Усі коментарі - Йосиф Бродський

Автори /

Йосиф Бродський (1940 - 1996)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2005-12-07 19:54:03 ],
на сторінці поезії "ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. Berlin" Бродський Йосиф

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2005-12-13 23:28:19 ],
на сторінці поезії "ПИСЬМА РИМСКОМУ ДРУГУ (Из Марциала)" Бродський Йосиф

Прямо золоте січення в кожному рядку, як за будовою, так і за змістом.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-01-04 11:51:31 ],
на сторінці поезії "* * *" Бродський Йосиф

При бажанні, ви можете опублікувати переклад через коментар. Достойні переклади будуть внесені на авторську сторінку.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-01-04 11:53:14 ],
на сторінці поезії "РОЖДЕСТВЕНСКАЯ ЗВЕЗДА" Бродський Йосиф

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-01-04 11:53:52 ],
на сторінці поезії "ДЕБЮТ" Бродський Йосиф

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-01-27 14:55:30 ],
на сторінці твору "На стороні Кавафіса" Бродський Йосиф

Як вам останній рядок, - "и, в отличии от Христа, умел писать" ? Що це таке є? Просто констатація того, що від Христа не залишилося жодного написаного Ним власноруч слова? Чи не залишилося тому, що він не вмів "правильно" писати? Чи тому, що і справді не вмів писати? Чи не бачив необхідності писати? Чи Бродський обнагліло хулить Господа? В розумінні відкриває гортань (лат. гула) не в тому напрямку? Трохи сумнівно, що хулить, але безсумнівно, що Христос на першому плані - і весь відлік, в даному випадку - тридцяти років - від Христа, і перо Йосифа Бродського повне різдвяного романтизму.

"И, в отличии от Христа, умел писать" - така собі стереоскопія, правда? Закриваю одне око і бачу таких ж апостолів, крім деяких персон з явним Промислом. Ні до чого порядній людині "правильно" писати? Чи це йдеться тільки про чистоту джерела, з якого заб'є потім течія християнства? Іронія Промислу над нашим вченим суспільством? Бродський, вслід за Христом іронізує?
Над ким? Як думаєте?

Вгору

Коментатор Тетяна Мельник-Добрушина, [ 2006-01-27 17:02:53 ],
на сторінці твору "На стороні Кавафіса" Бродський Йосиф

Щоб розпочати шлях до істини, і підступитися до тих запитань, які ви поставили, почнемо з самої персони Кавафіса.
1. Бродський пише, що Кавафіс знав древньо- та новогрецьку мови а також латину. Отже, він читав Біблію в оригіналі, в оригіналі (без накладок церковнофанатичних маразмів). Бо ж відомо, що Біблія від початків була написана трьома мовами: древньоєврейською, древньоьолатинською та латиною. Це значить, що Кавафісу були відомі такі джерела, котрі проста смертна людина знати не могла. Власне, сам автор цими ждерелами і цікавився (як пише Бродський), його цікавили першопричини, історія. Тому і про Христа Кавафіс знав значно більше, ніж ми з вами. Бродський, пишучи про КАвафіса, очевидно, дізнався з його джерел багато чого нового та прихованого історією і часом. Отже, тільки тепер ми можемо говорити про персону самого Бродського.

2. Апполоній Тіанський - загадкова людина, що жила у часі з Христом, що творила чудеса, і ніде не був похований. І відрізняло його те від Христа, що він умів писати. Так? Але... про нього, на відміну від Христа, люди не знають майже нічого.

Володимире, а тепер підемо шляхом логіки. Усі сакральні знання не записувались свідомо, і не тому, що люди не вміли писати. Цього не можна було робити. Оскільки! Ті знання, що закарбовуються на папері, уже не є сакральними, уже не є знаннями посвячених, вони стають загальнодоступними. Будь-який пастух може взяти в руки і прочитати, а потім бити себе в груди і кричати, що він осягнув істину.
Отже, Христос не те що нічого не записував, він навіть нічого не говорив прямо. А тільки притчами. А що таке притча? Це такий твір, який не має якогось чіткого варіанту тлумачення. Це твір із безліччю кодів. Отже, Христос говорив дещо арготичною мовою - мовою посвячених і для посвячених у певні знання. ВІн говорив, а інші слухали, і , пропустивши через власне "я" записували. Записували тільки те, що сприймало і могло зрозуміти їхнє власне "я". А тепер самі дайте відповідь - що ж насправді ми маємо? А ми маємо тільки ті знання, які вважав Ісус, ми мати повинні (не більше). Ісус нічого не міг писати власноруч, оскільки не готова цивілізація була тоді, як і зараз, отримати ті знання у чистому вигляді.
ОТже, Бродський не хулить Господа (це знаєте і ви, і я, і сам Бродський), Бродський іронізує, як істинне дитя постмодерну (ось вам і гра тексту, його тексту у чистому вигляді, до гри долучились ви, і мене за собою долучили). Він співставляє сенси кодів і значень, докопуючись до Істини. І... може це дещо нахабно прозвучить із моїх вуст, але він тисне руку Господу і його Сину за те, що він, Христос, нічого не написав. Бо ж люди не можуть впоратись навіть із тим, що мають, а що вже говорити про більше?..

Вгору

Коментатор Тетяна Мельник-Добрушина, [ 2006-01-27 17:06:50 ],
на сторінці твору "На стороні Кавафіса" Бродський Йосиф

Коли писала про мови, якими була написана Біблія, то мала на увазі древньогрецьку мову. Автоматична помилка - двічі написала латину.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-01-29 20:21:47 ],
на сторінці твору "На стороні Кавафіса" Бродський Йосиф

Я думаю, що жодної гри в постмодернізмі немає, і якщо є іронія у Бродського, то вона не пов'язана з іграми, - Тетяно, придивіться, - серйозні люди не граються, в них все дуже важливо. Це не котенята. Навіть, якби було з ким гратись, навряд чи вони стали б таке робити. Думаю, що і руки Богу, і сину його у своїй творчості Бродський ніколи не подавав, - серіал "Зустрічі з Й. Бродським" непогано висвітлив усю серйозність Поезії та її вірного майстра. Думаю, що ваша хороша ідея "але він тисне руку Господу і його Сину..." краще би звучала "Але він вдячний Господу і його Сину..."

Вгору

Коментатор Майстер Рим, [ 2006-03-02 18:35:36 ],
на сторінці поезії "Письмо в оазис" Бродський Йосиф

Оцінюю, як "прекрасно".

Вгору

Коментатор Ірина Новіцька, [ 2006-03-04 16:48:13 ],
на сторінці поезії "Письмо в оазис" Бродський Йосиф

Мудрость и жесткость, соединенные хорошим размеренным слогом, создают истинный смысл жизни.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 15:48:09 ],
на сторінці поезії "ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. Berlin" Бродський Йосиф

Канал, в якому утопили Розу
Л., як до кінця ужиту папіросу,
практично повністю заріс.
І стільки роз опало з тих часів,
що цим не приголомшити туриста.
Стіна - бетонне передвістя Крісто -
біжить із міста до теляти і корови
полями - вимитою в колір крови;
завод димить сигарою... Буття,
де чужоземець підіймає плаття
туземній жінці не як завойовник,
а як заінтригований художник,
націлений рішуче оголити
ту статую, якій подовше жити,
ніж віддзеркаленню з канави,
в якому Розу й доконали.

Переклад: В.Ляшкевича

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 16:19:32 ],
на сторінці поезії "Дидона и Эней" Бродський Йосиф

Великий муж дивився у вікно,
для неї ж увесь світ кінчався краєм
його м’якої грецької туніки,
яка від складок безлічі була
подібна на завмерле море.
Він же
глядів у даль і зір його таким
далеким був од місць оцих, що губи
застигли, наче раковина, де
таїться гул, і горизонт в бокалі
був непорушний.
А її любов
була лиш рибою, що мала силу
пуститися за кораблем услід
і, хвилі розтинаючи всім тілом,
догнати там його… Ось тільки він –
він подумки уже зійшов на сушу.
І море обернулось морем сліз.
Та, як відомо, саме в найскрутнішу -
мить відчаю і починає дути
попутній вітер - і великий муж
покинув Карфаген…
Вона стояла
перед багаттям - тим, що запалили
її солдати під валами міста,
і бачила, як в мареві його,
тремтливо - поміж полум’ям і димом -
розвіювався німо Карфаген,

за цілу вічність до пророцтв Катона.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 16:24:17 ],
на сторінці поезії "Post aetatem nostram (А. Я. Сергееву)" Бродський Йосиф

"Опісля нашої ери" Переклад В. Ляшкевича

І
"Імперія - країна дана дурням".
Рух в місті призупинено з причини
приїзду Імператора. Юрба
тіснить легіонерів, пісні, крики;
та паланкін опущений. Об'єкт
загальної любові не бажає
об'єктом бути спільних інтересів.

Поза палацом, у пустій кофейні,
бродяга-грек з небритим інвалідом
складають доміно. На скатертях
блукають зблиски вуличного світла
і відголоси привітання мирно
ворушать штори. Грек, програвши гру,
рахує драхми; переможець просить
яйце навкруто та ущіпку солі.

У величавій спальні сивий скупник
розповідає молодій гетері,
що бачив Імператора. Гетера
не вірить і регоче. Що ж, такі
прелюдії у них любовних ігор.

ІІ
Палац
Відтворені у мармурі сатир
і німфа дивляться в глибінь басейну,
крізь гладь, покриту пелюстками роз.
Намісник, босий, власноручно морду
скривавлює місцевому царю
за трьох голубок, що вгоріли в тісті
(підчас роздачі пирога злетіли,
та зразу ж і попадали на стіл).
Зіпсуте свято, може і кар'єра.

Цар мовчки крутиться на мокрих плитах
попід могутнім, жилавим коліном
Намісника. Плин запаху троянд
туманить стіни. Слуги збайдужіло,
немов статуї, зрять поперед себе
в каміння, де немає відбиття.

Непевний місячний нордовий блиск.
Стулившись між кухонних труб палацу ,
бродяга-грек і кіт спостерігають,
як два раби виносять із дверей
труп кухаря, завернутий в рогожу.
Ті йдуть із ним повільно до ріки.
Скрегоче щебінь. На даху людина
котові норовить закрити писок.

ІІІ
Покинутий хлопчинкою голяр
утупивсь мовчки в дзеркало - можливо,
сумуючи за ним, і геть забув
покриту милом голову клієнта.
"Напевно, хлопець вже не повернеться".

Клієнт тим часом лагідно дрімає
і споглядає чисто грецькі сни:
з богами, кифаредами, борнею
в гімнасіях, де гострий запах поту
лоскоче ніздрі.
Відчепившись стелі,
велика муха, покружляв, сідає
на білу, густо вкриту милом щоку
заснулого й, втопаючи у піні,
як ті пельтасти бідні Ксенофонта
в снігах вірменських, знай собі повзе
через провали, виступи, щілини
до верху й, обминувши жерло рота,
піднятись пнеться аж на кінчик носа.

Грек відкриває жахне чорне око
і муха, звивши зі страху, злітає.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 16:31:01 ],
на сторінці поезії "Post aetatem nostram" Бродський Йосиф

"Опісля нашої ери" Переклад В. Ляшкевича

ІV
Суха, глуха опісля святна ніч.
У підворітті стяг, як кінська морда,
повітря мне губами. Лабіринт
порожніх вулиць в місячному світлі.
Чудовисько, напевно, міцно спить.

Чим далі від палацу, то все менше
помітно статуй, меншає й калюж.
Ліпнина покидає стрій фасадів
і двері, що виходять на балкон,
зачинені. Що ж, значить, і отут
нічний покій рятують тільки стіни.

Звук власних кроків лиховісний і
в той самий час беззахисний; повітря
уже просякло рибою. Хати
кінчаються. Та місячна дорога
струмує далі. І фелука чорна
її перетинає, наче кішка,
і тане у пітьмі, подавши знак,
що далі, очевидно, йти не варто.

V
В розклеєнім на вуличних щитах
"Посланні до властителів" відомий
тутешнім вухам кифаред кипить
обуренням, сміливо виступає
з окличним "Імператора здійняти
(рядком, що нижче) з дрібно-мідних грошей".

Юрба жестикулює. Юнаки,
мужі статечні, посивілі старці,
й гетери спритні, з грамотою знані, -
одноголосно стверджують, що "ні,
раніш такого не було" - при чому
не називаючи, якраз чого
"такого": мужності чи ж бо холуйства.

Поезію, напевно, вирізняє
відсутність чітко зримого кордону.

І неймовірно синій горизонт.
Прибою шурхіт. Пласко розтягнувшись,
мов ящірка весняна, на сухій
гарячій брилі, голий чоловік
украдений гризе мигдаль. Подалі
поміж собою скуті два раби.
Зібралися, напевно, покупатись -
й один із одного з веселим сміхом
знімають лахи. Неймовірно жарко;
і грек сповзає з брили, закотивши,
мрійливо очі, наче срібні драхми
з зображеннями нових Діоскурів.

VI
Акустика чудова! Будівельник
кормив недаром воші надцять літ
на Лемносі. Акустика прекрасна.

День теж прекрасний. Гамірна юрба,
відлившись згідно форми стадіону,
завмерла й, стишив дихання, слідкує

за лайкою, з якою два бійці
зійшлися між собою на арені
щоби схрестити в запалі мечі.

Ціль поєдинку зовсім не в убивстві,
а в справедливій і логічній смерті.
Закони драми входять і у спорт.

Акустика прекрасна. На трибунах
одні мужчини. Сонце золотить
кудлатих левів керівної ложі.
Весь стадіон - одне велике вухо.

"Ти падло!" - "Сам ти падло".
- "Здохле падло!"
І тут Намісник, що обличчям схожий
на гнійне вим'я, голосно сміється.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 18:40:33 ],
на сторінці поезії "Post aetatem nostram" Бродський Йосиф

"Опісля нашої ери", переклад В. Ляшкевича

Х
Імператор

Атлет-легіонер в блискучих латах,
з поста свого під білими дверима,
поза якими чується журчання,
глядить у вікна на жінок знадвору.
Йому, що тут чимало простирчав,
уже здаватись починає, наче
не різні чарівні жінки внизу
проходять раз за разом, а та сама.

Із золота велика буква М,
вінчавши двері, значила по суті
лиш прописну, порівнюючи з тою
роздутою й багряною з напруги,
що згорбилась над струменем води,
там, за дверми, в уважнім спогляданні
подробиць відображення свого.

Урешті-решт, проточні води є
нічим не гірші скульпторів, що царство
усе тим відображенням покрили.

Прозора, дзюркотлива течія.
Великий, перевернутий Верзувій
із виверженням бариться над нею.

"Все нині взагалі повзе зі скрипом.
Імперія нагадує трирему
в каналі, завузькому для триреми.
Гребці колотять веслами по суші
й каміння сильно обдирає борт.
Ні, не сказати, що ми геть застряли!
Є рух, є просування. Ми хоч кволо,
та все таки пливемо. Й нас ніхто
не обганяє. Все ж, однак, як мало
нагадує це днів минулих швидкість!
І як тут не зітхнути про часи,
коли усе йшло досить гладко.
Гладко..."

ХІ
Світильник гасне, гніт його чадить
уже серед пітьми. Тоненька цівка
пливе до стелі, чия білизна
у повній мряці в першу хвилю згідна
на будь-яку відому форму світла.
І навіть кіпоть. За вікном всю ніч
в запущенім саду шумить потоком
азійська злива. Тільки глузд сухий.
Сухий настільки, що в полон узятий
блідим холодним полум'ям обіймів,
спалахуєш геть швидше аніж лист
паперу чи просохлий добре хворост.

Та спалах цей не помічає стеля.

Ні кіптяви, ні попелу по собі
не залишаючи, виходить муж
в сиру пітьму і ковзає до хвіртки.
Проте сріблястий голосок дрімлюги
велить йому вернутись. Під дощем,
уже покірно, він іде до кухні
і, знявши пояс, висипає на
залізний стіл останні свої драхми,
аж так виходить.
Птаха не кричить.

ХІI
Грек, вирішивши перейти кордон,
великий роздобув мішок і потім
в кварталах біля ринку наловив
котів дванадцять (найчорніших),- з цим
шкрябливим, теплим, нявкаючим клунком
вночі прибув у прикордонний ліс.

Світив безсонно місяць, як завжди
у липні світить. Пси сторожеві
звичайно полонили все міжгір'я
своїм виттям: у клунку перестали
скандалити принишклі враз коти.
Грек мовив пошепки: "В годину добру.

Афіно, не покинь мене. Ступай
поперед мене", і про себе далі:
"По цей бік від кордону відпущу
я тільки шість котів, ніяк не більше".
Собака не залізе на сосну.
Що ж до солдат - солдати забобонні.

І вийшло все найкращим чином: місяць,
коти, собаки, забобони, сосни -
весь механізм відпрацював.
Грек здерся
на перевал. Та в мить, уже коли
нога ступила у державу іншу,
він виявив оте, що упустив:

поглянувши назад побачив море.

Воно лежало глибоко внизу.
Людина на відміну від тварини
покинути спроможна те, що любить
(щоб від тварини чимось відрізнитись!).
Та, як слина собача, видають
її тваринну сутність щирі сльози:

"О, Таласса!..."
Та в нашім кепськім світі
стовбичити так довго на виду,
на перевалі, в місячному світлі,-
розвага для мішені.
Й, взявши ношу,
грек обережно став спускатись вниз,
вглиб континенту: і вставав назустріч

густий ялинник замість горизонту.

переклад 1997 р.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-03-06 18:49:13 ],
на сторінці поезії "Post aetatem nostram (А. Я. Сергееву)" Бродський Йосиф

VIІ
Вежа

Холодний полудень.
Зникаючий посеред щільних хмар
стрімкий залізний шпиль міської вежі
в один і той же час незмінно служить
громовідводом, маяком і місцем,
де кожен день здіймають стяг держави.
Всередині ж розміщена тюрма.

Колись помічено: повсюди звично -
в сатрапіях, під тінню фараона,
у мусульман, в епоху християнства -
сиділо, чи ж бо страчено було
під шість відсотків підданого люду.
По цій причині сотню літ тому
дід нинішнього цезаря задумав
реформу правосуддю. Відмінив
безбожний звичай осуду до страти
й вердиктом особливого закону
ті шість процентів скоротив до двох,
в тюрмі сидіти зобов'язаних, авжеж,
довічно. Значення не мало вкоїв
ти злочин, а чи був невинуватий;
закон, насправді, мов податок. Ось
тоді оцю і збудували Вежу.

Незносний блиск хромованої сталі.
На сорок третім поверсі пастух,
лицем пропхнувшись крізь ілюмінатор,
свою усмішку посилає вниз
прибігшій бачити його собаці.

VIII
Фонтан, що плин зображав дельфіна
помежи хвиль морських, був геть сухим.
Це й зрозуміло: кам'яна рибина
спроможна обійтись і без води,
як та - без риб, що зроблені з каміння.
Таким третейського є суду вирок.
Чиїм вердиктам характерна сухість.

У колонадній білизні палацу
на мармурових сходах купка смаглих
вождів у м'ятих барвних балахонах
чекають виходу свого царя,
мов кинутий на обрусі букет
в скляній, наповненій водою, вазі.

Виходить врешті цар. Вожді встають,
махають радо списами. Усмішки,
обійми, поцілунки. Цар ледь-ледь
збентежений; та зручна смаглість шкіри:
на ній не так помітні синяки.

Бродяга-грек до себе кличе хлопця:
"Про що вони говорять?" - "Хто, ось оті?"
"Ага". - "Вихвалюють його". - "За що?"
Хлопчинка піднімає ясний зір:
"За нові проти жебраків закони".

ІХ
Звіринець

Решітка, що утримувала лева
чи публіку - чавунний варіант
повторення переплетіння джунглів.

Мох. Металеві крапельки роси.
Ліана плетивом обняла лотос.

Імітувала віддана рука,
з любов'ю, - так творити здатна тільки
людина, для якої не одно,
де варто заблукати: серед хащі
чи у пустелі.

Вгору

Коментатор , [ 2006-04-26 14:43:28 ],
на сторінці твору "На стороні Кавафіса" Бродський Йосиф

А я теж бачила цей серіал!!!1

Вгору

Коментатор , [ 2006-05-05 15:54:48 ],
на сторінці твору "На стороні Кавафіса" Бродський Йосиф

А Бродському Нобеля дали у 1987, а не у 1997. Він здається, до того часу вже помер.

Вгору

Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-07-18 11:22:41 ],
на сторінці твору "На стороні Кавафіса" Бродський Йосиф

Дякуємо, Наталіє, ми виправили зауважену вами технічну помилку.

Вгору

1 2 3 4 5 ... 7

	Логін		Пароль

	Зареєструватися?
	Забули пароль?