[1]
ти же знаєш, Тьома, виходь і відтягуй двох,
виривайся вперед, замикай, замикай на льоту,
да пребуде із нами великий футбольний бог
на високому, мов оці небеса, посту

ти же знаєш, Тьома, в країні, де ми живем,
кожна сказана куля чи слово - футбольний м"яч,
що летить попід серцем, царапає за живе,
по живому царапає, Тьома, твоє ім"я

ти же знаєш: у спину вростає коріння цифр
із твоєї футболки, і як до весни болить,
як докупи збираються наніч твої рубці,
бо усім нам рахується стільки, як нафолив

бо ти знаєш, як боляче хвилями б"є Дніпро,
як ховається сонце за темні куліси хмар,
як несеш у пітьму роздягалень повільний крок,
як вмирає надія й приходить услід зима

а сьогодні і сонце нарешті зійшло для нас,
і за нас жовто-сині пляжі й бліді жінки,
що простять нам усе, що простити могла б жона,
і замолять нам наші старі договірняки...

[2]
...Тьома дивиться вдаль, у безмежжя своє пусте,
крізь нічний телевізор, неначе крізь простір-час,
доки диктор повільно розжовує склад гостей,
він пригадує все, що на тій стороні м"яча:

як він бігав за школу і бутсами рвав траву,
й липло небо на щоки, неначе бинти до ран,
і тремтіло під серцем гаряче "усіх порву",
як повільно писався зелених полів коран

як водив на старий стадіончик свою малу,
де з обдертих трибун скандували йому щораз,
а коли розпустили місцевий футбольний клуб,
його слава ще довго літала в нічних дворах,

як учився виходити з долею сам-на-сам,
як валили із ніг, як суддя забував картки,
як відходили друзі у тюрми й на небеса,
бо футбольне життя - то відбиток на дні руки...

[3]
...другий тайм ще тривав, але він уже бачив сни,
через сни проростала зелених полів трава,
тоді Тьома підводився з лавки для запасних
і чийсь голос низький його видива розривав:

ти же знаєш, Тьома, виходь і відтягуй двох,
виривайся вперед, замикай, замикай на льоту,
да пребуде із нами великий футбольний бог
на високому, мов оці небеса, посту...