Так-так (кумекає не тіко пулємйот, але й бахуриска чєсом).
Клюб гудів так, ніби хтів сходити... та не було де. Де той механьо, ку.ва?!
Як то фест плівка крутисі, та не водразу людиска петрають. Ви так си подумали, же то кіно на тім шось трафило. Не нинька. Допуки бабі Рузі дід Шмагало робив штучне помпковане диханє через руре випендовов, бахурі помінєли пльонки.
Єдна була провженнєм епопеї "3-ьох мґновеній – Коли вражий льотчик не здаєсі!", а друга "Єволюція Жавтнєвая Большая" (без мгновеній, але з картавим – то папан їхній такий). Поїхала синхронка двох проєкторів.
Іде засіданє Беременого Правітєльства у Клюбі Бази. Всі гулєють навколо і по головам міністрів. Німа сцена - міністри придивляютьсі, як Микола Зграбний мацає Доську на коліні міністра Войни, а той робит міну, же справа мокра і тоди із його голови вилазит барабан, по якому лупит Місько Здертий.
"Большевікі... раз-два-три-чотири, ми всі разом пили. опа-опа... переворот... ми, чотири пияки..." - на міністра праці на голові стіл, а на ньому банька з квітков і флєшка з-під "Пєної Вишеньки".
Міністр Порєдку (лисуватий і теньґий) натєгує на носа окулєри і вдивлєєсі пильно на Мариськин вогирок, який вона облизує на кінчику мешта міністра Цноти.
Прємо на столі другий стіл, а за ним Бере-та, До-ро-та, А-не-та.
Міністр Поредку зачитує писульку прємо з носа До-ро-ти, який вона давит і колупає.
"Дивітьсі дівки...Надо арєстовать...козу з носа....і прідушіть..."
Міністри підтакують і махають у бік Гриціяна,
котрий зо сцени тєгне як бомба затєжної дії караоке на пісню "Дарма я наївсі цибулі".
Зєньо чистит зуба гарматою "Аврори", підоймаєтьсі з крісла і виходит за Клюб до хліва, там вже поміж кур на патику сидит зо завєзанов мордов Лєнін і єднов руков тримає зуба, а другов підоймає ліве крило і общупуєсі на бруденшафт зо сусідньов курков. Зєньо починає поливати отряди повстанців і чути, я лупит дощ по куртках комісарів. Тіло зєнітчіка, передригнувшись з насолоди, хитаєтьсі разом з броньовиком. Він позіхає, плює Лєніну у воко і плентаєтьсі поміж хвиль Нєви та штовхає лобом "Аврору" назад до Клюбу. Там теперка всіх обмацують при вході Ворошиловські стрільці у яких на штиках крутєтьсі пропелєри направлені у бік кепки Лєніна, у якого на голові крім неї їде чотироствольна сіялка та місить дух пролєтаріяти.
"Баришня – ето Смольний? ...дзінь-дзінь-дзінь-йох-тох-тох-а-я-я-я-йох-тох-тох... Позовітє, пожалуйста... що із Тобою – дзінь-дзінь-дзінь-йох-тох-тох-а-я-я-я-йох-тох-тох..."
Ой, де той механьо – Зоська на п`єтім місяці ше раз у тяж зашла.

Котилося літо у розбитій від старости та процьхнутій гноєм фірі. Гупнуло на задок сонце. Субота... І ніч зависла над селом у місячім сяйві. Воно вело до льоху баби Рузі тоненькою змійкою підзеленькуватого кольору. Доки є те місячне сяйво - доти і змійка в`ється. Так, же хлопи надвечір змійок вудять, бахурі бавлєтьсі на бомбетлях, а всі, хто любит культурно відпічнути, йдут до клюбу.
Нинька там кіно. Наріл си сходит колєйков, як панчоха на пущенім вочку. На брамці Воксана Файна роздає бльочки. У Міська Попертого морда зализана, що аж блищит (тіко тєжко сказати як "шо" і як "у кого"). З тилу споднів стирчит б-лохогін. Єден бік вже ма зубців через єден, а другий цілий, бо вуса у Міська ше не виросли. А там дівки скубочуть зернєта і культурно попльовують через плече. Хлопаки ще не веселі, але знають, же баба Рузя нігди їх сумними не полише.
Молодєта пхаютьсі на ґальорку, жеби помнєцькатись. А фустинки в цвіточках си пхают допереду, бо не кожна вокуляри взєла. Ой, набилосі людисок – нема де бомка пустити. Пішла хроніка. Ну, чого? Не у хроніка ж пішла, а пішла хроніка – світле майбунє, схоже на літо, але без фіри.
Прокрутився й час для фільми, субтитри показували на мігах, шо час помінєти покришки кінострічки. І тут кіномеханік Василь Квазіморда, перехиливши колєний бокал бурачанки і пропікірувавши головов 1 м 23 см, приземливсі достойно і праведно на перекинуту миску з-під зупи і засьорбнувши носом два макарони, прикинувсі небіжчиком другої групи інвалідности, але без інвалідної хусьтавки.
До кубрика механіка заскочили двоє бахурів з кугутиками, вони то свистали у задки їм, то витирали об механіка свої сунь-далі від курєчок. Зобачивши першу ліпшу покришку, встромили її до апарата – то си виявилa індійська драма "Для чого, Раджі, тобі Капур?"
До другої апарати поруч вони встромили частину другу "Коли вражий льотчик не здаєсі! 2" . Обидва апарати увімкнули сі синхронно...
Почалось все з перемішки підтанцьовуючих індусів і діалога (колєги льотчика Валіка Кардана) Зеня Збитка зо своїм псом Сірком. Зеньо на дежурці Повітяної Бази кличе через коридор Сірка, а індуси танцюють, екзотично дригаючись коло нього. Hазустріч коридором біжить слонь, а за ним Сірко з кобасов у писку. Звук теж наклався, наче в сподні: "Сірко..Джімі-джімі..морда..ачі-ачі..." - Зеньо тримає у руці тріпачку від мух і лупит нею по бивнях слона, слон падає на Сірка, і заплаканий з горя псиско бере го на руки і відносит разом із заплаканими індусами за блакитний небокрай, який знаходиться десь в спіжарці.
"Ето ти убіл ...Мою ковбасу...я нікоґда не вийду за Тєбя...курв...мать". Починаєтьсі бійка між ідусами (не пойнятно, хто є хто), воден постріл і три слони додолу, падають всюди - хто викидаєтьсі з вишки, хто з берега в річку, а хто зазнає мутації - бо голова його, а замість решти – пропелєр "ЯК"а. Зеньо лапає індусів з річки кукурудзяними паличками і запихає по єдному собі до писка. Показують кадри бою Валіка Кардана з впертим протівніком...
Ну, там всьо по-німецьки: "Ziel unter, beginnen mit der Handlung. Die Tankstelle, angreifen! drei, zwo, eins, Bomben los!", а індуси по небу сажають рис і сапками легенько розкручують пропелєри. Протівнік, не втримавшись від скачки на хвості коняки Раджі, підпалює собі свій зі словами "Вернісь, у нас будет ре..ееееееууууууаааабах!!!!" Раджа, обернувшись, видит насуплений лоб Валіка, вони зустрічаюся носами і зачинают обнюхувати одне одного на бруден...того. Видко, же кабіна димит, і якась жінка миє собі голову на крилі, обливаючи коси полум`ям. З кабіни вилізає закашляний Валік і скаче прямо у глечик з-під молока.
Показують знову Базу на фоні поліцейського участку в ПенДжабі. Вбігає Зенін колєга по вахті Петро Кнедлик, а за ним обмотані полотєнцами поліцаї з палками. Скрізь них - як з фільмів про духів проривається Комісар Гриць Буцім і знову все на купу: "Держі Его...Сірко, я тобі посц...ето не он ето...мої шлюбні мешта..."
Сірко, мудро оцінивши обстанівку, залазит в ідуську кнайпу і бавиться там з мертвою головою застріленого поліцейського, в якого з писка стирчит кавал ковбаси, котрий перед смертю не встиг лигнути. Раджі падає на коліна "Отец...Сірко віддай...мой последній...вогирок хоч. Я тебя ... вб`ю заразо ти..." - Раджі плаче, встромивши голову до Сіркової д.пи. Він бере на руки поліцая, і Сірко вивозить їх на поверхню проритого ним запасного виходу. Всі індуси довго плачуть і здоймають шапки до Сіркової ду-и, котра промовляє голосом Раджі:"Он бил моім..ПРПРПР(Сіркова ду-а)...і остался такім...ПРПРПРП..." і починаєсі сумна пісня на хінді з лемківським діалектом. Прибігає вся База, приземляєсі на мертву голову поліцая Валік... і всі дружно (тримаючись своїх носів і замонтанених полотенец індусів) кричать Сіркови: "Ну, Ти й набзд.., Раджі."
Плівка рветься. Публіка падає...

Наше село якось втиснулосі межи ше двох – Похмилівков та Невтидверами. Назвати його живописним мона, коби то врахувати, же будувалосі воно направду живо, так живо, жи й описати не годен. Є у нас возеро – Гнилі Мочарі називаєсі. Довкола Мочарів си крутит річка Викрутка.
Йой, тежко приходила до нас "совєтська власть". Тіко-но підносиласі, так водразу й падала. Кіко люду позароблєло тутка собі окрім трудоднів грижі! Та з часом вотворили ту колгосп і назвали єго "Шлях Камунізму". Ше й дотеперка висит, як дерті гачі, перед в`їздом табличка. Але бахурі тоті батєри – виправили "х" на "к", то наразі все відповідає дійсности.
Було би вцалі зле, коби не стратегічна льокація нашого місця. Тому ше за "совітів" було збудовано тутка Льотничу Базу з летовищем, яке ми обізвали "летнижче"м. Чули-сти про Зеня? Він камандір тої самої Бази. Часи помінєлисі і жеби не дати дуба, База задіяна у різних військово-комерційних проєктах.
Зеньо мешкає біля Діда Врунька, котрий не поділив сотку з Петром Кволим. Там і Пелехата мешкає, а далі – голова сільради, Місько Прамовписок. Є у камандіра друг на чтерих лапах, звати його Сірко. На отих лапах бідаця кульгавить, але вірний – від огона до востатного, вибитого кірзою, зуба.
Теперка ніч. То після Клюбного Кіна, де показували "Матрицю", Зеньо випуцовав на завтра військові чоботиска, хильнув "лікарства на сон" і захропів...
І вотово, снитьсі єму, же попав у світ паралельно протилежний – усе, як у зворотньому кіно, але повільно якось - на гамульцях – і події... і суть ("ц" після "с" нема – прошу читати уважно).
Дивитьсі – а в його кріслі Зєнітної Установки сидит він сам і самольот з диму і вогню совєцькій підоймаєсі "!!хххууууб, аааааа, аеееее" та починає хвостом наперед летіти, всі гільзи заскакують до середини і натєгують, як панчохи, кулі. Звуки від зєнітки такі "!фффут-ффффут-фффут" і все гарненько складаєсі до ящика. Завгосп, Василь Капец, кричит: "!вапоП" і виповкує з морди кавалок кубаси та суне го до писка Сіркови. Сірко біжит передом до заду та пхає кубасу до льодівки. Гвинтокрилий літун, Кнедлик, починає проявлятись, як з туману,!"ааадрооом, ооокррііС", вбираючи у себе весь дим та випукуючи його назад у сигару і та росне, росне, росне та запаковиваєсі до цельофани.
Мирон Впертий випльовує піввідра молока у слоїк (3л) і назад, до Пелехатиної корови на коліна, молоко си всмоктує у дійки, корова кричит "!уууМ-уууМ", випльовує траву, трава зачинає рости.
Дід Гілько кричит "!!!!аааврруК" та вискакує, як професійний медитуючий йога з купи гною на фіру, за ним летит прямо до рота папіроса "Верховина", а батіг до лівої руки, отряхаючись по дорозі з гною.
Геньо Варґа чіплєє рибу на гачки, закидує і витягає робаків. Батраки бігают по кукурдзяному полю, чіпляючи назад качани і заскакуют до тачанки, коні задками везут їх на поле кориди, де вони оживлєют бика і висмикуют по-одному шпаги – то з матадора, то з бика. А потім Клюб, музика, Гриціан вилітає задом з естрадного барабану, же на сцені, і летит на стіл, же збоку, викрикуючи: "!ууунаабааараааб оооп ііінем ааА". Засовує кінчик вогирка в писок і як факір витєгує ше два звідтам, вливаючи час до часу мутну рідину до граньоного стакани...
Во, Зеньо ледво вискакує звідтам і "матриться"... Ну, тра ж було такий цуд на ніч на воко брати?

Була то середина 80-тих. Гримнув чєс "пєрєстойкі". Наше село здавалось ніби приклєєнем медичним чимсь до Бази. Там всьо крутилосі, як відірваний пропєлєр гвинтокрила по пасіці Діда Гілька. От і про різні проблєми зачили людиска говорити не з-під лоба, а в лоб. Ось і наш камандір теж перебудовувасі, але «працес пашол» з низів, позаяк верхи могли і звйоздочку не то шо не дати, а й відорвати, як гнилого зуба іржавими обценьками. Профрував, як кодло голубів.
Суботник. Зеньо здецидовавсі вперше, застосувавши силу критики, обговорити – як перейшло «мєропріятіє» – чи в мєру пріятно? Хрипнув гучнобалакач, продзвенівши перед промовою, жи дерла вухо на німецкий хрест:
- Кх-кх. Хм. Я вотово, вніманіє, вніманіє, о! (сподобалось певне, бо усміхнувся сам до себе)
Читаю звіт про Суботник, але руки сі трясут, буцім день з отбойним молотком на фестівалі юних талантів лезбінку витанцьовував. Вибачєюсь. Стараюсь ввійти у резонанс махами голови у відповідність ду-па-перу (нічого з країнов Перу і задком спільного немає), але всьо нагадує молитву біля Стіни, ну, як її – Реву в Єрусалимі (листок вібрує, голова доганєє).
- То, же Гриця Буцім не було з нами – то ніц. У нього сєкретна місія – він троха поважно, троха впідскок зо шмайсером, пішов зніматися у совітське кіно (часи такі – кожен гріш зара тра) – роля вимагає косити під Мересьєва і повзти рачки від смт. Кривосуки до Радехівського Воєнкомату. Але так як вся здіймальна група в дубель п`яна, то наразі праця полягає в посиленому вивченні коливно-хитального руху з точкою опори ніжки "табуретка-зємля". Поки тії артиста прийдут до тєми, то сі сніг стопит, ну, а нам того й тра, бо йнакше си належит по сценарію чікі-чікі (обтинанє-обрізаніє) нижче паска робити, а так нехай ті німаки перше го найдут (нам головне, жеби за аренду голови капало канкрєтно). (задумавсі, мало не заснув)
- Во, шо я то казов? А… (шкобає себе по ду-і)
Суботник пройшов у стилі "разброда і шатанія".
- Хто казов вам, шалапаї, в музеї Революції на броньовик свастику домальовувати? А шо з Лєніним зробилисти? Тож була Панорама про Лєніна Суботник, а не ваш. Нашо було бревно у нього виривати і замінєти його на пустий 10-ти літровий бутель від самогони? Ше й флєшку з-під «Тархуна» до кепки приштуцовувати з трубков прамо в писок! Нашо було здіймати з него маринарку і мешти та надівати лапті з камплєктом брігадіра механізатора без руля? Нафіга було йому фінгал на лобі ставити, спилений з бугая Буйного ріг приклєювати на потилицю? Це шо, чорнобильський циклопа вам – чи ге-ге- (пчихає) гемон? Дєкую. Холєра той нашморк (Дує носа, як до рури)! Ніс помадою вишмаруваний, а з-під пахи журнал Плєбоя встромлений. Хто йому в ширінку кубинську сигару втулив у презервативі? Хто поправив лозунг "Ми не раби – раби не ми!" на " Ми не раби – рабині ми!"? А єнший лозунг – хто слово "гегемон" на "бегемот" замінив? Ну, прибрали, то прибрали... З панорами тіко Лєнін добре же лишився. Де Сталіна ділисьти, батяри? То ж анти-кваріат!
Зеньо забуває вимкнути мікрофону, тому відлеглий репортаж уривками іде на всю Базу, бо на дєжурну вишку повзе незрозуміле щось:
- А шо я Вам казов, не курити сухий спірт, настоєний на апсценті?
- Негайно несіт Сталіна (руки на місці?), видите – стадо не дуже мирно настроєних пенсіонерів розхитує вишку поступово несиметричними рухами у такт реміксу "Інтернаціоналу" і "Рузі-бузі дай", стрибаючи на рискалєх!
- Мене тяготіння на землю просит, але у них зуби вставні й жалізні, ще й клацают.
Тут чути щирі прагнення Зеня: "Tікай Сірко, тікай, як добре потиснусь, то прикрию!" (добре тиснеться – прикриває – летять матюки та інший непотреб – вставні щелепи збиваються з такту і вибивають че-чьотку).
- Кнедлик, то не Горбачов на стенді, то електромонтьор Стьопа Голуб... бачите п`ятно? – То від потуги закручування жарівок головов (а вчора єдна попалась без скафандра – то його так і закосило).
- Матко Бозка, то-то все шо позостало з мого льокатора запасів етилу протівніка методом продуву? Розберусь, як не зб`ють на квасне ябко.
- Пам`ятник тащіт, тащіт, говорю – а не тащіться з його фуражки... то так має бути, та не малюйте ж йому крижиків... вуса нашо брити?
- Беріт гирю, шо за хлівом і пиляйте лобзіком, шоби іскра пішла – приготуємо шось, бо не весь час же уху… їсти.
Чути, як Зеньо набирає нумер (трах-тах-тах-тах, трах-тах-тах...)
- Альо, Кнедлик наблю-блю-дадаю Вас.
В льорнеті писок недовольного красноармійця.
- Дивлюсь я, де Кнедлик, і думу гадаю, шо то за холєру на шлєках він пхає. Кнедюля – дивисі, не вкинь Сталіна собі на ногу, бо у нас на Базі 50-го розтоптаного не завозят – кажут, же тіко для кловунів.
- Скоріше би. Пенсіонери звіріют – поздоймали щелепи і крутєт ними гайки. (кидає трубу до підлоги).
- І чого би то я зєнітку, бабуля, солярков мастив? Га? Вона ж не горит... альо, бійтисі Бога... я вам за те... за те... карочє – вам коли-небудь хтось скопував город протівотанковов гранатов??? Та не дєкуйте, нема наразі за шо... тіко би хлів потім з виходку не здоймати...
- Дед, а, дідуля, лапай лімонку і лічи до 10-ть – то зобачиш то, шо я, а то і вище...
- Нє стареють душой партізани... і нє здаються теж, до речі. Спокійно, селяни, – зємля зара попливйот. Нєа, не злізу... на дєжурці я... поняв – коник-горбунок тобі арахісом по ягодиці.
Лохорадочно набирає другий нумер:
- Альо, Місько, то не ти на стенді про Чевоноармійців Котовському і його коневі яйці, шо з минулої Паски, понаклєював? Я тємлю, шо то сюр-сюр-рреалізм, але нафіг було плякат чіплєти зі словами Висоцького "Ох, где ж бил я вчера... Не пріпомню, ні..." А тоди так нецензурно "как как как".
- А для чого було Чапаєву і його коньови голови переставлєти місцєма? Червоноармійцям замість штиків – граблі і вила, ше одному паяльну лампу замість будьонівки прив`язали і написали –"Перший Вогнеоприскувач – Петро Паливода".
- А з Анкою шо зробилисти? - не стояла вона на тім стенді раком обернена до корита з кукурудзяними палочками і з лопастями, прикрученими до сідниці... я Вам дам праобраз Карлсона... і чого це до неї взвод красноармєйців на карачках чимчикує – це ж ті самі жовніри, шо були на іншому стенді – про ранєних на полі Куліковому, як я си не милю...
- Я вам дам свиней привєзувати до крісел, де засіданє Ставки...
- Ну, всьо, одна надія – як вишка впаде, то хоч би не на виходок. Прощайте, хлопці. Амінь.
Знову виторохкує нумер:
- Ви там тіко кіп`ятком не тово, там у Вашому керунку біжит напівдика гурма зі слоїками соляри, дуже забита та поколінчасто-грижата. Я там троха лімонками жонглював, то єдна так вгатила в ящік зі цьвоками, шо наші ветірани залишились без біноклів на носах і всі си поробили як йожіки, котрі ніби тіко-но з абразури Матросова стєгували – так шо біжуть на запах.
- Совітую падати на землю та імітувати Сірка, за єдно може й накормлят, тіко Ви ногу на Сталіна не закидуйте, бо нафаршируют дустом.
- Можете так само імітувати музейний експонат "Ленін в шалаші спилює Сталіну ногті лобзіком", або "Нє пойманий собака нє Сталін!" (не памнєтаю тіко, де коми ставити), "Сталін посилає пролетаріат і пролетаріат, упираючись, устроює БАМ (Браство Анонімних Мазохістів)".
- Кароче, всім атбой. I ні звука... і чого це мене від сушені сушит?

Притренькавсі день, обходєчи дорожні ями, як Петро Грець свою тещу. Коли Божі свєта – то п`ємо після церкви, а коли народні – то кожен день.
Га-не-га, але нинька народне свєто, і чєс парадуватисі. А же би всьо було так, як у людей - то тра робити всьо так, як кажут. Інструкція по проведенню паради застрєгла у планшеті носили штабу Міська Фйортки, а той скочив у гречку не дійшовши дві хати до Бази.
Шо робити? Значит камандіри хочут жеби ми то самі допетрали. Ну шо, підготовка пройшла, як то кажут "без керовніци" – і то файно, бо демократично.
Завезли соляри – увімкнувся ґенератор, а за ним пелєнґатор, а за ним цілева нишпорка, а за нею запрацювала підпільна фабрика міцно-підігріваючих напоїв (цукор і дріжджі мінєли на шкірки сибірьських котів, привезених з Молдови (як придаток до партії вина "Трійло 1") у колишнім радгоспі "Шляк Камунізму")), деґустацію проводили хором – хором і хоріли на рано.
Кароче, у нас людиска – майстри справи! Змайструвалисьмо трибуну з похоронного ЗиЛ(а) – ну, на ній ми небіжчиків возимо і гній чєсом. Кіномеханік переробив воден з "камєр проводу цілі" на телєкамеру (вишка вже була). Зеньо взєв на себе гріх вести передачу "наживо" прємо з паради.
Як то си належит, перед парадов троха взєли на груди і си загріли... Телєвізори ввімкнули тіко ті, хто вже не міг пройтисі головнов вулицев села. Решта вишикуваласі на ходу. Оператор камери, той самий кіно-механік, заснув, але камера видавала сигнал. На трибуні все трибунальне начальство і дослужені вособи вособливо весело сьорбали грахвінами віно і сиву з горя водичку і наводили фокус на все, шо побілє трибуни.
Захрипів балакомовец – пішла музика пропагандистського характеру: "Розпрягайте, хлопці, коні...".
Колона трударів хвацько рушила у такт помахів рук з трибуни. Почався членороздільний репортаж з місцє трафунку паради.

- Дорогі кулєги, кулєжанки... ну і решта! Нинька наша парада, дєкувати Богу, почаласі (сьорбає прамо з графіна і втирає писок перед вогирком – хрум!).

- Ну, ідіт вже, чо сталисти (забув вимкнути мікрофон)?

- У перших шеренгах (прошу читати так як є, а не "ширінках") ідут наші пердовики... йой, тримайте Василє, бо зара впаде, ну, не видите, же хлоп… перехвилювавсі і прийнєв... перед телевізією... Це наша гордість і надія (підморгує доярці Надії Набитій). Вони всі зароблєють тежко на Радехівському М`ясокомбінаті "Бичі Роги і ратиці Радехова".
Шеренга пройшлась, як на бал-маскараді вікінгів і вікінгинь.

- Тепер вже гойдаютьсі мужні мужі і мужихи з панчухової фабрики "Добрі на литки нитки".

- Приходєт телеґрами від всіх трудєщих нашого краю. Ось і водна з них – нас чує Данєцк – вуглекопи кидають кирки – їм остопі...ило "лупати цю скалу", уже сміються правими зубами і скрегочуть лівим – решту з`їли алігархи.

- А ось наші славні свиноматки... ведіт акуратно – трибуну загадют... все їм сі прибавлєє. Не знаю, кіко, але видко, же теньґі.

- Онде наше майбутнє... викинь цигарку з писка... я ти дам зара "Подависі".. яким боком плякату несеш?.. Що за переноска у слові "рахуй"?..

- От їде символ праці робітник і селянка у цікавій позиції, кампазіція якої зовсім не похожа на "Мосфільм". Вона ніби серпом по колоскам, а він ніби зозаду молотом по долоту. Непонятно, але вражає. Прамо сюр і реалізм.

- Видко вже комбайн "Нива"... ним ми, хіх, макову соломку збираємо і за горівков їздимо... і трактор, за назвою якого утворилась цала держава – "Білорусь".

- Ось і решта... хто як... хто на чім... Не смійсі так водверто, Штефане, – зубів нема – стид на телєвізію давати... А ти шо? Не шкірсі! Прамо ювелірний магазин, а не зуби...
Ну, куди прийшов у кухвайці і в кирзаках по коліна в гною... Бабо Ганьо, то тра прапорцєма махати і чвітками, а не ціпком у бік трибуни... Не сідайте більше десяти на фіру – розвалисі в дідьчу маму, чим потім боєгруз і пільотів до бойових машин підвозити?

- У небі з`явлеєсі наша неперевершна авіяція...

Тут репортаж перериваєсі – п`яний пільота, який летів на поле розкидати гній, натискає кнопку відкуркованє шлюзів... і все удобрєніє рясно поливає ходу та трибуну. Тоє бомбованє спричинєє раптову й хаотичну міграцію люду...
Тіко Зеньовий Сірко троха примруживсі перед камеров, як показав врешті свою морду... бо цалий час камера була наведена на його... знаєте шо?

База,
Клюб Недобитих Летунів. Тчк.
Докладна на накладну (наклав добре)!
Пане Ґенарале, Копко
(той шо на бригадира Курдупляка з Бройлівки похож, тіко в того воден вус сіпає, коли кубіта путня путню несе – а у Вас водразу обидва накручені на 12ту годину по обіді).
Наша миролюбива ВЧ, разом із т.д. та т.п., успешно провела демонстрацію сили у місцевім шинко-барі з обтягчаючими макітри і жолудки обстаятєльствами. Усе було спочатку так файно приурочено до празднуванія Дня Голодних Мас ( Голі Ду-и всі до купи = пролєтарі і косарі всіх кому вже лєнь, або Ленін на вухо стрикоче Крупській водним кроком допереду і двома з реверансіком дозаду).
Кароче, папан, інструкції по проведєнію не достали, бо у Вашого св`язного кулко сі спустило якраз коло хати Євдохи Кривозуб, і той у неї напив сі столярного клєю і прилип ним до грудей Євдохи, а вона мала іти здавати молоко, то нічого не вийшло, тіко ввійшло.
Але то ше ніц. Зобрали ми всіх, хто ше єко-тако тримавсі по свєтах і стрілєв вочима у бік побудови свєтлого майбутнього, у Магазині Лікеро-Горілчаних Виробів -"У Баби Рузі - дай рузі/бузі" і розпочалисьмо просвітлять орлів і орелок, воронів і воронок, верблюдів і вербля.ей, мухок і муху.в докладом про те, як було би файно, коби пролетарі та косарі гет усіх країн вставали, як мій Сірко - "гнані і голодні". Від докладу у людисок почавсі сушняк, і головний куркуль дід Онуфрій Жебизнав побіг розкуркулювати сам себе на дві каністри бурачанки. Я якось полічив усмішки наших ветеранов, получилось: 1 кг жаліза, 100 г золота, горнє порцеляни, три середньо-статистичні зуби і 47 самозаводних щелеп.
Замість паради устроїли хоровод. Оркестра грав "Хустинку", зашмальцьовані механіки лобузали губоскатами безстидних доєрок, а пільоти шо не раз смикали себе за парашютні шлєки і, пританцьовуючи у такт, збивали з підкидами догори коров`яки. Потім падали на пишні груди радісток, прицьомкуючи усе, шо виділи і годні були сєгнути, як учив великий Морзе.
Зо стайни, же коло клюбу, вибігали Мариська Конопелька в одних райтузах, а за нею упристриб Петро Пом`ятий – тіко в одних галіфе і пільотці, а за ними з кувалдов гнавсі Мариськин тато від першого браку і мама від другого зі серпом - всі дружно і весело пихтіли і вдавали паровоз, шо дає задній хід.
Ну, потім з`явилася бурачанка, і народу попустило... Музика пішла невпопад: той, шо на бубні грав, почав валити по писку трамбоністу, а той дувсі, як жаба, і бринькав губами по цимбалах. Потім все пішло в дію і почалось "Льодове побоїще" (тіко без льоду). Варги складалисі, як баяни. Хведір Цьомко рахував вибитими зубами, кіко струн залишилось на бандурі. З балалайки зробили ноцника, бо пиво страшні просилосі на вилив. Пам`єтаєте той, як єго - фільм про Брусліка, де він махав ратицями - так ніфіга ту такого не було, бо всі собі уподобали стиль п`єного і кожен раз, коли нога йшла в рукопашну, то центр прітяженія перемагав.
Після цього я втратив орієнтир і забравсі під трибуну на заслужений відпочинок, так же наблюденіє було уривками, але пристойним.
Пане Ґенерале Копко, мені сі сторінка скінчила на туалєтній бумазі, а до Бази 3 км – як доберусі – то допишу...
Дайте я Вас поцьомкаю, пане Ґенерале, на востаток,
Вас подчіньонний Зеньо Збиток!
(... твою мать, Сірко – я ти підітрусі дуп-в по моїм рапорті, кур-а!)

(тізуля)
Головна дорога простувала під кутом дещо нижчим за розбавлений на третину процент в оковитій і ховала хвоста у спалений ніцневидою парк, а її патлатий чуб полоскавсі під мостом у засохлій, як ребра вудженої на сонці риби, річці. Її по-народному кликали Кривосуки.
Пришелепкуватий вечір, п`яніючий від налитого по самі дахи літа, повз по Старих Гачах, мов дільничий Стефко Хляп після колєйної задурнєчки у чайній "Гаряче у Гачах". Рачкуючи попри паркан, хлоп випльовув матюки разом з приторним присмаком пережованої хвої для забиття запаху триметрового перегару. Він став востатною потіхою для зграйки дітлахів, котра, як ті воробці, цвіркала довкола него і хтіла здоймити з охоронцє порєдку надіту задком-до-переду фуру жеби той вкурвивсі і зачєв ганєти їх, мов капуста смородом по споднях.
– Вуйку Стефку, де сі дів ваш патик? Дайте кашкета поносити! Де ви ту видите копійки? Шо, напудились ти когута? Вуйку зойдіт з лодки – ту плитко! До вашої брами ше тра три рази рів підлєти! – ціпкотіли бахурі, налітаючи на загикане сотворіння.
– Ой, я ті за-а-а-ра як витєну пукавку, нензи! Курва, бахуриска, зовтра, курде, будете в мене поливку на пляцки жукам короладським з виходку путнями носити! – здавалося же дітиска зарядили `го якзика-кулемета нескінченнов стрічков сліпих патронів. Було тіко вогню з них і диму же між цим всім губивсі зланцюгований дзяв сірко-бровко-рексо-будних, позапарканих перекличок.
Десь зо середини паркового писку почулось пило-подібне торохкотіння біциклєти, із моя-хата-крайніх халуп почалась гавкотна перестрілка. Нарешті той беззубий писок, мов у сповільненому кіно, виплюнув вмістиме. І воно почало рости, набираючи сили бримкання та яво-колясково-приторочених обрисів. Над рогами керовниці у шкіряній куртці часів бунту п`яних та знедолених комісарів гепцалась запорошена постать. На макітру був приштукований хелмет, ніби тіко но знятий з дохлого вояки вермахту, а дивийла – опоясувалисі вокулєрами для спуску на штахетах з гуцульских гір. Руки моцно трималисі за роги і біциклєті ніц не залишалосі до роботи аніж котитисі туди, де того волів загепцьований каркоїзд.
Жалізний кінь дофиркавсі до місця падіння влади і бахурня розфуркалась хто-де-куди. Засвітилися п`ятки, залишаючи за собов порох та хіхоту надщерблених бузь. Часу на тишу не було, бо тіко но заглох мотор, як з-за парканів виділивсі песячий хор.
Стефкова голова спромогласі кинути воко на спаса. Той продовжував сидіти, але встиг притупнути на куряву, ніби хтів впевнитись чи то чєсом не вхід до криївки.
– Куме, най ті холєра, де вже ти так нацмокавсі? Ну ні дня у Гачах без курдебалєти! Вдома зара Мариська хороводи водит, скоро знов певні чуже яйко знесе, а хто півень – піди відшпортай теперка, мля. Зате, хто козел, то я точно забацав. Нє, ти не козел, Стефцю, ти – Хляп. Все у тебе розхляпане – від башки і до ґвіздка поліцая. – ніби відправив нужду на штахета зоршлемований напоспіх трататоїзд.
– Шо баньки шкіриш, балабусе? Як тіко привези-завези – то Зеньо, а на випивуса – то нє, гичка ті з дупи, сам, юний слєдопите, ідеш бомків впускати і лапати. – прошкваркотів перебираючи вухами перестограмлено-єндикову булькотню патикомаха з відділення по виволоченю зеленого змія на люди.
– Зе-зе-ню, куме, я ті, курва, бі-і-і-гме чекавім, – б`ючи себе в груди лівов кувалдов, погойдувавсі на колінах Хляп –, а-в-а-в-идиш дочекавсі, галю-твою-несючку коромислом в лоба, ну душа болит просто, про... стоп! Обана, Зень, ти до моєї старої на гопанку не ходив чєсом. Шо-то я думаю же мій Микола такий кіндзюравий виліз з-з-з-з рури запендової, га? Де ту мій цфаностріл? Зара пораху-у-ую ті то шо пріє! Курва! Но. Но, дай-но запалки і шось пофаяти, бо бахурня сперла все же мавім до пахканя.
Зеньо вибравсі зо жалізяки і почав шмагати по кишенях куртки похікуючи і перераховуючи шось пов`єзане з місячими... інтервалами. Чий би не був Микола, а я таки хресний і так чи єнакше – тато. "Ну і цицьката та Мариська", щось заворушилось у споднях, "а які нижні причандали. Уххх...", мало не вцідив недавній спас. Свіжа пачка фільтротягів потребувала ще ніби-то-карто-тосованого поляскування перед втратов цноти. Здійснивши мало-не-шлюбний ритуал, Зеньо всунув Стефкови, мов димову шашку у дупло з бджолами, запалену смокотульку, затягнувши у легеневий міх першу пробу. Міх відпахнув з повротем кіко міг і завмер на хвильку перед запуском вітру, наповненого пахнотами липнучого до носа перегару.
– Тримай, папандопуло. Ти скажи ми краще, де твоя фура, а то завтра ті в район бздикати на пилораму до начальства. А ту – ні кокарди, ні звилини в голові і кодло котів в писку на виходок надибало. Йой, вижинут ті з рядів палкомахів і шо – підеш биків доїти, або свиноматок опацючувати? Нє, колєґо, пагони є на то й пагони жеби звйоздочки на них заводились і грубли,а очко – вузіло. Синє очко у моєй дівчини...Слюшай, да?
– Бу-бу-бу, бу-бу-бу – забембав, давай запаковуй до біциклєти. Камандір заслаб, не видиш?, – позав`язував язиком як-небудь слова Хляп, вигойдуючи на самім краю варг цигарку.
– Хляп твою мать, куме! Давай потискайло, я ті ту присмалюю правду до вочей, а ти пручаєшсі. Зеньо знає шо каже, а раз каже – то знає, як баба молодою ракувала, а блохи Сірка без дусту любили, – Зеньо почав натєгувати на себе студенцеве тіло, ледве стоячого на чотитьох бекопитових, борця невидимого фронту.
Тєхнучись, волочиськуючись містком через рів, нализака вправлєв свою красномовність багато-повероховими матюками і вуривками з того всього, шо співалось попадаючи на язик. Попурі на тему розпрягайте-бо-била-мене-арматурним-гаком. Несподівані переходи, коли слон з вуха припідносивсі жеби бзднути, нагадували різану свиню перед святами з ножаков же не втрафила до помпки переливу крові. Але після шиє-хребетного приземлення у біциклєтину колєску ноги шторцанулисі, ніби бабиськові у копиці сіна на пагонах, а руки вдавали же вміют фрувати, але бардзо низько, як у Лебединім Возерці, кеди та гуска здихала. Зеньо закинув костоноса і осідлав жалізяку. Дригнув єншим костоносом пару раз і метальова скотина запирхкала, крутнув рогом – і вона зачєала бігти залишаючи за собов стовбур лінивої куряви. А на думіці вже сиділа Марися, розплітаючи косу і гигикаючи від натєгнутих, мов з криниці з бімбером, соромітських віців.
Вечір таки зашпортавсі об "Гаряче у Гачах" і пролежав там без вітру в голові і копійки в кишени.

(це тіко вуривок є перед і буде далі)