Весняні пестощі теплої, пахучої посмішки, що пробуджує навколо серця тих, хто у відчаї. Солодкі іскорки зоряного сяйва, які впали на саме дно твоїх очей, чарують та душу приводять до спокою. Голос, що дзвенить, немов кришталь, вічним відлунням щастя у серці живе. Шовкові пасма свіжо сплетеного волосся так легко лягають на плечі, даруючи постаті всій величність жіночого світу. Якщо кажуть, що жінка пахне весною, то твій запах іде від душі, він не має конкретно визначеного ідеалу, він – те, що ми називаємо «материнська любов».
Ніжно – перлинний дотик твоїх рук, змушує мене переставати дихати. Мої легені розбухають від спраги, вони повні світлого дитячого бажання любити, любити і боготворити майстриню, котра зліпила мене тендітними, наче пелюсточки весняної квітки,руками, змішуючи в одне ціле віру, натхнення та сили, зв’язавши їх нитками материнства.
Ще й досі, пригортаючись до теплих грудей, відчуваю солодощі дитинства, дні, коли літала на крилах материнської пісні.
Все це є і сьогодні, просто виражено у зовсім інших реаліях. Твої руки залишися такими ж ніжними та рідними, а світлий погляд, нанизуючи, як намистини, іскорки життя, зігріває своїм полум’ям душу. Щоправда, інколи його вогник тьмяніє, набуває сірого відтінку, а кришталева посмішка набуває стану спокою, але все це не надовго, адже ти – весна, що своїм квітучим буянням змушує жити інших. У мої сни приходиш, немов ангел, що літає на крилах легкості та розміреності, і саме він несе мене крізь життя, загорнувши, немов бутон квітки, лелійно-білими крильми. І саме там мені солодко та спокійно, адже ти – ПІДГРУНТЯ моєї долі, ти –БОГИНЯ моєї віри, ти – СВІТ у якому я живу й досі, ти – МАМА!


02.03.2013