Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бунт у Ватікані
Збунтувалися кастрати,
йдуть до папи у палати:
«Через що ми не жонаті?
В чому винуваті?»
Папа крикнув із чертога:
«Що це тут за синагога?
Ви не боїтеся Бога?
Геть з мого порога!»
Ті йому: «Тобі все ладно,
ти живеш собі принадно,
а от нам так безвідрадно,
дуже вже досадно!
Ти вибрикуєш на волі,
мо’, набив собі мозолі,
ну, а ми всі - поневолі
на жіноцтво кволі!»
Папа їм: «Мої ж ви діти!
Треба сперш було глядіти;
втративши свої бушприти,
маєте терпіти!
Боляче за ваші втрати;
може, я вам для приплати
латки накажу роздати
із нової вати?»
Ті йому: «Нам вата нащо?
Хай у ній лежить ледащо!
Не м’яке, а щось годяще
ти роздай нам краще!»
Папа каже їм врочисто:
«В рай призначу вас, геть-чисто!
Там вже буде і невіста,
ще й на бу́лки тісто!»
Ті йому: «Який ти геній!
Нащо тісто нареченій?
Пристрій трібний їй - такенний,
зовсім не печений!»
Папа їм: «Так ви, гевали, -
глуздом теж не кардинали!
Кажуть же: що з воза впало,
те, рахуй, пропало!»
Розлютилися кастрати:
«Отже, Пію ти дев’ятий¹,
остогидло нам співати
фуги та кантати!
А давай, усім на диво,
сам затягнеш “Casta diva”²?
Й так тонесенько, пискливо,
як це на́м властиво!»
Тут злякався папа: «Діти!
Як я буду пискотіти?
Це кебет у вас кульбіти,
чи дурниць привіти?»
Ті йому: «Нема проблеми!
Не забули ще оце ми:
маєм бритву, й маєм схеми,
де і що́ в нікчеми!»
Папа в шоці: «От же шкоди!
Я хіба шукав нагоди
збутися дарів природи?..»
Шле за Де-Мероде³.
Де-Мероде тими днями
тренувався біля брами
захищати рідні храми
з папськими стрільцями:
всі з поставою військових,
черевики на підковах,
у підрясниках шовкових
й ківерах бордових.
Тут прибігли єзуїти:
«Треба віру боронити!
Хочуть там скопці, бандити,
папу холостити!»
Гарний в ролі воєводи,
стрепенувся Де-Мероде:
«Видно, хтось шука пригоди?
Ну, заждіть, юроди!»
Засурмили зразу труби,
взяв бійців азарт сугубий,
так і дивляться, кому би
полічити зуби?
Де-Мероде, страж устоїв,
на двоколку всіх пристроїв
і везе мерщій героїв
до святих покоїв.
Як війшли туди солдати,
налякалися кастрати,
кажуть: «Будемо співати
зовсім без оплати!»
Папа вільний: притчі мовить,
може і прийняти сповідь;
й Де-Мероде ґав не ловить,
суд за бунт готовить:
«Хто тут вівся як іуда,
тих повішаю за муда!»
Папа ж муркнув, як з-під спуда:
«Тільки в разі чуда...»
Варіант для дам:
«Хто тут мрів про бунт успішний -
покарає вас Всевишній!»
Папі ж - голос був утішний:
«Ти один безгрішний!»
Та настав кінець докорам;
той же при дворі декорум,
і пищать кастрати хором
геть ad finem saeculorum⁸.
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Взбунтовалися кастраты,
Входят в папины палаты:
«Отчего мы не женаты?
Чем мы виноваты?»
Говорит им папа строго:
«Это что за синагога?
Не боитеся вы Бога?
Прочь! Долой с порога!»
Те к нему: «Тебе-то ладно,
Ты живёшь себе прохладно,
А вот нам так безотрадно,
Очень уж досадно!
Ты живёшь себе по воле,
Чай, натёр себе мозоли,
А скажи-ка: таково ли
В нашей горькой доле?»
Говорит им папа: «Дети,
Было прежде вам глядети,
Потеряв же вещи эти,
Надобно терпети!
Жалко вашей мне утраты;
Я, пожалуй, в виде платы,
Прикажу из лучшей ваты
Вставить вам заплаты!»
Те к нему: «На что нам вата?
Это годно для халата!
Не мягка, а жестковата
Вещь, что нам нужна-то!»
Папа к ним: «В раю дам местo,
Будет каждому невеста,
В месяц по два пуда теста.
Посудите: вес-то!»
Те к нему: «Да что нам в тесте,
Будь его пудов хоть двести,
С ним не вылепишь невесте
То, чем жить с ней вместе!»
«Эх, нелёгкая пристала! -
Молвил папа с пьедестала, -
Уж коль с воза что упало,
Так пиши: пропало!
<...>
«Нет,- ответствуют кастраты, -
Пий ты этакий девятый¹,
Мы уж стали сиповаты,
Поючи кантаты!
А не хочешь ли для дива
Сам пропеть нам “Casta diva”²?
Да не грубо, а пискливо,
Тонко особливо!»
Испугался папа: «Дети,
Для чего ж мне тонко пети?
Да и как мне разумети
Предложенья эти?»
Те к нему: «Проста наука,
В этом мы тебе порука,
Чикнул раз, и вся тут штука -
Вот и бритва! Ну-ка!»
Папа ж думает: «Оно-де
Было б даже не по моде
Щеголять мне в среднем роде!»
Шлёт за Де-Мероде³.
Де-Мероде ж той порою,
С королём⁴ готовясь к бою,
Занимался под горою
Папской пехтурою:
Все в подрясниках шелковых,
Ранцы их из шкурок новых,
Шишек полные еловых,
Сам в чулках лиловых.
Подбегает Венерати⁵:
«Вам, - кричит, - уж не до рати!
Там хотят, совсем некстати,
Папу холощати!»
Искушённый в ратном строе,
Де-Мерод⁶ согнулся втрое,
Видит, дело-то плохое,
Молвит: «Что такое?»
<...>
Затрубили тотчас трубы,
В войске вспыхнул жар сугубый,
Так и смотрят все, кому бы
Дать прикладом в зубы?
Де-Мероде, в треуголке,
В рясе только что с иголки,
Всех везёт их в одноколке
К папиной светёлке.
Лишь вошли в неё солдаты,
Испугалися кастраты,
Говорят: «Мы виноваты!
Будем петь без платы!»
Добрый папа на свободе
Вновь печётся о народе,
А кастратам Де-Мероде
Молвит в этом роде:
«Погодите вы, злодеи!
Всех повешу за муде⁷ я!»
Папа ж рёк, слегка краснея:
«Надо быть умнее!»
Вариант для дам:
«Всяк, кто в этот бунт замешан,
Заслужил бы быть повешен!»
Папа ж рёк, совсем утешен:
«Я один безгрешен!»
И конец настал всем спорам;
Прежний при дворе декорум,
И пищат кастраты хором
Вплоть ad finem seculorum⁸!..
(1864)
__________
¹ Пій IX - римський папа у 1846-1878.
² Знаменита арія для сопрано з опери В.Белліні «Норма» (1831).
³ Франческо Саверіо де Ме́роде (італ. Francesco Saverio de Mérode) - архієпископ, у 1860-1865 створювач корпусу «папських зуавів» та військовий міністр Папської області.
⁴ Мається на увазі Віктор Емануїл II, король створенного у 1861 об’єднаного італійського королівства, який прагнув приєднати Папську область.
⁵ Псевдо-антропонім, скоріш за все, утворений від традиційного звернення папських послань: Venerati Fratelli nell’Episcopato («Вельмишановні брати кардинали»).
⁶ Франсуа Ксав’є де Меро́д (фран. Francois Xavier de Mérode) - первісна форма імені Де-Мероде, який за походженням був бельгієць.
⁷ Тлумачний словник В.Даля, III вид. (під ред. Бодуена де Куртене): «Мудѣ́ - двойственное число отъ мудо́, мошонка самца вмѣстѣ съ ядрами».
⁸ До скінчення віків (лат.).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
