
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І шляхту, і магнатів князь у Ліді
На сейм. Під час одного із засідань
Примчав гонець, ледь не валився з ніг
І вісткою весь сейм наш сполошив,
Мовляв, орда страшна на Ліду пхає,
Вже скоро й тут, напевно, бути має.
Подалі від сонця, закуте в края туманів
Оточене хмарами стиглими до землі
Що струшують душу над містом, — летять над нами.
Вони промовляють до нас німотою снігів:
- Це ангели тут пролітають по небу і пір'я,
І сон торкне в пустій кімнаті травня
Холодні струни місяця. Заснуть
Птахи і ті, що слухали птахів
Під клавіші класичного зітхання.
Згадаєш врешті солілоквій: "За-
Снути, вмерти. Спати. Може й снити,"
Щоб зупинити
Трепет у кожнім слові,
Все, що було до тебе —
Крапля в морі любові.
Де б не блукала завше —
Тану в очах бездонних.
Квітне кохання наше —
На коліна впали на землі
І цілують мовчки, мов ікону,
У долонях грудочки малі…
Яблуко в руці тримає воїн,
Бажаний і довгожданий плід.
Бо пів року був у неспокої
але й без слова, як людина тужить,
любов йому відома і байдужість,
до вічних правок поетичних звик
і знає після крапки у кінці
десь на глухих теренах інтернету
шукає хтось бальзамові куплети,
що залікують зранені руб
Не можу, ні, без тебе я.
Усе життя минає всує,
Душа сама вже не своя.
Лише печаль всього вгортає,
Оповиває аж до ніг.
В лещата болю і одчаю
Наскрізь пробитий пострілами куль,
Ракет і «градів». Ці смертельні гами
Щодня тут чує захисник, патруль.
Перелітає і недолітає
Убивча сила. Скільки ворогів
Ідуть на нас від краю і до краю!
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Баха далі слухали удвох –
Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
Здава
Інородці, люті вороги.
Убивають в ній добро і славу,
Втягують нас у свої борги.
Обкрадають сидячи у владі,
Забирають хліб в захисника.
Це у них при цій страшній армаді
Блукає марою по згарищах хат.
Будинків немає, лиш подихи ранні
Тоненького диму. Гіркий аромат.
Народ під землею! В зимовому часі
Ховається люд од страшної війни.
Та чує, як скрізь вибухають фугаси,
Мов неозвучені думки
Про швидкоплинні й незабутні
Моєї юності роки.
Дрібні й легенькі, як пушинки,
І незраховані завжди, -
Вони припудрюють стежинки
Та замасковують сліди.
В життя і у вірші.
А я щось не збагну, чому настільки сумно.
Невже немає мрій
В засніженій душі?
Та підла заметіль тепла їй не пропустить.
Нема вогню в зірках.
Неначе знала, що зовсім скоро,
Усе скінчиться: на її вустах
З'являлася усмішка умиротворення.
Коли ж до ніг підступала зима,
Як комір біла її сорочки,
Вона бувала завжди сумна,
І сум спихала на хворий жовчний.
ворогу і другу у собі,
що не додає вендета честі
діячу у марній боротьбі.
Ну, буває – у душі ми діти...
Згідно філософії людей,
ми усі є жертвами ідей...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Бунт у Ватікані
Збунтувалися кастрати,
йдуть до папи у палати:
«Через що ми не жонаті?
В чому винуваті?»
Папа крикнув із чертога:
«Що це тут за синагога?
Ви не боїтеся Бога?
Геть з мого порога!»
Ті йому: «Тобі все ладно,
ти живеш собі принадно,
а от нам так безвідрадно,
дуже вже досадно!
Ти вибрикуєш на волі,
мо’, набив собі мозолі,
ну, а ми всі - поневолі
на жіноцтво кволі!»
Папа їм: «Мої ж ви діти!
Треба сперш було глядіти;
втративши свої бушприти,
маєте терпіти!
Боляче за ваші втрати;
може, я вам для приплати
латки накажу роздати
із нової вати?»
Ті йому: «Нам вата нащо?
Хай у ній лежить ледащо!
Не м’яке, а щось годяще
ти роздай нам краще!»
Папа каже їм врочисто:
«В рай призначу вас, геть-чисто!
Там вже буде і невіста,
ще й на бу́лки тісто!»
Ті йому: «Який ти геній!
Нащо тісто нареченій?
Пристрій трібний їй - такенний,
зовсім не печений!»
Папа їм: «Так ви, гевали, -
глуздом теж не кардинали!
Кажуть же: що з воза впало,
те, рахуй, пропало!»
Розлютилися кастрати:
«Отже, Пію ти дев’ятий¹,
остогидло нам співати
фуги та кантати!
А давай, усім на диво,
сам затягнеш “Casta diva”²?
Й так тонесенько, пискливо,
як це на́м властиво!»
Тут злякався папа: «Діти!
Як я буду пискотіти?
Це кебет у вас кульбіти,
чи дурниць привіти?»
Ті йому: «Нема проблеми!
Не забули ще оце ми:
маєм бритву, й маєм схеми,
де і що́ в нікчеми!»
Папа в шоці: «От же шкоди!
Я хіба шукав нагоди
збутися дарів природи?..»
Шле за Де-Мероде³.
Де-Мероде тими днями
тренувався біля брами
захищати рідні храми
з папськими стрільцями:
всі з поставою військових,
черевики на підковах,
у підрясниках шовкових
й ківерах бордових.
Тут прибігли єзуїти:
«Треба віру боронити!
Хочуть там скопці, бандити,
папу холостити!»
Гарний в ролі воєводи,
стрепенувся Де-Мероде:
«Видно, хтось шука пригоди?
Ну, заждіть, юроди!»
Засурмили зразу труби,
взяв бійців азарт сугубий,
так і дивляться, кому би
полічити зуби?
Де-Мероде, страж устоїв,
на двоколку всіх пристроїв
і везе мерщій героїв
до святих покоїв.
Як війшли туди солдати,
налякалися кастрати,
кажуть: «Будемо співати
зовсім без оплати!»
Папа вільний: притчі мовить,
може і прийняти сповідь;
й Де-Мероде ґав не ловить,
суд за бунт готовить:
«Хто тут вівся як іуда,
тих повішаю за муда!»
Папа ж муркнув, як з-під спуда:
«Тільки в разі чуда...»
Варіант для дам:
«Хто тут мрів про бунт успішний -
покарає вас Всевишній!»
Папі ж - голос був утішний:
«Ти один безгрішний!»
Та настав кінець докорам;
той же при дворі декорум,
і пищать кастрати хором
геть ad finem saeculorum⁸.
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Взбунтовалися кастраты,
Входят в папины палаты:
«Отчего мы не женаты?
Чем мы виноваты?»
Говорит им папа строго:
«Это что за синагога?
Не боитеся вы Бога?
Прочь! Долой с порога!»
Те к нему: «Тебе-то ладно,
Ты живёшь себе прохладно,
А вот нам так безотрадно,
Очень уж досадно!
Ты живёшь себе по воле,
Чай, натёр себе мозоли,
А скажи-ка: таково ли
В нашей горькой доле?»
Говорит им папа: «Дети,
Было прежде вам глядети,
Потеряв же вещи эти,
Надобно терпети!
Жалко вашей мне утраты;
Я, пожалуй, в виде платы,
Прикажу из лучшей ваты
Вставить вам заплаты!»
Те к нему: «На что нам вата?
Это годно для халата!
Не мягка, а жестковата
Вещь, что нам нужна-то!»
Папа к ним: «В раю дам местo,
Будет каждому невеста,
В месяц по два пуда теста.
Посудите: вес-то!»
Те к нему: «Да что нам в тесте,
Будь его пудов хоть двести,
С ним не вылепишь невесте
То, чем жить с ней вместе!»
«Эх, нелёгкая пристала! -
Молвил папа с пьедестала, -
Уж коль с воза что упало,
Так пиши: пропало!
<...>
«Нет,- ответствуют кастраты, -
Пий ты этакий девятый¹,
Мы уж стали сиповаты,
Поючи кантаты!
А не хочешь ли для дива
Сам пропеть нам “Casta diva”²?
Да не грубо, а пискливо,
Тонко особливо!»
Испугался папа: «Дети,
Для чего ж мне тонко пети?
Да и как мне разумети
Предложенья эти?»
Те к нему: «Проста наука,
В этом мы тебе порука,
Чикнул раз, и вся тут штука -
Вот и бритва! Ну-ка!»
Папа ж думает: «Оно-де
Было б даже не по моде
Щеголять мне в среднем роде!»
Шлёт за Де-Мероде³.
Де-Мероде ж той порою,
С королём⁴ готовясь к бою,
Занимался под горою
Папской пехтурою:
Все в подрясниках шелковых,
Ранцы их из шкурок новых,
Шишек полные еловых,
Сам в чулках лиловых.
Подбегает Венерати⁵:
«Вам, - кричит, - уж не до рати!
Там хотят, совсем некстати,
Папу холощати!»
Искушённый в ратном строе,
Де-Мерод⁶ согнулся втрое,
Видит, дело-то плохое,
Молвит: «Что такое?»
<...>
Затрубили тотчас трубы,
В войске вспыхнул жар сугубый,
Так и смотрят все, кому бы
Дать прикладом в зубы?
Де-Мероде, в треуголке,
В рясе только что с иголки,
Всех везёт их в одноколке
К папиной светёлке.
Лишь вошли в неё солдаты,
Испугалися кастраты,
Говорят: «Мы виноваты!
Будем петь без платы!»
Добрый папа на свободе
Вновь печётся о народе,
А кастратам Де-Мероде
Молвит в этом роде:
«Погодите вы, злодеи!
Всех повешу за муде⁷ я!»
Папа ж рёк, слегка краснея:
«Надо быть умнее!»
Вариант для дам:
«Всяк, кто в этот бунт замешан,
Заслужил бы быть повешен!»
Папа ж рёк, совсем утешен:
«Я один безгрешен!»
И конец настал всем спорам;
Прежний при дворе декорум,
И пищат кастраты хором
Вплоть ad finem seculorum⁸!..
(1864)
__________
¹ Пій IX - римський папа у 1846-1878.
² Знаменита арія для сопрано з опери В.Белліні «Норма» (1831).
³ Франческо Саверіо де Ме́роде (італ. Francesco Saverio de Mérode) - архієпископ, у 1860-1865 створювач корпусу «папських зуавів» та військовий міністр Папської області.
⁴ Мається на увазі Віктор Емануїл II, король створенного у 1861 об’єднаного італійського королівства, який прагнув приєднати Папську область.
⁵ Псевдо-антропонім, скоріш за все, утворений від традиційного звернення папських послань: Venerati Fratelli nell’Episcopato («Вельмишановні брати кардинали»).
⁶ Франсуа Ксав’є де Меро́д (фран. Francois Xavier de Mérode) - первісна форма імені Де-Мероде, який за походженням був бельгієць.
⁷ Тлумачний словник В.Даля, III вид. (під ред. Бодуена де Куртене): «Мудѣ́ - двойственное число отъ мудо́, мошонка самца вмѣстѣ съ ядрами».
⁸ До скінчення віків (лат.).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)