Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Саковець (1989)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Знайти себе - і знову загубити
    межи ночами й днями, навмання
  •   ***
    Водою прозорою ранок у місто скотивсь –
    до вуличок білих квітневого хрещення дотик.
  •   ***
    Декорації жовтня: вологі фасади храмів,
    на гірляндах ожини – дощу мерехтливий бісер.
  •   ***
    Вливається ранок спокійною осінню в дім,
    ховаючи почерк дощу на асфальті старанно.
  •   ***
    Бузкова феєрія – травня розкішний привіт.
    У млі фіолетовій – зірка над містом остання.
  •   ***
    Вмивається бризками світла весняне місто,
    і скрізь викладає мозаїку білий цвіт.
  •   ***
    Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
    на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
  •   ***
    Дощем весна бринить у місті, втішно
    бере зимову тишу
  •   ***
    По бруку, рядами крамничок і далі на схід
    висвітлює присмерки пензель зі снігу неначе.
  •   ***
    Вечірній сніг неначе сон ванільний,
    що сниться місту зимному. Стихійно
  •   ***
    Пахне ялиною спокій вечірньої зали.
    Справжня мозаїка свята – мигтіння вогнів,
  •   ***
    Орнаменти міста на брижах туманних рік
    і жовтої сонця рибини в небес намулі.
  •   ***
    Сонце, мов цінну монету,
    в кишеню хмар
  •   ***
    Каштанопад і листяне безумство.
    Прийми у дар від осені дими,
  •   Осіння драма
    Безмовний світ,
    і я мовчу,
  •   ***
    У нас на двох –
    ця тиша, перегусла
  •   ***
    А вечір – в осінньому танці. Смішні, недбалі
    ще рухи його, боязкі, та вже час пустити,
  •   ***
    Схвильоване море лягає, як пес, біля ніг,
    ховаючи сонце в ясминово-синьому хутрі.
  •   ***
    Серпнева мелодія вітру на арфах беріз,
    мотив розвивають пухкі очерету сурми.
  •   ***
    Насичено-синє повітря вечірнього спліну
    рікою вливається в небо, темніше на тон.
  •   ***
    Зеленими хвилями рясту розлився сад:
    не вітер – то дихати землю навчає синь.
  •   ***
    Місто надве́чір. Химерні мазки світлотіні.
    Наче дві ластівки, низько над нами майнули
  •   ***
    Ця містика березня:
    зримо ставати весною,
  •   ***
    Збери в склади
    всі звуки березне́ві,
  •   Вітряна ніч
    На схилі дня од вітру д’горі
    злетіла з лісу дивна птиця,
  •   ***
    Коли засинають озе́ра й ліси, мовчи!
    Це білі скульптури в музеї зимової тиші.
  •   ***
    Поклоніння зимі. Споконвічна офіра світу.
    На бруківці не сніг – білі-білі слова моли́тви,
  •   ***
    Існування у сутінках: сонце, немов праліне,
    по-осінньому тихо розтало в небеснім сиропі,
  •   ***
    Духмяний сік останнього плода.
    Сумирний сад: спокушувати нічим.
  •   ***
    Осінь. У небі – дракони, чи листя, чи…
    Місто. Провину замолюють м'ятною тишею
  •   ***
    оранжеве небо мов чай з бергамотом
    як біль білі-білі тумани-коктейлі
  •   ***
    Намазую ніч на медову скоринку місяця,
    легка, невагома, у кріслі м'яких кипарисів.
  •   Праосінь
    Остання гроза, і надве́чір у венах вода,
    і блискавка близько – здається, струмує у нерви.
  •   ***
    Удруге ввійди
    в цю ріку –
  •   ***
    Холодна і хвора, в тобі проростає осінь,
    сухими гілками черкає легені й гени,
  •   ***
    Вдягаю ніч, мов чорне болеро.
    Сліпий ліхтар – сторожа сонму тіней.
  •   ***
    А літо іде – так у море пливуть кораблі,
    керовані вічним у вічності колом Сварога.
  •   ***
    Згадай мені, вітре, про землю квітучу, про
    акорди праволі у пісні козацької шаблі!
  •   ***
    І на запах трави, і на колір нічної втечі
    вирушати босоніж у сукні від старших се́стер,
  •   ***
    Дорога сонця – неба течія,
    і хмари – дим солодко-соковитий.
  •   Вечірня вистава
    Зливаються хмари у п'єсі, міняючи форми.
    Одвічні гастролі. Блакитно-рожеві завіси.
  •   ***
    Ми знову зустрінемось, може, у другім житті,
    я буду дощем, ти ростимеш травою у квітні.
  •   ***
    Глибоке безпам'ятство наче бездонний Та́ртар.
    Ні кроку з цієї дороги: впадеш ненароком.
  •   ***
    Гострими криками пта́ха
    сколена
  •   Художник
    І шум очерету як музика давніх епох:
    торкнешся води – і розійдеться колами тиша.
  •   ***
    Увіходиш у схилений дім, як у друге життя.
    Ти для смерті не друг і не ворог, вона – стороння:
  •   ***
    Послухай ліс: цей шепіт монотонний –
    утілення космічної печалі.
  •   ***
    Підвечір’я тобі пахне морем бездонно синім,
    пахне мохом із хвойних лісів і водою Сінано.
  •   ***
    Ефірно, мов тінь, увійду в цинамоновий вечір.
    Засіяне ця́тками хмар синє небо весни.
  •   ***
    Цій небесній ріці берегів не розмити, бо ніч
    підперезана срібленим паском Чумацького Шляху.
  •   ***
    Ці дерева тремтять перед квітнем, немов наречені.
    Птаха шепче лісам, що на крилах у неї весна.
  •   ***
    Маєш фарби й папір – намалюй мені літо,
    де волошки свої сині очі ховають в житах.
  •   ***
    Ні вітру, ні хрусту – у сні розмовляють смереки
    химерно і тихо. Вихо́диш у поле, коли
  •   ***
    Сірі скелети лип. Сиві рубці доріг.
    Темінь снує сатин і накриває піших.
  •   ***
    День проростає
    з останньої зірки
  •   ***
    Лихі шляхи на схід забуті сонцем
    і стоптані важкими чобітьми…
  •   ***
    Холодна вода. Переколоті хмари серпом
    примарного місяця. Небо непевне – боїться,
  •   ***
    Сьогодні снігу бути снігом соромно,
    він хоче, щоб його, як мед, пили:
  •   ***
    Ти не віриш зимі, феєрично-блідій аферистці,
    у підкупну її простоту, білотканну постать,
  •   Спокуса
    Наче віра, на вулиці ніч коріниться, і глибшає,
    і жовтіє Північним Хрестом. Ідемо на сповідь.
  •   ***
    Воскресіння зими, і каштани – безлисті привиди.
    Лабіринт онімілого міста збиває з ніг.
  •   ***
    Немов солодка вата, на майдані
    розтанув перший сніг – і знову чорно.
  •   Горітиме свічка
    На тілі історії шов, де ішов тридцять третій,
    бо нелюди-звірі пустили голодну смерть
  •   ***
    Пасеться кінь. По вранішній траві
    немає рос – ось паморозі перли.
  •   ***
    Шпилі соборів покололи небо.
    Капканом самоти затисло серце.
  •   Осінньому місту
    Листопад умостився, мов кіт,
    на твої коліна,
  •   ***
    Прикладаю до світу холодні свої долоні,
    закривавлене тіло його заховаю й рани.
  •   Відлуння осені
    Зосеніло, і маятник сонця все нижче й нижче.
    За вологим вікном кожен спалах дерев а-ля
  •   ***
    Листя падає,
    падає…
  •   Осіннє натхнення
    Ця синява свіжа, як море, солодка, мов сік.
    Вдихаючи осінь, вертати щорічну залежність.
  •   ***
    Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів,
    як липа сухе насипає у пригорщу листя,
  •   ***
    А ти пам’ятаєш: торкалося літо губ
    вечірніми рейдами вітру – і ми зникали
  •   ***
    Осінній день – як листя на воді,
    синонім ненадійності і втрати,
  •   ***
    На заході сієш – і сходить, на сході – війна,
    на сході не сходять синці і земля кровоточить,
  •   Переродження
    Я знову до світу вернуся такого ж дня,
    коли видихається вільно, і прощені всі борги,
  •   Зорепад
    Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло,
    усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла.
  •   ***
    Достигли яблука і груші,
    і сонце жаром налилося,
  •   ***
    Каштани і дуби-атлети
    полотнище підперли неба,
  •   Гроза в горах
    Блиснуло! Гострий
    драконів язик
  •   Сьогодення
    І сон, і біль, і порожнечу
    не змиє дощ. Самі хрести…
  •   ***
    рóки
    крики
  •   ***
    В Кіото сакура цвіте,
    закривши небо на ханамі,
  •   Вокзал
    Заграло небо арію дощу
    на смугах вечорового вокзалу.
  •   ***
    А літо вже на відстані руки:
    повітря пахне морем синьо-синьо,
  •   ***
    Відбити вечірню атаку земля не зуміла –
    і кулі-краплини зі свистом цілують шибки.
  •   ***
    Перебравши хмільного віскі
    в колі рівних собі гульвіс,
  •   ***
    Сироватка правди тепер не врятує від тиші,
    бо вечір хворіє мовчанням розмірено-ситим,
  •   ***
    ...ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні
    ще досі блукають між нами, забувши про час,
  •   ***
    Нічні автостради зчорнілими венами,
    людей міріади не стишують біль
  •   ***
    хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне,
    ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни.
  •   Різдвяна ніч
    Дроти й ворони – нотний стан,
    а диригентом – ніч,
  •   ***
    І вечір – босоноге потерча,
    і вітер – переливи клавесина,
  •   ***
    криштальне повітря нанизує сніг,
    намистом вінчає
  •   ***
    Поважна тиша: місяць-князь,
    лягли зірки на ратнім полі,
  •   ***
    а я б хотіла лондонських дощів,
    висот альпійських і пісків Сахари,
  •   ***
    В імлистих сітях чужих історій
    шукаю спалах таємних істин:
  •   Сссонячне
    Сполохані сеанси
    самотніх силуетів...
  •   ***
    Розмахнулася мантія втечі:
    день зібрався і... відійшов.
  •   ***
    Мені був білий сон:
    трава вростала в тіло,
  •   ***
    Холодне осіннє інтро
    на вулиці грає вітер,
  •   ***
    хтось рятується алкоголем
    цигарками чи навіть гірше
  •   ***
    Дорога додому – це явище надособливе,
    коли у навушниках грає Pink Floyd чи Nirvana,
  •   ***
    Прохолодна вода у розпечене
    тіло землі
  •   ***
    Малює ватра пелюстки
    Купальській ночі.
  •   ***
    Коли зоріють
    нічні принади,
  •   ***
    Фіранки пестить вечір,
    пірнаючи у ніч /
  •   ***
    Несміло день згортає крила,
    немов сп’янівши од вина,
  •   ***
    Коли в легенях перцем
    пече від самоти,
  •   ***
    Червоні маки запалили світ.
    Горять поля, вишневіє повітря.
  •   ***
    Біжить стежиною руде дівча –
    заплуталося сонце у волоссі,
  •   ***
    Ішла, спіткнулася – упала.
    Це долі вишуканий жарт –
  •   ***
    Мені б кудись... в епоху Ренесансу
    промчати крізь віки хоча б на день,
  •   Втеча
    Давай заплануємо втечу
    Від цього буденного світу,

  • Огляди

    1. ***
      Знайти себе - і знову загубити
      межи ночами й днями, навмання
      блукаючи у срібній тиші літа,
      де вирізьблені наші імена,
      де смертний гріх - лише заговорити,
      проміння перше ніжиться на склі.
      Не клич мене: до тебе тільки вітер
      озветься голосами поколінь.
      Мигтять у танго тіні світанкові.
      Стікає час по вигинах століть.
      А це мовчання - надто довга сповідь,
      когось лікує, а комусь болить.

      2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Водою прозорою ранок у місто скотивсь –
      до вуличок білих квітневого хрещення дотик.
      Дерева зачули весну крізь вразливу дрімоту
      в яснім воскресінні земної краси й голосів.

      Мовчиш, та до мене зусюди говорять світи.
      Летять зорепадами ночі у збурену тишу.
      І сонце зароджує силу в мені дивовижну,
      спиваючи з обрію густо розлиту блакить.

      Де хмара чекає на першу несмілу грозу,
      як море, ставати відкритою, морем ставати,
      імлою нектарною в чистого ранку на варті,
      задумою клена, що кроною в небі загруз…

      Дбайливо загорнена в срібну вуаль далина.
      Світанок зриває над озером лебедів гроно.
      І нас непомітних, і снами оздоблений промінь
      барвисто вплітає помежи бруньками весна.

      2018



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Декорації жовтня: вологі фасади храмів,
      на гірляндах ожини – дощу мерехтливий бісер.
      Меланхолія неба. Здається, осіння карма –
      заховати цей світ за цупкі листяні куліси.

      Ностальгія за сонцем. Здається, осіння карма –
      оголити печаль, безпричинну, як сон, глибоку.
      Нерозгадано-зайва у сірості слів і марень,
      перечитую дні, наче мудрі короткі хоку,

      перечитую ночі – ремарки блідих сузір’їв,
      щоб у цій порожнечі знайти одробину смислу.
      Та довкола – дрімотна імла, і лише в ефірі
      над моїми думками покошланий місяць висне.

      2017




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Вливається ранок спокійною осінню в дім,
      ховаючи почерк дощу на асфальті старанно.
      Тополі в полоні туманом насичених марень,
      а небо у тихій заду́мі, тремтливо-блідій.

      У зо́лоті кленів кружляє загублений час,
      і світ за вікном – наче давня пожовкла світлина.
      Космічну печаль обернувши на крик журавлиний,
      розхристаний жовтень у місті тужливо почавсь.

      Цей ранок осінній – мов довге мовчання. Межи́
      реальністю й снами - ажурна межа, тільки й чути,
      як пахне жасминовий чай, розганяючи сутінь,
      і ніч догорає в живому багатті жоржин.

      2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Бузкова феєрія – травня розкішний привіт.
      У млі фіолетовій – зірка над містом остання.
      Втискається Всесвіт у білі суцвіття каштанів,
      і ніде ступити: кульбаби – мов сонця в траві.

      Сполоханий довгим відлунням нічної грози,
      зривається пташкою ранок у небо над нами
      і змішує ген акварелі весня́ної гами
      на світлій палітрі. Я чую усі голоси:

      і хвиль, і землі, навіть чую минання годин,
      і слово твоє, що мені – пресвяте одкровення.
      Про що говорив ніжно сутінкам дощ, знаю певно:
      була у минулім житті шепотінням води.

      Ми впіймані вічністю, хай лиш на мить, хай на мить.
      Покірна тобі, увійду в новий день, мовби в Лету.
      І буде: між нами ніхто не ставатиме третій
      у місті, що лагідно так і бузково шумить.

      2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. ***
      Вмивається бризками світла весняне місто,
      і скрізь викладає мозаїку білий цвіт.
      Люблю оксамитову тишу, глибоку, чисту.
      Люблю цей святковий і приязний за́вжди світ.

      Вертається день, виливаючи куди-небудь
      усі кольори: золотий, бірюзу, бордо...
      Плету з різнотрав'я вінок і вдягаю небу,
      а небо мені у дарунок – легенький дощ.

      Мов крашанка, сонце в насиченій сині квітня.
      У кошику ранку – тепло і, немов нектар,
      пахуче повітря. Вдихаю бажання жити,
      де квітнуть каштани і рідно шумлять жита.

      2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. ***
      Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
      на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
      Мов снігу весною, боюся забути про нас –
      і потайці йду за тобою.

      І чую: шепоче крізь тишу воскресла трава,
      солодке життя прибуває березовим соком.
      Росте світ природи і всесвіт моїх почувань,
      безмежно яріючи, поки

      міняю на віру всю сутінь, бо чорна, чужа.
      Пропахле весною, пухнасте, у котиках, місто,
      обплетене тісно мереживом снів і бажань,
      вертає чуття і барвистість.

      І небо стає мені ближчим, і сотні зірок
      втрачають свою не подолану досі холодність.
      Про тебе на них ворожу, мов на картах Таро,
      самотньо в нічнім пантеоні.

      Над місяцем – тиша, в сузір’ях – сріблистий туман.
      Зітру арабесками слів цю безмовність розмиту.
      Веди мене далі, на світло, веди навмання
      крізь березень в ягідне літо!

      2017



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. ***
      Дощем весна бринить у місті, втішно
      бере зимову тишу
      у полон,
      і вже не знати, чи святе, чи грішне
      це перше перед березнем
      тепло.

      Готуйся до її апофеозу:
      повітрю свіжо –
      холод боязкий,
      і навіть сивий сніг уже не в змозі
      замаскувати пролісків
      рядки.

      А далі – в я́сну синь висо́ко жайвір:
      для духів предковічних
      давній знак
      зеленим шовком вишивати трави.
      Дощем на місто падає
      весна,

      на монотонність присмерків, у спрагле
      на світло серце, пристрасна,
      проста,
      мов невичерпний водограй наснаги,
      як осягання справжності
      буття.

      2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. ***
      По бруку, рядами крамничок і далі на схід
      висвітлює присмерки пензель зі снігу неначе.
      Сказати б художнику трохи підправити начерк –
      та голосу бракне і губи занадто сухі.

      А місто тепер у полоні морозних видінь:
      дере́ва – примари, будинки – бліді саркофаги.
      Звертаю на площу, збираючи рештки відваги.
      Розлючені хмари – мов левіафани. На дні

      небесної прірви розсипану смальту світів
      намарне шукати: ця темінь застигла, як магма.
      І місто, здається, забуте людьми і богами,
      і місто, по вінця занурене в дим простоти,

      виловлює з пам'яті о́брази, сни, імена
      знайомих людей і такі, що не мовити всує...
      Вогнями вокзальними ніч наді мною жонглює
      і тулиться чорним крилом до чийогось вікна.

      2017



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.42

    10. ***
      Вечірній сніг неначе сон ванільний,
      що сниться місту зимному. Стихійно
      блукають липи, в лютій заметілі
      згубивши ненавмисне власні тіні.

      На перехресті кольору і звуку –
      лиш біла тиша, повна таємниці,
      і ніби хтось бере мене за руку,
      щоб з нею не лишатись наодинці.

      І наче вже стихає ця самотність,
      про себе нагадавши наостанку,
      коли сідає жовта птаха сонця
      на підвіконня дожидати ранку.

      2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. ***
      Пахне ялиною спокій вечірньої зали.
      Справжня мозаїка свята – мигтіння вогнів,
      борсання місяця, скутого листям азалій,
      десь на небесному дні.

      Тільки не йди: там немає ні снігу, ні льоду,
      лиш перемотані вулиці в темний клубок.
      Дещо минає, а щось має статися згодом,
      ми – на межі, бачиш-бо

      це дивне таїнство, цю новорічну химерність,
      цей феєрверків блакитно-оранжевий дим.
      Й ми наче світло на іграшок рівній поверхні,
      синіх і срібно-рудих.

      Тільки не йди: січень сам обмете нам дороги.
      Просто залишся на тишу останніх годин.
      Пахне новим навіть ця незимова вологість.
      Дихай зі мною, не йди.

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. ***
      Орнаменти міста на брижах туманних рік
      і жовтої сонця рибини в небес намулі.
      Підпалює листя, чи, може, мости в минуле,
      розхристаний жовтень у парку, немов двірник.

      Минеться й ця осінь, як довге німе кіно,
      збідніють на тлі сніговому троянди білі.
      Так добре було б несподівано і несміло
      для когось у холоді збутися теплим сном

      і словом до когось у пік мовчазної гри
      промовитись лагідно, солодко тихим соло,
      глибоким, як мантра… Пастелі дощу довкола –
      осінньо-тремких арабесок останній штрих.

      Нудьга і тривога в повітрі, як дим, а втім,
      ще – море відтінків і безмір живих емоцій.
      У місті натхненно і ніжно на кожнім кроці
      вирізьблює день візерунки людських життів.

      2016



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      Сонце, мов цінну монету,
      в кишеню хмар
      то заховає,
      то знову дістане
      осінь.
      Дивиться Всесвіт на мене,
      мов крадькома,
      крізь лазуро́ву,
      незвичну для жовтня,
      просинь.

      Чую на площі буденні вже
      “смерть”, “війна”.
      Місто приймає
      рясні дощові
      гастролі.
      Падає, падає
      з ясена листя на
      сірий асфальт,
      наче артилерійський
      обстріл.

      Завтра б прокинутись,
      а за вікном – весна,
      а на душі
      розцвітають сади
      натхнення.
      Що б не було,
      неодмінно мине вона,
      та, що на Сході,
      і ця, що вросла
      у мене.

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Каштанопад і листяне безумство.
      Прийми у дар від осені дими,
      студену мряку і густу півсутінь,
      де місто – вже й не місто. І не ми
      згубили місце зустрічі в тумані,
      то, певно, наші дивні двійники.
      Такого жовтня на століття стане,
      ще й потім не забудеться ніким.

      2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Осіння драма
      Безмовний світ,
      і я мовчу,
      дивлюся в осінь,
      у вогнисту,
      де жовте золото дощу
      в карафці
      ке́дрового листу,

      плямиста,
      в яблуках, земля
      про буйне різнотрав'я
      марить,
      де тужний голос журавля
      заплутавсь
      і повис на хмарі.

      Де виноградні
      ліхтарі
      мені синіють,
      незнайомці.
      Гойдає вечір угорі
      на срібній павутині
      сонце,

      що, мов цілунок
      на щоці,
      рум'яне,
      щемно-незабутнє,
      ще мить – і кане у ріці,
      і в морок
      обернеться сутінь.

      Ще мить –
      і снігом замете,
      і стане місто
      білим раєм.
      Отак, зі мною тет-а-тет,
      у місті йде
      осіння драма.

      2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      У нас на двох –
      ця тиша, перегусла
      в холодне сонце за́ходу, булане,
      коли у місті
      прокладають ру́сла
      смеркань осінніх вигірклі тумани.

      У нас на двох –
      ця темінь, розіп’я́та
      на неба почорнілім піднебінні,
      і визріле прощання
      з літнім святом –
      червоні феєрверки горобині,

      вишневий лист,
      по оплесках опалий.
      Не винна осінь: всьому час минати.
      У нас на двох –
      одне горня печалі
      з насичено-медовим ароматом.

      І дощ не винен…
      Подивися: долі
      сміється світ із кожної калюжі.
      У ньому в нас
      на диво схожі ролі,
      о вересню, мій найвірніший друже.

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. ***
      А вечір – в осінньому танці. Смішні, недбалі
      ще рухи його, боязкі, та вже час пустити,
      неначе на воду з паперу хиткий кораблик,
      і біль, і тривогу, і навіть це ніжне літо,
      що так неохоче, немовби на вічний допит,
      повільно-повільно по вільхах іде і вербах,
      лісів предковічну самотність жовтаво топить
      і зорі полоще у чорному морі неба.

      Два кроки до вересня, далі – тривала п’єса .
      Ми станем осінніми, вивчивши тихі ролі,
      бо осінь уся – у сумнім журавлів оркестрі,
      коли із природою змінюють душі колір.
      Бо осінь – це спокій, розлитий із дзбана сонця,
      це ручка й блокнот у кишені. І рими, рими...
      А там – листопад, що так ба́йдуже, без емоцій,
      дощами змиватиме з овиду решту гриму.

      2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. ***
      Схвильоване море лягає, як пес, біля ніг,
      ховаючи сонце в ясминово-синьому хутрі.
      Спинися! Пісок наче жар, ні пройти, ні вдихнути
      повітря густого, мов яблучний джем. Вдалині –

      смарагдове місто, посріблені о́бриси лип,
      морського вокзалу, бліді кораблів силуети.
      Смієшся, замруживши очі, не впевнений, де ти:
      усюди вода неспокійна, а хвилі вросли

      в це літо, що – дим, підкоряючись вітрові змін,
      залишить по со́бі в альбомі світлини барвисті,
      мигдальну засмагу, із мушель рожеве намисто,
      не просячи в тебе нічого собі навзамін.

      2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. ***
      Серпнева мелодія вітру на арфах беріз,
      мотив розвивають пухкі очерету сурми.
      Цей запах отави і меду бджолиного – скрізь,
      а небо іще не заслала осіння хмурість.

      Безмежжя торкає осонцені клавіші хмар –
      рожеве піано. В надве́чір іду. Басисто
      озветься на кроки м’яка трав’яна бахрома,
      і вже де-не-де чути соло сухого листу.

      А сонях – за сонцем, неначе платівка, і чи
      то музику за́ходу грає, вже ледве чутну...
      І ти так природно і рідно для мене звучиш,
      як це перевтілення літнього дня у сутінь.

      2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ***
      Насичено-синє повітря вечірнього спліну
      рікою вливається в небо, темніше на тон.
      Ця музика вогкого листя услід за авто,
      неначе весняне прощання, бринить без упину.

      Не ставши почутими, тихо-розмірено тонуть
      слова, як монети, в медово-солодкій імлі.
      А літо собі нашиває блаженну теплінь
      на білих акацій розкішні пахучі хітони.

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ***
      Зеленими хвилями рясту розлився сад:
      не вітер – то дихати землю навчає синь.
      Спиняється ранок між тінями тіней, над
      верхами будинків зриваючи стиглі сни,

      і лиш удає прохолоду – та все дарма:
      я знаю байдужість у безліч її облич.
      Летіли купатися пта́хи в озе́рці хмар –
      на ціле відлуння грози відігнали ніч.

      Усюди кульбабно, шафраново де-не-де.
      Каштан величавий у цвіті, мов білий бог.
      Із променя шиє сорочку для мене день,
      і я загортаюсь у сонце, нам добре вдвох.

      2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. ***
      Місто надве́чір. Химерні мазки світлотіні.
      Наче дві ластівки, низько над нами майнули
      тиша і травень. Земної краси воскресіння,
      тож не дивуйся солодкій бузковості вулиць.

      Сонячно, м’яко, і небо – мов ліплене з вати,
      синьо штовхає у літеплі світу обійми.
      Разом із ним кришталеву прийми мою клятву
      вірити в мир і людського добра незглибимість.

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ***
      Ця містика березня:
      зримо ставати весною,
      тонути у пахощах пролісків –
      ме́дяній повені.
      І простір,
      і час
      наповняти собою до краю.
      І жити натхненно так,
      яро так,
      ніби вмираючи.

      І мати свій рай.
      І босоніж іти по камінню.
      І бути водою,
      бурхливою,
      чистою,
      пінною.
      Повітрям на сон
      обіймати будинки й дере́ва.
      Горіти вогнем
      у жаскій безнадійністю темряві,

      ще поки свій відлік
      веде вічний маятник неба.
      Хвилинами
      скапує час,
      і котрась капля стане-бо
      кінцем і початком.
      Під Космосу спів а капела
      з'являтися знов,
      як уперше,
      із диму і попелу.

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ***
      Збери в склади
      всі звуки березне́ві,
      а з них – слова, нехай собі ростуть
      лататтям плес,
      бруньками на деревах,
      травою днів… Холодну німоту
      ключі лелек
      взялися зачиняти.
      Небесне море – синява і штиль.
      А ген доріг
      покручені стигмати
      кудись тебе запрошують іти.

      І ти ідеш,
      не стерпівши розлуки.
      Весна береться зеленіти скрізь.
      Вона до тебе
      простягає руки
      розлогим гіллям кленів і беріз.
      І синь, і хвиль
      сріблясті перекати,
      і перший грім – із о́бразів і рим.
      І ти стоїш –
      боїшся розплескати
      нектар снаги. Весняний пілігрим…

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Вітряна ніч
      На схилі дня од вітру д’горі
      злетіла з лісу дивна птиця,
      порозсипала пір’я-зорі,
      із неба видзьобала місяць.
      І вже над нами – крила ночі.
      Дерева гнуться в пантомімі,
      а місто лагідно муркоче
      у теплих лютого обіймах.

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. ***
      Коли засинають озе́ра й ліси, мовчи!
      Це білі скульптури в музеї зимової тиші.
      Скорбота, війна і тривога – слова-мечі.
      Мовчи! Говорімо про інше.

      На сході висвітлює день де-не-де людей,
      живих межи мертвими, смерті байдуже обличчя.
      І сніг у холодній клепсидрі безвільно йде…
      Мовчу… Говорімо про вічне.

      Про… світло і темряву? Зріле кохання? Чи
      поезію? Музику? Музу? І знов запитання:
      Коли засинають озе́ра і світ мовчить? –
      По видзвоні гільзи об камінь.

      2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. ***
      Поклоніння зимі. Споконвічна офіра світу.
      На бруківці не сніг – білі-білі слова моли́тви,
      і виводить на вікнах мороз письмена івриту.
      Ніби я – вже й не я, а чиєїсь уяви витвір.

      Наді мною заведений небом годинник повні,
      і на стрілці блідій покоління хвилин загусло.
      Місто наче вівтар, кожний камінь його – жертовний.
      Мов маленька ріка, прокладаю крізь нього ру́сла,

      відрікаючись тричі від стра́ху, обра́з і змори.
      Біль поволі стихає, як перша гроза вечірня,
      і тривога влягається. Море, я – вільне море,
      омиваю собою усе світове коріння…

      На три місяці – в сон. Поклоніння зимі, з якої
      ти повстанеш, оновлена, соком життя налита.
      Спи безпечно, природо, твій білий вартують спокій
      золоті пентаграми зірок на небесних плитах!

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ***
      Існування у сутінках: сонце, немов праліне,
      по-осінньому тихо розтало в небеснім сиропі,
      і здається: ніколи всесвітній потоп не мине.
      День у день одурманює місто Перуновий опій.

      Дощові телеграми: краплини – крапки́ і тире,
      хтось із темних висот видає монотонні тиради
      на безлюддя доріг і діряві киреї дерев,
      у непевну, як дим, антрацитову ніч листопада.

      До останньої нитки промокла. Дощу в унісон
      акапельно – пісні, невибагливі па. Знаменитість…
      І єдиний глядач – на розпутті загублений сон,
      що і той поспішає комусь до світанку наснитись.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ***
      Духмяний сік останнього плода.
      Сумирний сад: спокушувати нічим.
      Пакує слива листя в чемодан,
      і я хапаю поспіхом наплічник.

      У нім – живильні пахощі жоржин
      і сонцежар, припасений на січень.
      Снує імла в кишеню, наче джин,
      із лампи світу. Світ. Йому не личить

      пастельний тон блідого кімоно
      і мушля неба, сіра, безголоса.
      Наснись мені сьогодні теплим сном,
      наснись, аби підсолодити осінь!..

      2015



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. ***
      Осінь. У небі – дракони, чи листя, чи…
      Місто. Провину замолюють м'ятною тишею
      присмерки. Гострі смереки, немов мечі.
      Птаха крильми до сузір’їв подерла ніч.
      Втома, як море, солона і далі все глибшає.

      Містика: місяць – мов дивиться в очі смерть.
      Подих зими – примусова ін'єкція холоду
      в серце. Дивися: над нами парад планет,
      мітка кінця (для насилля, війни), і ледь
      видимо сіється в сон листопадове золото.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ***
      оранжеве небо мов чай з бергамотом
      як біль білі-білі тумани-коктейлі
      за руку бере не питаючи хто ти
      самотність на зайво широкій постелі

      веде лабіринтом осіннього міста
      дорога робота дорога рутина
      а ввечері разом сідаєте їсти
      в компанії гордої леді з картини

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. ***
      Намазую ніч на медову скоринку місяця,
      легка, невагома, у кріслі м'яких кипарисів.
      Акваріум неба – і зоряні риби світяться
      чужими світами, висріблюють осені риси.

      Мережу на ли́сті (ще жовтень його не знівечив)
      жоржини й ожину, стихійні орнаменти моря.
      Повітря хрумке, як забуте у сумці печиво.
      Мов рись, нашорошена тиша чатує на морок.

      Туманна ріка, витікаючи з інших вимірів,
      покірно, як пес, лиже руки. На правому боці –
      три пта́хи в моєму шатрі, ще одна – розмірено
      видзьобує з темені визрілу ягоду сонця.

      2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    33. Праосінь
      Остання гроза, і надве́чір у венах вода,
      і блискавка близько – здається, струмує у нерви.
      Осінній поштар поназносив до саду видань.
      Дивися, нам лист! І дарма що увесь… яблуневий.

      Невидимі струни дощу, ритуальні пісні –
      і ми вже не ми, на тілах білі квіти дурману,
      і кров загуса до весни, як березовий сік
      чи херес холодного вересня. Люлька шамана –

      запалене сонце й туманного курива плин.
      Всі істини світу в дубовий уміщені жолудь.
      Ми майже німі, імітуємо тишу, коли
      дуднять за городами дні, як у пасіці бджоли.

      Оранжева осінь тримає ще нас у руці,
      а далі, змарніла, позбавить себе від баласту...
      Як риба квітнево повітрям зігріє плавці,
      ми знов оживемо вогнями червоного рясту.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. ***
      Удруге ввійди
      в цю ріку –
      хай сповільниться час,
      бо все,
      що минає,
      таки не підвладне нікому.
      Вдихаючи осінь,
      зі світом не впасти б
      у кому,
      тоді вже напевно
      ніхто не згадає
      про нас.

      Анфас чи у профіль –
      малюю тебе.
      Ще і ще.
      У ліжку.
      В кав’ярні.
      Живи у мені й на папері,
      бо час-хуліган
      утече
      до наступної ери,
      лишивши нас
      пам’яті міста.
      Причастя дощем.

      Істерика вітру,
      де мощі дерев.
      Наче бог,
      годинник
      у димній пітьмі
      розглядає зустрічних.
      Нам байдуже:
      вересень,
      березень,
      вечір
      чи вічність.
      Лише б їх ділити
      на двох.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. ***
      Холодна і хвора, в тобі проростає осінь,
      сухими гілками черкає легені й гени,
      і в’язані речі тепло не тримають зовсім.
      Не сердься на неї – ходи, притулись до мене.

      І падають яблука, жаром ночей налиті,
      звабливо-червоно в солодкі, як сік, тумани.
      Давай берегти цю медвяну вологість літа,
      що бабиним ясно іде на прощання з нами.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    36. ***
      Вдягаю ніч, мов чорне болеро.
      Сліпий ліхтар – сторожа сонму тіней.
      Це місто – міф, і я – маленька роль,
      іду в саду у сукні темно-синій.
      Широкий крок у морок по воді,
      з осінніх рук свою приймаю карму:
      супліддя снів зривати у поділ
      і сім вітрів ловити рукавами.

      Це місто – мла, зола, чортополох.
      Німа пітьма. Піду, віддавши тіла
      м’яке, як мох, настояне тепло,
      в свічаді дня розводити світило.
      Це місто – міф, і я в нім – архетип.
      Сама себе пояснюю, одначе
      знайди мене у видзвоні сльоти,
      коли згублюсь у парадигмі значень.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. ***
      А літо іде – так у море пливуть кораблі,
      керовані вічним у вічності колом Сварога.
      На прив'язі – сонце, в кишені – ключі журавлів,
      у теплій руці – путівник по осінніх дорогах.

      Зерном зорепадів засіявши спраглі лани,
      дбайливо ховає від холоду збрую і рало.
      Як п'ята стихія в містах – запах меду і вин.
      А літо іде не прощаючись, ніби й не знало

      нікого, нічого... І збудеться осінь, коли
      заледве живу і прозору, немов павутина,
      жертовно, без тихого жалю, березовий лист
      її воскресить рятівним ритуалом жовтіння.

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    38. ***
      Згадай мені, вітре, про землю квітучу, про
      акорди праволі у пісні козацької шаблі!
      Несе чисті води, як сльози віків, Дніпро,
      де небо степи засіва зорепадом недбало.

      Де вихор смертей підіймає дев'ятий вал,
      згадай Україну вишнево-солодку, що нині
      не жовто-блакитну – криваву бере вуаль
      і йде, наче бранка в ярмі, на свої іменини.

      Пророки на хмари пророцтва лихі несуть:
      чого нам чекати. Чекати? Катів і погорди.
      На часі – шукати не знану ще поки суть
      Її незалежності. Хвиля любові й свободи

      (ще, вітре, згадаєш), як віра ясна́, свята,
      змете чорну кіптяву з мо́го народу дороги,
      народу, в якого на болем блідих устах –
      як перший цілунок, гаряча молитва до Бога.

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ***
      І на запах трави, і на колір нічної втечі
      вирушати босоніж у сукні від старших се́стер,
      бо у цьому саду вже занадто спокус і зречень...
      Виноградом обплетений місяць у стилі ретро,

      на вінтажному небі збираючи зорі в грона,
      не заповнить нічим порожнечу, важку, мов камінь.
      Як послання твої, ніжно падає листя з крони –
      так у саді моєму надміру тебечекання.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ***
      Дорога сонця – неба течія,
      і хмари – дим солодко-соковитий.
      В падінні яблук чується рояль,
      мінорний лад осінньої сюїти.
      В мені луною – голоси землі,
      рахманний сум – у вічності на скронях.
      Мов друге сонце, маятник полів,
      ритмічні па в тумані робить сонях.
      Прощальний танець. Я ж танцюю, бо
      в мені життя як дика воля степу.
      А ти гортаєш дні, немов альбом,
      де цілий світ на тлі серпневих сепій,
      де цілий всесвіт втілиться в мені,
      бо я – твоя наступниця й предтеча.
      І так невинно горобина ніч
      обійме нас, насипле зір на плечі.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Вечірня вистава
      Зливаються хмари у п'єсі, міняючи форми.
      Одвічні гастролі. Блакитно-рожеві завіси.
      На заході в сонця багряні манжети і комір
      з останньою сценою зникнуть у затінку лісу.

      А ви, незабудки, злотаво чому смієтеся?
      Безмірно натхнені своєю ж майстерною грою?
      У літній виставі виконую роль поетеси,
      а ти... ти є всім, і в усьому є ти, мій герою.

      Вечірні хвилини знялись, наче злякані птахи,
      їх час розгубив у моєму маленькому раї.
      А хтось між дрібними зірками Чумацького Шляху
      всезнаюче дивиться й пише наступний сценарій.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. ***
      Ми знову зустрінемось, може, у другім житті,
      я буду дощем, ти ростимеш травою у квітні.
      Ми знову зустрінемось на перехресті світів,
      в ефірі холодному не залишаючи тіней.
      Загублені в часі, без шрамів образ і вини,
      де все ще знайомо мигтітиме зоряний смалець,
      мудріші на вічність, ми байдуже будем над ним
      пісок із клепсидри буття пропускати крізь пальці.
      І попіл від пам'яті, тої, що колір їй – смерть,
      яка у тобі червоніла і пінилась кров'ю.
      Я теж не згадаю в пилу мерехтливих комет,
      що можна, й не маючи, втратити. Воїне воєн,
      у тій невагомості знову побачиш мене,
      просту і комічно несмілу в космічнім потоці.
      А може, зустрінемось десь на одній із планет...
      Якщо ти не проти, нехай буде третя від Сонця.

      2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ***
      Глибоке безпам'ятство наче бездонний Та́ртар.
      Ні кроку з цієї дороги: впадеш ненароком.
      Пильнує тебе всевидюще стосонячне око,
      і час по узбіччях каміння своє збирати.

      І час для покути гріхів – хороводи тіней
      прозорі тепер, як сумління мерця й немовляти.
      До тіла твого – чистотіл, подорожник і м'ята.
      Між ребер твоїх – рятівні корінці прозріння:

      все – тлінне й однако мине для сліпих і зрячих.
      Змете піраміду Хеопса пісками Єгипту.
      Візьми мою чашу, бо з неї іще не допито
      священну любов, те єдине, що має значення.

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ***
      Гострими криками пта́ха
      сколена
      простору синь.
      Густо-червоні,
      мов захід,
      брязнули скельця роси.

      Ніби забризкана кров’ю
      яра трава.
      День змалів.
      Гли́боко
      о́брази воєн
      в’їлись у пам'ять землі.

      Ген у дворі яворина,
      ворон старий
      на гіллі.
      Тишу сповідують
      мирно
      всі, хто від кулі поліг.

      Маком крізь попіл і камінь
      їхні тіла
      проросли,
      стали ривкими
      вітрами
      їхні живі голоси,

      їхні нездійснені мрії,
      втрачені
      їх імена…
      Знов на асфальті
      чорніє
      про́кляте слово “війна”.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Художник
      І шум очерету як музика давніх епох:
      торкнешся води – і розійдеться колами тиша.
      Велично і дивно тобі, ніби сам собі бог,
      у раї один: треться сонце об ноги, і глибші

      за всі океани ці трепетні звуки землі,
      окрилений танець берези на білих пуантах,
      а хмари пливуть піднебессям, великі й малі,
      у синій задумі, – з далеких країв емігранти.

      Їх завтра не буде, і річка кудись потече
      вражати самотнього мрійника медяно плином,
      а ти переносиш мільйони незвичних речей
      на жовто-блакитну основу своєї картини.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. ***
      Увіходиш у схилений дім, як у друге життя.
      Ти для смерті не друг і не ворог, вона – стороння:
      не протягне руки́, та й не кине в імлу небуття.
      Ча́с усіх забере і байду́же усе схоронить,

      караванами днів потоптавши живі почуття,
      щоби згодом розкласти усе по своїх полицях.
      Тільки ти вже не цілий: частина лишається там,
      де ясніли любов’ю і ласкою рідні лиця.

      2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. ***
      Послухай ліс: цей шепіт монотонний –
      утілення космічної печалі.
      Усе навколо в ньому томно тоне,
      і тільки час пливе невпинно далі.

      Стоїш один межи́ холодних сосен,
      де дух багна на гострім вістрі глиці,
      шумлять у сні дуби зеленокосі,
      де ніч влилась у ягоди чорниці.

      Змикають кільця тіней невагомих
      години, дні. В очікуванні літа
      торішній жолудь на перині моху –
      така ж, як ти, частинка цього світу.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. ***
      Підвечір’я тобі пахне морем бездонно синім,
      пахне мохом із хвойних лісів і водою Сінано.
      Місяць висне над ясеном скибою апельсина,
      хтось недбало нахлюпав на нього з небесної ванни…

      І немає нічого – лиш запахи гір, западин
      і гуашшю смеркання обведені контури міста.
      Войовнича і зла, ніч захоплює знову владу,
      мовчазні явори – очевидці тьмяної конкісти.

      Ця мозаїка тиші – симетрія кіл і ліній.
      Зодіаку кортить розсекретити суть своїх знаків,
      та немає нікого: ми – тіні вчорашніх тіней
      під рівниною неба, де виросли зоряні маки.

      22.04.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. ***
      Ефірно, мов тінь, увійду в цинамоновий вечір.
      Засіяне ця́тками хмар синє небо весни.
      Малює імла на фарфо́ровій тиші доречно
      графіті ванілевих снів.

      Чому ти мовчиш, мій знадливо цукерковий світе,
      сховавши себе у теплі бірюзових гардин?
      Вигадуєш знову м’які і надмір соковиті
      сюжети людських сновидінь?

      Ввійду ледве чутна в негадано ягідний захід,
      де з обрію капає сонця малиновий джем,
      а спокій – на мокрі долоні з високого даху
      смачним карамельним дощем.

      Мій лагідний світе, вже місяця я́сний погонич
      звертає з отарою ярих зірок до води,
      я ж – скрізь у тобі і ніде, я – чорничної ночі
      п’янкий із кислинкою дим.

      07.04.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. ***
      Цій небесній ріці берегів не розмити, бо ніч
      підперезана срібленим паском Чумацького Шляху.
      Опівнічний рибалка на місячно-білім човні,
      а над ним – чи то зорі, чи злякані веслами пта́хи.
      То насправді – мольфар серед хмар, межи вічних вогнів.
      В час розмірених снів ясенів і осикових марень
      закликає велично всі сили земні й неземні
      принести квітам квітня і травам тривожного травня
      дощової води. Ти не йди. Хтось озветься – мовчи,
      не порушуй словами цю магію світлу і чисту!
      А на голос рибалки летять журавлині ключі
      відчиняти весні ще засніжені двері до міста.

      02.04.2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. ***
      Ці дерева тремтять перед квітнем, немов наречені.
      Птаха шепче лісам, що на крилах у неї весна.
      Оживає ріка, і спасенна вода вже тече в ній,
      та, що знає, здається, усі на Землі імена.

      Сходить сонце над містом, неначе в макітерці тісто.
      У повітрі бринить перший крик молодої трави –
      ти не слухай вітрів, а тим паче – торішнього листу,
      просто вір у життя, як і я, просто вір і живи!

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    52. ***
      Маєш фарби й папір – намалюй мені літо,
      де волошки свої сині очі ховають в житах.
      Ось тобі олівець, записник, трохи літер –
      напиши про секрети вершин, екзотичні міста,
      про пастельність пустель. Я повішу картину –
      і цвістиме на стінах кімнати медунка й чебрець.
      Прочитаю етюд – буде бриз так інтимно
      із далекого моря моє обвівати лице…
      А на власній землі я про зболене наше
      говорила б тобі, та бракує терпіння і слів.
      І мене намалюй, намалюй мене, старшу
      не на рік, що минувся, – одразу на кілька життів.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ***
      Ні вітру, ні хрусту – у сні розмовляють смереки
      химерно і тихо. Вихо́диш у поле, коли
      торкається місяць блідою щокою до лип,
      і всі твої сумніви робляться разом далекими.

      На віях – остання зола снігова з попільнички
      холодного неба, вже вільного від хуртовин.
      Водою стікають льоди із ріллі у рови.
      Ти лічиш зірки. То без наміру, радше – за звичкою.

      Чи бачиш, як ве́сни в танку́ обирають найкращу?
      Яка цьогоріч буде? Рання, п’янка і ясна?
      Зникає зима у прощальному видиху над
      оголеним тілом землі, над пустельними хащами.

      І німо тобі. Видається: слова всі старезні,
      хоч слово як олово, тільки бери і ліпи,
      та місяць обличчям так ніжно черкається лип
      і так свіжо-зелено пахне ця бе́згомінь березнем!

      2015



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. ***
      Сірі скелети лип. Сиві рубці доріг.
      Темінь снує сатин і накриває піших.
      Коле небесну плоть місяця гострий ріг.
      Холод, не чути рук. Гусне у венах тиша.
      Сниться тополі жах – сотні лунких сокир.
      Пихкають димарі, мовби малі вулкани.
      Глоду колючі сни. Глянцева гладь ріки
      сліпить худі зірки, щоб не горіли марно.
      Важко зітхає в’яз: тісно в цупкій корі.
      Сіється срібна сіль в ніч із Малого Воза.
      Гли́боко тихий світ, ніби мовчання риб,
      істин своїх ніяк нам донести не в змозі.

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. ***
      День проростає
      з останньої зірки
      в місто
      вниз головою,
      і місто уже не спить:
      Рівне (ці сірі авто
      й кучугури листя)
      ловить собі
      перехожих
      в холодну сіть.

      Перший тролейбус,
      як Ноїв ковчег,
      забитий,
      дневі не трапилось місця –
      і в нім ще ніч.
      Зранку дороги капризні,
      неначе діти,
      небо подерте
      об гострі
      ялин мечі.

      Площа – не проща,
      а все ж понадміру
      люду,
      мокра, блискуча,
      як риби луска, і ледь
      видно – тремтить:
      чи боїться Страшного суду,
      чи відчуває
      в повітрі
      парад планет.

      Дихай зі мною!
      Тебе самота
      не варта.
      На острови ділить місто
      зухвалий дощ,
      вносить моря й океани
      йому на карту
      і переконує
      знову
      і знову, що

      тут незимова зима
      й особливе
      літо.
      В кожному місті все, певно,
      не так, як скрізь.
      В кожного міста є власна
      дуга-орбіта,
      в кожного міста –
      своя обертання
      вісь.

      2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. ***
      Лихі шляхи на схід забуті сонцем
      і стоптані важкими чобітьми…
      Печаль давка і не втрачає моці,
      живем, немов близнята, з нею ми.
      Її як маку: визбирав – і ще є,
      вона росте і множиться, мов рій.
      Плазує із відтятою душею
      зміїстий ворог. Високо вгорі
      ще тепле сонце гріє сині гори,
      а нижче, в сітях диму і вогнів,
      стоїть солдат зі скринею Пандори,
      де ледве щось ворушиться на дні.
      І жевріло – і вибухнуло боєм.
      І піт, і кров, і крок за вічну грань.
      Земля поволі цю війну загоїть,
      приклавши тіло воїна до ран.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. ***
      Холодна вода. Переколоті хмари серпом
      примарного місяця. Небо непевне – боїться,
      що хтось невідомий розкриє його таємниці, –
      й от-от нам на плечі порошею хлине обом.

      Ці очі навпроти... Втискається простір в горіх,
      зав’язує ниткою вітер тіла і бажання.
      Розмито зими небезпечно загострені грані –
      це січень стікає дощем передчасно зі стріх.

      Безслідно змиваються обриси фраз і образ,
      на відстані подиху – правда мого існування.
      У стилі Джо Пасса, чуттєво, неначе востаннє,
      на струнах моєї душі ти народжуєш джаз.

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. ***
      Сьогодні снігу бути снігом соромно,
      він хоче, щоб його, як мед, пили:
      тече із неба в теплі дзбани коминів,
      карафки вулиць і макітри лип.

      Калюжі – фрески, на дорогах вибиті,
      ступаєш – обережно, не займи!..
      Вологим пензлем хтось малює нібито
      останній день останньої зими.

      2015



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
      Ти не віриш зимі, феєрично-блідій аферистці,
      у підкупну її простоту, білотканну постать,
      бо не бісер снігів передмістя мережить, а глиця
      і картате із листу рядно. За дугою мосту

      премізерна пороша, і площа – немов шахівниця:
      чорно-біло і в’язко проходити (брак морозу).
      Вибиваючи азбуку Морзе, цілує нам лиця
      дрібнопера сльота, ці останні небесні сльози.

      Ще осінні у спину вітри – голоси херувимів.
      Ти не віриш зимі, розділяю твою невіру.
      Божевільні обоє і так безнадійно живі ми,
      з однієї обойми, одні під сузір'ям Ліри.

      У коктейлі озернім не вистиглий лід, а тумани,
      я лукаво до тебе сміюся крізь них, одначе
      вір мені – не зимі, бо в холодному тоне обмані,
      а у мене гарячі долоні і літня вдача.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Спокуса
      Наче віра, на вулиці ніч коріниться, і глибшає,
      і жовтіє Північним Хрестом. Ідемо на сповідь.
      Омивання снігами. Причастя холодною тишею
      на осінньо-зимовім розпутті, на гребнях льоду.
      В нього з пальців тече повноводною річкою музика,
      спокушає, у кого душа є: безлюддя мосту,
      і застебнуте небо на тисячі зоряних ґудзиків,
      і торішню траву, і мене, і мою самотність.
      Заплітається темряви нитка між голими струнами,
      круглобокою нотою соль над полями – повня.
      Береги німоти розмиває бурхливе відлуння, ми
      у маленькім гріху – сріблопінному соло тонем.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Воскресіння зими, і каштани – безлисті привиди.
      Лабіринт онімілого міста збиває з ніг.
      Ти із нього мене, мій новітній Мойсею, виведи,
      поки виходи зовсім не канули в перший сніг.

      Перевтілення душ, і я чую холодне дихання
      гострокрилих вітрів – то були голоси трави.
      Напинається тиша на крики птахів невидимих,
      зіпсувавши останній етап мовчазної гри.

      Небо явір на плечі узяв, як міфічний велетень.
      На осіннім задвір'ї – посріблена мла, мороз,
      і незвичним тайнописом вікон сувої встелені,
      а дороги химерні, немов до країни Оз.

      Опівнічна пора. Білий пух на деревах селиться,
      м'яке хутро для голих березових тіл. Німі
      вартові мого спокою, зорі обох Ведмедиць,
      як і я, самовидці появи на світ зими.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Немов солодка вата, на майдані
      розтанув перший сніг – і знову чорно.
      Самотній птах несе у дзьобі корінь
      так гордо, ніби дерева пізнання.

      Осінній голод змів усе – і чисто,
      як після усесвітнього потопу.
      Занадто довго (певно, автостопом)
      зима вертає цьогоріч у місто.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Горітиме свічка
      На тілі історії шов, де ішов тридцять третій,
      бо нелюди-звірі пустили голодну смерть
      на землю, рясну зоресяйним зерном, ущерть
      роздерли її, мов хижак ледве пійману жертву.

      І поки ти, Москво, сиділа наїджена, сита,
      по цвинтарях-селах чорніли могили хат,
      і ніколи й нікому люльку було гойдати,
      бо гинула мати і пухли знедолені діти.

      І крила двори погрібна листопадова плахта,
      і саван зимовий, і мертва трава весни...
      За душі убитих сьогодні вогнем ясни́м
      горітиме свічка і яро-шипшиновий захід.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Пасеться кінь. По вранішній траві
      немає рос – ось паморозі перли.
      Мовчать ліси, їх голоси завмерли.
      Німує птах, і тихо ходить звір.

      Ні вир, ні хвиля – дзеркало ріка.
      Повірив сон у вічність – не минає.
      Змарнілий світ і кволий, мов у наймах,
      летить останнім листом, як Ікар...

      І тиша, тиша, тиша, хоч кричи!
      Рука, здається, й не моя в тумані.
      Навислі хмари – ні пірнути, ані
      перепливти небесне море. Чи

      небесний степ? А сонця кочівник
      згубився в нім і крутиться по колу.
      Осінній день, як миша, сірий, голий,
      всього на трохи показавсь – і зник.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. ***
      Шпилі соборів покололи небо.
      Капканом самоти затисло серце.
      Летить останній білий цвіт зі стебел –
      за місяць знову снігом повернеться.

      Холодний день дозрів на гілці року,
      упав на землю потьмянілим листом.
      Іде зима, не стишуючи кроків,
      така, як я, – непрохана у місто.

      2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Осінньому місту
      Листопад умостився, мов кіт,
      на твої коліна,
      перемазавши
      інеєм
      спини
      безлюдних площ...
      Ця краса – особлива, осіння,
      краса зотління,
      магнетична,
      сувора
      і хвора
      на сивий дощ.
      Розминають дороги – старі,
      загрубілі шрами
      довгоногі
      вітри,
      наче спущені
      в ніч хорти.
      Як займеться на світ і навколо
      будинків зашморг
      переріже
      туман,
      обіцяю
      тоді прийти.
      Ліхтарів паралелі нанизують
      простір міста,
      загорнулися
      в тишу
      дерева
      і міцно сплять.
      Обіцяю прийти, і тихесенько
      поруч сісти,
      і вділити
      для тебе
      частинку
      свого тепла.

      2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. ***
      Прикладаю до світу холодні свої долоні,
      закривавлене тіло його заховаю й рани.
      Помаранчева осінь тоді, а тепер – багряна,
      життєдайні дощі уторік, а тепер – солоні.

      Відступаю на крок – це мій простір, у ньому тихо,
      навіть чути бурління секунд із аорти часу.
      Я відрощую крила у цьому комфорті, власне,
      обламати аби об нестерпні кути безвиході.

      Ти – боєць, і зрадливим вогнем обпікає спину,
      ти спиняти ворожі атаки давав присягу.
      Я – дружина, і матір, і донька… На довгу сагу
      розтяглися мої молитви, аби жив, не згинув.

      Я торкаюся неба, змикаю його в обіймах,
      щоб не впало на землю, почувши свистіння кулі,
      на розтерзану землю, по горло загрузлу в мулі,
      у запеченій крові, немов у чернечій схимі.

      Прикладаю настій із волошок, і молочаю,
      і добра, і надії, і віри до світу шрамів –
      і не буде війни, і не буде жорстоких армій!
      Так, дружина, і матір, і донька, себе втішаю.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Відлуння осені
      Зосеніло, і маятник сонця все нижче й нижче.
      За вологим вікном кожен спалах дерев а-ля
      феєрверк (у тилу). Знаєш, місту безмірно личить
      жовтувато-блакитне, таке ж, як моя земля.

      А тумани, тумани… О Господи, ці тумани!
      Непроглядні, як ніч, і, неначе смола, густі.
      Ступиш крок, тільки крок, обернешся – і вже нема ні
      перехожих, ні вулиць, і мнешся ні в сих ні в тих.

      А на заході небо – велика рожева квітка,
      люди, тіні під ним несподівано золоті:
      на усьому, що дихає, осінь лишає мітки,
      щоб забрати з собою частину тепла їх тіл.

      Східний вітер стривожено грає на сурмах суму
      і ворожить на листі кленовому: мир… війна…
      Чи то вдихом останнім обманює жовтень слух мій
      і бентежить відлунням, в якого немає дна?

      2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. ***
      Листя падає,
      падає…
      Па
      віртуозні в повітрі сирому:
      полонéним війни листопад
      наряджає
      дороги
      додому.
      Камуфляжний
      багрянець.
      Межú
      стін і ям, що димлять пурпурово,
      їм би неба не кольору ржі
      і землі,
      не розмитої
      кров'ю,
      світу іншого
      (цей
      почорнів
      і розвіявся попелом з танків);
      їм би цільно-живих вечорів –
      не розтерзаних
      болем
      уламків!..
      Вітер котить
      уривки
      газет
      з іменами загиблих на шпальтах.
      Листя падає... Листя і смерть –
      наче підпис
      війни
      на асфальті.

      2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. Осіннє натхнення
      Ця синява свіжа, як море, солодка, мов сік.
      Вдихаючи осінь, вертати щорічну залежність.
      В пожухлому листі заховує жовтень усіх:
      живих і прийдешніх.

      А ти на межі, одинак ненароком, ідеш,
      доводиш самотністю давню буття теорему
      під визрілим небом, що звісилось низько, таке ж
      занадто окреме.

      І котиться сонце, щоб ввечері впасти за ліс.
      І сохне трава, по зимі аби знов зеленіти.
      Блаженна прозріння пора, про яку так моливсь
      давно навесні ти.

      У ритмі дощу одягаєш спасенно в слова
      голúзну мінливих думок і бажань сокровенних.
      Це осінь тебе зупинила і творчо влилась
      снагою у вени.

      2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів,
      як липа сухе насипає у пригорщу листя,
      і ранок, зійшовши із міста асфальтових вен,
      неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе.

      А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти.
      Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти
      застуджений день, його серце, та маєш лише
      стару запальничку й тепло із дірявих кишень.

      А вечір, як старець, пронизливо кашляє вітром,
      і замість зірок – миготіння неонових літер.
      Замолює дощ монотонністю сотні провин.
      Це – осінь, бо довшають ночі і кофт рукави.

      Бо все дріб’язкове заглушене голосом зливи,
      а те, що здавалось важливим, уже надважливе.
      Це – осінь, дорога священна твоя, пілігриме,
      до давньої гавані духу – з дві тисячі зим.

      2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      А ти пам’ятаєш: торкалося літо губ
      вечірніми рейдами вітру – і ми зникали
      у пусі кульбабинім, ніби в густім снігу,
      а з нами дороги, будинки, мости, вокзали?..

      Якимось рудавим теплом заливало світ,
      на гладі калюж відбивалося небо синню,
      а сонце лягало в колиску із верховіть –
      і ти спотикавсь об останнє його проміння.

      Від гомону трав до ріки розлітався блюз,
      а там – до мостів і будинків, доріг, вокзалів.
      Ми слухали літо, якого завжди чомусь
      для тебе, для мене, для цілого світу мало…

      2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. ***
      Осінній день – як листя на воді,
      синонім ненадійності і втрати,
      і небо впало б обрієм на діл –
      та хмарою вчепилося за хату.
      Зриваються мені до ніг світи,
      вода тремтливо обвиває сушу...
      Оманлива мінливість почуттів:
      хвилинний подив не напоїть душу,
      і якось дивно: серце молоде
      радіти мусить – тільки ж не радіє.
      І ще один сумний згасає день
      в моїй країні, спраглій на надію.

      2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      На заході сієш – і сходить, на сході – війна,
      на сході не сходять синці і земля кровоточить,
      вода каламутна, як жінки заплакані очі,
      і небо тьмяніє, мов світ від міцного вина.

      Одна Батьківщина... І, може, серця їх до дна
      (прихильників хаосу) виїсть отрута провини!
      Ідеш, бо в душі – патріот, чи тому, що
      повинен,
      і ліку не знаєш в тім пеклі проведеним дням.

      Своєї ганебної манії апологет
      на простору свіжість і синь задивляється ласо.
      На цьому шляху лиш граблі (пригадай
      Переяслав!)
      Дорога на Захід – піти б, не звертаючи, геть!

      Одна Батьківщина – і смерть невблаганно
      одна.
      Вітрів голосами і грому розкаянням пізнім
      відправить вночі по тобі, убієнному, тризну
      живими і мертвими проклята тричі війна.

      2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Переродження
      Я знову до світу вернуся такого ж дня,
      коли видихається вільно, і прощені всі борги,
      і тінь врівноважує світло – як інь і ян,
      а море виконує волю старих і нових богів –
      із туги несе береги островам до ніг
      і мітку гнідої печалі, а біль забирає бриз;
      де вечір вмикає зірок рятівні вогні,
      а вітер тебе вириває з обіймів смертей і сліз,
      сосна безголоса співає свої пісні...
      Я вкотре роджуся під сонцем такої ж, мабуть, пори,
      коли на підході – міцні каравани снів
      і грають адажіо хвилі, не знаючи правил гри.

      2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Зорепад
      Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло,
      усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла.
      Ніч спустила на нас Гончих Псів – безголосся порука,
      і розбились потрібні слова на склади і на звуки.
      Переколоте небо голками блідих кипарисів.
      Дзень! – порвалася нитка, розсипавши зоряний бісер
      темноті злій за комір, на вистиглість моря, на голі,
      помережані холодом плечі і блиском Алголі.
      Сонний вітер читає есеї в сузір’ї Персея
      збайдужілим до світу зіркам, а затим принесе їм
      у кометнім пилу, як у шалі морозно-зимовій,
      наше дихання чисте і наші прозорі розмови.

      2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. ***
      Достигли яблука і груші,
      і сонце жаром налилося,
      вплітає серпень у волосся
      сухий листок. І не порушу
      святого таїнства довіри,
      ні тиші, що без дна, як сито,
      ні права в осені просити,
      аби не квапилась надміру.

      2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. ***
      Каштани і дуби-атлети
      полотнище підперли неба,
      калюжі – хмар автопортрети
      колекцію доповнять Гебу.

      Нічну перечитавши сагу,
      в сувій згортає вітер стежку,
      поволі Нут у саркофаги
      скидає зоряні сережки.

      Туманних фресок золотіння…
      На сході – світанкова магма.
      Зове до себе день гостинно
      приймати сонячну засмагу.

      2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Гроза в горах
      Блиснуло! Гострий
      драконів язик
      горам верхи порозчісував. Рине
      ген за стіною з ялиці й модрини
      бій у литаври
      небесних музик.

      Сонце піймалось
      у хмарне ласо.
      Хижо полює на сині узгір’я
      неба гнучка чорношерста Багіра,
      гамір здіймаючи
      криками сов.

      Плаєм до краю –
      живильна вода,
      клониться їй білоцвіт, мов богині.
      Лячно бувало отак полонині,
      як насувала
      татарська орда!..

      Тихо... Ні диких
      сапсанових арф,
      ні вітропісні чи арії грому…
      Дощ доливає в ущелини рому
      і засинає
      в колисці із трав.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Сьогодення
      І сон, і біль, і порожнечу
      не змиє дощ. Самі хрести…
      Цей світ узяв собі на плечі
      в стократ, ніж може понести.

      І ночі траурна хустина
      покрила не одне чоло…
      Даруй нам, Боже, з України
      зігнати первозданне зло!

      2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ***
      ріки
      рóки
      крики
      кроки
      не стихають за дверима /
      знову
      наче
      ненароком
      генерує серце рими

      ризи
      кризи
      грози
      візи
      смерть гуляє на кордоні /
      ронять
      óбрази
      мов гільзи
      звуки клавіш монотонні

      гамір
      армій
      нари
      рани
      рвуть нитки як зілля мойри /
      рваним
      віршем
      на екрані
      розіллється лемент горя

      2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ***
      В Кіото сакура цвіте,
      закривши небо на ханамі,
      і кімоно для Фудзіями
      плете рожево-золоте.

      Вишневий цвіт - магічний дим
      розвіє вітер за Тіоном
      в науку повному бутону:
      не бути вічно молодим...

      2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    25. Вокзал
      Заграло небо арію дощу
      на смугах вечорового вокзалу.
      Шалений вітер обійняв зухвало,
      і чується мені: «Не відпущу».
      А ні, то хтось прощається… На мить?
      На день? Чи рік? А чи назавжди, може?
      І небо вже вдяглося у погоже,
      а на обличчях їхніх все дощить.
      Вокзал плете контрасти з почуттів:
      чекання, зустрічі, палкі обійми.
      Неначе хаотичні кадри фільму
      чи відгуки давно забутих снів.
      Багряний смуток і утіхи шквал,
      рожевий сміх отут на кожнім кроці.
      Немов енциклопедію емоцій
      гортаю, переходячи вокзал.

      2013



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. ***
      А літо вже на відстані руки:
      повітря пахне морем синьо-синьо,
      дощем еклерні хмари – на квітки,
      звільнивши місце сонцю-апельсину.

      На річкове прозоро-срібне скло
      світанок в дзьобі опустив лелека.
      Весняне кашемірове тепло
      скидає ліс – бере атласну спеку.

      Кульбаби відв’язали якорі –
      їх білі душі в небо понеслися.
      Експресія ранкових кольорів
      картини загадкового Полісся…

      Зачервоніли маками поля,
      і стільки світла – можна потонути!
      А на струнких березових шпилях
      дрімає червень, розігнавши сутінь.

      Ще стільки не згайновано хвилин!
      Ми ще не знали радості зеніту…
      Веде собі спокійно часу плин
      в Елізіум насиченого літа.

      2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. ***
      Відбити вечірню атаку земля не зуміла –
      і кулі-краплини зі свистом цілують шибки.
      А може, то дощ вибиває для тебе роки
      чи музику давню, що тільки тобі зрозуміла.

      Оркестром вітрів починає симфонію ночі,
      змиваючи з неба захІдну розбавлену мідь
      на голі каштани, що, наче ланцюг пірамід,
      свої таємниці довірити світу не хочуть.

      Сліпі кажани поховали під крилами сірі,
      пустельні дороги, зі страху й вологи німі.
      МабУть, у такій до зневаги байдужій пітьмі
      в Дуаті свій суд над померлими вершить Осіріс.

      Від холоду зримого душі дерев посиніли,
      і зморщені пальці твої від рясної води.
      Ще трохи – і світло, і ти вже не будеш один,
      і сонце пливтиме водою небесного Нілу.

      26.03.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ***
      Перебравши хмільного віскі
      в колі рівних собі гульвіс,
      ходить сонце непевно-низько
      і за мить упаде на ліс.

      Візьме вечір кинджал із міді
      за примарно-блідий ефес
      і розріже прощальним слідом
      порцеляну сумних небес.

      Поки мрево свого гарему
      в позахмар’ї спрядуть зірки,
      ярий вітер – холодний клеймор
      залоскоче глибінь ріки

      і відправить зиму завчасно
      на останній нічний експрес,
      аби ранком здійснити власний
      свіжо-синій весняний рейс.

      2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. ***
      Сироватка правди тепер не врятує від тиші,
      бо вечір хворіє мовчанням розмірено-ситим,
      і зорі сьогодні різьбили вітри з антрациту –
      ніхто не побачить і віршів про них не напише.

      Ця темінь багата: у ній оживає уява,
      і те, що ховали за серце, тікає у морок;
      печаль холодить, а жадання свободи у крові
      отак закипає, неначе розпечена лава.

      Уроки століть випинаються з пам’яті гостро:
      два кроки до неба... не здолано крихітну відстань –
      і тісно, так тісно у цьому камінному місті,
      де кожній народженій мрії розламують кості.

      Сироватка правди безсила, не варт і просити?
      Бо правди тепер між брехнею і сном не побачиш?
      Старі ліхтарі верховодять парадом незрячих,
      ще й зорі сьогодні різьбили вітри з антрациту…

      Та хто не сліпий, не глухий і, нарешті, свідомий,
      не дасть нищівні опустити на голови плити.
      А вечір хворіє мовчанням розмірено-ситим,
      що можеш, герою, живим не вернутись додому.

      28.01.2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. ***
      ...ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні
      ще досі блукають між нами, забувши про час,
      усе, що мені залишилось, – осіння картина
      і щему гіркого ковток на похмілля, хоча

      з грудей виривається сміх, а не розпачу стогін,
      коли заболить, наче стиснуто кимось корсет,
      бо врешті багата на спомин і дякую Богу:
      ніщо не зникає безслідно, не кане у Лету...

      2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ***
      Нічні автостради зчорнілими венами,
      людей міріади не стишують біль
      Землі, де ще поки дерева – зеленими
      і ріки ще є голубі.

      Все вище, і вище, і вище за Цельсієм:
      бліда лихоманка крізь тисячі літ.
      Нещадно двонога смертельна інфекція
      себе убиває і світ.

      Легені твої із планети легенями
      авто і заводи ще трохи – й зітруть,
      і вдихи у горлі голками огненними,
      повітря – розбавлена ртуть.

      Тоді, як вода у морях закипатиме
      і випаде чорний, засмолений сніг,
      покинутий навіть містами-стигматами,
      ти будеш питати, як міг

      розп’ясти святиню земної невинності
      руками сліпої байдужості й зла.
      Та пізно: природа не в змозі це винести –
      і сонце закриє зола.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. ***
      хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне,
      ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни.
      тони забуття в голосах заплітаються в тишу,
      і тіні прощання на стінах рубця не залишать.

      про те, що було чи могло ще відбутися, ревно
      дерева мовчать, не згадають ніколи дерева,
      загорнені в сон, поцятковані геть кажанами,
      що знову сполохані кимось, та, певно, не нами.

      а час – то є плата за світлу життєву палату,
      і дні шелестять сторінками в тяжкім фоліанті.
      я ще пам’ятаю: ми бачились в другому томі.
      хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне...

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Різдвяна ніч
      Дроти й ворони – нотний стан,
      а диригентом – ніч,
      і січень виграє містам
      симфонії гучні.

      І тут і там горять зірки:
      упали із небес –
      то прославляє на віки
      Ісуса люд увесь.

      І запах ладану з церков
      у грудях яворів,
      Христове стрінеться Різдво
      у кожному дворі.

      І сипле щастям на дідух
      із місяця зіниць,
      пливе в повітрі теплий дух
      солодких паляниць.

      І сняться тільки добрі сни
      в Різдвяну ніч льодам,
      бо надто щедра на пісні
      і радість Коляда.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. ***
      І вечір – босоноге потерча,
      і вітер – переливи клавесина,
      і в неба розтривожених очах
      зима німа і невимовно синя.

      Ажурні пелюстки з її долонь
      за комір уриваються алеям.
      І ніч – лише пошита із ворон
      насичено-агатова кирея.

      Не зорі, ні, не зорі угорі –
      горять її золочені запони.
      І в люльці з посивілих яворів
      Марени перевтіленої повня.

      І хмара – заговорена вода,
      і зілля із омели та вербени –
      народжується Сонце-Коляда
      зимою на небеснім гобелені.

      2013



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. ***
      криштальне повітря нанизує сніг,
      намистом вінчає
      ліси занімілі,
      і місто готується
      до перевтілень
      на розі блідих незнайомих доріг.

      з карафки небес розіллється зима
      у чаші полів
      і спустошених вулиць,
      хоча ми з тобою
      іще не забули,
      наскільки холодним є зимній роман.

      земля снігове накидáє манто –
      я знову згубила
      тебе в заметілі...
      осінні вітри
      переплавлено в стріли,
      якими богами – не знає ніхто.

      уляжеться сонне тепло до весни
      у лісі на постіль
      бруснично-зелену,
      а поки смеркання
      кує гобелени,
      здіймаючи паморозь на ясени.

      17.12.2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. ***
      Поважна тиша: місяць-князь,
      лягли зірки на ратнім полі,
      Стрибожий внук у снах зав’яз...
      Везе зиму сріблястий олень.

      Межи небесних берегів
      пливе на світ Малого Воза.
      У санях – сонце, і сніги,
      і на три місяці морозів.

      Звільнився вітер, жартома
      порозпинав пузаті міхи –
      саньми вривається зима
      і сипле, сипле, сипле снігом.

      30.11.2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. ***
      а я б хотіла лондонських дощів,
      висот альпійських і пісків Сахари,
      туди, де евкаліптові ліси
      полонять сонні австралійські хмари;

      і де на сонця величезний диск
      записано мелодію смеркання,
      ми б разом обігнули тихий мис
      і прожили б ту ніч, немов останню;

      а я б хотіла зоряних лілей
      на березі ажурного Байкалу,
      і ми б читали Гейне «Лорелей»
      під шепіт Ангари в оригіналі;

      подалі від звичайності людей,
      блідих стандартів і байдужих буднів
      із безлічі моїх чудних ідей
      ми оберем одну – і будь що буде

      20.07.2013



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. ***
      В імлистих сітях чужих історій
      шукаю спалах таємних істин:
      я є героєм чийого твору?
      чи автор досі у цьому місті?
      На листі клена – осінній фатум,
      зима голодна іде за нами...
      А блякле сонце хотіло знати:
      палити небо – для нього карма?

      Пустила пальці зима в повітря.
      Магічний попіл (не сніг) над містом.
      Невже то доля – самотньо гріти
      північну тишу замерзлим листям?
      Холодне сонце спалило небо,
      повітря стисло в прозорий мармур,
      і тільки серце в тенетах ребер
      приймає сумнів як вічну карму.

      13.11.2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Сссонячне
      Сполохані сеанси
      самотніх силуетів...
      Складає сутінь станси,
      спокусливі сонети.

      Світає... Світла стрічка
      сховала сіру сутінь.
      Спросоння сонця свічка
      спалила сиву смуту.

      Сієста. Сонцем спілим,
      солодким світ сміється,
      снує священну силу,
      справляє свято серцю.

      Смеркає... Сонце стиха
      схвильованому саду,
      сховавши сяйвом стріхи,
      співає серенади.

      Спочило сонце. Саміт
      сріблястих смолоскипів...
      Стемніло. Сутінь снами
      смиренно сипле, сипле...

      Стихає світ. Стакато
      скрегочуть ситі сови...
      Світанок. Світле свято.
      Сакральна сонця сповідь.

      16.11.2013



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ***
      Розмахнулася мантія втечі:
      день зібрався і... відійшов.
      Одягає пронизливий вечір
      голі плечі в холодний шовк.
      Відгоріло картинно багаття,
      і не віє м’яким теплом
      від колекції срібних агатів
      під осінньо-небесним склом.

      І мовчати, мовчати, мовчати...
      В грудях тиша, немов свинець.
      Без упину шукати початок
      там, де порвано, де – кінець.
      Увіходжу в німий передпокій,
      тільки в ньому тебе нема,
      та якийсь несподіваний спокій
      пригортається й обійма...

      08.09.2013



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. ***
      Мені був білий сон:
      трава вростала в тіло,
      а небо синю шаль на плечі крадькома,
      і крилами ворон
      на тілі мерехтіло
      привиддя сірих днів – нахмурена зима.

      Крізь мене йшов туман
      і проростали квіти,
      вкривали голий стан холодні пелюстки,
      а дощ, немов шаман,
      у змові з тихим вітром
      справляв магічний культ на відстані руки.

      Я чула шепіт хвиль,
      я розуміла воду,
      із пальців сотням рік давала свій почин.
      А темрява могил
      і багровіння сходу
      плели мені вуаль із ніжної парчі...

      Сполохана зима
      вдягла імлистий саван,
      розвіявся туман, зійшла трава зі скронь –
      і я... мене нема,
      я марево над ставом,
      я перший у зими холодно-білий сон.

      2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. ***
      Холодне осіннє інтро
      на вулиці грає вітер,
      торкаючись хмурих струн.
      А небо... а небо – грифом,
      ці ритми туманних рифів,
      ці спогади про весну...

      Дощу монотонне соло
      на клавішах-парасолях...
      Маестро сумних пісень,
      складе падолист лібрето
      умить до свого балету
      на мокрім пустім шосе.

      Заграє бліда природа
      фінальне – осінню коду,
      бо осінь вже лист зніма
      лише в увертюрі Гріга...
      Під спів а капела снігу
      на сцену спаде зима.

      2013



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ***
      хтось рятується алкоголем
      цигарками чи навіть гірше
      в цій війні із душевним болем
      умирають майбутні вірші
      білі-білі – невинний колір
      і не складені в пісню ноти
      не прожиті на сцені ролі
      чи мазки видатних полотен
      ненароджені дивні діти
      в не існуючих досі сім’ях
      наче в’язень минає літо
      у тісних до знемоги стінах
      хтось рятується алкоголем
      заповзає у власну мушлю
      залишаючи зовні голу
      не потрібну нікому душу
      а свідомість – самотньо-квола
      їй би вибратися із Лети
      і напруживши рештки волі
      розірвати міцні тенета

      2013



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ***
      Дорога додому – це явище надособливе,
      коли у навушниках грає Pink Floyd чи Nirvana,
      і ти відчуваєш всім тілом, що справді щаслива:
      ще кілька хвилин – і тебе зустрічатиме мама.

      Забуті пейзажі відкрила тривала завіса.
      Знайомі обличчя… Здається, минули століття.
      Ведуть кілометри під музику сонного лісу –
      ти їдеш туди, де пропахло чорницею літо.

      Де тиха вода віддзеркалює синяву неба,
      і вперше несміло тобі подарована квітка,
      і, наче закохані, з вітром шепочуться верби,
      де срібні тумани і де ти буваєш так рідко…

      І скільки доріг прокладе у житті твоїм доля,
      коротких і довгих, приємних і ні, – невідомо.
      Їх пам'ять зітре, як актор – давно зіграні ролі,
      але не забудь ту єдину дорогу додому!

      2013



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. ***
      Прохолодна вода у розпечене
      тіло землі
      з обважнілого неба впинається
      стрілами гостро.
      Я молитимусь в цій непроглядно-
      студеній імлі,
      розмінявши на віру і сонце
      затаєний острах.

      І розбавлю у венах наснагою
      адреналін,
      заблукалий метелик собою
      ховатиме рани.
      Мов приймаючи хрещення, тихо
      зведуся з колін
      у розбризканім вечорі, наче
      в священнім Йордані.

      Як застуджений ранок збиратиме
      в небі ясир,
      упаде на траву кілька зір
      із легкого ефіру.
      Я по зоряних скалках на сонце-
      лякливій росі
      прочитаю для свóго майбутнього
      орієнтири.

      Аквареллю дощу намальовані
      контури снів,
      нерозчесані хмари – сплетіння
      химерних ілюзій.
      Пригадавши неспішно нових
      і колишніх богів,
      я молитимусь в ритмі спокійного
      літнього блюзу.

      2013



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. ***
      Малює ватра пелюстки
      Купальській ночі.
      Пливуть заквітчані вінки,
      вінки дівочі.

      Вже час розніженій юрбі
      топить Марену
      із трав, соломи, із верби
      і чорноклену…

      Гори, Купало, у вогні,
      вогонь – спасіння,
      розвіє марева нічні,
      лукаві тіні.

      Бажана папороть цвіте.
      Нечиста в лісі…
      Допоки сонечко святе,
      шукай і бійся.

      Цілющі трави у росі
      для серця й тіла,
      ти їх у мавок попроси –
      вони ростили.

      На небі холодно зорі -
      у ватру впала.
      Багаттям зоряним горить
      нічний Купало.

      2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    47. ***
      Коли зоріють
      нічні принади,
      шукаю долю
      під зорепадом.

      Здіймає морок
      у небі хвилі,
      зриває зорі
      мені, щасливій.

      Одну – у жменю,
      а другу – в серце.
      Було студено –
      тепер минеться.

      Ловила зорі.
      Стою, не рушу.
      Одну – за комір,
      а другу – в душу.

      Змарнілі квіти,
      полин торішній –
      солодке літо,
      і мед, і вишня.

      А місяць марить
      у прохолоді.
      Бліденькі хмари…
      Північна врода.

      Приймаю щастя
      з небес лампади –
      своє причастя
      під зорепадом.

      2013



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. ***
      Фіранки пестить вечір,
      пірнаючи у ніч /
      В душі сліди від зречень,
      ямки від протиріч…

      Відчути щем одного
      цілунку зір хотів /
      І знову тільки спогад
      до течки почуттів…

      Та зблідне в снах торішніх
      далеко від вершин /
      Вплести себе у вірші –
      спасіння для душі.

      2013



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. ***
      Несміло день згортає крила,
      немов сп’янівши од вина,
      і ніч, затиснувши вудила,
      галопом скаче, ворона.

      Пливе, здіймає зорі-хвилі,
      будинкам зносячи дахи.
      Її пошарпані вітрила
      беріз розчісують верхи.

      Запахло рясно звіробоєм –
      це літо витекло зі струг…
      А я сумую за тобою,
      мій друже, мій далекий друг.

      2013



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. ***
      Коли в легенях перцем
      пече від самоти,
      коли шматують серце
      розлючені коти,
      і тіло прагне раю,
      а на душі – чорти,
      тоді себе втішаю:
      ще кілька днів - і ти.

      Коли ламає ребра
      нестримність почуттів,
      боязнь отак без тебе
      ще тисячу життів,
      і раптом блякне небо,
      і квітам не цвісти,
      повторюю для себе:
      ще трішечки – і ти.

      Коли полонять мрії –
      солодкий рафінад,
      і серце не радіє
      вже жодній із принад,
      і кожен день – то битва
      із вічністю хвилин,
      тоді моя молитва –
      це тільки ТИ один.

      07.06.2013



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. ***
      Червоні маки запалили світ.
      Горять поля, вишневіє повітря.
      Лиш неба лазуровий моноліт
      ще трішечки збагачує палітру.

      Заграва ніжно кольором бордо
      мережить хмарам волошкові маски.
      Земля і небо втратили кордон.
      Кармінний вечір, калинова казка...

      2013



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. ***
      Біжить стежиною руде дівча –
      заплуталося сонце у волоссі,
      півнеба засинЯвіло в очах,
      піввічності у погляд улилося.

      Жує собі так смачно калача,
      дарує полю сміху повні жмені
      веселе, життєрадісне дівча
      із теплою весною у кишені.

      А жайворонок голосно навча
      нанизувати згуки у намисто,
      і піснею солодкою дівча
      вбирає поле кришталево-чисто.

      Біжить, руде, із вітром на плечах,
      у платтячку із молодого листу,
      і поринає ніжками дівча
      у туфельки шовково-трав’янисті.

      Угледіло в тумані сіяча –
      ромашками до нього повилося,
      те босоноге, лагідне дівча
      із полонеЕним сонцем у волоссі.

      30.04.2013



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ***
      Ішла, спіткнулася – упала.
      Це долі вишуканий жарт –
      За кілька кроків до фіналу
      Отак пожбурити назад?

      І знову білі-білі старти,
      А там десь фінішна пряма...
      І знову змішано всі карти,
      Хто винен? Інші чи... сама?

      Життя – падіння і підйоми...
      А що, коли усе униз?
      Коли безвихідність і втома
      Не раз доводили до сліз?

      Волошками синіє небо,
      Хтось вишиває літом дні.
      «Життю завжди радіти треба», -
      Шепоче тихо клен мені.

      Додам у кисле трішки меду,
      Перефарбую в світле тло.
      Тепер моє життєве кредо:
      «Що буде – краще, ніж було».

      2013



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. ***
      Мені б кудись... в епоху Ренесансу
      промчати крізь віки хоча б на день,
      десь у Венеції чи давньому Провансі
      зачитуватись «Книгою пісень»;

      вклонитися картинам Рафаеля -
      зображенню Мадонни з немовлям,
      прогнати сон піснями менестреля
      про лицарів і їх прекрасних дам;

      вечірніми алеями Шамбору
      під чарівливо-кволий клавесин
      в шовковій сукні увійти до двору
      із грацією ранньої весни.

      Мені б колись в епоху Ренесансу,
      отак на день, отак собі, як є.
      О мрії-сни... Життя-бо таких шансів
      ніколи і нікому не дає.

      2013



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Втеча
      Давай заплануємо втечу
      Від цього буденного світу,
      Найкраще - на завтра, під вечір,
      А хочеш - діждемося літа.
      Вже поспіхом знайдена мапа,
      Все вирішить давня монета:
      Можливо, поцілю у Альпи,
      І маряться гір силуети…
      А може, потраплю в пустелю -
      Сахару або Атакаму,
      І замість м’якої постелі
      В обіймах заснемо з пісками.
      А ти вже думками в Тибеті.
      Схитрую і трішки підгляну,
      І котиться давня монета
      Упевнено в бік океану.
      Давай заплануємо втечу,
      Немов у відомих романах,
      І може, ми завтрашній вечір
      Зустрінемо десь на Багамах.
      А далі ми знов у буденність,
      Не сіру, а ніжно-домашню,
      де спогадів райська безмежність
      нам рай даруватиме справжній.

      2013



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --