він чекав, коли темрява залоскоче у м’язах ніг,
коли зрубані в корінь тіні поваляться навідліг,
це значить можна одягати стару джинсову куртку
і поспіхом покидати свій натомлений барліг

і йти тихо, щоб не підслухали риби й нічні птахи,
щоб не шептались услід дерева і їх вологі мохи,
щоб не спинявсь із ним поруч фартовий старий таксист
і не просив підкурити отак, несамохіть

…він був злодієм, одним із тих волоцюг,
якого боїться куля і тяжкий холодний ланцюг
за яким би пішли тисячі, навіть якби кожному
він наказав відрізати по одному яйцю

він брав на сніданок банки, а в обід топив кораблі,
він крав із ночей бездонних коханок політиків і королів
він діставав із твоїх кишень древні монети, ночі твої і дні,
твої машини й будинки, і лишав тебе на мілині…

за ним в травах ховались грози, за ним палали міста,
його координати передавали усім на землі постам
і якби він хотів – то сам би давно зоставсь,
якби не холодний місяць, що завис над журою отав…

він побачив його, мов людину, що йде по ріці,
коли півсвіту було за спиною, а півсвіту у кулаці,
коли його ім’я напам’ять знали мерці…
побачив і втопивсь у місячному молоці

і місяць стискав йому губи, стікав по його щоках,
бився в його судомах, жив у його жінках,
перетоплював кулі в його магазинах
і золоті печатки на засмаглих руках…

і він все покинув… хоч вслід і гуло: ганьба…
зробив собі кілька пластик, завів дворових собак,
купив цей барліг ведмежий
і від нудьги безмежної
влаштувався охоронцем у придорожній бар

і лише, коли темрява залоскоче у м’язах ніг,
коли зрубані в корінь тіні поваляться навідліг,
він одягав стару джинсову куртку
і поспіхом покидав свій натомлений барліг

і йшов неодмінно пішки, і місяць чуба чесав,
хоч марились грати й вишки сторожових застав,
він йшов до нічного бару,
і хай би взяли хоч зараз –
до останнього дивився б на небеса:

як летять від важкого місяця світлі птахи дрібні,
як у кратерах його висічені ночі твої і дні,
як у ньому навік лишаються кулі твої і жінки,
як у ньому усе пригадається, хоч ніби й зійшло з руки