Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.29
21:54
з дассеновим
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен
2026.09.29
17:15
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
2026.09.29
17:10
Так хто ж вони, оті птахи облич,
Над язиками полум’я строкатих,
Де нескінченність сталого — мов клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань від несповитих,
В горіхових смаках віддалених віків,
Над язиками полум’я строкатих,
Де нескінченність сталого — мов клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань від несповитих,
В горіхових смаках віддалених віків,
2026.09.29
14:57
Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
2026.09.29
14:41
Голова болить від безсоння,
В голові поселився туман.
Я шукаю далеке осоння,
А навколо панує дурман.
Напливають утоми хвилі
І пустельність небачена днів.
Як узяти буденність на вила
В голові поселився туман.
Я шукаю далеке осоння,
А навколо панує дурман.
Напливають утоми хвилі
І пустельність небачена днів.
Як узяти буденність на вила
2026.09.29
11:18
Запросив він мене на побачення-
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись,як і було зазначено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись,як і було зазначено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
2026.09.29
10:09
вересня легендарному Шеві виповнюється 50 років.
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
2026.09.29
10:03
ХІ. ФРЕСКА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОБАЧИТЬ
Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, т
2026.09.29
07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кока Черкаський (1964) /
Вірші
Наша незалежність....
Попереду – чотири вихідних,
І я не знаю, що мені робити,
На моїм карку купа рідних і близьких,
І кожен хоче й попоїсти, і попити.
Поїдемо усі на шашлики,
Я замаринував вже відро м’яса,
Посидимо на березі ріки,
А берег чий уже?- Маркізів Карабасів.
До незалежності цей берег був нічий,
Сюди ми приїздили ще малими,
Хто хочеш тут міг стати на постій,
Хоча й не незалежними були ми.
Хоча нас старші гнобили брати,
Хоча Америка лякала нас війною,-
Куди завгодно ми могли піти,
Хоча й країну називали ту тюрмою.
Отам, за цим високим парканом,
Завжди ми ставили тоді свої намети,
І, забороненим частуючись вином,
Читали вірші заборонених поетів.
Та раптом – Пленум, перестройка, Горбачов,
Чорнобиль і кінець війни в Афгані,
І Сумгаїт, і Карабах, і перша кров,
І білі стрічки на гранітному Майдані.
Я теж там був і щось їм там співав,
До волі закликав народні маси,
Та чи співав би я, коли б я знав,
Що в нас усе роздерибанять Карабаси?
Минуло лиш неповних двадцять літ,
А вже покрадено ліси, поля і води,
І українську незалежність визнав світ,
Та незалежність ця від власного народу.
Допоки ми, співаючи пісні,
Рішали, кому з нас гетьманувати,
Сюди прийшли політтехнологи брудні
І нацькували, як звичайно, брат на брата.
І от ми поспіль вже двадцятий рік
Рішаєм, хто з нас більший українець,
А буде так, як ще Шевченко передрік,
Що буде так, як скаже хитрий німець.
І от тепер від них життя нема,
Куди не підеш – скрізь прем’єр-паласи,
І навіть найостанніша корчма-
І та елітна, для маркізів-карабасів.
Усюди, де не глянеш – паркани,
А де прохід – плати за вхід у їхню касу,
Вони гадають, що пани тепер – вони,
Еліта боговибраної раси.
Ну от скажіть, брати, чом ми такі дурні,
Хоч кожен вчився, щонайменше, вісім класів?
Чому у цій неоголошеній війні
Перемагають нас Маркізи Карабаси?
Чи не пора вже, як заповідав Пророк,
Гострить сокиру і ладнать боєприпаси,
І не лежати й не плювати в потолок,
А геть прогнати з України Карабасів.
Хай буде так, хай Бог благословля
Усякого, хто стане за Вкраїну,
Чека на визволителів земля,
У карабасівську закута павутину.
Та з кожним вирубаним дубом чи кущем
Усе сильніш стискається пружина,
Й колись, обвита карабасівським плющем,
Розпрямить спину зігнута країна...
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наша незалежність....
"Душу й тіло ми поклали...."
Народ
Попереду – чотири вихідних,І я не знаю, що мені робити,
На моїм карку купа рідних і близьких,
І кожен хоче й попоїсти, і попити.
Поїдемо усі на шашлики,
Я замаринував вже відро м’яса,
Посидимо на березі ріки,
А берег чий уже?- Маркізів Карабасів.
До незалежності цей берег був нічий,
Сюди ми приїздили ще малими,
Хто хочеш тут міг стати на постій,
Хоча й не незалежними були ми.
Хоча нас старші гнобили брати,
Хоча Америка лякала нас війною,-
Куди завгодно ми могли піти,
Хоча й країну називали ту тюрмою.
Отам, за цим високим парканом,
Завжди ми ставили тоді свої намети,
І, забороненим частуючись вином,
Читали вірші заборонених поетів.
Та раптом – Пленум, перестройка, Горбачов,
Чорнобиль і кінець війни в Афгані,
І Сумгаїт, і Карабах, і перша кров,
І білі стрічки на гранітному Майдані.
Я теж там був і щось їм там співав,
До волі закликав народні маси,
Та чи співав би я, коли б я знав,
Що в нас усе роздерибанять Карабаси?
Минуло лиш неповних двадцять літ,
А вже покрадено ліси, поля і води,
І українську незалежність визнав світ,
Та незалежність ця від власного народу.
Допоки ми, співаючи пісні,
Рішали, кому з нас гетьманувати,
Сюди прийшли політтехнологи брудні
І нацькували, як звичайно, брат на брата.
І от ми поспіль вже двадцятий рік
Рішаєм, хто з нас більший українець,
А буде так, як ще Шевченко передрік,
Що буде так, як скаже хитрий німець.
І от тепер від них життя нема,
Куди не підеш – скрізь прем’єр-паласи,
І навіть найостанніша корчма-
І та елітна, для маркізів-карабасів.
Усюди, де не глянеш – паркани,
А де прохід – плати за вхід у їхню касу,
Вони гадають, що пани тепер – вони,
Еліта боговибраної раси.
Ну от скажіть, брати, чом ми такі дурні,
Хоч кожен вчився, щонайменше, вісім класів?
Чому у цій неоголошеній війні
Перемагають нас Маркізи Карабаси?
Чи не пора вже, як заповідав Пророк,
Гострить сокиру і ладнать боєприпаси,
І не лежати й не плювати в потолок,
А геть прогнати з України Карабасів.
Хай буде так, хай Бог благословля
Усякого, хто стане за Вкраїну,
Чека на визволителів земля,
У карабасівську закута павутину.
Та з кожним вирубаним дубом чи кущем
Усе сильніш стискається пружина,
Й колись, обвита карабасівським плющем,
Розпрямить спину зігнута країна...
2010
Усі співпадіння з реальними іменами та прізвищами - цілком випадкові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
