Будуть чари Сонцем гомоніти,
Як піти степами аж до лісу,
Де травневі відізвуться квіти –
Світ суниці, вітер де пронісся.

Де душа безмежно розквітала!
Так щасливо! Вірити б у щастя.
Де зоря, яка ночам є дана,
У сузір’я Лева заплелася.

Оживає доля. Бо напевно:
Нам вбачати Космосу свічада –
Це любити перше одкровення –
Нам на крилах линути! Бо правда –

Це спитати у душі, що зорі
Прагнуть так красиво височіти,
Як світання нас покличе вгору –
Де поезій золотих завітів?

До мистецтва, віршів і натхнення,
Як життя пригорнеться до неба
Квіткою блакитною. Й черешня
Стане ягіддю, якій потреба

Плід солодкий знову дарувати.
І пізнати, що краса любові –
Це упасти проліском на п’яти,
Бо у пролісках – душа діброви.

Бо очима синіми привабить
Знову небо і планета знову
Пригорнеться до світань в кульбабах,
Як згадалась мрія ця казкова –

Нам ступати травнем Батьківщини,
Як вона всміхнеться так щасливо!
Ніжно, трепетно. Моя єдина,
Квітко-доле, душе, Сонце дива.

Ти постанеш мріями і віршем,
Як душа про небеса розкаже:
«В променях твоїх купаюсь. Ніжно
Пригортаюся до світань найкращих...».

09.08.2024. 14:19.

Скажи мені, поезіє, бутон
Красивим слів – світанням заквітує?
Проснеться небо. Що у серці тут є?
Красиве небо віщих молитов.

В тобі горить розмова і... мистецтво:
Горнутися у мріях до весни,
Бо мрії – незбагненні є вони,
Як ластівка зорею стрепенеться,

Злетіти щоб у безкінечну вись,
Де почуття поета – незбагненність
Живих світанків, що впадуть до мене,
Аби співати хистом віковим,

Аби співати. Й золотиться раю
Поезія, й ти пишеш перший вірш
І дивишся у вікна, і гориш
Незнаним ще коханням: уявляю,

Що всі слова Художниця в бутон
Троянди золотої заплітає,
Що наше небо вперше розквітає,
Адже озвалась у серцях – Любов!

Ти дивишся на неї, мій поете,
Вона тебе не бачить ще й спроста
Змальовує світанки на вустах
І пісня у яснім тремкім сонеті.

І полум’я любові... «Говори! –
Вона промовить, вигукне чи: – Пісня
Душі моєї – яблуня і вишня,
Що запалали у світанках крил

І музики, й мистецтва!». «Моя Музо! –
Звертається до неї в щем мистець,
Немовби золотиться квіт сердець
У пісні, у коханні й навіть – і дружбі. –

Вернись до мене із світанків тих,
Де є лише природа й літнє небо!
Де ти твориш, моя ясна плането,
Де ти «співаєш» фарбами картин.

Прийди до мене!». Й розцвіла земля.
Й розкрились вікна: вже ясніє небо,
Природа де, картина і пісенна
Поезія. А на руці – бджола.

Бо музика твоїх красивих слів –
Це мрія, це поезія натхнення.
Бо два мистецтва – з’єднані: до мене
Злітають ластівки світань Землі,

Злітають вірші і нові картини
На полотні зірок, ночей, хмарин.
І душу віщу більше не покинь,
Як дар Художниці й Поета нині...

18.06.2024. 14:24.

Бо любити будеш все життя,
Як душа ясніє ніби промінь,
Як любов дарує вічний спомин
В дні прожитім. Зовсім не спроста

Нам співає Україна про
Ріки, верби, як вода струмує,
Як вітрець калину все цілує...
Любить землю вільний наш народ.

Бо душа країни – у землі,
Що любити буде верби й ріки,
І шепоче легко так – навіки
Біля рік ростиме гарний ліс.

Тільки сумно стало, що дощем
Не накрити трави як цілунком,
Тільки пахне квітка мальви – трунком
Цим медовим, хочеш бачить ще,

Як квітує вся країна у квітках
Мальв рожевих, пісня – лине-лине...
В небі світлім, дивнім, вічнім, плиннім...
Ти побачиш як злітає білий птах.

Бо любити прагнеш все життя
І долину, що розквітне в маках,
Бо душа від того буде плакать,
Що минають дні, роки, літа...

Що степів у мальвах вже нема.

24.06.2019. 14:08.

Метелики гарні в квітках різнобарвних,
Відтьохкав малий соловей.
Закінчився наший теплесенький травень,
Почуємо небо живе:

Гримітиме довго, краплина упала б
В долині весни почуттів,
Лише загориться в квітках – літа слава,
Пелюсткою – час рожевів.

Бажаєш любити свою Батьківщину,
Плекати надію земну,
Зелені плоди подарує калина,
В травичці сьогодні засну.

Присниться долина, де битва лунає,
Гриміло не тільки дощем.
Побачити прагнеш ти мир в небокраю,
Любити світанки – іще б.

Присниться твоя Україна співуча,
Проходить стежками весни...
Радіють з дощами – горбочки і кручі,
Озветься гроза в вишині.

Тобі подарують пташки незвичайне:
Плекають малих пташенят.
В красиві блакитні ти очі поглянеш –
Твоя Україна й весна!

23.06.2019. 13:41.

Любити, кохати, творити і жити...
Пізнати безкраї луги і степи,
Побачити небо – прекрасно-блакитне!
Відчути кохання в сердечку – якби.

Пригорнеш до себе, даруєш світанням
Молитву безкраю, найкраще життя...
Лише відчувати вітрів привітання
Й нести непідкорені дивні літа,

Розквітнуть які волошкою – медом,
Солодкі цілунки бджолою горять.
Любити сьогодні світами й відвертим
Красивим мотивом пісень. І зоря

Розквітла неначе нагідка у небі,
Плететься щасливий такий – виноград,
Сідає на воду – білесенький лебідь,
Співає душа – найпрекрасніший лад –

Творити піснями долини і ріки,
Нести в небеса нам мелодії гімн,
Співає душа – покохати навіки,
Торкнулася холодом дерева тінь.

Лише покохати – дощами й водою,
Нестися як павідь, неначе та гра...
Розквітне волошкою неба сумною
Красива червнева досвітня пора!

22.06.2019. 14:12.

Душа співає, що розквітне в тілі
Немов троянда – Сонцем на віки.
Вона дарує всі думки несмілі,
Торкнеться тиші і проллє казки.

Коли любити будеш ти природу,
Відчуєш щастя, бо вона – свята.
Твоя країна – має лісу вроду,
Поля й степи – найкраще є життя!

Торкнеться трав кохана Батьківщина,
Пройдеться степом і вдягне вінок...
Глядіти будеш з нею в небо синє!
Тріпоче вітром житній колосок.

Душа природи – ніби мрії літа –
Розквітне цвіт волошок на землі...
Бажаєш щастя Сонця ти любити,
Ходити степом і вітати ліс,

Коли кохає Україна сина,
Пригорне доньку і дарує час,
Коли зібратись може вся родина,
І цвіркуни щасливо так звучать.

Уже дарує нам плоди калина,
Хоча зелені є вони. Знайди
В красивім небі – дивну Україну,
Земля приносить ягоди. Веди,

Моя країно, в гори і долини,
З тобою щастя квітне як полинь,
З тобою вдача – це глядіти в синє
Прекрасне небо, під яким зросли.

13.06.2019. 13:40.

Доленосна дорога вестиме у даль,
А життя – заспіває таємно.
Наше серце – кохання, а вдача – вода,
Бо любити навік – не даремно!

Зарясніють дощі, ніби сльози дрібні,
А світання – красу подарує!..
Тільки мрія озветься життям вишини,
Доля вірить у символи й руни.

Нащо впасти в долоні красивих надій?
Золотяться малі анемони...
Тільки вдача розквітне, немов у воді
Відізвалось латаття сьогодні.

Наша доля – відкрита, щаслива – чому
Говорити бажаєш про зливу?
Ти словами поезію вічну втамуй,
Дай напитися – й бути щасливим!

Як світає зухвало, та ранку зоря
Усміхається легко, тендітна
Ще полине молитва, словами заграй,
То поезія долі – розквітне...

І засяє вона поцілунками мов,
Наша мрія – нестися світами!
Поцілуєш – полюбить, як любить любов –
Світ кохання (до ночі й безтями).

І дорога вестиме сьогодні у даль,
Зарясніють всі роси, як сльози,
Бо любити – натхнення таємний є дар:
І світанням кохання – здалося.

11.03.2020. 12:05.

Вірити в перше розквітлеє слово:
Дивна природа повірить в життя...
То гомоніла гілками діброва,
Файний метелик зірковий літав.

То шепотіла травичкою нічка,
Дивно молила: любилася я
Небом, землею... поглянути в вічі,
Де розквітала країна моя

Сонцем і зорями, Місяцем, щастям...
Знову приходить чарівна весна!
Бачиш? Сьогодні метелику вдасться
Трави торкнутися й ставу до дна?

Сяде істота немов на камінчик,
Тільки сидить на травиночці він,
І заплітає весна дивний вінчик,
Чується бджілки щасливий спів-дзвін.

Вірити в перше розквітлеє слово:
Світла погода здійметься – дива!
То шепотіли квітками чудово
Милі діброви сьогодні для вас!

Знати, здійметься маленька істота
Прямо до неба, злетить в небеса!
Нічкою й Місяцем літечко ходить,
Стелить тумани сьогодні, й роса

Знову упала тобі у долоньку,
Квітка латаття любується все,
Має природа і сина, і доньку,
Гучно мелодія джмеля росте!

Бавить травинку комаха крилата,
Вабить кохання цілунком тебе...
Буде конвалія веснами гратись,
Літо чарує, торкнеться небес.

27.04.2019. 13:40.

Вишенька квітне біленькими квітами,
Віриш в небесную вись,
Манять стежинки кульбабками світлими,
Небом й життям осяйнись!

Знати, кохання дарує прозорії
Крильця метеликів знов,
Тільки вловити шептання історії:
Дивну правічну любов!

Палять слова ніби мить недоторкана,
Ніби прекрасні зірки
Знову приходять, весна ступить холодно,
Щоб відчувати роки,

Варто в душі молодим залишатися,
Знати: краса – як життя.
Тільки пишається вишенька в шатах вся,
Голубе, світом літав.

Любити, Сонцем і зорями мріяти,
Будеш творіння зірок,
Тільки сльоза розтавала під віями,
Щастя пророчить пророк.

Квітнула квітами білими вишенька,
Нам дарувала красу,
Квітнула зорями ніченька й вишили
Хмарочки щастя і сум.

Тільки відчути: ховається ніченька,
Ранок приходить однак,
І заплететься джерельцями річечка,
Вірю: любов – це весна!

02.04.2019. 15:07.

Квітує небо стільки звичних літ,
Вберуться в колір проліска блакиті,
Лише залишиш ти квітучий слід,
Красиве небо, що захоче жити!

Чому радіти, сподіватись нам,
Коли горить кохання так душевно?!
Приходить літо, і піде весна...
Слова її чудові й недаремні!

Співай, моя дорого, стільки зим
Пройшли з тобою, вірили в світання...
Почули шелест вітру, спів грози,
Побачиш, як росинка знов розтане

В травинці, ніби вірили в вогонь,
Який горить в сердечку й не погасне!
Невже відчули літа тихий сон?
Невже пізнали справжнє грізне щастя?

Даруєш ти слова і ласку літ...
Моя кохана істинна, – Любове,
Несуться знов вітри життям, землі
Почуєш ти красиву слів-промову:

Моя єдина, донечка моя...
Тобі вона шепоче, й не в останнє
Чарує словом вічності земля,
Тобі дарує щастя і кохання.

Моя красива донечко світів,
Тебе покличу, я веду в казкове!
Якщо метелик на травинку сів,
Побачиш ти природи тепле слово.

Відчуєш ти: горіла то трава
Духовним цвітом – маків й різнотрав'я.
Тебе вітрець коханням пізнавав,
Любити ніжно – це законне право.

Шептала все земелька про любов,
Тобі несла миттєвість милозвучну.
– Красиве диво і життя знайшов!
– Знайшла життя я справжній срібний ключик.

Моя любове! Ти несись в степах!
Даруй світання і даруй світ-грози!
Лише заснула квітка на руках:
Твоя дитинка... що любити просить...

06.04.2019. 15:30.

Душа співає, що розквітне в тілі
Немов троянда – Сонцем на віки.
Вона дарує всі думки несмілі,
Торкнеться тиші і проллє казки.

Коли любити будеш ти природу,
Відчуєш щастя, бо вона – свята.
Твоя країна – має лісу вроду,
Поля й степи – найкраще є життя!

Торкнеться трав кохана Батьківщина,
Пройдеться степом і вдягне вінок...
Глядіти будеш з нею в небо синє!
Тріпоче вітром житній колосок.

Душа природи – ніби мрії літа –
Розквітне цвіт волошок на землі...
Бажаєш щастя Сонця ти любити,
Ходити степом і вітати ліс,

Коли кохає Україна сина,
Пригорне доньку і дарує час,
Коли зібратись може вся родина,
І цвіркуни щасливо так звучать.

Уже дарує нам плоди калина,
Хоча зелені є вони. Знайди
В красивім небі – дивну Україну,
Земля приносить ягоди. Веди,

Моя країно, в гори і долини,
З тобою щастя квітне як полинь,
З тобою вдача – це глядіти в синє
Прекрасне небо, під яким зросли.

13.06.2019. 13:40.

Знаєш, серце розквітає в мріях,
Легко нам творити кожним днем,
А життя прекрасне нас зігріє
Під немилосердним тим дощем.

Й буде гомоніти нам діброва
Про казки, що мають притчі дар,
Ти люби мене, чудова воле,
Я тебе нікому не віддам.

І несеться степ як ковилою,
Любо нам поглянути згори...
Залишаюся навіки я з тобою
Гарної серпневої пори.

Й буде вітер гомоніти тихо
Про життя — у радість, і в сумне.
Він побачить землю дуже рихлу,
Й пролісок там мріяв про одне:

Щоб нести промінчики до сонця -
Милі синьобарвні квіточки,
Не тримай ти проліска в долоньці:
Хай живе і він — й його роки.

Ліс чудово заблистить сльозою -
Раз — і тиші там уже нема.
Вітер віє ніжно колисковою,
Й ляже легко на дуби туман.

12.08.2018.

І сонце сяє нам усі віки -
І грає небом й спалахом безодні,
Рука моя торкнеться до руки
Твоєї, а вона така холодна.

Моя любов — як квітка весняна,
Але вже серпень стукає у вікна,
Моя любов — найкраща, бо одна,
А птаха — по-цікавому кувікне.

Люби життя, бо сонце — його дар
Плететься снами, небом і рікою...
Її краса — джерельна ця вода,
Що манить чистотою і красою.

І буде щастя дарувати нам
Усе прекрасне — й вдача покохає
Тебе — і упаде на ліс туман
Й заманить ніжність цим прекрасним раєм.

Я бачу день — і гомоніти буде
Країна про красу і слово Боже...
Тебе ніколи, знаю, не забути,
Тримати в серці тільки найдорожче.

Моя любов — як квітка дня і ночі, -
До тебе лине пісня літа миті:
Життям своїм ніколи я не змовчу,
Лише навчи мене, — як треба жити...

12.08.2018.

І падав дощ й шипіла блискавиця,
Любов нам дарувала мить красу,
І квітнула у полі днів щириця,
Амброзія леліяла весну.

Й було усе тривожним і прекрасним,
Немов життя сказало нам — живи...
І бачити цвітіння липи вчасно,
Краса буття — як річки темний вир.

І будемо творити ми сьогодні
Чудові сни — і ніби глибина
Розкаже, що життя — це є природа -
І ти не будеш гнівна і сумна.

І ти повіриш, що життя краса
У спогадах — щасливих і недавніх...
Лише скажи — в чім смуток дня, весна?
Лише промов, що сонце — у коханні.

Якщо життя промовить нам — журба
Розкриє білі й променеві крила.
Люби добро, бо квітне в снах зоря,
А справжня віра в серці защемила.

Якщо іти — то до краси і сонця,
Коли любов промовить, що нема
Зажури у очах, летіти хочеш
До неба, й вітер крила підіймав,

Щоб охопити ними твою сутністю
Й сказати, що життя — то боротьба.
Бажаю я любити й пісню чути:
Бо крила розгортає знов журба...

18.08.2018.

Я до тебе прилину немовби на крилах,
І розкажу тихенько — ти квітка співуча...
І любов два шляхи все ж сьогодні розлила,
І вона виплітає малюнки на кручах.

І вона намалює далекі країни,
Де лише є тепло й доброта людських рук,
І у небі тривожнім, такім дивно-синім,
Ти побачиш дня щастя, а в ночах — зорю.

І тоді відповість наша птаха щебетом,
Що існує любов в наших чистих серцях...
Я до тебе плелася блакитним мрій-цвітом,
І камінчик рубін — був на дні озерця...

І якщо тобі радісно — то не сумуй,
А лови дивовижну сон-птаху за крила,
Що несе лише щастя, у грудях тамуй
Пелюстки сонця-радості — і говорила...

Говорила тобі квітка дивна й медова:
Виростаю на полі, в лісах я чудових,
Щоб тобі дарувати і радість і щастя,
Відпускай вільну птаху — вона все прекрасне:

Це свобода, це сила, любов океани,
Я для тебе знов стану як квіткою неба,
Я до тебе горнуся мов мріями зрання,
А тобі сумувати... ніколи не треба...

27.05.2018. 11:47

І впала пір'їнка із неба в долоні,
Ти ніжність моя,
Сказала любов, що я буду сьогодні
Як вірна земля.

Якщо відгукнеться красою й відлунням
Чудова блакить,
Вплітається дерево міцненьким корінням,
Небес гарний вид.

І буде любити тебе сильно-сильно
Країна краси,
Розквітне у лісі життя горобина,
А вітер нести

Все буде приховані квіти й з тобою
Любов оживе!
І пахне барвінок немовби журбою,
По річці пливе

Листочок вербовий, бажаєш ти жити,
Як можна в цей час.
Краплинкою доля кохання розлите,
Бо тільки для нас

Творилися вірші і писалися музика
Щастя дібров,
А котик облизує білесенькі вусики,
І чути нам знов,

Як квітка співала бджолою сьогодні,
Бажала життя
Владнати красою, бо сильна погода,
Як сонця літа.

02.11.2018. 13:45.

І будуть вітри говорити про зливу,
Бо впало сердечко у руки щасливе,
Бо мрія квітує серпанком і днями,
Заманить любов все живе почуттями.

І будемо вірити — сонце ладнає
Жовтаві дні-крила далеко над гаєм,
До тебе летить знов зажура, що в очі
Погляне й дощем тихо так залоскоче!

І знову повіримо, що диво у тому,
Щоб нині ми бачили стежку до дому,
Щоб міцно любили й раділи життєво,
Моя ти любов — і життя променеве!

І будуть вітри ладнатись спочити,
В руках є твоїх — колоски днів жита,
Ти любиш ловити прекрасне життя,
А квітка розкаже про всі почуття,

Що легко й заманливо горіли вогнем
До тебе я лину дощами і днем — одне!
Моя любов квітне, як мрія квітуча,
І тільки дихання ти власне тамуючи

Відчуєш, що сонце — поглине страждання
Й розквітне любов — те небесне кохання!
Лови ти красу і ночами, і ранками,
Я скажу тобі — кохай до останку ти...

16.08.2018. 15:45.

Грала любов як та блискавка ночі,
Пісня кохання життям затріпоче,
Щоб відчувати, як серце у грудях
Щиро заб'ється — з тобою я буду!

Лине туман і крізь морок і тишу,
Бачимо сонце й красунечку вишню,
Віримо в диво таке достеменне
Й щирою піснею ллється натхнення...

Віриш, що час розгортатиме крила,
І я тебе серед степу зустріла...
Вірила в кращу життя глибину,
Що володіла тобою — й одну

Бачили квітку, що листя розкрила
Й білі пелюстки словами щемила:
Вірою, ніжною мрією сонця...
Щастя вливається в сни й дуже хоче

Знати, що вітер полюбить сьогодні
Непереможні вітрила погоди,
І по струмочку листочок пливе:
Іскра кохання — це сонце нове!

17.08.2018.

Я до тебе торкаюся словами,
Я напишу: кохання співуче...
І так легко в душі відчували,
Подих перший кохання тамуючи.

Бо вона - як далека та зірка,
Бо життя - як дорога до бою,
Ти така - прекрасна і рідна,
Я завжди тут буду з тобою...

І долина у квітах розквітла,
А лісочки дубком зашепочуть,
І ми ніби малесенькі діти,
А удача подивиться в очі.

Ти даруєш бажання творити,
Як тебе, Україно, любити?
Як тебе не любити світанням
І красивим весняний коханням?

Бо писали поети віками,
Що струмує ріка берегами,
І листочок вербовий пливе,
А ти любиш - природи живе!

І промовиш, що вдача неслася
Цим далекими прихованим часом,
І кохання тобі дарувало
Дні і ночі без болю й печалей.

Ти знайдеш, що розквітла волошка,
Яка дивиться ніченьці в очі,
І не хоче вона засинати -
Хоча вітром стебло колихати.

Я до тебе торкаюсь словами,
Зашумить і любов берегами,
І спитаєш у мене навіщо
Знов сотворені пісні і вірші?

І я скажу: любити повинна
Я красу і природи багатство...
І минає осіння година,
Закурликає веснами птаство.

Тільки небо уже потемніло,
Та хмаринки приплинуть ще білі,
Ще розкажеш мені так казково
Про перлини й цілунки любові.

01.11.2018. 15:45.

І
Впізнай мене серед тиші забутого ранку,
Буду йти я безоднею мрій і пітьми.
А душа − душа згорає вуглиною до... останку −
І так дивно зустрілись з тобою тут ми.
Ти йшов − дорогою прямою додому,
А я бігла як випущена кудись стріла.
На коліна упала, відчувши жахливу утому,
Ти подав мені руку, взяти її... не могла...

Приспів:
Чому так трапляється − душі зустрічаються і... розставанням
Проляже дорога їх першим суцвіттям журби...
А серце наливалось надбитим журливим коханням,
Тобі я шепотіла − покинь мене, та не йди...

ІІ

Тобі я руку не простягнула, завмерла,
А очі блакитні налились слізьми самоти.
І сльози, неначе безодні закоханості перли,
Ми удвох в моїх мріях будемо іти.
А сльози, немов кришталеві перлини,
Покотились додолу, впали, застигли.
І пісня з душі соловейком прилине
До уст твоїх, назву тебе − милий...

До уст твоїх, та бути не разом.
Ти не мій, а чи будеш моїм цим часом?
Соловейко співає пісню щасливим хвилинам,
А душа до тебе моя знов прилине...

Приспів.

08.10.13.

І
Чому журба нахлинула на очі зливи?
Невже почули небеса молитви?
Давно не було зливи й граду серця,
А пташка мила в гаю відізветься...

Нема життя,
Все потаємно, явно.
А небуття
Край неба сном заграло.
А пташка все
Виспівувала славно.
І впало сонце
В долоні щастя-правди.

Приспів:

Куди летіти, коли щастя в птахи впало
В твої долоні, тобі щастя свого мало...
Куди летіти, коли небеса закриті,
А сонце вже погасло в нічних митях.

ІІ
І досвіток уже прийшов на зміну ночі,
Пташка згадала знов слова пророчі:
Кохання в серці не вмирає спрагло,
Коли для нього і життя не мало.

Нема життя,
Хоч відкриває обличчя
Сутінки, й ніч
Підходить ближче.
Чужа печаль,
Чужі забуті вірші,
А пташку жаль,
Як крик серця й душі...

08.10.2013.

Коли розігрітись вже не можливо
Під подихом ранньої весни.
Коли ще віриш ти у своє диво,
Коли ще радісно цвісти...

Весна! Так дивно згадувати
Тебе у черневі хвилинки,
Як в травці блистять намистинки,
Цих маківок білуватих...

Коли спересердя зіб’ється
Весь ритм. Й не захоче весна
Прийти. Не повтори́ться.
Весна. Не моя ця весна.

Прощаєщ... Кого? Не простиш
Свої прихітливі ти мари.
Колись у жалю́ пригостиш
Серця у розбитім кришталі...

22.06.10