Дрижала, сміючись, опора електрична,
Та кепкувала, дуба як стинали:
- Було не заважати, тріска стогодична,
А то, бач, виросла, дрота ледь не дістала!
Навіщо ти росло, яка була в тім користь?
Я ж - інше діло, - струмом все гуділа:
- Мине ще трохи часу, і мої опори,
Обплутають дротами все земнеє тіло.
Раніше ви росли, що ніде було стати,
А ми чим гірші - в нас напруги більші.
Дивись, які у нас сережки- ізолятор,
Та скаже кожен - ми людині потрібніші!
А дуб мовчав лежав, та й що він міг сказати?
Коли вже мертвий, всохлолиста жертва.
Недоля випала лиха йому зростати,
Де пролягає шлях цього "електронерва".
Він тихо ріс роки, і любо сонця прагнув,
Купав водою листя дощовою.
Та сталася біда - високовольтну тягнуть,
Дерева полягли, мов скошені косою...
...Отак стояти на дорозі сильних світу,
Билина в полі поїздових колій.
В нас жертва не вблагає траурного квіту,
Не кине грати сильний переможні ролі...
осінь 2002р.