Жив-жив чоловік,
Бац!-помер чоловік.
Прийшов чоловіку, як кажуть, гаплик!
І мудрість у тім є народна велика,
Що кожен свого все ж діждеться гаплика!

Гаплик-це кабздець,
А кабздець - це гаплик,
Нехай ти міцний і здоровий, як бик,
Хоча й щонеділі свічки в церкві став,-
А від гаплика ще ніхто не втікав!

Нехай в тебе є золотий унітаз,
Нехай п'ять жінок тебе люблять за раз,
Нехай Папа Римський - твій корєш, і все ж-
Від гаплика ти все'дно не втечеш!

Хоч їж різні бади для моці і сили,
Хоч пий молоко від святої кобили,
Хоч нафаршируйся увесь часником-
Та не розминутись тобі з гапликом!

Про це можна було б писати й писати,
Складати сонети, етюди, кантати,
Та з гапликом - як з усім і усюди:
КращЕ раз зустрітись, ніж сто раз почути!

Не спросоння, не сп’яну,-
Серед білого дня
Я подумав чомусь про
Квадратуру коня.

Враз мені нецікавою
Стала культура,
А на думці одна лиш
Кінська квадратура!

Всі думки відкотились
На задній план,-
Квадратура коня
Стисла мозок в капкан!

Телевізор, ноутбук,-
Це дитячі цяцьки,
Не рятують мене
Й стриптизерок цицьки,

Бо я бачив питання
В очах цих дівчат:
Як вписати коня
У квадратний квадрат?

Я дзвонив в інститути,
В сільгоспакадемії,
Аби допомогли
Розв’язать цю проблему мені.

Та даремно було
Допомоги чекати,
Бо не вірив ніхто
У конячі квадрати.

І лише коли Землю
Темна ніч оповила,
І коли заіржала
Квадратна кобила,-

Виніс я на балкон
Свою біомасу,
А в темнім небі зоріла
Квадратура Пегаса.

09.12.2012

Дуже тонко загострю гумор,
Тонко так – надірвеш живіт,
Серце в грудях тремтить, мов зуммер
І провалюється в живіт!

Дуже смішно, хоча вже осінь,
Восени ж жартувати не слід,
Та ледь-ледь пожартую я зовсім,
Дням останнім осіннім услід.

Гумор мій не позбавлений перцю,
Та попрошу я напослід
Не приймать його близько до серця,
Й ображатись на мене не слід!

2012

Таємні сили нездоланні,
Котрим немає наймення,
Мене закинули в туманні,
Мене зажбурили в туманні
Дикі місця тмутараканні,-
Я в шоці! Що, блін, за фігня?

Чи це не марення кобили?
Мені тут жити все життя?
Чи може, тут десь місце сили,
Що надає редбульні крила,
Чи може тут вітців могили,
Котрі гріхи не замолили
І відійшли у небуття?

І, продираючись крізь терни
З цих місць туманних до зірок,
Знайшов одвіт я на “Майстернях”:
Це, виявляється, урок.

Мене зажбурено в тумани
Щоб я тут, каючись, старів,
І нюхав все життя тюльпани,-
Такий діагноз лікарів.

2012

У Андах- пандемія панд,
У всіх бандитів розболілись гланди,
Я вкотре перечитую Жорж Санд,
Ніколи не поїду я в Голандію!

всі говорять про кінець світу,
що на нашу нещасну орбіту
прилетить невідома планета-
і всі вмруть, в тім числі і поети.

а я би ще не хотів помирати,
бо кредит ще тре' банку віддати,
бо якщо від кінця світу вмру я-
банк отрима не гроші, а х*я.

тож у мене вагома причина:
я ж бо честі і слова людина.
й, щоб віддати всі взяті кредити,
мені треба ще жити і жити!

Нависли над морем вечірнії тіні,
Я в морі купаюсь одна, без бікіні.
Купатись така в мене звичка здавна -
То ж я без бікіні й купаюсь, одна.

Навіщо здалось мені теє бікіні?
Я ж можу його й загубить в морській піні!
І що ж тоді? Знову купляти нове?
Чи може чекать, що старе припливе?

А так-не хвилює мене ця проблема,
Я замість бікіні намажуся кремом,
Тим часом у небі летять чорні суки,
Чи може це в мене розпочались глюки?

Мені ще так кльово ніколи не було!
Акули? Які в Чорнім морі акули??
Та хай і акули, а що ж їм до того,
Чи я у бікіні, а чи геть без нього?

І хай що там кажуть всілякі нероби,
Ханжі, лицеміри, безбікініфоби,-
У вільній і незалежній країні
Я маю право плисти без бікіні!

Хоч я вже майже старий дідо,
Але ж в мене таке лібідо!!

2012

I am living in the town
Where all trees are so browns,
Here I can't sleep at night,
'Cause these nights are so bright.
And these days are so black,-
I have broken my neck,
That's my life is so gray,
Such the sun without rays.

I will never forget:
Your lips were so red,
And when I want come in
Your eyes shine with so greens.
Only you, only I-
We are flying at sky,
Only I, only you,-
But the sky is so blue...

2001

Прикинь - немає смерті, Пропало пекло й рай,
Над нами - тільки небо, Підстрибнеш – і злітай
Прикинь: нема кордонів і світ весь для людей….


Прикинь: країни зникли, це важко, але все ж-
Нема за що вбивати, нема релігій теж.
Прикинь: нема кордонів і світ весь для людей…

Ти скажеш –що я наївний
Та я такий не один,
І з кожним днем усе більше нас,
І світ весь стане таким!



Прикинь: немає банків, збулись ми їх оков,
Й панує вже не заздрість, а щирість і любов,
Прикинь: нема кордонів і світ весь для людей…

Ти скажеш –що я наївний
Та я такий не один,
І з кожним днем усе більше нас,
І світ весь стане таким!

03.03.2012

День пішов на збільшення,
День почав зростати,
Сонце пише тінями
Кола і квадрати.

Сніг іскриться, міниться
Радощами й тугою,
Сонце попрощалося
Рожевою смугою.

Зійшла перша зіронька
В небі несміливо,
У повітрі задзвеніло
Новорічне диво.

26.12.2011

Ми зустрілися з тобою цієї весни,
І з тих пір ти увійшла у життя моє й сни,
Розквітав підсніжник, прилітали шпаки,
І я твоєї попросив руки.

І ми стали жити, їсти і спати разом,
Нам співали солов’ї, неначе Йосип Кобзон,
Півень кукурікав, мед збирала бджола,
А ти ночами гірко плакала!

ПРИСПІВ:
Щоби я був щасливий –
Мені треба море пива,
А ще краще океан,
І щоб ти була щаслива.
А щоб ти була щаслива –
Я не знаю, що потрібно,
бо ж ти геть не любиш пива,
Бо воно тобі огидне!


Ось і квітень промайнув, а за ним травень теж,
Якщо довго щось шукати – то не факт, що знайдеш.
Риба нерестилась, конюшина цвіла,
А ти до мами в червні утекла.

Я прийшов зі зміни вранці, дуже спати хотів,
Думав, ти мені насиплеш, як завжди, голубців.
Ну а тебе десь не було, тож я напився, як пень,
Тудим-сюдим, глядь – а вже вересень!

ПРИСПІВ.

Я просив тебе вернутися, бо вже листопад,
Але ти така уперта, що ні кроку назад,
Відлітають журавлі, відлітають качки,
А ти ж так гарно прала сорочки!

Я не буду більше пити, ну хіба на свята,
Я куплю тобі такого, як ти хтіла кота,
Наскладав грошей тобі я на комбайн “Мулінекс”
І три книжки прочитав про секс.

ПРИСПІВ.

Ти – собі на умі, але ж я теж не лох,
Та іще ж мені щоночі сниться, наче ми вдвох.
Буду я тепер вживати тільки яблучний сік,
Повертайсь, бо скоро Новий Рік….

Я прийшов тебе украсти, але вже не вкраду:
Бо ти поїхала із іншим хлопцем у Хургаду,
Отака ось вийшла пісенька у мене сумна,
Ну а скоро вже нова весна…


ПРИСПІВ.

Ой, напишу я вірш про Того,
Що живе в телефонній буді!
Не судіть його, люди добрі, -
Хай нащадки його осудять!

Він живе у вагоні підземки
Між Подолом і Осокорками,
Як є франк – то бере попутку,
А нема – то топче ногами…

Він живе в залізничнім вагоні
Поміж Києвом-поміж Львовом,
І на склянку вагонного чаю
Заробляє своїм лише словом.

Він живе, а не пробує жити.
Він притягує, наче магнітом,
Він ліхтар-смолоскип серед ночі,
Він бродяга, що бродить цим світом.

Однією своєю присуттю
Освятив він “Корсар” з “Полонезом”.
Він живе в телефонній буді.
Йому заздрять Рокфелери й Крези.

я зняв обидві шкарпетки,
пиво відкоркував,
і так свій суботній вечір почав!
увімкнув телевізор,
пульт у ліву руку взяв,-
як то добре, що цей вечір настав!

Ти поїхала в Крим, а я залишився тут,
У тебе там все добре,
І у мене все зер гут!
я сиджу на дивані,
чорне пиво дудлю,
як же я такі суботні вечори люблю!

перемикую канали,
зупиняюсь на кіні,
бо прокляті серіали
в печінках сидять мені!
попиваю добре пиво,
підгризаю сухарі,
не дістануться вам мої нирки,
чорні лікарі!

ПРИСПІВ:
я п"ю, а воно - не кінчається


як одне кіно скінчиться-
я на інше перемкну,
все одно я сам без тебе,
моя мила, не засну.
Аж до самого до ранку
Буду мучити себе,
І звідки в мене стільки пива-
Хай нікого не гребе!

Колись я був зеленим, гордим і дурним,
Й своїм теплом не хтів ділитися ні з ким.
Але з тих пір води багацько утекло,
Я став один, зовсім один, і кінчилось тепло.

Гвалт! Потрапив я в життя капкан,
Допомоги я прошу, бо вмру від ран,
Гвалт!- Я вже тепер не на коні,
Поможіть хтось мені...


Моє життя пішло не так, кураж мій щез,
І мов туман розтанув до життя мій інтерес.
Та знову в руки я беру старе весло
Щоби вернути все назад, щоб стало, як було!

Гвалт! Потрапив я в життя капкан,
Поможіть, товариші, бо вмру від ран,
Гвалт!- Я зовсім був тоді баран,
І лиш тепер це зрозумів...

Сам не знаю, як тебе знайшов
І дивну цю любов.
Ти прийшла, неначе з моїх снів-
Я так тебе хотів!

Я тебе у мріях малював,
Мон шер, май свііт, май лав,
А ти ж ввірвалась у моє життя -
І немає вороття!


Ти мовчиш, а я ж тебе люблю,
Хоч в тебе серце з кришталю!
Мені заздрить кожен супермен:
Тіло твоє виліпив Роден.

А ти ж мені не кажеш "так" чи "ні",
Ну які вже тут пісні?
А ти ж із мене висмокчеш всю кров:
От така "любов"!

2007 р.

1. Я поїхав за границю
Жеби тяжко гарувати.
Покохав єм там дівицю,
А ту дівицю було звати...

І що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!

2. В неї гарні чорні очі,
А ще кращі чорні брови,
По-іспанськи щось бурмоче,
І не знає укрмови.

Але що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!


3. Я її повіз в відпустку,
Щоби рідним показати,
Зодягнув на неї хустку
І сказав, що буде її звати...

І щоб нам не дісталося від рідні-
Я придумав їй два нових імені:

Раз! -Галина!
Два! - Галина!
Три! - Галина,
Галина-Василина!

4. А воно ж - дурне, як двері,
Хоч за паспортом - іспанка!
Не сподобалось, холєра,
Їй ані Галка, ані Ганка!

Ходить і всім признається,
Що вона - ніяка не Галина,
І тепер з мене сміється
Найостанніша в селі скотина!

І що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!

5. Навіть вуйки сивочолі-
Й ті глузують із Пердіти!
Радять їсти нам квасолі,
Щоби гарні були діти!

Та що би не казали ви мені-
Я не знаю кращого імені:

Раз! -Пердіта!
Два! - Пердіта!
Три! - Пердіта,
Пердіта-Хуаніта!


"Не ім'я красить людину, а людина - ім'я!"

відійшов Руслан у вирій,
а за ним - Нечай.
тільки олігархи з жиру
бісяться. нехай.

трішки ще - і у народа
ввірветься терпець,
і настане олігархам
тотальний кабздець.

ще ось-ось, ледь-ледь, ще мить-
й настане гроза...
а від втрат - в серці щемить,
а з очей - сльоза...

От і кінчилась субота,
Я лягаю спати,
Дожую лиш бутерброда,
Нап'юся гарбати.

З'їм іще одну канапку
Із плавленим сиром,
Потім зуби пополощу
М'ятним еліксиром...

Кажуть, що після шести
Вже не можна їсти,
Бо штани на пузо вранці
Можуть не налізти.

То ж як голод перед сном
Втамувать я схочу -
Я після шести не їм,
Чекаю до півночі.

…Сниться сон. Я - «Титанік». І сунеться айсберг до мене.
(Айсберг - не прізвище, а отакенна крижина здорова!)
Я, власне, оторопів. Захотілося крикнуть:"Ой, нене!"
Бо на айсбергу зверху стояла сама Пугачова!

Вона грізно дивилась, пускала з-під брів блискавиці,
Кулаками махала, грозилася вбити сьогодні!
Притиснувся у сні до своєї тісніше я Киці,
А вона проганяє, мовляв, ти - як айсберг холодний.

І я, розумієш, немовби поміж двох вогнів опинився:
Попереду- айсберг, на ньому страшна Пугачиха,
Позаду - колишня кохана моя, моя лагідна Кися,
Ой, правду говорять, що поодинці не ходить лихо!

Здаватись в полон? Ні - відстрілююся з гармати!
Героєм нехай я піду у пучину бездонну!..

Коли раптом чую крізь сон:"Просила ж не зловживати
Горохом на ніч! І хто така ця "примадонна"?"

2011

Шостого липня, у ніч на Купала
Пів-України квітку шукала.
Кажуть, що якби її відшукать -
То жить можна було б і горя не знать.

Усе в нас тоді у країні було б,
Всі були б роботящі, не стало б нероб.
Кожен би мав би на хліб і до хліба,
Усі миздорові й щасливі були би.

Але підступні наші воріженьки
Все сплутали нам, і ми живем поганенько.
Бо папороть - каже нам істина древня-
Насправді цвіте двадцять другого червня.

Мій пиріжок із яйцями, чи, точніше, з печінкою,
А пам'ятаєш той час- ти ж таким був вправним оратором!
Ти ж такого міг наплести, роблячи мене жінкою,
А тепер щось примовк, ставши фалосоімітатором!

У голові в тебе - пиво, замість крові- теж пиво,
Там, де були горіхи - якісь дві фісташки солоні.
Пам'ятаю, колись ти кохався так пристрастно, так бурхливо,
А тепер не йдеш спати, не випивши літр "Оболоні".

Я, буває, до ранку не сплю, все чекаю,чекаю, чекаю,
Раптом руку свою, як колись, покладеш ти на груди
І захочеш від мене не пива, не кави, не чаю,
А кохання, і пристрасті, і невгамовного блуду...

Я чекаю. Не сплю. Щось не спиться останнім часом:
Солов'їні пісні за вікном - наче транквілізатор.
Ти хропиш і сопеш. То ж я витягну із-під матрасу
Мій замінник тебе - електронний фалоімітатор.

Про що писати вірші?
Про що писати вірші?
Про те, що було краще?
Про те, що буде гірше?
Про те, що хтось спізнився,
Про те, що хтось не встиг,
Про те, що ми кохали
Не там, не так, не тих?

Про те, що жити важко,
Особливо тут,
І що померти треба,
Щоб позбутись пут?

Що ми усі невільні,
Що граєм чужі ролі,
Що повсюди війни
Ламають людські долі?

А може просто написати
Потоком свідомості:
Як ж це класне відчуття
У животі невагомості?

Нізащо не проміняю
На срібло, на злото
Відчуття перебування
Душі у польоті.

Я заходжу у астрали
Чакрами усими,
І зриваю, наче грона
Виноградні рими.

Я впиваюся цим щастям,
Наче свіжим соком,
Раптом чую здивоване:
"Це ж Черкаський Кока!!

Сам Маестро завітав
До нас у астрали,
Видно, правильні ми й гарні
Молитви читали!"

Я ж привітно усміхнуся
Жителям астралів,
Побажаю щастя всім,
Почимчикую далі....

Тобі я подарую мухобійку! Нюхай,
Як фарбою новенькою розпахлася вона!
Ти можеш цею мухобійкою убити муху,
А, як захочеш, можеш нею вбити таргана!

В машині возиш ти бейсбольну біту,
Хай мухобійка поруч їздить теж!
Я відчуваю: ти собі нову кобіту
Уже давно шукаєш і ось-ось знайдеш!

А що стосується Сосюри чи Тичини,
То їх я всує пригадала просто так,
Без ані жодної поважної причини,
Ну а "13" - то є мій щасливий знак!

Та все одно тобі я мухобійку подарую!
Це дуже корисна у господарстві річ!
А після цього - геть у темну ніч піду я,
Піду від тебе з дому геть у темну ніч!

Половина з нас сміється,
Половина– плаче.
Отаке у українців
Житіє собаче.

Вибрали ізнов не ту,
Чи точніш– не того,
Одна половина іншій
Наставила роги.

Одна біла половина,
А інша- блакитна,
За двома кольóрами
Третього не видно.

Третій- колір помаранчі,
Чи жовто-гарячий,
Половину дня сміється,
Половину-плаче.

Одна половина- бидло,
Інша-гонорова.
Отака в нас Україна,
Різновеселкова.


18.02.2010

А можна, я вас делікатно вкушу?
Власне, я міг би і не питати,
Бачу, ви трохи займались у-шу,
Бо ж так пручаєтесь вельми завзято.

Можна за вушком? Отам, де пушок.
Там, де проходить одна із артерій.
Знаєте, дехто впадає у шок
Від дешевеньких оцих біжутерій.

А я люблю срібло. Воно додає
Такої пікантності і аромату...

Я подарую вам нове кольє,
Коли ми закінчимо о пів на п'яту...

Літо ще не минуло,
Ще до осені - жити і жити!
А в мене, як у акули,
Апетит з'явився на квіти!

Я занадився на твою клумбу,
Марю запахом твоїх тичинок!
Мені не потрібне йохімбе-
Бо живу я серед українок!

Кожен хоче жити так,
Щоб все, як в людей.
А для цього треба мало:
Побільше грошей!

Щоб була квартира, дача,
Щоб авто було.
А для цього що потрібно?-
Щоб було бабло.

Добре, коли ти шахтар
Чи, там, президент:
Заробити ті мільйони
Можеш у момент!

Гарно й муляр заробляє:
Вранці ти ще - нуль.
А вкинув три піддони цегли,
Й надвечір - куркуль!

І дівчатоньки-путани,
Що на Окружній,
Заробляють непогано,
Їх там - цілий рій!

Прокурори і мєнти,
Продавці селери,
Комбайнери і доярки-
Всі справжні мільйонери!

Циган заробля, єврей,
Вірмени, грузини,
Найостанніший бомжара
Їздить в лімузині.

Лиш одних у цілім світі
Не люблять монети:
Це-над прірвою у житі-
Вкраїнські поети.

Бідаки і бідакині,
Ходять брудні, як ті свині,
А під шаром бруду голі, -
Отака в поетів доля!

Цілий день нема шо їсти,
Ані пити, ні присісти,
Всі женуть їх звідусіль,
Нема грошей і на сіль.

А комусь як для душі
Раптом схочеться віршів, -
То впіймають небораку
І поставлять його раком,

Щоби запобігти страті-
Змусять вірш здекламувати,
Потім -в дупу копняка
І зеленого Франка,
Плата, звісно, невисока,
Та, ніж ніяка - хоч така.

Отака в поетів карма,
Не життя - тюрма, казарма.
Ще й гряде Всесвітнє Зло:
Щодень гірше, ніж було!
Бо поету не годиться
Буть багатим на бабло!

ЧАСТИНА 2

Та прийшов до цих людей,
Якийсь дід, старий єврей.
Каже:
- Бідні! Бідолашні!!
Ви що, зовсім без грошей???

Вам же ж пачку цигарок
Треба в день! А краще - блок!
І горілки по пів-літри,
Я мовчу вже про дівок!

Ви ж - еліта! Ви- б-ги!
А всі ж навколо - вороги!
Вони ж вашого не варті
Тапка з лівої ноги!
Ви ж такі талановиті,
А вам - борги і батоги?

Я займуся цим негайно,
Обіцяю: буде файно.
Хто з поетів "за"? Хто "проти"?
Добре. Бачу - одностайно!

Значить, мій план - не секрет.
Ми тут створим Комітет,
Щоб рішать на Комітеті,
Хто найдостойніший поет.

Створимо таку табличку-
Кожен в ній получить стрічку.
І кожен буде мати бали,
Котрі решта йому дали.

Хто з вас кращі пише вірші-
Обжене того, хто гірші.
Ця табличка нескладна,
Зветься рейтингом вона!

Й тут поетство як зраділо!
А шапок вгору полетіло!
І на радощах поетки
Роздавати своє тіло

Почали по ходу п'янки,
Роздавали до світанку,
Потім до, під час і після
Ексклюзивного сніданку:

Дід-єврей зварив ні з чого
На воді, порожню манку,
То ж в поетів були сили
Знов продовжувать гулянку,

І поетки віддавались
Ще й другу половину ранку.
Ну а потім, до обіду,
Віддалися трохи й жиду.

І сказав старий єврей:
-Ну, тепер в нас все окей!

ЧАСТИНА 3

Зажили ж тепер поети!
І, хоч їздять не в кареті,
Гроші хоч якісь з'явились
На вино і сигарети.

А вже скоро буде краще
Кожному, хто не ледащий,
Обіцяв жид, що просуне
Кращого з поетів в Ящик.

Візьмуть в Ящик добрі дяді-
То, вважай, ти в шоколаді:
Буде в тебе море грошей,
Дім, машина, дача, бл*ді...

Одним словом, жизнь-маліна,
І це все - без клофеліна,
Без ножа, кастета, пушки, -
Е-ех, живем, Русь-Україна!

Залишилось небагато:
Тільки сісти і писати,
І таке щось сотворити,
Щоб рраз - і в лавреати!

А стати справжнім лавреатом-
Це ж як підкорити атом!
Чи Рокфеллеру самому
Виявитись рідним братом!

Це ж вам не хухри-мухри,
Це ж не гімн писать "Пори",
Чи рекламу для "Амвею"
Чи фальшивої ікри!

Лиш одна тепер проблема-
Розплодилась ця богема.
Плюнь чи кинь тупим предметом-
І потрапиш у поета,

Конкуренція, однако,
Тут сплела свої тенета.
Треба збільшити утричі
Кількість членів Комітету.


ЧАСТИНА 4

Якось вранці, по сніданку,
Вийшов Шеф на погулянку
І зустрів, геть випадково,
Молоду поетку Ксанку.

Ксанка, хоч і молода,
Але ж дівка - хоч куда!
Ще й, бува, утне як віршик -
То аж скипає враз вода!

Підбігає до єврея,
Каже: В мене є ідея!
Треба заснувати орден
Золотого Скарабея!

Ті ж всі інші-немовлята,
А переможу ж я, завзята.
І ти мені цю гарну штучку
Будеш до груді чіпляти!?

Так, - погодився дідусь,-
Переможеш ти, клянусь!
Хоча... знаєш, вчора Бацька
Натякав про Білорусь.

- Та яка там "Білорусь"???
Я ж з тобою, блін, ...люблюсь.
Якщо збрешеш - то кохати
Будеш виключно бабусь!

Розвернулась - і пішла,
Тільки бедрами хиля.
В рейтингу - одна із перших,
Хоч приїхала здаля!

Підбігає тут Іванко,
Гарний хлопець: вишиванка,
Пишні вуса, як в Тараса,
Пише українські танка.

Каже Йванко:
-Йой, біда!
Я скотився в нікуда!
Вчора був на першім місці,
А сьогодні, блін, пі*да!

Шеф йому відповіда:
-Так, це дійсно, блін, шкода!
Я не знаю, як це сталось?
Мабуть, це все Галайда?

Ти ж до тої Галайди
Якось тихо підійди,
Надавай їй тумаків,
Якщо шо - втечеш у Львів.

Бо тобі ця Галайдиха
Ще такого зчинить лиха!
Тільки дуже обережно
Треба діяти нам, тихо,

Щоб ніхто не здогадався,
Щоби рейтинг не зламався,
І, до речі, мій Іванку,
Галайда ця - лесбіянка!

... І пішов Іван понуро,
Дума, як провчити дуру,
Щоби більше не писала
Різну маячню і бздуру.
* * *
А до Діда на ковьор
Залетів, мов метеор,
Молодий поет з Франківська
Теодоров Теодор.

- Доки ждати з неба зірку?
Хочу видати я збірку!
У мене віршів вже з півсотні
Назбиралось на сьогодні!

Діду, я ж не просто так!
В мене ж в Києві свояк
При серйозних при ділах,
З Януковичем в кєнтах!

І якби я захотів,
То вже б давно забронзовів!
І уже б ліпили майстри
Мою морду з алєбайстри!

лиш би, коханий, хотілося,
лиш би, коханий, моглось,
лиш би, коханий, у двері
не подзвонив би хтось!

Лиш би, цей хтось, подзвонивши
Більше не став дзвонить,
Нам би, коханий, протриматись
Ще коротесеньку мить!

Та тут знову дзвінки раз за разом,
А у мене тремтять вже ноги,
І хочеться крикнуть в екстазі:
"Вдома нема нікого!"

"Немає нікого вдома!
Чуєте, курви кляті!?"-
Що, важко, коханий, кохатися
У чужій, орендованій хаті?

В мене золото, а не дружина,
Ій ціни нема в базарний день!
Випадає з рота картоплина
В неї по дванадцять раз за день!

Як ото, бува, ковтаю слину,-
Бо ж так зголоднів, що ого-го-го!
У дружини з рота картоплину
Вийняв, з"їв - ото лиш і всього.

Я тепер не маю із харчами,
Ні проблем ніяких, ні турбот!
Як захочу їсти - зву кохану,
А у неї вже картоплі повен рот!

А як вільна випада хвилина,
Ми з дружиною формуєм капітал:
В неї з рота випадає картоплина,
Я ж її в мішок - і у підвал!

Буде взимку їсти що і пити!
Не страшні глобальних цін стрибки!
Я лише боюсь, щоб про дружину
Колорадські не дізналися жуки!

Я спав, бачив сон: ми на мисі,
З усіх боків - синєє море,
Захід сонця море фарбує
У жовтогарячі кольори...

Ти сиділа праворуч від мене,
Торкалась мене лівим боком,
То ж я тебе штурхнув ліктем,
Ну так, начебто ненароком.

Й ти мене теж штурхнула ліктем,-
Так і штурхались ми поволі...
А вранці нас розбудили:
Ми були геть мокрі і голі.

Не думав, що зможу упасти так низько!...

З.І. Який же у нас був з тобою сексисько!!!...

Існують такі дебіли,
Що в особливо збоченій формі
Те називають білим,
Котре є насправді чорним.

На істину їм начхати,
Без зайвих докорів сумління
Їм би тільки "чорним" назвати
Те, що білим є аж до посиніння!

Все життя вони тільки те й роблять,
Що поносом словесним страждають без міри,
На чорне кажуть "біле", на біле - "чорне",
І лиш тільки на сіре вони кажуть "сіре".

Українська наша мова,
Наче діамант, чудова.
Й тому різні педарасти
Хочуть в нас її украсти.

По буквочці,по гвинтику,
Частинами маленькими
Вони собі приХватизують
Те, що дала Ненька нам.

Хитро очі мружачи,
Вони працюють ліктями,
Як десять, двадцять, тридцять, сорок,
Як п'ятьдесят століть тому...

ПРИСПІВ:
Кагарлик-Кагарлик,
Я тут згубив свій черевик,
Мій черевик мені сказав "ку-ку"
У Кагарлику.


Я заїхав в Кагарлик
На своїй машині,
І сподобався тут трохи
Я одній дівчині.
А та дівчина - білолиця,
Та ще й чорнобрива,
І коса така у неї,
Як коняча грива!

ПРИСПІВ.


Й от дівчина мені каже:
-Послухай, чуваче!
Я тебе так покохала-
Що ледь-ледь не плачу!
Щоби я не захлинулась
Гіркою сльозою,-
Сяду я до тебе в тачку,
Поїду з тобою!

ПРИСПІВ.

Взяв її я із собою,
А що було робити?
Тут же в цьому Кагарлúку
Скрізь - одні бандити!
І вона була то кішка,
То пантера дика,
А харизма в неї дійсно
Гарна і велика!

ПРИСПІВ.
ПРИСПІВ.
ПРИСПІВ (хором)

Поламали в Черкасах липи ,
А в Уж-Городі поламали сакури.
А от не слід було Президента злити,
Не слід було вінкові падати!

Ой, помер сусід в під'їзді,
Ну той, що жив навпроти.
Ну той, котрому я продав
Прострочені шпроти..

Ми ходили з кумом в бар
Пити вчора пиво,
Але в барі хтось на кума
Подивився криво.
Я не заздрю тому „хтось”,
Бо, дякувати куму,
Він не зможе весь той вечір
Згадувать без суму.

Сир-сир, пармезан,
Пармезан, сир-сир.
Сир-сир, пармезан,
Пармезан, сир.


Кум мій дуже толерантний-
Мухи не зобидить,
Але дуже кум не любить
Як хтось щось зажидить.
Куму ж треба небагато:
Пиво і до пива,
І тоді він не учудить
Ніякого дива.

Випили ми з ним по гальбі,
Випили по другій,
І до нас тут підсідають
Дві якісь подруги.
Видно, хтіли шури-мури
З нами закрутити,
Але кум не любить як
Заважають пити.

Ми тих дівок відшиваєм-
Відстаньте, корови!
Бачите, шо в нас із кумом
Серйозні розмови.
Ми рішаємо проблеми
Світових масштабів!
А ті курви підзивають
Двох якихось гадів.

Кум служив у десантурі
Ше за есесера,
То набив він писки дурам
І їх сутенерам.
Будуть тепер пам”ятати
До смерті, скотина,
Як підмішувати людям
В пиво клофеліна.

07-04-2011

Від сивої річки Тиси-
І до підмосковної річки Клязьми,
А потім – далі, ген до Японських островів по абсцисі,-
Заговорили поети про оргазми.

Раніше, як не було у нас сексу-
Про оргазми говорилося недостатньо й мало.
Хіба що, критикуючи американську жовту пресу,
Компартійні видання щось там трохи писали.

Навіть, описуючи бродвейські прем’єри
І сумнівні цінності Голлівуду,
Ніхто словом „оргазм” не зловживав на папері, в етері,
І я теж надалі не буду!!

Немов на дріжджах ерекції
Зростає оргазмокультура!!!-
Ви думали, що це вже кінець?-Ні!!!
Так само зросла й моя мініатюра!!!

А тепер кожен поет – доктор, спец оргазмології!
Чим частіш вжива слово „оргазм” – тим більш знаний!!!
І замість актуального терміну „нанотехнології”
Вживає ще більш актуальний термін – „онано”.

Оргазмують поети бурхливо-
ГЕТЬ комуністичну патетику!!!!
Відмінимо соцреалізм цнотливий,-
Даєш оргазмоестетику!!!!

Ви не подумайте, я ж не проти оргазмів у принципі,
Хай вже краще оргазм, аніж грип свинячий!
Лишень подивіться –он хлопчик малий сидить,
Він не зна, що таке „оргазм”, і гірко плаче!

01.04.2011

Лякає вчорашніми тінями,
Історії крутиться колесо,
Як президент - нижче плінтуса,
То й жарти тоді - нижче пояса.

Все нижче життя ватерлінія,
Нас нищать, нещадно винищують,
Вкраїна наша вся вкрилася
Прищавими попелищами...

2011

Я бачу осінь. Осінь каже - "Все!
Гуд бай! Соу лонг! Адью!” – ну і так далі,
Я бачу – там Семен теля пасе,
А там – зворотна сторона медалі.

Я бачу все, неначе той рентген
Я зазираю в саму серцевину,
Я бачу, як вмирає Карфаген,
Я бачу – Леннону стріляють в спину.

Першопричину бачу всіх причин,
Як гине правда, звідкіля беруться чвари,
Але на смак ця правда – як полин,
І я вдягаю чорні окуляри...

Лечу за небокраєм навздогін
З очима королівського пінгвіна,
Лечу на Схід, де мудрий жив Ібн-Сін,
Бо я люблю читати Ібн-Сіна.

Говорять, що вмирати треба там,
Де народився, де твоя Вітчизна,
Але ж немає тут життя птахам,
Тут не життя, тут вічна, вічна тризна.

Тут стільки вже обіцяно було,
Що зовсім не лишилося вже віри,
При владі тут вгодоване мурло,
Котре коха пінгвінів у всі діри!

Оцю любов я на собі відчув,
Це почуття, мов проковтнув гидоту,
І з висоти пташиного польоту
Тепер я бачу: дурень же ж я був!!

Я усвідомлював так болісно ту суть,
Що скрізь в верхах -дегенерати ниці,
І з їхнього добра пінгвінів жруть
Руді й нахабні виродки-лисиці.

Нас до межі такої прірви підвели,
Що далі – нікуди уже, могила,
Та ми усе ж таки птахи, хоч не орли,
І я згадав, що в нас іще є крила.

І я зробив назустріч прірві крок,
І вітер сам здійняв мене угору,
І я покинув цю Содому і Гоморру,
І полетів на Схід у край казок.

А ти, країна бидла і рабів,
Чиновників і бандюків країна,-
Гуд бай, на тебе чхати я хотів
Із висоти летючого пінгвіна.

Прощай і все, нічого більше
Тобі не хочу я сказати,
Тебе б забуть мені скоріше,
Хоча й нелегко забувати.

Хіба ж таке забути можна,
Хіба ж таке забуть можливо?
Нагадує про тебе кожна
Травичка, кущик, вишня, слива.

А яблуню ту пам’ятаєш?
А грушу ту? А абрикосу??
Таке ж повік не забуваєш,
У літо-зиму-весну-осінь...

Таке забуть- не здатен розум,
Хоч стій, хоч плач, хоч плигай гопки, -
Хіба що захворіть склерозом
Чи... трепанація коробки?..

У таку погоду
Можна тільки пити,
Бо інакше можеш
В пекло загриміти.

Вріжеш, нафіг, дуба,
Відкинеш копита,-
Заплачуть дітиська
Й кохана кобіта.

Заплачуть коханки
Зі Львова й Одеси,
Пришлють телеграми
Прем’єрки й принцеси.

Такий молодий,
І ще міг стільки жити,
Топтати коханок,
Траву, ряст і квіти,

Але – кинув пити,
А тут – непогода.
Не випив, замерз,-
Отака життя кода.

Так от, любі друзі,
Щоб ви довго жили,
Девіз в непогоду-
Ні дня без текіли!

Якщо до кісток
Вас пронизує вітер-
Від лютої смерті
Спасе джин „Біфітер”.

Щоб жаба осіння
Не дала вам циці-
У пиво гаряче
Кинь меду й кориці!

Як взялися в іній
Твої бідні мізки-
Ковтни для початку
Ледь теплого віскі.

Хай вітер, хай дощ,
Хай сльота, небо сіре, -
На кожен прогноз
В нас готові контрміри.

Від наглої смерті
Рятуймось, як вмієм!
Ударим по нежитю
Зеленим змієм!

„Я знов загубив десь ключі від сараю,
А там же рушниця, патрони, харчі,
Укотре до мене прийшла Бунгарая,
Нам хороше з нею вночі.

Вона по не-нашому щось там патяка,
Говорить, напевно, мені про любов,
В тебе, Бунгарає, така гарна постать,-
Шо прямо... Приходь завтра знов!

Пасат жене хвилю, бамбуку хитає,
Тобі подарую сьогодні браслет,
Якщо ти нарешті, моя Бунгарає,
Покажеш тутешній цьом-цьом.

Як хвиля, виляє задком Бунгарая,
Це й все, що уміє вона...”
Та він мусить йти, бо Миклухо-Маклая
Вкраїнська чека сторона!

Звичайно ж, у нього ще будуть романи,
Бо як же в поході без них?
Тут всюди настільки дешеві путани-
Що не скористатися гріх.

Усюди тут ходять такі Бунгараї,-
Забудеш умить катехизм.
То ж вип’ємо за Миклухо-Маклая,
Що світу відкрив секс-туризм!

Попереду – чотири вихідних,
І я не знаю, що мені робити,
На моїм карку купа рідних і близьких,
І кожен хоче й попоїсти, і попити.

Поїдемо усі на шашлики,
Я замаринував вже відро м’яса,
Посидимо на березі ріки,
А берег чий уже?- Маркізів Карабасів.

До незалежності цей берег був нічий,
Сюди ми приїздили ще малими,
Хто хочеш тут міг стати на постій,
Хоча й не незалежними були ми.

Хоча нас старші гнобили брати,
Хоча Америка лякала нас війною,-
Куди завгодно ми могли піти,
Хоча й країну називали ту тюрмою.

Отам, за цим високим парканом,
Завжди ми ставили тоді свої намети,
І, забороненим частуючись вином,
Читали вірші заборонених поетів.

Та раптом – Пленум, перестройка, Горбачов,
Чорнобиль і кінець війни в Афгані,
І Сумгаїт, і Карабах, і перша кров,
І білі стрічки на гранітному Майдані.

Я теж там був і щось їм там співав,
До волі закликав народні маси,
Та чи співав би я, коли б я знав,
Що в нас усе роздерибанять Карабаси?

Минуло лиш неповних двадцять літ,
А вже покрадено ліси, поля і води,
І українську незалежність визнав світ,
Та незалежність ця від власного народу.

Допоки ми, співаючи пісні,
Рішали, кому з нас гетьманувати,
Сюди прийшли політтехнологи брудні
І нацькували, як звичайно, брат на брата.

І от ми поспіль вже двадцятий рік
Рішаєм, хто з нас більший українець,
А буде так, як ще Шевченко передрік,
Що буде так, як скаже хитрий німець.

І от тепер від них життя нема,
Куди не підеш – скрізь прем’єр-паласи,
І навіть найостанніша корчма-
І та елітна, для маркізів-карабасів.

Усюди, де не глянеш – паркани,
А де прохід – плати за вхід у їхню касу,
Вони гадають, що пани тепер – вони,
Еліта боговибраної раси.

Ну от скажіть, брати, чом ми такі дурні,
Хоч кожен вчився, щонайменше, вісім класів?
Чому у цій неоголошеній війні
Перемагають нас Маркізи Карабаси?

Чи не пора вже, як заповідав Пророк,
Гострить сокиру і ладнать боєприпаси,
І не лежати й не плювати в потолок,
А геть прогнати з України Карабасів.

Хай буде так, хай Бог благословля
Усякого, хто стане за Вкраїну,
Чека на визволителів земля,
У карабасівську закута павутину.

Та з кожним вирубаним дубом чи кущем
Усе сильніш стискається пружина,
Й колись, обвита карабасівським плющем,
Розпрямить спину зігнута країна...

2010

Між нами трапилась любов,
Тебе я хочу знов і знов.
Не можу я без тебе жить,
Тебе жадаю кожну мить.

Приспів:
Ти тут- я там,
Ти там - я тут,-
Наша любофф
Зайшла в глухий кут.
Ти там-я тут,
Ти тут - я там,
Наша любофф
Не підкоряється нам.

Тебе жадаю я щодня
Від березня до березня,
І в спеку, і у снігопад,
Ти ідол мій, я - твій фанат.

Приспів.

Усі люди доброї волі
Хотіли би з’їсти квасолі.
Але- ніде істини діти!-
Бояться, що будуть [цензура].

Хоча, якщо мислить глобально,
Процес цей цілком є нормальним.
[цензура] і малі, і великі,
І блонді, і чорнопикі.

Ми всі зрозуміти повинні:
Квасоля у тому не винна!
Проте це не значить, що треба
[цензура] де треба й не треба.

Буває, що й інтелігенти
[цензура] в неналежні моменти,
Й таке делікатне видовище
Всіх ставить в пікантне становище.

Наприклад, ви в ліфті, на лихо,
Замріялись й [цензура] тихо.-
Аж раптом усі стрепенулись
Й на цей ваш сигнал обернулись.

Якщо то культурні всі люди,
Нічого страшного не буде.
Тож будьте морально готові,
Що скажуть вам: «Будьте здорові!»

Та якщо поруч – сп’яніле від злоби
Лайно всіх гатунків і антисеміти ,-
Тоді закричать вам ці ксенофоби,-
«Ну скільки, шановний, вже можна [цензура]??!!!»

Але не потрібно чинити трагізму,
Дивіться на світ через правильну призму:
Від запаху цього ніхто ще не вмер,
Зате ви подбали про свій холівер.

Якщо не [цензура] – помрете від болю,
Тому – на здоров’я! Смакуйте квасолю!
А хто розумніший – нехай той потроху
Їсть кашу чи зупу з гороху!!!

Кабздець підікрався тихо
І, як завжди, непомітно.
Я геть випадково дізнався:
Ти від учора вагітна.

Воно то, можливо, й нічого,
Ну, посидиш з пів року в декреті,
Вагітність – це досить поширене
Явище на планеті.

Інша справа- цікаво
Від кого ж це ти залетіла?
Чи не від якогось ізбоченця,
Маніяка або ж дебіла?

Хто ж це на тебе позарився,
На таку, ще майже дитину,
Хто ж цей кобель, що безсовісно
Зґвалтував Україну?

Біле –це не чорне,
Чорне – це не біле,
Ерос – це не порно,
Пейджер-не мобіла.

Чорне – це не біле,
Біле-це не чорне,
Пейджер-не мобіла,
Ерос – це не порно.

Пейджер-не мобіла,
Ерос-це не порно,
Чорне – це не біле,
Біле – це не чорне.

Ерос-це не порно!
Пейджер-не мобіла!
Чорне - то є чорне,
А біле – то є біле!

До всіх нас непомітно,
Неначе горобець,
Крадеться неминучо-
Неконтрольований кабздець.

Історія нас учить,
Що ми дурні й тупі,
І всіх нас під-жи-дає
Кабздець на букву "пі".

Не встигне і пробігти
По спИні морозець,
А вже чека на тебе
Твій персональний "бздець".

Один лиш порятунок:
Якщо уже ти мрець.
Якщо ж живий - готуйся
Зустріти свій кабздець.

Кабздець буває різний,
Та результат - один.
Ти можеш лише вибрати
Улюблений бензин,

Ти можеш тілько вибрати
Мотузку до лиця,
Завод, де варять мило, чи
Виробника стільця.

Якщо ж ти будеш все життя
Держатись молодця,-
Ти зміниш - в кращім випадку-
Лиш дату кабздеця.

(Пародія на пісню "Вона")

Завтра прийдуть депутати
Знову Раду блокувати,
Будуть блокувати дотемна...
Будуть знову руйнувати,
Зраджувати й балакати,
Проїдати наші гроші, а вона...


Лиш вона, лиш вона
Працює, як дурна,
Шахтарям дала зарплату,
Алкоголікам – вина.
Я співатиму про неї-
Просто так, не за медаль,
А вона сама тим часом
Виплавля чавун і сталь.


В Україні знову горе
Чергові прийшли вибори,
Кандидатів знову, як гівна...
Але з кого вибирати,
Як усі-дегенерати,
Всі дегенерати, крім Вона...


Лиш вона, лиш вона
Працюватиме одна,
Без Юща і без Тігіпка,
Без Балоги й Литвина.
Наша дівчинко печальна,
Наша вОна золота,
Ти-розумна, геніальна
І святіша за Христа!

2009

Нікому я не треба
Ніхто мене не лю...
Підстрибну я до неба
І зірочку зловлю

Ой зоре моя, зірко,
Скажи мені, скажи
Чому так жити гірко
Над прірвою у жи...

Чому так жити солодко
І кисло водночас?
Сьогодні друг твій- золотко,
А завтра – підарас.

Сьогодні ти весь в білому,
Як лицар на коні,
А завтра прокидаєшся
По шию у лайні.

Сьогодні ти є бекою,
А завтра вже не бе...
Сьогодні трахнеш гоміка,
А завтра – він тебе.

Сьогодні ти на Банковій,
Банкуєш всім на зло,
А завтра на Лук”янівці
За вкрадене бабло.

Ні в чому ти не впевнений,
Що добре, а що – ні.
Сьогодні ти є натурал,
А завтра – онані...

Сьогодні долар падає,
А завтра він росте.
Я вже давно помітив:
Що щось в житті - не те.

=================

Написано в автомобілі дорогою додому в Черкаси з Форуму Видавців (не доїжджаючи Жидачева)

1.
Покохав якось Член Членкиню,
А вона йому – тиць!- у диню:
- Не для тебе мамка ростила,
А СПУ-це велика сила!
І не зазирай мені в рот,
Бо я красіва- а ти урод!

І від горя такого Член
Пожовтів і засох, мов клен.
А Членкиня живе собі й досі. А шо?
Їй і одній харашо....


2.
Покохав цап Семен Козу,
Ходить все і пуска сльозу:
-Я кохаю тебе, моя кізко,
Від кохання аж плавляться мізки!
Ця любов – наче в серце кинжал,-
То ж приходь ниньки на сіновал!
Буду ждати тебе, моя мила,
СПУ- це велика сила!

Кізка каже: з якого б це дива?
Ти –урод, ну а я – красіва!
Не прийду я до тебе, Цап,
Бо я вкраїнка, а ти – кацап!

3.
Покохав дід Іван Бабусю,
Її звали в дитинстві Маруся,
Вона була дуже вродливою,
Перебірливо-вередливою:
Тому дам, а тому не дам,
Ото такий Мандельштам.

І тоді вона Діда відшила,
СПУ- це велика сила!
А тепер вона була б радою,
Щоб її – та всею громадою.
Але стогне Дід від подагри,
І тепер він ніхто без віагри.

4.
Покохав Удавку Удав,
Як востаннє її обійняв,
Так кохав її палко-
Аж вдавилась Удавка,
А він все кохав і кохав-
Аж поки й сам Богу душу віддав.

Й проковтнула обох їх могила,
СПУ- це велика сила.

Між іншим, Удавка була красіва,
А Удав, як обично, урод.
Хоча хто їх там розбере?
Може, й наоборот?

5.
Покохав якось Бик Корову,
Ну а потім знову і знову,
І корові сподобався Бик:
В нього файний і довгий патик.
А що іще треба Корові,
Як не палко-палкої любові?

Ред Бул надає Бику крила,
А СПУ – це велика сила!

І покохає Членкиня Члена,
А Коза – цапа Семена,
А баба Мара – діда Івана,-
Творить чудеса гуарана!
6.
Покохав якось Кінь Кобилу
На усю свою кінськую силу.
А вона – нітелень,
Сіно жре цілий день
І читає “Руслана й Людмилу”.

Кінь і так, Кінь і сяк,
То троянду, то мак
Несе їй, неборак,
А вона йому –фак!

Отака була вредна Кобила,
СПУ – то велика сила.

Холод спустився на землю з небес,
Жаль, що есерка Каплан – не Дантес,
Ти мені робиш знічев'я мінет,
У пічці горить-догорає паркет.

Завтра надворі знов буде мороз,
Нові прививки придумає МОЗ,
Ти мені шиєш пальто із газет,
А в пічці горить-догорає паркет.

Знов на вечерю печений буряк,
А пам'ятаєш – ми жерли форшмак,
Салат „олів’є”, „адмірал”, вінегрет?
А в пічці горить-догорає паркет…

На завтра мене викликає майор,
Країною шириться кредитомор,
Продав я вже все, навіть твій старий плед,
А в пічці згорає останній паркет...

щось таке є у сучасній поезії:
наче й нічого розумного, начебто
чтиво з ефектом, тотожним магнезії,
і недостойне світу побачити,

буцімто зоп'яну зліплені фразочки,
дивні епітети й брудні гіперболи,
мабуть у авторки був зсув по фазі, чи
Люся з небес їй насипала перлів?

а взявся читати-і зачарований:
ну й закрутила, ну й бісова ж дівка!-
і уявляєш, як екзальтована
гуцулка збирає у лісі борівки...

У рунах кавỏвої гущі
І у візерунках хмарин
Я бачу сигнали від Господа Бога:
Країні потрібен литвин!

Я чую: Славутич клекоче,
Курличе лелек в небі клин,
І навіть дурне тамагочі
Шепоче: потрібен литвин!!

В містах - прохідних турнікети,
А в селах – похилений тин
Показують всім своїм видом:
Країні потрібен литвин!!!

Замучені в чергах бабусі-
Хазяйки обдертопорожніх торбин
Запитують нас безнадійно:
Чи прийде нарешті литвин?

Мільйони столичного люду
І з периферійних глибин
Волають, як перед потопом:
Ну де ж цей проклятий литвин??

Я вовком би вигриз бюрократизм,
І я такий не один,
І хто його зна? Може, Я або ТИ-
Той самий потрібний литвин??

Молода поетка якось Майстрові говорить:
”Над усе у цьому світі люблю Ваші твори!”
Майстер дружньо посміхнувся молодій поетці
Й запросив її на курси поетичних лекцій.

Молодесенька поетка , родом з Василькова,
Дуже любить лекції про художнє слово,
Про високі почуття, про ямби й хореї,
Ну а Майстер всим цим любить ділитися з нею.

Майстер їй казав, що бачив живого Тичину,
Що поети дуже часто мруть за Україну,
Що вірші – це вам не проза, тут муза потрібна,
І що молода поетка на неї подібна.

Натякав, що навіть може , як вона захоче
ЗробИть з неї знаменитість всього за дві ночі.
Молода поетка була нібито й не проти,
Й, зашарівшись, поправляла зібгані колготи.

Ой, ходила до Майстра молода поетка,
Та чогось така жорстка в Майстра табуретка.
Пересядь, -говорить Майстер, - на цю отаманку…
Пересіла. Дійсно, м”якше. Лишилась до ранку.

Вранці лекції скінчились. Надворі світало.
Майстер спав, закутавшись в старе одіяло.
А молода поетка стала більш досвідчена,
От яка талановита з Василькова дівчина!

Мряка, мжичка, дощ, сльота,
Знову дощ і мряка,
Пройшла осінь золота,
А прийшла ніяка.

Хоч круть-верть, хоч вовком вий,-
Вже тепла не буде,
Листопад мине старий
І настане грудень.

Позамерзнуть болота,
Висохне багнюка,
Й подарує свій кришталь
Нам зима-падлюка.

Сука...

Не в позі щастя,
Викинь Кама-Сутру,
І цофайся поближче
До мого тіла.
До речі, що ти їла ?

За мною в постіль
Лізуть три курви поспіль,
Ковтнув йохімбе -
Аж над чакрами лімби :
Танцюй, поки молодий !

За мною в постіль
Лізуть три курви поспіль,
Ковтнув йохімбе -
Аж над чакрами німби :
Танцюй, поки молодий !

Закляк чекати
Коли все стане краще,
Й не будеш лізти
Під ковдру від своїх страхів,
Мене сама покличеш.

Не в позі щастя,
І навіть не у прозі,
Я бачив сосни,
Іскрами снігу вкриті,
І сонцепромені в них.

1.Я – кіт, чорний кіт,
Провісник усіх ваших бід.
Як стежечку перейду –
Жди лиха або біду.

Я кіт, чорний кіт,
Мене всім боятися слід.
З”являюсь то тут, то там,
Про лихо сповістити вам.

Приспів.
У кожного з котів
Дев”ять є життів,
А в мене – й поготів !
І вночі , і вдень
Муркочу пісень
В місяць бе-ре-зень !
А надворі - весна,
Холодна й сумна ,
Скрізь – купи лайна,
А на вас жде труна !
Незабаром травень-май,
А до того - зачекай !

2. Я кіт, чорний кіт,
Небезпечний, як месершміт,
Якщо ви зустріли мене –
Біда вас не обмине.

Хоч плюйтесь через плече –
Ваша доля від вас не втече.
І вже краще з порожнім відром
Вам зустрітись, ніж із чорним котом !

Приспів.

14-15.10.2007
© kokacherkaskij, 15-10-2007

Пастель осіння...Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем
Тебе кохаю я, забувши все на світі,
І відчуваю в точці „Я” солодкий щем.

Цей щем солодкий треба притупити,
Аби не закінчилося все враз,
Щоб я тебе ще з півгодини міг любити –
Я згадую огидний унітаз :

На білому фаянсі... темні смуги....
Вони не просто так.... а від лайна...
Афроамериканські... два... бандюги...
Цим унітазом скористалися сповна...

А потім... ці подонки і уроди...
Людей мочити стали... наче мух...
І щоб тобі продовжить насолоду
Я до уяви підключаю нюх.

Та от, такої надивившись муті,
Тебе кохать я раптом розхотів.
І навіть щоб закінчити по суті
У мене не знайшлося слів.

Дивилась кішкою на мене ти, з-під носа
Смачнючу мишку у котрої віднЯли.
Але ж повір : ці афронегритоси –
Ще ті казли !

А журавлі летять... І ти летиш...
І осінь відлітає із тобою,
З”явився в супермаркетах кишмиш,
Він геннозмінений , так само як і соя.

Летять не тільки журавлі : летять півні,
Коти, собаки , кози й навіть свині,
Бо їм генетики – розумні чи дурні ? –
Вживили гени в організм пташині.

Летять порушники на „Ладах”, „Москвичах”,
А навздогін за ними – полісмени,
І навіть Президент літа , мов птах, -
Їм теж пташині в сраку ввели гени !

Усі неначе подуріли, всі летять,
У атмосфері - і дорослі, й діти,
Для чого ждати з неба благодать,
Коли за нею можна полетіти ?

До мене теж приперлися вони :
Давай – говорять- знімай брюки хутко!
І будеш, як всі люди восени
Літать у вирій, наче дика утка !

Та я генетиків – розумних, чи дурних? –
Не слухав і повиставляв за двері !
Літать , на щастя, вмію і без них-
Коли вірші складаю на папері....

Осінь. По вінця налити і випити,
І закусити сирком „Дружба” випите,
І як пройме організм тепло трепетне –
Дружно утрьох, не змовляючись, крякнути.

Хай обивателі в теплому ступорі
Дивляться ящик, насіння лузаючи,
Ноги в гірчичному тазику парячи, -
Ми ж не такі, ми – останні романтики !

Вітер газету шматує безжалісно,
Тьмяний ліхтар , як шалений, гойдається,
Але допоки у пляшці щось хлюпає,
Можна вважати – життя лупить гейзером !

А як у пляшці раптово все скінчиться,
Ми не підемо просити і жебрати,
Маємо ще одну пляшку заховану !
Ми ж не абихто тут. Ми – діти осені !

Гірська дорога. Гречка не достигла,
А квітами частуйся досхочу!
Як не достигла – то й нема в що плигать.
Частуюсь квітами : дрочу, дрочу, дрочу...

А от якби уже достигла гречка,
То можна було б плигать, тільки ж – з ким ?
В умі перебираю всіх знайомих :
Іван ? Петро Сергійович ? Максим ?

Це є біда, це є стихійне лихо ,
Що нині гречка так повільно достига,
Достигнути їй заважає клімат :
То злива, то гроза, то ураган !

А як же нам , скажіть , вітці народу,
Без гречки вижити, продовжити свій рід ?
Ми ж не попремо проти голосу природи,
У гречку ж плигав батько мій ! І дід !!

Це є розмноження таке. Вегетативне.
Нічого в тім поганого нема.
Як гречка врешті-решт уже достигне –
Ти спробуй стрибнуть в гречку крадькома.

Нехай тебе , припустим, звать Іванком.
То ти, Іванку, не гнітись, не комплексуй.
Приходь на поле десь о шостій ранку
Й стрибай у гречку, часу не марнуй.

Ти там, у гречці , поваляйся добре,
Немов ото шиншила у піску,
Поповзай, як гадюка чи як кобра....
Зробив роботу цю некопітку ? -

Тепер дивись та не втрачай свідомість !
У гречку ти стрибав зовсім один ?
А з гречки ви виходите натомість
Удвох : ти й твій вегетативний син.

Звичайно, спосіб цей не всім доступний,
Лиш справжні українці можуть так,
У цьому – наша сила і могутність,
Й без гречки нам не вижити ніяк !

Й тому при кожнім хуторі, містечку,
І при великих мегаполісах-містах
Вкраїнські гречкосії сіють гречку,
І наш народ – незнищенний в віках !

Хоч як вдивлявся - жодної пилинки,
На білосніжних квітах хризантем!
Я знову пропустив свою зупинку,
Коли ж уже з тобою ми зійдем ?

А я ж зійти уже давно би мусив,
Бо я живу зупинок три назад,
Та в мене настовбурчилися навіть вуса,
Коли побачив твій я пишний зад !

Ти їдеш , швидше всього, із базару,
Мабуть, ти там купила квіти ці ?
Ти з цими хризантемами – чудова пара,
Що їх букет тримаєш у руці.

А я ж також кохаю хризантеми,
Від їхнього я запаху торчу !
На тебе лиш дивлюся, і не знаю, де ми ,
Чи то вже „Полярон”, чи тільки „Слава Іллічу” ?

Тролейбус вгору сунеться поволі,
Водій тролейбусу не поспіша,
Я уявив собі твої сідниці голі,
І в мене настовбурчилась душа !

А я ж тебе , щоб знала ти, кохаю
Вже майже цілих двадцять п”ять хвилин !
Й тихенько так тебе до себе пригортаю,
Повір, я буду гарний сім”янин !

В тролейбуса злетіли з дротів роги,
Аж іскри полетіли доокіль,
Своїми я ногами відчуваю твої ноги,
І в мене настовбурчується кіль.

А я ж тобі щось мушу говорити,
Щоб ти мене не копнула під дих,
Й кажу : Ах-ах, які чудові ваші квіти ,
Й прикиньте – ні пилиночки на них !

Тролейбус знов завівся , смикнувся й поїхав,
Я ледь на твою ногу ну їй-богу не скінчив,
А ти мені відповідаєш зовсім тихо :
- Мнє еті хрізантЄми мой любімий подарив...

А я ж іще хотів щось говорити,
Та раптом від твоїх цих дивних слів
У мене розстовбурчилося все на світі,
І все, що я хотів - я розхотів !

Нехай дурний тролейбус їде собі далі,
А в ньому – ти із оберемком білосніжних хризантем,
Й мораль така, якщо ніяк уже не можна без моралі :
Вдивлятись краще треба – і тоді ми щось знайдем !

Ногами з себе стягую штани.
Надворі ніч і місяць у тумані.
Хоч неохоче злазять з ніг вони, -
Та зайняті тобою мої длані.

Тебе тримаю я за гарбузи,
Щоб не втекла ти , поки буду їх знімати,
Зніму штани – почну знімать труси,
Зніму труси – то можна й приступати.

А ти чомусь холодна , як гантель,
На мої любощі мовчиш неадекватно,
Я розумію, що стодола – не бордель,
І пахне тут не зовсім ароматно.....

Та що робить, коли таке воно, буття,
Така, признаємось відверто , селявуха,
Що змушений я посеред сміття
Тобі нашіптувати серенади в ліве вухо,

Коли навколо , де не ступиш, кізяки,
Коли смердить вареним картоплинням,
На стінах повзають рогаті слимаки,
Звисає скрізь торішнє павутиння....

Та це дрібниці все, моя любув,
Моє ти сонечко, моя рожева свинко !
Ногами з себе я уже штани стягнув-
На щастя в них не затуга була резинка !

Кричить за стіною
Гвалтована дівчина,
Пузатий сидить
Павучисько в кутку.
Цикади дзичать –
Назлітались на лампочку,
Ото буде жерти що
Вночі павуку !

Я пультом ганяю
Програми у тєліку,
Усюди реклама
Та інша фігня.
На ввімкнуту лампочку
Злетілись метелики,
Павук їх зжере
До наступного дня.

Дивлюсь і дивуюсь я –
Боже мій, господи!
Ну поки ми будем,
Як ті віслюки ?
Летим на рекламу ми
Як ті метелики,
А там вже чигають
На нас павуки.

Мене задовбали вже
Всі оці вибори,
Чи взяти – й самому
У Раду піти ?
Я лампочку вимкну,
Відкрию всі вікна -
Тікай, мій метелик,
Рятуйся ! Лети !

Море пала – кит умре !
Псів Орквемада – ай, вон !
Забудь, Вадику, мотодів-дрокер’янок,
Їх поре Антон !
Яр глибок –шрам.
Марш кобил грай, нотна еро !
Пхі, коня рекорд :
Від –ото – муки дав дуба !
Знов я , Адаме, в кров і сперму
Тикала пером….

І трава, ніч…
Оохи та ахи…
Луджені зорі,
Аромат лексидій,
Юль фото…
Флюїди скель,
та моря,
і роз…
… І не жду лиха,
А – тихо очі на варті….

Яке цього року буяння вишЕнь!
Поглянь-но лишень!!!
Цвітуть черешнІ і вишнІ,
Але ж не лише!
Ось-ось зацвітуть яблунІ і грушкИ, -
Це ж буде вапше!!!

На трасі
Бобринець-Херсон
В селі якомусь
На стовпі
Лелека звив гніздо.
Це дуже добре,
Це щасливий знак,
Коли лелеки гнізда в"ють :
У цього
У стовпа
Все буде
Ха-ра-шо !

Цього року лелек розвелося, як гною,
Наче гною в цей рік розвелося лелек !
Моя мила !
Сумую я так за тобою ,
Моя риба кохана, мінтай мій, мій хек !

Ти майнула кудись , а куди – я не знаю,
Я не знаю, куди ти майнула, мон шер !
І без тебе тепер я щодня помираю,
А учора – прикинь ! –
Я ледь-ледь не помер !

Я не слухаю ніц, навіть „Радіо Ера”,
Не дивлюся кіно, не співаю пісні,
Ще учора я думав, що ти зла мегера,
А сьогодні вночі ти приснилась мені.

Ти в сорочці стояла до п”ят, і з косою,
А коса та сягала тобі аж до п”ят,
Сподівавсь хоч у сні я побути з тобою,
Та лелек у цей рік розвелося ж, як гною,
І [нахабні] лелеки пожерли усіх жабенят !

Мені тоскно і сумно, мов курочка-ряба
Мої яйця розбила усі нанівець !
Де ти , риба моя,
Моя Царівна –Жаба !
Повернись !
Бо без тебе мені вже гаплик !

© kokacherkaskij, 20-08-2007

Я несу в кишені карамельку,
Ось прийду – тобі її віддам,
Хай вона на вигляд і не дуже,
Заціни : я міг би з”їсти сам.

Але я несу її лише для тебе,
Крихти хліба й крихти тютюну
Поналипли на її обгортці,
Обліпили всю її, смачну.

Через кожні двадцять вісім кроків
Я на Божий світ її виймав,
Перевірити, чи не згубив її я,
Перевіривши ж – назад в кишеню клав.

Інколи ж, коли не міг стерпіти,
Вийнявши, її я розгортав,
Перевірити, чи з нею все в порядку,
Перевіривши ж – назад в кишеню клав.

А коли мене ніхто не бачив,
Розгорнувши – я її смоктав,
Перевірити, чи часом не отруйна,
Перевіривши ж – назад в кишеню клав.

Ось уже пройшов я з півдороги,
Нешкідливу і поживну , на біду,
Я тобі несу в кишені карамельку,
Дочекайся , я ось-ось прийду !

...тоді зненацька
Щось мене вкусило ;
Я подивився -
То був мій сусіда,
Він вболіває
За Динамо-Київ,
А я весь матч
Просидів у вбиральні.

Мої долоні
Відпихали вітер ,
Мої зіниці
Розривали небо,
Мої надії
Зіткані з ефіру, -
Які ж , їй Богу,
Ми неадекватні !

© kokacherkaskij, 30-12-2006
Новорічні стежки
Не заметені снігом
У чужому вікні
Блискотять ліхтарі
Я блукаю один
Зорі світяться тихо
Зачекають нехай
Королі і царі -

Я спочатку прийду
У задрипану хату
Там дівчисько маленьке
На мене чека
У Італії мама,
В Португалії тато,
Вона дивиться в ніч,
В шибку ніс притиска...

Я несу їй одній
Подарунки веселі,
Їй не треба чогось,
Чого в мене нема.
Вона так прагне чуда
В холодній пустелі
Вона вірить у мене.
А навколо - зима.

Говорять люди,
Що небавом
Настане кінець світу.
Ой !
Земля здригнеться,
Вітер, хвилі,
Цунамі налетять на нас,
На Сонці плями,
З неба метеори,
Нові бацили,
Спасу нам нема.
Прийдуть китайці,
Скуплять наші хати,
Карпати відберуть і Крим,
А опісля китайців марсіани
В нас заберуть
І шахти, і Кривбас,
А потім знову з неба метеори,
Воно красіво, коли в міру,
А не так,
Що день і ніч
Із неба летять камні,
І зводять нанівець
Селянський труд.
І стане українців мало-мало,
Ну, чоловік із двадцять - двадцять п"ять,
Ми будемо пливти
По буйнім морі,
Акули будуть плисти
Нам услід,
І наш благенький човник
Будуть хвилі
Кидати вгору-вниз,
Немов кізяк.
Зате на щоглі
Буде тріпотіти
Блакитно-жовтий прапор
І тризуб !

А з неба падають і падають дощі,
А з неба опускається імла,
А на стіні висить
Пожована журбою скрипка...
Чи може бути краща ікебана ?...

Багато хто вважає :
Їсти сало -
То є понти дешеві,
Але ж ні !
Насправді сало -
Це смачна й поживна їжа,
І джерело натхнення
Для митця !...

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Вже листопад, передбачається зима...
Ти більше не приходь до мене уночі,
До нового замка не підійдуть старі ключі,

Ти цілий жовтень голову мені дурив,
На вуха сім мішків гречаної мури
Мені ти понавішував , - пардон,
Я бачу – ти не лицар, ти – гандон !

Тобі я вірила і віддавалася сповна,
Тепер я бачу : ой , якая ж я була дурна,
Що я довірилась такому мудаку,
Та краще б я ото втопилася в ставку !

Ти , хитрий і підступний мудрагель !
Та краще б я ходила на панель ,
Ніж за „спасіба” із тобою ночувать,
Та ще й кровать ти обіцяв зремонтувать !

Казав, що ми поїдемо в Туніс ,
Насправді ж ти водив мене за ніс !
Ще в червні обіцяв купить путівку, гад,
А вже – поглянь ! - зима надворі, листопад !

Усі мої подруги ще ото давно
Мені казали, що насправді ти – лайно,
Та я й приснить собі такого не могла,
Що замість принца доля дасть тебе, козла.

Ти висмоктав із мене весь нектар,
Мої пів-хати виніс на базар,
Ти – хам, ти – солдафон, ти – просто глист !
Терпіння кінчилось. Надворі – падолист.

Якби я міг
Узяти небо в руки –
Я би таки у руки небо взяв,
Як Прометей,
Приречений на муки,
Його би я тобі подарував

Лише за те,
Що ти мене кохала,
Лише за те, що ти була моя,
Його б віддав –
І нас би троє стало :
Лиш небо, лише ти, лиш я.

Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Без парасолі,
Закутаний в плащ
Йде одинокий пацан.

Шо він шукає тут ?
Дума про що ?
Чом не сидить у теплі ?
Схопить застуду,
Пійма менінгіт,
Й навіки спочине в землі ...

Та не про себе він
Дума в цю мить,
Дума про нас , день і ніч !
Цей одинокий
Замерзлий чувак –
Юний у Жовтні Ілліч !

Знає він :
Скоро буржуям каюк !
Вигляне сонце з-за хмар,
І розкуркулений
Згине навік
Підлий і капосний цар !

Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Він усміхається,
Добра рука
Міцно стискає наган.

Коханець жовтень - у очах багряний гріх,
Тобі я присвятити хочу стіх,
Хоч ти й крутий, Великий і тепе, -
Не маю намірів я вихвалять тебе.

Я думала – із тебе буде толк,
А ти відразу після цього змовк,
До стінки повернувся, захропів,
А щоб поцілувати – й поготів !

Про тебе слава йшла, що ти крутий,
Я ж придивилась – ти не жовтий, а рябий,
І віршів ти не знаєш наізусть,
Мені навіяв ти не радість, радше – грусть.

Та щоб я із тобою ще колись !
Та краще ти оце засни і не проснись !
Але щоб знав - ти незабаром станеш татком,
Від тебе в мене буде жовтенятко !

Жовтень, Великий Кастричнік,
Я в школі був майже отлічнік,
Ходив я підряд на паради,
Носив транспаранти , як нада.

Якось я ніс транспаранта,
На нім був Ілліч з красним бантом,
Тут хтось мене штурхнув під руку,
І Ленін звалився в багнюку.

Відразу на мене насіли
У формі якісь два дебіли,
Казали, що я диверсант,
Бо Леніну вимастив бант.

Вони мене взяли в розробку,
Сказали, що кинуть у топку,
Як я не признаюсь навіщо
В багно Ілліча я вперіщив.

А я ж , чесне сло, ні при чому,
Пустіть мене, дяді, додому,
Мене не ругайте зазря,
Бо я патріот Октября.

Минули роки з того часу,
І вождь робітничого класу
Уже не приходить до мене у сні
Ані в листопаді, у жовтні ані.

26.10.2006

Черговий жовтень, на душі роздрай,
І очі хоч портвейном заливай,
От інші кажуть – „болдінская осінь”,
А я у Болдіно не був і досі.

Якого дідька пертись на край світу ?
Я краще викличу собі якусь Лоліту,
Вона прийде, все зробить так, як тре,
Й натхнення з мене аж бігом попре.

На вулиці біда - хоч не виходь,
Повсюди пішоходи місять глину,
Із неба сіє мжичка , вітер в спину,
Природа умерщвляє свою плоть.

БУЛО :
(автор- Анатолій Макогон)

Те незабутнє волошкове літо
В очах цвіли ромашки польові
(Витало лиш кохання десь над світом)
Кохання розбуялося над світом
Здавалось що хмарини всі живі.

Примхливо-ніжне сонячне волосся
Пропахло хлібом , літом, чебрецем,
Пшениць і жита золоте колосся
Лягало на стерню своїм лицем.

Життя витало на високім злеті
Немов троянди дивні, чарівні,
Здавалось пахощі по всій планеті
Гаї закохані, сміливі і нові.

Те незабутнє і останнє літо
Стояли обрії , замріяні поля,
А ми були одні у білім світі
Й коханням переповнена земля


СТАЛО :


В те незабутнє волошкове літо
В очах цвіли ромашки польові,
Кохання розбуялося над світом,
Всміхалися хмарини, мов живі.

Примхливо-ніжне, сонячне волосся
наскрізь пропахло літом-чебрецем,
І ми серед пшеничного колосся
Були героями шекспірових поем.

Життя витало на високім злеті,
Цвіли троянди дивні, чарівні,
У їхніх пахощах тонула вся планета,
А ми згорали в їхньому вогні.

В те незабутнє і останнє літо
Ми йшли за обрії, в замріяні поля,
І ми були одні у білім світі,
Й коханням - переповнена земля...

Чорним чорнилом Чорнобиля
Розлито українське горе,
Чому ми постійно останніми
До фінішу, командоре ?

Усе заростає кривдою,
Повсюди – одна амброзія,
Я знаю – щось знову вибухне,
Та вдіять нічого не в змозі я.

Від рік залишились річища,
Від хуторів – лише згарища,
Нам брешуть , а ми у все віримо,
Бо ми – унікальне явище.

Ми любимо гарні метафори,
До лікаря йдемо лиш при смерті,
І відпочиваємо в камері,
Як в кандалах ноги затиснуті…

Здавалося б : ще крок – і кінчаться
Усі наші біди – чорнобилі,
Та скаже месія – навіщо це ?
І знов просинаємся в попелі…

01/12/2005