Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Оксана Суховій (1986)
А як там насправді було — то яке кому, Господи, діло!
Важливо — як буде.
А буде — як я напишу.
(Оксана Забужко)




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   *
    Стелився сніг на листя неоспале,
    на листя незаснуле з вишини, –
  •   *
    Усе це зникоме
    як ночі та дні
  •   *
    Уже до мене потай не ходи.
    По осені весілля не загадуй.
  •   * * *
    ніч не спить ми вертаємо сонні
    в береги несемо поговір
  •   * * *
    ой летіла весна на рябому коні
    рукава золоті
  •   Горлиці (аудіопоезія)
  •   Вовчиця
    Об стовбури, об душі стовбурів
    моя душа обперлася - вовчиця.
  •   *
    ...та вечір на вікнах напише
    забуту різдвяну печаль...
  •   *
    Та ніч неперебутня новорічна.
    За вікнами не сніг. Саме груддя -
  •   * * * *
    Зимові липи світять, мов кіот.
    Те світло, як розколина у кризі.
  •   *
    За місяць утретє він сонно іде сюди.
    Росою горить і чернечим пером поскрипує.
  •   *
    Зима - таки ріка. А повеням не стане
    ні грудочки землі. Усе затопить сніг,
  •   * * * *
    хлопчику дужий білява моя мано
    нащо так пружно несеш молоде заласся
  •   * * *
    мені так ніяково хлопчику так уперше
    мені так багато ніяковий так назло
  •   * * * *
    Боялася, аж кам'яніли вікна.
    Та вірші шепотіла у рукав.
  •   * * * *
    Мовчання зморених модрин
    потроху витікає з ночі.
  •   * * * *
    лиш грай мені а в руки не бери
    лиш вимрівай мов нитку незсуканну
  •   * * * *
    А тут снували ластівки і хмари,
    і вишивані тіні між дерев.
  •   Слива
    стояла слива сливами до вікон
    про неї більш ніхто вже не писав
  •   * * * *
    марчінням саду зимного - покинь
    покинь усе і повернися знову
  •   Ранкове
    Та власне нічого. Лише
    уранці, як ми ще спали,
  •   Голос
    Старіє голос. Ранок та імла.
    А я стою, як віко проти вікон.
  •   Бузина (Аудіопоезія)
  •   У морській воді
    Чотири богині танцюють у морі. І я –
    зміїста форель, що струминня збиває під ними.
  •   Новина
    Душа по вікна намерзає, немов зимовий монастир.
    Мене вже меншає… Немає... Застиглу руку відпусти…
  •   Чорні сукні летять
    Чорні сукні летять. Не питай і нічого не згадуй.
    Завтра буде вода. А сьогодні мене не тривож.
  •   * * * *
    А степ надихався тройзіль...
    А степу снилася нестяма:
  •   * * * *
    О сестро сестро осінь осінь осінь
    і то до тебе сестро не кудись
  •   Палата №6
    Ну?..
    Іди. Іще трохи – і вечір впаде,
  •   Едіп
    Пощезли дні – базальтові колоси,
    Побив мороз черлену воронь кіс,
  •   Лугова зозуля
    Лугова зозуля –
    Полум’я й вода:
  •   Тема "Весна" (З циклу "Юнаки")
    І пальтечко на ньому аж летить,
    і пасмо трохи вибилося скраю.
  •   Горлиці
    Дві горлиці викроювали вечір
    з пахучих рік і божого вікна.
  •   З однієї мертвої пісні
    Чом же се кохання
    та таке неправе?
  •   Панна
    Панно моя, панно…
    Хижа моя, вража…
  •   Жнива
    О сиві дні, о моторошні дні,
    мотуззя жнив і спраглі рукомесла…
  •   Тема "Заходять осені" (З циклу "Юнаки")
    Ці дивні осені. Далекі і невірні.
    Пройшли, минули хамарами з дощем,
  •   Осінні дерева
    Дерева ждуть. Дерева ще не сплять.
    Чого їм спати, як вони – дерева?
  •   Русалії
    Ми любим цей берег. Він затишний і немалий.
    Та що там земля, коли власного тіла – аж надто…
  •   Цигани
    Ось бубон той, ось той горіх,
    що за ніч виріс коло шатер,
  •   Перед-чування
    Це перед-час. Готуюся до злив.
    Достигле серце проситься із гілки.
  •   Спокуса святого Антонія
    Я вас не любила. Надвечір пливуть кораблі.
    Одягнена в чорне, і досі виходжу на пристань.
  •   Сад
    Нам сад простить, бо ж він усім прощав –
    паломникам, і королям, і звірам…
  •   Молода
    А що – смішна? Негречна я? Ади!
    Зате у мене сто сопілок в горлі!
  •   "Ходжу кудись. Якісь долаю кола..."
    Ходжу кудись. Якісь долаю кола,
    де людський плин ні стишить, ні спинить…
  •   Бузина
    Зацвіла я, бігме, зацвіла…
    Бузиною, бігме, бузиною…
  •   Хто то іде в снігах?
    Хто то іде в снігах?
    Хто то намуляв плечі?
  •   Пісня потопельниці
    Хіба я хотіла? Хіба я, коханий, хотіла
    Цих хижих гонитов, грачиних плачів у верхах?
  •   "Я побуду з тобою… я тихо з тобою побуду… "
    Я побуду з тобою… я тихо з тобою побуду…
    Розповину твій пояс і лати важезні зніму.
  •   Приходить він з отих старих дерев
    Приходить він з отих старих дерев,
    Де Куст кричить і згукує дівчата...

  • Огляди

    1. *
      Стелився сніг на листя неоспале,
      на листя незаснуле з вишини, –
      а я згадала, на біду згадала,
      мов спогадом торкнулася луни:

      у літі-літі, сонячнім, прив'ялім,
      імлистім літі муки і цвітінь,
      купались двоє у незнаній далі,
      між очерету, лілій і русалій –
      вечірній хлопець і вечірній кінь...

      Тоді забулось, наче хтось наврочив...
      і лиш тепер згадалося сповна:
      як снила річка, як смеркав садочок,
      і кінь був синій, мов журба дівоча,
      і хлопець був тривожний, мов струна...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    2. *
      Усе це зникоме
      як ночі та дні
      як риба у річці
      як вітер над нею.
      Коли ці слова однесе течією
      тебе розповинуть уста мовчазні –

      і вродиться голос,
      глибокий як твань.
      І вийдуть із горла,
      і стануть півколом
      чиїсь молитви шкарубкі та шовкові
      неначе хрести попід гладдю шитва.

      І вже не проснешся
      – буди – не буди –
      їх пута в’язкі,
      їх обійми – лещата.
      І вже не зумієш,
      як перше,
      мовчати
      на чорному гирлі лихої води.

      А поки тремти поплавком на росі…
      Ця мить безконечна,
      як спека і втома.
      Бо хто розповість про «навіщо і що ми»,
      хто врешті зупинить слова, як судоми,
      допоки натягнута ця волосінь?



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. *
      Уже до мене потай не ходи.
      По осені весілля не загадуй.
      Бо сю ніч коло чорної води
      під вишнями стояли конокради.

      В одного стан - достоту давній спів.
      У другого - на кучерях сивизна.
      А третій сів, глибоку воду пив,
      кував очима гребені залізні.

      Постояли. Послухали луни.
      Далеких зір навішали на гриви.
      Один вишневим поцілунком снив,
      і кликав другий поцілунком сивим.

      Останнього немовби й не було,
      найкращого, цілованого потай...

      А ранком чорне невідоме зло
      мені ціпком забило у ворота.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *

      ніч не спить ми вертаємо сонні
      в береги несемо поговір
      де хитає старе гайвороння
      бузину у зеленім литві

      де блукає невлучена куля
      де не тліє трухлява труна
      і несуть наші губи нечулі
      макоцвітні чиїсь імена

      що скидаються чолами з плину
      що течуть голосами малят
      де одвіку не знаючи впину
      у покосах намоклого сіна
      сивий зозуль чаклує поля



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 6

    5. * * *
      ой летіла весна на рябому коні
      рукава золоті
      коміри вивірчаті
      наловила линів у глибокій луні
      у торішнім гнізді
      розіклала багаття

      та й сиділа сама та й сиділа одна
      а довкіл пастухи
      дітлахи ворожбити
      - ой позичте мені сім аршин полотна!
      - штири мірки вівса
      та полукіпок жита!

      десь мисливець ходив по дощу від Сули
      по снігу від воріт
      по дрімоті від скрині
      запопав розбудив запитався
      - коли?
      а вона відреклась
      і промовила:
      -нині...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    6. Горлиці (аудіопоезія)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Вовчиця

      Об стовбури, об душі стовбурів
      моя душа обперлася - вовчиця.
      Коли весь гай, усенький гай дурів,
      коли з ярів сичали моровиці.

      Вогнями каламутило пітьму.
      Галявини марудило хортами.
      І вили дупла голосами смут,
      що й дух лісний канудився, нестямів...

      Коли вже світ рушницю підійняв,
      впритул підвів ті галаси циганські,
      притисла я до снігу вовченя
      і перегризла жилу на горлянці.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. *
      ...та вечір на вікнах напише
      забуту різдвяну печаль...
      Не кличте мене з-поза тиші,
      усе роздала прохачам

      усяким - і зайдам, і воям -
      молитвами, міддю, вином...
      Душа, наче свічка незгойна,
      стояла над білим сукном.

      А зараз дивлюся: неділя...
      А з ночі, на вутлих човнах,
      по селах, по долах і схилах
      чужинські пливуть імена.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. *
      Та ніч неперебутня новорічна.
      За вікнами не сніг. Саме груддя -
      таке якесь вороняче, калічне...
      Ти так мене... ти так мені віддя...

      За все мені... як привид над мисками,
      сиджу сама. Гірлянда мерехтить.
      А стіни затискають, затискають,
      холодні і одвернуті, як ти.

      Бажання загадала ось - заснути.
      Обличчям до подушки, і нехай
      той сон мене обплутає, мов пута,
      хай стану в ньому темна і глуха.

      І встану - спатиму. І житиму як сонна.
      Нічого щоб - ні снігу, ні мисок.
      Одним одна. Сувора, як ікона.
      Терпка, як терен. Сива, як пісок.

      Думки, як свічі, світять проти леза...
      Думки, як пси, їдять мене, їдять.
      А груди вже не дихають. Лиш мерзнуть.
      Неначе то не груди, а груддя.

      2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * * *
      Зимові липи світять, мов кіот.
      Те світло, як розколина у кризі.
      І матері холодна подобизна
      нашіптує "Еrbarme dich mein gott".

      "Еrbarme dich". А сніг на те ж і сніг,
      щоб розтектися рівно, як атрамент
      над зайвими річками, іменами,
      людьми, вогнями, зойками з пітьми.

      Тому цей сніг ніколи не мине.
      Тому гілками чорними, як вітер,
      над цим великим і даремним світом,
      зимові липи, підніміть мене.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. *
      За місяць утретє він сонно іде сюди.
      Росою горить і чернечим пером поскрипує.
      ...і наші хорти лижуть вітер його ходи,
      і наші могили пильнують його за липами.

      Ті липи - глибокі, як прожилки на лиці.
      Вони наче бліднуть, і славлять тебе, і манять.
      Під ними щоніч роздягаються місяці,
      і воду копають, шукають у ній зітхання.

      А він уже втретє блукає поміж дерев.
      Чи броду не знайде, чи нашим казкам дивує...
      Прокинеться баба - впіймає і роздере,
      щоб тут не ходив, щоб на нас не дивився всує.

      Тепер не засну я. Земля мені стогне ним.
      Іду назирці, сухостоєм сліди притрушую...
      І сняться мені кучеряві його сини,
      і клуня простора, і ночі у ній задушливі...

      Плече білостінне... цілує його роса.
      сорочка скипає, мов на рисакові збруя...
      Так пахне, юначе, розпачна твоя краса,
      що баба й зі сну дуже швидко її зачує...

      Минай, безутішний, минай той глибокий яр,
      де терни цвяхами, де небо глухе, як віко.
      Женуться - тікай! Як ухоплять руками - вдар!
      Ти тільки - не слухай, не слухай, як будуть кликати -

      Ні гожу зозулю, що виросте з молока,
      ні трьох королівен, що в голку засилять пісню,
      не бійся, не бійся, з очей моїх не зникай,
      я тут, я сліпа, я веду тебе на узлісся.

      А так би й заснула в обіймах твоїх важких,
      корінням твоїм оповила би спраглу душу...
      Та вже підо мною провалюються стежки,
      і баба собача у пальцях світанок душить.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. *
      Зима - таки ріка. А повеням не стане
      ні грудочки землі. Усе затопить сніг,
      і в кригу закує Перун із порцеляни
      останки голих піль, відбитки босих ніг.
      І посіріє даль. І сорок днів скрижалі
      читатимуть волхви, та не знайдуть путі.

      Лиши мене отут - у цій твердій печалі,
      у чистій, як вівтар, дозрілій самоті.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. * * * *
      хлопчику дужий білява моя мано
      нащо так пружно несеш молоде заласся
      світом Різдвяним де тужить моє вікно
      друзками хоче у ноги тобі покластись

      хлопчику хто тобі меду сьогодні дав
      хто відговів із гнідою твоєю плоттю
      світить до мене ошатна твоя звізда
      а повертається ой на чужі ворота

      хлопчику пісне у дзвонах і корогвах
      хлопчику сніже білесенький мій лапатий
      хай же обходять гурточки твого Різдва
      пустку мою
      тут не можна колядувати



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      мені так ніяково хлопчику так уперше
      мені так багато ніяковий так назло
      літак на Чікаго а ти все сидиш обперши
      красивими пальцями голову над столом

      літак на Чікаго часу на півчашки чаю
      ще декілька кроків осіннє каміння плит
      і що так триватиме ще як оце триває
      сорочка твоя а під нею твердий живіт

      квадратики цукру усмішки проміння сіре
      вуста твої хижі мої не мої вуста
      а вірші мої проростуть із твоєї шкіри
      як тільки у груди ударить мені літак



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * * *
      Боялася, аж кам'яніли вікна.
      Та вірші шепотіла у рукав.
      Не посивіла. Не померла. Звикла!
      Так не один, я думаю, звикав

      до того, як поволі стигне в жилах,
      як все достоту в'яне у тобі...
      "Не перша й не остання" - говорили.
      Не вірила - любив же ж, ну любив...

      Та й розлюбив. Гірка осіння темінь.
      Рука, що вчора билася крилом...
      І все здається, що в житті моєму
      поезії ніколи й не було...






      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * * *
      Мовчання зморених модрин
      потроху витікає з ночі.
      Такі, як ти, навпіл не хочуть,
      таким, як ти, - дотла згори.

      А я - давно уже зола,
      сама лиш тінь і тихий голос,
      моя душа тонка, як волос -
      сама бездонність та імла…

      Мене шукай. По мене йди…
      Знайдеш - невтішно заголосиш,
      й оскалиться вовчиця-осінь
      зловісним осміхом біди.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * * *
      лиш грай мені а в руки не бери
      лиш вимрівай мов нитку незсуканну
      козаче що шорсткіший від кори
      що пахнеш легковірними жінками

      ти царював над звірами як звір
      ти зроду не продався і не схибив
      що ж голова у мене на шитві
      лежить високим празниковим хлібом?

      що ж тіло те твердезне крем'яне
      таке німе в незбореній погорді
      всю ніч благало і кляло мене
      в траву струсивши зненависть і одіж

      тепер лежить притулене до рук
      супроти неба вирізьблене тривко
      воно помре а я вже не помру
      бо нічия бо звуть мене мандрівка

      бо я не знаю туги і вини
      ні молока ні матері не знаю
      спускаюся на трави навесні
      на осінь знову пристаю до зграї

      мені немає впину і страху
      а ти вже поза смертю і ганьбою
      козаче що колись у ніч глуху
      мене здійняв як лезо над собою




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. * * * *
      А тут снували ластівки і хмари,
      і вишивані тіні між дерев.
      Село колишнє. Чагарник. Примара.
      Стоїть і пам'ять кігтями дере.

      А я іду, як ходять прохачі
      попідвіконню жебрати минуле...
      Ставку гукнула - діду, не мовчіть!
      А він дрімав, закутавшися мулом...

      Хотіла хустку бабину знайти
      на цвинтарі - шипшина не пустила,
      бо там лежали покотом хрести,
      у пирії порозкидавши крила.

      Ні тиші, ані втоми. Німота.
      Чиїсь на плечах руки попеласті...
      Я тут жила. Я втисячне - не та.
      Мене вже ні купити, ані вкрасти.

      Бо я вже йду, як ходять втікачі,
      яким і млосно й холодно на світі,
      і добре чую, як у верховітті
      мовчить зозуля, страшно так мовчить...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Слива
      стояла слива сливами до вікон
      про неї більш ніхто вже не писав
      город лежав і пахнув базиліком
      як у труні у синіх небесах

      а не було ні холоду ні вітру
      та й дихання здається не було
      з-за обрію вже піднімались титри
      сумний фінал жовтогаряче тло

      а там де серцю не ставало міці
      на перехресті зливи та стерні
      скотилась крапля по зотлілій стрісі
      і сливою зосталась коло ніг




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * * *
      марчінням саду зимного - покинь
      покинь усе і повернися знову
      я єсмь біда я тиша молитовна
      я трепет неписьменної руки
      над облітанням сивого стола

      де смуги світла в'яжуться у петлі
      покинь мене врятуй мене я нетля
      що мислію прожити не змогла
      в цій осені де вже немає тайн

      де вже розлука глибша за безодню
      почуй мене сьогодні лиш сьогодні
      бо це ж сьогодні вересень настав

      бо він уже поніс мою вину
      туди де спить на веслах перевізник
      звідкіль тобі я віями війну
      коли вернуся в пустку і війну
      моєї недосяжної вітчизни



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. Ранкове
      Та власне нічого. Лише
      уранці, як ми ще спали,
      стара двірничиха в тиші
      двір підмітала.

      Валялось під ліжком плаття.
      І час утікав невпинно.
      Твоя голова кудлата
      мою лоскотала спину…

      Було якось дивно. Дивно –
      цей подих. Вуста і подих.
      Рясна березнева грива,
      солоні весняні води…

      Обійми, яких не буде
      вже завтра. Та ні – сьогодні…
      Застала тебе застуда
      в кімнаті моїй самотній.

      Полежимо ще хоч трохи,
      полежимо тихо-тихо.
      Розлите вино засохло,
      пішла собі двірничиха…

      А я ще пливу – безгрішна,
      банальна і нелукава,
      як дуже погані вірші
      про осінь і чорну каву.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Голос
      Старіє голос. Ранок та імла.
      А я стою, як віко проти вікон.
      Ще трохи – й покладуть мені музики
      погребне віно впоперек чола.

      Ще може молитви зашелестять
      та свічка перехилиться на груди.
      Та й поведуть у білу хвищу люди
      моє брудне налякане дитя.

      За стіл посадять, сльози обітруть,
      а не розрадять, а не заколишуть.
      …Хіба прочахла поминальна тиша
      впаде йому хустинкою до рук.

      Не зобижай хлоп’яти, чужино…
      Не насідай на нього, самотино…
      Лети-лети, душе моя пташина,
      і дихай-дихай на його вікно…




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. Бузина (Аудіопоезія)





      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. У морській воді
      Чотири богині танцюють у морі. І я –
      зміїста форель, що струминня збиває під ними.
      Регочеться літо. Купається сиве хлоп’я,
      скидаючи набік своє облітання озиме.

      Повітря як сукня – тонке і сріблясте. А я
      вже вгору по сходах несу намиста і відлуння.
      Минулі часи виростають із сонячних ям,
      із сонячних ям устають ворохобні красуні…

      Чотири богині у бубон горіховий б’ють –
      засмаглих сміливців скидають небавом у хвилі.
      Медузи у роті – то їхня колишня могуть.
      Вода у легенях – то їхнє жадане безсилля.

      А далі – не знаю. Погнала кудись течія
      ті пера блакитні, ті спалахи у крутанині…
      А в синьому небі сміється сріблясте хлоп’я,
      а в синьому морі танцюють чотири богині.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Новина
      Душа по вікна намерзає, немов зимовий монастир.
      Мене вже меншає… Немає... Застиглу руку відпусти…
      Мені вже сніг ладнає постіль. І ясно світиться крізь дим
      кленовий крихітний апостроф на темних письменах води.

      …Твоїх пробачень лід колючий. Твого «люблю» несхибний ніж.
      А я скінчилася. Не мучся. Оддай тепер мене мені.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. Чорні сукні летять
      Чорні сукні летять. Не питай і нічого не згадуй.
      Завтра буде вода. А сьогодні мене не тривож.
      Що ти хочеш тепер? Я – порожнього парку естрада,
      павутинка дурна у чавуннім кільці огорож…

      Ми купалися вдвох. А тепер знебуло і минуло.
      Чорні сукні летять, чорні сукні над морем уже.
      Терпко пахне лиман, помирають осінні акули,
      аж скидається світ у судомах вологих пожеж.

      Нащо ти мене ждеш? Я – плацкартна заплакана постіль.
      Я не власне життя. Я лише півжиття, співжиття…
      Просто згадуй мене. І не згадуй ніколи, бо просто
      чорні сукні мої вже за пругом вечірнім летять.

      Затріпочуть і все. Чорні-чорні, як море надвечір.
      Мокрі сукні мої… полетіть на осінній лиман.
      Поцілуйте її, поцілуйте її в холоднечу…
      І скажіть, що мене… що для неї… що більше нема.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. * * * *
      А степ надихався тройзіль...
      А степу снилася нестяма:
      немов стоїть над казанами
      і серце пробує на сіль.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * * *
      О сестро сестро осінь осінь осінь
      і то до тебе сестро не кудись
      вона веде своїх сиріток босих
      в сиріток личка попелом взялись

      то осінь сестро вража й попелиста
      вночі твої покрала спідниці
      циганкою примандрувавши з міста
      у тебе смерть вгадала на руці

      а ти їй стелиш тіло лихоманиш
      вже котру ніч скемієш мов сльоза
      вона вже завтра зранечку устане
      та й рушить з двору на своїх возах

      пацьорками трусне понад возами
      й поїде між димів і тютюну
      мою ненависть і твою нестяму
      зимі покласти в білу пелену



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Палата №6
      Ну?..
      Іди. Іще трохи – і вечір впаде,
      як завіса, як плюшева драна завіса.
      Я спитала б тебе, ночуватимеш де.
      Та на біса мені про це знати? На біса?!
      Не чіпай моїх кіл!.. не тривож, не займай...
      Я вже там, де для плоті - ножі та пігулки.
      Відшумів – відгорів мій розграєний май:
      не знайду, не знайду в нім для тебе притулку...

      ...Я спинила б тебе і розклала диван,
      і знайшла б коньяку і сто грам сервілату.
      Та на біса мені ці на старість дива,
      тож іди собі, хлопче, назад у палату.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    4. Едіп
      Пощезли дні – базальтові колоси,
      Побив мороз черлену воронь кіс,
      іде у вражу осінь доля боса
      по вутлім сліду мажевих коліс.
      Куди ж гостинець той? Куди ж бо битий?
      Які терни, захланні манівці
      віщатимеш, мій чулий ворожбите,
      по довгій лінії, що на руці?
      В сини б мені… Каправі повитухи
      тобі рекли такі страшні діла…
      Не слухай їх, лебедику, не слухай,
      Я пожила свого, ой, пожила…
      І ось тепер – така яса і стужа,
      така мана, що я – немов маля,
      немов рілля, одним тобою дужа,
      живу себе спочатку, од нуля.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Лугова зозуля
      Лугова зозуля –
      Полум’я й вода:
      Де любов згубила
      Зі свого гнізда?

      Де вінок спинився
      Серед течії,
      Там ви і зостались,
      Крилонька мої.

      Лугова зозуля,
      Течія стрімка,
      Впала чорна ружа
      В сонячний рукав.

      Де точили зорі
      Кров на спориші,
      Там навік зів’яла
      Маківка душі.

      Лугова зозуля,
      Туга молода.
      Ой кричало пір’я
      Посеред гнізда.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. Тема "Весна" (З циклу "Юнаки")
      І пальтечко на ньому аж летить,
      і пасмо трохи вибилося скраю.
      А я з вікна вже хтозна стільки літ
      дивлюсь на нього і його не знаю.

      Куди, до кого й нащо він іде
      у пальтечку оцими вечорами?
      Чого лице байдужне і тверде?
      І сніг чого не тане під ногами?

      Чи він оддав обітницю кому –
      ходити і на мене не дивитись…
      І те чоло… Яких на світі мук
      йому прийшлося витерпіть на світі?

      А може й ні, а може все не так.
      Студент він, мабуть. От іде додому.
      Не дивиться, бо все то – суєта…
      Твердий, бо ще не відданий нікому.

      Та щось у ньому так уже ж горить.
      (Я рідко помиляюся в такому),
      Що всі мої порожні вечори
      по черзі викидаються з балкона,

      і я стою, розлючена, немов
      він щойно проміняв мене на другу…
      Ну що ж іди, очмано і чумо!
      Гульвісо! Перелюбнику! Катюго!

      Та що… куди я… отака руда
      до нього, невагомого такого…
      Як інохідь, несе його хода
      не до мого, не до мого порога.

      Ну от і все… Замовкни вже, глуха…
      Нечесана, невиспана, кудлата…
      Йому, такому, хочеться кохань.
      Нащо йому оці твої сум’яття?

      Ото хіба дивися з темноти…
      Сиди до ранку з віршами наохляп.
      А пальтечко ж на ньому… тріпотить,
      і скраю пасмо вибилося трохи…




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Горлиці
      Дві горлиці викроювали вечір
      з пахучих рік і божого вікна.
      Два дихання, два білих полотна –
      одним одна весільна кровотеча.

      А вишивання напинало жили,
      могильні тіні ткались у слідах.
      Зрадецька зрада, наче резеда,
      у руки перекроювала крила.

      Як навіжені, сіпалися горла,
      вечірні ружі пахли, як полин.
      А горлиці сивіли і цвіли,
      печаллю поневолюючи поле.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. З однієї мертвої пісні
      Чом же се кохання
      та таке неправе?
      Легіню останній,
      легіню білявий?

      В тебе – крила білі.
      В мене – чорні крила.
      Чом навік тобі я
      душу завинила?

      Ти летиш раненько
      голубоньком-пташком…
      Ненько моя, ненько!
      Тяжко мені, тяжко!

      Ой чого ж ся знуда
      та така незбавна?..
      Най же мої груди
      дошкою придавить.

      Най повік се тіло
      корчиться у пеклі!
      Легіню мій білий…
      Легіню мій теплий…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Панна
      Панно моя, панно…
      Хижа моя, вража…
      Ранком хіба встану?!
      В полі снопом ляжу…

      Панно моя гойна…
      Чорні твої речі…
      Місяць мене гоїть,
      місяць мені – втеча.

      Панно моя. Руки,
      руки ж твої вражі!
      Панно моя – суко!
      Хижа моя… княжа…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. Жнива
      О сиві дні, о моторошні дні,
      мотуззя жнив і спраглі рукомесла…
      Та стільки б не відміряно мені –
      за тебе не молитимуся, сестро.

      Іди собі. Поза горою – млин.
      Вода там чиста і мірошник юний.
      До вуст його, гіркавих, як полин
      злітаються оскаженілі луни.

      У нього ніч із рукава тече.
      Його обійми хижі та маркітні.
      То для його скуйовджених ночей
      розврунились твої зелені віти.

      Іди собі. Не згадуй. Не дивись,
      як я живу, як я отут дурію.
      У воду падай! Підлітай увись!
      Рибиною шугай у чорториї!

      Коли ж тебе у негідь, у грозу
      уже зчорнілу, знищену, замерзлу
      мені повз хату в санях повезуть,
      то я й услід не подивлюся, сестро…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Тема "Заходять осені" (З циклу "Юнаки")
      Ці дивні осені. Далекі і невірні.
      Пройшли, минули хамарами з дощем,
      і з юнаком запалених ночей
      зайшли в мою схолоджену квартиру.

      Я їх ніяк не можу притлумить –
      вони повсюд – на шторах і на квітах,
      все бризкання, все мерехтіння літа
      вже оповите цими осіньми.

      Вони стоять. Минущість їм пече.
      І юнака, що тріпотить, як вітер
      вони роздягнуть, щоби відтворити
      перетікання бронзових плечей –

      у темну кору, у нервовість листя,
      у пам’ять, як запалення легень,
      у все, що відболіле й дороге,
      але до нього – тяжко і неблизько.

      А він – ось тут. Я – рибою на берег.
      Я – блисками по бронзовім плечу
      зійду, перепливу, перетечу
      розкотисто, як ручка по паперу.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Осінні дерева
      Дерева ждуть. Дерева ще не сплять.
      Чого їм спати, як вони – дерева?
      У них душа тверда, аж мигдалева,
      у них до неба звернене гілля.

      Дерева ждуть. Дерева нині злі.
      Душа у них важка і непорушна.
      Як милостиня – яблука та груші –
      ото й усе, що є в них для землі.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Русалії
      Ми любим цей берег. Він затишний і немалий.
      Та що там земля, коли власного тіла – аж надто…
      Пісок тобі – теплий, сорочка тобі – мішкувата,
      а білі хмарини – як ситі хазяйські воли.

      Тут руки чиїсь. Тут нечисті зітхання. Вночі
      чийсь голос виходить і дзвінко вдаряє у глеки…
      Тремтять запинала. Павітер тікає в смереки,
      коли з-понад кручі стара берегиня ячить.

      І покритки сиві кладуть їй до ніг немовлят –
      ворушаться коси, ворушаться душі леправі:
      то мати співає та співами берег кривавить.
      …А пальці – на грудях, бо пальці у матері сплять…

      Чоло її хмарне. Солодкі її імена
      припали вустами до теплої пазухи мови.
      Тримає побожно над нею опони боброві
      розпатлана бранка – упіймана в сіті весна.

      Хто чув оту матір – нічого не вчує повік.
      Хто бачив ту матір – тому вже на світі не жити.
      Колись тут проходив із кіньми якийсь чоловік.
      Далеко не втік – ми його наздогнали у житі…

      Ми любим цей берег. Це наш упосліджений світ.
      Нам добре тут жити. Не в’язні ми тут, не вигнанці.
      У воду втікаємо раз на три тисячі літ,
      коли в берегині на грудях ворушаться пальці.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Цигани
      Ось бубон той, ось той горіх,
      що за ніч виріс коло шатер,
      і ніч бреде – стара, як мати,
      з важкими відрами гори.

      За нею духи, мов коти,
      за нею і вітри, і ватри,
      тим чотирьом, що йдуть на страту,
      вона не в силі помогти.

      Бо вже найменший змок і змовк,
      іде, не бачить і не вірить,
      що сніг на нього ікла шкірить
      та завиває, наче вовк.

      Його тремтіння молоде,
      його душа – тонка, як липа,
      під лезом гілочкою схлипне
      і тихо на сніги впаде.

      Піду, як розійдеться дим,
      піду, лиха і вирлоока,
      над ним труситися, допоки
      уся не витрушусь над ним.

      Й зостанусь там, у вишині,
      аж поки з нетрищ розсохатих
      на мене вийде чорна мати
      і кине відрами об сніг.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. Перед-чування
      Це перед-час. Готуюся до злив.
      Достигле серце проситься із гілки.
      Перед сльозами – вже ніяких слів,
      А після них – лиш дихання, і тільки.

      Це передмістя. Це його печаль –
      Час після жнив, і час перед димами.
      А в мене час – не той, що після вас,
      Ще трохи той, що порівну із вами.

      По перед-часу – буде після-час.
      Та він – прудкий, і в руки не дається.
      Бо, мабуть, знати, що там після вас,
      Це так, як знати, що там після серця.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Спокуса святого Антонія
      Я вас не любила. Надвечір пливуть кораблі.
      Одягнена в чорне, і досі виходжу на пристань.
      Вже очі прогіркли, вже плечі тонкі і тінисті
      конають під вітром останніх вітрил на землі.

      Я вас не любила. Я з вами на захід пливла.
      Старі Нідерланди. Вже б тут і зостатись, абощо…
      Й ченці, наче бджоли, кружляють навколо стола
      Й ченці, наче тіні, за нами виходять на площу.

      На площі туман. І я знов не дивлюся на вас,
      та ваші слова мені все потрапляють під кроки.
      Ви ж тільки про листя? Не час говорити, не час!
      Я вас не любила. Замовкніть… Замовкніть… Замовкніть…

      Ця вогкість вечірня, і рук перехрестя, і слів…
      Давайте повернемось. Темно і холодно.
      Осінь
      напилася крові і важко хрипить у петлі,
      мов змучена відьма часів Ієроніма Босха.




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Сад
      Нам сад простить, бо ж він усім прощав –
      паломникам, і королям, і звірам…
      Твоя вустами видихнута віра –
      то все, що мав колись ти і не мав,

      бо ти останній ждав і не скорбів,
      то лиш в юрбі – печаль, скорбота, здогад,
      а осторонь – там тільки над і понад,
      полегкий крок над вигасанням жнив,

      бо що йому – душа твоя і ти,
      що прагнеш листо-падання і твані?
      Притомний біль достиглого вмирання –
      його не осягнути з висоти…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Молода
      А що – смішна? Негречна я? Ади!
      Зате у мене сто сопілок в горлі!
      Зате мій вечір, мов ожина, чорний!
      Зате мій сміх, як вітер, молодий!

      Я йду кудись, бо знаю всі стежки,
      бо не твоя – не для твойого льоху
      так рясно налились мої грушки!..
      Бо ти – старий і обростаєш мохом…

      Я гемонська, відьомська, навісна!
      Я даленію, я течу водою…
      Як мама, прихистить мене весна,
      у вишнику – між полем і звіздою.

      А ти давно зачучверів, завмер.
      Лежиш та й тільки, упадаєш прахом.
      Ти був колись, а я ж бо, я – тепер!
      Я молода! Я солов’ями пахну!



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. "Ходжу кудись. Якісь долаю кола..."
      Ходжу кудись. Якісь долаю кола,
      де людський плин ні стишить, ні спинить…
      Ти гордий. Ти не падаєш додолу –
      і вже мене ні любиш, ні виниш…

      То добре, що живіша хоч за мертву,
      ще жменька є жалів і сподівань…
      А хочеться ж на тебе обіпертись,
      а хочеться, щоб кружма голова…

      А хочеться дзвінка посеред ночі,
      такого… що… ну як ти не пусти?
      Щоб був ти несподіваний, як злочин,
      і мов покара – неминучий ти…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Бузина
      Зацвіла я, бігме, зацвіла…
      Бузиною, бігме, бузиною…
      Нахилила луджені горла –
      далину налила далиною.

      Серце листям плине, наче лодь…
      Дупла медом перепоналиті...
      Понадпив меди мої Господь –
      стало легше дихати на світі.

      От і дишуть сто моїх смертей –
      білий дим і руки прохолодні.
      Аж моє розкісся золоте
      перепозавилося на споді…

      Не спивай медів з мого дупла!
      Не труси квіток моїх рутвяних!
      Тільки вчора, бігме, зацвіла,
      а сьогодні перепозав’яну…



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Хто то іде в снігах?
      Хто то іде в снігах?
      Хто то намуляв плечі?
      Вечір – і той погас,
      і відступився вечір…

      Пасма, вогонь і дні,
      очі – іконостаси…
      Як би ж оце мені
      в ноги йому упасти!

      Змити ті чорні дні,
      роки оті недбалі!
      Боже, зішли мені
      терни його й печалі!

      Що йому дам іще –
      муки свої, молитви?
      Тільки дихну в плече
      й більше не схочу жити…

      Може, про біль повім?
      Може, в руках розтану…
      Що я – отій крові,
      що причаїлась в ранах?

      Що я – отим мечам,
      вічно до крові ласим?
      Свіченька я, свіча,
      в божих руках погасла…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    22. Пісня потопельниці
      Хіба я хотіла? Хіба я, коханий, хотіла
      Цих хижих гонитов, грачиних плачів у верхах?
      Я ж, наче рибина, снувала між зел своє тіло…
      Я ж, наче людина, втікала до стемнілих хат…

      Чи важко було? Таж так само, як жити під льодом!
      Ні, я ще глибока, ще біла, немов полотно…
      Та хтось розгойдав, ніби гілку, журу і свободу,
      Хтось яблука сиві, мов камені, кинув на дно…

      Отак і живу – тільки мул і зогниле паліччя…
      Я вже не пливу, а човни надо мною пливуть.
      Пливуть і зникають. І хтось у човнах мене кличе –
      й слова, наче зела, влягають мені коло вуст…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. "Я побуду з тобою… я тихо з тобою побуду… "
      Я побуду з тобою… я тихо з тобою побуду…
      Розповину твій пояс і лати важезні зніму.
      Божеволій прощанням… цілуй мої сонячні груди,
      по вугіллі гарячім зайди в мою срібну пітьму –

      хай підождуть хорти, поки я ще побуду з тобою!
      Хай німіє рука! Хай з курильні пахтить базилік…
      Я повисну над пеклом, я впаду на каміння луною –
      розпізнаю краї і велю тобі голосом рік:

      Стамувати мене і весь світ по мені розтрусити –
      хай засяє живіт, хай над лоном полин зацвіте!..
      Загнуздай мене в ніч, табуном потовчи мої квіти,
      об каміння розбий шумовиння моє золоте…

      Я тоді розтечусь, розженусь по тобі, розіллюся –
      навесні вже ні болю, ні сну, ні розлуки нема…
      Водопіллям течуть із-під ніг мої білі обруси,
      вигорають сніги… білі гуси летять на лиман…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Приходить він з отих старих дерев
      Приходить він з отих старих дерев,
      Де Куст кричить і згукує дівчата...
      Де мати досі рушники пере
      Й до лісу ходить солі позичати.

      Він устає із позабутих мов –
      Отой юнак, убитий на узліссі...
      Він відтирає із сорочки кров
      Й комусь майструє вільхову колиску.

      Він потім теж, як інші, піде в дим,
      Де чорна пагіль мучиться і світить –
      Бо то за ним, бо то за ним одним
      Пливуть і досі всі хліби на світі...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5