Історія держави Російської від Гостомисла¹ до Тімашева²
Із Олексія Костянтиновича Толстого (1868)
Вся земля наша велика и обилна, а наряда в ней нѣтъ.
Несторъ. Повѣсть времянныхъ лѣтъ³
1
Сідайте, дитинчата!
Почну я, ма́буть, так:
земля у нас багата,
та в ній – порядку брак.
2
Знайшли ще предки наші
причину всіх невдач:
живем у єралаші,
нема порядку, бач!
3
Й вони, набравши зваги,
рішилися ураз:
«Пошлімо по варяги, –
хай в князі йдуть до нас!
4
Німецька їхня вдача –
ставати до керма;
земля ж у нас добряча,
порядку лиш нема».
5
Гінці під пишним стягом
відправились ту ж мить,
і дейкають варягам:
«Добродії, прийдіть!
6
Ми вам насиплем злата
по вінця, й ще повніш;
земля у нас багата,
нема порядку лиш».
7
Варягам, звісно, лячно,
та ризик – їхня суть:
«Що ж, спробуєм обачно, –
ходім, коли зовуть!»
8
І от прийшли три брати,
і бачать: жах і тьма!
І хоч земля багата,
порядку скрізь нема.
9
«Ну, – думають, – команда!
Зламає ногу й чорт!
Es ist ja eine Schande,
wir müssen wieder fort⁴».
10
Та брат найстарший, Рюрик,
сказав братам своїм:
Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
vielleicht ist’s nicht so schlimm⁵.
11
Хоч тут – паршива банда,
одна лиш тільки шваль,
Wir bringen’s schon zustande,
versuchen wir einmal⁶».
12
Став княжити завзято,
сімнадцять років дбав;
земля була багата,
порядок – не настав.
13
За ним став князем Ігор,
а регентом – Олег;
das war ein großer Krieger⁷
та видатний стратег.
14
Затим – княгиня Ольга;
за нею – Святослав;
So ging die Reihenfolge⁸
язичницьких держав.
15
А тільки Володимир
зайняв отецький трон –
da endigte für immer
die alte Religion⁹.
16
Він заявив народу:
«Поточна віра – твань;
хрестімось! Марш у воду!»
І нам зробив йордань.
17
«Перун – не трібний спадок!
Паліть його мерщій –
побачите, порядок
встановиться який!»
18
Послав і за попами
у Царгород, в Афон;
попи прийшли товпами,
зі стосами ікон,
19
співали приворотно,
свічок зладнали збут...
Земля, як є, щедротна,
а от з порядком – скрут.
20
Як тільки Володимир
в належний день сконав,
новий відкрити вимір
узявся Ярослав.
21
Він, може, все б утямив,
й порядок би навів...
Та ні: він між синами
всю землю розділив.
22
Не досить крок був мудрий:
синочки, на біду,
зчинили галабурди
й усобну ворожду...
23
Почули це татари –
збудилися чомусь,
напнули шаровари,
приїхали на Русь:
24
«Ми зробим вашим чварам
зупин, кінець кінцем,
і повний незабаром
порядок наведем!»
25
А як дійшло до дані –
то хоч святих винось!
Й чимало знову твані
на Русі завелось:
26
намови брат на брата
отримує Орда...
Земля, кажись, багата,
з порядком – геть біда.
27
Іван явився Третій
й поклав цьому угав;
він мовив: «Ми не кметі!» –
й татарам дулю дав.
28
І от земля рішуче
знегод і бід збулась;
квітуча та родюча,
але порядку – зась!
29
Настав Іван Четвертий,
що Третьому онук;
він був державець тертий
і жон мав кілька штук.
30
«Іван Василич Грозний»
він заробив ярлик, –
за те, що був серйозний,
солідний чоловік.
31
Він був жорстких повадок
і зраду бачив скрізь;
такий завів порядок,
що хоч у землю лізь.
32
Життя, мабуть, величне
в добу таких манер...
Але ніщо не вічно,
і цар Іван помер.
33
За ним царем став Федір,
геть батькові контраст;
до справ державних ледар,
в церквах лише гаразд...
34
Борис же, царський шурин,
з розумних був персон,
і з виглядом похмурим
він сів на царський трон.
35
При ньому йшло все гладко
і майже без бунтів;
ледь-ледь було порядку
в землі він не завів.
36
На лихо, Самозванець –
і звідки чорт приніс? –
такий укоїв танець,
що враз помер Борис.
37
Здобувши трон буденно,
цей хлопець не зівав
і в Польщі наречену
не гаючись придбав.
38
Напевне, мав чар-зілля,
та й був же не глупак;
але під час весілля
зчинив дебош поляк.
39
А це нам не до серця;
і от в одну з ночей
ми їм завдали перцю,
прогнавши геть з очей.
40
Піднявсь на трон Василій,
та скоро навідріз
його ми попросили,
щоб він із трону зліз.
41
Вернулися поляки,
а з ними – козаки;
ізнов пішли всілякі
дебоші та бійки.
42
От козаки й поляки
нас луплять день при дні,
ми ж без царя – мов раки
сидим на мілині.
43
Землі – незмірні п’яді,
порядку ж – ні на гріш.
Бо звісно, що без влади
далеко не умчиш.
44
Щоб трон зміцнити царський
і влади благодать,
тут Мінін та Пожарський
мерщій зібрали рать.
45
Й ця рать ізнов упхала
поляків за кордон,
а у Москві – Михайла
Земля¹⁰ звела на трон.
46
Чи він прийняв угоду
та слово дав якесь
про вільності народу –
не знаєм і поднесь.
47
Уже Варшава й Вільна
прислали свій привіт;
земля ген-ген привільна...
чи є порядок? Ніт.
48
Взявсь Олексій за справи,
й родив тоді Петра;
настала для держави
цілком нова пора.
49
Петро любив порядок –
як грізний цар Іван:
і в лютості нащадок,
і випивши – буян.
50
Казав: «Мені вас жалко,
ви згинете вкінець;
та є у мене палка,
і я вам всім отець!
51
Не мріяли, випа́дком,
що вам порядок дам?..»
Й негайно за порядком
подавсь у Амстердам.
52
Коли ж вернувся звідти –
усіх нас поголив
та у голландські свити
ретельно обрядив.
53
Та я не з тих, хто лунко
Петра за те кляне:
буває, що для шлунка
корисне проносне.
54
І хоч така пожива –
із надто гострих страв,
а при Петрі, на диво,
порядок більший став.
55
Та смерть прийшла скорботна
за ним, як за всіма...
Земля, диви, щедротна,
порядку знов нема.
56
Тоді вже заповзято
плекали трону міць –
царів не так багато,
а більш було цариць.
57
Бірон царив при Анні;
він справжній був жандарм,
при ньому ми як в бані
були, daß Gott erbarm!¹¹
58
Безклопітна цариця
була Єлисавет;
а поки веселиться –
нема порядку, ет!
59
Яка отут причина
і в чому корінь зла –
й Велика Катерина
збагнути не могла.
60
«Madame, при вас наспіє
порядок та добро! –
писали їй в Росію
листи Вольтер з Дідро. –
61
Вам тільки слід народу,
якому матір ви,
надати вже свободу
під вдячні молитви».
62
«Messieurs, – відповідала
вона, – vous me comblez¹²», –
і в Україні втяла
кріпацтво надто зле...
63
Павло царити взявся,
мальтійський кавалер¹³,
та не завжди вдавався
до лицарських манер.
64
Цар Олександр Перший
настав благословен;
він інших перевершив
як щирий джентльмен:
65
коли, урвавши жарти,
посунув силу лав
на нас Буонапарте,
він чемно відступав...
66
Цю пляму на престижі,
здавалось, не зітре –
а ні: вже ми в Парижі,
з Louis le Désiré¹⁴.
67
Й Росія так вільготно
простерлась швидкома,
й земля така щедротна...
Порядку лиш нема.
68
Я б міг вести сказання
і далі, тільки – цить:
нарвусь на покарання, –
monsieur Veillot¹⁵ не спить!
69
Іти буває слизько
по камінцях отих,
отож про те, що близько,
промовчати не гріх.
70
Облишмо краще трони
й займімося притьмом
міністрами корони...
А там – такий содом!
71
Зате нарешті бачим
той шуканий наряд:
на санках мчать із плачем
міністри всі підряд.
72
Котять з гори юрбою,
in corpore¹⁶, й сповна
уносять із собою
і власні імена:
73
це Норов, це Путятін,
це Панін, це Метлін,
це Брок, а це Замятнін,
це Корф, це Головнін.
74
Згадати всіх не можна,
їх стільки – це страхіть!
Та тим же курсом кожний
униз кудись летить...
75
Я грішний: літописний
на мить забув я стиль,
й картині живописній
піддався мимовіль.
76
Мабуть, ліризм природний
нараз пойняв мене;
хай Нестор преподобний
ізнову надихне,
77
мою вгамує совість,
врятує від видінь,
щоб я вже міг цю повість
скінчити – і амінь...
78
От зараз вернемось ми –
куди вела канва:
в рік шістдесят, ба, восьмий
(у численні Різдва).
79
Понеже став недужий
керунок наших справ,
зело меткого мужа
Господь нам ниспослав.
80
За потерпання наше
й на заздрість ворогам –
яви себе, Тімашев,
створи порядок нам!
81
...Що аз багатогрішний,
забувши про угав,
переписав незбіжно
або не дописав,
82
ви, браття, це читайте,
як буде вільна мить,
й де треба – виправляйте,
а да́рма не кляніть¹⁷.
83
Зібрав з билин й билинок
цю оповідь подій
худий смиренний інок,
раб Божий Олексій.
(Січень-лютий 2022)
Коментарі (2)
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
Executed in 0.2535 seconds