Куліш козацький із вогню
- і пластиковий БАД,
все це людина смачно
з`їсть і вип`є.
В колонках цифрове меню
- та хто з нас не без вад?
Сопілка ж сипле
обертони хрипло...
Гітарна лампа й віртуальна
- буде компроміс,
Коли потягнемо себе
за... яйця.
Чи правда, що айфон
лисиця вкрала - хай їй біс,
коли почула з нього
вереск зайця?
Чорнило електронне
пальці не бруднить,
і ніс не чує
плісняву сторінки.
Та все, чомусь, частіше
згадується мить,
як вчитель цупив детектива
в мене з-під колінки.
Спитай мене - чи буду
їсти борщ,
який на принтері
тридешнім роздрукують?
Та ж куди дінусь, їстиму,
чоло не морщ.
А там - нехай лікують,
чи пакують.
Єство нашпигувавши
брудом субкультур,
не поспішай ліпити
синтетичну крапку.
Дивись, он десь
повзе людинощур!
І не прибити вже його
китайським пластиковим
тапком.

15.05.13

Я беру псевдонім,
помічаючи – псевдонімію!
Псевдостерео в псевдонімецьких
колонках звучить.
І гризе псевдосовість,
на вулиці – псевдоподія.
Псевдомітинг.
І псевдооратор народ псевдовчить.
Почалась псевдосутичка,
з нутрощами псевдовлади.
Псевдолиця заюшені,
в псевдоочицях – синці.
Псевдовірили в псевдообіцяні
псевдопринади.
Псевдоблага отримали…
Дулю. Не псевдо.
Одначе - у псевдоруці.

15.05.12

Я – чутлива рука,
ще й поріз над долонею.
Ти – насіння пряжене,
ще й в пакеті нейлоновому.
Я – гірський водограй,
та ще й з надр неолітових.
Рідина ти іржава,
з батареї чавунно-столітньої…
Я – веселе багаття,
на сосновій галявинці.
Ти – жахливе страхіття
у четвертоенергоблоці…
Я – проміння світанку,
що крізь жалюзі пестить щоку.
Ти – той протуберанець,
що вмагнічує бурю тяжку…
Я – зелений листочок
на стеблі молодого салату.
Ти – спориш біля плацу,
пофарбований духом-солдатом.
Я – мелодія пташки,
що витьохкує весно-магічно.
Ти – той гуркіт на трасі,
коли сонно на смугу зустрічну…
…Та не гнівайся, милий!
Я насіння садила,
батарею злила,
Той реактор гасила,
бурю ту відвела,
Перевірку військову –
то я відмінила,
і уникла аварії…
Більше несила!
Знову ти – ютубілець,
фейсбуконтактер, однокла…
А я спати пішла…



11.05.12

Я захоплювався
езотерикою,
квітникарством було
твоє хобі.
Біг я, давлячись
езоістерикою,
мов тушканчик -
пустелею Гобі.
Усі квіти я бачив -
попарними,
у вінках чорні стрічки
стрічались.
А ми вперто буцалися
кармами:
то всихали чуття,
то квітчались...
...Езотерика, блін -
то утопія!
Знов забулася
флокси полити?
Тобі ніколи -
за теософією.
Ну а чим завинили
ті квіти?
Кали, гібіскуси
чи бегонії,
а гарденія, глянь,
з цикламеном!
Ти - дістала!
Ти вся - в космогонії.
Я пішов,
грунт куплю
на драцену...

30.04.12

Ми відвідали фільм,
у якому були кіноляпи…
Їх аж трійко
(це ж дивлячись вперше!)
ти нарахувала.
А коли крадькома
пригорнув, запросив
до канапи,
Враз скипіла й мені
кіноляпасів ти надавала.
Миттю я скам`янів ,
ніби той кіновар в алуніті*.
А на чорному тлі
все мигтіли
гіркі кінотитри.
Вже не зможе
ніякий кінолог
тебе приручити.
Кінозал ми залишили.
І я тебе.
Сльози витри…
…Буду вільно
стрибати тепер,
мов отой кінь без ганджу**.
Кінематику та
кінестетику
буду плекати.
А тобі кінофільми
дивитись
я конче не раджу.
Навіть трейлери,
кіноанонси
і кіноплакати…


* - див. у мережі…
** - у мережі див., якщо хочеш.


25.04.12

Лаку плакалась эмаль:
- Братец, мне себя так жаль!
Блеском жизнь моя казалась,
да, вот, быстро испарялась.
Я токсична до предела -
иногда сама балдела.
Страшен всяк со мной пожар,
да и муж мой - скипидар!
Он меня не растворяет,
в смысле - удовлетворяет.
То ли дело, глянь, в жестянке,
Ух! Маслянка-самозванка.
Возвратилась с Тенерифе
со служаночкой олифой.
У нее различный тон,
и любовник - ацетон!
Подарил ей оформитель
дорогущий распылитель.
Мне - лишь заскорузлый валик...
Впору опрокинуть шкалик.
Вон, гуаши, акварели,
тоже мало каши ели.
На полотнах по музеям...
Мы с тобой так не сумеем...
Отвечал ей мудрый лак:
- Не расстраивайся так!
Я, ведь, тож не страдиварный.
Я простой - не элитарный.
Но ничуть не комплексую,
потихоньку полирую.
Нам еще с тобой везет.
Видишь, капелька ползет?
Это лезет из щелей
братец наш, бедняга-клей.
Туго, тесно там ему,
он, увы, рожден для мук.
Разрываем и невидим...
...Зря себя мы ненавидим.
Ты, подруга, еще та!
И блестишь, как у кота.
На авто, и на кастрюлях,
и в шикарных вестибюлях.
Где еще - не сосчитать!
Так что нечего роптать...
...Успокоилась эмаль.
И пристроилась мораль:
Если жизнь не удалась,
водку и вино - не пей.
Есть же клей!

05.06.11

А на макітрі – насиво…
Страх, зим отам, нажбурляно!
Ще кресне викрутасово
одна…
Згорнула своє прясиво,
нетреб-макулятурляно,
бо з човника зістрибує
весна.
Базікали фолікули
смугастої –тримастої,
чи ж дожене втікачку
сажотрус?
Плаксун, графіті-растровий,
вночі під`їздом шястає.
Здається Вася, пранця йому
в вус!..
...Зеленого схотілося…
Борщу а чи довколішшя?
По вінечка-вінки аби обох!
Любилося і їлося,
ось-ось вже пурхне пролішшя…
Втреновуй вух, ай, скорше
буде «тьох»…

30.03.2011

На балкон з філіжанкою -
бо кавовар.
Без цигарки. ЗапАлю -
й на палю!
Знизу всім я - безглуздий
безкрилий комар.
Виднокрай - мов провалля
Граалю...
Безтурботно посьорбуєш
до гіркоти,
баляндраса злегенька
припікши.
І пильнують стрижів
напівситі коти,
І вищать
дітлахи-велорікші.
Чиясь мати зіпає
на чадо своє,
аж ніяково
автосиренам.
А навпроти - вродливиця,
теж каву п`є:
страх радієш таким
авансценам!
На балкон - з філіжанкою,
буцім Адам,
що прошкує
до брами Едему.
Що, схотілося кави?
Бігайте я дам.
Смакувати, під реггі,
крізь регіт,
до щему!

20.06.10

...Сенсацій глитаєш куліш свидовий,
лишень інтернет розчепіриш.
Вгризаються факти - хоч сядь і завий!
Зглемедають, як не повіриш...
Плішива довбешка мокріє на раз,
а в кого волосся - гарцює.
Чи впасти в екстаз, чи усе - в унітаз...
А раптом життя відлупцює?
І що се робить? Чи зусилля з`єднать,
пліч-о-пліч за волю і віру?
Чи мовчки до цвинтаря нам плазувать?
Придбати квитка на Нубіру?
Якби ж-то читати все в міру...

19.06.10

...Ніяково, боязко,
віконні лиштви,
спокутують сонцю
потріскані грані.
Крокуючий... Годі,
надію облиш ти,
що буде цьогоріч весна,
мовляв, рані...
Немов той хірург,
в кучугури зчорнілі,
вдихнув моложавості,
сніг знахабнілий.
Кришталяться,
зовні пухнасті та білі,
єством - тогосвітні...
Вже ж в землю хотіли...
... Ану, муркотуне,
останній мій сподів!..
Ревни, зшаленіло -
хай мчить, босоп`ята,
без валянців бабця,
з доріг та городів...
...Весна! Де ти, трясця?
Стомились чекати...


17.03.10

...Ми з кумасем вправні йоги -
хвацько підібгаєм ноги.
Ось, сідай на табуретці,
уявляй, що ми - тибетці...
Як корито на санскриті?
Хтозна... Аби свині ситі.
...Щоб картопля і буряк,
в полі колосився злак.
Щоб "пахати" не як робот,
щоб достаток і добробут
наздогнали й загнуздали...
Щоб в здоров`ї панували.
У Тибеті задля цього
прославляють Махакалу*
шестирукого отого...
Мантру заспіваймо...салу!
Жоден йог не їв такого.

16.03.10


*Махакала - охоронець і захисник вчення Будди



Автор музики - Шевченко М

"Відгадай - що то є таке: довге, зелене й ковбасою тхне?
Здаєшся? Та то ж єлектричка з Києва!"
(загадка радянських часів...)

...Гуркочучи та завиваючи, осоловіло,
зелене, довге налетіло!
Що вже не пахне ковбасою!
Назвали ж ковбасою - сою...
Та, зараз не про те вірша я клею...Бог з нею!
Отже: злизало, ніби язиком, з платформи,
"зайців", і тих, що мають "форми",
пенсіонерів з "кравчучкАми",
і ,трішечки осіб - з квитками.
Дверцята, ще хвилин зо п`ять, почмихали...
Урешті вилетів з грудей останній мат...Поїхали!
...Ще й не збагнули - хто ми: шпроти, чи котлети?
Почули, крізь судоми: - Тутечка білєти!
Сувора тітонька бадьоро наказала...
"Титаніку" із танком дає фору вдало.
Склада альтернативу паровозу, криголаму,
Вагоном суне, несучи загрозу костозламу!..
- Квитка нема? Рощитуйтесь, бо висаджу!
Шо-шо? Вилазь сама? Не "лажу", а ходжу!
То й шо, що ти тут їдеш "в позі шпрота"?
Не плюйсь, не відчеплюсь, бо то моя робота!
Що, думаєш, я не втомилась? Попробуй день тут вилазь!
То ж вилізай, зайчата, Мазая онучата.
Ну `чо такі противні? Ану мигом по гривні!
Топчуся, мов у танці я - осьо вам і квитанція!..
...А тітонька кумедна - і зовсім не зловредна!
І настрій підняла - і "обілєтила"!
Хоробрі і прозорі - то НАШІ "ревізори"!..
...Отак, зі сміхом-психами, додому і доїхали,
адже, долаючи такі потуги - наче народжуєшся вдруге!..
...Ковбаска ж засвистіла, на прощання дзвінко,
і далі полетіла. На Гребінку...
...Що не кажи, а "полюбляє" наш народ,
Зелений той "ковбасний бутерброд"!
І, програють у порівнянні - і "напій міцний" і, навіть, торт,
Коли такі в нас подорожування - неземний
комфорт!..
2 квітня 2006 року

(збережено стилістику і мову оригіналу)
При написанні вірша жоден пасажир не постраждав.

Дружній шарж на вірш Олександра Сушка
"Бажання"

(оригінал)
Я задушу тебе в обіймах уночі
Або на рота покладу свою подушку,
Ногами ти хвилину посучи
І полетить до пекла твоя душка.

А може, просто цеглою в висок?
Але боюсь цього не буде досить,
Або до рота всипати пісок
Й защіпку одягти на твого носа?

А може, просто в ванні притопить,
Чи до поживи всипати отрути?
Прошу, шановні друзі, підскажіть,
Ну як кота сусідського позбутись?





...Сьогодні зранку майже обійняв,
вже трохи, навіть, ковдрою притис.
Зо дві години рани маскував:
добрячі пазурі - а щоб ти скис!

То ж всенький день я цеглою жбурляв:
паркур-сафарі, карколомний квест.
Майданчик будівельний звеселяв.
На адекватність змушували тест

у відділку здавати... І я здав.
З годинником і портмоне разом.
На радощах дільничий мені дав
Гвинтівку дідову - на боротьбу з цим злом.

Я між реберця зажену багнет,
Нехай скона, мов ненависна п`явка!
Продовжу, врешті, про любов сонет...
Натхненно... Й за вікном ніхто не нявка...

Надія зажевріла кволою
жовтою іскрою,
В залитому вогнищі –
в похолоділій душі.
Навіщо людина отутечки
зброю споліскує,
та миє над згарищем
різанотілі ножі?
Змішає з водицею кров
свеї жертви та попелу,
Дровину надломлено-вугільну,
смуток ганьби.
Наруга над святістю,
вчинена знехотя-зопалу,
де пурхали легко,
злітаючи в синь, голуби...
...Надія сичала, джерельної
з леза глитаючи.
Вплітались багряно в ту воду
джерела судин.
Ось – вбивця звичайний.
Ссавець.
Скаженіє, вважаючи,
що став однією
з отих
над(чи НЕДО)людин...
...Надія зажевріло
гасла...

09.12.09

Йди шляхом, та нікуди не звертай
Чи дядько ти, а чи цибатий хлопчик.
Чатує в хащах павучачий рай,
Реп`ях підстерігає – автостопщик.
Дорогою прямісінько іди,
яку обрав собі одного разу.
А зійдеш – начіпляєш череди,
та оббиратимеш – ледь не до сказу.
Отож, прошкуй, вагання позостав,
до фінішу сховай добрячий козир.
Що, кажеш, бачив ти, як хтось звертав?
Я бачив теж. Та ж в нього кум – бульдозер.

21.10.09

Примножуються
сім`ї бджіл,
зростають тигрів
популяції.
А замість інтегралу школярі,
вивчають... євроінтеграції.
Околиці столиці - у облозі
Чупакабри!
Зате в техробітниці школи - зась
нової швабри.
А вчора вгледів привида Європи - ліз
в маршрутку!
Довештався бідака... Розчавили хутко.
Стонадцять ліктів - то
страшнюча сила.
А як зробити, щоб бабуся
місця не просила?
Щоб на руках дитя у мами
не кричало?
Щоб місць на всіх
сидячих вистачало.
Щоб не дурили
земляків "ковбасовали",
в ситро отрути-барвників
не додавали.
Потроху добираються й до
хліба...
Мов за Шевченком:
"подуріли" ніби...
Вас пронесе,
нехай для когось смуток.
Понад усе - отримати прибуток.
А там - хоч не рости тра...
...Колись оте кіно скінчиться, і субтитри
ряснітимуть собі,
від прізвищ в рамках...
Нехай хоч їсть народ,
нехай хоч плямка...

02.09.09

Моє дитинство
пам`ятає "лусканця"
від старшокласника,
і вигук "щоб ти луснув"!
Від тітоньки,
розчервонілої з лиця,
що нецензурщину нам
викладала усно:
мені й телятці -
за столочену капусту...
А ще - в долоні як
вгризалася луска,
і лускали дрівця
для юшки запашної.
І оповідку діда-лісника,
що є, мовляв,
в Гамериці секвої,
але катма сосонки
отакої...
Насіння жвавий
лускіт "на дубках",
і мультик в телевізорі -
"Лускунчик".
"Лус-лус" - фашисти гелгали
в кіноплівках,
а потім полонених
брів табунчик,
і наші партизани по боках...
...На "лус" - нічого не позабував...
А ще ж на "гей", "бар", "бер", "бир", "бур"
не пригадав!..


07.08.09

Колись, усамітнившись,
розчепіримо пера-долоньки,
та горішніми поглядами
дозволимо літакам спростовувати
простирадла простору.
А на душі - просторо!
І - просто. Лишень, аби
та простота не спротивилась,
бо перетвориться на прощу...
Прости простота - мудрували...

6.08.09

Духовністю нехтували - душу
фехтували...
Вивернулись та стріпнулись - духовними
стали.
Потім - знову за рапіри, пірнули
в облуду,
нашпигали для кострища
страшенного суду.
Проповідує смирення, кару
пророкує,
мов оте пісне варення, що
цукру бракує.
На меті - лишень нажива, душу
наживити.
На живця її піймати, потім
ще ловити...
Нісенітниці белькоче,
танцює-стрибає.
Дай обітницю, охочий до
такого "раю".
Дай майно своє і душу поклади
сюди ти.
А собі зостав безвихідь, жахливі
кредити...
... Хай пробачить мене "Колгейт" - як почую "тотал",
то здригаюсь...

"Шановний(на)! Маю до вас приємну новину. Тільки сьогодні, тільки зараз..."

08.07.09

Ось - типове вкраїнське село...
В ньому левова частка левади,
виторговується "на участки" - за
згоди сільради.
В нім сільпо - то не бренд,
а реалія минуловічна.
А генделик, з п`янючими вщент
козарлюгами - то є річ звична!
Де о-пів чоловічої статі,
знай - гульма гуля.
Дистрофічні забродиська,
ті споконвічні коноплі під стелю,
зовуть - "канапля"...
Там в бабусь одиноких,
святиню, останню свитину,
деруть ошуканці...
Спритні, різноманітні - та най би
поїли їх пранці!
Замулилися ріки, ставки
заросли верболозом.
Депутатство одколи базіка - невже ж
позоставив їх розум?!
Та напевно... Хазяїн хороший
потрібен селу.
Пан? Прадавньо.
Колгосп? Несучасно.
Ці джунглі врятує, хіба що,
Багіра з Балу...
А заки...
Про Хрущова епоху дзижчать
знахабнілі хрущі.
Кукурудза в жовтаві панчохи
свої не одягне кущі...
Ферми з космосу легко поплутати
з храмами Майя...
... То - вкраїнське село...
Там колись був порядок,
а зараз - і близько... немає...

06.07.09

Все змінюється...
Ластовиння -на
стрижовиння...
А багаття - на
баговиння...
А квасоляні пальці, та й
сп`ялися хвацько
на п`яльця,
зморшкуватого штахетиння...
А гарбузик-дереза - й собі
задерся, "чавить либу"-
аж з дідусевої колиби!
... В зопрілій лататій копанці
колись було повно риби...
... Та хай би вже краще, та й
хащі резед,
чи будяччя голівок,
аніж різнобарвно-блискучих,
узбіччя клянучих,
морозивних
плівок... Хоча...
І того вистача...
... Пересохло кісся,
у косарці
бензин перекис...
Тьопа, мов порося,
десь в груднині -
то сум її стис...
І вгризаються думи у тім`я,
мов дубові кліщі - кляте сім`я...
І зайти в каламутну калюжу,
йменовану ставом - та ж я
не боявся колись!
І п`явки залишали
на литках
кривавії тавра...
Літню ніч залюбки
міг сопіти
в отаві...
Зась джерельний той
хлюпіт
почути в сичанні
досвітньої кави...
Все змінюється...
...Все...




5.07.09

В несамовитій суєті- суєт,
Завжди брак часу вчасно підвестися.
Ой, не лети ж так швидко, схаменися,
бо, може, то падіння, а не лет...
Коли ж встигати жити на льоту?
Аж, птахи - й ті перепочить сідають,
А нам роки і миті полишають,
наповнену чеканням пустоту.
Викрешує галактика вогні,
круг нашого мізерного возіння.
Ніяково стає від невезіння,
та нерозважливої метушні.
Пружина галактична крутить час,
дарує шанси на життя, відчутні.
Будьмо достойні! Будьмо самобутні!
Доки земні долоні носять нас...
зима 2001р.

Роздивляюся світлини,
ковтаючи слину.
Морти-натюр - від кутюр,
гіркоти полину.
Арт-мистецька мішанина,
кострубато-вдала.
Та не знайдеться світлини,
щоб душа зридала!
Нестандартно, згоден, бачу,
пафосом сповито.
Не ридаю - тихо плачу:
не талановито...
Чи то сОбі, з пережаху,
сам здійняв жердину?
Що то є талан, невдахо?
То всі твої кпини...
Грошенят пішло чимало,
на одну оздобу.
І багацько вже придбало,
хоч ціна у лоба,
гамселить, осоловіло,
єврами-нулями.
Кожне себе уявило,
бонзо-королями!
Де ж, сердеги, ви дістали
гламурної пихи?
Ніби ж вчора ще латали
кутюрні проріхи...
Хвацько-влучно "пропіарить"
долоня долоню.
"Тусується" знай, "базарить":
"Ой, ну шо я гОню?"
...А чи ж виходу немає?
Чи ніхто незнає?
"Вихід там" - це охоронець
на двері киває...
...Не піду вже роздивлятись
на оті світлини.
Кожен ладен помилятись.
Не вистачить
слини...

30.04.09

У світі вічному всього буває ...
На зміну таненню Холодної війни,
настане Ера Спілої Порічки!
Червоної, та не від сорому, ховає,
налиті грона в листях запашних ...
А в сонці вистига квітуча Вічність,
що пил доріг до неба не здійма.
Танк страхітливий не повзе по ньому,
Смугастий колорад - та й то панічно,
Бо довела картопляна тюрма ...
... Вона вже, навіть, в наших снах забута.
А грати - стебла стиглих колосків,
під синім небом - прапором живим ...
Недоля вплутана в бур`ян, закута,
На літо все, та на віки віків ...
15.02.03р.

В політиці – суцільний ліктенштей!
Безглузда штовханина біля ясел.
Бракує ріг лишень, та кличу „Гей!”
А, загалом, там вистачає гасел.

Чи в школах не вивчали байок ви,
які дотепно склав ще Глібов мудрий?
Якщо ти Рак – за Щукою пливи!
Не сип на Лебедеві мізки пудри.

Та цупте вже, урешті, отой віз,
в якому причаїлася країна!
Але, на жаль, не вистачає сліз
у матері, для депутата-сина...

Послухати, то кожен – мов Сізіф,
що пре поперед себе каменюку.
Для виправдань вигадується міф:
до Ради йду – мов мученик на муку!

...В політиці – суцільний ліктенштей...
Хай вибача князівство те ошатне.
А тому діється вертеп оцей,
бо керівництво - ні на що
не здатне...


17/04/09

І знову листя виперло з землі,
Свіжо - красиве, вкрило чагарі.
І смітники, що люди поссипали
зеленими клумбеціями стали.
І тиждень по Великдню, і гробки в селі...
А в нашому підстарчому парку,
Розбитому в річницю десь- таку,
Світило любо грає в світлотіні.
Обабіч кладовища бузки сині,
Розносять йдучим пахощу п`янку.
Таке життя вирує - красота!
Цукерки й діти розмішались там.
А поряд - безкінечний, тихий спокій...
Як сонце ллє прибій в пісок глибокий,
Чорнилом зблискує могил плита...
І всяк присутній миттю врозумів,
Як хутко час сплина - аж бракне слів!
Який безхвостий та куций його відмірок...
І кожен пив, та частував горілок:
За матерів, батьків, дідів, а де- хто - й за синів...
весна 2002р.

Горлає пісню зозулястий півень,
Виспівує про вранішню зорю.
Шулікою тіка від його співу,
Нічна імла; я сон переборю.
На ганок вийду, потягнусь, в дитинство,
Город весняний проситься руки.
Стрічає День Саджань, без судочинства,
Вже вслід іду за коником баским.
Земля холодна й тепла одночасно,
І пестить борона її ріллю.
Нехай росте, та поливає вчасно,
Дощик, в обід борщик я підсолю...
І мати, молока нам доливати,
Ще теплого; в родині всі зійшлись.
Люблю весну і наш город саджати,
З малого. Всі ми там були колись...
весна 2002р.

У кожного є потаємне місце,
В якім ховається чи голка, а чи смерть.
Та не дай Боже її поламати!
Улізти в душу, випалить траву...
Сірник слабкіший голки набагато,
Ховаю щось від інших, бо живу.
Я душу маю, як усі, трепетну,
І трохи світла, сонця, та дощу,
Іди, я пригорну тебе, розраджу,
Поплакать зможеш в мене на плечі,
Не грайся, мила, тільки, сірниками...
Рука в руці - до чого ці плачі?
Навіяні фатальними думками...
Ми схованки давай, в одну з`єднаєм,
Не вийде путнього із того, знаю.
Кощій правий був - потаємне місце,
Не ділиться - воно лише твоє.
А решту видно іншим вже, як є...
осінь 2001р.

"Докерувалися" до ручки депутати,
Вже вентиль газовий заліплено на скоч.
На «Мерседеси» і – гайда, в село тікати,
бо грітись, врешті, чимось треба, хоч-не-хоч.

Нема в хатині, виявляється, каміна.
З дровами піч, пес по двору волоче цеп.
Сидить обранець – мов у Раді, кисла міна,
від господині вислуховує «лікнеп»:

«Зняв ляду, дрів натрамбував,
На припічок* ногою став.
Лізь на черінь*, відігрівайся, небораче.
Я пиріжків тобі спечу,
приймать закони я навчу,
бо кнопка «ЗА», давно вже за тобою плаче…»

З причілком* припічок одразу переплутав,
про ляду думав – "ну до чого тут авто?!"
А що таке черінь - ну що то за валюта?
То, певно, звук, з яким у тім`я заганяють долото!..

...Черінь-цвірінь, весна-красна всіх переможе,
а літо-осінь, переможених доб‘є.
На піч перетворилось депутатське ложе,
лежить та гріється, не меле, не кує...

Зняв ляду, дрів натрамбував,
на припічок ногою став,
та й на черені черево, знай собі, чуха.
А тітка пиріжки пече,
та зиркає через плече,
чи депутат уважно доповіді слуха:

„Зняв ляду, дрів натрамбував.
Чекай, та як же ти дістав.
Ану, мерщій, у свою Раду повертайся!
Давай уже, мели та куй,
Лишень трибуни не блокуй.
Вже годі на печі хропіти, прокидайся!”

22.03.09

*Черінь - площина над склепінням печі (між комином і стіною), на якій сплять, сушать зерно і т. ін.
*Причілок -лка, ч., розм. Бокова стіна будинку; бокова частина даху.
*Припічок -чка, ч. Горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь печі. // Довгастий виступ для лежання, прибудований до печі; лежанка.

N.B.
Бажаючих прослухати пісеньку, і не лише - люб`язно просю осюди:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122687

Поміж мілин хатин -
багатоповерхівок рифи,
одлякують серпанок боязкий.
Неквапно, повагом,
неначе ситі грифи,
смакують високості літаки.
Згори в тобі копирсаються
блиском,
мільйони зачудованих зіниць.
І вуха, скуті нанівець,
підхмар`я тиском,
вслухаються в слова,
що ти шепочеш,
лігши горілиць:
"Бувайте!.. Вкраїноньку
пам`ятайте...
Та ж, лебединим пір`ячком,
злітайте і сідайте!
А діточки - хутчіш
додому повертайте..."
...Уклін тобі за все,
Борисполе привітний
мій...

30.09.08

Як незручно правду в вічі,
про свої гріхи почути.
Краще вже в трамваї повнім
на плече сусіду чхнути.
Полетіла слина - витер,
вибачився, та й забули,
Правда ж прямо в вуха лізе,
щоб усі її почули.
Тут виходить нонсенс:
Правда різна повсякчас буває.
Всі гадають - правда,
а дивись - брехнею вслід лягає.
Очорнили сажею брехні,
без того чорні очі.
Той, хто вчора звався друг мені,
наклепи хвацько строчить.
Покотилась голівонька,
із плечей, мов шапка, знята.
Вже в мені для себе кожен,
бачить ката- супостата.
Що тоді робить - відмитись?
Важко; Просто все забути?
Легше совісті лишитись,
та й собі на когось чхнути...
...Правду крутять, як ту дзигу,
Не встигає повертати,
на всі боки, наче циган,
через вогнище скакати.
Але завжди він не може,
без проблем перелітати.
Хоч коли, та й каже кожен:
Караул! Спеклися п`яти!..

зима 2001р.

Збагнути тяжко - ми ж такі однакі!
Та напускні аматори- актори.
Вдаєм із себе, хоч напівпрозорі,
Самі собі влаштовуєм атаки.
Якісь, мовляв, ідейні, чи сімейні,
Розбіжності постійно виникають.
Ведеться в нас: коли когось з`їдають,
Спочатку світять посмішки єлейні.
У плетиві безглуздої вендети,
Нарощуються м`язи й фібріоми.
Вовкам підкину свіжої соломи...
Та не їдять її, навіть
вовки - аскети...
2001р.

Кричать з усіх усюд, неначе з шпарок таракани,
Вилазять на світ Божий "екстрасенси" всіх мастей.
Психологи повторюють: невдачним буть погано!
успішним треба бути - обігнати всіх людей.
А що - успішний довше проживе, чи здоровіший?
Чи ж завжди переможець неосудний і святий?
В житті інакше все: чим шлях твій кривавіший,
Тим більше він ганебний, безрозсудний і пустий.
Навіщо ж, небораче, поле ти переміряєш,
Своєю кроквою кривою, істини не осягнеш.
Вона відміряна для всіх давно, а ти гадаєш,
Ніби от-от собі ще одного шматка урвеш.
Мовби успішний, бо спішиш, але ж куди потрапиш?
До чого виведе та фінішна пряма?
Спинися, озирнись, нащо свій час даремно квапиш?
Такого неповторного не буде вже, нема...
2.02.03р.

Дбайливий світанок-стиліст, готував з-за куліс нічних радо,
Весняного сонця, вже вкотре "на біс" вихід-викіт парадний.
Під оплески всього живого - з`явилась, вклонилася гречно,
Зоря - над всих зір! Птаством лір, пісня звилась доречно.
Диво-див: сонце зійшло...Своє світло й тепло - цей дует скрипалів,
Розбудив, щоб росло, і стебло, і зело, у зігрітій землі...
Нечувану в зиму, шалено-незриму здіймає ейфорію,
Заспівує в риму - трима свою аудиторію.
Два "па" у Сонця-Мельпомени - з землиці виступа зелене!
Віка цей "фокус" витинать не одвика,
Земля, якою володіє сонячна рука.
І не одвикне - не посміє...Справу цю величну
творити ще зуміє, по-весні, у вас і у мені.
Грайливо, всім на диво, театрально і музично,
щоразу підбираючи нові пісні...
Ось так-то...Ніби-то з-за такту, не ждучи антракту
дощик свіжо забринів...
Зміцнів-змужнів, полив та напоїв.
Під райдужні овації, що їх весна зриває знову й знову,
Триває піднебесне сонце-весно-шоу!..

29.03.2006р

Де у берези очі по-весні?
Коли вона заходиться сльозами.
Невже оте вирішувать мені,
Пронизуючи стовбура свердлами?
Набравши досхочу її роси,
Не потрудившись очі їй закрити.
А ти, берізко, мовчки голоси,
Все ж твоє листя буде зеленіти.
Непевно озираючись, іду,
Все, ніби, тих очей сліпих, боюся.
Березу найсильнішу віднайду,
І соку в неї досхочу нап`юся.
Вона мені присниться уві сні,
І в душу сумно, крізь пітьму, загляне.
Де у берези очі по-весні,
Коли життя, ще не розквітши, в`яне?..
весна 2003р.

Чи залишилася ще десь проста, звичайна щирість?
А може то красива вигадка була?
Але тоді б земля родить стомилась,
Нас годувати хлібом не змогла.
Та зовсім щирість - то не спадкоємиця достатку,
Мовляв, бери, у нас ще є, прибуде нам!
Ні, це щось звище, дане нам на згадку,
Від саду, де у Бога жив Адам.
Вона нас, модних і сучасних, не на жарт дивує,
І, зазвичай, черству образу віддаєм.
А як біду над головою вчуєм,
Уваги й... щирості від інших, ждем...
2001р.

Я замилуюся безмежним полем,
Коли не встиг ще взолотитись колос.
Коштовна, бірюзова зелень лине,
Прямісінько у душу, незболиму.
Цей аромат молочного зерна!
Ось коник- акробат - не сарана!
Волошок синьочубі цибулини,
Земного щастя рідкісні хвилини...
О, колосе! До лоскоту охочий!
Але ж тебе світило теж лоскоче.
Промінням осяйним та життєдайним,
Щоб ти був запашним та урожайним.
На твому вістрі ангел спочиває,
В твоєму тісті гіркоти немає.
Нелічений стоїш солдатом бравим,
Аж доки у засіки не відправим...
...Вкраїно мила, житниця вселенська!
Нестримна сила духу, велетенська.
Щораз могутньо в височінь зринає...
Та це ж колосся в полі
дозріває...
21.06.03р.

Щомиті нам доводиться втрачати, щоб набути,
Та меншим зупинити більше зло.
Жертовні камені, холодне, сіре тло,
На спинах носим, наче парашути.
Приносимо у жертву вільний час, здоров`я, сили,
Ефекту адекватного ждемо.
Розчарування - цей важкий борець сумо,
Збиває з ніг, заламуючи крила.
Тоді встаєм: одні - на ноги, на коліна - інші,
Живемо далі, навчені життям.
Вставай з колін, та обтрусися, та затям,
Що долю ваблять жертви кривавіші!
...Недавно сірий камінь придавив - ані дихнути,
Гримів: новою жертвою ставай!
На тому світі обіцяють вічний рай,
На цьому запевняють не забути...
З грудей спочатку серце виривай,
А совість - колискову не співай, не дай заснути...
12.04.02р.

Грай струно, нумо підливай музико,
Голосодопінгу на задубілу душу.
Слухацький гаман сміливіш витрушуй,
Я, знаєш, теж колись у кнопки тикав.
Видовбував із нутра фісгармоні,
Мелодій фальшу, але милі звуки.
І перегарним подихом грів руки,
Кріпак-мороз присмалював долоні.
Музико, не тушуйся - туш зіграй-но!
Терпи, козаче, отаманом будеш.
Настане час,"трубу" оцю забудеш,
і вище скочиш, граєш-бо ти файно.
...Ми шиті не шовковими нитками,
А батіжжям смердючої сириці.
Ходив батіг по спині, та по пиці,
Набідувалась доленька із нами.
Ми для Європи музиканти вбогі,
Таланти у землі стирчать по плечі.
А ми все виголошуємо речі,
Лиш підсобить собі не маєм змоги.
Скоріш викопувать свої таланти,
Не ждати, доки й голову присипле.
Повинні ми співать, хоча і хрипло,
То щось своє, на те ми й музиканти...
зима 2001р.

Розумні люди закуток гріють,
А нерозумні про щастя мріють.
Розумні літо крізь весну бачать,
А нерозумні ночами плачуть.
А мудрі люди втішають світа,
То піднебесна Господня свита.
Що непідвладна земному праху,
Голови злові всякчас биваху.
Розумні люди - розумні й будуть,
Навряд, чи мудрости ще набудуть.
А нащо мудрість, як розум лупить,
З дурного він зо три шкури злупить.
А нерозумні тяжко гибіють,
Та в муках духом щораз міцніють.
То з них вже певно мудрець походить,
Земля - й та в муках врожая родить.
Бо ми й живем задля того тута,
Лиш за одне - мудрости набути.
І мудрими, врешті- решт, померти...
Й воскреснути, в виправдання смерти...
літо 2003р.

На воді не видно сліду,
Чи ходив хто по воді?
От коли в бетон Він піде
не застиглий - що тоді?
Вистига бетон повільно,
Скаменіє - назавжди.
Лиш тоді ми вірим вільно,
Коли бачимо сліди.
Хоча знаєм - розмиває,
З часом каменя вода.
Може то вона лишає
відтиск нам Його сліда?
Як уміє - так говорить,
Струменить, дзюрчить, пливе:
Хай Він в кожнім серці ходить,
Ось тоді воно - живе !
15.03.02р.

Засипає снігу повні з горією засіки
Робітна старальниця зима...
Покриває сліду ями, наче соти пасіки
Не збіжиш - за комір задима.

Сани грузнуть хрумкотливо, полозами повзають,
Потом з коней в носі пробира
Де авто під гірку люто шини лисі ковзають,
Там гнідий хвоста їм задира.

Весільниця радісна - вдихнув мороза свіжого,
Очі мружить поля білий сніг...
Сірий, бігу не ламай, голодний, та не їж його!
враз на спину опущу батіг...

І від того взимку праця забавою видасться,
Бо краса й холодна зігріва!
В літніх снах зимова днина отакою видиться,
А в зимових - спекотні жнива...
25.12.2002р.

Поспівали, чи поспали?
Вибирали - піарили,
Простороди чуби рвали,
Доки шиї не впарили.
Гнівосійно, чи спокійно,
Ковдри перетягували.
Однобоко, чи подвійно,
Сором і звитягу мали.
Кволоплеча колотнеча,
Костоломна оскомина.
Совість - клекітня лелеча,
лектораттям потомлена.
Їх там трошки - як до дошки,
Виходили учнями.
Кожне бите - тім`я вкрите,
Шишками бундючними.
Біганина маловпинна,
Боротьба поборницька.
За що тобі, Україно,
Доля стидпозорницька?!
А насниться кривавиця,
Та жовтоблакитниця.
Бюлетенева дільниця,
Клятвенна обітниця.
І платком покрита мати,
І курорти - фініки.
Аби ... лише тонші грати...
В тупику... На фініші...
21.02.02р.

Дрижала, сміючись, опора електрична,
Та кепкувала, дуба як стинали:
- Було не заважати, тріска стогодична,
А то, бач, виросла, дрота ледь не дістала!
Навіщо ти росло, яка була в тім користь?
Я ж - інше діло, - струмом все гуділа:
- Мине ще трохи часу, і мої опори,
Обплутають дротами все земнеє тіло.
Раніше ви росли, що ніде було стати,
А ми чим гірші - в нас напруги більші.
Дивись, які у нас сережки- ізолятор,
Та скаже кожен - ми людині потрібніші!
А дуб мовчав лежав, та й що він міг сказати?
Коли вже мертвий, всохлолиста жертва.
Недоля випала лиха йому зростати,
Де пролягає шлях цього "електронерва".
Він тихо ріс роки, і любо сонця прагнув,
Купав водою листя дощовою.
Та сталася біда - високовольтну тягнуть,
Дерева полягли, мов скошені косою...
...Отак стояти на дорозі сильних світу,
Билина в полі поїздових колій.
В нас жертва не вблагає траурного квіту,
Не кине грати сильний переможні ролі...
осінь 2002р.

Злигались з матом - цим монгольським сватом,
Будь- що найлегше слоганом покрить.
Який нам отаке втелющив фатум?
Улився в кров, на язику сидить.
П`ятірка з мови, україномовні,
Ми гени вспадкоємили. Чиї?
Ревем волами, і рогами повні,
Звернути ясла хочемо свої...
...Пороги за порогами долає,
Хиткий наш човник, а на ньому - бунт.
Безглузда змова, чорне діло знає,
Штовхає в спину нас монгольський унт...
осінь 2001р.

Нерозважливим здається, хто вагається,
Хоча виважено зважує відомості.
Він вагітний цим, вага ж його вважається,
Неважливою - у стані невагомості.
А наважитися треба, як не важко це,
Важелі важкі й важливі переважити.
Буть відважним і не втратити своє лице,
Важливіш за все в житті цьому, найважчому...
Переважно неважким він потім видасться,
Вчинок, що дається нам з важкими муками.
Хоч важкі ми на підйом - вставати прийдеться,
Все - одно, щоб поважатися онуками...
осінь 2001р.

Чарівно-бірюзово в гаї проліски вогнями зацвітали...
Весна-царівна знов стає навколішки - від них підпалює запала.
Несе, мов мати в пелені, всякої зелені, щоби буяло-вибухало!
А ми, з тобою, там якраз гуляли...
І, враз! Наша любов здетонувала!
Два серця вибухнули одночасно - засліпили очі щастям...
І біля водяних потоків, що несуть життя,
Немов тих водню ізотопів сталося злиття...
Душею стали ми одною, і весною
причастилися квітчасто...
Від колосально-весняного вибухання -
Вивільняється енергія кохання.
І щастя хвиля світом прокотилася, коли вона звільнилася...
І біля водяних потоків, що несуть життя,
Немов тих водню ізотопів сталося злиття...
У наших тіл і душ, знай сонце сяє,
І, довкіл, природа грає туш...

Вселенськая Любов не гине...
Цілує чоловік дружину,
В гармонії чуттів і тіла,
Сім`я народжує дитину.
Коли ж надумає планета,
З любов`ю зірку цілувати,
То розпочнеться катастрофа...
Їм вічно оддалік літати.
То ж будьмо вдячні ми Любові,
За почуття оті казкові,
За одкровення дар прекрасний,
Відкритий нам у Божім слові.
Що нам даровано любити,
Цей світ, і все, що є на світі.
Бо на землі немає бруду,
Лише ростуть прекрасні квіти.
Це усвідомивши - одразу,
Ми виганяємо проказу.
Проказуючи цю молитву,
Сягнем любовного екстазу.
І вічного життя ...

10.02.02р.

Я певен, підсвідомо, мабуть,
Що відіп`є з чаші життя росу,
Лиш той, кого прекрасне вабить,
Хто здатний увібрать буття красу.
Ні, не оздобу ресторану,
Дешевизну блискіток для сорок.
Фужера п`яність філігранну,
"Мистецтво роздягання" у дівок.
Це - хліб душі, але печеться,
Він у печі, що згасла, без вогню,
Холоне, а душа товчеться,
На місці, і за що її ціню?
Краса і чистота вражає !
Та лише справжня, без бридких прикрас.
Народ її одвічно має,
Природа, й Бог, що дав її для нас...
осінь 2002р.

Жуйко моя! Аморфно-розімліла,
нескінченно довго жована,
знесмачена і терміново
маєш бути ліквідована - шляхом утилізації...
Мово моя...Ще вчора струменіла...
Ти - нужденна і зіпсована,
і страчена чужинським словом
руто-м`ято пасинкована - тупим серпом по нації...
Небого...Кришталево-солов`їна,
виплакано-виплекана,
правічна і рожденна в небесах,
з мелодій сонця викохана - що ж з тобою діється?!
Цей слОган металевий, на підміну,
та невже в тобі таких нема?..
Непересічна,незнищенна - де ж краса твоя?
Коли туман розсіється?..
...Не томиться чоло жувати каучук,
стискати щелепи щосил...
І не соромляться наглО
вживати чужий звук - хто їх просив?
Хоч "ноу-хау", хоч "імпічмент",
зазіхають, псують річ вщент!
Хтось перший візьме, "запозичить",
а згодом вже всі "шпрехають", картаючи акцент...
І нащо?.. Та ж візьми, ледащо,
відшукай у рідній неньці-мові,
найкраще і влучне,
та гідне, повне сенсу, слово...
А то, виходить, як у тій рекламі - ніде правди діти!
Що, іноді, жувати краще (менше драми),
аніж говорити...

06.04.2006 рік

В сосновім лісі наша є галявина,
На ній білісінька росте конвалія,
Як ти пахуча; обійму за талію...
І завертиться ув очах сама весна.
Нарвем конвалій досхочу - донесхочу,
Та й заблукаєм на своїй галявині.
Не раз зимою я собі являв у сні,
В нім я і ти, й конвалієві лестощі...
весна 2002р.

"Робить ніхто не хоче вилами!"- волає наш завфермою.
Комп`ютера купили ми, поставили під фермою,
Супутника піймали ми, "порнухи" надивилися,
Доярку заламали ми, ой, що тоді зробилося!
Гуртом у бані милися, бо в вуха повно силосу,
Набилось- наліпилося, надої скоротилися.
Бо, щось не тих доїли... Тут, як назло, ще тіло,
Свербіло- зачесалося - на раду ми зібралися.
Подумали вже, чим змогли - у хлів комп`ютера внесли,
Та всіх корів зігнали - їм фільм демонстрували.
А далі вийшов анекдот: іще небачених висот,
Надої в нас сягнули! Корови ж не дурніші нас - миттєво все збагнули!
А головний наш "драйвєр", що він же і "провайдєр",
Раніше він був дояр - коровам крикнув "фойєр"!
Та розкачав "вінчестер", та закурив він "Честер",
Знайшов такі програми, що не було й у мами...
...І тут нас "розкусили" - нам світло відключили!
А, в принципі, нам "по- фіг", бо в нас "безперебойнік"!
Спитаєш: що за "птиця"? То, наче той, п`яниця:
Його ти заливаєш, а він все п`є, та п`є,
І, заразом, співає, концерти видає.
Ще працював з годину, а потім здох, скотина.
Ревуть корови: дайте, іще, хоч кілобайта!
А ми кричим: біда - накрилася "вінда"!
Та духом ми не впали - враз вила похапали,
Та, щоби не бісилися, насипали їм силосу.
Бо, знаєм ще зі школи - видовища ніколи,
Ще хліб не замінили... Японці не придумали
комп`ютера такого, щоб замінив нам вила...
Так отож,о: недарма ж батько з матір`ю, нас
поночі робили...
12 - 13.03.06р
(віршик теж написано поночі, під впливом компутіра)

Під весну угледів - хитаюсь за вітром.
За стіни аптеки хапаюсь, бо там "Кальцій-вітрум"!
Приймаючи - не запиваю, аж щелепи зводить...
Та все не збагну - як він жертви знаходить:
Авітаміноз! Білолиций,безгемоглобіновий...
Здоров`я вистукує:"SOS!!! Дайте скарб аскорбіновий!"
Ой, лікарю, прОшу - не пхайте свій ніс буратіновий!
Кажіть вже мені діагнОз, хабаро-гривнотіньовий...
З`їж, каже, цибулі, петрушки, селери,
капусти, та ще там якоїсь холери...
Та свіжого сала відріж.
Та якнайхутчіш його з`їж!
І будеш ти знову - козак!
Сало - то афродизіак!
... Буває - думки нападають, під весну:
впаду собі на тротуарі,
як в сплячку тварини впадають,
помру собі, та й...не воскресну...
Ото ж! Щоб таке не спіткало
- трощіть ви з цибулею
сало!

Сидить, співає соловейко, у ляльковім листячку,
А сиро, дощик прохолодний, вшелестився на сухе.
Не скрізь трава вкрива алейку і кульбаби китички,
Не всім ті співи до вподоби, де- хто каже "пхе" ...
Та не спинити веснольота, соняшного палива,
Давно повні баки улито, пострибом весну здіймай.
Котре й стоїть, розвівши рота, вустового хвалива,
Замало в грудях відтворити, вроджуваний май ...
Крижини танули розлизом, півником обсмоктаним,
Та не солодким, та ж холодним, що дитина - то весна.
А то каштани липли глизом, бруньками до кофтини,
Прибігло дитинча до мами: - Подивися, на` !
І усміхнеться мати: - Синку, шкодо моя рідная !
Біжи з дітьми у гай гуляти, та додому, на обід.
На борщ крапивку, та щавлинку, смачно пообідаєм
І далі сміхом звеселяти веснянковий квіт ...
... Сидить, співає соловейко, наче на замовлення,
Весни- дитини, без спочину - швидше літо зазивай !
Розпустяться каштани клейко, скрізь буя оновлення,
Весні - на радість, нам - на втіху, ти співай,
співай ...
2002р.

Україно моя... Ти - замерзлая бджілка.
І калина, до крові подзьобана голубом сивим.
Та на райському дереві квітне - росте твоя гілка,
Од віка плодоносить замріяно полудом - дивом...
Україно моя... Наймитова, хоч вільна.
Свої руки лиш складені холодно - склякло цінує.
А дарма байдужися, дивися - Європа субтильна,
Чепуриться твоїми руками, та й тілом ласує.
Україно моя... Ох душе рушникова.
Економка - не ти, босонога купальська дівчина.
Ще у пам`яті схронах не стерта голодна полова,
Геноцидова міна, опухла дитина під тином ...
Україно моя... На ім`я миловида.
Ти Надія, що кличе Любов неземну повсякмиті,
Та ж зізнайся, урешті, якого шукаєш сусіда?
Той загляне під спід, ті вже ситі, а ті ще невмиті.
Україно моя... Та чому ж ти не панна?
Хоч, "панове", напівлицемірно себе обзиваєм.
Мов для Франції - Жанна, для нас ти завжди - Роксолана ...
Ми тебе історично такою лише собі знаєм.
Україно моя... Доля світла і віра,
Хай, урешті, тебе дожене і в обійми піймає.
І розкриється світові вічна душа твоя щира,
Пісня мого народу - та ж кращої в світі немає!
Україно моя... Враз душа потепліла ...
Знову сонце у небі промінням ласкавим сія,
Наше щастя - в тобі, і в тобі наша праведна сила!
Розгортай свої крила - вітрила, країно моя!..

весна2004р.

Піднятись силиться голівонька ромашки,
Розтоптана нещадним копитом.
- Та краще б я розквітла під хрестом,-
жалілась до маленької комашки.
А стежка, втоптувана сотнями підошов,
Їй каже: - Що коню тебе жаліть?
Мені ж не шкода, всіх пущу, ідіть!
Хто й плюне зверху - думаю, що дощ йшов.
І мені добре - я завжди при ділі, в силі,
Натоптана, і довго проживу.
А те, що топчуть вас братву- траву,
Повідай, краще, ти рябій кобилі...
...Спішать, бува, і люди, враз прекрасне розтоптати,
Невіглаством осліплені своїм.
А той, хто спину підставляє всім,
Запльований, і вік йому катати...
осінь 2001р.

Життя - то є заячий біг...
Ну ж-бо спробуй звернути в снопи,
Геть, від снопу розлючених фар.
Не ловити на спину батіг,
Не валити на груди, не завжди під силу, тягар...
Життя - то автобус нудьги...
А Любов - на зупинках, стрічає навшпиньках,
Та й то, не на всіх.
Потім знову свистять батоги,
Крізь ревіння худоби, та ниций погоничів сміх...
Життя - то пожежа з дощем...
Налива водоспадом згори,
А вона без відради горить.
Хлюпа липко під драним плащем,
П`яне полум`я, серце вилизуючи, майорить...
Життя - то напнута струна...
Не дай Боже порвати до часу її,
Часто без каяття.
Накрива одсиріла труна...
Чи ж тоді починать цінувати це миле, ЖИТТЯ ?!...
21-22.02.03р.

В печі соснова пнина догорає,
Розморена...в дим! Пахне глиці піт.
Вогонь чорнилом ляду посипає,
І пріє смачно, в чавунцях, обід.
А за віконечками - в дві долоньки,
Чотириокими - тріскун-мороз.
І радіоредуктор з оборонки,
По хаті пре "генсека" розголос.
В кутку, ще допотопна, з янголАми,
Тріпоче зінгерівська швейна річ.
Бабуся, вкутана трьома платками,
Прострочує на ній рядно на піч.
Кіт вайлуватий знать не хоче миші!
(За що був битий віником не раз),
Його, котове, серце, просить тиші,
Між поглинанням шинки та ковбас...
...Мені у снах бабусі сниться хата,
(Дитинства клапоть добрий промайнув)!
На припічку, бабуся, колихати,
Й співати вміла, щоб онук заснув.
Граття було в дворищі, й на горищі,
В ярку, Зяр`я зветься той куток.
Давно вже в небі, високо, ще вище,
Бабуся пальцями обсмикує
платок...

(з невимовною любов`ю бабусі присвячується...)

07.01.2002р

Коли Творець виліплював людину,
О, Господи, прости раба твого;
Мабуть, Він користав не зовсім глину,
Було в тій суміші сповна всього.

Суворість олов`яну в форму вилив,
На скупість дерева потроху взяв,
Із скла - байдужість, а брехня - то з мила,
Та ще піску, щоб очі засипав.

Позоставалось щось і для Любові,
Самопожертви чистий діамант,
В лабети заховав з Любові асбестові,
Вгорі єлеєм клеїв щастя бант.

Тоді дмухнув - і ожило творіння,
(А серце - з пороху, геть не забув),
Та щоб миттєвим не було горіння,
На порох той водички Він хлюпнув.

Дощі земні все порох заливають,
Вогонь заледве тліє, не горить,
А я вже бачив, як святі палають,
Змогли, зуміли серце запалить.

Згора, спочатку, дерево у попіл,
Що мило википа і скло тече,
Олив`яні довкіл блищать потоки,
Душа радіє, хоч вогонь пече.

Аж от - ураз... алмаз, та як засяє!
І відчиня асбестовий футляр.
Це дійство бачить той, хто очі має,
Не треба там ніяких окуляр...

... Коли Творець виліплював Людину,
Та годі недолугих порівнянь.
Ось, поруч, хтось горить вогнем, поглянь!
Ні, рук не опечеш - хапай жарину!..

11.03.02р.

Зустрівся Світ із Всесвітом; потисли,
Згрубілі руки, мов кремезні мужики.
Та так упевнено, що зорі скисли,
І в баби Катрі в діжці огірки.

От Світ і просить Всесвіт: - Всевеликий!
Ну що робить із людством, підкажи!
Ти знав таких світів, як я, без ліку,
Що скажеш, людям жить, а чи не жить?

Творець наш, Велемудрий, звісно, знає,
Але його страхаюсь турбувать.
Він також рішення мого чекає
Я ж непостійний, щоб його приймать.

Дід-Всесвіт кашлянув, всміхнувся в вуса,
Що аж комети врозтіч шугонув:
- Дай мікроскопа, зараз подивлюся.
Що ж там таке землянин вже утнув?

Ти глянь, він що собі в кишені пхає?
То ж золото, нас хоче пережить?
Мабуть; кого ж то він вбиває?!
Таких як сам... Йому що, не болить?

Про що той бреше, я його не чую,
Щось обіцяє він братам своїм,
Дивись тепер, куди то він прошкує?
Ховається від них - не буду з ним!

Я - Всесвіт правди! Що вони здуріли ?!
Так тупнув злісно, що аж Світ знітивсь...
- В цих душах скельця розуму змутніли...
Дай гляну ще раз, хоч і надививсь.

Стій! Он - сіяч, і в нім себе я бачу,
З високого чола солоних крапель піт.
Та ж він працює правдою! Живи, сіячу!
Малий, ти чуєш? Поки хай живуть, не слід ...
2002р.

- Ти не лякайся висоти, малий,
Гілля росте на те, щоб нам стрибати.
А брати їжу з рук людей не смій!
Своє навчала білченятко мати.
- Твій батько довіряти людям звик,
В гніздечку віхоть шерсті залишився.
То не ведмідь був - п`яний молодик,
А батько головою поплатився.
І білченя кивнуло:"зрозумів",
Гіллями парку притьмом пострибало.
З алеї розливавсь весільний спів,
Подружжя квіти пам`ятнику клало.
- Глянь, білка! Печиво мерщій давай!
Вони ручні, підійде, нагодуєм,
Стань, молода, навшпиньки, не злякай.
Годуй її, а ми сфотографуєм.
Яка фата, і юна молода!
І пахне печиво, аж в носі крутить.
Та білченя хутчіш звідти хода,
Лиш ледве підняла дівчина руки...
- Воно мале, дурне, не поніма!
Процесія весільна "заключила",
А білченя прибігло, й каже: - Ма!`
Зробив я так, як ти мене учила!..
... Відмінність від людей є у звірів,
Це кожна білка з гілки всім розкаже.
В них дітки розуміють матерів:
Бо мати вам погане не підкаже...
осінь 2001р.

У жвавій річечці верба полоще гілку,
Немов червонощока молодиця,
Своє прання нехитре, вишиване;
Південний вітер вдерся бусурманом,
Здійняв спідницю, показав гомілку...
За ким отак, зелена вербо, плачеш?
Бач, сонце грає, над веселим лугом,
Купальська ніч накотить незабаром.
Вінки ловитимеш, єднати будеш пари,
Дівчину з другом, бо серця гарячі...
Одягнеться водяником сміливий хлопець,
Та підпережеться твоїм зеленим листом,
Та й випурхне з води у вирі бризок,
Любов дівчат нанизує намистом -
А шкіру холодом пронизує ознобець...
І затанцюють над вогнем летким, палючим,
Прудкі хлоп`ядівочі босі ніжки,
Вигукуючи в дичавінь пророцтва,
Весілля блистке попустило віжки -
Тремтить луна, над пралісом дрімучим...
За ніччю - ранок туманросий знову,
Зажевріє у сонячних загравах,
Пливуть додому, квітчані вінками,
Ті хлопці між дівчат ніжноласкавих...
А вербонька лишається, полоще свою гілоньку,
Немов рибалонька терплячий вудку - все чека улову...
Купа, Купайла, купалову ...

літо 2003р.

Мені нагадує недосконалий світ,
На яблуні повислий, висхлий плід.
Спочатку визрів, а тоді...зогнив...
Та так, промерзлий, зиму й провисів.
Чому не обірвався корінець?
Міцний попався, бодай йому грець.
Весною погляду не зігріва,
Та ж, скоро, зав`язь з`явиться. Нова!
Ми яблука зриваєм восени,
Які ж корисні та смачні вони!
Завжди, чомусь, лишаємо одне,
Те, непомічене, хоча також смачне...
...Можливо ми забуті, Садівник,
До саду іншого пішов, та й зник?
А, може, плід наш спілий, позаяк,
Облюбував зажерливий черв`як?
Нумо, всі разом, клич Садівника!
Він з`явиться, рука Його легка,
Та зірве плід, засохнути не дасть,
І вкине до Корзини Сотні Щасть...
Бо сенс у яблуні - її солодкий плід,
Наш сенс - то діти, і достойний слід.
Від яблука в Адамовій руці,
До світу в стиглому, духмянім,
яблуці...


8.04.02р.

Ароматом узвару переповнена хата,
І звисають рядками калини охайні пучки.
Посередині піч, розпашіла, пихата,
Але добра і рідна, допіка пиріжки.
Позолочена покуть образами ясніє,
І здається, що янгол святий крила вже розгорта.
І дивуєшся вкотре, як же мама уміє,
Колискову співати - сон умить огорта.
Що тоді було сном, вже збулося з роками,
А теперішні сни навертають в дитинства часи.
Наяву все частіш поринаю думками,
Пригадавши і запахи, і голоси.
...Обважніло пливе хмара сива над ставом,
По слизьких берегах очерет на дощі тріпотить.
А чи вічна вона - нескінченна життєва вистава?
Від дитинства до старості час неминуче
летить...


17-18.11.02р.

З віконця донька спогляда пейзажі,
Виблискують цікавинки в очах.
І, пальцями долонька, шибку маже,
Волога, мов корона, рученята в обручах.

Та, не стрибай, тримайся, щоб не впасти!
Вузьке, бач, підвіконня і слизьке.
Дивись - ворони починають наступ:
На дерево, стовпи й дахи, спрямовують піке.

Я відповіді знаю на питання,
Що непокоять крихітне дівча.
Де сонце спить, і де встає із рання.
І хто у дитсадочку виховательку навча.

Та, ви ж, гуртом, навчаєте дорослих,
Ви - жовтороті академіки для нас.
В цих пагінців, з наших сердець пророслих,
Давно дубам кремезним вчитись час.

Екзамен щирості душевної складати,
Любові залік, іспит доброти.
Ов-ва, ці вчителі, вміють навчати!
Своїх батьків, хоч як ти не крути...

З віконця донька проситься "на руки",
І пригортає личко до лиця.
Немає, мабуть, кращої науки,
Ріднішої у світі, освіти, ніж
ОЦЯ!..


15.11.2007рік

Удосвіта встану, хоч звечора не міг вкластися,
Іще дуже рано, корів не вигонили пастися
Я вийду на призьбу, проведу останню зірку
Втелющу очі у хвіртку...
Дивитися стану - чи не йде там ... Гайтана?
Самотня та боса, я би їй підстелив проса
Стежка ж-бо з пирію - осоту
Межка витоптана - суне хлопців рота
За нею, знано, однією - Гайтаною моєю.
Невже я її виглядаю - цю кралю?
Зайде, - я скажу - посуньтеся, Галю,
Заходь, Гайтаночко, до обійстя - не бійся!
Будем жити в мирі, в злагоді, припаркуєм в парку твоє "Ауді",
Поміняєм його на комбайн
Та й буде нам "гут", та й буде нам "файн"...
А бичок на налигачі сливами - баньками кліпав, - наздіймаємо кліпів
Як накосимо сіна та й повну "Колхіду"- то влаштуєм "кориду"!
Аж гульк: із веранди ступає, мов краля - та ж моя Галя!
Колосся у косах, за квітку, поправляє намітку
Теж боса, але не самотня, бо я в неї є, та свиней аж до сотні, курей півтораста
Гукає - Миколо, проснися, та годі вже, баста!
Виводь он корови та й до череди! Гайтану все ждеш? Та не жди!
А я і не жду, підводжусь, іду, обіймаю її на ходу, аж пищить,
Наступаю на лапу коту, а бодай тобі - от верещить!
Роблю всю роботу, кошу і вожу і ношу.
А другий раз стану, як вкопаний, очі заплющу - стоїть!
Відчепися, прошу, шоколадова хіть!
То тоді я водички ковтну і погримаю - цур тобі, ну!
Іще раз отак - я відік продам, а плівку з касети із кліпом твоїм
На городі, щоб галки насіння не крали
Намотаю на палки - нехай майорить їм усім!
А душа ж, до прекрасного, знову і знову горить...
А у тім ...
03.08.2005р.

Миколка Шевченко

Та, мабуть, все-таки, ми є садисти!
Не до дітей, тварин, сім`ї своєї - ні...
Свого ми не дамо, і руки геть брудні!
Хоч власними берем - чи ж завжди вони чисті?
На потяг перші квапимося злізти...
Хай на платформі всі зостануться - плювать!
А мова про тюрму - та боронь Боже сісти!
Хоч всі хай сядуть - аби нам гулять!
Бач, гамселять за рогом бідолаху,
Сам заробив, напевно ж, є за що лупить...
Та, навіть, в думці нам не вільно припустить,
Щоб нас так бито, мов брехливу сваху!
До всього світу ставлення скептичне,
Цинічна недовіра та улесливі слівця.
Не розрізниш, хоч ріж, де - вовк, а де - вівця,
Навіть кохаючись, гартуєм своє кредо політичне.
Та, мабуть, все-таки, ми є - садисти!
Статисти на засадах...Ми - електорат Де Сада!
Казала одна бабця : Якщо б`є тебе досада,
Візьми свою досаду - причепи її до заду!
І вигляд завжди матимеш вдоволено-усміхнений
з фасаду!..
17.12.2007р

Циганчата-альбіноси
пОтягом ходили,
альбіноси-циганчата
монетку просили.
Та, не задарма просили -
- скиглили-співали...
Деяким на жаль насіли -
- то, щось і давали...
Циганчата-альбіноси -
- а хто ж мама ваша?
Циганонька чорнокоса,
чи "зозуля" наша?
В оченятах срібносльозих
смуток невимовний...
В рученятах замурзаних -
- вузлик невиповний...
...Де-хто чорну свою шкіру
фарбує у біле.
Інший - вигадає віру,
та й будує вілли!
В дитсадок веде бабуня
ситі онучата.
Ось, долонечка манюня,
смика - циганчата!
Та, чого ж вони біляві,
оченята сині?
Дісталися "на халяву"
нені-Україні...
...Бідка тітка:"Заробляти,
гроші нада чесно.
Хто ті кляті, де ті грати,
мені "інтересно"?
Мене мати за провину
- на просо, на гречку!
А воно, бач, з пуповини,
та вже "скаче в гречку"!
...Відгомін лунав довгенько,
та різноголосо.
Мов підспівував гарненько
отим альбіносам...
...Циганчата-альбіноси
пОтягом ходили...
Альбіноси-циганчата
монетку просили...

Солодкої правди на світі нема - вона гірка!
Брехня ж - так солодка на смак, мов патока.
Ми ж усі такі солодкоїжки!
Вибираємо смачні доріжки...
Тому правди не знаєм - не хочемо знати!
Нам приємно брехню смакувати...
... Зруйновані зуби - болять, вже не цокотять!
Вицокує серце, збиваючи ритм на білок, на цукат.
І до смерті, здається, набридло,
Це брехливо-солодке повидло...
Цей рахат, цей лукум, цей щербет!..
...Правда йде, несучи діабет...
Ось, брати - не йміть віри брехливим словам!
Хоч би й правда гірчичники ставила ВАМ!!!

08.12.2007 (а чи правда?)

Можливо, я не покажу всієї величі Любові,
Але, я намагаюсь відтворити знову й знову
Тремтячим жестом неслухняної руки...
Немов на дошці формулу школяр,
Що завдання домашнє прогуляв,
та спотикається тепер на кожнім слові;
Ох, не від того в скронях молотки...
Він однокласницю водив збирать суницю,
А вчитель вже виводить одиницю,
Червону, мов ота дівчина зчервоніла
Підказуючи знічено - несміло...
Не шепочи, він знає, лиш згадає,
Любові ж формулу докупи не складеш,
Вона не має меж - вона кохає!
За формулами в світі не живе,
Вона сама - то є життя нове.
А без Любові й сонце висихає...
Усе живе її прийти прохає!..
...Перерва. Йди, вона тебе зове...
25.11.2002р

Вкотре начудуватись я не в силі,
Від лету снігу, в тиху нічку, місяць сяє.
Землиця, тепла ще, беззубенько ковтає,
Сніжинки- первістки - їй ласощі ці милі.
Та враз... хмільним набродою, брутальним,
Морозище обняв земне цнотливе лоно.
А та й не пручається - чує, що холоне,
Сніжку ще кличе, стогоном благальним.
Ти ковдроньку мені поший, свавільний,
Та вкрий спочатку - хіба розуму бракує?
Зась! Він вже крутить, свище, розкошує:
Дивись, тремти, всяк душе, бо я сильний!
Зима, його матуся, вже старенька,
Не вистача снаги їй сину мізки вправить.
Ото припленталась, ніщо вже не цікавить,
То ж, лишень свариться, та крекче потихеньку...
зима 2001р.

Потріскує фігурна, стеаринова,
Загострюючи контури, свіча.
Холоне їжа на столі холестеринова,
Але ж яке смачне оте курча!
Ось Новий рік пітардами жбурляється,
Опівніч трішечки далась взнаки,
Та ж скільки випито - аж цяцьки хилитаються,
Що долу гнуть ялинчині гілки.
Пора вже й на морозця носа висунуть,
Чи ми його, чи він нас наляка?
Як гримнем залпом - марно діток заколисують,
Тремтить рука - все ж палить сірника.
На ранок площа всіяна пістонами,
Що можна сотню віників зламать.
Ці чуда піротехніки, хоч заборонені,
Змогли салютом в небі політать.
Такі знамення ночі новорічної,
Комети в порівняння не ідуть.
Бо ті, хто запускають їх з пітьми космічної,
Горілки і шампанського не п"ють ...
16.01.02р.