Із життя Народного вчителя
Із життя Народного Учителя
(горе-гумореска)
Кажуть: “Вчення – світ, а неуцтво-тьма”. За таким – то принципом і виховуємо наше сьогоднішнє молоде покоління. Від батьківського вчення до школи один крок, а там усе тісно, та не дуже, пов’язане узами взаємного зацікавлення у вихованні взіаємоввічливих, морально високих ЛЮДЕЙ зі свідомим розумінням сьогоднішньої ситуації в суспільстві.
Перша вчителька, друга, третя...Здавалося, що наука - то у всіх однакова- всі ж прагнуть досягнути професійно високого рівня, зробити із середнячка мудрого учня-лідера, а першорядних дітей поставити вище усіх інших, для прикладу, як на зразок. Знаєте, ото коли на ринку виставляють кращі глечики у перший ряд, щоб покупець думав собі, що то всі решта такої ж якості як і ті преші, а продають то тільки ті, що стоять позаду, бо ж на першорядних цінник висить, їх просто на показ!. Так ото, сьогодні в школі панує такий же порядок дій, коли треба заняття відкрите чи який виступ зробити, то тих пршорядних учнів виставляють на показ, а за їхніми спинами ховаються ті “глечики”, в котрих недоліків безмір, а враження - то загальне складається: “раз двоє роблять все так вправно, то значить, що й інші можуть”.
Та не про те сьогодні мова наша йтиме. Варто поговорити про освіту, про учителів Народних, звичайних, та таких, які і справді чогось варті у тій шкліьній розрусі. Здавна ми звикли сприймати вчительську поведінку як належне, як зразок та наслідувати, бо ж то значится, інтелігенція нашого народу темного та безпросвітного. Так от, були і здавна вчителі народники, то ті, що в народ ходили, просвітляли темне від роботи людство, читали, філософскі погляди трактували із точки зору свого розуміння. На сьгоднійшній день не звелися, дякувати Богу та державі нашій славній, такі Народні вчителі. Один із таких відомих та почесних людей живе скоромно серед простого населення, працює як інші сметртні селяни, та й не тільки до господарства заглядає, як народ мужицький необтесаний, але й у чарочку, розуміється, теж вміє правильно подивится. Ото скільки ж радості та щастя має люд, скліьки думок та поглядів філософського характеру може проповідувати ота Велика людина. Як нахлине натхнення, коли прийде на урок до восьмикласників та як почне своє “кругом” та “на ліво” із такою майсетрністю трактувати, що аж просто дух захоплює, руки тремтять, в очах видно глибину вчорашніх недосказаних думок та помислів, що сьогодні так плавно переходять на тендітні постаті привабливо-ніжних учениць. Ні, не злісно та монархічно править здоровий спосіб життя у програмі цього вчителя високого рангу, а так, як і учням самим хотілося б. Сказано ж, Народний учитель. Тобто, поближче до душ дитячих, а дітям що ж необхідно? Так, правильно, тепле взаєморозуміння, дружба та вільне спілкування із учителем початківцем, котрого недавно ще ті ж самі учні бачили за партою старшокласника!.
Шкільна наука не просте ремесло, тут важливо мати індивідуальний підхід до кожної дитини окремо, не має значення на уроці, чи там, у позаурочний час, десь серед лав продовольчих та непродовольчих товарів, або ще краще там, де молодь вчиться життю-буттю, там де перші поцілунки, кохання. Це ж усе із метою виховання, контролю. І правильно, коли учитель допоможе восьмикласниці потрапити додому, відвезе її, бо де ж то бачено ходити до п’ятої ранку в такому – то віці? Народний вчитель, то велика справа, та не просто робота, а покликання, що змушує батьків гордитися, що наша шкільна наука прогресує у якісь такі новітні стандарти, яких навіть сама Європа ще не зуміла вигадати. Отак і державну політику будуємо, покоління патріотів та морально-читстих дітей виховуємо! Будьмо спокійні, коли такі високоповажні люди проповідують віру в майбутнє свого народу. Насправді, це навіть правильніше звучить, коли народний вчитель виходить разом з учнями на пиво, щоб достеменно розібрати його увесь присмак та навчити правильно дегустувати, тут і проблеми всі свої можна відкрити для покровителя вечора, душу виллити, а вчитель як особа шанована, Народна, має можливість поділится досвідом із хлопчиками зі свого примітивно-зразкового життя суто інстинктивного характеру.
З роками життя стає все веселіше та чудесніше, пізнаються усі принади його хвилинних задоволень та спокійне сприйняття всього цього суспільним роєм. Коли раніше прийти на урок із запізенням та ще й у якомусь такому собі досить збентеженому стані, начебто інопланетний дух поселився серед думок, було учням на догану, то сьогодні все зовсім демократтичніше та лояльніше, адже нічого, що учень вже може чекати учителя, доки той добреде повз зацікавлену масу непросвітного селянства, нічого й те, що той вчитель буде проводити урок зовсім не дивлячись на програмні рамки, чи то які ініші рамки, бо ж то можна зрозуміти- він втомлений народним хистом до знань вже цілу добу займався індивідуальним просвітительством некомпетентної дев’ятикласниці Юльки, а потім ще й випадково натрапив на допитливий погляд Марійки, Софійки, а потім, ну вже просто на шкільному подвір’ї, як не дивно ( а де ж іще), перестрінула його вже дещо людина з освітою початкового рівня, скажімо, такого ж народного, та й давай випробовувати силу волі нашого вчителя, а вустонька, то так і просяться на ласку щирих розмов, так і просяться. Важко, дуже важко, та нестерпно боляче, трудно іти по цьому шляху нашому вчителю- просвітителю.
Ой, і не кажіть людоньки, що то доля лиха, та ні..То ми з вами того лиха набираємося щоднини, щосекунди як відправляємо наших дітей на таку науку. Чи варто говорити про це у загальному обсязі, адже то ж тільки поодинокий випадок такого горе-вчителя? Так, варто, причому не просто говорити, а од болю кричати хочеться, що від самої думки про те, яке майбутнє чекати може наших дітей із такою наукою, то аж сухожилля лопають десь всередині серця, кров згортається, а ноги терпнуть. Нехай таке чудовисько людського зразка живе в одному лише селі, калічить душі та тіла десяткам дітей, та це не означає, що ми не знайдемо такого протитипу в якому іншому селі, чи місті, іншій області. Раз є одини розбитий горщик, то й інший буде надколотий, який згодом лопне собі, бо перш ніж потрапити на один прилавок їх везли в одному фургоні, робили з одної глини, ліпили одні й ті ж руки суспільного характеру. Гірко так? Хочеться плакати, так? Але ж правда солодкою не буває. Для того то ми і говоримо, щоб сьогодні було гірко нам, коли відкриємо свої очі та побачимо істинну, нам, а не нашим дітям, які через коридори шкільної розрухи несуть ідеї суїциду з кожним днем все частіше та частіше. Гірко та прикро, що не можемо наказати вчителя народного, зробити його істинним вчителем, тим, який не стане заплямовувати це величне значення, що спокон-віків стояло на п’єдисталі слави та зразковості, який не буде заплямовувати та грязнити своїми руками обличь всього шкільного колективу. Бо ж не дарма покупець, уздрівши розбитий глечик на другому ряді не стане купувати цілих, що стояли попереду, та й враження підробки та несправжності впаде саме на оті, які з цінниками стояли.
Давайте, будемо уважнішими до своїх дітей, до людей, чи створінь, що їх навчають, чому вони їх навчають!!! Двайте вирішимо чи потрібні нам такі Народні вчителі, чи не зайві вони у долі наших дітей! І пам’ятаймо, що все у наших руках, нам вирішувати прогнати того продавця з ринку, що підсунув у своєму товарі підробку, чи пройти осторонь, вдавши, що ми не помітили браку в глечика на задньому плані, спираючись на те, що позаду обов’язковово ітиме хтось інший та помітить фальш, але не забудьте, що якщо мимо пройде ціле покоління, то позаду вже не залишиться більше нікого...
©Ptaha
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-
Executed in 0.1818 seconds