Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Історія держави Російської від Гостомисла¹ до Тімашева²
Вся земля наша велика и обилна, а наряда в ней нѣтъ.
Несторъ. Повѣсть времянныхъ лѣтъ³
1
Сідайте, дитинчата!
Почну я, ма́буть, так:
земля у нас багата,
та в ній – порядку брак.
2
Знайшли ще предки наші
причину всіх невдач:
живем у єралаші,
нема порядку, бач!
3
Й вони, набравши зваги,
рішилися ураз:
«Пошлімо по варяги, –
хай в князі йдуть до нас!
4
Німецька їхня вдача –
ставати до керма;
земля ж у нас добряча,
порядку лиш нема».
5
Гінці під пишним стягом
відправились ту ж мить,
і дейкають варягам:
«Добродії, прийдіть!
6
Ми вам насиплем злата
по вінця, й ще повніш;
земля у нас багата,
нема порядку лиш».
7
Варягам, звісно, лячно,
та ризик – їхня суть:
«Що ж, спробуєм обачно, –
ходім, коли зовуть!»
8
І от прийшли три брати,
і бачать: жах і тьма!
І хоч земля багата,
порядку скрізь нема.
9
«Ну, – думають, – команда!
Зламає ногу й чорт!
Es ist ja eine Schande,
wir müssen wieder fort⁴».
10
Та брат найстарший, Рюрик,
сказав братам своїм:
Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
vielleicht ist’s nicht so schlimm⁵.
11
Хоч тут – паршива банда,
одна лиш тільки шваль,
Wir bringen’s schon zustande,
versuchen wir einmal⁶».
12
Став княжити завзято,
сімнадцять років дбав;
земля була багата,
порядок – не настав.
13
За ним став князем Ігор,
а регентом – Олег;
das war ein großer Krieger⁷
та видатний стратег.
14
Затим – княгиня Ольга;
за нею – Святослав;
So ging die Reihenfolge⁸
язичницьких держав.
15
А тільки Володимир
зайняв отецький трон –
da endigte für immer
die alte Religion⁹.
16
Він заявив народу:
«Поточна віра – твань;
хрестімось! Марш у воду!»
І нам зробив йордань.
17
«Перун – не трібний спадок!
Паліть його мерщій –
побачите, порядок
встановиться який!»
18
Послав і за попами
у Царгород, в Афон;
попи прийшли товпами,
зі стосами ікон,
19
співали приворотно,
свічок зладнали збут...
Земля, як є, щедротна,
а от з порядком – скрут.
20
Як тільки Володимир
в належний день сконав,
новий відкрити вимір
узявся Ярослав.
21
Він, може, все б утямив,
й порядок би навів...
Та ні: він між синами
всю землю розділив.
22
Не досить крок був мудрий:
синочки, на біду,
зчинили галабурди
й усобну ворожду...
23
Почули це татари –
збудилися чомусь,
напнули шаровари,
приїхали на Русь:
24
«Ми зробим вашим чварам
зупин, кінець кінцем,
і повний незабаром
порядок наведем!»
25
А як дійшло до дані –
то хоч святих винось!
Й чимало знову твані
на Русі завелось:
26
намови брат на брата
отримує Орда...
Земля, кажись, багата,
з порядком – геть біда.
27
Іван явився Третій
й поклав цьому угав;
він мовив: «Ми не кметі!» –
й татарам дулю дав.
28
І от земля рішуче
знегод і бід збулась;
квітуча та родюча,
але порядку – зась!
29
Настав Іван Четвертий,
що Третьому онук;
він був державець тертий
і жон мав кілька штук.
30
«Іван Василич Грозний»
він заробив ярлик, –
за те, що був серйозний,
солідний чоловік.
31
Він був жорстких повадок
і зраду бачив скрізь;
такий завів порядок,
що хоч у землю лізь.
32
Життя, мабуть, величне
в добу таких манер...
Але ніщо не вічно,
і цар Іван помер.
33
За ним царем став Федір,
геть батькові контраст;
до справ державних ледар,
в церквах лише гаразд...
34
Борис же, царський шурин,
з розумних був персон,
і з виглядом похмурим
він сів на царський трон.
35
При ньому йшло все гладко
і майже без бунтів;
ледь-ледь було порядку
в землі він не завів.
36
На лихо, Самозванець –
і звідки чорт приніс? –
такий укоїв танець,
що враз помер Борис.
37
Здобувши трон буденно,
цей хлопець не зівав
і в Польщі наречену
не гаючись придбав.
38
Напевне, мав чар-зілля,
та й був же не глупак;
але під час весілля
зчинив дебош поляк.
39
А це нам не до серця;
і от в одну з ночей
ми їм завдали перцю,
прогнавши геть з очей.
40
Піднявсь на трон Василій,
та скоро навідріз
його ми попросили,
щоб він із трону зліз.
41
Вернулися поляки,
а з ними – козаки;
ізнов пішли всілякі
дебоші та бійки.
42
От козаки й поляки
нас луплять день при дні,
ми ж без царя – мов раки
сидим на мілині.
43
Землі – незмірні п’яді,
порядку ж – ні на гріш.
Бо звісно, що без влади
далеко не умчиш.
44
Щоб трон зміцнити царський
і влади благодать,
тут Мінін та Пожарський
мерщій зібрали рать.
45
Й ця рать ізнов упхала
поляків за кордон,
а у Москві – Михайла
Земля¹⁰ звела на трон.
46
Чи він прийняв угоду
та слово дав якесь
про вільності народу –
не знаєм і поднесь.
47
Уже Варшава й Вільна
прислали свій привіт;
земля ген-ген привільна...
чи є порядок? Ніт.
48
Взявсь Олексій за справи,
й родив тоді Петра;
настала для держави
цілком нова пора.
49
Петро любив порядок –
як грізний цар Іван:
і в лютості нащадок,
і випивши – буян.
50
Казав: «Мені вас жалко,
ви згинете вкінець;
та є у мене палка,
і я вам всім отець!
51
Не мріяли, випа́дком,
що вам порядок дам?..»
Й негайно за порядком
подавсь у Амстердам.
52
Коли ж вернувся звідти –
усіх нас поголив
та у голландські свити
ретельно обрядив.
53
Та я не з тих, хто лунко
Петра за те кляне:
буває, що для шлунка
корисне проносне.
54
І хоч така пожива –
із надто гострих страв,
а при Петрі, на диво,
порядок більший став.
55
Та смерть прийшла скорботна
за ним, як за всіма...
Земля, диви, щедротна,
порядку знов нема.
56
Тоді вже заповзято
плекали трону міць –
царів не так багато,
а більш було цариць.
57
Бірон царив при Анні;
він справжній був жандарм,
при ньому ми як в бані
були, daß Gott erbarm!¹¹
58
Безклопітна цариця
була Єлисавет;
а поки веселиться –
нема порядку, ет!
59
Яка отут причина
і в чому корінь зла –
й Велика Катерина
збагнути не могла.
60
«Madame, при вас наспіє
порядок та добро! –
писали їй в Росію
листи Вольтер з Дідро. –
61
Вам тільки слід народу,
якому матір ви,
надати вже свободу
під вдячні молитви».
62
«Messieurs, – відповідала
вона, – vous me comblez¹²», –
і в Україні втяла
кріпацтво надто зле...
63
Павло царити взявся,
мальтійський кавалер¹³,
та не завжди вдавався
до лицарських манер.
64
Цар Олександр Перший
настав благословен;
він інших перевершив
як щирий джентльмен:
65
коли, урвавши жарти,
посунув силу лав
на нас Буонапарте,
він чемно відступав...
66
Цю пляму на престижі,
здавалось, не зітре –
а ні: вже ми в Парижі,
з Louis le Désiré¹⁴.
67
Й Росія так вільготно
простерлась швидкома,
й земля така щедротна...
Порядку лиш нема.
68
Я б міг вести сказання
і далі, тільки – цить:
нарвусь на покарання, –
monsieur Veillot¹⁵ не спить!
69
Іти буває слизько
по камінцях отих,
отож про те, що близько,
промовчати не гріх.
70
Облишмо краще трони
й займімося притьмом
міністрами корони...
А там – такий содом!
71
Зате нарешті бачим
той шуканий наряд:
на санках мчать із плачем
міністри всі підряд.
72
Котять з гори юрбою,
in corpore¹⁶, й сповна
уносять із собою
і власні імена:
73
це Норов, це Путятін,
це Панін, це Метлін,
це Брок, а це Замятнін,
це Корф, це Головнін.
74
Згадати всіх не можна,
їх стільки – це страхіть!
Та тим же курсом кожний
униз кудись летить...
75
Я грішний: літописний
на мить забув я стиль,
й картині живописній
піддався мимовіль.
76
Мабуть, ліризм природний
нараз пойняв мене;
хай Нестор преподобний
ізнову надихне,
77
мою вгамує совість,
врятує від видінь,
щоб я вже міг цю повість
скінчити – і амінь...
78
От зараз вернемось ми –
куди вела канва:
в рік шістдесят, ба, восьмий
(у численні Різдва).
79
Понеже став недужий
керунок наших справ,
зело меткого мужа
Господь нам ниспослав.
80
За потерпання наше
й на заздрість ворогам –
яви себе, Тімашев,
створи порядок нам!
81
...Що аз багатогрішний,
забувши про угав,
переписав незбіжно
або не дописав,
82
ви, браття, це читайте,
як буде вільна мить,
й де треба – виправляйте,
а да́рма не кляніть¹⁷.
83
Зібрав з билин й билинок
цю оповідь подій
худий смиренний інок,
раб Божий Олексій.
(Січень-лютий 2022)
_____________________
¹ Гостоми́сл – персонаж IX віку, вставлений у XV віці в літопис «Повѣсть времянныхъ лѣтъ» (складений у XII віці); начебто під його керівництвом були прикликані варяги князювати у Новгороді (який в реальності виник у X віці).
² О.Є.Тіма́шев – в 1856-1861 начальник штабу Корпусу жандармів і керуючий Третім відділенням, в 1868-1878 міністр внутрішніх справ Російскої імперії.
³ Див. уривок, що починається зі слів: «В лѣто 6370...» (л. 7).
⁴ Прикро, ми повинні піти геть (нім.).
⁵ Піти було б недоречно, можливо, це не так вже й погано (нім.).
⁶ Ми впораємося, давайте спробуємо (нім.).
⁷ Це був великий воїн (нім.).
⁸ Така була черговість (нім.).
⁹ Там закінчилася назавжди стара релігія (нім.).
¹⁰ Мається на увазі Земський собор.
¹¹ Не доведи Боже (нім.).
¹² Панове, ви надто люб’язні (фран.).
¹³ Павло I був Великим магістром Мальтійського ордену.
¹⁴ Людо́вик Бажаний (фран.) – прізвисько Людовика ХVIII, зведеного на французький престол за сприяння Олександра I.
¹⁵ Пан Вельйо (фран.) – І.О.Веліо, в 1868-1880 директор поштового департаменту МВС Росії; автор натякає на перлюстрацію кореспонденції в цьому відомстві.
¹⁶ У повному складі (лат.).
¹⁷ Ремінісценція з Лаврентіївського літопису (1377): «Також и азъ, худый, нєдостойный и многогрѣшный рабъ Божий Лаврентей мних. [...] И нынѣ, господа отци и братья, оже ся гдѣ буду описалъ, или переписалъ, или не дописалъ, чтите, исправливая Бога дѣля, а не клените...» (Вихідний запис переписувача, ченця Лаврентія, л. 172 об.)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)