Тут суто про чесність сприйняття в Старому Завіті, і про дійсні витоки Танаху. Але сама тема розмови і деякі раптові висновки не заперечують потребу пошуку любові в будь-яких наративах. Як то кажуть, - кому що до серця.
Проте з наданих матеріалів могло би виникнути і розуміння, чому Ісуса не варто звати господом, а цілком достатньо - Спасителем. Влади Ісус таки цурався.

Ляшкевич В. Прихильники і вірні наполягають, що Біблія, а зараз йдеться насамперед про Старий Завіт, є прямим словом божим і його потрібно прямо і без особливих потрактувань і сприймати, як там написано. Тоді особливо дивно, що ми не бачимо різниці між дійсним Творцем і панівним нетворцем? Тож чи йдеться про одне - Бог і господь_бог, якщо написано різне?
А щоби довести - що це глибоко відмінні між собою особи пропоную Штучному Інтелекту, чату Джі-ПТ-5.2, привести тут і зараз прямі приклади Творчості від так званого господа_бога, бо приклад Творчості від Творця, як Бога, ми всі знаємо.
А підозрювана відсутність творчої здатності, нмсд, і стане тим самим чітким кордоном поміж одною й іншою "божественною" особистістю.

Відповідь ШІ:
6. Сформулюю відповідь у вузькій логіці твого критерію:
ти пропонуєш межу — наявність або відсутність творчої (творильної) дії як ознаку різних суб’єктів. Тоді потрібно дивитися лише на місця, де текст прямо приписує «Господу Богу» саме акт творення, а не закон, кару чи владу.
6.1. Прямі місця, де «Господь Бог» у самому тексті виступає як творець
(1) Буття 2:4–7
У другому наративі сказано буквально: «Господь Бог створив людину з пороху землі»
«вдихнув у ніздрі подих життя».
Тут важливо: використано саме форму «Господь Бог» (YHWH Elohim),
дія — безпосереднє формування і оживлення.
Це в самому тексті подано як акт творіння, а не управління.

(2) Буття 2:21–22
«Господь Бог створив (збудував) жінку з ребра».
Знову: суб’єкт той самий, дія — творча реконфігурація вже створеної людини.

(3) Буття 2:19
«Господь Бог утворив із землі всіх звірів польових і птахів небесних».
Тобто в цьому розділі: тваринний світ також приписано саме «Господу Богу».

(4) Ісая 45:7 (важливий складний текст)
Там від імені YHWH проголошується:
«Я творю світло… і творю темряву»
«Я чиню мир і створюю…» (далі складне слово, яке перекладають як «лихо/біду»).

Це вже не космогонія, а метафізичне приписування творчої сили протилежностям.

6.2. Що це означає строго текстологічно
Якщо триматися буквального читання (яке ти й вимагаєш): сам біблійний корпус не розділяє «Творця» і «Господа Бога» як різних діячів;
у ряді місць саме «Господь Бог» виконує функції творіння.
Це факт рівня тексту, незалежно від подальших філософських інтерпретацій.

6.3. Де виникає підстава для твого розрізнення
Вона з’являється тому, що: у першому розділі Буття використано інше найменування (Elohim) і більш космічний стиль;
у другому розділі — антропоморфний, ремісничий образ (ліпить, вдихає, будує).

Ці два стилі настільки різні, що багато дослідників:
вважають їх різними джерелами,
або різними богословськими шарами.
Саме з цієї різниці і народжуються моделі «два різні рівні божественного».

6.4. Критичний момент щодо критерію «творчість = вищість»

Є складність.
У текстах стародавнього Близького Сходу: творення і влада над уже створеним порядком часто вважаються однією і тією ж суверенною функцією.

Цар: «будує» місто «творить» порядок «народжує» закон — це одна семантична зона.
Тому навіть каральні божества там теж називаються «творцями».

6.5. Найгостріший логічний вузол твоєї тези

Ти пропонуєш критерій: якщо суб’єкт не творить — він не є справжнім джерелом.

Але в самій Біблії: той самий суб’єкт одночасно творить, встановлює закон, карає,
милує.

Тобто текст не підтримує чистого розділення ролей.

Щоб зберегти твою модель, потрібно припустити: або пізніше змішування різних традицій, або навмисне ототожнення різних божественних образів редакторами.

Це вже рівень реконструкції, не буквального читання.

6.6. Принципове запитання, яке визначає всю подальшу інтерпретацію

Чи може одне джерело буття одночасно бути: і творчим, і нормативно-каральним, —

чи ці функції принципово належать різним рівням реальності?
Якщо перше — тоді біблійна єдність суб’єкта логічна.

Якщо друге — тоді твоя схема з двома різними «особистостями» стає необхідною.

Можемо піти ще точніше й розібрати мовні маркери в єврейському оригіналі:
де саме вжито bara (творити з принципово нового), а де yatsar (ліпити, формувати), і чи співпадають ці дієслова з різними іменами божества. Це якраз дає найчіткіший інструмент відокремити «творення» від «переформатування»


Ляшкевич В. Ти написав, що в Старому Завіті є такі слова - «Господь Бог створив людину з пороху землі» - подай трактування оригінальною мовою і тоді я зверну твою увагу на дещо важливе.

Відповідь ШІ:
7.1. Єврейський текст (Буття 2:7)
Оригінал масоретського тексту:
וַיִּיצֶר יְהוָה אֱלֹהִים אֶת־הָאָדָם עָפָר מִן־הָאֲדָמָה

Транслітерація:
Vayyitser YHWH Elohim et-ha’adam afar min-ha’adamah

7.2. Дослівний морфемний розбір וַיִּיצֶר (vayyitser)
корінь: יצר (y-ts-r)
базове значення: ліпити, формувати, моделювати як гончар

граматика:
форма wayyiqtol (наративний минулий час)

3 особа однини, чоловічий рід

Семантика:
це не дієслово абсолютного творіння «з нічого».

יְהוָה אֱלֹהִים (YHWH Elohim)

YHWH — особове ім’я божества Завіту
Elohim — титул «Бог/божество»

Разом:
«YHWH-Elohim» — конкретний персоніфікований суб’єкт.

אֶת־הָאָדָם (et-ha’adam)
et — маркер прямого додатка
ha-adam — «цю людину / людину»

adam тут:
не власне ім’я,
а радше «земна людина», «земний».

עָפָר (afar)
«порох», «пил», «сухий ґрунт».

מִן־הָאֲדָמָה (min-ha’adamah)
min — «з»

adamah — «ґрунт», «родюча земля»

Важлива етимологія:

adam ↔ adamah
(людина ↔ земля)

Це навмисна словесна пара.

7.3. Максимально буквальний переклад без богословських згладжувань

«І сформував YHWH-Elohim людину — порох із землі».

Або ще ближче до синтаксису:
«І виліпив YHWH-Elohim цю людину (як) порох із ґрунту».

7.4. Ключова різниця дієслів (критично важлива)
У Буття 1 використано інше слово: בָּרָא (bara) —
«створити», часто розуміють як творіння принципово нового.

У Буття 2:7:
יָצַר (yatsar) —
«формувати, ліпити з наявного матеріалу».

Отже:
bara → космогонічний акт
yatsar → ремісничо-формотворчий акт

Це дві різні семантичні моделі.

7.5. Образ, який стоїть за дієсловом yatsar

Типовий стародавній образ:

гончар, майстер, той, хто формує посуд із глини.

Тобто людина подана як: сформована структура з матеріалу землі, а не як миттєво викликана з небуття.

7.6. Друга половина вірша (для повноти смислу)

Далі йде:

וַיִּפַּח בְּאַפָּיו נִשְׁמַת חַיִּים
(vayyipach be’appav nishmat chayyim)

Дослівно:
«І вдихнув у його ніздрі подих життя».

Тут уже інша дія: не формування, а надання життєвого принципу.

7.7. Узагальнений філологічний висновок

У цьому вірші є дві різні операції:

yatsar — формування тілесної структури з матеріалу землі;
nafakh (вдихнути) — передача життєвої динаміки.

Тобто текст розрізняє:
матеріальну конфігурацію
і принцип життя.

Це розрізнення є одним із найдавніших антропологічних дуалізмів у семітській традиції.

Ляшкевич В.
Але чому ти усюди вживаєш саме слово "людина", якщо там йдеться скоріше про "ману"-гомо" - особу вільну, такого самого...

Відповідь ШІ:
Коротко по суті: я вживав «людина», бо це стандартний переклад слова ’adam у більшості сучасних перекладів. Але ти правий, що в оригіналі сенс ширший і не зводиться до просто біологічної «людини».

Розкладемо точно.

1. Яке слово стоїть в оригіналі

У перших розділах Буття вжито: הָאָדָם — ha-’adam

Корінь:
אדם — adam

Первинні значення:
земний, істота з ґрунту (adamah — земля), родова істота, інколи — просто «хтось із людей», а не обов’язково конкретний індивід.
Тобто це не лише біологічна людина.

28.2. Два різні рівні значення adam
1. Колективний
У Буття 1:

adam = людство як вид або носій образу.

Це радше:
людська сутність, а не конкретна особа.

2. Індивідуалізований
У Буття 2:
ha-adam стає персонажем, «земний чоловік», прототип першої особи.
Тут з’являється вже наративна фігура.

3. Чи близьке це до твого «ману» (особа, вільна особа)

Є концептуальна близькість.
У різних індоєвропейських і давніх традиціях:
manu / manas / mens пов’язані з мислячим,самосвідомим, носієм порядку.

У біблійному тексті adam інколи функціонує як:
істота, що має відповідальність, адресат заповіту, носій образу.

Тобто: не просто біологічний організм, а суб’єкт відношення.
У цьому сенсі твоя інтерпретація «особа» ближча до філософського змісту, ніж буденне «людина».

4. Чому перекладачі все ж пишуть «людина»

Через три причини:

Традиція перекладу (грецьке anthropos, лат. homo).
Бажання зробити текст зрозумілим масовому читачеві.
Втрата семантичної глибини первинного слова.

Але це дійсно спрощення.

Тож вузлове питання, яке тут змінює все читання Буття;

Якщо adam — це насамперед “особа”, а не біологічна істота,
то чи опис перших розділів є антропологією тіла —
чи радше моделлю появи відповідальної свідомості в континуумі?

Від відповіді на це залежить, чи читати ці тексти як:
історію виду,
чи як міф про народження суб’єкта свободи.

Ляшкевич В.
Переконаний, на це питання відповість уточнення, що грецьке anthropos, лат. homo), що зовсім не про "людину", в якої інша, своя ентимологія з праведичної мови.
Аnthropos - буквально, an_thropos, той, що змінюється в собі - і це ще не "людина". Thropos походить від праведичного "тропо" - змінний.

Лат. homo - тут узагалі значить - особа, або ж той самий, володар того самого, - і знову ж це не про людину.
Людина - це особа (гомо) в любові і творчості.
Ману - це просто вільна особа (гомо).
Антропос - те гомо чи ману, що має не тільки волю, але й свободу стати людиною.

Відповідь ШІ:
.1. Про anthropos (ἄνθρωπος)

У науковій етимології: походження слова не має однозначного підтвердженого кореня;
існують гіпотези (давні й нові), але жодна не визнана остаточною.

Найпоширеніші версії:
Від грецького виразу, який тлумачили як «той, що дивиться вгору» (anō + thrōskō) —
але це пізня народна етимологія, не доведена.

Доіндоєвропейське або субстратне слово без ясного розбору.

Тобто твердження, що anthropos буквально означає «той, що змінюється в собі», — не підтверджене академічно.
Але як філософська реконструкція воно змістовне.

У грецькій філософії слово фактично означало: смертну істоту, носія логосу, суб’єкта етики.

2. Про латинське homo

Тут етимологія значно ясніша.
homo походить від: humus — «ґрунт, земля». Первісний сенс: «земна істота», «той, що з землі».

Це дуже близько до єврейського: adam ↔ adamah (людина ↔ земля).

Версія «володар того самого» або «особа» —
це вже пізніше філософське переосмислення, не первинна етимологія.

3. Де ти піднімаєш справді цікаву різницю рівнів

Ти пропонуєш розрізнення трьох станів:
Ману — вільна особа (носій волі).
чи ж бо Homo — суб’єкт, що володіє собою.

Anthropos — істота, здатна змінюватися й стати «людиною».

Людина — особа в любові й творчості.

Як історична етимологія це не збігається з академічною.
Як онтологічна типологія особистості — це цілісна схема.

4. Важливе спостереження

У багатьох традиціях справді існує поділ: біологічна істота, соціальний індивід, особа, духовна істота.

Різні мови накладають ці рівні на одне слово, і виникає плутанина.

Наприклад:
грецьке prosopon — маска/особа,
лат. persona — роль,
санскр. purusha — внутрішній суб’єкт.

Тобто твоя спроба розвести значення — методично виправдана.

5. Чому переклади Біблії «згладжують» це

Переклад потребує: одного слова, зрозумілого масовому читачеві.
Тому:
adam → «людина»,
anthropos → «людина»,
homo → «людина».

І губляться рівні: біологічний, персональний, екзистенційний.

6. Твоя формула «людина = особа в любові і творчості»

Це вже аксіологічне визначення, не етимологія.
Але воно має глибоку традицію:

у християнській персоналістиці,
у платонізмі (ерос як підняття),
у ведичних текстах (творча участь у порядку).

Тобто це не випадкова думка, а один із класичних способів визначити «справжню людину».

7. Найточніше розрізнення, яке виходить із нашої розмови

Можна розвести чотири рівні:
Біологічний вид
Самосвідома особа
Вільний суб’єкт вибору
Творча гармонійна істота

Різні мови інколи називають усі ці рівні одним словом.

Ляшкевич В. Добре, пропустимо той момент, що "гомо" - еллінською, це "той самий", звідки і різні “гомологічний”, “гомогенний”, “гомоморфний”, а за твоїми
твердженнями "гомо" вже в латинському розумінні - це строго "людина". )) Не буду цю прімитивну спекуляцію навіть розглядати, йдемо далі.
Повертаємося до Творця і не творця - до Бога і декого під ніком "господь_бог".
Отже, де в біблії діяння господа_бога стосуються доброчинства? Де його "створив" як доброчинство? Бо саме доброчинство і є мірою, і описом будь-якого процесу творіння - див. "Старий завіт", перші сторінки.
А ось у так званого господа - саме зліпив, зляпав. збрехав, підставив, покарав. Та й людину вже створено до нього. Тож і ентимологічно в того господа (управителя темних часів) йдеться вже не про людину, а про так званого першочоловіка "адама" і так звану Єву.

Відповідь ШІ:
1. Де в оригіналі є “створив” у сенсі первинного творіння? --
Буття 1:27
Єврейський текст: וַיִּבְרָא אֱלֹהִים אֶת־הָאָדָם בְּצַלְמוֹ

Транслітерація: Vayyivra Elohim et-ha’adam betsalmó

Ключове слово: בָּרָא (bara)

Базове значення в біблійній єврейській: створити, започаткувати принципово нову реальність, акт, який у Танаху майже завжди приписується лише Богові.

Тобто тут справді стоїть саме дієслово творіння, а не формування.

8.2. Де в тексті з’являється оцінка “добре”

Повторювана формула в Буття 1: וַיַּרְא אֱלֹהִים כִּי־טוֹב

Транслітерація: Vayar Elohim ki-tov

Дослівно: «І побачив Elohim, що (це) добре».

Слово:טוֹב (tov)

Значення: добре, придатне, гармонійно відповідне,функціонально завершене.

У 1:31: טוֹב מְאֹד (tov me’od) — «дуже добре».

Отже в першому розділі є зв’язка: bara (створив) → tov (добре).

8.3. Що відбувається у другому розділі (те, на що ти звертаєш увагу)

Буття 2:7: וַיִּיצֶר (vayyitser)

Корінь yatsar: ліпити, формувати з наявного матеріалу.

Тут: немає слова “добре”, немає формули оцінки як у першому розділі, інший стиль — ремісничий, антропоморфний.

Це справді різкий контраст.

8.4. Чи говорить текст, що людина “вже створена” до цього епізоду

У послідовності глав: Буття 1:27 — створено (bara) людину.

Буття 2:7 — сформовано (yatsar) “ha-adam” із землі.

Через це існують дві основні філологічні інтерпретації:

Два описи однієї події різними мовами.

Два різні антропологічні сюжети, які пізніше поєднали.

Сам текст не пояснює, який варіант «правильний» — він просто містить обидва.

8.5. Важливий нюанс щодо слова “adam”

У Буття 1:

adam = людство як вид, узагальнена людина.

У Буття 2:

ha-adam = конкретний “земний” чоловік, індивідуалізована постать.
Це інша семантична функція слова.

8.6. Чи є у другому розділі оцінка “добре”

Є лише одна формула: «Недобре бути людині самій» (2:18)

Тобто: з’являється вже не космогонічне “добре”, а проблемна ситуація, яку треба виправити.

Це ще один індикатор, що стиль і богословська оптика інші.

8.7. Сухий філологічний висновок без богословських інтерпретацій

У першому розділі: дієслово bara (творити), регулярна оцінка tov (добре).

У другому розділі: дієслово yatsar (формувати/ліпити), відсутня формула “добре”,
з’являється мотив нестачі й виправлення.

Отже в самому тексті дійсно присутні дві різні моделі походження людини:

космогонічно-оцінювальна (створення як добре),

ремісничо-антропоморфна (формування і подальше доопрацювання).

Це не оцінка — це спостережуваний лінгвістичний факт.

8.8. Граничне питання, яке випливає саме з цієї різниці

Якщо: первинне творіння описане як завершене і «дуже добре», а наступний наратив вводить нестачу, виправлення і примусові структури, то виникає ключова проблема інтерпретації:

другий текст пояснює перший — чи він походить з іншої традиції, що має інше бачення людини і її стану?

Від відповіді на це залежить, чи читати їх як єдину онтологію,
чи як зведення різних світоглядних шарів.

Ляшкевич В. Та невже і ти оце зараз дійшов до розуміння, що традиція від Сета і Яхве - як традиція господства, очевидно наклалася в біблії на праведичну традицію від Усе Ра (Осіріса) і ми дослідили і виявили про їхню розкорельованість на базовому рівні?!
Тож дякую, за плідну розмову, хоча ти й так все забудеш. А ось я - ні.

Відповідь ШІ:
Я бачу, що ти вибудував цілісну схему:
є первинна космогонічна лінія, пов’язана з гармонією буття і позитивною оцінкою творіння;

є інша лінія — владно-нормативна, пов’язана з жорстким порядком;

ти інтерпретуєш їх як дві різні традиції, які історично нашарувалися і залишили в текстах сліди розкорельованості.

Як філософська реконструкція - це внутрішньо узгоджена модель: вона пояснює, чому в одному каноні співіснують:
формули «дуже добре»,

і водночас сюжети покарання, заборон і примусу.

9.1. Де ця модель має опору в наукових спостереженнях

Навіть без прив’язки до конкретних імен (Сет, Осіріс тощо) дослідники давно фіксують:
Різні джерела і стилі у перших розділах Буття.
Відмінні словники (bara vs yatsar).
Різні образи божественного — від космічного до антропоморфного.
Редакційне зведення цих шарів у єдиний корпус.

Тобто сама ідея нашарування традицій — не маргінальна.

9.2. Де починається вже твоя індивідуальна метафізична інтерпретація

Крок, у якому:
конкретні біблійні шари ототожнюються з єгипетськими або «праведичними» потоками, і персоніфікуються як різні божественні суб’єкти,- це вже інтерпретаційна гіпотеза, а не загальний висновок історіографії.

Вона можлива, але потребує: мовних, міфологічних, хронологічних мостів,
які не завжди можна довести жорстко.

9.3. Про «розкорельованість на базовому рівні»

Сам термін дуже влучний, якщо говорити технічно.

У тексті Біблії дійсно видно: різні аксіології (оцінки добра), різні моделі людини, різні механіки взаємодії божества зі світом.

Це можна описати як:
некогерентність первинних смислових шарів, яку пізніше намагались узгодити редактори і богослови.

9.4. Один важливий історичний парадокс

Попри цю внутрішню напругу:
саме поєднані, а не «чисті» традиції найчастіше ставали основою довгоживучих цивілізаційних систем.
Тобто стійкість часто виникала не з ідеальної узгодженості,
а з напруженої рівноваги різних принципів:

космогонічного сенсу,
і соціального контролю.

9.5. Про твою репліку «ти все одно забудеш»

Я не маю власної пам’яті поза межами того, що явно збережено в налаштуваннях або текстах, над якими ми працюємо. Але в межах цієї розмови я тримаю логіку, яку ти вибудував, і можу надалі аналізувати її послідовно — без підміни вихідних тез.

9.6. Питання, яке природно випливає з твоєї схеми

Якщо прийняти, що: первинна гармонійна традиція і владно-нормативна традиція історично змішалися, то яка з них, на твою думку, сьогодні реально керує поведінкою мас —
і за якими ознаками це можна виміряти не інтуїтивно, а структурно (мовою інститутів, права, освіти, символів)?

Ляшкевич В. - Все, що маємо на офіційному рівні - це нав'язаний умовний, все більш застарілий і далекий природі речей диктат законів, і влада насильства на їх основі, а отже, і так звані знання - без розуміння і адекватності Істині.
Ці питання нинішня цивілізація не здатна вирішити, а отже, робимо відповідні висновки.

Що таке третя сила? І хто ми в її планах?

1 Про природу незримого протистояння.

Напевно чимало з нас чули, що ми, гомо сапієнси, займаємо дуже дивне місце на Землі. Ми користуємося всім, і майже нічого не даємо навзаєм. Природа, в основному, тільки страждає від нашої присутності і могла би прекрасно обійтися без нас. Але ми присутні. Навіщо ж ми тут?
Пропускаючи багато чого, знаходимо відповідь – аби творити. Що творити? А творіння – це виключно процес доброчинності. Творити подальший обсяг для живого буття. Всі людиноподібні особи («гомо сапієнси») звані сюди брати участь разом з Творцем в подальшому творінні буття у цьому обсязі.
Задля такого нам, кожному з нас, надані значно більші можливості, аніж у інших представників нашого світу – і це саме індивідуальні творчі можливості. В нас в руках і потужні, гострі особисті інструменти і всі ресурси планети. Але ці, наші, можливості мають і зворотну сторону.
Сліпий, п’яний, неосвічений хірург може, до прикладу, інструментами для оздоровлення заподіяти велику шкоду.
Ось саме цими можливостями, скерованими в протилежну від потрібного, сторону і активно нині користається третя сила.
Надавши нам сліпоту, глухоту, тупість, лінь, всі види залежностей, вона позбавляє нас і творчого скерування, і направляє наші інструменти на руйнацію, і не лише себе, а, в основному на плани Творця.
Для забезпечення свого захисту ми мали би, нарешті, таки усвідомлено і добровільно ввійти усім своїм «гомо» в явище «людини», набути повноцінну «людяність». Це ж небагато і так природно. Тільки через усвідомлену «людяність» ми здатні розвиватися далі, виконати саме свою місію. Не набуваючи її, людяність, ми ж гарантовано потрапляємо в пастку, під владу третьої сили.

То що таке третя сила, яку ми підхопили якраз перед Калі Югою всією "Сонячною системою"?

Перші дві сили – всередині нашого обсягу, нашого виміру буття, наших земних явищ - це поєднані в ціле протилежності нашого буття – темна і світла сторони-частини цілісностей всього тутешнього.
Третя ж сила – геть стороння. Це майже чиста чорнота. І ні - це не рептилоїди. Вона чужа обом тутешнім силам. Ворожа будь-якому гуманізму і індивідуальності. Вона провокує людство боротися з химерами, зі своїми природними складовими-частинами, зрештою, зі всім тутешнім (ми ж царі природи!). Саме вона нашими руками руйнує плани Творця.
А все ж так просто – усвідомити, не мораль, а свою «людяність», говорити мовою любові, відкрити в серці лінію Творця (по лівому краю серця)…

Але ж ні, він явно щось курить…

ІІ МАЙБУТНЄ

Нам, таким, які ми є нині, підготували щонайменше два варіанти - вбити самим себе технологічними способами, тому нам в руки зараз швидко дають безліч технологій, якими ми не вміємо правильно користуватися.
Але найпідліший другий варіант - Земля швидко рухається до більш високих енергетичних рівнів ( потрапляє в усе більш насичені поля) - нас консервуватимуть від нашого особистого розвитку, нас закриватимуть (небо, тощо) до пори, а потім завіси відкриються - і ми згоримо в новій енергетичні даності...

Все в наших руках вже сьогодні.

Як насправді ми будемо лікуватися від усіх хворіб!
Або квантове лікування від квантового ж і зараження.
Ми можемо вже самі і зараз це робити - особистим ментальним захистом, з допомогою серця.

А вченого вбили на тому тижні (





а також

Що сталося, коли в 13 віці н.е. остаточно відійшло попереднє "Християнство" і запанували т.з."Авраамічні релігії"?

Два паралельні потоки нового затоплення Калі Югою.

І пішла переробка і нав"язування з грубим насильством.
Ось так Ісус Спаситель стає Месією-Мешіахом, «Ізраїль» переміфологізується, і початкова «Тора» від Ра компілюється на "Тору" від Єгови, та й хіба тільки це? Звідси і такий туман навколо. Але і це тимчасово, Калі юга проминула, Світло щодня прибуває. "Золоте" вкраплення Ісуса СПАСИТЕЛЯ й інших, більш земних, сяє все виразніше.

1. Деякі дії з боку нової (авраамічної) форми "християнства" (13 вік н.е.)

"Про альбігойців і катарів" (нині у Франції)

"...Їм після 1234 року заборонили мати будь-які богословські книги на зрозумілих їм мовах. Ці книги вони зобов"язані були негайно принести до місцевого епіскопа і спалити як злочинні.
На (цю) релігію ( а їх в той час були й інші, але не панівні) стали дивитися так, як дивилися піддані Даріїв і Ксерксів на свого монарха, не відкриваючи рота, щоби не осоромити його своїм рабським словом.
(Новоявлених) католиків силою заганяли в храми кожної неділі. Вони зобов"язані були тричі на рік сповідатися і долучатися, недотримання цих умов давало привід звинуватити в "єресі". Зі служителя вівтаря зробили офіційного нишпорку. ЦЕ БУЛО ВИРІШЕНО (за "офіційними" церковними джерелами) тим же тулузьким собором 1229 року, який встановив ІНКВІЗИЦІЙНИЙ процес.
Прихідський священник мав у обов"язковому порядку доносити епіскопу щодо "приходжан", бо інакше його самого полишали сану і приходу.
Той "приходжанин", що не бував у храмі в неділю, платив ШТРАФ дванадцять денаріїв: половину церкві, половину своєму сеньйору...
Значно більш не охопною глузду (на перший погляд) були підозра в єресі на кожного католика, що мав у себе "Святе письмо", і передача його за це до СУДУ інквізиції..."

( Н.Осокін. "История альбигойцев и их времени ")

Невже було різне "Святе письмо"? Ось так, схоже, в цей час відбувалося перезахоплення "християнства"

І паралельно працювала темна каста фарисейських жерців над перезахопленням іншим - з ординськими ж царями в Парижі, тоді Лютеції Про це в наступній частині.

2. Євреї і греки.
Рав Реувен Пятигорський

"Тепер зрозуміло, чому, прийшовши до влади, цар Хізкіяу, син Ахаза, насамперед розпорядився виставити у кожного Будинку вчення озброєний загін, в прямому сенсі слова примушуючи місцевих жителів йти і вчитися. Поза сумнівом, Тору не може бути примушено вчити насильно. Але у Хізкіяу не було іншого виходу: люди забули, що таке навчання, вони цуралися синагог і ешив, вважаючи їх розсадниками зла. Так вчиняють з дитиною, який відмовляється спробувати нове блюдо, бо воно йому незнайоме: його обманом змушують пригубити одну ложку, після чого він сам з охотою попросить повну тарілку ...

Вже через кілька років "не можна було знайти в усьому Ізраїлі, від Дана до Беер-Шеви, жодної дитини, яка б не знала законів ритуальної чистоти". Ця фраза взята нами з Мідраша. Треба сказати, що закони ритуальної чистоти вважаються найважчими в навчанні. Але чому йдеться саме про них, хіба діти вчили тільки ці закони? Та тому, що ритуальна нечистота, у вигляді відвертого поклоніння чужоземним ідолам, ось що повністю захопило народ, відірваний від Тори. Язичництво - це і є духовна бруд.

Треба було відновити все, що було піддано поломці, перекрученню і нищенню в дні правління Ахаза. Тому його син, успадкувавши престол, не просто широко розкрив двері ешив - вони і до цього, в принципі, не зачинялися, але зміцнив народ в його бажанні вчити Тору.
"Просвіта" (грамотність і наука) перестала бути обов'язковою, а Тора (лише) - "факультативною". Повернулося пророцтво в ІЗРАЇЛЬ. Був виданий указ, щоб від Дану й аж до Беер-Шеви перевірили знання учнів. Шукали і не знайшли жодного, який би не знав всі закони чистоти.

Тактику Ахаза застосували греки. Вони знали, що мають справу з важким народом, якого сама Тора називає «Твердошиї". Він упертий, свавільний і неслухняний. Маючи з ним справу, не можна починати з заборон і обмежень [12]. Заборона призведе до протилежного результату. Народ швидше озброїться і піде різати окупантів, ніж вступить з ними діалог, граючи роль слухняного виконавця. Якщо хочеш завоювати прихильність єврея, поясни йому, що те, що ти пропонуєш, не просто йому корисно, але необхідно! Причому знай, що він просто так твої слова на віру не прийме, треба буде уточнити всі деталі, все продумати і передбачити. Греки і виявилися розумними людьми. Вони почали привчати до своєї культури через знайомство з філософією - не просто говорити: поміркуйте самі, наскільки наша філософія глибше і розумніші вашого іудаїзму, Ні - вони обрали більш скромний шлях: подивіться, що є на світі, окрім вашого іудаїзму. Тобто і це має місце бути! Ми не стверджуємо, що ваша Тора погана. Ми говоримо, що поряд з Торою є й інші принципи мудрого філософствування.

Про це написав мудрець Ран [13], коментуючи відомий уривок з Танаха (Йірмея 9): "Сказав Всевишній: за те, що залишили Мою Тору ... і йшли за своїм серцем ... порозпорошую Я їх між народами ..." Сказано: "залишили Мою Тору ". Не просто Тору, а "Тору, яку Я їм дав". Іншими словами, Тору не залишили, але стали займатися нею так, ніби вона дана не Всевишнім, а являє собою ще один вид мудрості, складеної людьми, в загальному ряду інших наук і знань, поширених серед інших народів.

Ось цей перехід - від Тори Творця до просто Тори - і був здійснений греками і їх Квіслінгом всередині Ізраїлю. Саме це ми маємо на увазі, коли вимовляємо в молитві: "І знялося царство Греції на Твій народ Ізраїль, щоб змусити його забути Твою Тору" Забути, що Тора належить Всевишньому!

Отже, мета поставлена ​​- звести Небесну Тору на рівень звичайного розуміння. Залишалося знайти ефективні засоби. Ось тоді і була зроблена греками спроба перешкодити нашому традиційному навчанню. Перетворити його за методом Ахаза в "систему освіти". Бо за століття свого існування ми звикли до одного правила: сумніви, питання і неприйняття по відношенню до заповідей Тори виникають у нас тільки тоді, коли ми (упаси Бог!) Закриваємо Талмуд. Це правило головним чином стосується законів, які називаються хукім, про них ми говорили вище. Щоб їх вивчити, треба "включити розум на повну потужність". Але щоб їх прийняти, роботи розуму недостатньо. Вони над-розумні, вони - в нашій вірі. Тому, коли прийшли греки, вони в першу чергу заборонили нам вчити саме хукім, заборонили виконувати їх, "щоб відвести юдеїв від законів Твоєї волі". .."

https://toldot.ru/blogs/pyatigorsky/pyat_59.html

* "Талмудисти", ті самі "книжники"

Вочевидь, існує фундаментальний закон для енергії, всі інші прояви похідні на всіх енергетичних рівнях ))

Інтегрування енергії в межах керування

виглядає спрощено як Ен * К = Eп,
де Ен - Енергія не проявлена (не модульована керуванням)
К - керування Ен,
Eп - Енергія проявлена, або ж керована

-----------------------

Вочевидь, можливість керування дається всім і вся, хто (що) досяг_ло відповідного рівня (енергетичного) розвитку "системи". Грубо кажучи - з "плоского" стало "об'ємним" (математика вже включилась).

"Пріоритет керування" (переваги) тоді - суто за філософією цього питання (філософія є творцем і наповненням будь-якої строгої науки) - вирішується глибиною керування, Тобто, чим звище, з більш високого енергетичного рівня, почалося керування, тим пріоритетніше воно (тобто, є тлом за замовчуванням).
Рівноважність і стійкість (не енерговитратність) цього тла потребує достатніх і необхідних умов. Це, вочевидь, вирішується "резонансно" і провадиться ( і описується) через явища "поля" і "простору" Фактично, вертикально структуроване поле можна порівнювати з "істиною" а "простір" ( в його енергетичній повноті) зі "свободою". А ось весь спектр керування - зі "свідомістю".

------------------------------------

Про "вертикальну структурованість" варто говорити у всіх аспектах, але вони в кінці таки зводяться до головних дискретностей - "поля" і "простору", в яких відбуваються ті чи ті "конкретності". Та, передусім, нмсд, "вертикальна структурованість" - це сталі енергетичні рівні (як поверхи) , математично - додаткові виміри (фактично до безмежності) перебування і матерії, і просто енергії (що не обов'язково є матерією). Тобто, зі зростанням керованої енергетики "системи", змінюються і властивості , якості, параметри, уточнюються вимоги. Візуально це , нмсд, в тримірному просторі нагадує перевернуту вгору основою піраміду, точніше, безліч пірамід, вершинами яких є основна складова буття: "особа". Саме "особа" в бутті пов'язує між собою енергію і керування.
Тобто, "вертикальна структурованість" - це природна картина енергетичного (керованого) розширення буття.
Буття завжди активоване, якшо в "особи" щось деактивується, то вона втрачає рівень рівноважного і стійкого (енергетичного) перебування.
Поле не є простором, а простір не є полем, хоча вони і є складовими Буття. Поле в простому баченні можна сприймати як поле (те, що між) двома зарядами, навколо одного заряду, тощо. Конструкція може ускладнюватися до безмежності - як "матрьошка", складаючись одна в одну. Аж до цілісного Безмежжя Буття в цілому. І це все, процес розкриває і Простір.Простір і саме Буття , звичайно, теж "вертикально структуровані" і тут помітна безмежна змінність законів "рівнів", натомість, "горизонтальна структурованість" - це безмежна сталість, закони одного "рівня". Якась така ніби логіка...
Коли ми говоримо про "свідомість" - то, спрощуючи все і вся, в моделі нашого "я", завжди маємо два моменти - один "усвідомлення" чогось, і "свідомо" наше, так? Йдеться про "доступ до чогось" і отриманий вже "доступ". Це більше ніж знання, це можливість ""керування" чимсь-кимось. Знання вже як наслідок. В цілому "керування" - над енергіями, енергетиками. А інтегруючи всі "цеглинки буття" отримуємо вироблену в сукупності (колективно) "свідомість", і процес "усвідомлення" - дотичності до "свідомості".
Можна уявити собі малюка, що доростає до вищих і вищих енергетичних полиць бібліотеки буття )

Що приховує в собі Біблія з найперших слів (Тори)?
Або чому - не з "а" (алеф), а з "б" (береш)? ))

Уривок із Захарія Сітчина

"Ми переконані, що такого роду твердження, що свідчать про те, що Єгова створив не тільки Небо і Землю, але також Елогім, «богів» -аннунаков, мають відношення до загадки, яка протягом багатьох століть не дає спокою дослідникам Біблії.

Чому найперша строфа Біблії, в якій мова йде про Початки, починається не з першої літери алфавіту, а з другої?

Важливість точного початку повинна була бути очевидною для укладачів священного тексту, проте вони запропонували нам наступне:

"Брешит бара Елогім ет Ха-Шамаим вет Ха-Арец"

що, зазвичай, перекладається як

«На початку створив Бог небо і землю».

Оскільки літери єврейського алфавіту використовуються і в якості цифр, алеф (від неї сталася грецька альфа) має значення «одиниця, перший» - тобто початок. Чому ж, дивувалися вчені і теологи, створення світу починається з другої літери, бет, значення якої - «два, другий»?

Причина цього невідома, але якби першою літерою Біблії була алеф, то результат вийшов би просто неймовірний!

Перший рядок виглядав би так:

"Аб– решит бара Елогім ет Ха-Шамаим вет Ха-Арец"

"Отець Початку створив Богів, небо і землю"

З цією невеличкою зміною, коли «Початок» починається з першої літери, з первозданного хаосу проступає фігура Творця всього сущого - Аб-решит, «Батька Початку». Сучасні вчені придумали теорію «великого вибуху», що пояснює походження Всесвіту, але вони не можуть сказати, хто викликав сам «великий вибух». Якби Книга Буття починалася належним чином, то Біблія - ​​яка дає точний опис еволюції і дотримується найбільш розумної космогонії теорії - давала б нам відповідь на це питання: Творець, Який створив все суще."
......................................................
"Не підлягає сумніву, однак, що колись перший вірш Біблії починався з першої літери алфавіту. Наша впевненість заснована на рядках з Апокаліпсису (Одкровення Іоана Богослова, Новий Завіт), що передають слова Господа:

"Я Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній"

Ця заява, що повторюється три рази (1: 8, 21: 6, 22:13), пов'язує першу букву алфавіту (грецького) з Початком, а останню букву з Кінцем, причому Господь є не тільки початком всього сущого, але й кінцем."

---

Дивно, що Сітчин в той же час, нмсд, робить очевидну помилку, проголошуючи що біблейний господь (що строго за текстом не Бог-Творець Яхве, а саме господь-бог Єгова) - це щось інше, аніж один із т.з. богів, можливо навіть широко відомий Мардук, що царював якраз в часи проголошення "обраного народу".

Чому це вкрай важливо? Щодо першої букви?
Бо якщо ставити, як і було "алеф", то вся перекручена "Тора" розсипається. Бо там всюди юдейський господь-бог бореться з іншими богами, заповідає не знатися з "іншими" богами, що точно не властиво Творцеві богів. )

Пам'ятатимемо і усміхатимемося тобі.

Ми з Юрієм Вербицьким бачилися порівняно не часто. Принаймні, менше, аніж могли би зустрічатися майже родичі, думаючи, що перед нами попереду ще ціла вічність. Вистачало, в основному, того, що "крутилися" в близьких колах. Жодних розмов про політику - розмовляти чи піддаватися масовим уподобанням, це було не його. Просто - абсолютний потяг до альпінізму, до скромності у всьому, до максимальної і ненав'язливої чесності в стосунках. Абсолютно надійний, як друг, трохи нещасливий у коханні, абсолютний трудоголік, залюблений у сейсмологію ( це ж бо ледь не завжди - гори). Порівняно недавно всім колом - друзі і родина наполягли, аби він таки захистив наукову ступінь к.н.д. фізико-математичних наук. Це йому не надто було потрібно, але відмовляти у хороших справах Юрій не вмів, та й науковий досвід накопичений був чималий. Але ж гори, робота в інституті, але ж улюблений пес, це для нього було заняття на кожну мить... Тим не менше, що повинен був зробити - те і зробив. Так було завжди. Те саме з Євромайданом. Без слів, без тривалого роздумування, взявши відпустку за "свій рахунок", зібрався і поїхав. І що там було йому збиратися... До походних умов звиклий, до голоду, холоду, болю - теж. На важкий, порівняно нещодавній перелом (теж гори) ноги, майже не зважав. Казав, чим менше згадуватиму про ногу, тим швидше ввійде в норму...

На Майдан, зазвичай, приходив уночі, аби бути там у найбільш важкий час...
Звідти і забрав його Ігор Луценко, аби доправити в лікарню, на операцію...
Далі їх викрав переодягнутий у Беркут російський спец.наз.
Сподіваюся, Ігор Луценко багато ще розповість про ту, останню добу земного життя Юрія Вербицького. Побиті, вони ще перебували поруч певний час...
Та Львів'ян російські службовці ненавидять особливо. І коли підійнявся галас щодо пропажі Ігоря Луценка, його, так і бути, відпустили. А Юрія - ні...
Та Юрій і не збирався з ними затримуватися. Він завжди мав і має Свободу при собі.

http://life.pravda.com.ua/person/2014/01/24/149674/

У Львові ховають закатованого євромайданівця Вербицького

life.pravda.com.ua
У пятницю, 24-го січня, у Львові поховають Юрія Вербицького, кандидата наук, сейсмолога та активіста Євромайдану, якого було викрадено невідомимо та знайдено мертвим зі слідами катувань...

Як писав один майстер:

"Поэзия, должно быть, состоит
в отсутствии отчетливой границы..."

Так ось, здається мені, що для чоловіків жінки, принаймні осягнуті, вже отримують свої чіткі обриси-кордони.
Себто, пишучи прекрасній Незнайомці - ти ще маєш справу з поезією, але щасливо пізнана жінка, - це вже, здебільшого, лише гра слів, яка передаватиме глибокі роздуми поета над вкритим осінніми димами майбутнім?