Сироватка правди тепер не врятує від тиші,
бо вечір хворіє мовчанням розмірено-ситим,
і зорі сьогодні різьбили вітри з антрациту –
ніхто не побачить і віршів про них не напише.

Ця темінь багата: у ній оживає уява,
і те, що ховали за серце, тікає у морок;
печаль холодить, а жадання свободи у крові
отак закипає, неначе розпечена лава.

Уроки століть випинаються з пам’яті гостро:
два кроки до неба... не здолано крихітну відстань –
і тісно, так тісно у цьому камінному місті,
де кожній народженій мрії розламують кості.

Сироватка правди безсила, не варт і просити?
Бо правди тепер між брехнею і сном не побачиш?
Старі ліхтарі верховодять парадом незрячих,
ще й зорі сьогодні різьбили вітри з антрациту…

Та хто не сліпий, не глухий і, нарешті, свідомий,
не дасть нищівні опустити на голови плити.
А вечір хворіє мовчанням розмірено-ситим,
що можеш, герою, живим не вернутись додому.

28.01.2014