Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Борис Бібіков (1986)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   +++
    коли змиришся із цими рядками, немов із залежністю
    коли у клубі анонімних поетів зізнаєшся у своєму слові,
  •   +++
    і місяць - окраса його зіниць
    і тиша, яку так далеко чути
  •   Ця жінка
    ця жінка завжди десь поряд, купує харчі і одяг,
    між злодіїв, які крадуть, поетів, які щось пишуть,
  •   осіннє
    павутиново знову, шовково,
    соколина навколо печаль,
  •   вона прийде
    вона прийде - і ти зрозумієш її ім'я,
    упізнаєш всі знаки на денці її очей
  •   ...
    коли її бачитимеш - вчитимешся забувати,
    віддавати свою пам'ять, мов програну у війні,
  •   . . .
    від листів, не написаних взимку, ти кажеш, легше
    певне, це наслідки нежиті й авітамінозу,
  •   Передсвятковий вірш
    на дні очей формується імла,
    на клапоть неба з річкового скла
  •   ...
    мариться осінь старим вужам
    вариться днів золота спаржа
  •   + + +
    ти знаєш, старий, цей наш бізнес – пропаща гра
    бо він не одного зжер замість перших страв
  •   майже колискова
    ти просто слухай
    але не вір
  •   +++
                                                  I.Г.
  •   +++
    коли площі холонуть під ляпасами дощів
    і в клітини квартир розпливається стомлений натовп,
  •   про перець, рибок, похмілля та інші речі
    перед тим, як пірнути у неї, спершу
    ти згадаєш: три дні не голив обличчя,
  •   екс-президенти
    залишили ескорт. мовчазні, наче їх охоронці,
    небеса нависали, прогнувшись до сонця грудьми.
  •   про Тьому
    ти же знаєш, Тьома, виходь і відтягуй двох,
    виривайся вперед, замикай, замикай на льоту,
  •   +++
    місто пливе в безодню, три кораблі бездонні
    вгору здіймають весла, плачуть русалки-хвилі
  •   балада про місяць
    він чекав, коли темрява залоскоче у м’язах ніг,
    коли зрубані в корінь тіні поваляться навідліг,
  •   ***
    озирнися: ці дні – закоркований в пляшці бриз,
    кораблі, що пливуть у небо, з очей пролите
  •   караван
    коли в небо впадуть валторни,
    а в калюжах зійдуть зірки,
  •   ***
    спека, важка, мов молитви кімнатних мух,
    осідала на спраглих стінах міських будинків
  •   соми
    коли б’ються об щоки темні слизькі хвости,
    відчуваєш: ця ніч безводна, а більш – бездонна,
  •   човни
    невагомі човни – хоч вихлюпуй черпалкою небо…
    в них нізвідки плисти, в них не знати про стіни і скло
  •   злива
    так вітри розривають померлі мушлі
    так пісок пропікає чаїна сльоза
  •   острови
    вони до тебе йдуть, мов плач старих дельфінів –
    розплесканих морів забуті острови
  •   весна
    цю весну ти пізнаєш спочатку навпомацки, потім –
    у лице, наче програних коней циганський барон,

  • Огляди

    1. +++
      коли змиришся із цими рядками, немов із залежністю
      коли у клубі анонімних поетів зізнаєшся у своєму слові,
      у бажанні палити цілі зграї слів і бути для них пожежником,
      що не боїться ні висоти, ані кипіння крові

      що тренуватиме слово до крові, не римуватиме слово з кров"ю,
      думаючи про надумане, пишучи про небачене,
      дістаючи зі свого вогню з обережністю та любов"ю,
      з якими разом із презервативом ходять на перше побачення...

      у бажанні зануритись по себе в себе і крізь себе себе пізнати
      рекурсивно пройтись собою і розкласти себе на атоми,
      стати простим і прозором, прикриваючись Арістотелем і Сократом,
      першим морським піратом, меліоратором, домкратом...

      зізнаєшся у тому, що рядки просто ниють в жилах,
      і жили розбухають, немов у атлета після жиму,
      що їх виверження приносить задоволення, це одержимість,
      і ти займаєшся цим тоді, коли не бачить дружина

      що це гірше за бухло, та сама печаль на ранок,
      бо все, що ти врятував - то геть не прекрасні храми,
      а звичайні такі будинки, з проблемами і речами,
      коли зізнаєшся, бачиш - будинки твої піщані

      і ти їх зі сміхом топчеш:
      якого, скажи пишу я?
      бо ти - той маленький хлопчик,
      що теплим піском жонглює



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. +++
      і місяць - окраса його зіниць
      і тиша, яку так далеко чути
      трава з ароматом її отрути
      прим'ята жорстка... пам'ятаєш? сни...

      коли ти нарешті її схопив
      вдихав її подих до слова слово
      як сумно було вам і як кайфово
      ти пив її знову і знову...спи

      в затишній квартирі... ранковий чай
      робота турбота війна за статус
      ти став рівно тим, ким ти мусив стати
      та зрідка з-під серця чи з-за плеча...

      прислухайся: тиша нічних саван
      в яку здетонує стрибок імпали
      і тіла левиці фатальний слалом
      і пахне жагою суха трава





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Ця жінка
      ця жінка завжди десь поряд, купує харчі і одяг,
      між злодіїв, які крадуть, поетів, які щось пишуть,
      і дивиться прямо в очі, і все, що у них насподі
      для неї, мов ніч, відкрите, для неї просте, мов тиша

      і хвиля людських балачок її береги проймає:
      куди поповзуть ціни, куди потечуть ріки,
      вона чує, що з нами Бог, і те, що його немає,
      і те, що спочатку був сніг, і сонце було одвіку

      я бачу її волосся, розпатлане над плечима,
      я чую, як пахнуть руки далеким карпатським літом,
      і все її правосуддя, яке наді мною чинить,
      забувши усі закони, їй віддаю чинити

      і хочу одразу здати всю ніжність, усю відвагу,
      віддати картки і гроші, світанки і надвечір’я,
      аби тільки в жодній пустелі вона не відчула спраги,
      у жодній халепі своїй вона не відчула зневіри

      хай будуть нові спокуси, герої і субкультури,
      хай будуть громи і бурі, хай спека мине і холод,
      аби тільки небо в зіницях її не було похмурим
      свобода у грудях її аби не була важкою



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. осіннє
      павутиново знову, шовково,
      соколина навколо печаль,
      мов закинута в щастя підкова,
      сходить місяць з-за твого плеча

      завтра паморозь ляже травою,
      сконденсується в небі сльоза,
      ну а поки ми тут із тобою
      стоїмо і не бачимо: за

      йдуть будинків шеренги на північ
      в них дрімають надії й борги
      темні ріки хвилясті і пінні
      все сильніше печуть береги

      виє псота на вітер з околиць
      і в нічнім перелітнім таксі
      хтось на мить віднайшов собі схованку
      наче спогад про когось - в руці

      ну а нам би… дізнатися нам би
      де навкруг є дорога така
      щоб, неначе наввиперед ямбам,
      так і бігти: рядок до рядка

      забувати про пресу і прозу
      як сьогодні й отут: сам-на-сам,
      де, настояні в перших морозах,
      понад нами шумлять небеса



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. вона прийде
      вона прийде - і ти зрозумієш її ім'я,
      упізнаєш всі знаки на денці її очей
      так матроси знемоглі блідий пізнають маяк,
      що їм маривсь у ночах, від чого фантомний щем

      вона прийде - й побачиш: незримі її вогні,
      її хвилі холодні, каміння її тверде
      лиш зумій, як забутий літак в голубій вишині,
      розчинитись у теплім повітрі її грудей

      доки буде топитися крига речей і стін,
      і оголиться голос між вами: простий, терпкий
      ти її розгадай, як розгадує поле полин,
      у півмить, коли вперше торкнешся її руки



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ...
      коли її бачитимеш - вчитимешся забувати,
      віддавати свою пам'ять, мов програну у війні,
      це неначе здаватися завойовнику-азіату,
      який іноді оживає у ній

      коли вчитимешся напуватися її киснем,
      опинятися за межею тяжіння й інерції,
      коли рукою, до тіла її притиснутою,
      перейматимеш стукіт її серця

      будеш бачити, як здіймаються хвилі в її волоссі,
      як небо за вікном збирається із дощами,
      як починається тремтіння простору,
      обмеженого тілами й речами

      коли знатимеш усі її шкідливі звички,
      коли відчуватимеш, що їй має снитись,
      тоді час, що осідає на руках і обличчі,
      спробує зупинитись



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    7. . . .
      від листів, не написаних взимку, ти кажеш, легше
      певне, це наслідки нежиті й авітамінозу,
      і що настрій твій кілька днів, мов розбитий глечик,
      перед сном ти читаєш дешеву любовну прозу

      після цього сняться лиш гори: Анди, Карпати,
      що повільно ростуть, мов слова із озимих літер,
      а на ранок приходять дощі, мов вцілілі солдати
      із полків, що учора надвечір були розбиті

      і що ти стомилась від клімату й недосипання,
      догори зводиш руки, задивляєшся в атмосферу
      і чекаєш, як сонце проб'ється крізь наше чекання,
      розтопивши обвислі хмари й нічні химери

      і я уявляю твій дещо розгублений погляд,
      сіру куртку, під якою б'ється серце: маленьке й хоробре,
      далеку землю, якою ходять твої ноги
      і знаю напевне, що все у нас буде добре

      доки нас розділятимуть пил і важкі дороги,
      нечасті листи, кордони і перельоти,
      за що я безмежно вдячний тобі і Богу,
      що все у нас буде добре, хоча б доти



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    8. Передсвятковий вірш
      на дні очей формується імла,
      на клапоть неба з річкового скла
      злітається веселе хуртовиння,
      і я існую усе більше вглиб,
      де асинхронно диханню двох риб
      слова попарно просяться в сплетіння

      міста горять у передсмаку свят
      і за обрядом вершиться обряд,
      від чого світ здається дещо більшим,
      ніж відстань до невидної стезі,
      до точки ікс на внутрішній фользі,
      де безчастотно виникають вірші

      я переклав тебе на мову рим,
      перекладають так сухі вітри
      свою печаль на мову очерету.
      усе посеред мене ти і ти,
      й у простір я стократно запостив
      очеретяне "де ти, де ти, де ти..."

      а ти все та ж прекрасна-не-для-всіх,
      й таксі (маршрутне) номер двадцять сім
      везе тебе поміж химерних вулиць
      туди, де більше радості й тепла,
      де з-поза зим ступає Миколай,
      і всім сміється так, щоб ти почула




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ...
      мариться осінь старим вужам
      вариться днів золота спаржа
      там, де думок осідають вина
      небо закрите ключем пташиним

      ти собі спиш і не бачиш коли
      тягнеться місто з молочної мли
      важко з зав"язаними очима
      ти прокидайся й себе відчиниш

      всім його вулицям без кінця
      людям без імені і лиця
      сонцю його на туман жовтуватому
      з ненарахованими кіловатами

      місто настане крізь тебе, в тобі
      зранку ростиме його прибій
      може колись, на кордоні зими
      посеред нього не стрінемось ми



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. + + +
      ти знаєш, старий, цей наш бізнес – пропаща гра
      бо він не одного зжер замість перших страв
      ти знаєш, старий, утікай, бо наступний – ти
      це все не для тебе, велика його печаль
      усе, що ми тягнемо вдаль на худих плечах
      навряд чи ти зможеш стягнути і понести

      ти знаєш, старий, ти прийшов у новий Содом
      це все не твоє, білоруський нічний кордон
      між темних канав ти не чуєш його позивні
      коли ледве світить місяць-старий варяг
      на темну країну, що в’язне у хабарах
      немов у святому незайманому багні

      ти знаєш, нас чавлять, неначе дрібних клопів
      в країні, де кожен звик і усе стерпів
      і як не стрибав би, як би ти не звіздів
      усе, що ти матимеш – друзів і ворогів
      із довгими списками зрад і старих боргів
      за темними рампами передміських складів

      ти знаєш, старий, якщо хочеш – ставай, бери
      бо гріє нас світло одне для усіх згори
      і граються риби в озерах на мілині
      і все, що залишиться – темні сліди від шин
      затерті статті, по яким ти колись грішив
      і декілька слів, що промовчиш услід мені



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. майже колискова
      ти просто слухай
      але не вір
      тули до вуха
      цей майже вірш

      де вічний кашель
      старих касет
      де крає погляд
      нічне шосе

      де контрабандою
      крізь кордон
      ми гнали зиму
      на трьох авто

      і злившись ребрами
      верховіть
      дерева спали
      немов живі

      і рятували нас
      бережись
      ведмеді білі
      з товстих крижин

      сміявся місяць
      блідий віщун
      що я до тебе
      не домовчу

      бо вже на колесі
      патрулі
      і нам обличчями
      до землі

      лежати й дихати
      в пізню ніч
      і крізь невпізнані
      позивні

      ловити тихий
      неясний щем
      далекий вогник
      твоїх очей



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. +++
                                                    I.Г.

      ти спала і чула, як жовкне листя,
      як місяць, роздертий у вовчій пащі,
      повільно, мов постріл старого мисливця,
      кровить над розхристаним тілом міста
      і хоче впасти

      як тихо крадеться північний злодій,
      як скрипне дверима й майне з порогу,
      щоб потім постати з пітьми напроти
      щоб тишу застати на верхній ноті
      не клич нікого

      він зніме з плеча обважнілу сумку
      і ніж його зблисне в твоїх зіницях,
      і вже не шепчи, що прийшло на думку,
      не згадуй святих, не шукай рятунку
      це тільки сниться...

      ...коли ти проснешся від сухості в роті,
      польотом синиці сірітиме небо
      повсюди лежатимуть білі банкноти,
      розпорота сумка і напис напроти:
      це все для тебе



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. +++
      коли площі холонуть під ляпасами дощів
      і в клітини квартир розпливається стомлений натовп,
      він виходить зі свого під"їзду у сірім плащі
      й на безлюдній зупинці когось починає чекати

      він тамує дощі цигарками, й асфальтні струмки
      тягнуть буднів недопалки й листя пожовклі банкноти,
      доки купчиться темрява навколо пальців руки
      і нічні диваки йдуть на світло кіоску навпроти

      ...вона пройде, як завжди, по лезові погляду, і
      не залишить ні миті, лиш встигне майнути в зіницях,
      як пливе її тінь по асфальту і гасне в траві,
      мов згасають у травах по літу зірки блідолиці

      і він знову побачить, як випуклі краплі води
      перед нею зависнуть на мить, щоб розбитись об шкіру,
      як огниво ліхтарне спливеться у босі сліди,
      і себе ні про що не питатиме, просто повірить

      коли стануть злітатись уверх парасольки й плащі,
      коли вітер хитне амулет на легких її грудях,
      й вона зникне, лишивши напружений погляд ні з чим,
      сівши в сіре таксі, що відвозить щоразу внікуди...

      ...він назве своє фото "Ота, що приходить з дощем",
      він піймає її на ходу, не сфальшивить ні йоти,
      він повернеться завтра у дощ, і чекатиме ще,
      доки прийде вона - продавчиня з нічного навпроти



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. про перець, рибок, похмілля та інші речі
      перед тим, як пірнути у неї, спершу
      ти згадаєш: три дні не голив обличчя,
      забував імена, запивав їх "з перцем",
      і дивився, як ніч зі своєї нички

      дістає по зірчині на кожну душу,
      бо ж осіниться небо на денці ока,
      бо вже вітер-вигнанець з-під неба юшить,
      а ти трішки тверезий, і ждеш, допоки

      перед тим, як пірнути у неї знову,
      будеш бачити: бліднуть жіночі руки,
      і спливаються риби на краплю крові,
      коли клен прибережний кровить з розпуки

      і як купчиться місячне сяйво в ранах,
      коли доля твоя, із зустрічних перша,
      тебе тягне крізь себе в осінній ранок,
      де й лишає самого, немов померши

      де лишає тобі все похмілля неба,
      що зависло в тобі, лиш хмарить назовні,
      а взамін забирає частинку тебе,
      лиш маленький окраєць такий, назовсім



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. екс-президенти
      залишили ескорт. мовчазні, наче їх охоронці,
      небеса нависали, прогнувшись до сонця грудьми.
      троє екс-президентів ішли до води проти сонця,
      з трьох міцних цигарок говорили до неба дими

      сіли поруч, і тіні повільні, мов нафтові плями,
      розтікались удаль, лоскотали корчі й поплавці,
      троє довгих вудилищ дивилися просто і прямо,
      наче очі ракет, що наведені точно на ціль

      риби чули їх пізню розмову. і падало листя,
      їм хотілось мовчати й минати. і кожен це знав,
      і вдавав, що сміється, хоч більше насправді молився,
      бо вже осінь, а в неї для кожного свій трибунал

      і хотілося статися чимось простим і зникомим,
      доки тиха планета ще крутиться на олівці:
      просто тінню метелика, що прилітає на спомин,
      просто пам"яттю риби в остиглій осінній ріці



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. про Тьому
      [1]
      ти же знаєш, Тьома, виходь і відтягуй двох,
      виривайся вперед, замикай, замикай на льоту,
      да пребуде із нами великий футбольний бог
      на високому, мов оці небеса, посту

      ти же знаєш, Тьома, в країні, де ми живем,
      кожна сказана куля чи слово - футбольний м"яч,
      що летить попід серцем, царапає за живе,
      по живому царапає, Тьома, твоє ім"я

      ти же знаєш: у спину вростає коріння цифр
      із твоєї футболки, і як до весни болить,
      як докупи збираються наніч твої рубці,
      бо усім нам рахується стільки, як нафолив

      бо ти знаєш, як боляче хвилями б"є Дніпро,
      як ховається сонце за темні куліси хмар,
      як несеш у пітьму роздягалень повільний крок,
      як вмирає надія й приходить услід зима

      а сьогодні і сонце нарешті зійшло для нас,
      і за нас жовто-сині пляжі й бліді жінки,
      що простять нам усе, що простити могла б жона,
      і замолять нам наші старі договірняки...

      [2]
      ...Тьома дивиться вдаль, у безмежжя своє пусте,
      крізь нічний телевізор, неначе крізь простір-час,
      доки диктор повільно розжовує склад гостей,
      він пригадує все, що на тій стороні м"яча:

      як він бігав за школу і бутсами рвав траву,
      й липло небо на щоки, неначе бинти до ран,
      і тремтіло під серцем гаряче "усіх порву",
      як повільно писався зелених полів коран

      як водив на старий стадіончик свою малу,
      де з обдертих трибун скандували йому щораз,
      а коли розпустили місцевий футбольний клуб,
      його слава ще довго літала в нічних дворах,

      як учився виходити з долею сам-на-сам,
      як валили із ніг, як суддя забував картки,
      як відходили друзі у тюрми й на небеса,
      бо футбольне життя - то відбиток на дні руки...

      [3]
      ...другий тайм ще тривав, але він уже бачив сни,
      через сни проростала зелених полів трава,
      тоді Тьома підводився з лавки для запасних
      і чийсь голос низький його видива розривав:

      ти же знаєш, Тьома, виходь і відтягуй двох,
      виривайся вперед, замикай, замикай на льоту,
      да пребуде із нами великий футбольний бог
      на високому, мов оці небеса, посту...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    3. +++
      місто пливе в безодню, три кораблі бездонні
      вгору здіймають весла, плачуть русалки-хвилі
      їм лоскотати скоро теплі тіла будинків
      ночі повільна куля тихо пливе у скроню
      ночі повільна куля пройде тебе навиліт

      ніч запливає в тебе, в трюми бездомних вулиць
      в чорному ставі неба срібні монети губить
      так, щоб вони злипались в білих нічних ведмедів
      будемо так кохатись, щоб не вони почули
      просто плисти за руки й міцно стискати губи

      ночі форелі жовті тихо пливуть за нею
      світла гарячі пасма падають нам на постіль
      міста човни бездонні тягнуть за линви краби
      і не ховай нічого в ночі під паранджею
      бо не сховаєш груди, бо не сховаєш постріл



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. балада про місяць
      він чекав, коли темрява залоскоче у м’язах ніг,
      коли зрубані в корінь тіні поваляться навідліг,
      це значить можна одягати стару джинсову куртку
      і поспіхом покидати свій натомлений барліг

      і йти тихо, щоб не підслухали риби й нічні птахи,
      щоб не шептались услід дерева і їх вологі мохи,
      щоб не спинявсь із ним поруч фартовий старий таксист
      і не просив підкурити отак, несамохіть

      …він був злодієм, одним із тих волоцюг,
      якого боїться куля і тяжкий холодний ланцюг
      за яким би пішли тисячі, навіть якби кожному
      він наказав відрізати по одному яйцю

      він брав на сніданок банки, а в обід топив кораблі,
      він крав із ночей бездонних коханок політиків і королів
      він діставав із твоїх кишень древні монети, ночі твої і дні,
      твої машини й будинки, і лишав тебе на мілині…

      за ним в травах ховались грози, за ним палали міста,
      його координати передавали усім на землі постам
      і якби він хотів – то сам би давно зоставсь,
      якби не холодний місяць, що завис над журою отав…

      він побачив його, мов людину, що йде по ріці,
      коли півсвіту було за спиною, а півсвіту у кулаці,
      коли його ім’я напам’ять знали мерці…
      побачив і втопивсь у місячному молоці

      і місяць стискав йому губи, стікав по його щоках,
      бився в його судомах, жив у його жінках,
      перетоплював кулі в його магазинах
      і золоті печатки на засмаглих руках…

      і він все покинув… хоч вслід і гуло: ганьба…
      зробив собі кілька пластик, завів дворових собак,
      купив цей барліг ведмежий
      і від нудьги безмежної
      влаштувався охоронцем у придорожній бар

      і лише, коли темрява залоскоче у м’язах ніг,
      коли зрубані в корінь тіні поваляться навідліг,
      він одягав стару джинсову куртку
      і поспіхом покидав свій натомлений барліг

      і йшов неодмінно пішки, і місяць чуба чесав,
      хоч марились грати й вишки сторожових застав,
      він йшов до нічного бару,
      і хай би взяли хоч зараз –
      до останнього дивився б на небеса:

      як летять від важкого місяця світлі птахи дрібні,
      як у кратерах його висічені ночі твої і дні,
      як у ньому навік лишаються кулі твої і жінки,
      як у ньому усе пригадається, хоч ніби й зійшло з руки



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      озирнися: ці дні – закоркований в пляшці бриз,
      кораблі, що пливуть у небо, з очей пролите
      в нім губитися, мов коліщата старих валіз,
      в нім по яблучнім сліду котитися закрайсвіту

      це населене літо: солона вода доріг,
      живоплети будинків, настояна хмарна вовна
      це слова, що віддав, хоч так довго зимі беріг,
      хоч так довго боявся, що час віддавати сповна

      ти все чуєш: дроти й октави високих вольт
      до залізних судом у завішаних сном вагонах
      і горбатий ліхтар запрацює від сі-бемоль,
      залізничник зганятиме з прерій залізних коней

      щоб зірвались галопом: лиш курява – на перон,
      лиш затиснений у віконцях на згадку місяць…
      лиш розтоплені дні, що спливуть із соснових крон,
      і вростатимуть в сни, і проситимуть: озирнися



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. караван
      коли в небо впадуть валторни,
      а в калюжах зійдуть зірки,
      місто знову тебе пригорне
      у сипучі нічні піски

      ти забудеш усе, що буде,
      все, що венами протекло,
      попливуть мовчазні верблюди
      крізь пустелю спітнілих площ

      будуть люди іти навшпиньки,
      щоб приспати на мить роки,
      щоб кохатися у будинках,
      намальованих від руки

      щоби дихалось вище й ширше
      крізь повітря прозору сіль…
      і сирі, наче глина віршів,
      сни посходяться звідусіль

      і обступлять тебе півколом,
      мов опалу зорю трава,
      бо на сході світила скоро
      обривається караван…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. ***
      спека, важка, мов молитви кімнатних мух,
      осідала на спраглих стінах міських будинків
      і від цього здавалось, збуваються лінії рук,
      і спікається край доріг чорнота скоринки

      ти казала, ми танемо, наче вершковий пломбір,
      і що сонце – червона рана в відкритий космос
      і просила мене врятувати від цих видінь
      і шептати що-небудь у довге, мов дні, волосся

      доки рветься на заході сонця тонкий вольфрам,
      доки купчаться вікна у погляд, мов сни у потяг,
      доки котиться вічність по лініям автострад,
      зупиняється, і знову котить…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. соми
      коли б’ються об щоки темні слизькі хвости,
      відчуваєш: ця ніч безводна, а більш – бездонна,
      відчуваєш в плавцях наспинних мости понтонні,
      ті, які пережити – неначе переплисти…

      коли роки задкують, неначе дрібні рачки,
      а в очах запікається місяця чорне срібло,
      з прибережних коряг ти минеш у нічне безриб’я,
      розігнувши ці води, неначе потрійні гачки

      щоб відчути: ці ріки, ці верби, усе це – ти,
      щоб молитись, допоки стане тобі безсоння,
      за рибалок нічних і важкі, ніби час, понтони,
      доки спини сомові будуть цей світ нести



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. човни
      невагомі човни – хоч вихлюпуй черпалкою небо…
      в них нізвідки плисти, в них не знати про стіни і скло
      щоб знайтися відбитками пальців на кременях скребел
      щоб розчути повільне, мов тінь лебедина, весло

      народитися там,
      де так довго тебе не було

      де вартують вогонь, де віки кам’яніють у глиби,
      де слова ще найперші, мов дотик на рівні грудей…
      невагомі човни між сузір’ями Рака і Риби
      проминають тобою в далеке-далеке ніде

      щоб причалити там
      де і небо ще досі тверде

      а коли ти зійдеш, щоб оговтатись в тілі й у часі
      у містах, що всотались у пам'ять підшкірну твою,
      то чекатимеш снів прокидатись у тому баркасі,
      де сплітаються зорі в Чумацького Шляху змію,

      прокидатися там
      де і досі тебе впізнають



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. злива
      так вітри розривають померлі мушлі
      так пісок пропікає чаїна сльоза
      озирнися – з небес уже сходять груші
      і зникають в траву на сто років назад

      в час такий все густіший віконний погляд
      і, здається, ти знаєш: вода не мине
      та крізь вікна пливуть корабельні щогли –
      паперовий кораблик відносить мене

      і, здається, ти знаєш: вода між нами,
      дні пливуть, мов розбиті футбольні м’ячі,
      крізь гілки, не принесені голубами,
      крізь слова, по яких не ідуть дощі



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. острови
      вони до тебе йдуть, мов плач старих дельфінів –
      розплесканих морів забуті острови
      спиняється пісок – і ти вже не покинеш
      їх зграями птахів, бо ти у них – живий

      і ти крізь них пливеш, хоча давно – крізь себе,
      лиш моляться чайки за зниклі кораблі
      і стомлений прибій ущухне поміж ребер,
      неначе біль води, що так тобі болів

      неначе ти – розм’як, бо дихаєш водою,
      неначе порівнявсь із дикістю морів
      неначе вже прийшли, і стали за тобою,
      і стали у тобі, і просять, щоб зберіг




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    12. весна
      цю весну ти пізнаєш спочатку навпомацки, потім –
      у лице, наче програних коней циганський барон,
      коли темне повітря, немов незагоєний постріл,
      обступає тебе і в пітьмі прилипає до скронь

      ти ці ребра сухі, це торішнє каштанове листя,
      вигрібаєш із пам’яті, наче святий перегній,
      й оживають річки, за які я щоночі молився
      молитвами твоїми, і риби росли у мені

      й кожне слово тепер – догори перевернутий лютий,
      по якому горять і горять тонконогі свічки,
      по якому ми знаємось більше на людях і люті,
      наче пси, що тамують свій плач об шорсткі язики

      по якому до хрипу уже відспівали вокзали,
      лиш в старих кінескопах застигло німує кіно…
      так приходить весна, про яку ти мені вже казала,
      та, яку, мов себе, ти колись пізнаєш все одно…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --