Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Послання до М.Лонгінова¹ про дарвінізм (в скороченні)
Якщо у тебе є фонтан, заткни його.
Козьма Прутков
Ну і плітка розійшлася
щодо цензора: зокре́ма –
нібито смутить Михася
пана Дарвіна система!
Годі, Мишенько! Наразі
хвіст не маєш на сідниці,
й не шукай собі образи
в допотопній таємниці.
Лізти в наукові те́рни –
не резон при всім народі:
нагадаю, що й Коперник
із Мойсеєм був не в згоді.
Коли так тобі важлива
іудейська епопея,
мав би ти уже цнотливо
скасувати й Галілея.
Та згадай-но, будь ласкавий,
що наука – вільна, начеб;
твій контроль – з якого права?
Світу створення ти бачив?
Нас у світ могли прийняти
і поволі, не спрожогу;
чи зібравсь ти диктувати
спосіб дії навіть Богу?
Планом, за яким Всевишній
дійсності давав спонуку,
не керує шеф безгрішний
Комітету в справах друку.
Й треба визнати, почасти
(я, повір, не фанаберюсь):
ме́жі Божій силі класти –
це, Михасю, справжня єресь!
Бо ознака це тривожна,
що зазнала віра втрати;
тож тебе за скепсис можна
аж на Соловки загнати!
Та й Адам не мав причини
корчити із себе пана:
чим, пробачте, грудка глини
краща за орангутана?
Та припу́стимо на хвилю,
що верзе дурниці Дарвін;
твій погром – з якою ціллю?
Він безглуздим є, ще й марним!
Бо згадай деталь останню,
що тобі завдасть проблеми:
не Китайський мур, Мишаню,
нас від людства відокремив;
з Ломоносовим почавши,
рух пізнання та освіти
проникає в дебрі наші
попри всі твої молитви;
і тепер наука може
пояснити стрій натури,
де планети ходять Божі
без інструкції цензури;
і уже ця сама сила,
коли вірити прикметам,
в царство розуму вступила
без узгоджень з Комітетом.
Тож утям, непогрішимий:
б’ють ключем живі ідеї,
й не заткнеш його; так стримуй
рухи затички своєї!
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Правда ль это, что я слышу?
Молвят о́вамо и семо²:
Огорчает очень Мишу
Будто Дарвина система?
Полно, Миша! Ты не сетуй!
Без хвоста твоя ведь жопа,
Так тебе обиды нету
В том, что было до потопа.
Всход наук не в нашей власти,
Мы их зёрна только сеем;
И Коперник ведь отчасти
Разошёлся с Моисеем.
Ты ж, еврейское преданье
С видом нянюшки лелея,
Ты б уж должен в заседанье
Запретить и Галилея.
Если ж ты допустишь здраво,
Что вольны в науке мненья –
Твой контроль с какого права?
Был ли ты при сотворенье?
Отчего б не понемногу
Введены во бытиё мы?
Иль не хочешь ли уж Богу
Ты предписывать приёмы?
Способ, как творил Создатель,
Что считал Он боле кстати –
Знать не может председатель
Комитета о печати.
Ограничивать так смело
Всесторонность Божьей власти –
Ведь такое, Миша, дело
Пахнет ересью отчасти!
Ведь подобные примеры
Подавать – неосторожно,
И тебя за скудость веры
В Соловки сослать бы можно!
Да и в прошлом нет причины
Нам искать большого ранга,
И, по мне, шматина глины
Не знатней орангутанга.
Но на миг положим даже:
Дарвин глупость порет просто –
Ведь твоё гоненье гаже
Всяких глупостей раз во сто!
<...>
И ещё тебе одно я
Здесь прибавлю, многочтимый:
Не китайскою стеною
От людей отделены мы;
С Ломоносовым наука
Положив у нас зачаток,
Проникает к нам без стука
Мимо всех твоих рогаток,
Льёт на мир потоки света
И, следя, как в тьме лазурной
Ходят Божии планеты
Без инструкции ценсурной,
Кажет нам, как та же сила,
Всё в иную плоть одета,
В область разума вступила,
Не спросясь у Комитета.
Брось же, Миша, устрашенья,
У науки нрав не робкий,
Не заткнёшь её теченья
Ты своей дрянною пробкой!
(1872)
__________
¹ Михайло Лонгінов – колишній сороміцький поет, у 1871-1875 – Головний цензор Російської імперії.
² Се́мо и ова́мо (із церк.-слав.) – тут і там.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Українсько-іноземний фронтовий розмовник"
