Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.01
23:47
Повернемось до дрібниць,
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.
2026.03.01
23:35
Горить камін. Давно замовкли грози.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?
Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише
2026.03.01
22:54
А ми повиростали на гірчиці,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
2026.03.01
20:58
зайшов на сторінку Сонце-Місяця... перечитав кілька разів. Підтримую. Незабаром і я залишу ПМ. Давно предавно тут було затишнно і цікаво. Нині тут гниє і попахує...
2026.03.01
18:01
Колише ранок траву шовкову,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
2026.03.01
16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
2026.03.01
15:33
«Русскіє» - нація-фальсифікація.
Культ вождя – споконвічна і невід’ємна частина московської культури.
Категорія ворогів набагато стабільніша, ніж категорія друзів.
Велика політика починається там, де закінчується правда.
Кожна персональна мая
2026.03.01
13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
2026.03.01
11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
2026.03.01
10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
2026.03.01
06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
16:10
Я народилася там, де небо спирається на плечі Ай-Петрі, що велетенською тінню зависає над бірюзою моря. Пам’ятаю маму – молоду, ясну, вродливу, з тонким грецьким профілем, ніби висіченим із античного мармуру самим сонцем. Вона тримає в руках важкий дзбан,
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасія Поліщук /
Іншомовна поезія
My sakura
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
My sakura
Spring plunged her fingers into
the hair of the Earth.
1947.
Spring scrolled through
the hearts of the people,
Throwing seeds of kindness and grace
as sakura did when she lost her pink tender petals.
Spring of 1947,
I met you with the bowed heart and genuflected dreams.
Sakura bloomed so vigorously, whispering
the spells of life into my ears.
I did not listen to them.
If sakura could explain to me how one with a deaf heart could hear…
Sakura bewitched me with a charming
kimono of spring kisses, inviting me to fondle
innocent florets of resurrection.
I would always remember sakura,
the cherished friend of my youth.
She was only one, a sakura in my yard.
I tried to go to her, kiss her with my fingers,
Devote my cheeks to her flowers. I could not.
One time I stood up and fell.
I stood up and fell.
Fell.
Failed.
I
could
not
make
a step
toward
my
dream.
A strange power parted me from my sakura.
The day became so light and blazing
as thousands of suns targeted the Earth with their arms.
I could not remember how the suns anguished,
but I would never forget the anguish of my sakura.
She stood with playful green leaves,
and then disappeared.
No, she did not disappear. I saw her,
I tried to save my sakura.
My sakura is still there.
Don't you see?
It stands in my yard,
And greets me in the morning when I go
in wheelchair to my beautiful
garden of ash and glory.
I have had rolling legs
since I was 10. And my sakura was
a little girl in a pink dress, smiling to me in the spring,
dancing with me in the summer…
And my sakura stands right there.
I run to her every day to meet
my only family,
my hope,
my life.
I fail.
I stand up.
I fall.
But hope cannot fall,
hope cannot fail to live.
the hair of the Earth.
1947.
Spring scrolled through
the hearts of the people,
Throwing seeds of kindness and grace
as sakura did when she lost her pink tender petals.
Spring of 1947,
I met you with the bowed heart and genuflected dreams.
Sakura bloomed so vigorously, whispering
the spells of life into my ears.
I did not listen to them.
If sakura could explain to me how one with a deaf heart could hear…
Sakura bewitched me with a charming
kimono of spring kisses, inviting me to fondle
innocent florets of resurrection.
I would always remember sakura,
the cherished friend of my youth.
She was only one, a sakura in my yard.
I tried to go to her, kiss her with my fingers,
Devote my cheeks to her flowers. I could not.
One time I stood up and fell.
I stood up and fell.
Fell.
Failed.
I
could
not
make
a step
toward
my
dream.
A strange power parted me from my sakura.
The day became so light and blazing
as thousands of suns targeted the Earth with their arms.
I could not remember how the suns anguished,
but I would never forget the anguish of my sakura.
She stood with playful green leaves,
and then disappeared.
No, she did not disappear. I saw her,
I tried to save my sakura.
My sakura is still there.
Don't you see?
It stands in my yard,
And greets me in the morning when I go
in wheelchair to my beautiful
garden of ash and glory.
I have had rolling legs
since I was 10. And my sakura was
a little girl in a pink dress, smiling to me in the spring,
dancing with me in the summer…
And my sakura stands right there.
I run to her every day to meet
my only family,
my hope,
my life.
I fail.
I stand up.
I fall.
But hope cannot fall,
hope cannot fail to live.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
