Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Послання до М.Лонгінова¹ про дарвінізм (в скороченні)
Якщо у тебе є фонтан, заткни його.
Козьма Прутков
Ну і плітка розійшлася
щодо цензора: зокре́ма –
нібито смутить Михася
пана Дарвіна система!
Годі, Мишенько! Наразі
хвіст не маєш на сідниці,
й не шукай собі образи
в допотопній таємниці.
Лізти в наукові те́рни –
не резон при всім народі:
нагадаю, що й Коперник
із Мойсеєм був не в згоді.
Коли так тобі важлива
іудейська епопея,
мав би ти уже цнотливо
скасувати й Галілея.
Та згадай-но, будь ласкавий,
що наука – вільна, начеб;
твій контроль – з якого права?
Світу створення ти бачив?
Нас у світ могли прийняти
і поволі, не спрожогу;
чи зібравсь ти диктувати
спосіб дії навіть Богу?
Планом, за яким Всевишній
дійсності давав спонуку,
не керує шеф безгрішний
Комітету в справах друку.
Й треба визнати, почасти
(я, повір, не фанаберюсь):
ме́жі Божій силі класти –
це, Михасю, справжня єресь!
Бо ознака це тривожна,
що зазнала віра втрати;
тож тебе за скепсис можна
аж на Соловки загнати!
Та й Адам не мав причини
корчити із себе пана:
чим, пробачте, грудка глини
краща за орангутана?
Та припу́стимо на хвилю,
що верзе дурниці Дарвін;
твій погром – з якою ціллю?
Він безглуздим є, ще й марним!
Бо згадай деталь останню,
що тобі завдасть проблеми:
не Китайський мур, Мишаню,
нас від людства відокремив;
з Ломоносовим почавши,
рух пізнання та освіти
проникає в дебрі наші
попри всі твої молитви;
і тепер наука може
пояснити стрій натури,
де планети ходять Божі
без інструкції цензури;
і уже ця сама сила,
коли вірити прикметам,
в царство розуму вступила
без узгоджень з Комітетом.
Тож утям, непогрішимий:
б’ють ключем живі ідеї,
й не заткнеш його; так стримуй
рухи затички своєї!
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Правда ль это, что я слышу?
Молвят о́вамо и семо²:
Огорчает очень Мишу
Будто Дарвина система?
Полно, Миша! Ты не сетуй!
Без хвоста твоя ведь жопа,
Так тебе обиды нету
В том, что было до потопа.
Всход наук не в нашей власти,
Мы их зёрна только сеем;
И Коперник ведь отчасти
Разошёлся с Моисеем.
Ты ж, еврейское преданье
С видом нянюшки лелея,
Ты б уж должен в заседанье
Запретить и Галилея.
Если ж ты допустишь здраво,
Что вольны в науке мненья –
Твой контроль с какого права?
Был ли ты при сотворенье?
Отчего б не понемногу
Введены во бытиё мы?
Иль не хочешь ли уж Богу
Ты предписывать приёмы?
Способ, как творил Создатель,
Что считал Он боле кстати –
Знать не может председатель
Комитета о печати.
Ограничивать так смело
Всесторонность Божьей власти –
Ведь такое, Миша, дело
Пахнет ересью отчасти!
Ведь подобные примеры
Подавать – неосторожно,
И тебя за скудость веры
В Соловки сослать бы можно!
Да и в прошлом нет причины
Нам искать большого ранга,
И, по мне, шматина глины
Не знатней орангутанга.
Но на миг положим даже:
Дарвин глупость порет просто –
Ведь твоё гоненье гаже
Всяких глупостей раз во сто!
<...>
И ещё тебе одно я
Здесь прибавлю, многочтимый:
Не китайскою стеною
От людей отделены мы;
С Ломоносовым наука
Положив у нас зачаток,
Проникает к нам без стука
Мимо всех твоих рогаток,
Льёт на мир потоки света
И, следя, как в тьме лазурной
Ходят Божии планеты
Без инструкции ценсурной,
Кажет нам, как та же сила,
Всё в иную плоть одета,
В область разума вступила,
Не спросясь у Комитета.
Брось же, Миша, устрашенья,
У науки нрав не робкий,
Не заткнёшь её теченья
Ты своей дрянною пробкой!
(1872)
__________
¹ Михайло Лонгінов – колишній сороміцький поет, у 1871-1875 – Головний цензор Російської імперії.
² Се́мо и ова́мо (із церк.-слав.) – тут і там.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Українсько-іноземний фронтовий розмовник"
