Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мірко Трасун /
Вірші
У танку з Венерою. День
Контекст : Авессалом Підводний
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У танку з Венерою. День
VII Управління
Ну і хто там грозиться, по-перше,
У коханні мене перевершить?
Ну і хто там божиться, по-друге,
Осідлати й накинуть попругу?
Смак поразок мені не відомий,
За моїми здобутками стеж.
Знаю всі доброчесні прийоми
Й забороненим навчений теж.
Моя зброя у щирім коханні,
Що проймає до диких глибин,
Й солов'ї ще далеко не вправні
Перевершити мій піснеплин.
Я кохаю безмовно і ніжно,
І торкаюся порухом вій,
І автограф впишу в білосніжний
Твого тіла безцінний сувій.
Я кохаю межею при згубі,
Ліплю сонце із зоряних крихт,
І любові моєї Везувій
Не лиша непрочитаних криг.
І на службі голесі амури
Не шкодують набої у бій,
І під янголів радісні сурми
Розгортаю білесий сувій.
Я люблю нестандартно й нетлінно
З прохолодою в пасмах пожеж,
І в молитві стаю на коліна:
У коханні мене переверш!
VIII Ув'язнення
Ми з Тобою закохані бранці,
Спільним цепом озміяні руки,
До якої нас зведено праці?
До якої закуто нас думки?
Доля крила дала для польоту,
Та ще важчі набила нам ранці,
І не просто злетіти пілоту
Коридором в маленькій фіранці.
Днів кінноту нам не зупинить,
В найсутужнішій зболеній миті
Ми постанем спина до спини
Чи поляжем ув огненній битві.
ІХ
Та коли проминаєм горнило,
До польоту здіймаються крила,
Над найвищі злітаємо гори,
Ми з Тобою неначе богове,
Нас Венера в собі оповила.
Ми запалюєм сонце і місяць,
Ми посланці божественних місій,
Темний всесвіт викохуєм садом,
Розливаєм по квітам розраду,
Квітне сад нам словами у пісні.
І сколисуєм віру в кохання
У колисці дрібній океання,
Ти молитву ведеш колискову,
Я легенду співаю казкову,
Й нам над обрієм сходить світання.
Х
А Венера дає розпорядження,
І не просто сприйняти-відмовитись,
Коли все альпіністське спорядження
Каменярським замінює молотом.
А Венера дає директиви,
Спробуй тільки богині відмов,
Як згасає вогонь реактивний.
І спадає на градус любов.
А Венера дає настанови,
І виконуй, як взявся в танок,
Тож до танцю запрошую знову
Свіжі партії свіжих жінок.
Не горить вибірково і сонце,
Ми усіх зігріваєм любов'ю,
Гублю губи в солодкому соці,
Хоч запалений тільки Тобою.
ХІ
Та іду, не натрапивши броду,
В незліченні тісні хороводи,
Як Венера пустила в танок,
Маю гідно прикрасить вінок.
Хай заб'ються серця колективів
В естетичному танці-пориві,
Хай співають егрегори груп
В екстатичному порусі губ.
І танцюють, й злітають колеги
Під Венери ясним оберегом,
І сузір'я танцюють у небі,
І з сувоїв пашіють у требі.
ХІІ Кульмінація
Я іду від солодких і гарних,
Вас полюблять, полюбите й ви,
Я ж іду до постійно непарних,
Бути парою збавленим звик.
Полюбити гарненьких не штука,
Цілувати солодкі ланіти,
Полюбити, то є не наука -
Щире прагнення змерзлих зігріти.
Ти зреклась ловеласів без ліку,
Я зрікаюсь губних мерехтінь,
Ти взяла чоловіком каліку,
Я у сонце вбиратиму тінь.
Ну і хто там грозиться, по-перше,
У коханні мене перевершить?
Ну і хто там божиться, по-друге,
Осідлати й накинуть попругу?
Смак поразок мені не відомий,
За моїми здобутками стеж.
Знаю всі доброчесні прийоми
Й забороненим навчений теж.
Моя зброя у щирім коханні,
Що проймає до диких глибин,
Й солов'ї ще далеко не вправні
Перевершити мій піснеплин.
Я кохаю безмовно і ніжно,
І торкаюся порухом вій,
І автограф впишу в білосніжний
Твого тіла безцінний сувій.
Я кохаю межею при згубі,
Ліплю сонце із зоряних крихт,
І любові моєї Везувій
Не лиша непрочитаних криг.
І на службі голесі амури
Не шкодують набої у бій,
І під янголів радісні сурми
Розгортаю білесий сувій.
Я люблю нестандартно й нетлінно
З прохолодою в пасмах пожеж,
І в молитві стаю на коліна:
У коханні мене переверш!
VIII Ув'язнення
Ми з Тобою закохані бранці,
Спільним цепом озміяні руки,
До якої нас зведено праці?
До якої закуто нас думки?
Доля крила дала для польоту,
Та ще важчі набила нам ранці,
І не просто злетіти пілоту
Коридором в маленькій фіранці.
Днів кінноту нам не зупинить,
В найсутужнішій зболеній миті
Ми постанем спина до спини
Чи поляжем ув огненній битві.
ІХ
Та коли проминаєм горнило,
До польоту здіймаються крила,
Над найвищі злітаємо гори,
Ми з Тобою неначе богове,
Нас Венера в собі оповила.
Ми запалюєм сонце і місяць,
Ми посланці божественних місій,
Темний всесвіт викохуєм садом,
Розливаєм по квітам розраду,
Квітне сад нам словами у пісні.
І сколисуєм віру в кохання
У колисці дрібній океання,
Ти молитву ведеш колискову,
Я легенду співаю казкову,
Й нам над обрієм сходить світання.
Х
А Венера дає розпорядження,
І не просто сприйняти-відмовитись,
Коли все альпіністське спорядження
Каменярським замінює молотом.
А Венера дає директиви,
Спробуй тільки богині відмов,
Як згасає вогонь реактивний.
І спадає на градус любов.
А Венера дає настанови,
І виконуй, як взявся в танок,
Тож до танцю запрошую знову
Свіжі партії свіжих жінок.
Не горить вибірково і сонце,
Ми усіх зігріваєм любов'ю,
Гублю губи в солодкому соці,
Хоч запалений тільки Тобою.
ХІ
Та іду, не натрапивши броду,
В незліченні тісні хороводи,
Як Венера пустила в танок,
Маю гідно прикрасить вінок.
Хай заб'ються серця колективів
В естетичному танці-пориві,
Хай співають егрегори груп
В екстатичному порусі губ.
І танцюють, й злітають колеги
Під Венери ясним оберегом,
І сузір'я танцюють у небі,
І з сувоїв пашіють у требі.
ХІІ Кульмінація
Я іду від солодких і гарних,
Вас полюблять, полюбите й ви,
Я ж іду до постійно непарних,
Бути парою збавленим звик.
Полюбити гарненьких не штука,
Цілувати солодкі ланіти,
Полюбити, то є не наука -
Щире прагнення змерзлих зігріти.
Ти зреклась ловеласів без ліку,
Я зрікаюсь губних мерехтінь,
Ти взяла чоловіком каліку,
Я у сонце вбиратиму тінь.
Контекст : Авессалом Підводний
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
