"Люба яблунько, щедро вроди!" -
Так прохав садівник, я гадаю.
І за щирі невтомні труди
На гілках зарясніли плоди
Стиглі й крупні нового врожаю.

Того дня вгріло сонце, однак,
Як в дівоче - не в бабине літо.
Нащо сумнів? Було саме так.
Недаремно Ньютон Ісаак
В тінь подався, під яблуні віти.

"Тю! Всі знають, що далі було! -
Мабуть, скаже читач з нетерпінням. -
Впало яблуко, аж загуло,
І Ньютону воно помогло
Із законом земного тяжіння!"

Все так просто? Та ну? Та невже?!
А що кажуть гарячі французи
У вітчизні Гюго й Бомарше?
Скрізь "ля фам" необхідно "шерше"!
А де яблука - там і спокуси.

Жінка й кинула плід того дня
У Ньютона: зазнавши удару,
Ісаак очі вгору здійняв
І на гілці - ото яблуйня! -
Враз побачив гарнесеньку Сару.

Баба - зверху, а він - унизу.
Звісно, погляд ковзнув під спідницю.
І засік, чесно вам донесу,
Литок, стегон звабливу красу
Й не прикриту трусами... дурницю.

Гарна дівка не важить, як слон,
Але гілка зненацька як хрусне!
Стерво - в руки йому, і Ньютон
Під тяжіння потрапив закон:
Те тяжіння було - до спокусниць.

Ох і честі найближчим кущам,
Гріховпав де сам геній миттєво!
Ну не кожній же Сарі - Абрам.
Та й Ісак тоді став, мов Адам,
А та Сара - звичайно, мов Єва...

І лише як гріха відкусив
Вчений муж, наче фрукта смачного,
То відкрив: шльоха диво-краси
Впала зверху, хоч він не просив,
За законом тяжіння земного.

...А я можу хіба довести,
Що неправильна версія звична?
Ні! Одначе - Ньютоне, прости -
Я вам змушений доповісти:
Ця, із Сарою, - більш романтична!

(Чи доречніше - "більш еротична"?)