мужчина
коли розлюблений
не рве волосся
не розпинає спогадів

мужчина
споглядає
свічу
що витанцьовує мінори
під музику вечірнього свічада
і слухає
серцебиття пустелі
яка проситься у дружину
вірність обіцяючи

мужчина розлюблений
плаче мовчанням

зшиває будні молитвою
перебирає чотки
недогорілих питань
і вже не кличе душу
на двобій

мужчина
варить каву
на двох
собі
і Богу
щоб разом за столом
розсудити
тайну любови

вона художника шукала
що гроші малює
він кімнату прикрашав
картинами

вона виглядала водія
що завезе у далекі мрії
він пакував рюкзаки

вона чекала персня з камінцем
він приносив польові квіти

вона дивилась далеко
по другий бік океану
він готував надувний човен

вона пірнала у глибини поезії
він на березі озера
перемірював ласти

вона задумувалась
над розбитим дзеркалом життя
він клеїв шкаралупи днів

якось вона
заглянула йому у вічі
і він
засоромився
бо
не зміг приховати
цю самотню сльозину
в якій жила її доля

плисти
так хочеться плисти
крила вітрил розпростерти
осідлати вітер
що звабливо до хвиль заграє
палубу кинути в обійми сонця
підняти з постелі заспаний якір
і злетіти
назустріч спокуснику обрію
який так пристрасно
мріями лоскоче

і лише щогла
чи то зламана
чи недовірлива
чомусь боїться
вістрям своєї надії
у небо глянути

не дивуйся
що листя іноді жовкне
що ангел на іконі заснув
втомився бо
ця наша любов важка така
а він стільки Богу обіцяв
навіть весну замовив
скоро прокинеться
рукави закатає
історію з Пісні пісень
розповість
і його зовсім не злякає
закам'янілість наших сердець

коли помирає любов
квіти не в'януть
не зупиняється вітер
сміх не лякає мовчанням
не вщухає голос дитини з сусідньої кімнати
біль і надія як завжди у парі
в очах туга та сама
і серце без аритмії
ікона дивиться невтомно
не престолі знов хліб і вино
причастя присутности
і тільки Бог зупинився
мовчить
і дивується
що коли помирає любов
народжується Любов

коли свіча розмальовує молитву в твоєму серці
не питай про вчорашній день
про смак пролитих сліз
про вбиті в утробі питання
про гріх без каяття
про не завершену розмову
і не почату ісповідь
про ключ до кімнати з минулого життя
про смисл загубленого
чи може незбагненного часу
краще запитай
про колір сонця завтрашнього ранку
про застиглу в очікуванні дорогу
про землю нову і небо нове
про новий Єрусалим
і нічого що сльоза ще не висохла
адже Христос теж плакав
за старим Єрусалимом

мені не страшно
коли відходиш
коли коридор співає панахиду завмираючим крокам
а вечір тягнеться як жувальна гумка

не страшно
коли в телефонній трубці стукіт коліс далекого поїзда
коли чужий дім манить прозорими стінами
а віддалі розмальовані спокусою свободи

не страшно
коли салон розваг закриває двері перед небажаним гостем
коли іскорки ресторанного алкоголю весело підстрибують у твоїх очах

не страшно
коли погляд вістрям леза аорти моєї торкається
коли слова спалахують грозою швидше ніж захисний клапан

не страшно
коли на конверті не моя адреса
коли з рушника зникають червоні нитки
і залишаються чорні
коли говориш що прощення нісенітниця
а любов вигадка поетів

не страшно
коли не повертаєшся на ніч

мені страшно
коли мовчиш

може це не самотність
а просто чекання
на поїзд
з мріями
ще не померлими
і вже не наївними
як колись

може стояння
на пероні
застеленому
зоряним пилом

може просто
споглядання годинника
що крихтами любови
не часом
а душею твоєю
мандрує

може слухання
голосу
що звіщає
прибуття слів
так довго очікуваних

може прагнення
зайняти
призначене тобі місце
з квитком в один бік

може це не самотність
а просто чекання
на когось
хто поруч мовчить
заслуханий у самотність
яка є
просто
чеканням

не бійся у світло своє увійти
воно ж
покликом твоїм освячене

моя любов
що виросла з Господньої долоні
дорогу тобі прокладе
вона обережна і делікатна
як ангельський подих
і сильна як промінь воскресіння
що шкаралупу аду пробиває

візьми її
вона другом вірним
засіватиме твої сліди
іконами спогадів
більших від людської пам'яті

вона музикантом
ноти акомпанементу
малюватиме в літургії
твого серця

вона смолоскипом
темряву гріха розбиватиме

вона фундаментом
міцним стоятиме
у храмі твоєї Тайни

не бійся
бо
ця любов
з Господньої долоні
виросла

я хотів швидко і безболісно
проскочити
у Неділю Пасхи
а Ти кажеш повертатися
у Гетсиманський сад
до сплячих і втомлених
друзів
чекати Юди і його поцілунку
на суді мовчки стояти
сприймати удари натовпу
почути зречення того
хто обіцяв вірність
хрест взяти
і йти дорогою наруги
до розп'яття
до смерті
а коли настане
апогей темряви
самотністю своєю
у ад зійти
бо така є ціна
Воскресіння

а я хотів швидко і безболісно

чорний ангел
у ніч мою увійшов
серце прорізав поглядом
над наївністю моєю посміявся
є речі страшніші за смерть
сказав
три карти на стіл кинув
і три слова злетіли
у безодню часу

самотність
коли натовп людей
проходить крізь тебе
а на втомленому
для нового пошуку серці
не лишається слід

мовчання
коли розмова
закутана у стіну німих сумнівів
підрізує собі залишок крил

і поцілунок
вирваний з Христового лиця
з раною більшою
ніж життя що проминуло
поцілунок Юди

стукіт у двері
перервав нічну зустріч
він прозвучав
першими променями сонця
ти хто
моє питання тремтіло в очікуванні
апогею четвертого слова

я білий ангел

він малював їй
сніжнобілі цикламени
а вона
не торкаючись його погляду
злітала
світлом пелюсток
у незавершений простір
своєї душі

він малював їй
запашні троянди
а вона
променями їхнього кольору
пірнала
у заповнений ностальгією
океан часу

він малював їй
лісові конвалії
а вона
звуками їх жіночої ніжності
похилялася
над ненародженими
ще питаннями

він малював їй
дикі орхідеї
а вона
вогнем пристрастей
мчала назустріч
не названій ще Богом
любові

він малював
і вона зупинилась
плеча його торкнулась
мольберт надією
затремтів
допоможи знайти
художника
що квіти
мені намалює

ти зрадила мене з вітром
він пристрасно грався твоїм волоссям
ти зрадила мене з небом
ви обмінялися закоханими поглядами
ти зрадила мене з сонцем
воно ніжно пестило твоє лице
ти зрадила мене з Богом
Він уважно слухав твою сповідь
ти зрадила мене зі мною
я не міг опиратися твоїм поцілункам

якщо врешті скинеш
увесь цей одяг
станеш прозора
як едемський вітер
самотність облечеться
у два тіла
слова
фігове листя
поскидають
дерево пізнання добра і зла
з деревом життя
одружаться
херувим
меч свій погасить
і любов ходитиме
слідами Бога

Господь сьогодні
до нас завітав
в дім увійшов
мовчазним привітався
поглядом
за стіл попросився
втомлену голову
схилив
заплакав тихо
пригостіть
горнятком любові
яку виростили

лети
прошу тебе
лети
не продавайся за жменьку зерна
ти вільна птаха
і між птахами тобі місце
ти створена для неба
ти у простір закохана
ланцюги розірви
що крила твої
сковують
і лети
нічого
що я залишуся сам
я син землі
і земля мене пригорне
зустрінемось на обрії
там де небо землю цілує
де Господь живе
гніздо своїм чеканням
зведу тобі
молитвою
вистелю

стати твоїм другом
душу пробудити
відкрити слово
цензурою прошите
повірити що час прозорий
світлом старі рани розчистити
обман застелити килимом
важким і грубим
до страху колисковою посміхнутись
поселити у єктенію щоденну
заговорити мовчанням
теплим як літня ніч
у клітці не тримати
але як вільного птаха
відпустити
і не боятися
що не поверне

прости що помер
цей невтішний лікарський діагноз
не залишав жодного сумніву
я не встиг тобі сказати
твоя пісня звучала так красиво
і злітала так високо
що мій дисонанс не зміг її наздогнати
я не писав заповіту
навіщо
Бог обіцяв
що повернуся
так хочеться Йому повірити
почату пісню доспівати
з тобою
і вже не в унісон
а на два голоси
так вона звучатиме
правдиво

не бійся
у серце моє
загорнутись
воно не вкраде
твого болю
не проросте
твоєю мрією
не розчиниться
у твоїй самотності
воно мовчатиме
як мовчить Бог
закоханий у тайну

коли вирощуєш неправду
сонце не лишатиме тіні за тобою
а зорі світитимуть не в твоїм городі
коли вирощуєш страх
слова ковзатимуться по поверхні розмови
а очі танцюватимуть на маскарадному балу
коли вирощуєш гріх
ангельські сльози писатимуть твою ікону
а любов плакатиме за своїм ім'ям
коли вирощуєш себе
на піску вітер виростатиме
а стіни втікатимуть від свого фундаменту

коли вирощуєш повернення
Бог народжується в твоїй утробі
і світлом освячує твоє Слово

я ще не вмію жити без тебе
але я дуже стараюся
я тобі ранкової кави не несу до ліжка
щоб окропом сну не обпекти
я на долоні арешт накладаю
за намагання порушити прикордонну зону
твого тіла
я відвертаю погляд
якому не терпиться роздягнути
тебе з усього несказаного
я зупиняю питання
яким кортить
розрубувати гордієві вузли
я стримую слова
які мустангами рвуться
до водопою твоїх неприборканих очей
я серцю казки розказую
що колись усе зміниться
і що я навчуся жити без тебе
чуда ж бувають

і ти ще дивуєшся
що хата скиглить
відчайдушною тишею
що в холодильнику
борщ з минулого тижня
що павутина спокушає
розкинутими на стелі гілками
що комп'ютеру з ніким побалакати
що коридор порожній
бо на одну пару чобіт менше
що порох виціловує старі фотографії
що брудний одяг розлінувався біля
пральної машини
що кава тільки на одне горнятко
що пустеля
зовсім тобі не личить
чому дивуєшся
адже ти сам відкрив
їй двері
і впустив у свій дім
тепер вчися чекати
будеш терпеливим
може сестру свою
тобі приведе
любов

ти знову
маленькою дівчинкою
у шафу сховалася
бездомна сльоза
готувалась заволодіти
зраненою темрявою
я
прислухався
і
почув її шепіт
і

Бог мені знову
не дозволив
відкрити двері
сказав
що ця сльоза
Йому належить
і що руки мої
заплямлені
злий їх водою часу
сказав
осуши полотном каяття
тоді станеш чистим
тоді сльозИ
зможеш торкнутися

спіши любити
бо люди відходять
бо
хтось втупився в газету з самими лише некрологами
хтось вчить комп'ютер віртуальної любови
хтось в чужих обіймах заливає горлянку
хтось параноями розмальовує стіни
хтось у смітнику роздумів порпається
хтось Бога загубив
а когось Бог звільнив врешті від нього самого
хтось чекає прощення
хтось чекає твого прощення
спіши любити
бо завтра
буде пізно

я в молитву одягну тебе
бо холод надворі
бо вітер навіює спокуси без страхового полісу
бо на обрії чорні хмари відчаю
бо краєвид покликання затьмарений дощем ілюзій
бо сонце випалює щойно народжені мрії
бо мороз щипає обіцянками без покриття
бо гроза надто легко знаходить беззахисну жертву
бо град пастки обману розкинув
бо блискавка б'є коротко але точно
в саме серце
тому я
в молитву одягну тебе

хтось мені над ліжком
вікно поставив
тепер можу роздивлятись
небо
зорі
особливо цю одну
самотню
що будить мене
у зимовий прохолодний ранок
здається
простягну руку
і
вона буде моя
аж раптом
кілька
світлових років

біля мене
на ліжку
ти
здається
простягну руку
і

я зрадив дружину
мрією
вона відштовхнулася
від кухонної плити
де варився недільний борщ
і полетіла
високо
прямо у небо
добре що
ангел хоронитель
був на місці
він зупинив її
і професійно
без метушні
повернув
у тарілку з борщем
коли я глянув
у неї
побачив обличчя
не своє
дружини

я врешті навчився любити
хочеш
я вивезу тебе за океан
де ніхто не знатиме
не дорікатиме
і покладу твою долоню
у долоню того
за ким тужить твоє серце
і тихо радітиму
сльозам радости
на твоїм обличчі
бо я врешті
навчився любити

я стоятиму у воріт
твоєї твердині
адже я охоронець
Бог поклав
у мої долоні меча
і сказав захищай її
я залишатимусь вірним
до смерти
бо з чоловіком можна розлучитись
з охоронцем ніколи
він помре
тільки тоді
коли висохне
джерело
його джерело