на дні очей формується імла,
на клапоть неба з річкового скла
злітається веселе хуртовиння,
і я існую усе більше вглиб,
де асинхронно диханню двох риб
слова попарно просяться в сплетіння

міста горять у передсмаку свят
і за обрядом вершиться обряд,
від чого світ здається дещо більшим,
ніж відстань до невидної стезі,
до точки ікс на внутрішній фользі,
де безчастотно виникають вірші

я переклав тебе на мову рим,
перекладають так сухі вітри
свою печаль на мову очерету.
усе посеред мене ти і ти,
й у простір я стократно запостив
очеретяне "де ти, де ти, де ти..."

а ти все та ж прекрасна-не-для-всіх,
й таксі (маршрутне) номер двадцять сім
везе тебе поміж химерних вулиць
туди, де більше радості й тепла,
де з-поза зим ступає Миколай,
і всім сміється так, щоб ти почула