Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
‹Доктор›
«Докторе! При всій шанобі, -
якось ляпнув паламар, -
від крутих яєць в утробі
з часом робиться янтар!»
Скептик лікар, друг клістиру,
буркнув: «Ач, який мудрець!» -
і в досаду члену кліру
проковтнув п’ятсот яєць.
Горе! Б’є дячок у дзвони,
тягне дроги пара шкап:
через фронду й закидони
вмер безбожник ескулап.
Від могили попідручки
розійшлися всі живі,
а у причту після учти
бродить хміль у голові.
«Не минуло й днини, пробі, -
все торочив паламар, -
як у доктора в утробі
утворивсь таки янтар!»
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
«Верь мне, доктор (кроме шутки!), -
Говорил раз пономарь, -
От яиц крутых в желудке
Образуется янтарь!»
Врач, скептического складу,
Не любил духовных лиц
И причетнику в досаду
Проглотил пятьсот яиц.
Стон и вопли! Все рыдают,
Пономарь звонит сплеча -
Это значит: погребают
Вольнодумного врача.
Холм насыпан. На рассвете
Пир окончен в дождь и грязь,
И причетники мыслете
Пишут¹, за руки схватясь.
«Вот не минули и сутки, -
Повторяет пономарь, -
А уж в докторском желудке
Так и сделался янтарь!»
(1868)
__________
¹ «Писать мыслете» - йти заплітаючись, зигзагами (про п’яного).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
