Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Послання до М.Лонгінова¹ про дарвінізм (в скороченні)
Якщо у тебе є фонтан, заткни його.
Козьма Прутков
Ну і плітка розійшлася
щодо цензора: зокре́ма –
нібито смутить Михася
пана Дарвіна система!
Годі, Мишенько! Наразі
хвіст не маєш на сідниці,
й не шукай собі образи
в допотопній таємниці.
Лізти в наукові те́рни –
не резон при всім народі:
нагадаю, що й Коперник
із Мойсеєм був не в згоді.
Коли так тобі важлива
іудейська епопея,
мав би ти уже цнотливо
скасувати й Галілея.
Та згадай-но, будь ласкавий,
що наука – вільна, начеб;
твій контроль – з якого права?
Світу створення ти бачив?
Нас у світ могли прийняти
і поволі, не спрожогу;
чи зібравсь ти диктувати
спосіб дії навіть Богу?
Планом, за яким Всевишній
дійсності давав спонуку,
не керує шеф безгрішний
Комітету в справах друку.
Й треба визнати, почасти
(я, повір, не фанаберюсь):
ме́жі Божій силі класти –
це, Михасю, справжня єресь!
Бо ознака це тривожна,
що зазнала віра втрати;
тож тебе за скепсис можна
аж на Соловки загнати!
Та й Адам не мав причини
корчити із себе пана:
чим, пробачте, грудка глини
краща за орангутана?
Та припу́стимо на хвилю,
що верзе дурниці Дарвін;
твій погром – з якою ціллю?
Він безглуздим є, ще й марним!
Бо згадай деталь останню,
що тобі завдасть проблеми:
не Китайський мур, Мишаню,
нас від людства відокремив;
з Ломоносовим почавши,
рух пізнання та освіти
проникає в дебрі наші
попри всі твої молитви;
і тепер наука може
пояснити стрій натури,
де планети ходять Божі
без інструкції цензури;
і уже ця сама сила,
коли вірити прикметам,
в царство розуму вступила
без узгоджень з Комітетом.
Тож утям, непогрішимий:
б’ють ключем живі ідеї,
й не заткнеш його; так стримуй
рухи затички своєї!
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Правда ль это, что я слышу?
Молвят о́вамо и семо²:
Огорчает очень Мишу
Будто Дарвина система?
Полно, Миша! Ты не сетуй!
Без хвоста твоя ведь жопа,
Так тебе обиды нету
В том, что было до потопа.
Всход наук не в нашей власти,
Мы их зёрна только сеем;
И Коперник ведь отчасти
Разошёлся с Моисеем.
Ты ж, еврейское преданье
С видом нянюшки лелея,
Ты б уж должен в заседанье
Запретить и Галилея.
Если ж ты допустишь здраво,
Что вольны в науке мненья –
Твой контроль с какого права?
Был ли ты при сотворенье?
Отчего б не понемногу
Введены во бытиё мы?
Иль не хочешь ли уж Богу
Ты предписывать приёмы?
Способ, как творил Создатель,
Что считал Он боле кстати –
Знать не может председатель
Комитета о печати.
Ограничивать так смело
Всесторонность Божьей власти –
Ведь такое, Миша, дело
Пахнет ересью отчасти!
Ведь подобные примеры
Подавать – неосторожно,
И тебя за скудость веры
В Соловки сослать бы можно!
Да и в прошлом нет причины
Нам искать большого ранга,
И, по мне, шматина глины
Не знатней орангутанга.
Но на миг положим даже:
Дарвин глупость порет просто –
Ведь твоё гоненье гаже
Всяких глупостей раз во сто!
<...>
И ещё тебе одно я
Здесь прибавлю, многочтимый:
Не китайскою стеною
От людей отделены мы;
С Ломоносовым наука
Положив у нас зачаток,
Проникает к нам без стука
Мимо всех твоих рогаток,
Льёт на мир потоки света
И, следя, как в тьме лазурной
Ходят Божии планеты
Без инструкции ценсурной,
Кажет нам, как та же сила,
Всё в иную плоть одета,
В область разума вступила,
Не спросясь у Комитета.
Брось же, Миша, устрашенья,
У науки нрав не робкий,
Не заткнёшь её теченья
Ты своей дрянною пробкой!
(1872)
__________
¹ Михайло Лонгінов – колишній сороміцький поет, у 1871-1875 – Головний цензор Російської імперії.
² Се́мо и ова́мо (із церк.-слав.) – тут і там.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Українсько-іноземний фронтовий розмовник"
