Ваша вишневосте, пані ранкова,
Ружорожевисте сяйво навколо,
Промені-коси розкішно грайливі,
Квіти в волоссі співають щасливі,
День провіщають солодкі цілунки,
Вранішнім чаєм упоєні луки,
Щебет цілунків і щебет пташиний,
Сміху відлуння у росах бурштинить,
Вітер накине пелюстки на плечі,
Вгорнеться спина під крила лелечі,
Ранок виблискує в кожній травинці,
Ранок випестують птиці.

Куди ти, коханий, насалюєш лижі?
У лісі лютують паняночки хижі.
Їх губи криваві, і пазурі гострі,
До кого, коханий, збираєшся в гості?

Куди ти, коханий, збираєшся в ластах?
У морі юрмляться русалоньки ласо,
Хвости їх магічні, а сіті довічні,
Кому зазирнути збираєшся в вічі?

Куди ти, коханий, подався у мештах?
Чого ти шукаєш в капканах і вершах?
Тебе вбережу, мій білісінько босий,
Застрибуй на мене, коханая просить.

Горю я, пашію від пристрасних слів,
Мене мій коханий зайняти зумів,
Женемо на пашу овець та козлів,
Та попід місточком чига зелен змій,
Любов і цілунки минуть задарма,
І вікна розпише голодна зима,
Лети, мій лебедику, в край золотий
На крильцях білесеньких ти,
Лети, мій лебедику, доленько, серце,
Твоя ніжна панна конає без сексу.
Горю я, пашію, скропи мою плоть,
О Боже! Я грішна! Помилуй Господь!

Фарбуюсь за дзеркалом яро чимдуж,
Смакую помаду, підкреслюю туш,
Привіт, узурпаторе білих ланіт,
Загарбнику білого тіла привіт!
Ти перс непокору моїх придушив,
Але догоряє терпіннячка гніт,
І губ вибуха динаміт!

В холоднім струмочку я ніженьки мила,
Зронила в струмочок лавандове мило,
Спустила сорочку,
Купалась в струмочку,
За милим-коханим тужила.

На луках зелених сушила волосся,
І голос вплела в трав багатоголосся,
Убралась в віночок,
Під серцем синочок,
Ти поряд, коханий? Здалося...

Тобою дихаю й живу,
Спасибі, любий, за світанок,
Як твій мене обійме ранок,
Я забуваю про журбу.
Тобі завдячую життям,
Це ти убрав дерева гарно?
І парк прикрасив філігранно?
До казки проступаю я.

Руки дужі твої обіймаю.
Я кохаю, кохаю, кохаю.
Розчиняюся цукром у каві,
Поцілунки солодкі, ласкаві.
Я відважна, голодна і дика,
Слава Богу, послав чоловіка.
І Сергійка, й Миколку, й Степанка.
Шкіра дихає пристрасно п’янко.
Я приборкую левів і тигрів
Під цілунки ласкаві і щирі.
Що за фауна в нашому цирку?
Я мисливцем за здобиччю зиркну.
І в трофейне сідаю Феррарі,
Мерс підморгує зваблено фарі.
І в трофейне вбираюсь хутро.
До побачення, Київ, метро.

Де блукаєш, коханий?
До мене іди.
Обережно ступай-но у сонця сліди.

З ким ти б’єшся, коханий?
Іди до долонь.
У долонях солодких моїх охолонь.

Де пиячиш, коханий?
Іди-но до губ,
Захмелієш, солодкий, від пахощів клумб.

Де ти, де ти, коханий?
В підвалі? В кафе?
Під колготи чиї ти спустив галіфе?

Я чекаю, коханий,
До мене іди,
Я жадаю ковточку п’янкого. Води.

Коханий, коханий,
Чому ти не гарний?
Де біцепс, де тріцепс?
Де зачіска й зуби?
Чекала я принца,
Влюбилася згубно.
Кохаю коханого в довгім авто,
Мені так пасує хутро і манто.
З коханим-коханим шалений роман,
Мені так пасує новий діамант.
Коханий, коханий, помри вже скоріш,
Я мачо одному придумала вірш!

Я пристрасті вибух,
Нестримна і дика,
Образ твоїх глибу
Проб’є ця гвоздика,
Кайдани обіймів
Розірву на шмаття,
Підковдрові війни,
Та знай бо, не тать я.
Цілунки, обійми,
Кохання, вино,
Як щастя повіє,
Чекала давно,
І коси свої
Пустила вогнем,
Шалені бої,
Ти будеш конем...

Життя се прекрасне в твоєму авто,
Коли убираюсь в коштовне хутро,
Коли діаманти виблискують ніч,
Коли ув обіймах твоїх віч-на-віч.
Життя се прекрасне у ліжку твоїм,
Коли на сніданок коханого з’їм,
Життя се прекрасне, прекрасна любов,
Кохай мене, милий, без зайвих розмов!

Візьми мене, любий, далеко-далеко,
Куди відлітають на зиму лелеки.

Візьми мене, любий, у мрії свої,
Де пісню солодку піють солов'ї.

Візьми мене, любий, у сонячні висі,
Де ми, відлітаєм, як вольнії птиці.

Візьми мене, любий!

Чарівна царівна вдивляєсь в вікно,
Царівна чарівна чарує вино,
Тобі, мій коханий, солодкий нектар,
Прийми із долоней божествений дар,
Тобі, мій коханий, любов і вуста,
Без тебе конаю, без тебе пуста,
Люби мене, любий, люби над усе.
Нас річка любові над хмари несе.

Кохай мене, любий,
Над місяць і небо,
Над зоряні юрби,
Шаленства потреба,
Знеси мене, друже,
Над небо і місяць,
Тяжіння подужай,
Тужіння не бійся,
Кохай мене з бою,
Неначе востаннє,
Я прагну з тобою
Зоріти в коханні!

Тебе любила, як в кіно,
До забуття і насолоди,
І мріяла винагороди,
Коштовний келих під піно,
Та обірвалося кіно,
Суворий вітер проганя
Білесість ангельського неба,
І зникла у тобі потреба,
Кохаюсь далі навмання,
Не бачив хто мого коня?

Глибше залазить в кишені
Влада заради інтриг,
Пенсія жевріє в жмені,
Голубу вистачить крихт.

За передвиборну гречку
З виборців топиться лій.
Знов за панів суперечку
Кидають хлопців у бій.

Ділять подерте руно депутати,
Тягнуть бюджетне рядно на мандати,
Перший всміхається щиро погрозливо.

Крутяться в кадрах події, обличчя.
Другий майдан позвитяжничать кличе.
І Павленок з мікрофоном-морозивом.

Стоять за вікном горіхів п’ять,
Горіхове листя дотліва,
Гіркі дочитали в нім слова,
Горіхи в туманних ковдрах сплять.

Горіхові очі п’ють круки,
Гомерами стали п’ять дерев,
Карбуючи в скрипт проспекту рев,
Збираючи зорі в кисть руки.

Спітніла ховає світ кора,
Глибини коріння, думки вись,
Росинкою поту день з’явивсь,
Туманів, туманів це пора.

І плями зникають ліхтарів,
І люди зникають через крок,
І з грудня грудей туманна кров
Стікає з гілок лікарів.

Ми грали з проспектом у покер,
То ніч роздала жовті карти...
Та вікна вже сплять одиноко,
Ми ж одяг програли за жарти.

І дама в руках не з колоди
Шкодує, що досі не бита,
Не мала стогнать насолоди
Під кінгами несамовито.

А скільки загасло в відбої!
Змішались погони і масті,
Лишились небитими двоє,
А може, то сталось на щастя?

Будиночок з карт виростає
Проектом стомовної вежі,
Та карти зриваються в стаї,
Окрилені духом пожежі.

Спроможеться хто переграти?
З відбою пожеж хто озветься?
Розкурюєш серце від карти,
Запалюю свічку від серця.

Нікого, нікого, лиш море за друга,
І стіни усітчані вічковим віче,
Чого ти чекаєш з глибин, чоловіче?
Кого ти чекаєш удруге?

Пісок, як щоденник інтимних історій,
Вбирає строфічну симфонію хвилі,
Сліди на піску тільки коми похилі,
Порожній дріма санаторій.

Палаци з піску у пісок повернулись,
І син до отця, і курортники в місто,
І хвилі ховають в кишені минуле
І днів золотавих намисто.

З одужанням, усе минуло,
І білий сніг немов бинти,
Танцюєш знов натхненно ти
З партнером з кавового мулу.

Пелюстки знову молоді,
І не болять лілеї рани,
І тільки ніч, і тільки ранок
Побачать роси золоті.

Ще шкутильгає птах-каліка,
Та виднокола - на крилі,
Ти відірвалась від землі,
Святкує спиртом грудень-лікар.

Лети, минай сильце Інгулу,
Вже зачекалися світи,
Їм сонцем ніжним засвіти
Із чашки кавового мулу.

Гірка солона чорна кава,
Подушка мокра не ласкава.
То море винне, тільки море
Всолило вранішню заграву.

І сіль повиступала груба,
І з сітки не втекти від згуби.
То море винне, тільки море
Цілує одинокі губи.

Прибій пробуджує зарано,
Не спиш, дрімає в ліжку ранок,
То море винне, тільки море
Роз'ятрює лілейні рани.

З тобою лиш прибій говорить,
І в зорі росить неозоро.
То море винне, тільки море,
То море, море, море, море.

Зимонька зима віченьки закрила,
Лебедина ніч опустила крила,
Літо відійшло, спи, кохана, мила.

Сняться хай тобі золотаві луки,
Квіти запашні, поцілунків звуки,
Голосні сади, неспокійні руки.

З губ, очей, долонь ще нап'ємось меду.
Поміж нами спить золотий ведмедик.

Ангельські пальчики пестять рояль,
Ночі і дні у тижневих октавах,
Серце твоє, легендарний грааль,
Десь закотилось в бурштинових травах.

Ноти посипались з повних троянд,
Зорі визбирує Бог-композитор,
Світобудови з троянд варіант
Зранені пальчики силяться звити.

І королівство твоє не на ніч,
Ноти чергові міняють обличчя,
Палахкотять карнавалами свіч.
І засинають, а хто їх покличе?

Музика лине прибоєм німим,
Хай, по зимі ми зустрінемось знову,
Тільки, чи буде рояль молодим?
Вистачить нот на високу розмову?

Лоскочуть яблукову плоть
Неголені протуберанці,
Хай нас помилує господь,
Закутих ув обіймах бранців.

Зійшлись між яблучних орбіт,
І орхідейно всесвіт вкрила
Хода незайманих кобіт,
І пестить ніч кошлаті гриви.

І щоки зберігають жар,
Від сонця яблукам цілунки,
І неба стерлася межа
У сидровім вогненнім трунку.

Півень піє фестивальну,
Зерна збирає бурштинні,
Будимо третю сигнальну
В білій підсніжній хатині.

Півень п'є небо морозне,
В співі вогненні картинки
Титрами метаморфози
Двері прочинять хатинки.

Півень утретє прославив,
З горла здіймається сонце,
Ранок гастрольний виставу
Розпочина за віконцем.

Посуньтеся, Рильський. Поети ідуть.
Дерева витають піснями землі,
Фарбується сонце у качку руду,
І сонце вбирають листочки малі.

Тривожні ставки віддзеркалюють день,
І брижиться шкіра при дотиках вітру,
В очах акварелиться відблиск пісень,
І парк наверта в пантеонову віру.

Читаєм листочок, чужий тестамент,
І в спадок приймаєм багатоголосся,
Оголеним глосам став парк-монумент,
Заплівшись руками в Твоєму волоссі.

Цвіркун мобільний причаївсь,
На луках пломенить губбол,
І виноспадні ручаї,
І зорі вимагають гол.

І форвард прорива кордон,
І входить виноградне сонце
Провісником осяйних грон
В напівпрочинене віконце.

Легіонер не поспіша
Відкрити пострілом рахунок,
Газонна стоптана душа
Вбирає довгий поцілунок.

І сором вигравать всуху,
І тонемо у винних ріках,
І кутову сльозу змахну
На аутсайдових повіках.

Пий вино і всміхайся Богам,
Сонця промінь цілує чоло,
Роси бісер віршують ногам,
Генеруючим сонцю тепло.

Золотаво-коштовний проспект,
Птах бурштинний на синьому тлі,
Ракурс губ, підборіддя аспект,
І в долонях дарунки землі.

І вже зібрані яблука-ми,
Яснобокі, рум'яні та білі,
Й обіймаємось тісно крильми
Соковиті, насичені, спілі.

Дегустуєм життя золоте,
І з Тобою народимось вранці,
І пірнаю в вино молоде,
Полічи мої протуберанці.

Снить лілея з блакитною кров'ю,
Розквітає відверто жасмин,
Заворожує теплою грою
Мармурово-гранітний камін.

Витанцьовують звірі і квіти
У волоссі живого вогню,
І являються пристрасно звідти
В пасадоблі пульсуючі ню.

І прочинені двері до Бога,
Та в шпаринку вузьку чи пройти,
Між зірками нам в'ється дорога
У жасминно-лілейні світи.

У букеті злилися нічному,
І салютом тривкої краси
Карти неба змішав астроному
Над лілеєю ніжний жасмин.

І поети смакують мартіні,
Флористичних цілунків танок,
А на стелі звиваються тіні,
І стають під сузірний вінок.

І банкуєм на вкрейдений ситець,
І кладемо важкі доміно,
І в колоді круп'є знадобитись,
Й оживити завмерле кіно.

І парує жасмин в чашці чаю,
І лілея вгорнулась в флакон,
Я солодким теплом пригощаю,
Ти на лацканах одеколон.

І рубіни в браслеті Венери,
Щире золото храмових брам
Вже ведуть до жасминної ери
Коридором з лілейними бра.

А вогонь запальнички полярний
Явить оку білесість снігів,
Щоб шаманський мотив популярний
Зіллям злюбленим змерзлих зігрів.

І парує-танцює над чаєм
Незбагненний п'янкий аромат,
І ми квіти принишклі навчаєм
Небо віями спільно тримать.

І гнучка ця лоза,
І дозріла давно,
Шардоне з гарбуза -
Незабутнє вино.

І пульсує між рук
Келих сповнений чар,
Розчиняє журу
Незабутній нектар.

І дісталися вин
Із жагучих долонь,
І горить із глибин
Незабутній вогонь.

І заснули навзнак
У халатах небес,
На губах післясмак
Незабутній Тебе.

Дерева скидають з плечей листя,
І хай поети думають, що робити з віршами.

Яблуні скидають тягар з душі,
І хай голодні ділять між собою яблука.

Ми скидаєм на підлогу одежу,
І хай ні в кого не болить голова про післясмак віршів.

Я борт-командир, а Ти другий пілот,
І смуга для зльоту свічками покрита,
Злітає, злітає повітряний флот
Зі скрипом, зі скрипом, зі скрипом, зі скрипом.

І в небі нічному зникає літак,
Лише маяками поблискують очі,
Та в штопор зривається Боїнг-дітвак,
Й колготками впали прозорії ночі.

Прибори зашкалюють, клинить штурвал,
Падіння в міжгір'я таке неминуче,
І віршем події гарбуз шифрував
Посланням Пандори на сніжних онучах.

Київ-Миколаїв, Львів-Донецьк -
Похрестились щиро перед Богом,
В сяєві запалених сердець
Горнеться між храмами дорога.

Крила розгорнув Донецький кряж,
Пульсом б'ються Кам'яні Могили,
Сяє Сонцем Кімерійський пляж,
Дві ріки зве у єдине гирло.

І йдемо до Бога навпростець,
І молитва лине таємниче:
Київ-Миколаїв, Львів-Донецьк,
Злитись у єдинім гирлі кличе.

І зрозуміло, чом я Мірко,
Збуваються і вірші ніжні,
Струмить вином п'янка говірка,
І сяє Загреб у підніжжі.

Морозна свіжість тверезить.
І білий сніг. І білі гори.
Гойднулись в бік мій терези,
І свічі йдуть в сузірні хори.

Над містом сходимо удвох
Подяку Богу проспівати,
І грає на сопілці Бог,
І моляться за нас хорвати.

Нас Загреб поєднав довік,
До мене пригорнись, як зимно,
Постав хорватський чоловік
Любити ніжно. І нестримно.

Чи Бог одвернувся од сцени,
Чи Ти відвернулась від Бога.
Горілку глита Мельпомена,
І рампи розбили підлогу.

Старається дівчина в пісні,
Але попада мимо ноти,
І трелі чуттєві і слізні
Звучать як старі анекдоти.

Сміється глядач в півобличчя,
Й зростає долонь перепалка,
А думаєш Ти, що так личить,
Вітають із успіхом палко.

І пісню видушуєш далі,
Й зриваєш огроми подальші.
Та хто в благородному залі
Заграє до Бога без фальші.

Кораблі напинають вітрила,
До святої землі нас несуть.
Щоб гріхи наших душ не ятрили,
Ми у крові відмиємо суть.

Всі помремо колись з волі Бога,
То для чого тоді зволікать?
Й так із буднів суцільна облога,
І заніс ятаган в небі кат.

Хрест несем на Голготу за Богом,
Чи зірвемось зі зболених круч,
І в руках не спокутаним боргом
Сяє царства небесного ключ.

Запам'ятай, яким я був.
Запам'ятай мої обійми.
Танок у сні та наяву.
І губ палких безжальні війни.

Мене вже обійма пісок.
З лабет не відпускає лепра.
З-за маски чуєш голосок,
Не крики зраненого вепра.

Цілуєш маску на мені,
Вона, повір, уже остання,
Відбилась місяцем в труні,
Мов цвях німого запитання.

До слави! І до смерті! Бігти!
До Тебе довгий марш-кидок.
А що, вояче, жить не зміг ти?
То складом полишай рядок.

Снять на узбіччях галактичних
Уламки тіл небесних й душ.
І на руїнах снів античних
В щити ще грає зброя туш.

І топчем листя не навмисно.
Ти топчеш легіон у сніг.
І Твій поділ за небо висне.
Тебе дістатися не зміг.

Бог Буг Біг.

Я не співатиму "Аве Маріє".
Мірко любові селянки не гідний.
Осінь доплакує. Ти вечорієш.
Аве Регінонько! Аве Регіно!

Мармуру білість. Брунатність граніту.
Фундаментальність імперії в слині.
Ще не досліджена мапа ланіти,
Й горний хребет з перевалом на спині.

Давнє вино. Пурпурові одежі.
Ноги лоскоче сімейство котячих.
І близнюками всміхаються вежі,
Що до терактів стійкі і терплячі.

М'яч пролітає голом крізь коліна,
Одою сонця вчергове звернуся:
Слався божественна! Аве Регіно!
...Серце вистукує: Аве Марусю!

На форум виходжу за графіком лекцій,
Студенти оголюють сонячні леза,
Муштрую центурії славитись в герці,
Я сходжу за кафедру, і - аve Ceaser.

В моїй резиденції, у кабінеті
Красуня, дипломниця, ще й поетеса,
Забув, на якій ми зустрілись планеті,
Волосся Твоє вже тремтить - аve Ceaser.

І парком мчимо колісницею сонця,
Лахміття плебейське немов антитеза,
І різномундирі ждуть прапороносця,
Дерева вітають, встають - аve Ceaser.

І тога, і мешти в екзилі гоніння,
Лаврових вінків закінчилась примірка,
Не треба обожнювань і поклоніння,
Зови мене просто - стосонячний Мірко.

Питань немає вже давно,
Старе закінчилось вино,
Скажи нам, друже виночерпій,
Життя безвинне, як воно?

Блукає млосний ситий зір
Поміж запечених сузірь,
І Твій доповнив бестіарій
Столикий стоголосий звір.

Не стрепенеться дичина,
Й Твоїх обіймів дивина,
Налий нам, друже виночерпій,
В серця з нових міхів вина.

І сходить з скріншоту ікони
Гаряча, блискуче кинджальна
Богиня всіх коней Епона
Наймилостивіша й безжальна.

Твоя мережева попона
Злетіла в полин за піснями,
Богиня всіх коней Епона
Підковами нас обміняла.

Табун розчинився в бетоні,
Підкови, мов крапки історій.
Ми з книги останньої коні
Востаннє викрешуєм зорі.

Орбіти. Роки. Іподроми.
Бог ставить, а чорт виграє,
І тільки глядацькі огроми,
Й далеке іржання Твоє.

Блищать упрілі колісниці,
За нами сонце не встига,
Твої нажахані зінниці
Голубить пилова юга.

Весь Рим - великий цирк, і коло
Знов наближає до весни,
Твоя омріяна підкова
Таврує щастям теплі сни.

Та доля випрямля орбіту,
Й лечу в незвідані світи
Побачить. Полюбити. Вбити.
Упасти. Вмерти. Одцвісти.

Немає правил колісницям,
І ми в черговій дтп,
І нам блакитне море сниться,
І хвилі б'ються дотепер.

І зажурився Бог-даїшник,
Петро в дільницю не впуска,
Була підкова, видно, грішна,
Й тріумфу арка завузька.

Ми нахиляємось над небом,
Там муравлисько колісниць,
Що за фанатова потреба
Летіть, розбитись, впасти ниць?

І вижимаєм левів з "Таврій",
Й чергове коло вже позад,
Й шукаємо собі аварій,
Щоб знову засвітити сад.

А Теребовль - не Terra bellum,
Кінноті листя кину знак,
Й на землю падають дебело
Скіф, княжий русич і козак.

Земля пропита і просочена,
За рала - танки і мечі,
І трупом всіяна й зволочена,
І плід століттями гірчить.

Збираю в згарищах штандарти,
І стане військо під орли,
Та чи Чорнобиля петарди
Нас убезпечать від орди?

Винищувач нащадків нищить,
В портах скрипить металобрухт,
Та є пілоти неба вищі,
І адмірали грізних бухт.

А Теребовль - не Terra bellum,
Сховались війни в портмоне,
Сенат сховавсь за яйцестелю,
А може, нас таки мине?

А може, кинемо плебеям
З бюджету грубих сухарів,
Й країну зробим Колізеєм,
І спустим левів на рабів.

І ділять фракції країну
На схід, і захід, і офшор.
Ідилію гнилу й спокійну
Розірве Рубіконів шов.

Впаде сенат, як тінь на мармур,
Й забудуть їхні імена,
І сонця спис простромить хмару,
Щоб в нас завершилась війна.

Знов хоче миру парабелум,
Кочу калібри у сльозу,
В саду моєму Розабелла
Руду ощипує лозу.

Цей світ тісний, як шкурка лева,
Нас двох так забагато в нім,
Чи скоро клітка металева
Нас пустить на арени німб?

Жбурляють зелень, злото, гривні
В чеканні смерті глядачі,
І губиться в кометній гриві
Чеканне сонце, сміючись.

Чеканний профіль мені сходить,
Монета буде на таксі,
Від ніг Твоїх рахую сходи,
Та опиняюся в руці.

Цвітуть походи і пригоди,
Кров на шипах троянди війн,
Рубці - трофейні нагороди,
Б'є серце, як зимовий дзвін.

Переболіло. Дотліває листям.
І саду відпускаються гріхи,
І пахощі Твої барвисті
Не чути. Снігові духи.

Були. Пройшли. Меморить сніг табличку.
Дві дати поєднав льодистий міст.
Я вже допатрую синичку.
Ти розговіла мною піст.

Бувай. Прощай. Зустрінемось востаннє
У сніжнім вальсі хаотичних снів.
Які залишились питання?
Зростем з-під снігу навесні.

За рогом дихає зима,
Чистилище чатує в часі,
Чомусь коса Твоя сумна,
І вії зболено нещасні.

Став час позбутися оман,
І віршами топлю каміни,
Відпав вчорашній талісман,
Двірничка підійма на кпини.

Рамена голі і холодні,
І віття знов корінить небо,
Переплелися в нім долоні -
Єдине, що насправді треба.

Знов сам один на всьому пляжі,
І до кісток проймає зюйд,
Й мурашки тілом в саботажі
Збігаються з усіх усюд.

До сивокосих рік іду я,
І груди не ховаю в плащ,
Любові вітер не задує,
Й солоний не загасить плач.

Але чиїсь солоні бризки
Вже роз'їдають строгість мешт,
Скидаю капітанські ризи,
І власних позбуваюсь меж.

Патрульна чайка привітала
З поверненням із чужини,
І тільки бакена металом
Риплять мені про Тебе сни.

Охолонув в самотності пірсом,
І вже пута не в'яжуть швартові,
Ти все більше приховуєш пірси,
І защемлюєш губи до крові.

Охололи давно стапеля,
І застигли над хмарами крани,
І колиска колись корабля
Заржавілі роз'ятрює рани.

До останнього сплеску буї
Розмічають забутий фарватер,
Пропливе у фіорди Твої
Заблукалий між хмарами катер?

Я можу побути й людиною,
Та тільки, кому такий тра?
Обмежений небом й годиною,
Вшпигований голками втрат?

Хай сонцем зійду над коханою
І грітиму змерзлу щоку,
І серця світитиму раною,
Й струмитиму теплу ріку.

Хай кленом постану розхристаним
І віршами шлях Їй встелю,
Й збуваються пошепки істини,
Як вії блищать з кришталю.

Впаду тротуарною плиткою,
Її детонуючи крок,
Всміхнувшись розгублено литкою,
Спішить на черговий урок.

І в сурдоперекладі голубом
Злетю благовіщенням з рук,
Вінком обійму Її голову,
І осенню всю пригорну.

Довкіл розливаюся фоново,
І тихо, і тепло люблю,
Не треба гриміть мегафоново,
Для Неї видощую блюз.

Ти танцюєш щаслива з дельфінами
Мелодійно, яскраво, натхненно.
А я думаю, як буть з Афінами?
Що зробити мені з Карфагеном?

І немає дельфінів щасливіших,
Ніж в обіймах малої русалки.
Найвідвертіших дротиків зливи
Напророчили щиро весталки.

І вивітрюють бризки солоні
Кавалери підводного балу.
Виб'єм зуби страшному слонові,
Бивні зломимо ми Ганібалу.

Розсікаються хвилі на попі,
І піснями Твій шлях позолочений.
І серця дотлівають на попіл,
І пустеля спокутує злочин.

І дельфінів орли мої зносять,
Вириваючи серце з води.
До Твого золотого волосся
Ти сліпого мене проведи.

Славетна кров, славетний рід,
І ген завивсь із кіс Венери,
В коханні помирать не гріх,
Та все здебільшого маневри.

Любов рабинь і знатних дам
Вже не приносить насолоди,
Їм виноград з руки подам,
І в плащ вгорнусь від нагороди.

Мій зір зоріє до цариць,
І кінь заждався шалу битви,
У рівнобіжжі колісниць
Бокали з кришталю розбити.

Пробач, мій спис Тебе пробив.
Імперія зростає шпарко.
Під щирі оплески юрби
Лечу крізь тріумфальну арку.

Я біжу по асфальтовій стежці,
Оминаю бетонний барліг,
І у місячній срібній сережці
Віддзеркалено бачу Твій біг.

Застигаю на всіх перехрестях,
І винюхую слід із кульбаб,
Й знов дерева розмашисто хрестять,
Й пріле листя злітає з-під лап.

Застигаю при зрушеній зірці,
Явно Ти покривавила глід,
Певно, вирвалась з кігтів мисливця,
І стаю на запечений слід.

Сіро манить між сірості спина,
Сирість шириться в небове дно,
Мчу по сліду Твоєму невпинно,
Та настигнути хвіст не дано.

Лоза потужна і гінка,
Нектаром сповнені світила,
І задоволення ріка
Між крила пригортає милу.

Я пещу губи й терпну в них,
І шкіра піддається муці,
І вершником без голови
Сміюся в костоломнім звуці.

І ніжки чавлять з мене сік,
І тільки цукор за солодке,
В пурпурній зболеній красі
Наш плач комусь потішить глотку.

Голодні леви ждуть давно,
І в Колізеї знов імпреза,
Смакує з келиха вино
Твій Мірко Юлій Цезарь.

Ідуть раби спустити дух,
В екстазі глядачеві очі,
Скучає августійший друг,
Чекаючи з Тобою ночі.

З екрану просочилась кров,
У келиху втонув супутник,
Який там раб? Кого зборов?
Які вдягнув коштовні пута?

Марніє телевізор-бюст,
Уздрівши справжню кров і драму,
Я атакую й піддаюсь,
Зірки не зводять зір із дами.

І пристрасті притих вогонь,
Чи стане ніжний пальчик лезом?
Чекаю вироку Твого.
Твій Мірко Юлій Цезарь.

І римські когорти рядків
Знов шлю прописатися в вічність,
Густішають хмари круків,
До Бога вертаються вірші.

Скорив і фракійців, і галів,
І греків, Єгипт, Карфаген,
Зарубини в хижім металі
В жахливий сплітаються ген.

За дотики - стріли і дротики,
І війни розкрили обійми,
Немає відвертіш еротики
За врізані груди покійних.

Невдала була експедиція,
В Тобі заблукав легіон,
Така невідома позиція -
Прорватись з полону долонь.

І горді орли вже розгублені,
І знову юнак ветеран,
І губи від Тебе обвуглені,
І тіло у маках ран.

Догасли останні центурії,
І я залишаюсь самим,
Не взяти Твоєї Астурії,
Й дорогу закрито на Рим.

Не шкода Тобі імператора
Скорити до власних колін
Й лишить без палкого оратора
Когорти покірних голів.

Чому ув обіймах утримуєш?
Мене ж зачекався друг Брут,
Й величчя прогнилеє Римове,
І в тоги загорнутий бруд.

Та вже не скажу "до побачення",
Імперія хай не чека,
Мені подарує пробачення
Гаряча Твоя щока.

Я п'ю з Твоїх долонь,
Тому іще живу,
Мені над оболонь
Твоєї пісні звук.

Богиня? Смертна? Хто?
Та головне - жива.
І теплим полотном
Нам стелиться трава.

І будуть квіти там,
Де згарище було,
Скорботі не віддам
Омріяних долонь.

Візьму їх до своїх,
І годі вже образ,
І Твій найперший гріх
Мені останній пазл.

Явився Бог мені Тобою,
Такий далекий і близький,
І знов молюся я любов'ю,
О небо мов прибій морський.

І розкриваю теплу книгу,
Читаю долю наче вірш,
І букви пропікають кригу,
Й тотемний оживає звір.

В огненнім екстатичнім танці
Кидаю в жертву почуття.
Й сміється голова на таці
За танець вартістю в життя.

І світ мій засипає попіл,
Горів, згорів, не в тому суть,
На кров'ю зрошеному полі
Твої зернинки проростуть.

Зліта двомоторний Ікар
Вівчаркою поміж отар.
Слідкують пілот і механік,
Аби не пробити титанік.
..................
Ми молимось вперше в житті,
В обличчя вдивляючись долі,
Аби приземлились живі,
І соколом падаю долі.

Гублюся у білості хмар,
Рахунок веду на 120,
І ось – динамічний удар,
І час настає розкриваться.

Під мною тепліють поля,
Співаю, за пташим звичаєм,
Щоб ніжно зустріла земля,
Не пухом, а вранішнім чаєм.

Куди занесуть парашути,
І де нам дано прорости?
На тілі твоєму маршрути
Покрились вогнями роси.
...................
За місяць якийсь приземлило,
Здав іншим бажаючим крила,
Начистив до блискості мешти
І сіро подався до решти.

Завмер собі на п'єдесталі,
Стоїть, немов товариш з сталі.
Малеча дражниться з козлів,
А ми, козли, таки не злі.

Ми плещемось в стихії скелі,
Крім неба нам немає стелі -
Курортний південь. Та Сибір
Забуть не можем до сих пір.

І сняться клаптиками прози
І завивання, і морози,
І піт, і кров, й безбожний звір -
Не відпускає нас Сибір.

Життя що - пожертва свята.
Прийми ланцюжок в дарування.
Ну й що, коли біла й свята?
Нас ввито в ланцюг харчування.

Придатні серця до вжиття -
Йдем з сотнеквартирної хати,
Допоки дозволить життя -
Кохати. Кохати. Кохати.

Біленька, не плач, не кричи,
Ти знаєш, який я без бурки!
Колись на біленькім плечі
Знов наші зустрінуться шкурки.

Усе. Прийшли. Дійшли межі.
Тримати більше Вас не смію.
Вас зачекалися мужі,
Що треба Вам в обіймах змія?

В передчутті фатальних бід
Померти мрієте востаннє?
Та мій розписаний обід,
І Ваші кісточки не в плані.

І знов у штучному теплі
Перетікаю по квартирі.
Мене не вабить Ваш політ,
В пісках, камінні - справжній вирій.

Зливаюсь нерухомо з тлом,
І даждь нам днєсь чергову мишку,
От з ким поділимось теплом,
Заповним серце, чи то кишку.

Жовтень - золоті роки,
В танці сонця тільки поряд,
Доторкаюся руки,
Відірвавши листик-погляд.

Небо проясніло з хмар,
І несеться наш кораблик.
Лютню загубив комар.
Цуценям скрутився равлик.

Жовтень тепло плюскотить,
І твої мідасні ніжки
У тремтінні смакоти
Сходять над пожовклим ліжком.

Вибач, що пролив вино,
Запікаються думки,
Жовтень нас чекав давно.
Відриває від руки.

А дикість - ховають за грати,
А щирість - лише експонати,
В червоній зустрілися книзі
Ти, я - на надломленій кризі.
Кохати. Кохати. Кохати.

Який нас зібрав Леонтович,
Нас диких, між вільні братове?
І тицяють пальцями звірі
На наші убогості сірі
Й бажання павлинно квіткове.

Кого ми мавпуємо всоте,
Джульєти й Ромео гризоти?
Поськати в твоєму волоссі,
Кохання не там завелося?
Очей твоїх мружаться дзоти.

У дикості нас оповито,
І слина така оковита,
Безпечніше йти до левиці
І м'ясо стягути з правиці,
Ніж посмішку з губ соковитих.

Спасибі, Господи, Тобі,
І за голодних, і холодних,
Яким потрібен мій обід
Учора, завтра і сьогодні.

Знов грію словом та вином,
І в цій безхитрісній молитві
Розвіюю турботи сном,
Рятую душі в самобитві.

Дарую сміх, любов, пиріг
Із Божих рук. За допомогу
У павутиннячках доріг
Подякуй не мені, а Богу.

Як віддаєшся гарнізону
Секунд нічних, годин щоденних,
З твого зникаю горизонту
І насипаю борщ нужденним.

Знов пальці - в порожні зінниці.
І Йорик за Йориком - в путь.
Шалене бажання здійсниться,
А як його потім забуть?

З яких ми зійшлися доріг,
На спільній зустрівшись доріжці?
Здолаєм незримий поріг?
Потонем в очей наших ліжці?

І наші бліді черепи
Вже крутяться місячно в небі
Розбити цю ніч в черепки
По божій свавільній потребі.

Твого хто уникне ядра,
Богине спортивного бою?
Ти б'єш до нечуваних втрат
Небаченою ще любов'ю.

Й стає на коліна мій сад.
Та постріл у скроню контрольний -
І мій почина листопад
Твоїми стежками гастролі.

Розбитий лежу і мовчу
Придушений кулями й болем,
Сузір'я змінили в очу
Небесне на місячне поле.

Та після поразок і втрат,
Ридання відлунь громобою
По смерті воскресне мій сад
Готовий до бою з тобою.

Кохати принца не дано,
Тебе то любить, то жбурляє,
Втекти надумала на дно
З його обіймів пекла-раю?

Вбив в тебе батька, сни й любов,
Але він бог, і геній, й доля,
Цвітіння грубо поборов,
Листком лишилось впасти долі.

Та скоро принц впаде услід,
Слова як дим, любов як сон,
І Йорик візьме за болід
І зарегоче в унісон.

Вінок спливає по воді.
І байдуже йому до кпинів.

Колись були ми молоді.
І крила билися при спині.

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з блоком НАТО,
В блоці НАТО
Дівчат наших
Вміють воювати.
Жила собі Катерина
Та й горя не знала,
Італійця чорнявого
Вона покохала.
Покохала, полюбила,
Голову згубила,
Закінчилися маневри,
І подався милий.
Рида, тужить Катерина
За своїм коханим,
Народила йому сина
Козаченьком гарним.
В міністерстві оборони
Потирають руки -
Забезпечили безпеку
Катерини муки.
Бо тепер можливий ворог
Не ударить в спину,
Бо ніякий гарібальді
Не зрубає сина.

Звивсь парк у кривавім полоні,
І повниться кров'ю земля,
Пробач мені, парку Полоній,
Я цілив убить короля.

Стаю на коліна і плачу,
Чому ти постав під мечем?
Й мою безтурботную вдачу
Вже стиха отруює щем.

І листя кривавого парку
Уже затихає в воді,
Це ж я потопив свою пару!
Твої пелюстки молоді!

Пробач мені, рідна, кохана,
Пробач за любов і безумство,
Цілую Тебе бездиханну
Учора бездушний й безустий.

І друзів дитинства найліпших
Я шлю на англійські ножі,
І осені траурна тиша,
Й ми всі на одному крижі.

Цикуту доковтує мати,
І падає разом Лаерт,
І час мені став помирати,
Й приймаю туманами смерть.

Померли ми всі, й слава богу,
Розійде глядач поза осінь,
Та кличуть в зимову дорогу
Зітхання Офелії босі.

Жовтневий день листок вронив,
Холоне все - річки, земля,
Ерзац-команди воронів
Ідуть зачистити поля.

Що скажеш, вороне нічний,
Яке майбутнє напророчиш?
Я хочу буть як ти - нічий,
У слові й крику непорочний.

Я хочу бачить крізь туман,
Нести крило понад віками,
Позбутись болю та оман,
Схилити крила над вінками.

В холоднім небі летимо,
Холодний степ, холонуть крила.
Спадає лист старих думок.
Холодний я. Холодна мила.

Обвисли паруси, потерлися борти,
І корабель скрипить по відпочинку,
І раді кораблю далекії порти,
І радий він омріяному вчинку.

Із тисячі зірок він обира одну,
І на останній курс лягає кіль бувалий,
Хто зна, як він проляже, небом чи по дну?
Не захлинутися б бажань дев'ятим валом.

Такий близький до серця й не близький маяк,
А Ти то світиш, то покажеш спину,
І губиться в морях досвідчений моряк,
Й Твоїм ім'ям він молиться невпинно.

Ні хвилі до небес, ні штормові пориви,
Ні інших маяків серденька ніжні
До Тебе шлях не зб'ють, наосліп й через рифи
Розбитися бодай в Твоїм підніжжі.

Це кохання без жодного шансу,
Без пелюстки при сонці ромашки,
І без кулі у днів барабані.

Це кохання щасливе й нещасне,
Як пісні солов'їв для комашки,
Як руно золоте на барані.

Це кохання красиве й блискуче
У секунди замкнулося током
І спалило неонове сонце.

Випадковість була неминуча,
І тепер кожен з власним потоком
Ув архівах загублює сон цей.

І обвуглені в пристрасті ноти
Зазвучать, закричать дисонансом,
Щоб не боляче рвать пуповину.

Ми не встояли проти кінноти,
Домовчали прощальні романси
І руном доділили провину.

Твій Бог хотів Тебе убить,
І тілом зволочити степ,
І вже убив би Він, якби
Не відчайдушний Твій вертеп.

Ура! В долоні плеще Бог,
Змахнув скупу сльозу дощів,
Але він пам'ятає борг
У несповіданій душі.

І Бог врізає Твій пиріг,
І карі відійша відстрочка.
Став стовбур-хрест вінцем доріг.
Спада з плечей листком сорочка.

Плита тротуарна не траурна.
Вбивається крок в підсвідомість.
Листочки торкаються аури.
Я їм посміхаюсь натомість.

Що бачиш в трубу, адмірале,
За покривом сивих століть?
Які кораблі повмирали!
А вмерти яким ще звеліть!

Гармати готові до бою,
Століття не змили краси,
Кому ще подати набої?
Кому вже обрізать троси?

Матроси гуляють без діла,
Нема вже легенд-кораблів,
Лише адміралове тіло
Стовбичить відлунням боїв.

А пари під бриз поцілунків
Здіймають свої паруси,
І ми з адміралом чавунним
З нової радієм краси.

Я побачив сосну,
Та уздріла мене,
І укупі зрослися довіку.
Я побачив весну,
І тепер не засну,
Не закрию ролетів повіки.
Я ступив на пісок,
Той в мені проступивсь,
Й тихо сиплються днями піщинки,
Твій почув голосок
Й ще бажаю разок
Потонути в обіймах ліщинки.
Я до озера став,
Те в мені розлилось
Соковитим п'янким піднебессям.
В моїй торбі без страв,
П'ю росу з ніжних трав,
І гублюся між травами десь я.

Немає поганих планет,
І гарних немає тим більш,
І власний у кожної злет,
І власний у кожної вірш.

І очі ведеш телескопі
За рухом небесних світил,
Та байдуже їм за чийсь клопіт,
Коли горить фронт, пашить тил.

А після небесного бою
Зірками заходяться плакать,
Бо їх притягає любов'ю
Небачена окові планка.

Чекала маршрут до нестями,
Ніхто не засвічує стоп,
Забиті салони серцями,
І вікна обличчями поп.

І ось перевізник спинився,
Тебе посадив поміж крил,
Ти кажеш, тобі не той снився?
І бачився ліпший порив?

І їде водій безтурботно,
Клобук закриває лице,
І здачу давати не модно,
Не модно й питати за це.

Кіном пролітають картинки
Й уривки знайомих картин,
Ти просиш зробити зупинку,
Щоб вийти собі, де завжди.

Та ось ти кричиш про зупинку,
Тобі далі їхать не тра,
Водій розганяє машинку
В тенетах незміряних трас.

Кричить і волає ця жінка,
Маршрут і шофера клене,
Ця подорож вже у печінках,
Та доля її не мине.

Водій трима курс на кінцеву,
Не чує прокльони та крик,
Звик трасу долать міжсерцеву,
Й до різних попутників звик.

Вже скоро добудеться щастя,
А потім вертатись назад,
На землю знесиленим впасти.
Щоб знову вирощувать сад.

Ти гралась в зорі голубій
Так щиро й дитячо невинно,
А я тільки теплий прибій,
Пісні насилавший невпинно
Тобі, і тобі, і тобі.

А сіль роз'ятрила твій біль,
Вирує нелагідно море,
А я лиш холодний прибій,
З глибин видихаючий хором
Тобі, не тобі, не тобі.

Нема з ким продовжувать бій,
Курортний сезон по прощанні,
А я одинокий прибій
Сліди огортаю піщані
Тобі, по тобі, по тобі.

Приходять люди. І відходять люди.
Із ночі в ніч. Із миті в мить.
Ми ліхтарями встромлені усюди
Спокійно в темряві струмить.

Прийшла? Привіт. Пішла? То йди.
Наздоженеш чи скоро тінь?
По нотах рвійної ходи
Тобі услід світить не лінь.

І знов злітаються хрущі
Лічити гроші й лить вино,
А цілуватись - так в кущі,
А обійматись - так в кіно.

А що нам треба, ліхтарям?
Не за любов і не за гріш
Ми світим поки спить Зоря.
Й розбиті світимо ще більш.

І паркер, як жезл громобійний,
І тиша, немов по покійних,
І скрегіт зубів авторучок,
І блиски нервові каблучок.

І тонуть, й зникають стандарти
У вирвах води й ахінеї,
Дівча підглядає під парту,
А я підглядаю за нею.

Розписані ноги й долоні
У бісер означень та цифр.
Хто каже, що цифри холодні?
І хто розгадає твій шифр?

В сутані вершителя долей
Заношу блискуче перо,
І у залікової поле
Впікаю автограф тавром.

VII Управління

Ну і хто там грозиться, по-перше,
У коханні мене перевершить?
Ну і хто там божиться, по-друге,
Осідлати й накинуть попругу?

Смак поразок мені не відомий,
За моїми здобутками стеж.
Знаю всі доброчесні прийоми
Й забороненим навчений теж.

Моя зброя у щирім коханні,
Що проймає до диких глибин,
Й солов'ї ще далеко не вправні
Перевершити мій піснеплин.

Я кохаю безмовно і ніжно,
І торкаюся порухом вій,
І автограф впишу в білосніжний
Твого тіла безцінний сувій.

Я кохаю межею при згубі,
Ліплю сонце із зоряних крихт,
І любові моєї Везувій
Не лиша непрочитаних криг.

І на службі голесі амури
Не шкодують набої у бій,
І під янголів радісні сурми
Розгортаю білесий сувій.

Я люблю нестандартно й нетлінно
З прохолодою в пасмах пожеж,
І в молитві стаю на коліна:
У коханні мене переверш!

VIII Ув'язнення

Ми з Тобою закохані бранці,
Спільним цепом озміяні руки,
До якої нас зведено праці?
До якої закуто нас думки?

Доля крила дала для польоту,
Та ще важчі набила нам ранці,
І не просто злетіти пілоту
Коридором в маленькій фіранці.

Днів кінноту нам не зупинить,
В найсутужнішій зболеній миті
Ми постанем спина до спини
Чи поляжем ув огненній битві.

ІХ

Та коли проминаєм горнило,
До польоту здіймаються крила,
Над найвищі злітаємо гори,
Ми з Тобою неначе богове,
Нас Венера в собі оповила.

Ми запалюєм сонце і місяць,
Ми посланці божественних місій,
Темний всесвіт викохуєм садом,
Розливаєм по квітам розраду,
Квітне сад нам словами у пісні.

І сколисуєм віру в кохання
У колисці дрібній океання,
Ти молитву ведеш колискову,
Я легенду співаю казкову,
Й нам над обрієм сходить світання.

Х

А Венера дає розпорядження,
І не просто сприйняти-відмовитись,
Коли все альпіністське спорядження
Каменярським замінює молотом.

А Венера дає директиви,
Спробуй тільки богині відмов,
Як згасає вогонь реактивний.
І спадає на градус любов.

А Венера дає настанови,
І виконуй, як взявся в танок,
Тож до танцю запрошую знову
Свіжі партії свіжих жінок.

Не горить вибірково і сонце,
Ми усіх зігріваєм любов'ю,
Гублю губи в солодкому соці,
Хоч запалений тільки Тобою.

ХІ

Та іду, не натрапивши броду,
В незліченні тісні хороводи,
Як Венера пустила в танок,
Маю гідно прикрасить вінок.

Хай заб'ються серця колективів
В естетичному танці-пориві,
Хай співають егрегори груп
В екстатичному порусі губ.

І танцюють, й злітають колеги
Під Венери ясним оберегом,
І сузір'я танцюють у небі,
І з сувоїв пашіють у требі.

ХІІ Кульмінація

Я іду від солодких і гарних,
Вас полюблять, полюбите й ви,
Я ж іду до постійно непарних,
Бути парою збавленим звик.

Полюбити гарненьких не штука,
Цілувати солодкі ланіти,
Полюбити, то є не наука -
Щире прагнення змерзлих зігріти.

Ти зреклась ловеласів без ліку,
Я зрікаюсь губних мерехтінь,
Ти взяла чоловіком каліку,
Я у сонце вбиратиму тінь.

І Ув'язнення

Ми з Венерою в танку одному,
Що за танк, невідомо нікому.
І розмазано туш і помаду,
То Венера розпачливо плаче,
Що її в нім ніхто не побачить,
Не радіє Венера параду,
Бо ніхто не прозрить крізь броню
Її серце з кохання вогню,
А вона віддалася б заради
Просто квітки упалої в траки,
Та хто хоче в коханні вмирати
На узбіччі богів автостради.

І вбирає наш танк у рожеве,
І вбирає його в мережеве,
І береться сама за штурвал,
І заходиться танк наш у танку,
І уже то не танк, а альтанка,
І не трави довкіл - сіновал.

ІІ Управління

Напуває Венера любов'ю
І квітки, і дерева в садах,
І милується ними до болю,
Й насинається їм в теплих снах.

Між садами квітує лілейно
Скільки років! А все молода!
І співає між квіттям єлейно,
В їх артеріях чиста вода.

Затріпоче на вітрі листочком,
Як вразлива і ніжна душа,
Обізветься прозорим струмочком,
Як ігристе і буйне лоша.

І зібравши всі чари до купи,
Наливає бажаннями фрукт,
І солодкими робляться губи,
І магічними доторки рук.

І в садах безкоштовних Венери
У суцвіттях закоханих губ
Ветерани сердець й піонери
Розквітають між ніжних клумб.

ІІІ

І Венера у бальному платті
Йде між роб, сюртуків і піжам,
І летять ореолом пернаті,
І пухнасті кортежом біжать.

І Венера ступає без плаття
На проспект, в універ, у метро,
І на місячнім плесі латаття
На серцях випікає тавро.

Але сумно до болю Венері,
Що вбачають її, а не мед.
Вбита квітка всміхнеться в гетері,
Й затихає очей кулемет.

IV

Йде Венера в глибини геєни,
Й перетворює біль на любов,
Зводить оленя з трупу гієни,
І до клумби підносить кубло.

І цвяхи покривавлені в тілі
Розквітають невинними маками,
І розбиті серця знову цілі
В тихій радості тепло заплакали.

І вогонь не руйнує, а створює,
І смола закипає вином,
І страшні лиховісні історії
Обертаються теплим сном.

V

І вбирає в підкреслені фраки
Своїх вірних прибічників й слуг,
І сама зачинається грати
У виставах й захоплювать дух.

І являє себе у ста масках,
І являє свої сто облич,
І гойда глядачів своїх в ласках
Між ста небами власних велич.

І я бачу Венеру в театрі,
І на вулиці зваблену ніжку,
І замріяну на першій парті,
І заснулу в жаданому ліжку.

Я радію Венері вітально,
І гравцем пристаю до вистави,
Всі дороги ведуть не до спальні,
До звеличення божої слави.

І хай шириться плескіт долонний,
І хай шириться плескіт губний,
І колодязь кохання бездонний
З моїх губ, найясніша, надпий!

VI Падіння

І Венера несеться в падінні
В осоружнім сумнім тетрастінні
Між камінням і буднів, і дат,
Ой не просто між ними злітать.

Ой не просто Венері з граблями,
Перти плуга земними полями,
Чорнозем білоніжно копать,
Хліб насущний кайлом добувать.

О богове, за що ця покара
Скакунові впрягтися в мажару,
І на пар випрасовувать пари.

Але я обернувся назад -
І де зорано, стелиться сад.
І нудної роботи кульбіти
Обернулись в небачені квіти...

Магніт наближає й не зближує,
Молитва лунає й не чується,
Йдемо паралельними лижами
По звіку засніженій вулиці.

Два всесвіти, дві протилежності,
Дві пісні як дві одинокості,
Як прагли позбутись залежності
У сніжного неба високості.

А сніг за законом тяжіння
Тяжіє до згорнутих крил,
А сніг за законом тужіння
Зеленії мрії покрив.

А ми молоді й ледь опірені
Любов'ю розтопим закони,
Бо кличуть маршрути незміряні
Собою світила заповнить...

Як пілігрим дівочих мрій,
Іду між снами і явою.
Зігрій мене. Мене зігрій.
І я віддячую любов'ю.

Хай вітер завиває блюз.
Хай сніг прийшов. Прийшов за мною.
Люблю Тебе. Тебе люблю.
І грію ніжною любов'ю.

Незримістю Твоя присутність
Торкається теплом щоки,
Ліхтар грудей долає сутінь,
Іду до серця навпрошки.

Віддам бесаги поцілунків,
Із кобзи музика струмить,
Іду до губ солодких трунку,
Аби торкнутися. На мить.

Любити тихо й безумовно,
Без контрибуцій та анексій,
Любити так, щоб ніч зимова
Розтанула в гарячім серці.

Любити тихо і красиво
Крізь ніч. Крізь світ. Холодний всесвіт.
І вірити в звичайне диво
Любові у гарячім серці.

Любити тихо і радіти,
Коли душа Її озветься,
І пестити чутливі квіти
Вразливого любов'ю серця.

Проноситься літо за літом,
І сніг на зеленому вітті,
А я ще не встиг долюбити,
Під снігом вмирають кобіти,
Сніг сплівся в саваннім суцвітті.

Вони ж молоді і зелені,
Вони ж буйнорясні й шалені,
Та снігу чомусь все одно,
Й моє закидає вікно.
І вікна замів вже на клені.

А сніг не спиняється, йде,
Лиши хоч дівча молоде,
Не знаю я, хто вона й звідки,
Не бачив щирішої квітки
І сонця яснішого вдень.

А сніг долітає і тане,
Дівча оминає кохане,
Чи стане вогню в моїм тілі
Дівча захистить в заметілі
Від сніжноордового хана?

Зійшлися у битві останній
Кіннота снігів і літаній,
Сльоза вибухає ураном,
Зцілити щоб всніжені рани,
І крила звільнить для літання.