І Ув'язнення

Ми з Венерою в танку одному,
Що за танк, невідомо нікому.
І розмазано туш і помаду,
То Венера розпачливо плаче,
Що її в нім ніхто не побачить,
Не радіє Венера параду,
Бо ніхто не прозрить крізь броню
Її серце з кохання вогню,
А вона віддалася б заради
Просто квітки упалої в траки,
Та хто хоче в коханні вмирати
На узбіччі богів автостради.

І вбирає наш танк у рожеве,
І вбирає його в мережеве,
І береться сама за штурвал,
І заходиться танк наш у танку,
І уже то не танк, а альтанка,
І не трави довкіл - сіновал.

ІІ Управління

Напуває Венера любов'ю
І квітки, і дерева в садах,
І милується ними до болю,
Й насинається їм в теплих снах.

Між садами квітує лілейно
Скільки років! А все молода!
І співає між квіттям єлейно,
В їх артеріях чиста вода.

Затріпоче на вітрі листочком,
Як вразлива і ніжна душа,
Обізветься прозорим струмочком,
Як ігристе і буйне лоша.

І зібравши всі чари до купи,
Наливає бажаннями фрукт,
І солодкими робляться губи,
І магічними доторки рук.

І в садах безкоштовних Венери
У суцвіттях закоханих губ
Ветерани сердець й піонери
Розквітають між ніжних клумб.

ІІІ

І Венера у бальному платті
Йде між роб, сюртуків і піжам,
І летять ореолом пернаті,
І пухнасті кортежом біжать.

І Венера ступає без плаття
На проспект, в універ, у метро,
І на місячнім плесі латаття
На серцях випікає тавро.

Але сумно до болю Венері,
Що вбачають її, а не мед.
Вбита квітка всміхнеться в гетері,
Й затихає очей кулемет.

IV

Йде Венера в глибини геєни,
Й перетворює біль на любов,
Зводить оленя з трупу гієни,
І до клумби підносить кубло.

І цвяхи покривавлені в тілі
Розквітають невинними маками,
І розбиті серця знову цілі
В тихій радості тепло заплакали.

І вогонь не руйнує, а створює,
І смола закипає вином,
І страшні лиховісні історії
Обертаються теплим сном.

V

І вбирає в підкреслені фраки
Своїх вірних прибічників й слуг,
І сама зачинається грати
У виставах й захоплювать дух.

І являє себе у ста масках,
І являє свої сто облич,
І гойда глядачів своїх в ласках
Між ста небами власних велич.

І я бачу Венеру в театрі,
І на вулиці зваблену ніжку,
І замріяну на першій парті,
І заснулу в жаданому ліжку.

Я радію Венері вітально,
І гравцем пристаю до вистави,
Всі дороги ведуть не до спальні,
До звеличення божої слави.

І хай шириться плескіт долонний,
І хай шириться плескіт губний,
І колодязь кохання бездонний
З моїх губ, найясніша, надпий!

VI Падіння

І Венера несеться в падінні
В осоружнім сумнім тетрастінні
Між камінням і буднів, і дат,
Ой не просто між ними злітать.

Ой не просто Венері з граблями,
Перти плуга земними полями,
Чорнозем білоніжно копать,
Хліб насущний кайлом добувать.

О богове, за що ця покара
Скакунові впрягтися в мажару,
І на пар випрасовувать пари.

Але я обернувся назад -
І де зорано, стелиться сад.
І нудної роботи кульбіти
Обернулись в небачені квіти...