Я до тебе торкаюся словами,
Я напишу: кохання співуче...
І так легко в душі відчували,
Подих перший кохання тамуючи.

Бо вона - як далека та зірка,
Бо життя - як дорога до бою,
Ти така - прекрасна і рідна,
Я завжди тут буду з тобою...

І долина у квітах розквітла,
А лісочки дубком зашепочуть,
І ми ніби малесенькі діти,
А удача подивиться в очі.

Ти даруєш бажання творити,
Як тебе, Україно, любити?
Як тебе не любити світанням
І красивим весняний коханням?

Бо писали поети віками,
Що струмує ріка берегами,
І листочок вербовий пливе,
А ти любиш - природи живе!

І промовиш, що вдача неслася
Цим далекими прихованим часом,
І кохання тобі дарувало
Дні і ночі без болю й печалей.

Ти знайдеш, що розквітла волошка,
Яка дивиться ніченьці в очі,
І не хоче вона засинати -
Хоча вітром стебло колихати.

Я до тебе торкаюсь словами,
Зашумить і любов берегами,
І спитаєш у мене навіщо
Знов сотворені пісні і вірші?

І я скажу: любити повинна
Я красу і природи багатство...
І минає осіння година,
Закурликає веснами птаство.

Тільки небо уже потемніло,
Та хмаринки приплинуть ще білі,
Ще розкажеш мені так казково
Про перлини й цілунки любові.

01.11.2018. 15:45.