Гірська дорога. Гречка не достигла,
А квітами частуйся досхочу!
Як не достигла – то й нема в що плигать.
Частуюсь квітами : дрочу, дрочу, дрочу...

А от якби уже достигла гречка,
То можна було б плигать, тільки ж – з ким ?
В умі перебираю всіх знайомих :
Іван ? Петро Сергійович ? Максим ?

Це є біда, це є стихійне лихо ,
Що нині гречка так повільно достига,
Достигнути їй заважає клімат :
То злива, то гроза, то ураган !

А як же нам , скажіть , вітці народу,
Без гречки вижити, продовжити свій рід ?
Ми ж не попремо проти голосу природи,
У гречку ж плигав батько мій ! І дід !!

Це є розмноження таке. Вегетативне.
Нічого в тім поганого нема.
Як гречка врешті-решт уже достигне –
Ти спробуй стрибнуть в гречку крадькома.

Нехай тебе , припустим, звать Іванком.
То ти, Іванку, не гнітись, не комплексуй.
Приходь на поле десь о шостій ранку
Й стрибай у гречку, часу не марнуй.

Ти там, у гречці , поваляйся добре,
Немов ото шиншила у піску,
Поповзай, як гадюка чи як кобра....
Зробив роботу цю некопітку ? -

Тепер дивись та не втрачай свідомість !
У гречку ти стрибав зовсім один ?
А з гречки ви виходите натомість
Удвох : ти й твій вегетативний син.

Звичайно, спосіб цей не всім доступний,
Лиш справжні українці можуть так,
У цьому – наша сила і могутність,
Й без гречки нам не вижити ніяк !

Й тому при кожнім хуторі, містечку,
І при великих мегаполісах-містах
Вкраїнські гречкосії сіють гречку,
І наш народ – незнищенний в віках !