Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Редакція Майстерень (1963)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі


Дякую за участь у обговоренні, шановні колеги, Віко, Серж, Оксано, Юрій :)
Нам, звичайно, потрібно враховувати багато різних факторів. Динамічних факторів. А також і певний елемент гри, що так чи інакше повинен бути, аби ми не надто ускладнювали ситуацію за межами власного "я" :)
Ось саме з цього погляду я і пропоную не віддавати першість ні Заходу, ні Сходу, ні Півночі, ні Півдню (їх не три, а чотири, хоча пальців на руках - п'ять, а богатирів - таки троє :)). Звести всіх на одне перше місце. Цілісність, передусім. :)
Під Сходом стилістично розумію Олександра Бобошка, як Північ - Віктора Круглова, як Південь - Ірину Пиріг, і як Захід - Ганну Осадко

Щодо інших наших цікавих авторів, то нікуди вони, сподіваюся не зникнуть. Як, повідомляє, наприклад Тарас Кремень - кращі сили знаходяться у процесі збирання "Вибраного" поетичного капіталу, що не так просто зробити за відносно короткий час перебування на "Самвидаві".

Можливо висловлю крамольну думку в цьому Храмі Поезії... Ніхто не буде заперечувати в доцільності визначення переможців на основі рейтингових показників, які грунтуються на самобутності автора, оригінальності образів, дотриманні віршових розмірів і мовних правил тощо. Але давайте спробуємо розглянути ще, майже нереальний, критерій - КОМЕРЦІЙНА УСПІШНІСТЬ автора. Давайте не будемо забувати, що кожен, хто пище не "в шухляду", хай навіть підсвідомо, має бажання бути почутим якомога більшим колом читачів (і це не обов`язково виключно автори і редактори "Самвидаву"). Але чи забажають "широкі" маси, особливо в наш час і в нашій державі (правда ще є діаспора), ознайомлюватись з його творчістю? Хто з претендентів може претендувати на "комерційний успіх"? Розумію, що це питання , скоріше, до наших "профі - видавців" Ганни Осадко і ,можливо, Тараса Креміня, проте висловлю свою точку зору , як простого читача. 100% я би придбав книгу, видану у співавторстві Ганною Осадко і Кругловим Віталієм. А чи є серед претендентів автор, який міг би дати "сольний концерт"? Як на мене, такий автор є і ми всі її знаємо... Якщо визначати переможців "ансамблем" - тут нема питань, якщо одного виконавця (чи скоріше виконавицю) - також все зрозуміло (як на мене). Останнє слово за редакторами і я не став би сумніватись в об`єктивності їхніх рейтингів. Ставити високу оцінку "класику" тільки за те , що він "класик"? Вибачте... Давайте опублікуємо "Трактор в полі ДР-ДР-ДР...". І що, відразу ставити 6 балів?

Привіт колеги! Оце жвава дискусія, дістається усім :)
Скромно зауважу, що в цілому на "Самвидаві" маємо справу ще з так званим перехідним процесом, коли явища різноманітних відхилень, їх амплітуда, зміни напряму, абсолютно природні. Але за постійної роботи все нормалізується до законних пропорцій.
І при цьому приємно, що частина поетичного народу нашим, редакторським рейтингам, довіряє. Скажу навіть більше, чим майстерніше пише автор, тим і вища довіра. Воно зрозуміло, що коли редакторів буде більше, і вони матимуть достатньо часу на оцінювання, то і рейтинги стануть більш об'єктивними. І ми йдемо цією дорогою упевнено і твердо, як ішли одні герої Фенімора Купера слідами інших.
Повертаючись до рідних стежин, зауважу, що різні думки - це добре, але фахові - краще. Ось, наприклад, любити Володимира Висоцького зовсім не обов'язково, але заявляти в живому ефірі, що мені не подобається творчість Висоцького, це значить потужно натякати на свій рівень поціновувача - або надто високий, або ж надто низький. Тут потрібна зваженість у висловлюваннях.
У цьому ж дусі і звернення до редакції: "не коректно виставляти на номінацію автора із такою малою кількістю творів. Як там у спорті ? Різновагових спортсменів не зводять у один бій ;) Відповім, якщо мається на увазі сторінка Олександра Бобошка, то вона підкріплена і двома книжечками, які є, наразі, в редакції. Якщо мається на увазі сторінка Тараса Григоровича Шевченка, який за кількістю своїх поезій в цілому значно відстає від багатьох сучасних багатотомних авторів, то тут вже нічого не поробиш.
Про мінімальну кількість поданих творів на конкурс в умовах на сьогоднішній день говориться, що кількість повинна бути обмежена здоровим глуздом. Тут адміністрація, безумовно, недопрацювала і потрібно буде висловитися виразніше.
Утім, моя думка, що представлених на авторських сторінках віршів цілком достатньо для конкурсного порівняльного аналізу, та, звісно, буде краще, якщо їх буде більше.
А хто заважає нашим читачам відкривати сторінки своїх улюблених поетів, наповнювати ці сторінки кращими зразками? :)

Щодо молоді. Хоча за нею і майбутнє, та аж ніяк не нинішнє. :( Це гірка правда життя. До того ж, що молоді про себе б не думали, вони ще не здатні втримувати серйозні вантажі, і сил не достатньо, і конструкцію перекривить. Тому талановитій молоді потрібна допомога і якомога менше пошуків слави.

Так чи інакше, всі думки, які ви оприлюднюєте - цікаві і важливі, щодо емоцій, то їх бажано проявляти акуратніше.

Очікуємо подальшої творчої дискусії наших редакторів. Я так розумію, що особисто я знаходжусь зі своєю позицією в центрі, Тетяна Мельник-Добрушина і Лариса Вировець, ніби як Захід і Схід, Богдан Гордасевич, як Північний Схід, а інші як? Вікторіє, Наталко - поділіться своїми враженнями.

Якщо говорити про враження від поезії номінованих (ймовірних) переможців, то слід наголосити насамперед на творчій оригінальності та інтелектуально-художній індивідуальності кожної конкретної особи. Бобошко Олександр, чиї твори являють, на мою думку, візуалізацію так званого „поетичного абсолюту”, тобто поезії чистої (жанр/вид лірики до уваги не беруться), актуальної у історико-літературному просторі, по праву, посідає найвищу сходинку рейтингової піраміди. Особливо мені така поезія імпонує своєю оголеною природністю, експресивністю процесів як власне творіння, так й існування. Перше враження – раптові епізодичні аналогії з єсенінським стилем: така ж „вибухонебезпечна” експресія вислову, непередбачувана гра гра знаку і символу / образу, небуденність світосприйняття й –відтворення. Що там казати, Поезія очевидна...
Віталія Круглова пам’ятаю з одної Наради молодих літераторів. Ми навіть потрапили до одної секції, якою опікувався Віктор Кордун (пригадуєте, Віталію?). Це була перша моя участь у подібних письменницьких заходах, і тому (це як у психології є поняття явища імпринтингу: перше враження – найяскравіше, найправдивіше і назавжди) я все і всіх так дитинно запам’ятала. Згадую, як ми читали Круглова, як захоплювались його віршами, як Віктор Максимович Кордун надто детально „розбирав” поезії Віталія, здається, був прискіпливим, але зауважив (Боже, я пам’ятаю і це !), що, мовляв, найкраще, найцікавіше і найскладніше варто завжди залишати насамкінець (В.Круглова ми „розглядали” останнім). Іще пам’ятаю, що мені не лишилось жодної книжечки з автографом автора, а так хотілось мати в домашній бібліотеці дійсно вартісну, глибинну, мудру сучасну українську поезію...
Жіноча половина – Ганна Осадко та Ірина Пиріг – хвилює жіночістю (і жіночністю) високохудожнього „ліросповідання”. Нашу літературу останнім часом модно поділяти на чоловічу й жіночу. Гадаю, що творчість цих двох поеток – яскравий і незаперечний приклад того, що так трепетно і первісно-неповторно відчувати світ, як жінка, часом не може відчути і сам винуватець нашого існування. Хоча мені в цьому сезоні більше до душі творчість чоловіків – О. Бобошка та В.Круглова: їх вірші – як вбиті священні цвяхи в Храм української поезії сьогодення (даруйте за „східне” порівняння), коли нічого зайвого немає, сама лише істина.
Серед інших учасників конкурсу хочеться відзначити також поезію Тараса Кременя. Зізнаюсь чесно: такої правдивої інтимної лірики (та ще й у майстерному обрамленні пейзажних замальовок), виконаної, здається, на одному диханні, не чула давно. Ця поезія душевна і духовна, це розмова Слова безпосередньо із душею реципієнта. Тому, як на мене, така творчість не варта розлогих коментарів...

Лишилося тільки прочитати молитву і сказати "амінь". І, звичайно, зняти з хреста Бобошка:))) (то не в образу буде сказано автору)

Однак. Мушу зауважити, що іноді забуваємо предмет нашої полеміки. Мова не йде про те, що у когось із "чотирьох" поезія, а у когось "не-поезія". Якби питання було у цьому, то і четвірки як такої не було.

У нас є конкурс. Є автори. Декого я пам*ятаю ще з листопада 2005 року. Кожна авторська сторінка - це не просто мертве зібрання творів, це творча лабраторія, де: зникають, оновлюються, перевтілюються, редагуються тексти. Отже, можна спостерігати за атором, за процем його творчого шляху.
Наступне. Мабуть всім добре відомий закон єдності форми та змісту. А конкурс - це і є жорстке поєднання даного закону. Перепрошую, але я відмовляюсь оцінювати Олександра за кількома творами (коли ми починали цю дискусію, бачила на сторінці автора тільки 8 творів).

Проблема в іншому: ми не даємо автору розкрити, представити себе таким, яким він є насправді. До цього часу я бачу тільки те, яким його малюють наші шановні редактори. Цей автор набагато сильніший, ніж ті солоденькі епітети, якими його безперестанку нагороджують. Я волію, аби він сам про себе сказав (поезією, звісно). І його голос буде набагато переконливішим. Але для цього не потрібно поспішати і "втискувати" його у теперішнє визначення.

Володимире, маю запитання. А скільки часу тривали минулі перегони, 2006-го року?.. Здається рік. Чи не так?

Якщо ми зібрались оцінювати людей за кількістю книг, то треба змінювати правила конкурсу. І тоді буде все чітко: кількість творв 3-5. І мороки буде менше, і вагань - обмаль.

Володимире, а за яку ви будете голосувати арифметичну середину?! Я бачу ще двох кандидатів. Це Петро Паливода та Тарас Кремінь.

Якщо ми всі за чесні перегони, то не варто їх припиняти саме тепер...



Усім гарного настрою,- зима, снігові гірки, гра в короля гори. Зрозуміло, що короля гори в природі не існує. Та й смішно було би стовбичити посеред снігової рівнини... Краще постійно бути в теплі, в комфорті. А значить підбиваємо сальдо (бульдо).
Я тут, на аркушику вирішив скласти табличку, хто з редакторів кого і в якому порядку (ймовірно) називав. Беру чотирьох найбільш згадуваних авторів ( вони ж і перші номери рейтингів конкурсу на момент закриття) і навпроти їх імен пишу той порядковий номер, який кожен редактор, як я це зрозумів, у своїх коментарях претендентам надав. Поправте мен, якщо помиляюсь.
Попередньо зазначу, що давно визріла необхідність нагороджувати хоча би одного автора із рубрики "Критика-аналітика". І це зовсім не підступний реверанс у бік Тетяни Мельник-Добрушиної, яка любязно погодилася допомогти організувати роботу цієї рубрики, це усвідомлена адміністрацією необхідність. :)
Отож:    Мельник  Дикий  Білецька  Вировець  
І.Пиріг    3  2  2  1  = 8
О.Бобошко  4  1  1  1  =7
Г.Осадко   2  4  2  2  =10
В.Круглов    1  3  1  3  =8

Тобто, у кого мінімальна кількість балів, той ближче до першого місця.
Але є ще погляди пані Вікторії Осташ, і мої. Останні, напевно, трохи нагадують Джокер?
Не думаю, що так. Швидше Джокера нагададують погляди шановного Жоржа. Як можна було Ганну Осадко записати таким чином? З цим я ніяк не погоджуюсь.
Але, як би там не було, результати вельми близькі. Якби не Жоржева "4", попереду могла би бути Ганна, або Віктор.
Утім, чекаємо до ранку, і якщо не буде коментаря від шановної Вікторії, я підведу підсумки. :)
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   168