Тут теж, як на мене, можливим є сприйняття тексту з різних "дзвіниць". Але, схоже, що маньєристчне - найбільш оптимальне.

Я думаю за жанром це пост-постмодерний реалізм. У всякому разі концептосфора (за Д.Дроздовським)і фоносемантичне поле цього твору вказує на це...

Святославе, я би швидше назвав іншу "дзвіницю" сприйняття модерністичною, або неомодерністичною.
Особисто я бачу ситуацію із мистецтвознавчими визначеннями трохи заплутаною. З одного боку - кожен дивиться на предмет досліджень (у кращому випадку) з певної координати місцезнаходження власного "я", в гіршому випадку - з координати місцезнаходження іншого, авторитетного "я".
А з іншого боку є ще і предмет дослідження, який не тільки може займати досить обширну "координатну територію", але й мати багато фрагментарних "відзеркалень", "міражів" у тих місцях, де самого цього предмета не має. До всього цього "жаху" додається і деяке різноманіття із місцезнаходженням координатних нулів, тобто із початками відліку.
В ідеалі, якщо істина існує -то нулі мали б для всіх збігатись. Якщо ж однієї істини не існує, то ніби й не має підстав вимагати у цьому питання якоїсь стандартизації :)
Для мене цілком очевидним є існування в нашому українському, європейському середовищі двох основних координатних систем. Одна традиційна, класична - де за "нуль", за початок відліку береться безсумнівний факт створення Вищим Законом, Творцем Людини, як особистості. Ця система, як на мене, має унікальну властивість співпадіння індивідуальних і колективних "нулів". Тобто, онтогенез і філогенез природно поєднані. Осі Х, Y, Z - Любов, Свобода, Творчість, часового виміру не має - натомість є Інша Річ. Рух вперед в такій системі - це рух приростання Життям, до Творця, рух у "від'ємні координати" - руйнування особистості.
Я притримуюсь цієї системи і тому у випадку із текстом "Орієнтальної весни" роблю для себе висновки, що Кока Черкаський цілком свідомо "опрацьовує" тут одне із віддалених фрагментарних "відзеркалень" предмету "весни". Виходить трохи "плоска" картинка, бо свідомо, майже повністю відключений четвертий вимір, - власне, Духовний. Тому, як на мене, це є маньєризмом. Модернізм ж бо, у такій класичній системі, намагається активно "використовувати" духовний вимір, але духовні величини тут досить дрібні, хоча й акцентовані. Явище постмодернізму у цій системі, наприклад творчість того ж самого Йосифа Бродського, деяких інших відомих поетів, активно заперечує модерністичну духовну дрібність. І робить різкий захмарний стрибок до відомого такій творчій особистості максимуму. Відрізняючись, наприклад, від необароко більш стриманим рухом координатою Любові. Велич духу особистості при цьому максимальна, і, можливо тому, не завжди очевидна загалу.
Що стосується іншої поширеної системи світосприйняття, то зараз не буду її докладно оглядати, єдине, це осі Х, Y, Z - тут більш чіткіше проступають, як просторові, і на четвертий вимір претендує відстань між подіями, що називають іще часом. Нуль у цій системі зовсім не є Божественним, тільки цивілізаційним. Власне, цивілізація тут найголовніше. А отже і модернізм, як "вічний цивілізаційний двигун" вважається тут вінцем цивілізаційного творіння, а постмодернізм розглядається, як піна у хвилі від дії цього самого двигуна. Тут і автор давно помер, і все довкола гра, й існує тільки наша прекрасна і зручна цивілізація. В усякому випадку до смерті твоєї конкретної особистості, або до виразної появи в небі досить крупного метеориту. :)
Але це прекрасно, що є різні варіанти світосприйняття, - нам не обов'язково ж при цьому один одному щось доводити. Кожен може користуватися тим, що серцю любо :)

Дорога Редакція,
дуже дякую за розлоге пояснення, але в моєму випадку, як то кажуть, не в коня корм, Поскільки чуючи слова "мовознавство" чи "мистецтвознавство" мені хочеться схопити парабелум ;-) Але Ваш монолоґ я прочитав з величезним інтересом.

Мої ж слова вище, на які Ви не полінувалися так ґрунтовно відповісти виникли абсолютно "по приколу", позаяк в моїй аматорській системі координат існують такі нечисленні шкали як:
1)добре - зле;
2)поезія - ґрафоманство;
3)щирість - надумана імітація;
4)милозвучне-кострубате

З повагою до Вашої праці,

Святославе, у мене давно було бажання сказати щось таке світу, тим більше - на сторінці Коки Черкаського :)
Отож, дякую за нагоду.
Вважаю, що ваші поетичні орієнтири цілком достатні для прекрасного і гармонійного існування у світі Поезії.
До речі, до сказаного вище, я хотів додати тільки один "технічний" момент.
Власне за "людське" існування я вважаю свідоме чи підсвідоме перебування в осях координат Х, Y, Z - Любов, Свобода, Творчість + Духовність;

за "громадське" (або примарно-еклектичне?)
в осях (відповідно) - Братерство, Справедливість, Рівність + сусп. прогрес;

за суто "наукове" - старі знайомі: просторові виміри + час;