Автори /
Оксана Суховій (1986)
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
*
•
*
•
*
•
* * *
•
* * *
•
Горлиці (аудіопоезія)
•
Вовчиця
•
*
•
*
•
* * * *
•
*
•
*
•
* * * *
•
* * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
Слива
•
* * * *
•
Ранкове
•
Голос
•
Бузина (Аудіопоезія)
•
У морській воді
•
Новина
•
Чорні сукні летять
•
* * * *
•
* * * *
•
Палата №6
•
Едіп
•
Лугова зозуля
•
Тема "Весна" (З циклу "Юнаки")
•
Горлиці
•
З однієї мертвої пісні
•
Панна
•
Жнива
•
Тема "Заходять осені" (З циклу "Юнаки")
•
Осінні дерева
•
Русалії
•
Цигани
•
Перед-чування
•
Спокуса святого Антонія
•
Сад
•
Молода
•
"Ходжу кудись. Якісь долаю кола..."
•
Бузина
•
Хто то іде в снігах?
•
Пісня потопельниці
•
"Я побуду з тобою… я тихо з тобою побуду… "
•
Приходить він з отих старих дерев
Стелився сніг на листя неоспале,
на листя незаснуле з вишини, –
на листя незаснуле з вишини, –
Усе це зникоме
як ночі та дні
як ночі та дні
Уже до мене потай не ходи.
По осені весілля не загадуй.
По осені весілля не загадуй.
ніч не спить ми вертаємо сонні
в береги несемо поговір
в береги несемо поговір
ой летіла весна на рябому коні
рукава золоті
рукава золоті
Об стовбури, об душі стовбурів
моя душа обперлася - вовчиця.
моя душа обперлася - вовчиця.
...та вечір на вікнах напише
забуту різдвяну печаль...
забуту різдвяну печаль...
Та ніч неперебутня новорічна.
За вікнами не сніг. Саме груддя -
За вікнами не сніг. Саме груддя -
Зимові липи світять, мов кіот.
Те світло, як розколина у кризі.
Те світло, як розколина у кризі.
За місяць утретє він сонно іде сюди.
Росою горить і чернечим пером поскрипує.
Росою горить і чернечим пером поскрипує.
Зима - таки ріка. А повеням не стане
ні грудочки землі. Усе затопить сніг,
ні грудочки землі. Усе затопить сніг,
хлопчику дужий білява моя мано
нащо так пружно несеш молоде заласся
нащо так пружно несеш молоде заласся
мені так ніяково хлопчику так уперше
мені так багато ніяковий так назло
мені так багато ніяковий так назло
Боялася, аж кам'яніли вікна.
Та вірші шепотіла у рукав.
Та вірші шепотіла у рукав.
Мовчання зморених модрин
потроху витікає з ночі.
потроху витікає з ночі.
лиш грай мені а в руки не бери
лиш вимрівай мов нитку незсуканну
лиш вимрівай мов нитку незсуканну
А тут снували ластівки і хмари,
і вишивані тіні між дерев.
і вишивані тіні між дерев.
стояла слива сливами до вікон
про неї більш ніхто вже не писав
про неї більш ніхто вже не писав
марчінням саду зимного - покинь
покинь усе і повернися знову
покинь усе і повернися знову
Та власне нічого. Лише
уранці, як ми ще спали,
уранці, як ми ще спали,
Старіє голос. Ранок та імла.
А я стою, як віко проти вікон.
А я стою, як віко проти вікон.
Чотири богині танцюють у морі. І я –
зміїста форель, що струминня збиває під ними.
зміїста форель, що струминня збиває під ними.
Душа по вікна намерзає, немов зимовий монастир.
Мене вже меншає… Немає... Застиглу руку відпусти…
Мене вже меншає… Немає... Застиглу руку відпусти…
Чорні сукні летять. Не питай і нічого не згадуй.
Завтра буде вода. А сьогодні мене не тривож.
Завтра буде вода. А сьогодні мене не тривож.
А степ надихався тройзіль...
А степу снилася нестяма:
А степу снилася нестяма:
О сестро сестро осінь осінь осінь
і то до тебе сестро не кудись
і то до тебе сестро не кудись
Ну?..
Іди. Іще трохи – і вечір впаде,
Іди. Іще трохи – і вечір впаде,
Пощезли дні – базальтові колоси,
Побив мороз черлену воронь кіс,
Побив мороз черлену воронь кіс,
Лугова зозуля –
Полум’я й вода:
Полум’я й вода:
І пальтечко на ньому аж летить,
і пасмо трохи вибилося скраю.
і пасмо трохи вибилося скраю.
Дві горлиці викроювали вечір
з пахучих рік і божого вікна.
з пахучих рік і божого вікна.
Чом же се кохання
та таке неправе?
та таке неправе?
Панно моя, панно…
Хижа моя, вража…
Хижа моя, вража…
О сиві дні, о моторошні дні,
мотуззя жнив і спраглі рукомесла…
мотуззя жнив і спраглі рукомесла…
Ці дивні осені. Далекі і невірні.
Пройшли, минули хамарами з дощем,
Пройшли, минули хамарами з дощем,
Дерева ждуть. Дерева ще не сплять.
Чого їм спати, як вони – дерева?
Чого їм спати, як вони – дерева?
Ми любим цей берег. Він затишний і немалий.
Та що там земля, коли власного тіла – аж надто…
Та що там земля, коли власного тіла – аж надто…
Ось бубон той, ось той горіх,
що за ніч виріс коло шатер,
що за ніч виріс коло шатер,
Це перед-час. Готуюся до злив.
Достигле серце проситься із гілки.
Достигле серце проситься із гілки.
Я вас не любила. Надвечір пливуть кораблі.
Одягнена в чорне, і досі виходжу на пристань.
Одягнена в чорне, і досі виходжу на пристань.
Нам сад простить, бо ж він усім прощав –
паломникам, і королям, і звірам…
паломникам, і королям, і звірам…
А що – смішна? Негречна я? Ади!
Зате у мене сто сопілок в горлі!
Зате у мене сто сопілок в горлі!
Ходжу кудись. Якісь долаю кола,
де людський плин ні стишить, ні спинить…
де людський плин ні стишить, ні спинить…
Зацвіла я, бігме, зацвіла…
Бузиною, бігме, бузиною…
Бузиною, бігме, бузиною…
Хто то іде в снігах?
Хто то намуляв плечі?
Хто то намуляв плечі?
Хіба я хотіла? Хіба я, коханий, хотіла
Цих хижих гонитов, грачиних плачів у верхах?
Цих хижих гонитов, грачиних плачів у верхах?
Я побуду з тобою… я тихо з тобою побуду…
Розповину твій пояс і лати важезні зніму.
Розповину твій пояс і лати важезні зніму.
Приходить він з отих старих дерев,
Де Куст кричить і згукує дівчата...
Де Куст кричить і згукує дівчата...
Огляди