(тізуля)
Головна дорога простувала під кутом дещо нижчим за розбавлений на третину процент в оковитій і ховала хвоста у спалений ніцневидою парк, а її патлатий чуб полоскавсі під мостом у засохлій, як ребра вудженої на сонці риби, річці. Її по-народному кликали Кривосуки.
Пришелепкуватий вечір, п`яніючий від налитого по самі дахи літа, повз по Старих Гачах, мов дільничий Стефко Хляп після колєйної задурнєчки у чайній "Гаряче у Гачах". Рачкуючи попри паркан, хлоп випльовув матюки разом з приторним присмаком пережованої хвої для забиття запаху триметрового перегару. Він став востатною потіхою для зграйки дітлахів, котра, як ті воробці, цвіркала довкола него і хтіла здоймити з охоронцє порєдку надіту задком-до-переду фуру жеби той вкурвивсі і зачєв ганєти їх, мов капуста смородом по споднях.
– Вуйку Стефку, де сі дів ваш патик? Дайте кашкета поносити! Де ви ту видите копійки? Шо, напудились ти когута? Вуйку зойдіт з лодки – ту плитко! До вашої брами ше тра три рази рів підлєти! – ціпкотіли бахурі, налітаючи на загикане сотворіння.
– Ой, я ті за-а-а-ра як витєну пукавку, нензи! Курва, бахуриска, зовтра, курде, будете в мене поливку на пляцки жукам короладським з виходку путнями носити! – здавалося же дітиска зарядили `го якзика-кулемета нескінченнов стрічков сліпих патронів. Було тіко вогню з них і диму же між цим всім губивсі зланцюгований дзяв сірко-бровко-рексо-будних, позапарканих перекличок.
Десь зо середини паркового писку почулось пило-подібне торохкотіння біциклєти, із моя-хата-крайніх халуп почалась гавкотна перестрілка. Нарешті той беззубий писок, мов у сповільненому кіно, виплюнув вмістиме. І воно почало рости, набираючи сили бримкання та яво-колясково-приторочених обрисів. Над рогами керовниці у шкіряній куртці часів бунту п`яних та знедолених комісарів гепцалась запорошена постать. На макітру був приштукований хелмет, ніби тіко но знятий з дохлого вояки вермахту, а дивийла – опоясувалисі вокулєрами для спуску на штахетах з гуцульских гір. Руки моцно трималисі за роги і біциклєті ніц не залишалосі до роботи аніж котитисі туди, де того волів загепцьований каркоїзд.
Жалізний кінь дофиркавсі до місця падіння влади і бахурня розфуркалась хто-де-куди. Засвітилися п`ятки, залишаючи за собов порох та хіхоту надщерблених бузь. Часу на тишу не було, бо тіко но заглох мотор, як з-за парканів виділивсі песячий хор.
Стефкова голова спромогласі кинути воко на спаса. Той продовжував сидіти, але встиг притупнути на куряву, ніби хтів впевнитись чи то чєсом не вхід до криївки.
– Куме, най ті холєра, де вже ти так нацмокавсі? Ну ні дня у Гачах без курдебалєти! Вдома зара Мариська хороводи водит, скоро знов певні чуже яйко знесе, а хто півень – піди відшпортай теперка, мля. Зате, хто козел, то я точно забацав. Нє, ти не козел, Стефцю, ти – Хляп. Все у тебе розхляпане – від башки і до ґвіздка поліцая. – ніби відправив нужду на штахета зоршлемований напоспіх трататоїзд.
– Шо баньки шкіриш, балабусе? Як тіко привези-завези – то Зеньо, а на випивуса – то нє, гичка ті з дупи, сам, юний слєдопите, ідеш бомків впускати і лапати. – прошкваркотів перебираючи вухами перестограмлено-єндикову булькотню патикомаха з відділення по виволоченю зеленого змія на люди.
– Зе-зе-ню, куме, я ті, курва, бі-і-і-гме чекавім, – б`ючи себе в груди лівов кувалдов, погойдувавсі на колінах Хляп –, а-в-а-в-идиш дочекавсі, галю-твою-несючку коромислом в лоба, ну душа болит просто, про... стоп! Обана, Зень, ти до моєї старої на гопанку не ходив чєсом. Шо-то я думаю же мій Микола такий кіндзюравий виліз з-з-з-з рури запендової, га? Де ту мій цфаностріл? Зара пораху-у-ую ті то шо пріє! Курва! Но. Но, дай-но запалки і шось пофаяти, бо бахурня сперла все же мавім до пахканя.
Зеньо вибравсі зо жалізяки і почав шмагати по кишенях куртки похікуючи і перераховуючи шось пов`єзане з місячими... інтервалами. Чий би не був Микола, а я таки хресний і так чи єнакше – тато. "Ну і цицьката та Мариська", щось заворушилось у споднях, "а які нижні причандали. Уххх...", мало не вцідив недавній спас. Свіжа пачка фільтротягів потребувала ще ніби-то-карто-тосованого поляскування перед втратов цноти. Здійснивши мало-не-шлюбний ритуал, Зеньо всунув Стефкови, мов димову шашку у дупло з бджолами, запалену смокотульку, затягнувши у легеневий міх першу пробу. Міх відпахнув з повротем кіко міг і завмер на хвильку перед запуском вітру, наповненого пахнотами липнучого до носа перегару.
– Тримай, папандопуло. Ти скажи ми краще, де твоя фура, а то завтра ті в район бздикати на пилораму до начальства. А ту – ні кокарди, ні звилини в голові і кодло котів в писку на виходок надибало. Йой, вижинут ті з рядів палкомахів і шо – підеш биків доїти, або свиноматок опацючувати? Нє, колєґо, пагони є на то й пагони жеби звйоздочки на них заводились і грубли,а очко – вузіло. Синє очко у моєй дівчини...Слюшай, да?
– Бу-бу-бу, бу-бу-бу – забембав, давай запаковуй до біциклєти. Камандір заслаб, не видиш?, – позав`язував язиком як-небудь слова Хляп, вигойдуючи на самім краю варг цигарку.
– Хляп твою мать, куме! Давай потискайло, я ті ту присмалюю правду до вочей, а ти пручаєшсі. Зеньо знає шо каже, а раз каже – то знає, як баба молодою ракувала, а блохи Сірка без дусту любили, – Зеньо почав натєгувати на себе студенцеве тіло, ледве стоячого на чотитьох бекопитових, борця невидимого фронту.
Тєхнучись, волочиськуючись містком через рів, нализака вправлєв свою красномовність багато-повероховими матюками і вуривками з того всього, шо співалось попадаючи на язик. Попурі на тему розпрягайте-бо-била-мене-арматурним-гаком. Несподівані переходи, коли слон з вуха припідносивсі жеби бзднути, нагадували різану свиню перед святами з ножаков же не втрафила до помпки переливу крові. Але після шиє-хребетного приземлення у біциклєтину колєску ноги шторцанулисі, ніби бабиськові у копиці сіна на пагонах, а руки вдавали же вміют фрувати, але бардзо низько, як у Лебединім Возерці, кеди та гуска здихала. Зеньо закинув костоноса і осідлав жалізяку. Дригнув єншим костоносом пару раз і метальова скотина запирхкала, крутнув рогом – і вона зачєала бігти залишаючи за собов стовбур лінивої куряви. А на думіці вже сиділа Марися, розплітаючи косу і гигикаючи від натєгнутих, мов з криниці з бімбером, соромітських віців.
Вечір таки зашпортавсі об "Гаряче у Гачах" і пролежав там без вітру в голові і копійки в кишени.

(це тіко вуривок є перед і буде далі)