Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Саковець (1989)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Знайти себе - і знову загубити
    межи ночами й днями, навмання
  •   ***
    Водою прозорою ранок у місто скотивсь –
    до вуличок білих квітневого хрещення дотик.
  •   ***
    Декорації жовтня: вологі фасади храмів,
    на гірляндах ожини – дощу мерехтливий бісер.
  •   ***
    Вливається ранок спокійною осінню в дім,
    ховаючи почерк дощу на асфальті старанно.
  •   ***
    Бузкова феєрія – травня розкішний привіт.
    У млі фіолетовій – зірка над містом остання.
  •   ***
    Вмивається бризками світла весняне місто,
    і скрізь викладає мозаїку білий цвіт.
  •   ***
    Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
    на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
  •   ***
    Дощем весна бринить у місті, втішно
    бере зимову тишу
  •   ***
    По бруку, рядами крамничок і далі на схід
    висвітлює присмерки пензель зі снігу неначе.
  •   ***
    Вечірній сніг неначе сон ванільний,
    що сниться місту зимному. Стихійно
  •   ***
    Пахне ялиною спокій вечірньої зали.
    Справжня мозаїка свята – мигтіння вогнів,
  •   ***
    Орнаменти міста на брижах туманних рік
    і жовтої сонця рибини в небес намулі.
  •   ***
    Сонце, мов цінну монету,
    в кишеню хмар
  •   ***
    Каштанопад і листяне безумство.
    Прийми у дар від осені дими,
  •   Осіння драма
    Безмовний світ,
    і я мовчу,
  •   ***
    У нас на двох –
    ця тиша, перегусла
  •   ***
    А вечір – в осінньому танці. Смішні, недбалі
    ще рухи його, боязкі, та вже час пустити,
  •   ***
    Схвильоване море лягає, як пес, біля ніг,
    ховаючи сонце в ясминово-синьому хутрі.
  •   ***
    Серпнева мелодія вітру на арфах беріз,
    мотив розвивають пухкі очерету сурми.
  •   ***
    Насичено-синє повітря вечірнього спліну
    рікою вливається в небо, темніше на тон.
  •   ***
    Зеленими хвилями рясту розлився сад:
    не вітер – то дихати землю навчає синь.
  •   ***
    Місто надве́чір. Химерні мазки світлотіні.
    Наче дві ластівки, низько над нами майнули
  •   ***
    Ця містика березня:
    зримо ставати весною,
  •   ***
    Збери в склади
    всі звуки березне́ві,
  •   Вітряна ніч
    На схилі дня од вітру д’горі
    злетіла з лісу дивна птиця,
  •   ***
    Коли засинають озе́ра й ліси, мовчи!
    Це білі скульптури в музеї зимової тиші.
  •   ***
    Поклоніння зимі. Споконвічна офіра світу.
    На бруківці не сніг – білі-білі слова моли́тви,
  •   ***
    Існування у сутінках: сонце, немов праліне,
    по-осінньому тихо розтало в небеснім сиропі,
  •   ***
    Духмяний сік останнього плода.
    Сумирний сад: спокушувати нічим.
  •   ***
    Осінь. У небі – дракони, чи листя, чи…
    Місто. Провину замолюють м'ятною тишею
  •   ***
    оранжеве небо мов чай з бергамотом
    як біль білі-білі тумани-коктейлі
  •   ***
    Намазую ніч на медову скоринку місяця,
    легка, невагома, у кріслі м'яких кипарисів.
  •   Праосінь
    Остання гроза, і надве́чір у венах вода,
    і блискавка близько – здається, струмує у нерви.
  •   ***
    Удруге ввійди
    в цю ріку –
  •   ***
    Холодна і хвора, в тобі проростає осінь,
    сухими гілками черкає легені й гени,
  •   ***
    Вдягаю ніч, мов чорне болеро.
    Сліпий ліхтар – сторожа сонму тіней.
  •   ***
    А літо іде – так у море пливуть кораблі,
    керовані вічним у вічності колом Сварога.
  •   ***
    Згадай мені, вітре, про землю квітучу, про
    акорди праволі у пісні козацької шаблі!
  •   ***
    І на запах трави, і на колір нічної втечі
    вирушати босоніж у сукні від старших се́стер,
  •   ***
    Дорога сонця – неба течія,
    і хмари – дим солодко-соковитий.
  •   Вечірня вистава
    Зливаються хмари у п'єсі, міняючи форми.
    Одвічні гастролі. Блакитно-рожеві завіси.
  •   ***
    Ми знову зустрінемось, може, у другім житті,
    я буду дощем, ти ростимеш травою у квітні.
  •   ***
    Глибоке безпам'ятство наче бездонний Та́ртар.
    Ні кроку з цієї дороги: впадеш ненароком.
  •   ***
    Гострими криками пта́ха
    сколена
  •   Художник
    І шум очерету як музика давніх епох:
    торкнешся води – і розійдеться колами тиша.
  •   ***
    Увіходиш у схилений дім, як у друге життя.
    Ти для смерті не друг і не ворог, вона – стороння:
  •   ***
    Послухай ліс: цей шепіт монотонний –
    утілення космічної печалі.
  •   ***
    Підвечір’я тобі пахне морем бездонно синім,
    пахне мохом із хвойних лісів і водою Сінано.
  •   ***
    Ефірно, мов тінь, увійду в цинамоновий вечір.
    Засіяне ця́тками хмар синє небо весни.
  •   ***
    Цій небесній ріці берегів не розмити, бо ніч
    підперезана срібленим паском Чумацького Шляху.
  •   ***
    Ці дерева тремтять перед квітнем, немов наречені.
    Птаха шепче лісам, що на крилах у неї весна.
  •   ***
    Маєш фарби й папір – намалюй мені літо,
    де волошки свої сині очі ховають в житах.
  •   ***
    Ні вітру, ні хрусту – у сні розмовляють смереки
    химерно і тихо. Вихо́диш у поле, коли
  •   ***
    Сірі скелети лип. Сиві рубці доріг.
    Темінь снує сатин і накриває піших.
  •   ***
    День проростає
    з останньої зірки
  •   ***
    Лихі шляхи на схід забуті сонцем
    і стоптані важкими чобітьми…
  •   ***
    Холодна вода. Переколоті хмари серпом
    примарного місяця. Небо непевне – боїться,
  •   ***
    Сьогодні снігу бути снігом соромно,
    він хоче, щоб його, як мед, пили:
  •   ***
    Ти не віриш зимі, феєрично-блідій аферистці,
    у підкупну її простоту, білотканну постать,
  •   Спокуса
    Наче віра, на вулиці ніч коріниться, і глибшає,
    і жовтіє Північним Хрестом. Ідемо на сповідь.
  •   ***
    Воскресіння зими, і каштани – безлисті привиди.
    Лабіринт онімілого міста збиває з ніг.
  •   ***
    Немов солодка вата, на майдані
    розтанув перший сніг – і знову чорно.
  •   Горітиме свічка
    На тілі історії шов, де ішов тридцять третій,
    бо нелюди-звірі пустили голодну смерть
  •   ***
    Пасеться кінь. По вранішній траві
    немає рос – ось паморозі перли.
  •   ***
    Шпилі соборів покололи небо.
    Капканом самоти затисло серце.
  •   Осінньому місту
    Листопад умостився, мов кіт,
    на твої коліна,
  •   ***
    Прикладаю до світу холодні свої долоні,
    закривавлене тіло його заховаю й рани.
  •   Відлуння осені
    Зосеніло, і маятник сонця все нижче й нижче.
    За вологим вікном кожен спалах дерев а-ля
  •   ***
    Листя падає,
    падає…
  •   Осіннє натхнення
    Ця синява свіжа, як море, солодка, мов сік.
    Вдихаючи осінь, вертати щорічну залежність.
  •   ***
    Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів,
    як липа сухе насипає у пригорщу листя,
  •   ***
    А ти пам’ятаєш: торкалося літо губ
    вечірніми рейдами вітру – і ми зникали
  •   ***
    Осінній день – як листя на воді,
    синонім ненадійності і втрати,
  •   ***
    На заході сієш – і сходить, на сході – війна,
    на сході не сходять синці і земля кровоточить,
  •   Переродження
    Я знову до світу вернуся такого ж дня,
    коли видихається вільно, і прощені всі борги,
  •   Зорепад
    Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло,
    усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла.
  •   ***
    Достигли яблука і груші,
    і сонце жаром налилося,
  •   ***
    Каштани і дуби-атлети
    полотнище підперли неба,
  •   Гроза в горах
    Блиснуло! Гострий
    драконів язик
  •   Сьогодення
    І сон, і біль, і порожнечу
    не змиє дощ. Самі хрести…
  •   ***
    рóки
    крики
  •   ***
    В Кіото сакура цвіте,
    закривши небо на ханамі,
  •   Вокзал
    Заграло небо арію дощу
    на смугах вечорового вокзалу.
  •   ***
    А літо вже на відстані руки:
    повітря пахне морем синьо-синьо,
  •   ***
    Відбити вечірню атаку земля не зуміла –
    і кулі-краплини зі свистом цілують шибки.
  •   ***
    Перебравши хмільного віскі
    в колі рівних собі гульвіс,
  •   ***
    Сироватка правди тепер не врятує від тиші,
    бо вечір хворіє мовчанням розмірено-ситим,
  •   ***
    ...ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні
    ще досі блукають між нами, забувши про час,
  •   ***
    Нічні автостради зчорнілими венами,
    людей міріади не стишують біль
  •   ***
    хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне,
    ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни.
  •   Різдвяна ніч
    Дроти й ворони – нотний стан,
    а диригентом – ніч,
  •   ***
    І вечір – босоноге потерча,
    і вітер – переливи клавесина,
  •   ***
    криштальне повітря нанизує сніг,
    намистом вінчає
  •   ***
    Поважна тиша: місяць-князь,
    лягли зірки на ратнім полі,
  •   ***
    а я б хотіла лондонських дощів,
    висот альпійських і пісків Сахари,
  •   ***
    В імлистих сітях чужих історій
    шукаю спалах таємних істин:
  •   Сссонячне
    Сполохані сеанси
    самотніх силуетів...
  •   ***
    Розмахнулася мантія втечі:
    день зібрався і... відійшов.
  •   ***
    Мені був білий сон:
    трава вростала в тіло,
  •   ***
    Холодне осіннє інтро
    на вулиці грає вітер,
  •   ***
    хтось рятується алкоголем
    цигарками чи навіть гірше
  •   ***
    Дорога додому – це явище надособливе,
    коли у навушниках грає Pink Floyd чи Nirvana,
  •   ***
    Прохолодна вода у розпечене
    тіло землі
  •   ***
    Малює ватра пелюстки
    Купальській ночі.
  •   ***
    Коли зоріють
    нічні принади,
  •   ***
    Фіранки пестить вечір,
    пірнаючи у ніч /
  •   ***
    Несміло день згортає крила,
    немов сп’янівши од вина,
  •   ***
    Коли в легенях перцем
    пече від самоти,
  •   ***
    Червоні маки запалили світ.
    Горять поля, вишневіє повітря.
  •   ***
    Біжить стежиною руде дівча –
    заплуталося сонце у волоссі,
  •   ***
    Ішла, спіткнулася – упала.
    Це долі вишуканий жарт –
  •   ***
    Мені б кудись... в епоху Ренесансу
    промчати крізь віки хоча б на день,
  •   Втеча
    Давай заплануємо втечу
    Від цього буденного світу,
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки