Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мірко Трасун /
Вірші
У танку з Венерою. День
Контекст : Авессалом Підводний
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У танку з Венерою. День
VII Управління
Ну і хто там грозиться, по-перше,
У коханні мене перевершить?
Ну і хто там божиться, по-друге,
Осідлати й накинуть попругу?
Смак поразок мені не відомий,
За моїми здобутками стеж.
Знаю всі доброчесні прийоми
Й забороненим навчений теж.
Моя зброя у щирім коханні,
Що проймає до диких глибин,
Й солов'ї ще далеко не вправні
Перевершити мій піснеплин.
Я кохаю безмовно і ніжно,
І торкаюся порухом вій,
І автограф впишу в білосніжний
Твого тіла безцінний сувій.
Я кохаю межею при згубі,
Ліплю сонце із зоряних крихт,
І любові моєї Везувій
Не лиша непрочитаних криг.
І на службі голесі амури
Не шкодують набої у бій,
І під янголів радісні сурми
Розгортаю білесий сувій.
Я люблю нестандартно й нетлінно
З прохолодою в пасмах пожеж,
І в молитві стаю на коліна:
У коханні мене переверш!
VIII Ув'язнення
Ми з Тобою закохані бранці,
Спільним цепом озміяні руки,
До якої нас зведено праці?
До якої закуто нас думки?
Доля крила дала для польоту,
Та ще важчі набила нам ранці,
І не просто злетіти пілоту
Коридором в маленькій фіранці.
Днів кінноту нам не зупинить,
В найсутужнішій зболеній миті
Ми постанем спина до спини
Чи поляжем ув огненній битві.
ІХ
Та коли проминаєм горнило,
До польоту здіймаються крила,
Над найвищі злітаємо гори,
Ми з Тобою неначе богове,
Нас Венера в собі оповила.
Ми запалюєм сонце і місяць,
Ми посланці божественних місій,
Темний всесвіт викохуєм садом,
Розливаєм по квітам розраду,
Квітне сад нам словами у пісні.
І сколисуєм віру в кохання
У колисці дрібній океання,
Ти молитву ведеш колискову,
Я легенду співаю казкову,
Й нам над обрієм сходить світання.
Х
А Венера дає розпорядження,
І не просто сприйняти-відмовитись,
Коли все альпіністське спорядження
Каменярським замінює молотом.
А Венера дає директиви,
Спробуй тільки богині відмов,
Як згасає вогонь реактивний.
І спадає на градус любов.
А Венера дає настанови,
І виконуй, як взявся в танок,
Тож до танцю запрошую знову
Свіжі партії свіжих жінок.
Не горить вибірково і сонце,
Ми усіх зігріваєм любов'ю,
Гублю губи в солодкому соці,
Хоч запалений тільки Тобою.
ХІ
Та іду, не натрапивши броду,
В незліченні тісні хороводи,
Як Венера пустила в танок,
Маю гідно прикрасить вінок.
Хай заб'ються серця колективів
В естетичному танці-пориві,
Хай співають егрегори груп
В екстатичному порусі губ.
І танцюють, й злітають колеги
Під Венери ясним оберегом,
І сузір'я танцюють у небі,
І з сувоїв пашіють у требі.
ХІІ Кульмінація
Я іду від солодких і гарних,
Вас полюблять, полюбите й ви,
Я ж іду до постійно непарних,
Бути парою збавленим звик.
Полюбити гарненьких не штука,
Цілувати солодкі ланіти,
Полюбити, то є не наука -
Щире прагнення змерзлих зігріти.
Ти зреклась ловеласів без ліку,
Я зрікаюсь губних мерехтінь,
Ти взяла чоловіком каліку,
Я у сонце вбиратиму тінь.
Ну і хто там грозиться, по-перше,
У коханні мене перевершить?
Ну і хто там божиться, по-друге,
Осідлати й накинуть попругу?
Смак поразок мені не відомий,
За моїми здобутками стеж.
Знаю всі доброчесні прийоми
Й забороненим навчений теж.
Моя зброя у щирім коханні,
Що проймає до диких глибин,
Й солов'ї ще далеко не вправні
Перевершити мій піснеплин.
Я кохаю безмовно і ніжно,
І торкаюся порухом вій,
І автограф впишу в білосніжний
Твого тіла безцінний сувій.
Я кохаю межею при згубі,
Ліплю сонце із зоряних крихт,
І любові моєї Везувій
Не лиша непрочитаних криг.
І на службі голесі амури
Не шкодують набої у бій,
І під янголів радісні сурми
Розгортаю білесий сувій.
Я люблю нестандартно й нетлінно
З прохолодою в пасмах пожеж,
І в молитві стаю на коліна:
У коханні мене переверш!
VIII Ув'язнення
Ми з Тобою закохані бранці,
Спільним цепом озміяні руки,
До якої нас зведено праці?
До якої закуто нас думки?
Доля крила дала для польоту,
Та ще важчі набила нам ранці,
І не просто злетіти пілоту
Коридором в маленькій фіранці.
Днів кінноту нам не зупинить,
В найсутужнішій зболеній миті
Ми постанем спина до спини
Чи поляжем ув огненній битві.
ІХ
Та коли проминаєм горнило,
До польоту здіймаються крила,
Над найвищі злітаємо гори,
Ми з Тобою неначе богове,
Нас Венера в собі оповила.
Ми запалюєм сонце і місяць,
Ми посланці божественних місій,
Темний всесвіт викохуєм садом,
Розливаєм по квітам розраду,
Квітне сад нам словами у пісні.
І сколисуєм віру в кохання
У колисці дрібній океання,
Ти молитву ведеш колискову,
Я легенду співаю казкову,
Й нам над обрієм сходить світання.
Х
А Венера дає розпорядження,
І не просто сприйняти-відмовитись,
Коли все альпіністське спорядження
Каменярським замінює молотом.
А Венера дає директиви,
Спробуй тільки богині відмов,
Як згасає вогонь реактивний.
І спадає на градус любов.
А Венера дає настанови,
І виконуй, як взявся в танок,
Тож до танцю запрошую знову
Свіжі партії свіжих жінок.
Не горить вибірково і сонце,
Ми усіх зігріваєм любов'ю,
Гублю губи в солодкому соці,
Хоч запалений тільки Тобою.
ХІ
Та іду, не натрапивши броду,
В незліченні тісні хороводи,
Як Венера пустила в танок,
Маю гідно прикрасить вінок.
Хай заб'ються серця колективів
В естетичному танці-пориві,
Хай співають егрегори груп
В екстатичному порусі губ.
І танцюють, й злітають колеги
Під Венери ясним оберегом,
І сузір'я танцюють у небі,
І з сувоїв пашіють у требі.
ХІІ Кульмінація
Я іду від солодких і гарних,
Вас полюблять, полюбите й ви,
Я ж іду до постійно непарних,
Бути парою збавленим звик.
Полюбити гарненьких не штука,
Цілувати солодкі ланіти,
Полюбити, то є не наука -
Щире прагнення змерзлих зігріти.
Ти зреклась ловеласів без ліку,
Я зрікаюсь губних мерехтінь,
Ти взяла чоловіком каліку,
Я у сонце вбиратиму тінь.
Контекст : Авессалом Підводний
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
