджений ще у церквах
      Твоїх мрій і думок, поки ще не поставлено хрест,
      Не забито ще цвях.

      Поки Бог твій не йде на паломництво в сірі піски,
      Поки бачить у снах коси дів, на захованих під
      Чорні крови тканин, поки меч не наточений і
      Поки місяць не зблід.

      Де твій Бог ще не вигнав себе пізнанням антитез
      І де ділить на нуль, безкінечності лічить вві сні,
      Не бажає пожертв, олтарів, ритуалів, аскез
      І не терпить постів.

      У куточку душі, де дрімає закутавшись Бог,
      Ти його розбуди і себе розбудити зумій.
      Він - ще первісний, з небом в очах і без тривог
      І з думками про мир.

      Він ще поки не знає смаку безнадійності, смут,
      Як іржавіє дух, бо гартований гірше, ніж сталь.
      Але знає одне - у куточку душі, саме тут
      Починається рай.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Ритм твого серця нагадує стукіт потяга...
      Ритм твого серця нагадує стукіт потяга,
      Повагом з ліжка встаєш і йдеш на балкон.
      Ти,
      Поціновувач творчості Йосифа Бродського,
      В тебе кімната - твій мандрівний вагон.

      В тебе вікна - мов лінзи космічних супутників,
      І жалюзі́ - щось більше,
      Аніж антидот
      Від сонячних променів, адже́ ти не любиш сутінки.
      Певно, куліси прикімнатних турбот.

      В тебе всі стіни - неначе запрошують лізти
      Вгору - мерщій!
      Поки не зникла збудженість
      Із твоїм внутрішнім Буддою десь у центрі міста,
      Поки ще є
      Кімнатна напруженість.

      Ритм твого серця нагадує стукіт потяга,
      Плин твоїх дум нагадує плескіт хвиль.
      Ти
      У своїй кімнаті
      Без документів,
      Без одягу,
      Скільки отак подорожей вже здійснив?



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Мить
      Неважливо, де ти опинишся,
      Неважливо, де спиниться час.
      Через поштовх душі чи за примусом,
      Коли доля цвіте чи озиміє,
      Просто мить збережи - про запас.

      І чи ти у собі задихнувся,
      Чи щасливий від мрій оп'янів,
      Маєш погляд, властивий безумцеві,
      Чи заплутався в сенсах презумпції,
      Просто мить збережи - в плині днів.

      Чи ти вранці зустрів чисте небо,
      Чи дощами життя освятив,
      Що громи - наче гімн, гради - гербами,
      А за прапор - лиш гро́зи і темрява,
      Просто мить збережи - в морі снів.


      Будуть ночі та дні, коли в пам'яті,
      Наче в полі, немов неприкаяні,
      Проминатимуть миті - обкрадені,
      У лахміттях, такі занехаяні,
      І проситимуть в тебе подаяння...

      Просто мить збережи - ще незгаяну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Пороги твоєї кімнати...
      Пороги твоєї кімнати, пороги твоєї оселі
      Чи зможуть стримати хвилі, які підганяє геній?
      Чи, може, в оцій от кімнаті за власним письмовим столом
      Ти сам у собі потонеш - такий собі самопотоп.

      Чи матимеш давні ковчеги, щоб виплисти з темних глибин?
      А, може, твій геній - злий геній - не хоче знати склепінь,
      Рятунок в яких - гекатомба богам заборон і табу.
      Що краще - плисти на світ сонця чи обживати труну?

      Що ліпше - голодним, солоним шукати свої океани
      Чи примиритися з домом із горизонтом диванів,
      Задуманих мурів і вікон - досить, щоб вижити... Справді?
      Важливе життя на повну чи безтруботна примарність?

      Пороги твоєї кімнати, пороги твоєї оселі
      Можливо, вони - ті ґрати, може, вони - ті ковчеги?
      На чому зупиниш свій вибір, чи будеш кидати якір?
      Хто дужчий - твій внутршній геній чи, може, поріг кімнати?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Буває, так незручно уявляти...
      Буває, так незручно уявляти,
      Як інші люди творять власні вірші,
      Втискаючи незграбності та грації
      У ті слова,
      Які вони не пишуть, а ніби їх видмухують - очима,
      Руками, серцем, мозком - без розбору!
      Писання віршів, знайте, акт інтимний,
      Коли крізь букви чуєш гул розмови,
      Яка снується часто в наших душах,
      Якій не до вподоби прозвучати,
      Вона лікує,
      ранить,
      мучить,
      душить,
      Коли себе допитуєш завзято.

      Тож уявіть - процес плетіння віршів,
      Як хтось собі чорнилами по спині
      Як хтось згасає, генієм розцвівши...

      Писання віршів, вірте, акт інтимний



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Кілька ніжних кроків...
      кілька ніжних кроків подушечками пальців по щоці
      набагато тяжчі, довші, виснажливіші, аніж десятки кілометрів
      уздовж перону, за потягом, що вже у такт гримить
      музиці твоїх вій, і долонь, і легень, і волосся, й серця

      присунься до стінки у плацкарті, отак, вирівняй плечі
      поглянь у вікно - чи неправда, гарна погода для прогулянки
      а ти все сидиш - у полоні вагону, провідника, рельсів
      заплющуєш очі й усе не слухаєш порад - зсутулений

      кілька кроків пальцями - міліметри, які не зміряти світловою швидкістю
      бо потяг, у якому ти заварюєш зелений без цукру чай
      мчить кудись бездумно, твої щоки не стануть свідками
      небачених відстаней, кроків, поглядів, пристрастей
      на жаль



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Ластівки
      Не воруши повіками, не руш!
      Бо ти не бачив, а сніжинка-ластівка
      На віях, на твоїх дивами й казками
      Гніздечко звила із вітрів та стуж.

      Отак і стій, закривши очі, сам
      З гніздом на віях, на секунди створеним.
      Ще мить - і полетять у вирій скорені
      Твоїм теплом і по твоїх щоках

      Малі пташата. Наче від сльози,
      Блищить щока, цілована щедрівкою...
      Тепер вже можна - сірими бруківками
      Відкрити очі, з раю до землі

      Спадати тихо-тихо, наче сніг,
      Теплом із вуст вітати ніжних ластівок
      І жити-мріти настроєво, казкою
      З надією на мир.
      Не руш повік!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Чай
      Зламаний, скривджений, знічений
      Хто ти такий?
      І для чого?
      Нещодавні віки
      Таких зустрічають неввічливо
      Прологом
      Грубості, наклепів, заздрості.
      Як вижити,
      Щоб собою?
      Днями і тижнями
      Під мазурку спізнілих ластівок,
      Беззбройний,
      Падаєш в лоно безвиході.
      Просто у снах
      Ти - сам-на-сам
      З вічністю, відчаєм.

      Теплий чай топить усі прихоті
      У риториці безглуздих питань.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Сливово-яблучний
      Ти іди - не лякайся, що вогко.
      У саду поміж яблук і слив
      Дуже росяно, дуже!
      Зігрій!
      Чи не треба,
      І крапельку дьогтю,
      Наче вправний і мудрий аптекар,
      Доливай до нектарів зорі,
      Щоби рани загоїлись і
      Щоб у груди ввірвалася спека,
      Щоб не гріти.
      Три кроки назад -
      І нікого, хіба що застуда...
      Чи вже був, а чи, може, ще буде
      Той сливовий і яблучний сад?
      Чи зігрієш, а, може, покинеш,
      Прикриваючись терпкістю рос?
      У такому невіданні проз
      Усе далі простую на північ,
      Де напевно, що ранки - вологі,
      І де подих - одразу в росу.
      Я тебе у сади запрошу,
      Коли зовсім закінчиться дьоготь.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Алегорія (Посвята народам)
      Ти, Каїне, мене прости,
      Я винен сам у своїй смерті
      За те, що був такий відвертий,
      За те, що на жертовник стертий
      Ягнят малих приніс. Пости
      Я всі сповідував, як треба,
      Хоча зазвичай тільки стебла
      Та корінці вживав. До пекла
      За це потрапити не встиг...
      А братовбивство - це ж не гріх!
      Я у раю тебе чекаю,
      Мисливства, правда, тут немає.
      Тобі сподобаються зграї
      Величних ангелів святих.
      Що кажеш? Тобі чорт за брата?
      Що ти жадаєш убивати?
      Що будь Господь і рай проклятий?
      Прости! Ще раз мене прости...

      Отак буває: ненароком
      Люцифер обернеться Богом,
      Святий себе вважає грішним,
      А грішник - праведним. Невтішно.

      А людям - що?
      Як на землі є істина лиш у вині.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. 3.30
      Нічого не відбувається, опів на четверту,
      Люди із палицями чи - ба! - парасольками
      За законом інерції - з роботи одразу на пенсію,
      За законом життя - самотні, з народження стомлені.

      Нічого не відбувається, горять світлофори,
      Жовтий застиг на очах - певно, щось поламалось.
      Читаєш діагноз: хворий, кашель і трохи першить у горлі,
      А насправді першить у душі збайдужіла реальність.

      Нічого не відбувається - чи не відбудеться,
      Ніби поза життям, ніби ночі та дні наскрізь
      Люди, палиці, вулиці, світлофори, пустки і пустощі
      Все чекають в невіданні початку життєвих реприз.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Коло
      Зламую тіні ще не розбуджених пальців.
      Світло надворі, ледве за шосту, здається.
      Їхати далі чи на наступній станції
      Вийти у коло, згублене поміж трапецій?
      Зламую тіні - ніжні, мов заспана пам'ять,
      Що серед ночі ла́сує спогадом. Віник
      Треба було б захопити - змести останки
      Так непомітно світлом розтрощених тіней,
      Так непомітно згублених кіл і трапецій...
      Пізно спинятись - їду все далі, у ранок,
      Поки у вирі відрізків не віднайдеться
      Коло в трапеції поміж трипільських розвалин.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Останній потяг
      Ще не відірвана від вітру
      Устигла на останній потяг
      Двері зачинено.
      Досить
      Одними вітрами жити
      А все ж
      Непомітно
      у коси
      Вплітаєш забутого нитку
      І потяг - раптовий свідок
      Цілунку
      Твого із вітром.

      А також обіймів прозорих
      А також небачених ночей
      І рельси
      огнем клекочуть
      У грудях
      Що в лоні ковдри
      Сховались.
      Учинено злочин,
      Але не поранено гордість,
      Звучать заключні акорди -
      Отримала те
      Що хочеш?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Страва
      Смачні слова - ковтаю, наче страву,
      Яку із холодильника навшпиньки
      Взяла о другій ночі. Так цікаво
      З'їдати ще несписану сторінку.
      Бо губи - в кров: чорнильну чи пророчу
      Вмокаю знову - насолода болем
      Так манить слідом. Чи немає ложки,
      Щоб їсти букви під нічним покровом?
      Усе смакую - аж пече від літер,
      Які байдуже залишала вчора,
      А вже сьогодні, в'ялі та немиті,
      Мерщій готую та несу до столу.

      Слова з вершками відчаю та щастя,
      Це на обід, напевно, чи сніданок.
      Чорнильна кров - священна і пропаща -
      Засохла на вустах м'яким туманом.
      А я все їм і їм о другій ночі,
      Мандрую в кухню за жаданим словом,
      Неначе пілігрим іде на прощу,
      Шукаю мови буквенний жертовник.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Інквізиція
      Береш коробку сірників, кидаєш за пазуху,
      У якості соусу краще додати бензин.
      Ну що, приємно? Приблизно так само райдужно
      Горять прапори. Ти збайдужіло скажеш - Бог із ним!

      Клапоть сукна, хай займається первісним полум'ям!
      Я погоджусь, напевно, що це не великий гріх.
      О новий Торквемадо, хвилинно знедолений,
      Там, де прапор горить, завтра буде пектись чоловік.

      Іскра за іскрою, мало з'явитися вогнище,
      Натомість обвуглено, чорно - кіптява духу.
      Нитка за ниткою - прапор знову розгорнеться,
      Підставивши інше обличчя тобі для наруги.

      Інквізиторе, подивись, навіщо ти нівечиш
      Те гніздо, у якому отримав опірення?
      Твій вогонь - мов недопалок, вкрадений нищечком,
      Чи таким спопелити хотів жовто-синього?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Я не буду
      Я не буду про тебе думати

      Я ще вчора так ствердила,
      І м'якою вогкою крейдою,
      Порівняннями гостро-відвертими
      Затопила нервове збудження.

      Я не буду про тебе думати

      Мов запекла порушниця
      Забігаю у гості з вулиці,
      Забуваю спочатку роззутися
      І стаю несвідомо грубою

      Я не буду про тебе думати

      Відмовляюсь від вольностей
      Своїх дум - догматично, болісно -
      Я - раба не своєї свідомості,
      Запорошена в часі дюнами

      Я не буду про тебе думати

      Ніби ввімкнено темряву,
      Ти погасни - тобі ж так велено,
      Ти зникай між щемлячими нервами,
      Ти зникай у мережі струмами

      Я не буду про тебе думати

      Знову щирістю в дзеркало
      Відлітаю - а пальці схрещені,
      Якщо бути до крихти відвертою,
      Ти вже став жаданою згубою

      Я не можу про тебе не думати



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Sanctum verum
      Не ображаюсь, бо і не образив,
      Лиш наче щось, можливо, їдкий дим
      Попало в очі. Певно, богомазом
      Хотів побути, але не зумів.

      І те, що ніс, не здобуло визнання,
      І то, що бачив, - тільки міражі,
      Ти істину шукав безперестанно,
      А, бач, вона втопилась у вині.

      Вині твоєму, зробленому з хиби,
      Воно солодке - поки ще сліпий,
      Коли прозрієш - то кричиш до хрипу
      Від болю істин і змарнілих мрій.

      Це не отрута - та душа німіє,
      Стає нещадна, грішна без гріха,
      І раптом ти пронизуєш вітрила,
      І дерев'яні палуби тріщать,

      І твої жертви си́віють від страху,
      А я усе латаю кораблі.
      Не ображаюсь, бо і не образив.
      Вітрила - цілі. Істини - святі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Іди, моя примаро...
      Іди, моя примаро, геть від мене
      Вже світ
      І не звивайся у думках шалено
      Облиш
      Іди туди, де дозволяють жити
      Удень
      Де, може, оживеш, мов урочистий
      Тотем
      Іди від мене, не навіюй радість
      Чи сум
      А ти все ближче, боса, підступаєш
      До рун
      Душі моєї не чіпай. Не рухай
      Зірок
      Що сяють, наче перший сніг у грудні
      На двох
      Так скупо, із жадобою... Не хочу
      Тебе
      Ні бачити, ні знову снити ночі
      Сопе
      Мій відчай тихо - ти усе не зникнеш
      З очей
      Тепер не йди - бо я вже ніби й звикла
      Трофей
      У мене буде - ти, моя примаро
      Не йди тепер - дарма, що засвітало



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Парне вишивання
      Зашиваєш мою свідомість білою грубою ниткою
      По чорній канві - я без розуму
      Від цього божевілля, невідання, ризику
      На тебе стаю трохи схожою

      Старанно проколюєш мої мрії циганською голкою
      Гарно виходить - я вже на небі
      Від сірого відчаю, пригнічення,сорому
      Стаю потрохи схожа на тебе

      Який візерунок ти вибереш? Невже чорно-біле сяйво
      Твоєї душі - я розчулена
      Переливом тонів і прозаїчністю барвів
      Тебе у тобі ж і загублюю

      Зашиваєш мою свідомість - певно, своєї свідомості
      Тобі замало - забрав і мою
      Так непомітно, гірко, солодко і болісно
      Зустрінемось в пеклі чи у раю

      Зостанусь для себе чорною матерією відомого
      Творчого заспіву - моя душа
      Від еклектизму думок увечері втомлена
      У скрині схована, не спокушай

      Зустрічами, вишиваннями, латками взаємних ілюзій
      Я вже була на небі - сьомому
      Піде́мо, коли хочеш божевілля, напруги
      Не в рай - на задвірки свідомості

      Знайдемо там полотна - виткані кольорами незримості
      Межі знання - тобою розбито
      У щось невпізнаване, але навіки цілісне
      У першодень взаємного світу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Можна?
      Можна, я ненароком украду твої обійми?
      Покладу собі під голову і ляжу спати,
      Пройшовши крізь вогонь, воду та мідні труби Криму,
      Знайду відпочинок зі смаком свіжої м'яти.

      А можна, я ненароком украду твою душу?
      Розкладу її на столі і буду вивчати,
      Давно не читала історій - людських та блискучих,
      Твоя - напевно, цікава, дарма що прим'ята.

      Можна? Мовчання інколи теж стає відповіддю,
      Красномовною, невимовленою згодою,
      Я, зізнатись, невкраденим устигла насититись,
      Позиченим у кредит з річними відсотками.

      Можна? Ти, можливо, боїшся сказати відверто,
      Твої очі мовчать. Лише спітніли долоні.
      Серед ясної тиші почується шепіт серця:
      - Я не згодний, ні. Я завжди був за чесний обмін.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Ти любиш сукні...
      Ти любиш сукні, зіткані із пристрасті,
      Та чи твоя сорочка теж така?
      Дай поцілую в губи. Все запитуєш:
      Твоя? Авжеж. А, може, й не твоя.

      Ти хочеш танго - крок м'який, невиразний,
      Щоб розум в ліс, а совість - під столом,
      Безумству дати тимчасовий прихисток
      І поєднати лінії долонь...

      А, може, румбу? З ледь помітним натяком
      На непристойність, на інтимність душ,
      Але стоїш, наполовину зляканий.
      Невже боїшся? Скажеш - не боюсь.

      Адже ти любиш сукні, наче полум'я,
      Твоя ж сорочка зшита із льодів,
      Ти весь тремтиш - невже від снігу, холоду?
      А ще безумства, кажеш, захотів!

      Ходи, зігрію, щоб розтали безвісти
      Тремтіння, сумнів - падає Земля
      Кудись униз, у невідому первісність...
      Чи, може, ще спитаєш, чи твоя?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Гладіатору
      Так повелося – римський імператор
      Махнув рукою – почались бої
      Приречені на смерть у мідних латах
      Тебе вітають спалахом душі.

      А він сидить – одягнений у біле,
      Неначе тога забере гріхи,
      Неначе світ відбілиться – все вірить,
      Що він у ризі, в те, що він –святий.

      А на арені – б’ються відчайдухи,
      Їм треба так – на смерть і за життя,
      Їм треба так – не опускати руки,
      А доведеться – стиснувши вуста,

      Все далі в бій, на ворога, на брата!
      На брата? Стійте, що ж це за війна?
      Найгірше в світі, Боже, святотатство –
      Не проклинай же їх, не проклинай!

      Ти їм дай світло, щоб сліпі узріли,
      Хто – ворог їхній, хто – навіки друг,
      Збудити серце – значить, бути сильним,
      Підняти очі – пробудити дух!

      Ось ворог твій, славетний гладіатор!
      Він там, на троні, у обіймах сну,
      Влаштуй нарешті Риму вічне свято –
      Не розділяй, борись і владарюй!

      Нехай виходить на арену смерті,
      Себе продасть або замолить гріх –
      Хай буде першим на дорозі герцю,
      Приречений на смерть – як і усі.

      А поки, Боже, там вверху не плачуть,
      І не бояться за своїх дітей:
      Купив – продав, помилував і стратив,
      Де ще знайти лукавіших юдей?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Зайдеш у хату...
      Зайдеш у хату – нібито світлиця,
      Столи стоять у білих скатертинах,
      І у кутку велика чорна скриня
      Багатства й щастя зо три міхи зичить.

      І хазяї одягнені святково,
      І оксамити, і парча, єдваби,
      Вкривають плоть, але такі незграби -
      Душа геть гола і покрита кров'ю.

      До столу кличуть - прогощайтесь гості!
      Ось вам і їсти, й пити - що захочеш!
      А всі мовчать - бояться взяти ложку,
      А десь дзвенить ножів залізо гостре...

      Напригощали, так що вже не лізе,
      А душі їхні не нап'ються крові...
      Зайдеш у хату - ніби всі здорові,
      Одне але - душа - притулок бісів

      У хазяїв. Розпаслися на святі,
      І вже зі столу зникла скатертина,
      Крадуть своє у себе і у сина...
      Зайдеш у хижу - нібито проклята.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Я прокинулась в іншому місті...
      Я прокинулась в іншому місті -
      І повітря занадто прісне,
      І доріжки занадто чисті,
      Чи я може усе ще сплю?

      Бачу - жайворон в небі щасливий,
      Чиїсь губи - на смак полину,
      Чиїсь очі - мов пілігрими,
      А я бачу і все дивлюсь...

      І щипаю себе знов за лікті,
      І не можу кудись побігти,
      А навколо - усе тендітне,
      Ніби створене з кришталю.

      Знов полиновий присмак на губи,
      А кругом - сновигають люди,
      Все мандрують кудись в нікуди,
      Може, з ними себе знайду?

      Але серцю до того байдуже,
      Чиїсь очі запали в душу,
      І тепер прокидатись мушу,
      В тому місті, де не до сну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. У темній одежі...
      У темній одежі, неначе пошитій з гагату,

      Із темним началом, посіяним вітром у снах,

      Із темною зброєю, темними вістрями шпаг,

      Із ніччю в зіницях – про сонце святе розмовляти.

      У темній душі, де росте безпросвітна ворожість,

      Із темним набатом, що дзвоном глухим у серцях

      Сміється все далі ясніше, ударом хлиста

      Приправлено приторний пряник – і милість не Божа,

      А вже якась темна, чужа, із пекла народжена…

      Із темним оскалом, чорнішим за посмішку бід,

      Із темним вогнем, що віками уже не горить,

      А світло де є? Гуляє чужими народами.

      Чи, може, втомилось і просто заснуло на мить?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. А осінь завжди, певно, що багряна...
      А осінь завжди, певно, що багряна,
      Вином червоним листя оросить,
      І почекає, спиниться на мить -
      Щоб знову йти у такт нових століть.
      І чи твереза, а чи, може, сп'яну
      Погляне вкотре на свою осанну
      І пустить кров - щоб оживити світ.

      Багряна осінь - тут уже, як тут!
      Червоно скрізь - і на душі, і в серці,
      І сонце теж багряно засміється,
      І прапори черленяться відверто,
      І червоніє так осінньо ґрунт,
      І листопад, неначе самосуд,
      Знімає тіні листяних полуд.
      Багряна осінь - це початок весен...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. І рани не болять у переможців
      І рани не болять у переможців.
      Але чомусь коле дещиця свідомості у скронях.
      Ледве вдихаючи повітря, іду спати, відрізуючи пам’ять ножицями.
      Прогонюю сотні думок, неначе нав’язливих воїнів,
      Які намагалися мене сьогодні убити,
      І лягаю на білу подушку головою, неначе із неї упала корона.
      Сповита жаром вогню і натхненням, забарвленим в темно-червоний,
      іду на Ви, пам’ять, ніч, зорі, біль, туга, щастя.
      Іду на Ви, перемого! Що королі!
      Кину виклик самій перемозі.
      Може, тоді мій біль у скронях буде цілком заслуженим,
      Буду ходити перед богинею: чужий прохожий,
      який має право програти,
      а не її труженик.
      А поки що віддаюсь на поталу думкам,
      повільно випиваю їхню отруту
      ложка за ложкою,
      Сьогодні я – все ще непереможний цар,
      і, як відомо,
      рани не болять у переможців.

      ID: 462039



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Вересень
      День був занадто сонячний,
      Настрій був надто піднесений,
      Десь поміж ясними скронями
      Тихо помер теплий вересень.

      День - він уже не лагідний,
      Настрій уже заморожений,
      Тільки крокує левадами
      Привид зливової осені.

      Може, справа не в холоді,
      Певно, що справа не в сирості,
      Просто душа не знеболена,
      Просто побачила привида.

      Знову дарма очікую,
      Ранок стрічаю надією
      Що за зливовими ріками
      Вересень прийде замріяний.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Правда, любий?
      Коли дощ цілував мокрі шибки,
      Ти мовчав, ледь затиснувши зуби,
      Засинав, не закривши фіранку.
      Ти на неї чекав? Правда, любий?

      Коли дощ обіймав сиві вікна,
      Ти зітхав, ледь затримавши погляд,
      Розривав своє серце на шмаття,
      Ти стогнав, наче вітер бездомний.

      Коли дощ на веранді уранці
      Танцював божевільні етюди,
      Ти на неї чекав - безсумнівно.
      Ти не дощ піджидав... Правда, любий?

      А вона не прийшла - бач, так треба -
      По осіннім калюжам - безглуздо
      Ти пустився тікати дощами.
      Ти її доганяв... Правда, любий?

      Ти тепер мокрі шибки цілуєш,
      Ти за нею дощами і градом
      Безперервно по світу блукаєш,
      За тобою - твоя ница правда.

      Хтось уранці відкриє кватирку,
      Теж мовчатиме, зціпивши зуби,
      Тільки ти тепер будеш не поруч -
      На фіранках дощем... Правда, любий?

      Хтось, можливо, уже зачекався
      І зітхає, ковтаючи осінь,
      Ти тепер не чекатимеш, любий...
      Ти ітимеш туди, де не просять.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Марафон
      Знехмар чоло, посій у ньому сонце,
      Прикрась ланіти маковим вінком
      Життя не зустрічало переможців,
      Які без втрат пробігли марафон.

      Щодня, щомиті губиться, псується
      І час, і люди, й істини вино
      Але якщо навік згубити серце,
      То як долати перешкод озноб?

      І крок за кроком не даєш розпастись
      Усім надіям, що наперекір,
      І невідомі, щедрі меценати
      Дарують ще одне звучання лір.

      І перепони - вже не зупиняють,
      І всі фальстарти йдуть у небуття.
      Твій марафон - здається, не останній,
      Твоя стезя - нестоптана стезя.

      І вже герой, зникають всі поразки,
      І лаври вже чекають бігуна,
      І раптом - на чолі проміння щастя,
      Зійшло з давно забутого зерна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Осторонь, зовсім осторонь...
      Осторонь, зовсім осторонь
      пролітає зграя пташок,
      Гострими недомовками
      у блакитті їх шум замовк,
      І відлуннями семиструнними
      озиваються вечори,
      Переспівами несподівано
      доторкаються до душі.

      Осторонь, зовсім осторонь
      пропливає зграя людей,
      Ненавмисно вже домислили,
      що було, що настане, що є,
      У навушниках, закіптюжені,
      пропускають свої шторми,
      Недоспівані, збиті хвилями -
      наче глибоко, та гримить.

      І увечері - завжди втечами,
      перельотами чи онлайн
      Зграя - осторонь, і самотністю -
      так гартують серцеву сталь.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Простота
      Для пустель притаманні не піски,а пустота,
      Для глибин притаманна не темінь, а глибина,
      І нехай це відомо, як два на два,
      Найскладніша над все - простота.


      Для життя притаманні не бур'яни, а жита,
      І для світу надвечір не сутеніє - світа,
      І нехай це очевидно - дивина:
      Завжди загублена - простота.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Тисячі дверей, вікон і кватирок...
      Тисячі дверей, вікон і кватирок,
      І якась із них, певно, що твоя.
      Десь он там – подвір’я, і старий будинок
      Із плющем на шиї літо сповива.

      Тисячі облич, постатей, фігурок,
      І якась із них, певна річ, твоя,
      Десь он там – волосся – чорне, наче вугіль,
      І очей озерця, і луги чола.

      Тисячі, мільйони, де ж її шукати,
      Ту фіранку милу, споконвік твою?
      Те обличчя, коси кольору гагатів…
      І очей джерельця, як же їх найду?

      Тисячі провулків і мільярди вулиць,
      Кожен стук бруківки рухає світи,
      І знайдеться долі тисячна зозуля:
      Чорне стане білим, а чуже – своїм.

      І знайдеться хатка із плющем на шиї,
      І чоло знайдеться – на світи одне,
      І твої дверцята лиш тобі відкриють,
      І пропаще серце знову оживе.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Іду
      У вітрі - думи,
      У небі - очі,
      Все йду відлунням,
      Все йду на прощу.

      У зорях - віра,
      У сонці - щастя,
      Все йду, невільна,
      Не тої масті.

      Уніч - ранкова,
      Удень - вечірня,
      Цілком нехвора,
      Не божевільна.

      У серці - певність,
      У думці - притча,
      Йду недаремно.
      Усе - у вічність.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Навпіл
      Ти загубився? Показати шлях?
      Звичайно, покажу, мій любий пане,
      Там, правда, мчать янтарні дикі лані,
      Ростуть індійські велетні баньяни,

      І зорі сплять на Велеса стогах.

      Ти загубився? А куди ішов?
      Далеко, кажеш? За високі хмари,
      Туди, де скачуть вершники-Стожари,
      Де місяць втік на піддашки кав’ярень

      І сонце ще не встало з пелюшок.

      Я покажу такі світи, мабуть,
      Які забути вже не будеш в змозі,
      І виноградні, вечорові лози,
      І в рукаві завжди знаходиш козир,

      І виграєш уперше Божий суд.

      Чому стоїш? Невже забракло сил?
      На тебе вже чекають небокраї,
      Для тебе, може, на зорі світає,
      Можливо, це твоя жива Вальгалла…

      А ти завмер, поділений навпіл.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Навіть карти Таро...
      Навіть карти Таро нас роз’єднують,
      Раніше бар’єром стояли відстань, зайнятість,
      А тепер – озброєні гострими Жезлами,
      Міфи давньої Передньої Азії.

      Навіть карти Таро нас відлякують,
      Бо, і справді, шляхи наші трохи віддалені,
      І лице посивілого Імператора
      Догори - свідчить про нашу неправильність.

      Навіть карти Таро проти нас разом,
      І на світлині не личимо одне одному,
      Карта Закоханих (дві жінки та Аполон)...
      Зрада на зраду, здається, все порівну.

      Навіть карти Таро... А нехай згорят
      Хибні міфи, чи, може, пророчать все правильно?
      Ми зрівняли рахунок: нуль-нуль. Досить вже втрат.
      І все одно, що колода не схвалює!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Бусинка
      Зачарований долею зненацька, чи повірять
      Із розуму зведений ненароком, ненавмисно
      Коли непричесана підмітала на подвір'ї
      Від його погляду із шиї злетіло намисто

      Бусинка - бум-бум - упала, закотилася в ямку
      А на горлі усе ще пече ницою пристрастю
      От би провчити такого, щоб не поїв так п'янко
      От би навчити такого, як треба дивитися

      А то тільки знає, що до усіх посміхається
      Стріляє очима - хіба яке серце звільниться
      А сам - ні до кого, живе собі на окраїні
      Здається , не красень, і без коня... і блідолиций

      А шия пече, наче пекло туди поселилось
      І думи рояться, розносяться зустрічним вітром
      А хай тобі грець! Ще сира, повністю недостигла
      А поцупив - поклади мерщій назад, ненаситний

      І бусинки вряд, і, здається, знайшла нову нитку
      Нанизала - і вузлик, мов крапка, надійний. Пройшло
      Може, ні. Знову, наче нове, на шиї намисто
      І заметений двір, і заплетена. Ним у полон.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. А ти зможеш...
      А ти зможеш... всю вічність отак?
      Перехрестями недокресленими?
      Там, де має бути м'який знак,
      Ти знову ставиш апостроф.
      Без вісти
      Біжиш, і губишся, і знаходишся
      У світлинах незасвітлених,
      І у кожному збитому подисі,
      І у кожному слові.
      Притчами
      Вчиш мене як загубитися
      По стежках іще незастелених
      По хребтах рідних, орбітами...
      Жаль, не можу.
      Зорями-зернами
      Я блукатиму - небо образиться,
      І грозою грішно гримітиме.
      Ти у вічність підеш -
      по галактиці,
      Самоцвічено, самоцвітами.
      Ну а я? За тобою летітиму...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. На мить
      Ідуть години подихом століть,
      І завтра щезне, мов забуте вчора,
      А світ стоїть, а світ усе стоїть,
      У морі часу нескінченно хворий.

      Ідуть роки по скронях і очах,
      І дні біжать, налякані безчестям,
      І ті, хто дав на вітер сто присяг,
      Летять униз і більше не воскреснуть.

      Ідуть віки, неначе динаміт,
      А світ чомусь не утопився в Леті.
      Є, певно, ті, хто жив лише на мить,
      І ті, хто за життя ще став безсмертним.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. На шиї
      Сядь мені на шию, витримаю
      Чи твоя совість така ж міцна...
      Як алмаз іще неподрібнений?
      І розбещено, мов несповна
      Розуму чи, може, стриманості,
      Ти погодишся - сміх та й годі!
      І я стану твоєю примою
      Для прогулянок... чи рабою...
      Ти по ребрам, немов по бруківці,
      Крокуватимеш, - от паскуда.
      І удари на білому ситці -
      Як ганебне тавро на грудях.
      Злазь тепер, горб вирівнюватиму,
      І на шию більш не запрошу,
      Я люблю, коли майже зрівняні,
      Я люблю, коли неношені.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Мовчи
      Мовчи - мені так сонячно, солодко...
      Чи то гірко, чи, може, неправильно.
      Правила...і рани різано-колоті,
      І мораль - хай їй грець - без покаяння.

      Мовчи - мені так звелено, сказано
      Знати площу чи глибину невідомого.
      Промені... сплетені серцем, дворазові -
      Не спопелять, коли не зіпсовані.

      Мовчи - мені так приязно, затишно...
      Не потрібні слова, за тебе додумаю
      Струнами... чорно-білими клавішами
      Чи беззвучно - що було. І що збудеться.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Серце билося
      Серце билося крокам в такт,
      Вилітала душа - по граму.
      За спиною - стоїть вермахт,
      Під грудьми хтось говорить - мама.

      Серце билось - неначе звір,
      Наче піймана в клітку птаха.
      Перед нею - гнилий пустир,
      А під серцем хтось каже - тато.

      Серце билося - за обох,
      За життя - молоде й квітуче.
      У думках - сповідає Бог,
      Під грудьми - від Едему ключик.

      Серце билося - раптом свист -
      І завмерло. Уже не плаче.
      За спиною - стоїть фашист,
      У руці - вже навік - розп'яття.

      Оперізує, мов батіг,
      Думка страшна, немов прокляття:
      Важко так дарувати світ,
      І так легко життя украсти.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Недоторкана каста
      Я нікому не треба.
      Я блукаю самотньо вночі,
      Коли небо одне пригорне мене, доброго сина,
      Я тоді посміхаюсь, один біля сивого тину,
      Доля кинула жереб - не розчулю сльозою душі.

      Я самотній у щасті,
      Один сперечаюсь із горем,
      Мене люблять усі, та ніхто не покличе до себе...
      Я читаю стежки, перехрестя, де водяться зебри.
      Недоторкана каста. Сірий кіт без рідного дому.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Відкрий вікно
      Відкрий вікно - для сонця і для щастя!
      Нехай туман іде у небуття,
      Коли уранці небо розцвіта,
      Лови дурмани запашних акацій.

      Відкрий вікно - для радості. Най крила
      Тебе несуть високо у політ.
      Нехай душа, немов кришталь, дзвенить
      І в сурми грають бджоли на калині.

      Відкрий вікно - для волі та надії,
      І серце най блукає у казках.
      Янтар добра неглибоко заляг
      На перехрестях мрій твоїх, людино!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Ти мене запитав ...
      Ти мене запитав, чи я відьма,
      Усміхнувшись у відповідь – ні,
      Я була би, напевно, всесильна
      Та й літала б на дивній мітлі…

      Ти нестримно тоді засміявся,
      Дивувався своїй простоті,
      Яка ж відьма – у вишиванці?
      Відьми носять чорні плащі.

      Ти мене захопив у обійми
      І закрив у минуле шляхи.
      Я для тебе ніколи не відьма,
      А для всіх – полечу на мітлі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Заплети думки мої у коси,
      Заплети в них стрічку кольорову,
      Я тоді шукати буду сосни,
      Щоб у них блукати за тобою.

      Ти мені приснишся, наче справжній,
      Із очима тисячі волошок,
      І підеш у поле на світанні,
      Розстеляти колоскове ложе.

      Ну, а я стоятиму ще сонна
      У лісах із трьох великих сосен,
      І вітри у неба на долонях
      Розів'ють розпатлане волосся.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Дежавю
      Були слова, були знайомі очі,
      Було усе, немовби дежавю,
      Були світанки і червневі ночі,
      Солодкий хміль і відблиски вогню.
      Були стежки незвідані на прощу
      І перехрестя до причалів сну.
      Була печаль по-ніжному дівоча
      І радість із гірського кришталю.

      Була луна! Ох, як вона лунала!
      Тоді ліси розходились по швах,
      Тоді річки накидували шалі,
      І наші душі – мов на терезах.
      Були гуляння, дикі, наче шквали,
      Були гаї, сади, була гроза…
      Були глибокі урвища, провалля,
      І тонка мить – своя і вже чужа.

      Переплелось життя і дежавю,
      Тепер не знаю – чи живу, чи сплю,
      Чи розлюбила, чи іще люблю…
      Такого не буває в дежавю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. For him
      I'll sound like a string of the broken guitar
      For him
      To understand the melody of my soul
      For him
      To perceive the glittering hope of my eyes
      For him
      To enjoy my destined fortune.

      I'll shine like a meadow on the flowers at 4.34 am
      For him
      To peruse the serenity of my morning story
      For him
      To visualize my ephemeral performance
      For him
      To taste the last drop of sweetness yet to miss the first.

      I'll dance like a moon in the still of the night
      For him
      To be charmed with the shadow of the sun
      For him
      To memorize the map of the starred sky
      For him
      To forget me with the dawn of the day.

      I'll sound like a string of the broken guitar
      To perish in the eternity
      For him.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Ранкове щастя
      Ранкове щастя - небо без війни,
      І ковдра, що так міцно обіймає,
      Ранкове щастя - що попрокидались
      Батьки і друзі, дочки і сини.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Десь там...
      Я хочу говорити віч-на-віч
      Із тихим ранком, росами умитим,
      Із ніччю, що навшпиньки йде по стріхах.
      Розмова наша - повна протиріч.

      Я не спитаю, де дрімає час,
      Освячений пером і бунчуками,
      Лише цікаво, де в небесній брамі
      Знаходиться до раю перелаз.

      Мені розкажуть, що нема воріт,
      Що є космічні простори сузір'їв...
      А Райський Птах все розкидає пір'я -
      Десь там є брама у казковий світ.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Калачі
      Цей світ собі не має рівних,
      Тому і рівності нема.
      Хтось у багатстві буде бідним,
      А багачами - біднота.

      Бо це життя - воно прехитре,
      Так випікало калачі:
      За гроші купиш тільки дірку,
      Калач - за висоту душі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Ворони
      Во́рони-во́рони,
      Ніччю ціловані,
      Держать від неба ключі.
      Чом же ви, ворони,
      Кіннота зоряна,
      Щастя собі не взяли.
      Зморені хмарами,
      Мовби із марева,
      Вітер несете в серцях.
      Одкрийте чарами
      Замки стожареві -
      Щастя відчуйте на смак.
      Ви тоді крилами,
      Вітром замріяним,
      Щастя на землю несіть.
      Радістю щирою,
      Миру сузір'ями
      Сипте на люд з верховіть.
      Мов над колискою,
      Тихі, замислені,
      Щастя співайте вночі.
      Ворони-ворони,
      Птаство нескорене,
      Мають від неба ключі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Земля співає
      Земля співає — чом їй не співати,
      Коли її цілують небеса!
      І янголя, мов режисер кирпатий,
      Стає навшпиньки, — ба, яка краса!

      Воно, мале, несе мерщій намисто,
      І ніжну сукню - мов із кришталю...
      Сипне сніжинки - мариво іскристе,
      А я піду, за землю помолюсь.

      Щоб кожен рік витали янголята,
      А небо землю цілувало знов,
      Для когось вперше падав сніг лапатий,
      А серце в гості прийняло любов.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Намалюй мене
      Намалюй мене снами з майбутнього,
      Намалюй мене власними мріями.
      Серед зір, надвечір'ям посіяних,
      Серед неба, блакитно-могутнього.

      Намалюй мене так, щоб я бачила,
      Щоб ночами зимовими, темними
      Я була ще невипитим келихом,
      Твоїм віршем, напам'ять незавченим.

      Намалюй мене - чорним по білому,
      Намалюй мене - ранком у темряві.
      Коли світ буде чорною стелею,
      Я твій шлях запалю Божим світочем.

      Намалюй мене так, ніби втрачено,
      Ніби кожна секунда вже програна,
      Я покличу тебе світлом зоряним,
      Намалюй мене - ще непобачену.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Один у двох
      А ти – мов дим,
      Ти – гра думок,
      А все ж один
      Із багатьох.

      А ти – мов сон,
      Ти – ночі твір,
      Та на мільйон
      Лиш мій кумир.

      А ти – мов сніг,
      Ти – лиш на мить,
      Але вогонь
      Уже горить.

      А ти – мов бог,
      А маєш гріх,
      Один у двох,
      Один у всіх.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Невже правдиво
      Весна прийшла, весна у землю сіяла надію, щастя, радість і добро,
      Цвіло усе, що мало мрію вижити. Біда одна, що жито не цвіло.

      І не тому, що вражі коні й вершники топтали колос у часи війни,
      Бо чоловік у чоловіка смертного забрав зерно. Залишив бур’яни.

      Не сонце пеклом землю переповнило, не заливали грози та дощі –
      То чоловік посіяв нині вогнище, щоб завтра попіл смерті загребти.

      А йшла весна, раділа і леліяла у небі ласку, щирість і любов,
      А на землі – мов душі неприкаяні, ребристі люди. Застигає кров.

      І, як отак собі коли подумаєш, гуманності душі наперекір,
      Невже правдиво, що під сонцем Божеським людина завжди є людині звір?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Закрию очі
      Закрию очі - полечу кудись,
      Де жайвір щастя ранками віщує,
      Де сад весни цвіте. Зелені туї
      Все звуть мене у лазурову вись.

      Закрию очі - сонце дожену,
      Нехай не квапить день і ніч по колу.
      І ледь помітні, незворушні зорі
      Я запалю в самотнім царстві сну.

      Закрию очі - тільки лиш на мить,
      Та ця секунда - мов усе століття.
      Коли ти сам - ти можеш говорити
      Про те,що мрієш і про що болить.

      Закрию очі - все ще бачу світ,
      А він красивий, хоч і спить на віях.
      У цьому світі виростають крила:
      Душа - це птах, що прагне у політ.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Фільм - пречудовий
      Я пригощу тебе чаєм гарячим без цукру.
      Сядемо зручно, подивимось разом кіно.
      Знову повіримо у золоте руно,
      Неначе малеча, візьмемось ніжно за руки.

      Ти посміхнись очима, бо фільм із сумним кінцем,
      А ми - не сумні, нас тихе щастя давно
      Взяло на своє, радості повне крило
      Літати у снах до ранку, мов журавлі, ключем.

      Може, ця мить не повториться більше нізащо, -
      Але ти знай: радість завжди надихає.
      Жаль, що ця радість для журавля - не в зграї...
      Сядемо. Фільм - пречудовий. З тобою - найкращий.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    21. Не ті
      А я - не та, котру ти малював,

      А я – не та, любов’ю не налита,

      А я не та.

      Я шию чорну нитку.

      Я рию лабіринти із канав.

      І ти – не той, і дотик твоїх вуст

      Якийсь чужий. Бо ти – не мій герой.

      А ти не той.

      Невірний ввів пароль.

      Порвав ланцюг ще не зашитих уз.

      І ми не ті, і світ - в палеозой.

      І вже до серця не пасують німби.

      І ми – не ми.

      Порвались наші линви.

      І я не та. І ти – уже не той.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. А інколи хочеться
      А інколи хочеться, щоб по колу
      З орбіт
      Весь світ
      І знову.
      Ввесь світ – з тобою.
      І зореліт між ребрами лоскоче
      І в серці
      Рани
      Тануть .
      І сяють очі.
      І щось літає у думках мов вітер
      І грози
      Мозок
      Зросять.
      І знову сито.

      І знову в очі падає півсвіту
      І знов наосліп. Знаю кілька літер.
      І ті – твої. А ти… А ти є вітер.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Іди сюди, мій любий пілігриме...
      Іди сюди, мій любий пілігриме,
      Іди мерщій, мій стомлений моряче,
      Свою любов на якорі не стримуй...

      Де ти іще красу таку побачиш?
      Де ще відчуєш пестощі богині?
      Такі солодкі, пристрасні, гарячі...

      Нехай штормами бавиться вітрильник,
      А ти кохай, хмелій у ніч безсонну!
      Боїшся? Тобі ж море по коліна!

      Шепоче океан щось монотонно,
      Десь блимають обачності бакени...
      А ти цілуй мої вуста солоні!

      Я розповім секрети сокровенні,
      Піддам спокусам хитрим і звабливим,
      Цілуй вуста своїй морській сирені!

      Іди сюди, мій любий пілігриме!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Домовичок
      Домовичок - з хитринкою в очах,
      Із вусами, які сховали усміх,
      У рученятах - хліба ласі кусні,
      А на чолі - добробуту свіча...

      Домовичок - оселі оберіг
      Завжди на чатах затишку і ладу,
      Перед дверима по-турецьки сяде, -
      І буря вщухне, й вітер наче стих.

      Домовичок - священний дух добра,
      Але сумні бувають в нього очі, -
      Він на горищі інколи бурмоче,
      Коли хазяїн дім не догляда.

      Домовичок - торкається плеча,
      Шепоче людям мудрі постулати, -
      Не може він оселю покидати.
      Немає дому без домовичка.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    25. Не можна вільним – у кайдани
      Не можна вільним – у кайдани,
      Не треба щастя в друзки п’яне,
      Не треба горя у Содом…
      Не можна дурнів – у жупани,
      Царя не треба, ані пана,
      А треба правди із добром.
      Хоч незалежні двадцять років,
      А бережемо ситі боки,
      Й з колін піднятись не змогли…
      Немає в вотчині пророка,
      І повидушують всі соки,
      А потім скажуть: ви – хахли,
      І малороси, і придурки,
      А може, татарва і турки,
      Але не люди між людьми.
      А все ж, цілуючи підмурки,
      Немов недогарки-фігурки,
      Несемо світоч поміж тьми,
      Бо ми є люди із крильми.

      2012



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. А тут так тісно!
      А тут так тісно! Тісно! Дайте волю!
      Ламаю крила об сталеві прута,
      І вже не можу сісти на тополю…
      І вже тумани обіймають груди…

      Пустіть мерщій! Я не для ґратів пташка!
      Я не куплюсь на ваше божевілля,
      Нехай хоч як мені буває важко,
      Не їстиму я ваше перецвілля.

      Хай води будуть найсолодші в світі,
      Я ними спрагу ввік не затамую,
      Мені вже краще з голоду зотліти,
      Я через тіло душу не зруйную!

      Та не зотлію! Я залізну клітку
      Розіб’ю дзьобом, знищу бунчуками!
      Залишу ґратам я ганебну мітку -
      Як душі визволяються кістками.

      Я жити хочу!!! Клітка – то задуха,
      Страшніша пекла та чорніша ночі,
      І навіть найміцніша медовуха
      Стражденності тюрми не залоскоче.

      А моїм крилам треба неба, неба!
      І сонця треба, й вітру тротуари…
      Хіба можливо скніти тут ганебно,
      Коли відчув свободи дикі чари?

      І, може, я сплачу за це коштовно,
      Життя та пісню покладу під преси,
      Я до свободи йду непереборно
      З душею пташки, з серцем поетеси.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Чумацька феєрія
      Ледь чутно скрип незмащених коліс,
      І зорі впали у п'янкі лимани,
      Біжать струмки літневим громом п'яні -
      Так завжди є, і так було колись.

      Воли і сіль, і шлях в'юнких орбіт,
      І чумаки, потомлені стежками,
      Душа - юнацька, а чоло - з віками,
      А у очах - вселенський зореліт...

      Чумацька варта, степу оберіг,
      Вона завжди на курганистих чатах,
      Невидима, Стожарами крилата,
      Переступає вічності поріг.

      Нехай течуть синяві небеса,
      Дрімає степ, зникає відлік ерам,
      Чумацькі тіні не лякає терен,
      Їх береже незвідана краса.

      І чумаки, загублені в полях,
      З любов'ю поглядають на свій шлях.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Алоха
      А сонце сипле квіти водограєм,
      А у повітрі океанський бриз...
      Прощай, мій острове, літневий краю,
      Зелена латко серед синіх риз.

      Ти - із води та лави народився,
      У бірюзі веселих трав постав,
      Є у тобі примхливий шарм щасливця,
      Що ріс з любові почорнілих лав.

      Мене зустрів ти пересохлим полем,
      Із теплим духом вигорілих вуст.
      І пальми розпускали парасолі,
      І тихо у кущах ховавсь мангуст.

      Ти не теплом вітав мене щоранку,
      А холодом роси із сніжних гір,
      Я пам'ятаю: кожного світанку
      Мауна-Кеа тішила мій зір.

      А інколи з вікна автомобіля
      Вершечком маячив Хуалулай,
      І поспіхом накочувалась хвиля,
      Змиваючи пінистий світла плай.

      О острове! Во віки не забуду
      Твою красу зелено-весняну,
      Вулканний пил - оманливу полуду,
      І неба синь, і неба сивину.

      Там віслюки дороги переходять,
      Там диких кіз видніються сліди,
      Там все ще Пеле розстилає сходи
      І сипле жар в божественні сади.

      Гавайський велетню, води окрасо!
      Твоє алоха збережу в очах,
      Махало за твої дарунки ласі,
      Ти - моя мрія у вишневих снах.

      І навіть коли крилами прощання
      Літак гучний у небо вируша,
      У моїм серці всі твої світання...
      І у моїй душі твоя душа...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Вона стоїть у зореві світанку...
      Зірки звели собори між світами,
      І тихо залунало в дзвонах небо,
      Моєму серцю лиш одного треба –
      Добра та щастя для моєї мами.

      Вона стоїть у зореві світанку,
      Одягнена в рожеві оксамити,
      Вона не стомиться цей світ любити,
      У ній завжди одлунює співанка.

      У її зморшках – Всесвіту намисто,
      А у очах – ласкавості озера,
      Вона – моя замріяна Венера,
      Вона – життя Аврора промениста.

      В ній – чистота гірського кришталю,
      І я шепочу лиш одне : «Люблю…»



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Невидима струна
      А вам не зрозуміти як душа болить,
      коли немає слів,
      Коли отам всередині натягнеться
      невидима струна -
      І гупне вниз із висоти думок десятком
      перестиглих слив,
      І защемить зав’ялим недоспіваним
      перегуком луна.

      Закриєш серце, витираєш сльози
      рушником сподіванок,
      А віск гарячий так і капає на простір
      незасохлих ран…
      А скільки книг – глибин людських прихованих -
      вночі прочитано,
      А все рихтуєш свій щасливий, забутий горем
      дельтаплан.

      І гостро вибивають такт секунди
      скороплинного життя –
      І з ними знов ковтаєш гіркий біль,
      отруту самозабуття.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Запетляю в літо
      Стежкою барвистою запетляю в літо,
      Жайвором співучим тишу розплету,
      Розстелю житнево-хлібні оксамити,
      Піснею роздамся у яснім саду.

      Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
      Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
      Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
      А з-під листя визира жар смачних суниць.

      Заспівають бджоли гімни медоносні,
      Залоскоче річка передзвоном хвиль,
      Здалеку видніють гайстри доленосні,
      Й сонечко натягне вечоровий бриль.

      Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
      Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
      Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
      А з-під листя визира жар смачних суниць.

      Заіскриться вечір на пелюстках чічок,
      Запалає небо сяйвами зірниць,
      Й на обличчях юнок, на полотнах щічок
      Жаром червоніє спалах вечорниць.

      Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
      Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
      Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
      А з-під листя визира жар смачних суниць.

      4/30/2012
      ́́́



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. А ти усміхайся частіше!
      А ти усміхайся частіше, щоб сонце вуста цілувало,
      Щоб вітер наніс на обличчя осяйного щастя скрижалі.

      А ти усміхайся частіше, скрізь сльози, журбу і печалі,
      І небо тобі усміхнеться, розкривши блакитні вуалі.

      А ти усміхайся частіше, бо усмішка - зброя нехитра,
      Вона угамує незгоди, вона утамовує вітер.

      А ти усміхайся частіше, а ти усміхайся частіше,
      І може світ стане світлішим, хоча б на людину добрішим.



      4/30/2012



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. А Україна все-таки жива
      А Україна все іще жива,
      Ще б'ється серце у житневих грудях,
      Ще правда зневажає пересуди,
      Дощами небо ниви сповива.


      А Україна все іще жива,
      Трель солов'їна розтривожить душі,
      Пісні розбудять спалахи жагучі,
      І новий день обійми розкрива.

      А Україна все іще жива,
      Усміхнені стоять ошатні верби,
      Ще не схолонула козацька щерба*,
      Калина цвіт білявий розлива.

      А Україна все іще жива,
      Не вб'ють її лукавії іуди,
      Не завоюють присмерки облуди,
      Вона ланцюг недолі розрива.

      А Україна все іще жива,
      Вона жила, живе і буде жити,
      Заплетена у щастя ясні квіти,
      Гімн злагоди та долі проспіва.

      А Україна все-таки жива!!!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Ой, плетися мій віночку
      Ой, плетися мій віночку, заплітайся в долю,
      Нехай квіти - моя радість - зацвітуть зі мною.
      Маки пишно заіскряться, мов краса дівоча,
      Пелюстками вогняними запалають очі.
      І любисточок, чар-зілля, заплету у коло,
      Щоби щастя мандрувало у моїх постолах.
      Розстелю барвінок синій потічком на скронях,
      Щоби доля не блукала по моїх долонях.
      Заплету ромашки квіти, ніжні, наче сонце -
      Буде доброта вітати у моє віконце.
      І волошки, мов кринички, заясніють рясно,
      Щоб краса й дівоча врода не втекли завчасно.
      Материнка завітає до віночка в гості,
      Щоб любов затанцювала в серці на помості.
      Колоски та євшан-зілля примощу з краєчку,
      Буде сила і здоров'я у моїм гніздечку.
      Вийтесь, квіточки, звивайтесь, заплітайте вдачу,
      Виганяйте сумне горе і журбу ледачу.
      Нехай пісня вільна, щира залунає всюди,
      І віночками засяють подобрілі люди.
      Ой, віночку, ясен цвіте, заіскрись на долю,
      На добро, на радість людям, на щастя і волю!
      Ой, плетися мій віночку, заплітайся в долю,
      Нехай квіти - моя радість - зацвітуть зі мною.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. My sakura
      Spring plunged her fingers into
      the hair of the Earth.
      1947.
      Spring scrolled through
      the hearts of the people,
      Throwing seeds of kindness and grace
      as sakura did when she lost her pink tender petals.
      Spring of 1947,
      I met you with the bowed heart and genuflected dreams.
      Sakura bloomed so vigorously, whispering
      the spells of life into my ears.
      I did not listen to them.
      If sakura could explain to me how one with a deaf heart could hear…
      Sakura bewitched me with a charming
      kimono of spring kisses, inviting me to fondle
      innocent florets of resurrection.
      I would always remember sakura,
      the cherished friend of my youth.
      She was only one, a sakura in my yard.
      I tried to go to her, kiss her with my fingers,
      Devote my cheeks to her flowers. I could not.
      One time I stood up and fell.
      I stood up and fell.
      Fell.
      Failed.
      I
      could
      not
      make
      a step
      toward
      my
      dream.
      A strange power parted me from my sakura.
      The day became so light and blazing
      as thousands of suns targeted the Earth with their arms.
      I could not remember how the suns anguished,
      but I would never forget the anguish of my sakura.
      She stood with playful green leaves,
      and then disappeared.
      No, she did not disappear. I saw her,
      I tried to save my sakura.
      My sakura is still there.
      Don't you see?
      It stands in my yard,
      And greets me in the morning when I go
      in wheelchair to my beautiful
      garden of ash and glory.
      I have had rolling legs
      since I was 10. And my sakura was
      a little girl in a pink dress, smiling to me in the spring,
      dancing with me in the summer…
      And my sakura stands right there.
      I run to her every day to meet
      my only family,
      my hope,
      my life.
      I fail.
      I stand up.
      I fall.
      But hope cannot fall,
      hope cannot fail to live.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Волошки
      Сині очі степів, тихе небо лугів.
      Волошки.
      Річкові пелюстки, лазурові струмки.
      Волошки.
      Зорі щедрих пшениць, наречені криниць.
      Волошки.
      Веселкова блакить, що так рясно іскрить.
      Волошки.
      Вільні діти ланів, берегині вінків.
      Волошки.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. У нас є все
      Сплітаються в тризуб величні зорі,
      Безмежними житами вкрився лан.
      Чому у нас жита такі просторі,
      А простори сердець поїла мла?

      У нас є все: земля дощами вмита,
      І сонце миру, й пісня солов'я,
      У нас є казки, мудрістю налиті,
      А мудрості нам так не вистача.

      У нас верба є з листям пожовтілим,
      Калина є з поламаним гіллям.
      У нас є все: і люди збайдужілі,
      Й надія є на крилах журавля!!!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. СОНячні промені
      Сьогодні іду по вулиці – люди немов намальовані:
      На вустах в кожного – усмішка, а в очах – сонячні промені.
      Небо – блакиттю забарвлене, листя – дощами напоєне,
      Все навкруги заворожене, щастям своїм заспокоєне…

      А в очах – сонячні промені, а в очах – ранок пробуджений,
      І сиджу я ніби здивована, снами тихими закіптюжена.
      І немов із іншого виміру виринають добром зачаровані
      Тихе небо, зоряна усмішка і дбайливі сонячні промені.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    39. Треба тиші
      Не треба слів. Не треба. Треба тиші. Вона співа про істину пісні.
      Коли верба струмки віттям колише, послухай тиші мелодійні сни.

      Забудь про шум. У світі лише тиша. Вона одна казки оповіда.
      Коли читаєш хитрі ноти вірша, вона тобі на душу осіда.

      Коли заводять зорі хороводи, коли звучать сопрано соловїв,
      Послухай тишу: хай її клейноди в тобі заглушать блудний смак дощів.

      Коли окутав вечір павутинням твої думки й вже очі сповива,
      Послухай тишу – хай її проміння в тобі осушить сірий клапт багна.

      Не треба слів, ти тишею напийся. Вона убивця жадісних тривог.
      Послухай тишу, в тишу тихо влийся – бо тишею до нас говорить Бог.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ***
      Nature never doubts
      The wisdom of her choices
      In simplicity



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. ***
      The cat is smiling
      To the round sphere of the Moon
      Friends are eternal



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. ***
      The tree in the yard
      Always whispers unknown words
      I should learn tree's slang



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ***
      The hills stand silent
      Covering the mystery
      Of the former plains



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. І йди вперед
      Стули вуста, якщо душа щемить,
      І серце крається на тисячі століть.
      Не дай ні звуку вирватись з тенет,
      Зв'яжи ридання у жорсткий корсет.
      І йди вперед,
      Постійно йди вперед.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Не дивись на землю так окрилено...
      Не дивись на землю так окрилено!
      Не для того погляд затаївсь!
      Краще скинь тенета небосхилені
      І лети, поринь в глибинну вись.

      Чи не бачиш - чайки розкуйовджені
      Загрібають лазуровий бриз?
      А вверху, пташинням розтривожені
      Хмари п'ють туманностей кумис.

      Ти не слухай ґрунтово-приземлених,
      Ти літай у просторах богів.
      Бачиш, небо ангелами встелене,
      І Стожар вогняно загорів.

      Ти забудь про фурій помаранчевих,
      Розтули святий портал душі.
      Чуєш, вже натхненням перелащені
      Зорі розв'язали кунтуші.

      Ти не спи, не будь червиво зніченим,
      Не плазуй, а крила випрямляй!
      За тобою - Всесвіт нескалічений,
      У тобі - в майбутнє сивий плай!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Намистом срібним падали униз...
      Намистом срібним падали униз
      І розбивались об каміння люті,
      Ті спогади, провісники спокути,
      В душі зривали неспокійний бриз.

      Ті спогади... Щасливі і безхмарні,
      Роки дитинства відпливли у даль.
      Скувавши душу у дамаську сталь,
      Лишились пити щастя у кав'ярні.

      А очі все проймає пам'ять літ,
      Злетівших з гір, немов стрімка лавина.
      І знову й знов настане світла днина -
      Дитинство повернеться в сивий світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Прийшов
      Прийшов з ясним чолом і добрими очима,
      Збудив легенько доторкнувшись до плечей,
      Всміхнувсь, проник у серце піснею незримо,
      Щасливий ранок ніс надію до людей.

      Співав, радів,
      Звивався, миготів
      І сіяв щастя у ріллю полів.

      Плів тенета
      Сонячним корсетом
      І складав з промінчиків сонети.

      Його карали позіханням за світанок.
      Нікчемні, бідні жертви потайних ночей!
      Утілюючись в душі сірих куртизанок,
      Кололи світлий ранок лезами мечей.

      Не помічав,
      Надихав, реготав
      І сіяв усмішки перлинами забав.

      Зупинився,
      Сонцю уклонився
      І навприсядки по обрію пустився.

      Галявина раділа, випивши роси,
      Стріляли зайчики у душі без дверей.
      А добре все ішло поміж колосся -
      Щасливий ранок ніс надію до людей.

      17/1/2012



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Балада про життя
      Через сторінки польових орбіт,
      Через сніги скривавлених балад,
      Ти вперше почуваєш дивний світ,
      Буденний дотик незвичайних свят.

      Росинкою життя безсмертних дів,
      Ти впав на Землю ангелом весни,
      Далеким співом займаних гаїв,
      Ти впав сюди народженням краси.

      Твій перший доторк вуст розтав, як лід,
      І розлетівся поцілунком чар,
      Розбив смертельні стріли Артемід,
      Засяяв як незнайдений квазар.

      Твоя жага очей здіймає кров,
      Розбуджує корозії комет,
      Знаходить таїну забутих мов
      І розриває суму злий стилет.

      І перше слово, спущене з душі,
      І перше свято першого життя
      Тобі співало знахарські вірші
      З Едему неземного каяття.

      Усе для тебе вирушило в путь,
      Тебе чекає вже Чумацький Шлях,
      Заради тебе зорі світло п'ють,
      Збивають куряву стооких клятв.

      Вони тобі дарують сотні літ,
      Історії незвіданий сувій,
      Сплативши усмішкою тонни мит,
      Ти поринаєш у космічний вир.

      Лише для тебе сяє Оріон
      І ніжно посміхається Земля,
      Узявши міцно поміж віки сон,
      Усе для тебе спить, мов немовля.

      І ти засни хоч на єдину мить,
      Полинь в містичний тихий унісон,
      Для тебе небо снами майорить
      І зве, і зве тебе мерщій в полон!

      25/09/2011



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Дитина із планети Щастя
      Я ніколи не бачила снігу!
      Розкажіть мені - він темно-синій?
      Може, сніг наймудріший, як книга?
      Може, гострий, як зір соколиний?

      Я ніколи не бачила горя,
      Тільки чула, що горе - нещасне,
      Кажуть, в вільнім безкрайнім просторі
      Гірке горе негайно погасне!

      Я ніколи не бачила болю,
      Чула - присмак у нього солоний.
      Страшне щастя йому, страшна воля,
      Бо із солі не міцна корона!

      .....................................

      На Землі я пізнала багато,
      Я відчула всю зимність снігів,
      Несла горе на плечах лапате,
      Випивала увесь біль богів.

      Як же хочу, щоб інші не знали,
      Що таке отой плач невідомий,
      Щоби горе та біль обминали,
      І лиш в щасті тонула свідомість.

      Ходіть далі від горя туманів,
      Захищайтеся ковдрою щастя,
      Й за добро - тяжку працю титанів,
      Вам сторицею щедро воздасться!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Зупинилась на хвильку послухати вічність...
      Зупинилась на хвильку послухати вічність -
      Може, пані висока шепне щось мрійливо,
      Запила тихим подихом катастрофічність,
      Запинаючи мрії комет чарівливо.

      Може десь полетіла шукати свідомість,
      Мерехтливу,заїжджену сірість феєрій,
      Почувати молекули світу вагомість,
      Спокушати ангельські душі бактерій.

      Пролетіла безоднею людського гріху,
      Посміхнулось Сатурну промінням галактик,
      Здивувалась щоденності бистрого віку,
      Розкривала загадки захованих свастик.

      Розпускалась громами над полум'ям снів,
      Розпинала зухвалість хрестом Ватикану,
      Цілувала космічного пса, щоб не скнів,
      Обіймала спокуту вогнями вулкану.

      Обережно зійшла на орбіту Землі,
      Завагалась плескато небесним корінням,
      Розплилась у зірковім арктичнім теплі -
      Тиха ніч опустилась під вії Вкраїні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Метaморфоза
      Невимовно, сонливо, тяжко вона йшла у бій,
      Фортеця кривава недолі, дарунок голодних мрій.
      Прийшла з молодим, чаклунським щастям в зелених очах,
      Та в щастя був переоблік, на депозиті спав страх.

      Стрепенулась, злетіла в небо, розбите бляшанками хмар,
      Лише на дні виднівся розбуджений світом димар.
      Схопилась, постала огнево, затерла всі рани сміхом,
      І стала творити диво, знущатись хотіла над лихом.

      В агонії істини миті поглянула в дзеркало правди,
      Брехливої, мовчазної, байдужої людської вади.
      І подихом снігу тривожним створила собі новий світ,
      Де вітався із кішками кожний, де збирався щастя кульбіт.

      Розмалювала душу фресками янгольских спин,
      Поруч роздмухала вітер - годинний повітря плин.
      Змила хурделицю страху, танцюючи вільний фокстрот,
      Замиготіла свавільно, включивши автопілот.

      Тепер уже переможно вона крокувала у світ,
      Відбудована, безтривожна, людина нових орбіт.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Літо
      Серед ясних озерець синяви,
      По стежечкам промінисто-барвистим,
      Хтось швидко біг, лишаючи сліди
      По чудернацьким острівцям іскристим.
      Лишав віконечка для жовтої зорі,
      Утихомирив громи й блискавиці,
      Жарт ненароком розказав ріці,
      І підтягнув до сонця печериці.
      Спустившись на травневій колісниці,
      Зайшов до лісу - й розпустився цвіт,
      Почервоніли ягідки суниці,
      Немов даючи сонечку одвіт.
      Це літо пустувало на просторах,
      На небі, на воді і на землі,
      Гуляло по рівнинах і по горах,
      Гойдалось на зеленому гіллі.

      2010



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Ніжно рукою...
      Ніжно рукою хилить додолу
      Трави весняні вітрець.
      Спи, моя ластівко, спи, моя доле,
      Матері щастя вінець.

      Хай тобі сняться зіроньки яснії,
      Сизі тумани небес...
      Спи, моє сонечко, серденько краснеє!
      Змучений день уже щез.

      Хай заколишуть тебе ніжно, лагідно
      Янголи білі вночі.
      Спи, моя зіронько, вишнево-ягідно,
      Щастя сузір*я лічи!

      Сяде край ліжечка янгол малесенький,
      Буде шептати казки.
      Спить уже в небі місяць білесенький,
      Спи, моє щастя, і ти!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Я - королева...
      Я королева, що жадає влади,
      Я промінь сонця, що летить удаль,
      Я ніч, що обгортає колонади,
      Я вогнище, яке гартує сталь.
      Я дика кішка, не люблю неволі,
      Я вітер в лісі, що шука забав,
      Я тиха річка, що співає в полі,
      Я ніжна квітка у степу між трав.
      Я - Клеопатра, значить, я - цариця!
      Я - Бастет, Я ненависть і любов.
      Мій погляд як блискуча тверда криця,
      Яка здіймає і заводить кров...

      2010



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Музика
      Яка дзвенить мелодія струнка!
      Немов би ангелів святих капела
      Шалений джаз на небі утина,
      Й від музики дрижить зіркова стеля.
      А може, то у полі, серед трав,
      Гаряче сонце на пелюстках грає.
      Немає промінцям других забав –
      Лиш з музики вони утіху мають.
      Чи то у лісі чутно тяжкий рок:
      То дощ мотив собі нафантазує,
      І чути лісом його мокрий крок,
      Він барабни листяні цілує.
      А поруч скрипка вітерця луна,
      Смичком повітря він голубить ніжно.
      І вмить натягнеться тонка струна –
      І листя пари затанцюють грішно.
      Усюди : на землі й на небесах,
      В повітрі, в полі, у лісах безмежних, -
      Лунають звуки музики в устах,
      Прогонюючи тишу обережно.

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    56. Ночь
      Приходит ночь, открыв свои объятья,
      Затмив лазурь небес своей улыбкой,
      Одета вся в шикарнейшие платья,
      Что вышиты янтарно-желтой ниткой.
      Она ступает тихо по аллеям,
      Украшенным грядою метеоров,
      Гуляет по туманным галереям
      Среди чудных космических просторов.
      Она – царица, трудно не заметить
      Огня в глазах и пламени ресниц,
      Которое, пылая, мир осветит,
      Искрясь кострами тысячи зарниц.
      Рубины и сапфиры ярко вспыхнут
      На перстнях девы, не зовущей день,
      И свет комет пред светом этим никнет
      И превращается в космическую тень.
      Но тут принцессу тьмы ночной бездонной
      Спугнет луч солнца, принося рассвет.
      И та, прикрывшись сумерков попоной,
      Уходит в тень причудливых комет.

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. К К***
      Она сидит и молча смотрит
      На небо тихое вдали.
      Быть может видит Angel District
      А может тучи-корабли
      Ведут её в тупик проблемы...
      Но ей-то просто все равно!
      Зачем все эти теоремы?
      Судьба решит - так суждено...
      Любовь? Пускай! Её душа
      Вновь бьется в тихом упоеньи,
      Она всего лишь ищет край,
      Где слышно чувств реальных пенье.
      Она - актриса от рожденья
      И прирожденная жена...
      Она без совести зазренья
      На эту роль осуждена.
      Не видно слез, не видно боли,
      Лишь тихий огонек в глазах:
      Да не боюсь я этой роли!
      Но не хочу её играть!
      Но раз уж так, что я должна,
      Зачем играть с людьми в антракте?
      Ведь жизнь не так уж и сложна,
      Сыграть бы с ней в одном театре!!!

      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Он сильный
      Красивый дождь идет сквозь стены света,
      Он не имеет никаких преград,
      Дымится солнца луч, как сигарета,
      И гонит туч воздушных сотни стад.
      Он сильный, дерзкий и умеет спорить
      Он не боится солнца, ветра и небес
      Он делает лишь то, что соизволит
      И он всегда имеет перевес…
      Но почему? Не уж то в каплях хладных
      Тяжеет сила тысячи богов?
      Не уж то в этих водах столь прохладных
      Зажглась та сила тысячи костров?
      Все очень просто, власть дождя понятна…
      Ведь слезы горькие от всех людей Земли
      Собрались в дождь и потекли опрятно
      Не оббивая радости каймы…

      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Всё,чего она просила
      Крыши умываются слезами,
      Вороны кружатся дикой стаей,
      День ушел гигантскими шагами,
      Ветер снег тихонько подметает.
      Разве можно ей как крышам плакать,
      Разве можно болью насладиться,
      Удалить все номера, контакты,
      Как прошедший день уединиться?
      Сильная... зачем и для кого?
      Смелая... зачем вся эта страсть?
      Стоит ли вся эта жизнь того,
      Чтоб всегда всерьез в нее играть?
      Да...Нет...Запуталась, не знает. Вот бедняжка!
      Как, что, зачем, что дальше, где, когда?
      Тихонько написала на бумажке:
      "Прости, я не умею так играть..."
      Оделась. Вышла. Вьюга-непогода
      Царила, сея мокрый острый снег.
      Ура! Моя, моя свобода!
      И снег, и лед теперь её ночлег.
      Заплакала слезами, загрустила,
      И замела следы. Теперь зеро.
      Она поставила крест на могиле,
      В которой все былое, все прошло.
      Её нашли за семь часов, она
      Лежала бледная, вся в белом сарафане.
      А на щеке инейная слеза
      Застыла в виде нежного тюльпана.
      Она еще жива, и слышен четкий пульс,
      Потом огни, больница, перспектива..
      Пожить. Пусть слабой и наивной. Пусть!
      Ведь это было все ,
      Чего она просила...

      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. You
      Your image has so many words
      For your description and depiction,
      You are impassioned ardent lord,
      Who is like home-felt prescription.
      I am delirious of you
      And to my mind it`s so clear!
      Because that proverb comes true:
      "Things unbeliavable come real"
      The only problem I can find
      Is stable infinity of thinking
      About you, about heart,
      About cool and lovely trinkets.
      Your every word, your dear voice
      Can make my heart to tramble harder,
      I think I`ve already made choice
      And now you are my hearty murder...)))

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Житомир
      Схили буйних трав шовкових
      Стеляться мені до ніг,
      І ось я бачу мій Житомир –
      Зелене місто наших мрій.
      Заквітчаний вінком каштанів,
      Мереживом українських калин,
      Мов зачарований, мов первозданий,
      Стоїть на скелях чарівних.
      Пташиний спів луна повсюди,
      І солодко пахтить від лип.
      Щасливе міто і щасливі люди!
      Щаслива й неба голуба блакить.
      Ось літо віддає Житомир
      Златавій осені ясній,
      І та в багряний лад приводить
      Житомир – місто всіх надій.
      Промінчик сонця ледве-ледве
      Отянеться вже до землі,
      І листя з тугою приймає
      Прощальні сонця промінці.

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Івана Купала
      Легенький вітер так незвично пролетів,
      І таїною шелестіли понад вечір трави.
      Ти таємничість світу зрозумій
      В чарівну ніч, в ніч на Купала…
      Ще з сивих літ язичницьких богів,
      Коли волхви дива творити вміли,
      Тоді ще люди говорили,
      Що папороть вночі цвіте…
      А той, хто цвіт небачений побачить,
      Отримає скарби легенд й казок,
      Та й щастя величезне у придачу,
      Що сплетене із золотих ниток.
      А тихий спалах зоряних світил,
      Що виграють у небі, мов рубіни,
      Стежину вірну допоможе віднайти
      До скарбу золотого й до дівчини.

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. *****
      Ти бачив, як на небі сяють зорі?
      Чи взрів ти їх сліпучий справжній блиск?
      Чи бачив посмішки світил у морі,
      Відчув їх неймовірний зверхній тиск?
      Вони ж он звідти посміхаються холодно,
      Їз чорної западини небес,
      З погордою спускають владний погляд,
      Лишаючи в повітрі лищ рубець…
      Закручуючи сяйво у плеяди,
      Із світла тчуть небесні рушники,
      Із спалахів будують колонади,
      Вони сміються з нас, оті зірки!
      Якби ж вони то тільки розказали,
      Що на полотнах вишито у них,
      Якби ж то тільки долі розпізнали
      Загадки спритні й підступи лихі…
      Але вони байдужі й не поможуть!
      І тільки сяють там у глибині,
      За нами зрить небесная сторожа!
      І сяє, світить ясно уві сні…
      2010р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --