ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зеньо Збиток (1971) /
Проза
Все буде чікі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Все буде чікі
(тізуля)
Головна дорога простувала під кутом дещо нижчим за розбавлений на третину процент в оковитій і ховала хвоста у спалений ніцневидою парк, а її патлатий чуб полоскавсі під мостом у засохлій, як ребра вудженої на сонці риби, річці. Її по-народному кликали Кривосуки.
Пришелепкуватий вечір, п`яніючий від налитого по самі дахи літа, повз по Старих Гачах, мов дільничий Стефко Хляп після колєйної задурнєчки у чайній "Гаряче у Гачах". Рачкуючи попри паркан, хлоп випльовув матюки разом з приторним присмаком пережованої хвої для забиття запаху триметрового перегару. Він став востатною потіхою для зграйки дітлахів, котра, як ті воробці, цвіркала довкола него і хтіла здоймити з охоронцє порєдку надіту задком-до-переду фуру жеби той вкурвивсі і зачєв ганєти їх, мов капуста смородом по споднях.
– Вуйку Стефку, де сі дів ваш патик? Дайте кашкета поносити! Де ви ту видите копійки? Шо, напудились ти когута? Вуйку зойдіт з лодки – ту плитко! До вашої брами ше тра три рази рів підлєти! – ціпкотіли бахурі, налітаючи на загикане сотворіння.
– Ой, я ті за-а-а-ра як витєну пукавку, нензи! Курва, бахуриска, зовтра, курде, будете в мене поливку на пляцки жукам короладським з виходку путнями носити! – здавалося же дітиска зарядили `го якзика-кулемета нескінченнов стрічков сліпих патронів. Було тіко вогню з них і диму же між цим всім губивсі зланцюгований дзяв сірко-бровко-рексо-будних, позапарканих перекличок.
Десь зо середини паркового писку почулось пило-подібне торохкотіння біциклєти, із моя-хата-крайніх халуп почалась гавкотна перестрілка. Нарешті той беззубий писок, мов у сповільненому кіно, виплюнув вмістиме. І воно почало рости, набираючи сили бримкання та яво-колясково-приторочених обрисів. Над рогами керовниці у шкіряній куртці часів бунту п`яних та знедолених комісарів гепцалась запорошена постать. На макітру був приштукований хелмет, ніби тіко но знятий з дохлого вояки вермахту, а дивийла – опоясувалисі вокулєрами для спуску на штахетах з гуцульских гір. Руки моцно трималисі за роги і біциклєті ніц не залишалосі до роботи аніж котитисі туди, де того волів загепцьований каркоїзд.
Жалізний кінь дофиркавсі до місця падіння влади і бахурня розфуркалась хто-де-куди. Засвітилися п`ятки, залишаючи за собов порох та хіхоту надщерблених бузь. Часу на тишу не було, бо тіко но заглох мотор, як з-за парканів виділивсі песячий хор.
Стефкова голова спромогласі кинути воко на спаса. Той продовжував сидіти, але встиг притупнути на куряву, ніби хтів впевнитись чи то чєсом не вхід до криївки.
– Куме, най ті холєра, де вже ти так нацмокавсі? Ну ні дня у Гачах без курдебалєти! Вдома зара Мариська хороводи водит, скоро знов певні чуже яйко знесе, а хто півень – піди відшпортай теперка, мля. Зате, хто козел, то я точно забацав. Нє, ти не козел, Стефцю, ти – Хляп. Все у тебе розхляпане – від башки і до ґвіздка поліцая. – ніби відправив нужду на штахета зоршлемований напоспіх трататоїзд.
– Шо баньки шкіриш, балабусе? Як тіко привези-завези – то Зеньо, а на випивуса – то нє, гичка ті з дупи, сам, юний слєдопите, ідеш бомків впускати і лапати. – прошкваркотів перебираючи вухами перестограмлено-єндикову булькотню патикомаха з відділення по виволоченю зеленого змія на люди.
– Зе-зе-ню, куме, я ті, курва, бі-і-і-гме чекавім, – б`ючи себе в груди лівов кувалдов, погойдувавсі на колінах Хляп –, а-в-а-в-идиш дочекавсі, галю-твою-несючку коромислом в лоба, ну душа болит просто, про... стоп! Обана, Зень, ти до моєї старої на гопанку не ходив чєсом. Шо-то я думаю же мій Микола такий кіндзюравий виліз з-з-з-з рури запендової, га? Де ту мій цфаностріл? Зара пораху-у-ую ті то шо пріє! Курва! Но. Но, дай-но запалки і шось пофаяти, бо бахурня сперла все же мавім до пахканя.
Зеньо вибравсі зо жалізяки і почав шмагати по кишенях куртки похікуючи і перераховуючи шось пов`єзане з місячими... інтервалами. Чий би не був Микола, а я таки хресний і так чи єнакше – тато. "Ну і цицьката та Мариська", щось заворушилось у споднях, "а які нижні причандали. Уххх...", мало не вцідив недавній спас. Свіжа пачка фільтротягів потребувала ще ніби-то-карто-тосованого поляскування перед втратов цноти. Здійснивши мало-не-шлюбний ритуал, Зеньо всунув Стефкови, мов димову шашку у дупло з бджолами, запалену смокотульку, затягнувши у легеневий міх першу пробу. Міх відпахнув з повротем кіко міг і завмер на хвильку перед запуском вітру, наповненого пахнотами липнучого до носа перегару.
– Тримай, папандопуло. Ти скажи ми краще, де твоя фура, а то завтра ті в район бздикати на пилораму до начальства. А ту – ні кокарди, ні звилини в голові і кодло котів в писку на виходок надибало. Йой, вижинут ті з рядів палкомахів і шо – підеш биків доїти, або свиноматок опацючувати? Нє, колєґо, пагони є на то й пагони жеби звйоздочки на них заводились і грубли,а очко – вузіло. Синє очко у моєй дівчини...Слюшай, да?
– Бу-бу-бу, бу-бу-бу – забембав, давай запаковуй до біциклєти. Камандір заслаб, не видиш?, – позав`язував язиком як-небудь слова Хляп, вигойдуючи на самім краю варг цигарку.
– Хляп твою мать, куме! Давай потискайло, я ті ту присмалюю правду до вочей, а ти пручаєшсі. Зеньо знає шо каже, а раз каже – то знає, як баба молодою ракувала, а блохи Сірка без дусту любили, – Зеньо почав натєгувати на себе студенцеве тіло, ледве стоячого на чотитьох бекопитових, борця невидимого фронту.
Тєхнучись, волочиськуючись містком через рів, нализака вправлєв свою красномовність багато-повероховими матюками і вуривками з того всього, шо співалось попадаючи на язик. Попурі на тему розпрягайте-бо-била-мене-арматурним-гаком. Несподівані переходи, коли слон з вуха припідносивсі жеби бзднути, нагадували різану свиню перед святами з ножаков же не втрафила до помпки переливу крові. Але після шиє-хребетного приземлення у біциклєтину колєску ноги шторцанулисі, ніби бабиськові у копиці сіна на пагонах, а руки вдавали же вміют фрувати, але бардзо низько, як у Лебединім Возерці, кеди та гуска здихала. Зеньо закинув костоноса і осідлав жалізяку. Дригнув єншим костоносом пару раз і метальова скотина запирхкала, крутнув рогом – і вона зачєала бігти залишаючи за собов стовбур лінивої куряви. А на думіці вже сиділа Марися, розплітаючи косу і гигикаючи від натєгнутих, мов з криниці з бімбером, соромітських віців.
Вечір таки зашпортавсі об "Гаряче у Гачах" і пролежав там без вітру в голові і копійки в кишени.
(це тіко вуривок є перед і буде далі)
Головна дорога простувала під кутом дещо нижчим за розбавлений на третину процент в оковитій і ховала хвоста у спалений ніцневидою парк, а її патлатий чуб полоскавсі під мостом у засохлій, як ребра вудженої на сонці риби, річці. Її по-народному кликали Кривосуки.
Пришелепкуватий вечір, п`яніючий від налитого по самі дахи літа, повз по Старих Гачах, мов дільничий Стефко Хляп після колєйної задурнєчки у чайній "Гаряче у Гачах". Рачкуючи попри паркан, хлоп випльовув матюки разом з приторним присмаком пережованої хвої для забиття запаху триметрового перегару. Він став востатною потіхою для зграйки дітлахів, котра, як ті воробці, цвіркала довкола него і хтіла здоймити з охоронцє порєдку надіту задком-до-переду фуру жеби той вкурвивсі і зачєв ганєти їх, мов капуста смородом по споднях.
– Вуйку Стефку, де сі дів ваш патик? Дайте кашкета поносити! Де ви ту видите копійки? Шо, напудились ти когута? Вуйку зойдіт з лодки – ту плитко! До вашої брами ше тра три рази рів підлєти! – ціпкотіли бахурі, налітаючи на загикане сотворіння.
– Ой, я ті за-а-а-ра як витєну пукавку, нензи! Курва, бахуриска, зовтра, курде, будете в мене поливку на пляцки жукам короладським з виходку путнями носити! – здавалося же дітиска зарядили `го якзика-кулемета нескінченнов стрічков сліпих патронів. Було тіко вогню з них і диму же між цим всім губивсі зланцюгований дзяв сірко-бровко-рексо-будних, позапарканих перекличок.
Десь зо середини паркового писку почулось пило-подібне торохкотіння біциклєти, із моя-хата-крайніх халуп почалась гавкотна перестрілка. Нарешті той беззубий писок, мов у сповільненому кіно, виплюнув вмістиме. І воно почало рости, набираючи сили бримкання та яво-колясково-приторочених обрисів. Над рогами керовниці у шкіряній куртці часів бунту п`яних та знедолених комісарів гепцалась запорошена постать. На макітру був приштукований хелмет, ніби тіко но знятий з дохлого вояки вермахту, а дивийла – опоясувалисі вокулєрами для спуску на штахетах з гуцульских гір. Руки моцно трималисі за роги і біциклєті ніц не залишалосі до роботи аніж котитисі туди, де того волів загепцьований каркоїзд.
Жалізний кінь дофиркавсі до місця падіння влади і бахурня розфуркалась хто-де-куди. Засвітилися п`ятки, залишаючи за собов порох та хіхоту надщерблених бузь. Часу на тишу не було, бо тіко но заглох мотор, як з-за парканів виділивсі песячий хор.
Стефкова голова спромогласі кинути воко на спаса. Той продовжував сидіти, але встиг притупнути на куряву, ніби хтів впевнитись чи то чєсом не вхід до криївки.
– Куме, най ті холєра, де вже ти так нацмокавсі? Ну ні дня у Гачах без курдебалєти! Вдома зара Мариська хороводи водит, скоро знов певні чуже яйко знесе, а хто півень – піди відшпортай теперка, мля. Зате, хто козел, то я точно забацав. Нє, ти не козел, Стефцю, ти – Хляп. Все у тебе розхляпане – від башки і до ґвіздка поліцая. – ніби відправив нужду на штахета зоршлемований напоспіх трататоїзд.
– Шо баньки шкіриш, балабусе? Як тіко привези-завези – то Зеньо, а на випивуса – то нє, гичка ті з дупи, сам, юний слєдопите, ідеш бомків впускати і лапати. – прошкваркотів перебираючи вухами перестограмлено-єндикову булькотню патикомаха з відділення по виволоченю зеленого змія на люди.
– Зе-зе-ню, куме, я ті, курва, бі-і-і-гме чекавім, – б`ючи себе в груди лівов кувалдов, погойдувавсі на колінах Хляп –, а-в-а-в-идиш дочекавсі, галю-твою-несючку коромислом в лоба, ну душа болит просто, про... стоп! Обана, Зень, ти до моєї старої на гопанку не ходив чєсом. Шо-то я думаю же мій Микола такий кіндзюравий виліз з-з-з-з рури запендової, га? Де ту мій цфаностріл? Зара пораху-у-ую ті то шо пріє! Курва! Но. Но, дай-но запалки і шось пофаяти, бо бахурня сперла все же мавім до пахканя.
Зеньо вибравсі зо жалізяки і почав шмагати по кишенях куртки похікуючи і перераховуючи шось пов`єзане з місячими... інтервалами. Чий би не був Микола, а я таки хресний і так чи єнакше – тато. "Ну і цицьката та Мариська", щось заворушилось у споднях, "а які нижні причандали. Уххх...", мало не вцідив недавній спас. Свіжа пачка фільтротягів потребувала ще ніби-то-карто-тосованого поляскування перед втратов цноти. Здійснивши мало-не-шлюбний ритуал, Зеньо всунув Стефкови, мов димову шашку у дупло з бджолами, запалену смокотульку, затягнувши у легеневий міх першу пробу. Міх відпахнув з повротем кіко міг і завмер на хвильку перед запуском вітру, наповненого пахнотами липнучого до носа перегару.
– Тримай, папандопуло. Ти скажи ми краще, де твоя фура, а то завтра ті в район бздикати на пилораму до начальства. А ту – ні кокарди, ні звилини в голові і кодло котів в писку на виходок надибало. Йой, вижинут ті з рядів палкомахів і шо – підеш биків доїти, або свиноматок опацючувати? Нє, колєґо, пагони є на то й пагони жеби звйоздочки на них заводились і грубли,а очко – вузіло. Синє очко у моєй дівчини...Слюшай, да?
– Бу-бу-бу, бу-бу-бу – забембав, давай запаковуй до біциклєти. Камандір заслаб, не видиш?, – позав`язував язиком як-небудь слова Хляп, вигойдуючи на самім краю варг цигарку.
– Хляп твою мать, куме! Давай потискайло, я ті ту присмалюю правду до вочей, а ти пручаєшсі. Зеньо знає шо каже, а раз каже – то знає, як баба молодою ракувала, а блохи Сірка без дусту любили, – Зеньо почав натєгувати на себе студенцеве тіло, ледве стоячого на чотитьох бекопитових, борця невидимого фронту.
Тєхнучись, волочиськуючись містком через рів, нализака вправлєв свою красномовність багато-повероховими матюками і вуривками з того всього, шо співалось попадаючи на язик. Попурі на тему розпрягайте-бо-била-мене-арматурним-гаком. Несподівані переходи, коли слон з вуха припідносивсі жеби бзднути, нагадували різану свиню перед святами з ножаков же не втрафила до помпки переливу крові. Але після шиє-хребетного приземлення у біциклєтину колєску ноги шторцанулисі, ніби бабиськові у копиці сіна на пагонах, а руки вдавали же вміют фрувати, але бардзо низько, як у Лебединім Возерці, кеди та гуска здихала. Зеньо закинув костоноса і осідлав жалізяку. Дригнув єншим костоносом пару раз і метальова скотина запирхкала, крутнув рогом – і вона зачєала бігти залишаючи за собов стовбур лінивої куряви. А на думіці вже сиділа Марися, розплітаючи косу і гигикаючи від натєгнутих, мов з криниці з бімбером, соромітських віців.
Вечір таки зашпортавсі об "Гаряче у Гачах" і пролежав там без вітру в голові і копійки в кишени.
(це тіко вуривок є перед і буде далі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію