Чекала маршрут до нестями,
Ніхто не засвічує стоп,
Забиті салони серцями,
І вікна обличчями поп.

І ось перевізник спинився,
Тебе посадив поміж крил,
Ти кажеш, тобі не той снився?
І бачився ліпший порив?

І їде водій безтурботно,
Клобук закриває лице,
І здачу давати не модно,
Не модно й питати за це.

Кіном пролітають картинки
Й уривки знайомих картин,
Ти просиш зробити зупинку,
Щоб вийти собі, де завжди.

Та ось ти кричиш про зупинку,
Тобі далі їхать не тра,
Водій розганяє машинку
В тенетах незміряних трас.

Кричить і волає ця жінка,
Маршрут і шофера клене,
Ця подорож вже у печінках,
Та доля її не мине.

Водій трима курс на кінцеву,
Не чує прокльони та крик,
Звик трасу долать міжсерцеву,
Й до різних попутників звик.

Вже скоро добудеться щастя,
А потім вертатись назад,
На землю знесиленим впасти.
Щоб знову вирощувать сад.