Не любо - не слухай мене через силу,
До лампи Некроту твоя похвала,
Та дядько Микола рябу мав кобилу,
І капосна раптом до лісу втекла.

А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
Ну як про таку не складати пісні?
Не здохлою впала і навіть не в кому -
Забулася враз в летаргійному сні.

Не віриш, читачу, що сталось це диво?
Та я доведу, що усе насправжкИ.
В хероїв Майдану все мудро і криво,
Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

Тепер одне одного zеруть обоє,
Хоч це для держави ганьба і біда.
Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
І винна в усьому та шкапа. Да, да!

Нема за що жити? Конайте* до бору -
Шукати конячку, будити зі сну.
А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
Спростовую я їхню в кризі вину!

_______
*Конати (жарг.) - іти.

Моя зима тепліша за Петрову,
Бо Пєтька - раб, підніжок, грязь Москви,
А я люблю до жаху рідну мову
І Ющенка-месію - як і ви.

Я свято вірю в президентську ласку,
Її не може в принципі не буть:
Нехай поб'ють, як Королюк Параску,
Та хай в лікарню теплу покладуть!

Ой, що верзе продажна, підла преса -
Мовляв, не винен клятий той "Газпром",
А Коровайно-Газова Принцеса
Розжитись хоче краденим газком?..

Зростуть на комунпослуги хай ціни,
Щоб грошиків на них не стало нам -
За європейський вибір України
І за борги квартиру я віддам!

Гаранте! Задля вас ми вимрем скоро.
Бо ми ж НЕ БИДЛО - біомаса, гній.
Безцінні - пам'ять жертв Голодомору,
Шухевич, Штати, Кетрін, "принц Андрій"...

9 січня 2009 р.

Пісні співати дивної краси
Чи просто щоб бабло водилося,
Та факт один: "Пающіє труси" *
У шоу-бізнесі з'явилися.

А кажуть, що нардепи "до" і "від" -
Базіки, брехуни та шкурники...
То мо', парламент наш назвати слід
"Законотворчі нацюцюрники **"?

2008

_______
* Всі чули про цей гурт?
** Всі знають, що це?

Благодать і спокій навкруги.
Небом голубінь ясна розлита.
Не поверне в жодні береги
Теплоповінь бабиного літа.

Дивоструни білих павутинь
Натяглись невтомно між дротами.
Чутно спів пташок: куди не кинь,
В небі линуть дружними зграйками.

Вулиця поліського села,
Мощена навіки польським бруком.
За паркан калина простягла
Коротеньку червоненьку руку.

Біла хата. Вибиті шибки.
Позавчора, хляючи "блондинку",
Три русявочубі хлопчаки
Тута всмерть забили старшу жінку.

"Это (...) Фортуны счастливый билет!" -
Про казино спел один музыкант.
В том, что билета такого там нет,
Может уверен быть лишь дилетант.

Что бы ни выбрал азартный игрок -
Покер, рулетку, бостон, преферанс -
Словно пристрастье к игре не порок,
Выиграть сумму большую ЕСТЬ шанс!

Бац - роял флэш или покер в тузах!
Как тут ликует счастливчик - нет слов!
Видится жизнь в самых ярких тонах,
Всех обнимать он безумно готов...

Жадно жетоны все сгреб в кулаки -
В кассе за них кучу денег дадут,
И полетят беззаботно деньки,
Тысячи тысяч прекрасных минут!

Всё, в чем была пребольшая нужда,
Всё, чего долго желала душа,
Вдруг достается теперь без труда,
В руки само приплывает, спеша!

Требует в кассе чел выигрыш, но...
Girl улыбается: "Рада за вас!
Ах, извините, увы, казино
Выдать всю сумму не может сейчас!"

Столько налички не держат, мол, тут,
Мало счастливчиков, сразу видать...
Скоро из банка всё-всё привезут,
Нужно лишь часика два подождать!

Часика два? Но часы-то здесь где?
Нет их. И время на месте стоит.
Ждать невтерпеж. Как же в этой беде?..
Снова играть - время вмиг пролетит!

Дальше к столу наш везунчик идет
С чаяньем новых чудесных удач,
И... начинается полный пролет -
Проигрышей череда, хоть ты плачь!

Только простак - у азарта в плену,
Разум потерян, шаланду несет,
И, безрассудства седлая волну,
Быстро спускает игрок всё-всё-всё.

Выигрыш был - и внезапно уплыл!
С ним - вон из рук куча всяческих благ!!
С этим теперь примириться нет сил,
Это стерпеть невозможно никак!!!

Всё продает, что имеет, игрок,
Снова летит в казино во весь дух...
И выползает весь скрученный в рог -
Ясен конец, проигравшийся в пух.

Часто и это еще не финал -
Снова играет, уже весь в долгах.
Вот вам улыбка Фортуны - ОСКАЛ.
Горе душе, что во власти врага...

Как же счастливый билет? А его
Хозяевам казино выдал бес:
Куча деньжищ, очень много всего,
А на том свете - лишь ад в их судьбе.

За карие бездонные глаза,
В которые никак не наглядеться,
В которые влюбился донельзя,
Красавица, отдам тебе я сердце!

Пойдем с тобой в больницу, полежим
В наркозе у хирургов под ножами -
Ты будешь с сердцем пламенным моим,
А я с твоими карими глазами.

[Епіграф]
Як романтично пахне ковбаса!
І помідори густо зашарíлись.
А у пляшчúні - чиста, мов сльоза,
Горілочка домашня причаїлась.
І сало ніжним зваблює тільцем,
І хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, бачачи ОЦЕ,
Чому ж ти, гад, не любиш Україну?!
Олександр Бойчук


Той ніжний романтичний аромат
Лоскоче ніздрі тонко й променисто.
А смак предивний! ох, не взяв би кат -
ЦЕ описати не стачає хисту.

Ковбасонька! Миліша за сальце!
Із нею не зрівнятися й цілункам!
Хто вигадав чудесний виріб цей
На втіху язикам, ротам і шлункам?

Хоч як багато купиш і з'їси,
До магазину знов жадання кличе.
Напевно, в рецептурі ковбаси
Щось криється незнане й таємниче.

У сиву давнину, коли жінки
Ковбаси лиш самі виготовляли,
Щоб їли благовірні й діточки, -
Нехитро й простодушно м'ясо клали.

Тепер - на продаж все, споживачам.
І з чого той продукт, цікаво знати?
Радіє серце, що отим цехам
Є горда назва - М'ЯСОкомбінати.

А вміст ковбас який? Е ні, облиш:
Хто правду взнає, на все місто ахне!
Клієнте, менше знаєш - краще спиш.
Нехай і далі романтично пахне!

О Музо! Без булди і блефу
Та інших негативних штук
Воздай хвалу моєму шефу -
Владарю розуму і рук!
Нехай від Луцька до Цевелич
Усяк прославить Вашу велич:
Ви ж геній через "е", не гній!
Когось боятись не волію,
Та перед Вами я кролію,
Удаваний удаве мій!

Я без підмоги аса-дяді
Роблю роботу на всі сто -
Інакше, певен, на посаді
Мене би не тримав ніхто.
Конячка, словом, я робоча
І долі іншої не хочу,
А ось халтурити не звик.
Від цього труднощів немає -
Нехай лише не заважає
Чудовий вельми керівник.

Але хоч як труджусь старанно
І хоч яким є результат,
Ви, шефе, вміло й невблаганно
До мене ставитесь, мов кат.
Ледь щось не так - ну геть дрібниця! -
Вже треба люто причепиться
Як за найбільшу з помилок.
Якщо ж виконую все точно,
Вердикт Ваш гнівний остаточний,
Що... навпаки все слід було.

Прекрасна доля самодура:
Усе не так і все не те!
Щоб не забув я: Ви - фігура,
Весь час на мене кричите.
А Вам, між іншим, не цікаво,
Що від такого крику справа,
Якій Ви служите, стражда?
Бо для підлеглих він - спонука
Безсило опускати руки...
Для Вас це, бачу, не біда.

Яку тут можна дати раду?
Хіба той ідол, хто вгорі?
Я й полизав би Вам іззаду,
Та це, пардон, від Бога гріх.
І Музі Ви бридкі, бо ода
Ніяк хороша не виходе.
У Вашій величі десь брак?..
Зміню роботу - враз для мене
Ніхто Ви, знаю достеменно!
Точніше - Ви ніхто і так.

Буяє диво-пахощами сад,
Два серця нетверезі від кохання,
А в небі "бєспрєдєлить" зорепад -
Аж набрида загадувать бажання!

Любовні клятви ллються із сердець,
Язичний плескіт - щоб словам звучати.
Здається, ночі дивної кінець -
Життя украй щасливого початок!

Весілля відбухало й відгуло...
І раптом починаються проблеми.
Подружжя тут готовим не було:
Куди? життя здавалося едемом!

Недоліки партнера, хоч ти вбий,
На тебе котять двадцять п'ятим валом...
Та як він сміє, чом він не такий,
Яким уява пишно змалювала?..

Скінчився мед, а дьоготь несмачний.
Вона вже стала "сукою", він - "гадом"...
А зорепад кохання чарівний
В злій пам'яті зробився ГОРЕПАДОМ.

В серцях - лиш гнів, розчарування й біль...
"Не так" літали в п'яну ніч комети?
Та... дурить мізки той кохання хміль.
А головне - повірили в прикмети!

"Люба яблунько, щедро вроди!" -
Так прохав садівник, я гадаю.
І за щирі невтомні труди
На гілках зарясніли плоди
Стиглі й крупні нового врожаю.

Того дня вгріло сонце, однак,
Як в дівоче - не в бабине літо.
Нащо сумнів? Було саме так.
Недаремно Ньютон Ісаак
В тінь подався, під яблуні віти.

"Тю! Всі знають, що далі було! -
Мабуть, скаже читач з нетерпінням. -
Впало яблуко, аж загуло,
І Ньютону воно помогло
Із законом земного тяжіння!"

Все так просто? Та ну? Та невже?!
А що кажуть гарячі французи
У вітчизні Гюго й Бомарше?
Скрізь "ля фам" необхідно "шерше"!
А де яблука - там і спокуси.

Жінка й кинула плід того дня
У Ньютона: зазнавши удару,
Ісаак очі вгору здійняв
І на гілці - ото яблуйня! -
Враз побачив гарнесеньку Сару.

Баба - зверху, а він - унизу.
Звісно, погляд ковзнув під спідницю.
І засік, чесно вам донесу,
Литок, стегон звабливу красу
Й не прикриту трусами... дурницю.

Гарна дівка не важить, як слон,
Але гілка зненацька як хрусне!
Стерво - в руки йому, і Ньютон
Під тяжіння потрапив закон:
Те тяжіння було - до спокусниць.

Ох і честі найближчим кущам,
Гріховпав де сам геній миттєво!
Ну не кожній же Сарі - Абрам.
Та й Ісак тоді став, мов Адам,
А та Сара - звичайно, мов Єва...

І лише як гріха відкусив
Вчений муж, наче фрукта смачного,
То відкрив: шльоха диво-краси
Впала зверху, хоч він не просив,
За законом тяжіння земного.

...А я можу хіба довести,
Що неправильна версія звична?
Ні! Одначе - Ньютоне, прости -
Я вам змушений доповісти:
Ця, із Сарою, - більш романтична!

(Чи доречніше - "більш еротична"?)

Світ мені весь не милий.
Він похмуро-гидючий.
Вже ніщо не зігріє.
Марно ждати розраду.
Я страшенно безсилий.
(Хоч на неміч ох злючий...)
Юні мрії, надії -
Десь далеко позаду.

Душу наче фригідну
До всіх радощів маю.
І ніхто не поверне
Днів веселих, погожих.
Я нещасний, я бідний,
Бозна-як виживаю
За "не гроші" мізерні,
Заробити ж - не можу.

А всі кажуть довкола:
"Все попереду в тебе";
А однолітків лиця
Мають вигляд щасливих...
Я ж стогну тільки кволо:
"Не знущайтесь, не треба...
Що за кляті дурниці?
Таж нема перспективи!"

Отаке я лахміття.
Одчепіться, дівчата!
Дайте... осторонь стану,
Щоб старим менше тхнуло...
Це минуле століття.
Дев'яностих початок.
А мені, дідугану,
Дев'ятнадцять минуло.

2008

На галяві лісній між некошених трав,
Де частіше ведмідь, ніж людина, ступав,
Ген під тінню товстих і розложистих віт
Мандрівний ґаволов загубив Самоцвіт.
Звірам байдуже до Самоцвіта того -
Йшли собі по траві і топтали його.
Але раз забрели на галяву Митці -
Усіляких красот превеликі знавці!

Зразу "Ах!" вони й "Ох!" - і мерщій почали
Рвати квіти усі, що там тільки росли:
"Ця прекрасна, а ця хоч негарна, проте
Як у воду встромлю - ого-го розцвіте!" -
Так з усмішкою всяк про рослини казав,
А на той Самоцвіт і не кожен зважав;
Якщо хтось і хапав його в руку навгад -
Навіть не роздививсь, а вже й кинув назад.

Камінець не стерпів: "Та мене ж ви візьміть
І на сонце з тіні просто перенесіть.
Роздивіться лишень: я не брили шматок -
Маю справжню красу, ще й не згірш од квіток!"
Реготались Митці, що аж гаєм луна:
"Ще й патякає, бач, каменюка страшна!
Та ти ж мертвий, а всі квіточки ці - живі!"
І красун-Самоцвіт залишився в траві...

Запитає читач: а яка тут мораль?
Та у когось "поезія мертва, на жаль"...

Сонце землю зігріває,
Днинонька погожа.
В селі «енськім» проживає
Дівчинонька гожа.
Ой куплю собі квиточок,
В те село поїду:
Чи не вийде у садочок
Моя мила Ліда?
Ой біжить автобус швидко
Довгим битим шляхом.
Прилетів я враз до Лідки,
Гей, зальотним птахом!
Карі очка, пишні щічки...
Не дівчина - згуба!
Ми кохались цілу нічку.
Як було нам любо!
Тож спасибі БРАТАМ нашим,
"Старшим" і єдиним!
Бо якби не їхня нафта
Й не було бензину,
Я б до Ліди не приїхав,
Й замість тої нічки
В нас була б одна утіха -
З мосту в бистру річку!

Блаженний, хто щоднини п’є,
Пардон, так звану «аква-віту»,
За час «балдіння» віддає
Честь, розум, совість, все на світі,
Щодня вмирає за «нектар».
Блаженний люмпен-пролетар!

Блаженний, хто всьому назло
Зв’язку з природою не втратив -
Хто рівний мудрістю з ослом,
Не звик у лапи книжку брати,
Подібний цим на всяку твар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блаженний раб - партач труда
З комуністичними руками.
Хоча сировини шкода
І сором перед буржуями
За витворений ним товар,
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто по щоденний хліб
Не йде ні сіяти, ні жати,
А просто глянув - і загріб
Що сміло зле, «не так» лежати.
Це шле Господь за даром дар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто здійснював терор
З розкритим на готове ротом,
З куркульських забирав комор
Здобуте тяжко, кров’ю й потом,
Чий ворог класовий - трудар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто вмисне чи всліпу
Гальмує звільнення і поступ -
Віддав свій голос КПУ,
Коли дістав до урни доступ,
Чий ідол - компартсекретар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, кому пообіцяй
Що-небудь - вже допомагає
Розіп’ясти свій рідний край:
Вітчизни, бач, такий... не має,
Йому й миліш чужий владар.
Блаженний люмпен-пролетар!

Блажен, хто - певен я! - знесе
Найтяжчі лихоліття й біди,
Готов, щоб вижити, на все
І лиха з розуму не віда...
Їй-право, з ним Небесний Цар.
Блаженний люмпен-пролетар!

1995

(На перші роковини загибелі)

Коли вождя у нації нема...
Зробити можна легко! Як? З нічого?
Ні. З Чорновола, знаного всіма
Борця і Патріота-Вартового.

Оскільки це найбільший демократ,
То на початку що було потрібно?
А щоб завів у партії диктат
І Рухом керував одноосібно.

І хай скликає більшість з’їзд відтак,
Хай головою обира Костенка -
Вождь мав достатньо підданих (ще б пак!),
Що більшість облили лайном простенько.

Свої вчинили Збори, булаву
Вождю дали поривиськом нестримним.
Мін’юст же дав оцінку правову
І саме цей з’їзд визнав легітимним.

Проте недовгим був тріумфу час
(Як зорі гаснуть, то комусь це треба):
“Тойоті” путь загородив “КамАЗ”,
Й душа Вождя полинула до неба.

А в підданих лише піднявся дух:
“Костенківці, - кричать, - в цій смерті винні!
Це зрадники, що розкололи Рух!
Вони тепер покаятись повинні!”

І партія, що сильною була,
Повагу мала у людей постійно,
На президентські вибори пішла
Розколота цілком та безнадійно.

В цім лиха значно менше, ніж добра!
Бо ж вибори скінчилися щасливо!
Бо ж без проблем збагнув електорат,
Що Кучмі не бува альтернативи!!!

Вождь у землі, а пам’ять - прежива.
Співаймо Чорноволу вічну славу:
Він дійсно за Вкраїну вболівав
Й ретельно (як той мавр) зробив він справу...

Березень 2000

Ну й чому на обличчі турбота?
Всі емоції - наче в біді.
А з яким сподіванням до рота
Заглядаєш наївно судді!

Зараз рішення він зачитає,
Що із позовом ти пролетів, -
І мене адвокат привітає,
І згадаєш ти курв та чортів...

Неабияк роззявивши пельку
І роздавши багацько бабла,
Взяв ти дозвіл на клаптик земельки,
Щоб тобі під крамницю була.

Скрізь проект будівництва погодив,
Хабарів знову всунув сповна -
І бригаду найняв. До пригоди
Залила вже й фундамент вона.

А пригода підкралася радо:
В мене, друже, сюрпризики є!
В ніч прекрасну моя вже бригада
Пригребла цей займати об'єкт.

На хєр з пляжа твоїх охоронців
(Ну, по нирках прутами їх, мля) -
І на ранок, до сходу ще сонця
Та земельна ділянка моя!

Знаєш, ставив би ти свою лавку,
І тебе, блін, не трогали б ми, -
Ну так нашій братві під заправку
Тоже треба участок, пойми!

Шо, придурок, ти горем убитий
Чи простіше - ващє опупєл?
Не сидять, бляха, в тюрмах бандити,
Дальше, бляха, творять бєспрєдєл?

Толку, блін, шо судді й адвокату
Чемно грошики ти заплатив?
В мене баксів, чудак, більш багато,
Я суддю льогко перекупив.

А закони в нас шо, мля? Як дишло.
Чисто віддані суддям до рук.
І як він повернув - так і вийшло.
Всьо, свабодєн - кури, брат, бамбук.

Шо триндиш? "Нема правди"? Та повно!
І в судах її - море страшне.
Тільки тут одиниці умовні -
Тої правди мірило одне.

Вище носа! Наступного разу
Шанси матимеш виграти всі -
Як на тебе уже за образу
В суд подасть ще бідніший сусід.

2007

Березень зігрів і освітив,
Свіжим вітром душу вентилює.
Знову надійшов сезон котів...
Та чи всіх котяр весна хвилює?
Розплавляє сніг і лід вона,
Кров погнала під беріз корою,
Тільки марно крізь діру вікна
Лине в кабінет мого героя.
Як у дощ, у бурю й заметіль,
Так і за найкращої погоди
Докладає він страшних зусиль
Й укладає бартерні угоди.
Трасти-красти, липові МП...
Чималенько інших махінацій...
Бізнес тіньовий... Таке скупе
Змалювання отієї праці.
За труди ці має цілий рік
Віскі, шмотки, дачу, іномарку.
В будь-який сезон, мов чоловік,
Щодоби кохає секретарку.
І на кризі* - затяжній зимі -
Ось уже роками лапи гріє.
Кожен, хто його спинити б міг,
Хабарі одержує й «добріє».
Ну а політичної весни
Нам діждатись важче, ніж пропасти.
За такої ж влади хапуни
Довго ще в народу будуть красти.
Так що за відсутністю підстав
Хвилювання, що клітини гроблять,
Не чекають «жирного кота»:
Нині гроші всю погоду роблять!..

1994
__________
*«На кризі» - від слова «криза», а не «крига»! :))

Ясна весна - у щедре літо міст.
Проснулась флора, все пішло у ріст.
Бажанням пахне скрізь одним - кохати...
Та зась дурним думкам: почався піст.

(Антистрофа:
Горілку, сало й секс забрати в мас -
І цілорічним буде піст у нас.
Бо м'яса не знайти під мікроскопом
Всередині і шинок, і ковбас.)

Природи чар серденько полонив,
І ллються вірші про красу весни.
Якби гнув спину шостий день у полі, -
Не знаю, чи лилися б так вони.

(Антистрофа:
А мій народ-ратай із давнини
Радів приходу красної весни.
Веснянок тільки діточки співали,
Та хтось же ті пісні складав для них!..)

За мною в постіль
Мужчину пропустила
Вляглася зверху

***
Закляк чекати
Свою Лоліту з ванни
Води немає

***
Не в позі щастя
Шалієш - схлипи, схлюпи
А ти ж на спині

(Дуже куртуазний вірш)
Маркізо! Ваша грація мене
Так само, як і голос, полонила.
А очі чарівним горять вогнем,
Коли дивлюся в них, красуне мила.

Маркізо! Гарна шубка - личить вам.
Направду ви є біла і пухнаста.
А також ніжна й лагідна мадам,
Єдина, краща від усіх - і баста.

Маркізо! Знаю: ви лише моя,
І любите мене - це без химери.
Та попри те... коханець ваш - не я!
Для цього є вправніші кавалери.

Маркізо! Ви не кажете їм "Ні",
Даруєте себе, і це нормально.
А наслідки? Доводиться мені
Топити ваших діточок безжально...

Маркізо! Ось уже і віршу край.
Що, кицю, вперше "викання" почула?
Ще "Віскасу" підсиплю - жуй-ковтай
За те, що так на творчість надихнула.

(XIX століття. В Малоросії)

Бон жур, мамзель! Хоча... хай грець:
Французька зайвою є річчю.
Я, панно, все-таки знавець
Малоросійського наріччя.

І ви не говоріть дурниць,
Що річ почули незнайому:
Я певен - до своїх служниць
Балакаєте по-простому.

Бар’єри мовні «до хортів» -
І нумо до цікавих штучок.
Так довго цуцик ваш летів,
Якого копнув пень поручик!

А правда - милий солдафон?
І нащо жеребцю культура,
Як є мундир та еспадрон*,
Гусарські вуса і статура!

Він любить вас. Усю, як є -
Від чорних кіс по білі п’яти.
І роль хіба відіграє,
Що ви у нього сорок п’ята?

А чом ви, панночко-мамзель,
Не зацікавитесь поетом?
Весь ваш цей буде менестрель,
Бо завше жив анахоретом.

Про ваші очі і вуста
Щодня співатиму рулади.
Любов в нас вийде не проста,
А для найкращої балади!

А ну ж бо розпочнім сюжет -
Ходімо, зіронько, в лісочок.
Придумав я до нього вже
Прекрасну риму: «під дубочок».

І що робитимемо там?
О люба! Скільки насолоди
І щастя чистого дасть нам
Краса цнотливої природи!

А ви ж ні духом ані сном
Авжеж не відаєте, панно,
Що вичворяли під дубком
Коваль і ваша служка Ганна...

_______
*Еспадрон - різновид шаблі.

Запрошу фройлін Дуську на каву -
Пропущу спорттівішний хокей.
Забабурить у ніздрі ласкаво
Ароматом дешевий "Жокей".

Запрошу фройлін Дуську на каву,
Дам цукерок у синім кульку.
Перевірю, що краще для пави -
"З перцем" альбо "Сампром" до смаку.

Запрошу фройлін Дуську на каву -
Море втіхи їй буде тоді.
Певен, медхен цій дуже цікаво
Подивитись новий DVD.

Запрошу фройлін Дуську на каву -
Так, на каву її запрошу!
Знов запалить у ліжку - їй-право:
Об сідницю "ЕЛЬ-ЕМ" погашу.

2008

До мене охолола? В серці лід?
Любов'ю розтоплю його, єдина.
Хто... що без тебе я? Чи інвалід,
Чи взагалі лиш тіла половина.

Ага - одна рука, одна нога,
Півголови, півсерця, півпечінки...
В мого життя журналі, дорога,
Без тебе більше - жодної сторінки.

І знаєш - припини цю дивну гру:
"Збирай негайно речі, їдь до мами!"
Без тебе, люба, серцем я помру,
А небо нас обох поб'є громами.

В життя журналі тьма репортажів
Без жодних перебільшень з поля бою.
Мабуть, уже і тілом я б не жив,
Якби Усеблагий не звів з тобою.

Відкрив я дещо із таємних знань -
І це для мене нині аксіома:
Не мав би звершень, перемог, долань,
Якби з походів ти не ждала вдома.

А хто зліпив з невдахи всіх мастей
Своєї долі суперчемпіона?
Кохана, мила! Я - твій Галатей,
Ти - золота моя Пігмаліона.

30.01.2008

"Стара" їй отпадний блузончик купила,
Шикарний відак притащив їй "папан"...
А дівчинці жодна приємність не мила:
Сумніша, сердешна, за сто Несміян.

В подушку солоно викрапує туга.
У клітці грудній, мов на полюсі, лід.
Нестерпно недобре без вірного друга
В 13 джульєтно-тинейджерських літ.

Спокійно, красуне! Не плач, синьоока!
Радій дискотекам, всміхайся весні.
Той хлопець - бо ж доля твоя не жорстока! -
Тебе не забув у чужій стороні.

Ти краща за всіх - тільки так він вважає.
Повір: прийде знову щаслива доба!
Все марно: втішань цих дівча не сприймає,
І в неї безкрая, як море, журба.

І крається болем нещасне серденько,
І фіфонька цідить "Капєц!" та "Ой, блін!":
Улюблений... любар тепер далеченько,
А інші - не вміють кохати, як він...
1999

Далеко - та ще й як! - від твого дому -
На міста протилежному кінці -
Тебе два дні тому о пів на сьому
Уздріли сексуальні молодці.

Схопили, затягли враз до підвалу,
Там роздягли в нерівній боротьбі
І довго та безжально ґвалтували.
О восьмій аж попались... на тобі.

Зазнала ти наруги й переляку!
Мене ж ця звістка вбила наповал.
Скажи ж мені, молю: які чортяки
Тебе тоді попхали в той квартал?

Ти мала бути ТАМ о пів на сьому?!
Я з шостої тебе у центрі ждав!
Стирчав з букетом поблизу «бімбому»,
Як дурень, нервувався і страждав!

Так смерть коханню разом із квітками!
Ну, потерпіла, ти й... людина! Ну й...
Любись же відтепер з ґвалтівниками!
Мені вже більше не телефонуй!
1995

Самбу включали мы либо
Румба вела в "хоровод" -
Молодость в стиле карибас
Среди полесских болот.

Северный край Украины -
Сосны, немало берез...
Мило неброски дивчины
С русостью скромною кос...

Екнуло как бы в печенке
Осенью вечером, коль
Там я увидел девчонку
С волосом черным, как смоль.

В дикой манере неробкой
В клубе глухого села
Нежною худенькой попкой
В ритме ламбады трясла.

Пьяным я был или "в танке",
Если узрел где-то в ней
Гордую прелесть осанки,
Страстную негу очей!

Душу свою, словно плеткой,
Страстью безумной казня,
Вечных симпатий красотки
Я добивался три дня.

Негой Севильи дышало
Небо над хмурым селом.
Бражка простая казалась
Лучшим испанским вином.

К девушке южного вида
Что-то влекло все сильней.
И заменяли корриду
Драки тутэйших* парней...

Было все кончено вскоре -
Съехала с глаз пелена.
Боли и тяжести горе,
Жуткой любви бодуна!

Правда дошла - да какая -
Вдруг обожанью взамен:
Пассия слишком тупая
Даже для сельской Кармен.

Как ты красоты ни ценишь,
Как ни смазлива коза,
Но ничего не изменишь
В чисто пустых тех глазах...

Крик ее жалкий "Иди ты!.."
Быстро забыть я хочу.
Но как в бреду: "Даунита..." -
Снова и снова шепчу.
_______
*Тутейший (укр. діал.) - місцевий.

Бабло и вправду побеждает зло -
К чему, скажи, на этот счет сомненья?
Скольким бабло уж людям принесло
От злых несчастий всяких избавленье!

В больницу обратился, но хоть плачь,
Лечить и не хотят, и как - "не знают"?
Сунь денежку в халат, так сразу врач
И клятву Гиппократа вспоминает.

Детей твоих гнобят учителя
И ниже, чем по знаниям, отметки?
Дензнаков дашь, и будет о-ля-ля:
Любимчиками в школе станут детки.

Чиновник не решает твой вопрос,
Несешь ты из-за этого потери?
Не стоит нервов, жалоб, крика, слез:
Решит, лишь надо баксов дать и верить.

Закон хоть за тебя, и все ж судья
Настроен в пользу стороны противной?
Фемиде мзду вручи, и знаю я:
Отсудит справедливо, конструктивно.

Борцы со злом за правду, совесть, честь,
Кто делится вот так немалым налом?
Увы, статья за дачу взятки есть -
Борьба такая пахнет криминалом.

И не от взяток ли, уж коль пошло,
Все названные трудности и беды?..
Бабло реально побеждает зло.
Но только это - Пиррова победа.

Может, жизнь и веселой была,
Коммунизма светлейшие дали...
Но в Союзе, империи зла,
Ни за что за решетку сажали.

Метод действовал, брякну вам я,
Ржачный, если тебя не коснется:
"БЫЛ БЫ лишь ЧЕЛОВЕК, А СТАТЬЯ
Для него без напряга НАЙДЕТСЯ".

А теперь - самым крупным ворам
Жизнь лафа: прокуроров построят.
И плевать, если вдруг опера
Их реально с поличным накроют;

Упомянутой фразе пришло
На замену звучащее крут-то!
"БЫЛО лишь БЫ БОЛЬШОЕ БАБЛО,
А СТАТЬЯ ПОТЕРЯЕТСЯ будто"...

Мой дом - тюрьма. А этажей в тюрьме четыре.
И мне хватает места здесь, как погляжу.
Когда-то жил я в семикомнатной квартире,
Теперь же в этом милом домике сижу.

Тюрьма с бассейном и спортзалом,
с биллиардом,
И оружейная в ней есть, само собой.
Вот из экзотики тут шкура леопарда,
Слоновьей костью же забитый домик мой.

А во дворе тюрьмы, конечно, корт и садик.
И я уже о гараже ее молчу:
Заглянешь если ты туда, прикола ради,
Увидишь тачек - разъезжай-ка не хочу.

Могу сказать, что здесь меня
неплохо кормят:
Икра лосося да фазаны на обед.
И "косарей" под сто - цена тюремной форме:
"Армани", "Ролекс"...
всё ништяк, базара нет.

Еще здесь клевые культурные программы:
То на охоту, то в любой из кабаков.
А в них - отпадные шалавы, то есть дамы.
Прикинь, не надо даже трогать "петухов".

Ты спросишь, где такая зона и откуда:
Ведь это всё так непохоже на тюрьму?!
Дык слушай! Ющенко твердил: сидеть я буду!
Ну вот - сижу. Ведь лохи верили ему...*
2007

_________
*"Бандити сидітимуть у тюрмах!" -
"Так! Ющенко!" -
з рекламного ролика 2004 року.

Випав сніг Одарці на поріг -
Треба ж! - акурат у Новий рік.
Вкрилася земелька покривалом.
«Падав сніг... і ціни теж упали!» -
Голос раптом з «тєлєка» прорік.

А старій - питання нелегке:
Що за диво кажуть (ще й яке!)?
Ціни ж, навпаки, зросли синхронно
І на хліб, й на крупи, макарони...
Тьху ти, трясця: «стартовий пакет»!

Мовчки шуфлю бабця узяла,
Відкидає сніг - нервова, зла:
Впали ціни на пакет - це звістка,
Та якби ж онуків і невістку
Накормити цим вона могла!

Син Одарки розум сильний мав
І науку нашу розвивав.
Труд важкий - зарплата копійчана.
Мусив Ігор як заробітчанин
Їхати в Росію... і пропав.

А невістка - мерзнучи в ларку,
Плату геть отримує низьку.
Діти необхідного не мають,
А з Тетяни гроші вимагають
Повсякчас у школі й дитсадку...

Тиск в Одарки, голова болить,
І Тетяні болі допекли:
Органи застуджені довіку...
Ну, то подорожчають і ліки,
Бо недавно ПДВ ввели.

Так про найбідніших сіромах
Дбають посадовці у верхах.
Що їм наші злидні та хвороби?
Їм достатньо, щоб зростав добробут
У промовах, звітах, рапортах...

Ціни впали «круто» - геть не там,
Де б це щось дало простим тіткам.
Вірмо ж далі в новорічну казку,
Та облишмо віру в панську ласку -
Ніби влада жити дасть і нам.
Січень 2004 року

Вдачею із чоловіком
Леська не зійшлась.
Танька - "Зі жмотом довіку
Мучитися? Зась!"

В Лєнки в чарку заглядати
"Той козел" любив.
А в Лариски - залягати
На чужих бабів.

Іра вже з двома мужами
Розійшлась (овва!):
Перший був синочок мамин,
Ледар - номер два.

Тільки Ти, ворона біла -
Вибач, сміх не гріх -
Все живеш з одним дебілом
Аж дев'ятий рік.

Нащо я себе цим словом?
А хіба Ти не
Величала знов і знову
В мислях так мене?

А за що так поважаєш?
Бо життя своє
Кепським дуже Ти вважаєш...
Певно, так і є.

Що така собі зарплата -
То ще півбіди.
А нема своєї хати -
Хоч би з лободи!..

Та й претензій інших масу
Маєш - і не крий!
Нащо ж - поясни, миласю! -
Я Тобі такий?

Щось незнане розумієш?
Може, тайн адепт?
Чи прощати просто вмієш -
Всім навчитись де б?

Та не видно чаші денця
У любові в нас.
Разом ми. А розведенці
Парі - не указ...
Грудень 2007

Навколо дівчата, як цвіт,
Багата дивами природа -
Мені ж заступила весь світ
Одна лиш божественна врода.
В полоні прекрасних очей
Загину без щастя і долі.
У мороці спраглих ночей,
Здається, навік збожеволів.
Лиш з нею хотів би весь вік
Кохатися ніжно і п’янко!
Це - дівчина, я - чоловік...
Та тільки вона - лесбіянка!..
1995

Хірургу! Ти клятву давав Гіппократа?
Негайно облиш свою практику хижу
Із хворих на руку конвертики брати
За кожен апендикс, за рану чи грижу.
Бо прийде злий Ющенко в білім халаті
І скальпелем враз пацієнта підріже,
А винним потому призначать тебе -
І Ющенка це не гребе.

Тобі, машиністе, є зичення щирі:
Пильнуй і веди тепловоз бездоганно.
Про цінний вантаж чи життя пасажирів
Весь час пам'ятати ніколи не рано!
Бо прийде злий Ющенко в синім мундирі,
Кермо забере, стрічний потяг таранить,
А винним назвуть в катастрофі тебе -
І Ющенка це не гребе.

А ти, пане слідчий, доводь без угаву
Вину, щоб від кари втекти було годі:
Сидіти повинні убивця кривавий,
Грабіжник лихий, ще не спійманий злодій!
Бо прийде злий Ющенко, втрутиться в справи -
Сліди заметуть завдяки його шкоді,
А за "висяки" додибАють тебе -
І Ющенка це не гребе.

А з газівником також мова окрема -
Про Дніпропетровськ чув ти, думаю, синку?
Які можуть бути від газу проблеми,
Не смій забувати й хоча б на хвилинку!
Бо прийде злий Ющенко, влізе в систему,
Як тільки він піде, рвоне три будинки,
А винним у вибухах зроблять тебе -
І Ющенка це не гребе.

О, чую! "Не можна так про Президента!",
"Цього він не зробить!", "Жартуєш - знай межі!"
Шановні, та ж маємо вже прецедента -
Гасіння лопатою в лісі пожежі.
Щоб чорно впіарити нам конкурента,
До вдалих всі засоби в нього належать!
Ваш все ще міністр не з нунсистів?
Атас!
Тоді Президент йде ДО ВАС!
2007

Знов вибори! Цікаві, як туфта.
Система - ідеально пропорційна.
В цілому й суть кампанії проста,
І локшина на вуха традиційна.

Принаймні, запитай про список лиш -
У відповідь почнуть тобі "втірати":
Шановний, любий, ти дарма тремтиш,
У нас самІ достойні кандидати!

І промовчать про те, що знають всі -
Й у пресі можна прочитати нині:
Достоїнство зелене в тих осіб,
Які стоять у прохідній частині.

За ці місця ух розцінки значні -
Там суми семизначні, взагалі-то.
А чом би їх... не вивести з тіні?
Навіщо те достоїнство жаліти?

Раз так, то хай місця у списках вже
Відкрито продають з аукціонів
І сплачують податки у бюджет
З отих горбом зароблених мільйонів.

Це ж як - прикиньте, люди добрі, - враз
Частина в нього виросте дохідна!
Прийми такий закон! - даю наказ
Новій ВР. Громада, бачу, згідна?
Вересень 2007

Як було? Ми з Нею стрілись...
А коли? Тоді! Де? Там!
В хід пішли Амура стріли...
Стоп! А це вже збитий штамп.

Гірше того: стріл вам? Дулі!
Тільки в спорті є вони
Та у фільмах про минулі
Різні справи давнини.

Хоч Амур - божок античний,
Поміняв уже і він
Лук із сагайдаком звичний
На озброєння нові.

Того дня і вміло, й ловко
Він ракету запустив -
Ядерну боєголовку
В моє серце засадив.

Сильне почуття, мов атом,
В мене викликав божок.
Їй же - хоч би з автомата
В серце вистрілив разок!

Нерозділене кохання...
Рік ходив, як ідіот.
Довге лірики писання...
Все спалив я потім, от.

І тепер не говорімо
Про біду... фігню, пардон -
Мого серця Хіросіму,
Котру вчверив Купідон*.

Я сказати вам не проти,
Що за це Амуру втяв:
На окрилену сволоту
Ще й яка чекала „мстя”!

Розповість про її принцип
Добрий анекдот один.
Стоїть п’яний на зупинці,
Поруч - справжній крокодил;

Він вередувати сміє...
Врешті п’яний пригрозив:
„Зараз я протверезію,
І ти щезнеш, паразит!”

Хай же буде вам відомо:
А для мене - щез Амур.
Я не радив би нікому
Поклонятися йому.

...Що ж виходить: я лишаю
Без любові кров і плоть?!
От і ні. Дружину маю.
Просто дав її Господь.
__________
*Купідон і Амур - два імені одного
божка кохання (він же Ерот, він же Ерос).

Пастель осіння... Подихи розмиті...
Тіла сплелись плющем - і під дощем...
Кохаються, палкі й несамовиті,
Мов нічиї собаки за кущем.

Всіх розігнала по домах погода,
Тому чужих очей нема довкіл -
Відсутня найсильніша перешкода
Для шалу на повітрі голих тіл.

Але цей дощ! Мов Путін у сортирах,
Безжально мочить, пада без кінця...
Якщо в тих двох весь час батьки
в квартирах,
В під'їзд зайшли б! Любов щось дивна ця.

Чи раптом не забута сильна ланка
У цім пейзажі з елементом ню?
Між тіл плющем й дощем, либонь, альтанка
Любові згаснуть не дає вогню.

Ті двоє на сухому склали й одяг -
Вони охайні люди й не бомжі.
А холоду тілам боятись годі
Тому, мабуть, що парочка - "моржі".

Пастель осіння, подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем.

А журавлі летять. І ти летиш.
І осінь відлітає із тобою...
Стривай! А до якої ти мети?
Ой, вибач - із якою б це метою?

"Летиш" - бо тільки тлієш, не гориш:
Така твоя в поезії манера?..
Летиш?! На Хацапецьк чи на Париж?
Смішне питання: ти не є фанера.

Летиш! Не їдеш по автошляху
"Запором", бо негусто у кишені,
А скрізь ДАІ перевіряє хук,
Що й оспівав прегарно Збиток Зеньо?

Летиш зиґзаґом - добре погуляв,
За це даішник, власне, й оштрафує?
Не збий же всмерть тараном журавля!
В курсах - Павлюк у нього наймитує!*

Летиш на схід Вкраїни, за Дніпро?
Гляди лишень, не збийся з курсу, брате!
А то нарвешся в Чехії на ПРО -
І буде нам тяжка поета втрата!

А журавлі все - чуєш? - "КРУ! КРУ! КРУ!"
В корупції доланні - обмаль зрушень,
Зате ж бо нашукало ГоловКРУ
У відомстві Луценковім порушень.

Журавлики, ну як же вам не фе?
З "один для всіх" властивістю закону
Так чи інакше силовий портфель
Знов візьме лідер "Самооборони"...

А ти летиш - і свистом рукокрил
Злякав, мабуть, не одного зіваку.
А слідом - малиновий крокодил.
Скоріш лети, щоб не схопив за лоба!

[Постскриптум]
От "наваляв" (не навалив) рядків!
Виходить, як багато, так і радий?
Та не люблю страшенно літунів:
Директор я, й нема на теє ради.**
_______
*Сподіваюся, всі згадали вірш
Ігоря Павлюка "Наймит журавля"?
**Гра слів: літунами спершу називали льотчиків,
потім - тих, хто часто змінював місце роботи.

Осінь. По вінця налити і випити…
Бо дозволяють здоров’я й конфесія.
Потім - комусь би в жилетку похлипати,
Бо загострилась у пані депресія.

Вилити нІкому тугу страшнючую?
Подруги давні також у прострації?
Чи повважали Вас надто липучою,
Вдатною тільки на маніпуляції?

Видно, втомились жилетки Вам вірити,
Вічно сприймати сердешною жертвою.
Певне, вже й годі тих подруг вампірити,
Бути в журбі та нещасності впертою.

Вирийте з шафи кофтинку, що радує,
Дозу прийміть вітамінів і магнію,
Виведіть усміх на губках помадою
І застосуйте підіть свою магію!

Не переграйте з «відвички» лиш, панечко.
Це Вам така терапія легесенька,
Щоб заглядали якрідше у скляночку:
Ох некрасивенька Ви, як п’янесенька!..

ПРОЩАННЯ
Більш не прийду! Кохання ж бо немає.
Нехай хтось інший свічку вам тримає!

ЖИТО
Якби ми знали, ой чиє ж це жито...
Могли б за секс у ньому заплатити.

НАСЛІДКИ
Кохання зле, зате від нього - діти...
Ну? Ясно, звідки стільки зла на світі?

ДО ДНА
Якби не Ти, не випив би я стільки...
(Мені Ти люба лиш з відром горілки!)

ПРО ОРГАНИ
Немає в серці вільного куточка?
Зате яка у Тебе "п'ята точка"!

ГОЛОВНА ДЕТАЛЬ
Яка деталь авто найголовніша?
Сидіння заднє - "еротична ніша"!

РАДЯНСЬКІ ЛЮДИ ЗА "БУГРОМ"
Парторг не курв - лиш ліхтарі ЧЕРВОНІ
Любив у відповідному районі.

БЕЗ ПИТАНЬ
"Скажи, Валєрчик: ти мене кохаєш?!" -
"А що ж ось зараз я роблю? Питаєш!"

ПРИНЦИП
Адюльтер - річ для мене неможлива...
Як при собі нема презерватива.

БОЛЯЧЕ
Та Пенелопа - втрата невелика...
А Одіссей розбив мені всю пику!

ТЯЖКО
Ох! З колективом тяжко як жіночим!
Від всіх добийся сексу! (...бо всі хочуть!)

ВЕРСІЯ
Йти в льотчики син має ваш охоту?
Мабуть, на світ з'явився "по зальоту"!

НЕБЕЗПЕКА
Ой, небезпечно ж як не мати й гадки,
Що в незнайомки гарної - сказ матки...

ХТО ВИНЕН?
Охота часто змінювать партнера?
А що, коли така вже наша ера!

А ТЕПЕР СЕРЙОЗНО
Цікаво, браття й сестри: як ми блудом
Хвалитись на Суді Страшному будем?..

НІ!
Ліричний віршик скласти просить фея...
Та хай шукає іншого Орфея.

ЕТАП ТВОРЧОГО ПОШУКУ
Є маса інших квітів, інших тем -
До попи одцвітання хризантем!

МУЗиКА
Кохана! Ти музИка, а не стерва.
І виграєш симфонії... на нервах.

ЗАБУДУ
Забуду все: блакить очей, губ дотик...
Начхать, що розлюбила: я склеротик!

НЕ ЙДИ
Любове! О не йди від нас так скоро:
Пов'януть у теплицях помідори!

ПІДКАЗКА
Розлука? На РОЗБИТЕ СЕРЦЕ схоже?
То, певно, кардіолог допоможе!

ДОЛЯ РОМЕО
Ровесницю Джульєтти смів кохати -
Розбещення, стаття, процес і ґрати.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ
На імпотента геть немає рації
Надіятись і в справі консумації.

ЯК В ЮНОСТІ
Казав дід бабі: "Залікуй подагру
І, Надь, сходи на кастинг у ВІА ГРу!"

ПРАКТИКА СВІДЧИТЬ
Трапляється, що всі підлеглі винні
В усіх гріхах... бо клімакс у шефині.

РЕКОМЕНДАЦІЯ
Забути про економічну кризу
Так легко при перегляді стриптизу!

ПРИХОВАНИЙ МОТИВ
Зі штатівським вояком секс пізнати
Твоя мета - і ти за вступ до НАТО.

ЧИ НЕ ПРОБЛЕМА?
Лише одне з питань під грифом "вічні":
Дозволити чи ні доми публічні?

Здрастуй, люба! Я це. Ну не плач!
Як Ти довго спала, моє ладо!
Музочко, благаю я: пробач
Бідного Твого поета зраду!

Пам’ятаєш ті дванадцять літ,
У які - і Кліо, й Хронос свідки -
Вірші з-під пера мого на світ
Все з’являлись - хоч і дуже рідко?

Не збагну, як статися могло,
Що посмів розстатись я з Тобою.
Ну куди ж натхнення утекло?
Чом пішла вся творчість за водою?

Версій кілька - є... але мені
Не до них, скотині й недотепі:
Я Тебе побачив у труні,
Що на ланцюгах висить у склепі.

Не причина смерті головне -
Від інсульту, ядухи чи спазму.
Вшанування пам’яті одне -
Випуском „Юначого маразму”.

Книзі цій я зовсім недарма
Другу назву дав як при прощанні -
„Прикольнувся”: „Твори в двох томах:
Перший том і певно, що останній”.

Раптом... в книги виходу момент
Знову віршів забродили вина,
Й від пера удару - враз ущент
Музи кришталева домовина.

Встала із труни не тінь, не клон -
ТИ, розумна, гарна, віршоспівна!
„Смерть” Твоя - лиш летаргійний сон,
Мабуть, як і в Мертвої Царівни.

Кепсько геть було на самоті?
І мене Твоя відсутність мучить!
Вірю: у земнім моїм житті,
Музо, більш ніщо нас не розлучить.

До дружини, мила, не ревнуй,
Хто дорожча з вас - не смій питати.
Пригорнись до мене, поцілуй,
І - до праці: рими добирати!

Трикутники любовні... Різні долі,
І в кожній з них такий трикутник свій.
Моєму ж місце в замкненому колі,
В яке вписав три серця фатум злий.

Моя кохана дуже добре знає:
Чистішим від гірського кришталю,
Високим почуттям її кохаю
І тільки їй казав не раз: «Люблю!».

І знає, як душа моя все тужить,
Поринувши у холод і пітьму,
Бо іншого кохає мила дуже
І вже не раз освідчилась йому.

І третю річ ота красуня знає:
Що теж страшного болю зазнає,
Любов так само невзаємну має,
Не може щастя віднайти своє.

Та є ще й факти, милій невідомі,
Таке їй не присниться і вві сні:
Болить те саме й третьому, він “гомік”
І про любов казав не раз... мені.
1998

Супер була, безперечно,
Жуйки реклама чіпка:
Хтось і дурну, й недоречну
Фразу пускав з язика -

Тут-таки слоган крилатий
Шльоцик за кадром вставляв:
Іноді краще жувати,
Ніж говорити, мовляв.

Вдалого протиставляння
Різних процесів зразок! -
Хоч говоріння й жування
Мають взаємозв'язок.

В чому, наскільки він сильний -
Це ти одразу збагнеш,
Лиш в дорогий холодильник
Парт-діяча зазирнеш.

Ні написати у пресі,
В риму тут мовити ні,
Скілечки делікатесів
Є пожувати у нім.

Звідки багатство береться,
Вам не розкаже діяч.
Він, втім, і не нажереться -
Все йому мало, хоч плач!

Та не втрачає надії
Він на коханий народ:
Ті, хто будує і сіє,
Все покладуть йому в рот.

Болі в руках та у спині -
Плата за чесні труди.
Гривня ж на жуйку дитині
Знайдеться геть не завжди...

"Буде усе в шоколаді, -
Каже політик весь час, -
Тільки-но будем при владі,
Тож голосуйте за нас!"

І, мов на логіку хворий,
Люд голоси віддає.
Отже... хто добре говорить,
Той і успішно жує!

Розбилось кохання, душа повна болю:
Єдина сказала: «Не буду з тобою».
Втопити біду в рідині алкоголю!
Ось тільки питання... про вибір напою.
Узяти горілку - це пити й кривитись,
І стане ще гірше, ба й зовсім жахливо.
Нехай буде смачно, аби звеселитись!
І я замовляю свіжесеньке пиво.

З-за крайнього столика «дєвка» «отпадна»
Предовгими віями хтиво моргає.
Я, соромом скутий, сиджу безпорадно -
П’янючий сусід мій красуню знімає.
От я б так набрався - забрав би ту фею,
Усе, чим багата, дала б чорнобрива,
А так... взяв від неї сусід гонорею...
А я у той час іншу втіху мав - пиво.

Аж гульк - «луноход» підтягнувся до бару.
Виходжу й дивлюсь незатьмареним оком:
Хто в дупель «нажрався» - хапають
(це ж кара!).
Я ж мимо проходжу карбованим кроком.
Напився б горілки - й від зимного душу
І доброго штрафу втекти б неможливо,
А так я до хати любісінько рушив:
Не валить із ніг, а окрилює пиво.

В маршрутку не сів, хоч додому далеко:
Від пива ж до вітру хотілось постійно...
Назавтра почув, що те саме «Івеко»
«Поцьомало» «МАЗ», три людини покійних...
Жлуктив би я білу - заліз би в той бусик,
Потрапив би, мабуть, на небо щасливо...
Від думки цієї і досі ще трусить.
Хвала фараонам, що винайшли пиво!
1998

(доброе весеннее стихотворение про двоих влюбленных)

Приплелся март. Привел котов в екстаз.
Под вопли этих романтичных тварей
Гулял простой волынский водолаз
По берегу реки с девчонкой в паре.

Она, в плену у грез и во хмелю,
Проворковала с нежностью ранимой:
- Олежек! Я подснежники люблю.
Ты должен подарить мне их, любимый!

У водолаза вмиг от этих слов
Глаза - на темя, челюсть - ниже паха.
С трудом спросил, когда слегка прошло:
- Зачем тебе "подснежники", Натаха?

- Не слышишь? Я люблю их, дорогой! -
И предложила, глазками играя:
- Давай в субботу в лес махнем с тобой,
Подснежников вдвоем насобираем!

- В лес? - удивился водолаз вдвойне
И возразил, хоть не силен был в спорах:
- Наташа, но "подснежников" там нет!
Они же все на реках, на озерах...

- Как нет в лесу? На реках? Извини -
Я про такое не слыхала даже...
Наверное, как лилии, они?
А ты речной подснежник мне покажешь?

- Так что тогда ты любишь, Боже мой!
И для чего смотреть? Тебе неясно -
Провел он зиму, на фиг, под водой
И выглядит теперь ваще ужасно!..

- Да ну? Речной подснежник некрасив?
Не верится, Олежек, если честно!
Мой котик! Хоть один мне принеси,
Пожалуйста: ведь зайке интересно!

- Но не могу я! Мы их в морг здаем!
Нельзя носиться с ними, понимаешь?
- Олежек! Ты всё время щас о чем?! -
А дальше - сцена у реки. Немая.

Откуда знать девчонке озорной,
Что водолазы в Луцке называют
"Подснежниками" трупы, что весной,
Когда растаял лед, наверх всплывают...

Приплелся март. Навел на льдины сглаз.
Зиме - капец. Поэты все в ударе...
Гулял один волынский водолаз
По берегу реки с девчонкой в паре.

“Де ти, кохана? Озвись, моя доле!
Буду я твій весь і ти моя вся.
В шлюбі не був, слово честі, ніколи.
Вік - двадцять вісім, зріст - сто сімдесят.

Досить красивий, спортивна статура,
Звичок шкідливих ніяких нема.
Добрий. Порядний. Широка натура.
Вірші люблю (про любов зокрема).

В жінці душа головне, а не врода.
Я ж би кохану всім серцем зігрів!
В кого є діти - це НЕ перешкода.
Милі, єдині, чекаю листів!”

Ігор не став витирати сльозинку -
Нею зворушливий "месидж" зросив.
Глянув потому на небо в клітинку
І на братків, з ким трудився і жив:

Там женихів ціле кодло зібралось
Добрих, порядних, міцних, без “ш/з”*
(Саме такими вони “представлялись”
В шлюбних об’явах до різних газет)...

Й, тихо пославши проклін злій недолі,
Ще дописати в купон мусив він
Прикре “Пишу з місць позбавлення волі”
І - “N-ська зона, 10-ий загін”…

___________

*Ш/з - в оголошеннях служби знайомств “шкідливі звички”.

(Пісня)
Зима настане - в серці ж не розтане
Ота весна в очей твоїх теплі.
Зустрілись ми, коли цвіли каштани,
Немов свічки тремтіли на гіллі.
Настала осінь, свічі спопеліли,
Я сам ішов, ногами товк бульвар,
Й на мене враз каштання полетіло -
Удар, і ще удар, і знов удар...

Каштановий град з віт на мене летів.
Каштановий град - і на тім`ячку ґуля.
Сімейного щастя я палко хотів,
А вийшла дуля - прогіркла дуля!

Ми розлучались під оцим каштаном
І нині розійшлися врізнобіч.
Та неминучий вечір знов настане -
І вчотирьох, а потім віч-на-віч.
Бо я тебе жоною мушу звати!
Вся в тещу ти, а в тебе все - дитя,
Це означає: ґулі рахувати
Мені судилось до кінця життя.

Каштановий град з віт на мене летів.
Каштановий град - і на тім`ячку ґуля.
Сімейного щастя я палко хотів,
А вийшла дуля - прогіркла дуля!

Люди недарма говорять,
Що любов буває зла.
Вбивчий аргумент наводять,
Що полюбиш і козла.
Та любов до виду цього
Є таки не завжди злом.
Все залежить від простого:
Хто насправді є козлом.
Це, мабуть (нехай 'му пусто),
Той, хто стереже капусту.

Чоловік Наташки Костя
Капустинки лап та хап:
Майстром лісу в держлісгоспі
Цей працює справжній цап
І наліво ріже дуба
Та й породи інші - теж.
Маса санітарних рубок -
Діло, знаєте, святе.
Й інших способів до ката
Ліс безболісно списати.

Має інший труду вектор
Лільчин чоловік Іван.
Цей копитний - рибінспектор,
Береже він водний лан.
А не знаєте ви, звідки
В основному ятери?
Нищать рибу шляхом сітки
Власне рибінспектори.
В нерест ловлять теж... Жахливо?
Ну так їм - аби нажива!

Праця на казну держави -
Доля мужа Кет Петра.
Має справу з платежами -
Їх на митниці збира.
Можна нижче оцінити
Те, що ввозиться до нас,
Взяти значно менше мито -
Не збідніє держказна! -
А із власника товару
Баксів наскубти як дару.

І таких іще багато
В Україні є козлів,
Та про пастуха сказати
Також варто кілька слів.
Прокурор Дмитро в Ілони -
Капітан у морі прав.
Всіх порушників закону
Він тягти до суду б мав,
Але ж ні - стриже з них вовну
(Звісно, з одиниць умовних).

Жора, благовірний Люсі -
Ось любов реально зла!
Нуль капусти, в ЖЕКу слюсар,
І зарплата геть мала.
Не козел! І на Майдані:
„Не козли ми!” - він кричав.
А чи день такий настане,
Коли жити б він почав
Краще, ніж вівця остання, -
Дуж-же непросте питання...

Де ж, цікаво, знущанням межа?
Чи спільнота людська дурнувата?
Ну хіба ж нерозважність чужа
Може приводом бути для свята?
То це слід необачних вдягти
З не дворянською ледь пишнотою?
То це треба вітання верзти,
Мовби з радістю казна-якою?
То це треба в ляльки і стрічки
Повбирати шикарні машини
І кататися в «тачках» стрімких,
Не шкодуючи навіть бензину?
То це треба із сорок світлин,
Мо’, й касету ще відеофільму,
Щоб лишити комедії плин
Назавжди перед яснії “більма”?
То це треба зо триста гостей
В ресторані або халабуді
Напоїти до стану свиней -
Щасно, бач, жертвам помилки буде?!
То це треба бухати три дні,
Ще й безглузді варнякать промови,
Танцювати й горлати пісні,
Бо спіткнулися двоє раптово?!
Треба, треба! Весілля гуде,
І нікому ніякого діла,
Що нелюба за нелюба йде,
Що вона, на біду, «залетіла»...

Ти свій хрест несеш по тротуару.
Жінка щось кричить, як завжди, зла.
Ось на тебе, мамочці до пари,
Завищала впісяна мала.
Весь ти, все єство - лиш біль і мука.
В чім тут справа, щось я не усік?
Це ж мені судилася розлука,
Ти ж тепер з коханою навік!
Певно, жінка назви «стерва» гідна:
Вдень роботу без кінця дає,
В ліжку - навпаки, немов фригідна,
А «наліво» спробуй - точно вб’є.
Тісно в курені однокімнатнім,
Грошей ні на що не вистача -
Ти в боргу назавжди неоплатнім
Перед кожним, хто лиш позича...
Господу я шлю хвалу ясную,
Глянувши в баньки твої сумні.
Бив тебе, жаль, мало через тую...
Жаль з нас двох комусь, та не мені.
На твоєї воленьки могилу
Свіжі квіти подумки кладу.
Дякую, що вкрав у мене милу!
Тішся, що здобув... таку біду!