2014. At times I thought it was the saddest February in my life with the blackest trees I had ever seen before. I had a feeling they would never turn green...
Though I knew that the Revolution of Dignity had achieved its main goal and Yanukovych fled Ukraine, I still could not forget how terribly high the price had been.
Actually, I hadn't missed a single Sunday "Viche" – mass protest actions in downtown Kyiv – since November 24, 2013, when 150,000 people gathered on European Square to protest against the government's unexpected refusal from pursuing the Eurointegration course. After the November 30 cruel beating of students by the riot police, huge Sunday rallies were regularly held on Maidan, and I felt it my duty to be a part of them.
It was winter then, but no one was cold because of the warm atmosphere reigning around us. Everyone felt like a tiny drop in a vast ocean, happy to become a part of something very important – sweeping away the old corrupt system of running the country and helping to create a new, more democratic and just order.
Everyone was ready to help in any possible way, from bringing food and pouring out tea into paper cups to distributing information flyers or carrying out the night watch. Everyone was friendly, smiling, and compassionate. And… everyone was still alive then. Like, for instance, Oleksandr Kapinos, a young farmer from the center of Ukraine, whom I remember since the time of 2012 “language” Maidan. He went then on a hunger strike against the law discriminative of the Ukrainian language. Sashko endured to the end then, back in 2012, together with my friend Oksana Nezhyvenko, a PhD student at Kyiv-Mohyla Academy at that time.
He also endured to the very end on December 20, when he gave his life defending the Maidan from riot police attacks.
And Oleh Ushnevych from Drohobych in the west of Ukraine was alive too. I met him near the makeshift chapel that was put up on the Maidan, where people could pray for their victory and warm themselves a little during that winter…
So many losses, so many sacrifices… So many wonderful people perished in this battle… Now it is our responsibility to carry on, lest their sacrifice be not in vain. I feel that way. And I will never forget.

November 18, 2014

When I was just a little girl, I asked my mother "What will I be?" And my Mom, a teacher of English and a wise woman, replied: "One should follow the dream!" And she would start telling the stories about her green years when she used to gather a bunch of village kids and taught them various subjects in an improvised school, either on the porch of their house, or in the backyard.

My Mom made her dream come true despite the difficult years after the World War Two and retired at the age of 62. I followed in her footsteps, but suddenly, at the age of 49, I felt I needed to change something in my personal and professional life. So I bought a ticket and went to the capital city to start a career of translator/interpreter.

It was quite an adventure, I must tell you! After a classroom I suddenly found myself in a closed area of the military unit as a military translator. Instead of students, I was surrounded by retired military experts from the U.S. Air Force who immediately taught me the phonetic alphabet and the meaning of the idiom "to buy a farm". Joking apart, two years in this project gave me a lot of valuable experience as a translator, which I decided firmly not to waste.

And here I am, at last, doing 'the work of my dream', promoting democracy worldwide at one of the international organizations. All my previous knowledge and skills have come in handy and one may assume that finally I feel that I have realized my potential to the full. Not so fast! Something inside me knows that the work of my dream is still to be found...

And I will find it one day, I have no doubt. What a beautiful day it will be! You will see. Qui vivra, verra.

10 травня 2017 року

Трохи більше року після Революції гідності, за підтримки Міністерства закордонних справ та торгівлі Канади, МРІ провів своє перше опитування із серії трьох загальнонаціональних муніципальних досліджень, метою якого було визначити погляди громадян стосовно свого міста і країни в цілому. Кожного року після публікації результатів цих щорічних «мега досліджень» МРІ проводить у Києві круглий стіл за участі міських голів та Конференцію з демократичного врядування, на яких збирає разом міських голів та їх помічників, місцевих обраних посадових осіб, громадських активістів, адміністративних працівників виконавчих комітетів та депутатів міських рад з усієї України.

Минулого тижня МРІ провів свою третю Конференцію з демократичного врядування в Києві, де він представив найновіші дані за останні три роки проведення загальнонаціональних муніципальних опитувань. Ці дані чітко показують, що українці й надалі песимістично налаштовані з приводу того, в якому напрямку рухається країна. Тим не менш, вони висловлюють набагато більше оптимізму стосовно позитивних змін і реформ, що відбуваються в їхніх містах.
Завдяки безпрецедентній кількості респондентів (понад 19 000) та методології обстеження поглядів громадян стосовно проблем, установ, якості муніципальних послуг, а також роботи місцевого керівництва, дані опитування МРІ забезпечують всебічну оцінку темпів змін в Україні, як на місцевому, так і національному рівні, для подальшого аналізу українських та іноземних експертів.
Про дедалі більший інтерес до даних опитування МРІ свідчить аудиторія цьогорічного круглого столу за участі міських голів. Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман, Надзвичайний і повноважний посол Канади в Україні Роман Ващук та мер Києва Віталій Кличко, а також мери Вінниці, Маріуполя, Миколаєва, Хмельницького, Чернівців та Чернігова відвідали цей захід і взяли участь в активному обговоренні результатів муніципального опитування МРІ. Прем'єр-міністр Гройсман – в минулому успішний міський голова Вінниці – розповів учасникам круглого столу про свій досвід роботи на цій посаді та зауважив, що використання даних опитування МРІ може значно допомогти міським очільникам та їх командам зосередитися на першочергових потребах мешканців і підвищити рівень послуг, що надаються їм.
Гості конференції, аудиторія яких налічувала майже 200 учасників, з інтересом ставили питання про методологію збору даних, про те, який вплив мають на міста нещодавно прийняті закони децентралізації, і як представники всіх рівнів влади можуть здійснювати зміни на основі даних і аналітичних рекомендацій, які вони почули на конференції. Егійар Лізундіа, старший спеціаліст з управління в офісі МРІ у Вашингтоні, округ Колумбія, говорив про взаємозв’язок між демократичним врядуванням та сталим розвитком і наголосив на тому, як динаміка показників опитування МРІ може допомогти в створенні стратегії сталого розвитку на місцевому рівні. Пан Лізундіа розповів про успіхи України, Монголії та Індонезії в реалізації інноваційних ініціатив щодо прозорості та підзвітності на місцевому рівні й закликав представників місцевої влади продовжувати застосовувати конкретні підходи до управління для досягнення своїх цілей в галузі сталого розвитку.

Однією з найпопулярніших тем, які обговорювалися на конференції, був досвід поїздок громадян в інші міста України. Тепер вперше українці можуть вивчити частоту і напрям поїздок своїх співгромадян в інші міста України та Європи. Дані опитування МРІ свідчать про те, що інфраструктура сполучення між містами України потребує поліпшення і що дуже мало громадян, особливо на півдні й сході України, здійснюють поїздки в сусідні міста. Дані для трьох міст України (Суми, Сєвєродонецьк та Запоріжжя) засвідчують, що 94 відсотки їхніх мешканців ніколи не їздили в Європу. Навіть згідно з даними про місто Житомир, яке знаходиться на захід від Києва, виявляється, що лише 9 відсотків його мешканців коли-небудь подорожували по Європі. Для порівняння, відстань від Житомира до Кракова, Польща, всього лише 450 миль, і все ж тривалість поїздки становитиме 11 годин; тоді як у США за такий же час можна проїхати майже вдвічі більшу відстань, щоб дістатися з Вашингтону, округ Колумбія, в Джексонвілль, штат Флорида. Брак належних умов для мобільності громадян на території України призводить до фізичного і емоційного розриву зв’язків між Сходом і Заходом, а також підкреслює важливість програм обміну МРІ та конференції з демократичного врядування, які об’єднують представників східних і західних регіонів України, допомагаючи їм налагоджувати відносини, ламати стереотипи, і вчитися один в одного, як більш ефективно реагувати на потреби громадян.
МРІ в Україні домігся великого успіху в поширенні даних свого соціологічного опитування в українських ЗМІ та між представниками з боку пропозиції (влади) та попиту (громадян). Кожне опитування, проведене МРІ, доступне для громадськості та використовується як основа для планування програмної діяльності МРІ. Наприклад, наприкінці Конференції з демократичного врядування, делегації від кожного міста будуть голосувати за конкретну громадську послугу, включену в опитування МРІ, щоб визначити, яке місто надає її найбільш якісно; обрана громадська послуга і відповідне місто будуть в центрі уваги навчальної поїздки для делегації представників міських рад, які вивчатимуть шляхи реалізації стратегії, що допомогла цьому місту досягти успіху.

Цьогорічні заходи, пов’язані з цим «мега-опитуванням», та програмна діяльність МРІ в цілому були надзвичайно успішними, якщо врахувати можливий далекосяжний вплив даних дослідження на українську політику на місцях, а також – отримання найновіших даних щодо динаміки показників завдяки безперервному трирічному циклу опитувань та з огляду на найбільшу за всі роки присутність запрошених на Конференції з демократичного врядування МРІ. Інститут сподівається скористатися цим успіхом, щоб і надалі допомагати українським місцевим посадовцям і громадянам ефективно використовувати дані опитувань задля розробки рішень та спрямування зусиль на їх виконання.

Автор: Райан Меддокс, Асистент програм МРІ, Євразія
Переклад: Галина Кошулап (Кожушко), офіційний перекладач Міжнародного республіканського інституту в Україні

9 грудня 2016 року

Починаючи з 2008 року, з першого курсу навчання на факультеті політології університету, Тарас Случик активно займався громадським лобіюванням задля впровадження належного врядування в Україні.
Через кілька років після того, як Тарас вступив до університету, до влади прийшов Віктор Янукович, що викликало згортання демократичних процесів в Україні. Місцеві вибори 2010 року та парламентські вибори 2012 року відбулися зі значними порушеннями.
Тарас був щиро переконаний, що для створення в Україні сильної демократії необхідно здійснити кардинальні зміни. Під час перебування в університеті він намагався знайти способи практичного втілення своїх ідей, але на той момент йому ще не вистачало цілеспрямованості. Завдяки участі в кількох семінарах Міжнародного республіканського інституту (МРІ) за фінансової підтримки USAID з питань залучення громадян до співпраці з органами місцевої влади, він зрозумів, що для впровадження змін потрібно почати з малого, роблячи все для того, щоб політика на місцевому рівні визначалась не на основі приватного інтересу, а відображала інтереси громади.
Впродовж багатьох років, Тарас брав участь в акціях протесту для відстоювання прав молоді, проводив семінари на тему громадської активності та лідерства для молоді в районних центрах області, а також очолював обласну організацію Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Демократичний Альянс".
Боротьба з корупцією у сфері комунального господарства України
Надання державних послуг громадянам України є тією ланкою, що пов’язує громаду з місцевою владою. Міські регіональні центри створюють комунальні підприємства для надання цих послуг, і їх якість при цьому є відображенням ефективності місцевої системи управління. Вразливість цих підприємств до корупції та їх непрозорість можна пояснити браком вимог стосовно розкриття ними інформації про свою діяльність.
На сьогоднішній день існує більше 800 комунальних підприємств в Україні.
У своєму рідному місті Івано-Франківську на заході України Тарас почав робити перші кроки з метою припинення нестримної корупції шляхом успішного лобіювання проекту резолюції до міської ради, що мала визначити, яку інформацію комунальні підприємства повинні розкривати для широкої громадськості.
Після прийняття цієї резолюції стан розкриття інформації комунальними підприємствами в цій області значно покращився. Такі заходи сприяють зниженню ступеня вразливості до корупції завдяки оприлюдненню інформації щодо цих порушень.
Розширюючи горизонти
З 2013 року Тарас відвідав десятки міст по всій Україні, де ділився досвідом щодо існуючих способів збільшення прозорості та підзвітності органів місцевого самоврядування.
“Лише зміни на низовому рівні, впроваджені в багатьох містах, можуть забезпечити практичний механізм для імплементації стандартів прозорості по всій країні”, - стверджував Тарас.
Його зусилля не пройшли повз увагу лідерів громадянського суспільства і громадських активістів, депутатів міських рад, представників місцевих органів влади та міських голів. Працюючи над підвищенням підзвітності і прозорості в Україні, за підтримки USAID, Тарас використав Івано-Франківськ в якості моделі, яка б надихнула інші громади здійснювати ініціативи щодо боротьби з корупцією в своїх органах місцевої влади.
Тарас став самовідданим і впевненим лідером на національному рівні, гуртуючи громадян і політичних та громадських активістів по всій Україні задля об’єднання зусиль у боротьбі з корупцією. Він також продовжує розробляти законодавство з метою впровадження найвищих стандартів належного врядування та прозорості в органах місцевої влади, деякі з яких були прийняті міськими радами по всій країні, в тому числі нещодавно в місті Тернополі на заході України.
USAID має намір скористатися успішним досвідом Тараса з метою об’єднання громад задля зменшення можливостей і стимулів для корупції і створення спільного бачення демократичного майбутнього.

Автор: Наталя Якимчук, МРІ в Україні
Переклад: Галина Кошулап (Кожушко), офіційний перекладач МРІ в Україні

15 грудня 2016 року

Впродовж багатьох років Ольга Пікула, завдяки волонтерській діяльності, була безпосереднім свідком скрутного становища бездомних тварин у своєму рідному місті Маріуполі, Україна. Проте по-справжньому вона відчула здатність змінити щось на краще для цих доволі занедбаних членів її громади лише з моменту співпраці з МРІ в якості новообраного депутата Маріупольської міської ради.
На початку року Ольга Пікула взяла участь у навчальній програмі МРІ для молодих депутатів, а пізніше разом з групою народних обранців з Маріуполя здійснила навчальну поїздку з метою обміну досвідом у міській раді Чернівців. За допомогою цих програм вона почала розуміти, якими інструментами та можливостями може скористатися людина в статусі депутата задля впровадження змін у своїй громаді. Отримавши ці нові знання, зауважує Ольга, вона нарешті «побачила шанс вирішити на муніципальному рівні проблему безпритульних тварин і жорстокого поводження з ними».
У свою чергу сміливі плани Ольги надихнули декого з її колег-депутатів, серед них і міського голову та секретаря міської ради, учасника заходів МРІ Степана Максму, які вирішили надати підтримку цій благородній справі. Разом вони почали осмислювати модель піклування про бездоглядних тварин свого міста, вивчаючи досвід сучасних притулків у сусідніх містах. Велике значення для їхньої мотивації мало Львівське комунальне підприємство “Лев”, яке стало ініціатором серед схожих українських закладів завдяки комплексній програмі відлову, догляду та прилаштування покинутих тварин міста.
Програма також опирається на залучення місцевих волонтерів для спостереження за тваринами у відповідних районах, що дає можливість заносити їх у базу даних та піклуватися про них. Ольгу надихнув гуманний підхід підприємства “Лев”, яке демонструє турботу про тварин, що знаходяться під його опікою, а також про тих, які перебувають на прилеглій території. На добровільних засадах ця система закликає громадян робити відповідальні та позитивні зміни в своєму місті, надаючи постійну допомогу тваринам, які не мають права голосу, щоб допомогти самим собі.
У пропозиції, яку Ольга подала на розгляд Маріупольської міськради, вона опиралася як на інноваційний досвід львівського комунального підприємства, так і на практичні знання щодо створення комунального притулку для тварин, які вона отримала під час програми обміну МРІ. У вересні міськрада затвердила остаточне рішення щодо створення Центру сучасного поводження з тваринами (“Щасливі тварини”), а початок будівельних робіт було призначено на листопад. Цей сучасний центр ветеринарної допомоги і стерилізації буде першим закладом такого типу в Маріуполі.
Піклування Ольги про безпритульних тварин міста надихнуло її колег – учасників програм МРІ для місцевих депутатів – перейняти від неї цю естафету. Депутати Павлоградської і Слов'янської рад намагалися отримати від неї вичерпні консультації та поради щодо створення притулку для тварин, сподіваючись знайти вирішення цього питання у своїх містах. Не дивлячись на те, що завдяки Ользі було вже багато зроблено для посилення турботи про тварин у її рідному місті і що саме ці зусилля допомогли зосередити увагу на цьому невирішеному питанні, вона знає, що попереду ще багато роботи.
Ольга Пікула сподівається, що успішна програма в Маріуполі буде служити взірцем для наслідування для інших міст регіону. Своєю роботою вона прагне дати іншим стимул та інструменти для досягнення змін у своїх громадах задля покращення становища тварин, яких ми бачимо на міських вулицях.

Автори: Емілі Брауч, Інтерн МРІ, відділ зовнішніх зв'язків; Юрій Селіверстов, Керівник програм МРІ, Дніпро
Переклад: Галина Кошулап (Кожушко), офіційний перекладач Міжнародного республіканського інституту в Україні

У червні 2016 року Міжнародний республіканський інститут (МРІ) оприлюднив нові заміри громадської думки, що їх було проведено за фінансової підтримки уряду та Міністерства закордонних справ та торгівлі Канади. Опитування було проведене соціологічною групою "Рейтинг". Повну версію дослідження можна знайти тут: українською та англійською мовами.

Серед даних соціологічного опитування особливу увагу привертають кілька ключових висновків.

1. У період після перезавантаження кабінету міністрів зменшилося невдоволення українських громадян роботою владних структур усіх рівнів.

Навіть рівень схвалення роботи парламенту зріс до 10 відсотків – а це вдвічі перевищує відповідний показник станом на лютий цього року.

2. Важливо відзначити, що впродовж цього періоду відбулося не лише зростання особистого рейтингу новопризначеного прем'єра Володимира Гройсмана, але й також збільшився і рівень схвалення роботи кабміну в цілому.

Оскільки більшість українців постійно називають пріоритетним завданням подолання корупції в державних органах, уряд повинен докласти значних зусиль у відкритій боротьбі з корупцією в судах і на митниці для того, щоб заслужити подальшу підтримку з боку суспільства.

Загалом це дає підставу для скромного оптимізму стосовно розширення можливості реалізації позитивних реформ.

3. Незважаючи на те, що політичні партії мають, як і раніше, рекордно низький рівень підтримки, зокрема, з боку жителів Східної України, зменшення рівня песимізму громадян та проблиски надії на підтримку влади відкривають короткочасне вікно можливостей для прем'єр-міністра, президента і Ради, на яку восени очікує напружений законодавчий сезон.

Якщо їм вдасться розробити комплексний план для більш активного залучення громадян до процесу реформування цієї осені, зокрема, з точки зору його узгодження з вимогами МВФ, – то вони матимуть можливість розширити кредит довіри українських громадян.

Загальна картина очікувань і сподівань представлена на інфографіці нижче.

Отже, всупереч популістській риториці опозиції на дражливі для українців теми, на тлі досить спокійного з політичної точки зору літа – останні дані соціологічного дослідження МРІ демонструють, що в деякій мірі напруга в суспільстві спала.

Однак після швидкоплинного літа обов’язково наступить зима.

Майкл Дракмен, Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні, спеціально для УП, переклад Галини Кошулап (Кожушко), офіційного перекладача МРІ

Oct 03, 2014
by
Halyna Koshulap/Kozhushko - Ukraine County Chapter Coordinator, Women’s Democracy Network

Reaching gender equality in decision-making has remained a challenge for Ukraine over its 23 years of its independence. As a result of 2012 parliamentary elections, the ratio of women MPs in the Parliament is still below 10 percent. According to the Global Gender Gap report in 2013, Ukraine holds the 119th place out of 136 countries in political empowerment of women despite its commitment within the UN Millennium goals to increase women representation in the parliament by 30 percent.

As part of our effort to move Ukraine forward and become a part of Europe it is critical that we increase women’s political participation and have a system in which women are able to equally compete against male candidates. One small part of this effort is a four-month election gender monitoring project launched by the Women’s Democracy Network county chapter in Ukraine, in partnership with the Women’s Consortium of Ukraine, on the eve of the snap parliamentary elections. Our WDN Ukraine Chapter is involved in such monitoring for the second time. The similar work was undertaken at the previous elections in 2012, which makes it possible for us to compare the findings and measure the progress in observation of women’s political rights in Ukraine over the past two years.

Our idea is to monitor female representation in political parties’ candidate lists, single-mandate districts and election management positions. In addition, we are going to monitor the media’s reflection of women throughout the campaign, voters’ participation and parties’/candidates’ electoral platforms.

This monitoring will be funded by the USAID project of “Ukraine National Initiatives to Enhance Reforms” (UNITER) implemented by Pact. It was initiated by the WDN member Maria Alekseyenko and gender expert Larysa Magdyuk who are actually coordinating the project in close cooperation with the WDN Ukraine Country Chapter. Our first step was adjusting the ‘Women in Politics’ website for the purposes of the election gender monitoring. As of now, we are accumulating information on women candidates taken from the websites of the State and local election committees, political parties, and other open resources. The information will be updated on the ‘Women in Politics’ website on a daily basis.

Based on the collected information, the full analysis of the election campaign will be compiled into one comprehensive document to be presented at the press conference in the post-campaign period to all interested parties, including IRI and other international stakeholders. Each section will be developed by a different expert. The material will be processed based on the methodology of the gender monitoring conducted during 2012 parliamentary elections.

I do hope that the gender monitoring of 2014 parliamentary elections will be successful not only in terms of analyzing the electoral campaign through a gender perspective but will also help to raise people’s awareness about the importance of women’s equal participation in decision-making at the national level. The project will hopefully attract attention of Ukrainian mass media to the issue of gender parity in politics and they will start writing about it on a much larger scale. Like it was during the previous gender monitoring in 2012, our chapter members are going to use new social media to popularize women candidates so that they could become more competitive during the campaign.

I am also inspired by the fact that a number of civic organizations, experts and active citizens are ready to create a wide network for implementing this joint project, often on a volunteer basis, as it was in 2012, using similar tools and methodology developed during the previous election campaign. Democracy cannot be established without everyday work. Women’s participation in elections and decision-making on the whole is an inseparable component of democracy development; that is why the Women’s Democracy Network will continue to play a leading role in such projects and I am very proud to be part of this work.

АЛЬФРЕД ВАЙДА

Переклад з польської здійснено в 1999 році

З ІСТОРІЇ РОЖНЯТОВА І ОКОЛИЦЬ
(видано в грудні 1924 року, Креховичі-Долина)

Колоністи з-під Сонча: Гурські, Новацькі, Теслі, Возняки та інші, прозвані «мазурами», з ходом часу втратили свої власні прізвища, змінивши їх на прізвиська, які і стали їхніми прізвищами (тобто, прізвище «Мазур» чи похідні від нього - прим. перекл.).
«Шляхетки», тобто ковалі та столярі, що прибули разом з шляхтою в якості ремісників та слуг і були зневажливо пойменовані «шляхетками», зазнали такої ж долі, як і мазури.
Атаманчуки, Федоренки, Діденки, Максимоньки, Христоньки, Сагайдаки також не є автохтонами, а нащадками вільних козаків.
Котурбаші – це нащадки якогось Котура-баші, в той час як Татарчуки і Турчини походять від татарів і турків з невідомими прізвищами.
Циганчуки говорять самі за себе, а Волошиновичі, очевидно, прибули з Волощини.
Бутмани, Алібранди, Бауери, Ґімплери, Обсти, Веґлери – це німецькі колоністи (після Другої світової війни ці прізвища зникли - прим. перекл.); Домічкі, Хабалі, Єжабкі, Кустжеби, Кофажі, Варлічкі – то чехи; деякі з них, наприклад, пастухи чи візники «Кутшери», змінили, подібно до інших, свої прізвища на прізвиська. Це теперішні Кучери.
Такий вигляд має Рожнятів у історичному освітленні біля джерел свого виникнення.
До 1703 року там взагалі не було костьолу, була лише каплиця – «аула» - біля замочку на Старому Селі, а в ній капелан – «аулікус». У 1703 році Ян Конецпольський, конюший Яна ІІІ Собеського, довічний володар цієї даровизни, повернувшись із віденського походу, побудував нині існуючий костьол (зруйнований за радянської влади – прим. перекл.) і прислав єзуїтів, які пробули тут до заборони (за часів Йосифа ІІ). Парафію («curam animarum») заснував архієпископ Вижицький у 1738 році. Найдавніші парафіяльні книги датовані 1767 роком.
Струтин, Сваричів, Брошнів, Креховичі – села, які завдяки своєму розташуванню між Калушем і Долиною тяжіють до Рожнятова, мали парафіяльні костьоли до 1738 року, на відстані 10-20 км один від одного. У цих селах жила шляхта, що прибула з усіх сторін Речі Посполитої і осіла на цій території, отримавши за свої заслуги право довічної або прижиттєвої власності на землю. Це дідичі або власники чи спадкоємці частини майна (heredes vel possessores in parti bonorum), як їх називають у метриках; це також «преподобне панство» (Reverend Domini), яких нерідко йменували «ясновельможними» (Illustrissimi).
Ці роди об’єднувалися між собою, вступаючи в подружні союзи, причому багатші з них, «за консервативною традицією», об’єднували свої маєтки, утворюючи таким чином більші земельні комплекси. У такий спосіб одна гілка роду Креховицьких заволоділа більшою частиною Сваричева (після Єзерських і Сулатицьких), у такий же спосіб Струтин опинився в руках Мазарацьких. На відміну від дідичів, наділи яких були щільно розміщені на некоролівських землях, ті родини, які володіли королівською даровизною і які, завдяки вдалим шлюбам, змогли взяти верх над іншими, справді мали дуже багато моргів, особливо лісових земель; орної землі, втім, мали менше, до того ж складеної з соток наділів. Це явище можна помітити, переглядаючи кадастр Креховицької ґміни 1850 року.
Шляхта, яка першою піддавалась нападам і першою змушена була оборонятися, була звільнена від військової повинності. До нашого часу (тобто, станом на 1924 рік - прим. перекл.) існують усні перекази про чинне тоді звільнення від військової служби, а тому як велику кривду сприйняли вони те, що австрійський уряд почав забирати їх до війська і то відразу на 12 років.
Переважно це була дрібна шляхта, з парою волів, на поганому ґрунті. Оскільки хрестини, похорони і весілля коштували дорого, а доїжджати до парафії було важко через віддаленість і брак доріг, шляхта справляла всі релігійні обряди в місцевих уніатських церквах, збудованих для народу (хлопства), а також для військовополонених; отже це не завжди співпадало з національністю. Польський шляхтич, особливо на королівській даровизні, був і відчував себе поляком, а нерідко такі ж відчуття мав і уніатський священик, який обіймав свою посаду заради заробітку. У [греко-католицькій] церкві був споруджений «шляхетський» вівтар, при якому час від часу він відправляв [католицьку] Святу Літургію і освячував Причастя відповідно до латинського обряду, залишаючи його у скинії (Tabernaculum). Таким чином, шляхта часто приймала Святе Причастя з рук уніатського капелана…