всяко безперечно & щиро подячний
за прихильну, навіть дружню, чому би не сказати прямо,
компліментарність

звісно, все робоче
сім років витримувати манускрипт нема можливості
час пришвидшується, є всякі підстави не вспіти
тому деякі речі ну на дуже такій свіжій шворці

тим не менше


про сам блюз сказати, або доповнити щось складно
ну, останній якби гітарний вихід м-ра Браяна Джонса
фото звісно, із Монтерею
перебирав усякі відповідні сесіям 1968 світлини
але у 1968 він вже був надто непривабливим
трагічно навіть непривабливим

однак, мені подумалося, що це радше його номер
хоч він не написав у житті жодної пісні сам

тим не менше, історична постать у власних правах

Але ж і так - зробити важливі речі і щодо самої пісні і Браяна Джонса, це домінантний момент.

Браян трагічний, яким би він не був інде-колись
але він зібрав цю групу, придумав назву
писав у всі газети рекламу і критику
грав на всіх неймовірних інструментах
навіть екзотичних, індійських, мароканських

Аніта Палленберґ, його подруга, сімдесяті роки
провела із Кейтом Річардсом, є матір'ю його сина, Марлона

але суттєвіше те, що вона була зі світу моди
і всі кращі стилістичні образи і манери Річардса
від неї

І я запитав ШІ, чи міг би він поєднати кращі моменти перекладу і висловити власне бачення.
І ось що він видав.

Відвези до станції —
Я встигну на свій поїзд.
Я не маю сподівань
Сюди вертатись знов.

Був багатієм колись,
Тепер — майже жебрак.
Та в цілім лагіднім житті
Я не був порожній так.

Твоє серце — мов діамант,
Ти бісер сиплеш свиням.
І я дивлюся, як ідеш,
Забравши мій спокій внутрішній.

Наша любов — мов та вода,
Що камінь не тримає.
Наша любов — немов та музика:
Звучить — і зникає.

Тож відвези в аеропорт,
Посади на літак.
Я не маю сподівань
Сюди вертатись так.

я надзвичайно вдячний, це найліпший підрядник,
який бачив коли-небудь
(ШІ прогресує, вочевидь)

безперечно, "часів" набагато влучніше, ніж "чуттів" (тут вже правлю)

"сюди вертатись знов" хороше
але із римами трохи проблематично в цім випадку

"що камінь не тримає" - тут остапа трохи понесло в натхнення
в оригіналі "вода плещеться об камінь"
камінь, усе ж таки, мушу зауважити, лишається каменем
в цім є певна лімітація образу
тобто, йдеться не про ту любов, яка зносить все на шляху
але каменю якось приємно вочевидь

містерійність тут стовідсоткова
мені потрібно ще думати про те, що текст римований
ненайзаяложеніші рими в нім
і прозорість же бажано

тому все трішки скованіше, як не шкода

із серцем, що мов діамант, я вдячно ще порозмислюю
бо "діамантове серце" трохи суперечливо фонить
(через картярські аналогії, бо серця і діаманти то їхні англійські червоні масті)

дуже і всяко подячний, Володимире, якось коли все у власному
шахтарстві, так би мовити
звісно, всього і всяко осягати не встигається

але я ревізую, звісно, повсякчас

це із "поїхав би" дуже важкий момент
"take me" воно абстрактне граматично
це може бути і звертання до когось, але до кого?
я прийняв як версію, що ту пропущено "I" (я)

це застосовується, в поезії

тобто, зміст інтерпретується, не як наказовий
"вези мене на станцію" (не дуже красиво)

але як
"(я) відвожу [привожу, доставляю] себе на станцію"
по-перше, це логічно, оскільки самотній ЛГ покидає певне місце

без сподівань на повтор чогось
(теж невідомо чого - тут вже фантазія слухача/читача)

дослівно: "немає сподівання пройти через це знову"