"Закоханий Бог" це антропоморфізм тобто представлення Бога у людських категоріях. З антропоморфізмами часто зустрічаємося в Біблії. Наприклад, як подають богословські підручники, в Пісні пісень Бога зображено в постаті закоханого юнака.
Стосовно "апендиксу" є тут певна проблема. Я хотів побудувати певну аналогію між таемницею любови Бога, яка деколи проявляється в мовчанні і таємницею нашої любови. Мабуть це до кінця не прочитується.

Мовчання Таємниці Таємниць
І голос нашої любови?..

Ви дуже добре помітили, якщо логічно і природньо, саме так вірш повинен звучати. Натомість я тут вчинив певну провокацію. Обернув полюси, бо кожна любов містить у собі також елементи страждання, самотності, досвіду "іншості" другого. Вони нам потрібні і вони потрібні тим, кого любимо.

Може це те саме. Любов - найбільша тайна Бога.

А воно тільки на перший погляд байдуже. Може саме у таємниці мовчання любов проявляється найбільше. Ставлю собі питання: чим є мовчання люблячого Бога і чим є мовчання люблячої людини?

На мою скромну думку, ви, пане Богдане, тут помиляєтесь, вважаючи, що Бог мовчить. А раптом мовчання це швидше конкретно чиєсь (ліргероя) несприйняття?
Можливо є сенс в кінці вашої композиції покласти знак запитання?

Мушу трохи уточнити. Бог не тільки мовчить, Він є, перш за все, Богом, який говорить. Але є такий час, коли мовчить. І тим мовчанням хоче нам щось особливе сказати, щось таке, що може суттєво змінити наше життя. Якщо приглянемося уважніше до постаті якогось святого, можемо побачити у його житті чорну полосу, яку дехто з них називає мовчанням Бога. І суть не в самому мовчанні, а тому, що сталося після того.
Колись я спостерігав за батьком, який з маленьким сином гуляв у парку. В певний момент хлопчик впав на землю і чекав, поки батько його підніме. Але батько не зрушив з місця, уважно спостерігаючи за сином. Хлопчик сам піднявся і тоді опинився в раменах батька. Може у цьому смисл мовчання Бога.

Я би міг із вами погодитися, пане Богдане, бо ви ніби кажете і з теплом, і зі щирою вірою. Але хочу ще трохи разом із вами спробувати виразніше відкрити для себе істину.

Кажучи, що Бог мовчить, ви апелюєте до наших первинних, тваринних, органів відчуття, так? Але є ще й інші органи відчуття, які розвиваються лише в людях.
Чи хіба хтось має сумнів у тому, що Бог кличе нас до себе постійно, що постійно вказує правильну дорогу. Це беззаперечно.
Чи наша, на жаль, поширена, незмога його чути значить, що Бог мовчить, що райська музика життя коли-небудь змовкає?

Чудово, нехай на цьому і припиняться наші розшуки, перед таїною Бога, бо якщо розкриватимемо далі, то що робитимемо, слабосильні, із отриманим...

Я щойно прочитав Ваш коментар. Ви дуже добре і коротко назвали те, що я хотів сказати. Дякую, Оресто.