Автори /
Валентина Попелюшка (1967)
|
Рубрики
/ ІІІ Кохання зрілої пори
Опис:
Я розмалюю Вашу осінь
У соковиті кольори,
А хтось нехай не вірить зовсім
В кохання зрілої пори,
Бо навесні багато цвіту,
Мабуть, на те вона й весна.
А наше щастя - після літа,
Хоча на скронях сивина.
Я розмалюю Вашу осінь
У соковиті кольори,
А хтось нехай не вірить зовсім
В кохання зрілої пори,
Бо навесні багато цвіту,
Мабуть, на те вона й весна.
А наше щастя - після літа,
Хоча на скронях сивина.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Едемський сад
•
Долюби
•
Доля
•
Недосяжне
•
На вечорницях у любові
•
Пазли
•
Навчилася...
•
Стежечка
•
Чорна кава
•
Картина щастя
•
Колискова для коханого
•
Мов яблука перед Спасом
•
До сьомого неба...
•
Тобі, мій коханий Санаторе!
•
Учусь тебе любити...
•
Ти просто будь
•
Для кохання немає межі
•
Після грози або Таке буває у житті...
•
З тобою і без тебе
•
Щоб не розбити щастя
•
Злива
•
Мелодія нашої ночі
•
В моїй душі прокинулась весна
•
Любов чи звичка
•
Твоїй дружині...
•
Мій березневий
•
Твої квіти чекають...
•
Хлоп'я, що зростає без мами
•
Ми вже напилися розлук досхочу
•
Я їду до тебе, серденько
•
Я буду цілувати голос твій
•
Немає сакур, місто вже не те
•
Кохання зрілої пори
•
І мама з неба нас благословляла
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Коли я засинаю на плечі
Злітаються щасливі херувими,
Злітаються щасливі херувими,
Долюби мене до сльози,
До постскриптуму, до молебню.
До постскриптуму, до молебню.
Я ховала вогонь у нагрудній кишені,
Він ще більше горів.
Він ще більше горів.
Як я хотіла! О, Господи, як я хотіла
Бути для нього незмінно найкращою в світі.
Бути для нього незмінно найкращою в світі.
Хвилюють пахощі бузкові,
Немов у юнії літа.
Немов у юнії літа.
Там, де пристрестей спалахи гасли -
Хтось мирився, хтось грав у війну,
Хтось мирився, хтось грав у війну,
Хоч пекло кропивою-жаливою,
Загасила, загоїла вчасно я
Загасила, загоїла вчасно я
А я не думала й не знала,
Що стану стежкою твоєю.
Що стану стежкою твоєю.
Допий до дна
Без меду й молока,
Без меду й молока,
Малюю щастя нашого картину
На простирадла чистім полотні.
На простирадла чистім полотні.
Засни, засни, коханий, ув обіймах,
Вони - мов тиха гавань після дня.
Вони - мов тиха гавань після дня.
Погляну на тебе сонно ще,
І щастя - мов тепла хвиля.
І щастя - мов тепла хвиля.
Затихнуть звуки, згаснуть кольори,
І світ кудись подінеться, розтане.
І світ кудись подінеться, розтане.
Тобою серце тішиться невпинно,
В моїй душі яснієш, як яснів.
В моїй душі яснієш, як яснів.
Щоб долю не зламати,
Як боляче стає,
Як боляче стає,
Буває часом, ти - увесь в роботі,
І поруч - а здається, що нема.
І поруч - а здається, що нема.
Я люблю тебе більше і більше,
Для кохання немає межі.
Для кохання немає межі.
Ти злився з останньою краплею
У чаші терпіння та болю.
У чаші терпіння та болю.
Коли ми удвох, і буденщина - свято,
Не знаю біди, забуваю про втому.
Не знаю біди, забуваю про втому.
Можливо оминути біль, біду?
Чи долю не об’їдеш і на конях?
Чи долю не об’їдеш і на конях?
О, коштовні, як перли, слова,
Що ніжніші за лагідний дотик,
Що ніжніші за лагідний дотик,
Від погляду, дотику, голосу
На таїнство скрипка чека.
На таїнство скрипка чека.
Як довго спала дівчинка весна,
Закутана у ковдру білосніжну,
Закутана у ковдру білосніжну,
Що знайдеш у житті, а що загубиш,
Що долею покірно назовеш…
Що долею покірно назовеш…
Хурделиці долі моєї
Любов поєднали з журбою...
Любов поєднали з журбою...
Мій березневий котику!
Я притулюсь до тебе,
Я притулюсь до тебе,
Попрощалися. Вийшов із хати.
Застогнав, зажурився поріг.
Застогнав, зажурився поріг.
Ішли ми своїми шляхами,
Що, може, зійдуться, як знати...
Що, може, зійдуться, як знати...
1. І тішиться хижо розлука.
Я їду до тебе, серденько,
Щоб очі зустріти очима,
Щоб очі зустріти очима,
Я буду цілувати голос твій,
Душею ніжно душу обіймати.
Душею ніжно душу обіймати.
Сюди вже не летять комах рої –
Алея восени осиротіла.
Алея восени осиротіла.
Я – сивина на Ваших скронях,
Я – біс у Вашому ребрі.
Я – біс у Вашому ребрі.
Матуся вишивала рушничок –
Два павичі, метелики і квіти,
Два павичі, метелики і квіти,