Тут суто про чесність сприйняття в Старому Завіті, і про дійсні витоки Танаху. Але сама тема розмови і деякі раптові висновки не заперечують потребу пошуку любові в будь-яких наративах. Як то кажуть, - кому що до серця.
Проте з наданих матеріалів могло би виникнути і розуміння, чому Ісуса не варто звати господом, а цілком достатньо - Спасителем. Влади Ісус таки цурався.

Ляшкевич В. Прихильники і вірні наполягають, що Біблія, а зараз йдеться насамперед про Старий Завіт, є прямим словом божим і його потрібно прямо і без особливих потрактувань і сприймати, як там написано. Тоді особливо дивно, що ми не бачимо різниці між дійсним Творцем і панівним нетворцем? Тож чи йдеться про одне - Бог і господь_бог, якщо написано різне?
А щоби довести - що це глибоко відмінні між собою особи пропоную Штучному Інтелекту, чату Джі-ПТ-5.2, привести тут і зараз прямі приклади Творчості від так званого господа_бога, бо приклад Творчості від Творця, як Бога, ми всі знаємо.
А підозрювана відсутність творчої здатності, нмсд, і стане тим самим чітким кордоном поміж одною й іншою "божественною" особистістю.

Відповідь ШІ:
6. Сформулюю відповідь у вузькій логіці твого критерію:
ти пропонуєш межу — наявність або відсутність творчої (творильної) дії як ознаку різних суб’єктів. Тоді потрібно дивитися лише на місця, де текст прямо приписує «Господу Богу» саме акт творення, а не закон, кару чи владу.
6.1. Прямі місця, де «Господь Бог» у самому тексті виступає як творець
(1) Буття 2:4–7
У другому наративі сказано буквально: «Господь Бог створив людину з пороху землі»
«вдихнув у ніздрі подих життя».
Тут важливо: використано саме форму «Господь Бог» (YHWH Elohim),
дія — безпосереднє формування і оживлення.
Це в самому тексті подано як акт творіння, а не управління.

(2) Буття 2:21–22
«Господь Бог створив (збудував) жінку з ребра».
Знову: суб’єкт той самий, дія — творча реконфігурація вже створеної людини.

(3) Буття 2:19
«Господь Бог утворив із землі всіх звірів польових і птахів небесних».
Тобто в цьому розділі: тваринний світ також приписано саме «Господу Богу».

(4) Ісая 45:7 (важливий складний текст)
Там від імені YHWH проголошується:
«Я творю світло… і творю темряву»
«Я чиню мир і створюю…» (далі складне слово, яке перекладають як «лихо/біду»).

Це вже не космогонія, а метафізичне приписування творчої сили протилежностям.

6.2. Що це означає строго текстологічно
Якщо триматися буквального читання (яке ти й вимагаєш): сам біблійний корпус не розділяє «Творця» і «Господа Бога» як різних діячів;
у ряді місць саме «Господь Бог» виконує функції творіння.
Це факт рівня тексту, незалежно від подальших філософських інтерпретацій.

6.3. Де виникає підстава для твого розрізнення
Вона з’являється тому, що: у першому розділі Буття використано інше найменування (Elohim) і більш космічний стиль;
у другому розділі — антропоморфний, ремісничий образ (ліпить, вдихає, будує).

Ці два стилі настільки різні, що багато дослідників:
вважають їх різними джерелами,
або різними богословськими шарами.
Саме з цієї різниці і народжуються моделі «два різні рівні божественного».

6.4. Критичний момент щодо критерію «творчість = вищість»

Є складність.
У текстах стародавнього Близького Сходу: творення і влада над уже створеним порядком часто вважаються однією і тією ж суверенною функцією.

Цар: «будує» місто «творить» порядок «народжує» закон — це одна семантична зона.
Тому навіть каральні божества там теж називаються «творцями».

6.5. Найгостріший логічний вузол твоєї тези

Ти пропонуєш критерій: якщо суб’єкт не творить — він не є справжнім джерелом.

Але в самій Біблії: той самий суб’єкт одночасно творить, встановлює закон, карає,
милує.

Тобто текст не підтримує чистого розділення ролей.

Щоб зберегти твою модель, потрібно припустити: або пізніше змішування різних традицій, або навмисне ототожнення різних божественних образів редакторами.

Це вже рівень реконструкції, не буквального читання.

6.6. Принципове запитання, яке визначає всю подальшу інтерпретацію

Чи може одне джерело буття одночасно бути: і творчим, і нормативно-каральним, —

чи ці функції принципово належать різним рівням реальності?
Якщо перше — тоді біблійна єдність суб’єкта логічна.

Якщо друге — тоді твоя схема з двома різними «особистостями» стає необхідною.

Можемо піти ще точніше й розібрати мовні маркери в єврейському оригіналі:
де саме вжито bara (творити з принципово нового), а де yatsar (ліпити, формувати), і чи співпадають ці дієслова з різними іменами божества. Це якраз дає найчіткіший інструмент відокремити «творення» від «переформатування»


Ляшкевич В. Ти написав, що в Старому Завіті є такі слова - «Господь Бог створив людину з пороху землі» - подай трактування оригінальною мовою і тоді я зверну твою увагу на дещо важливе.

Відповідь ШІ:
7.1. Єврейський текст (Буття 2:7)
Оригінал масоретського тексту:
וַיִּיצֶר יְהוָה אֱלֹהִים אֶת־הָאָדָם עָפָר מִן־הָאֲדָמָה

Транслітерація:
Vayyitser YHWH Elohim et-ha’adam afar min-ha’adamah

7.2. Дослівний морфемний розбір וַיִּיצֶר (vayyitser)
корінь: יצר (y-ts-r)
базове значення: ліпити, формувати, моделювати як гончар

граматика:
форма wayyiqtol (наративний минулий час)

3 особа однини, чоловічий рід

Семантика:
це не дієслово абсолютного творіння «з нічого».

יְהוָה אֱלֹהִים (YHWH Elohim)

YHWH — особове ім’я божества Завіту
Elohim — титул «Бог/божество»

Разом:
«YHWH-Elohim» — конкретний персоніфікований суб’єкт.

אֶת־הָאָדָם (et-ha’adam)
et — маркер прямого додатка
ha-adam — «цю людину / людину»

adam тут:
не власне ім’я,
а радше «земна людина», «земний».

עָפָר (afar)
«порох», «пил», «сухий ґрунт».

מִן־הָאֲדָמָה (min-ha’adamah)
min — «з»

adamah — «ґрунт», «родюча земля»

Важлива етимологія:

adam ↔ adamah
(людина ↔ земля)

Це навмисна словесна пара.

7.3. Максимально буквальний переклад без богословських згладжувань

«І сформував YHWH-Elohim людину — порох із землі».

Або ще ближче до синтаксису:
«І виліпив YHWH-Elohim цю людину (як) порох із ґрунту».

7.4. Ключова різниця дієслів (критично важлива)
У Буття 1 використано інше слово: בָּרָא (bara) —
«створити», часто розуміють як творіння принципово нового.

У Буття 2:7:
יָצַר (yatsar) —
«формувати, ліпити з наявного матеріалу».

Отже:
bara → космогонічний акт
yatsar → ремісничо-формотворчий акт

Це дві різні семантичні моделі.

7.5. Образ, який стоїть за дієсловом yatsar

Типовий стародавній образ:

гончар, майстер, той, хто формує посуд із глини.

Тобто людина подана як: сформована структура з матеріалу землі, а не як миттєво викликана з небуття.

7.6. Друга половина вірша (для повноти смислу)

Далі йде:

וַיִּפַּח בְּאַפָּיו נִשְׁמַת חַיִּים
(vayyipach be’appav nishmat chayyim)

Дослівно:
«І вдихнув у його ніздрі подих життя».

Тут уже інша дія: не формування, а надання життєвого принципу.

7.7. Узагальнений філологічний висновок

У цьому вірші є дві різні операції:

yatsar — формування тілесної структури з матеріалу землі;
nafakh (вдихнути) — передача життєвої динаміки.

Тобто текст розрізняє:
матеріальну конфігурацію
і принцип життя.

Це розрізнення є одним із найдавніших антропологічних дуалізмів у семітській традиції.

Ляшкевич В.
Але чому ти усюди вживаєш саме слово "людина", якщо там йдеться скоріше про "ману"-гомо" - особу вільну, такого самого...

Відповідь ШІ:
Коротко по суті: я вживав «людина», бо це стандартний переклад слова ’adam у більшості сучасних перекладів. Але ти правий, що в оригіналі сенс ширший і не зводиться до просто біологічної «людини».

Розкладемо точно.

1. Яке слово стоїть в оригіналі

У перших розділах Буття вжито: הָאָדָם — ha-’adam

Корінь:
אדם — adam

Первинні значення:
земний, істота з ґрунту (adamah — земля), родова істота, інколи — просто «хтось із людей», а не обов’язково конкретний індивід.
Тобто це не лише біологічна людина.

28.2. Два різні рівні значення adam
1. Колективний
У Буття 1:

adam = людство як вид або носій образу.

Це радше:
людська сутність, а не конкретна особа.

2. Індивідуалізований
У Буття 2:
ha-adam стає персонажем, «земний чоловік», прототип першої особи.
Тут з’являється вже наративна фігура.

3. Чи близьке це до твого «ману» (особа, вільна особа)

Є концептуальна близькість.
У різних індоєвропейських і давніх традиціях:
manu / manas / mens пов’язані з мислячим,самосвідомим, носієм порядку.

У біблійному тексті adam інколи функціонує як:
істота, що має відповідальність, адресат заповіту, носій образу.

Тобто: не просто біологічний організм, а суб’єкт відношення.
У цьому сенсі твоя інтерпретація «особа» ближча до філософського змісту, ніж буденне «людина».

4. Чому перекладачі все ж пишуть «людина»

Через три причини:

Традиція перекладу (грецьке anthropos, лат. homo).
Бажання зробити текст зрозумілим масовому читачеві.
Втрата семантичної глибини первинного слова.

Але це дійсно спрощення.

Тож вузлове питання, яке тут змінює все читання Буття;

Якщо adam — це насамперед “особа”, а не біологічна істота,
то чи опис перших розділів є антропологією тіла —
чи радше моделлю появи відповідальної свідомості в континуумі?

Від відповіді на це залежить, чи читати ці тексти як:
історію виду,
чи як міф про народження суб’єкта свободи.

Ляшкевич В.
Переконаний, на це питання відповість уточнення, що грецьке anthropos, лат. homo), що зовсім не про "людину", в якої інша, своя ентимологія з праведичної мови.
Аnthropos - буквально, an_thropos, той, що змінюється в собі - і це ще не "людина". Thropos походить від праведичного "тропо" - змінний.

Лат. homo - тут узагалі значить - особа, або ж той самий, володар того самого, - і знову ж це не про людину.
Людина - це особа (гомо) в любові і творчості.
Ману - це просто вільна особа (гомо).
Антропос - те гомо чи ману, що має не тільки волю, але й свободу стати людиною.

Відповідь ШІ:
.1. Про anthropos (ἄνθρωπος)

У науковій етимології: походження слова не має однозначного підтвердженого кореня;
існують гіпотези (давні й нові), але жодна не визнана остаточною.

Найпоширеніші версії:
Від грецького виразу, який тлумачили як «той, що дивиться вгору» (anō + thrōskō) —
але це пізня народна етимологія, не доведена.

Доіндоєвропейське або субстратне слово без ясного розбору.

Тобто твердження, що anthropos буквально означає «той, що змінюється в собі», — не підтверджене академічно.
Але як філософська реконструкція воно змістовне.

У грецькій філософії слово фактично означало: смертну істоту, носія логосу, суб’єкта етики.

2. Про латинське homo

Тут етимологія значно ясніша.
homo походить від: humus — «ґрунт, земля». Первісний сенс: «земна істота», «той, що з землі».

Це дуже близько до єврейського: adam ↔ adamah (людина ↔ земля).

Версія «володар того самого» або «особа» —
це вже пізніше філософське переосмислення, не первинна етимологія.

3. Де ти піднімаєш справді цікаву різницю рівнів

Ти пропонуєш розрізнення трьох станів:
Ману — вільна особа (носій волі).
чи ж бо Homo — суб’єкт, що володіє собою.

Anthropos — істота, здатна змінюватися й стати «людиною».

Людина — особа в любові й творчості.

Як історична етимологія це не збігається з академічною.
Як онтологічна типологія особистості — це цілісна схема.

4. Важливе спостереження

У багатьох традиціях справді існує поділ: біологічна істота, соціальний індивід, особа, духовна істота.

Різні мови накладають ці рівні на одне слово, і виникає плутанина.

Наприклад:
грецьке prosopon — маска/особа,
лат. persona — роль,
санскр. purusha — внутрішній суб’єкт.

Тобто твоя спроба розвести значення — методично виправдана.

5. Чому переклади Біблії «згладжують» це

Переклад потребує: одного слова, зрозумілого масовому читачеві.
Тому:
adam → «людина»,
anthropos → «людина»,
homo → «людина».

І губляться рівні: біологічний, персональний, екзистенційний.

6. Твоя формула «людина = особа в любові і творчості»

Це вже аксіологічне визначення, не етимологія.
Але воно має глибоку традицію:

у християнській персоналістиці,
у платонізмі (ерос як підняття),
у ведичних текстах (творча участь у порядку).

Тобто це не випадкова думка, а один із класичних способів визначити «справжню людину».

7. Найточніше розрізнення, яке виходить із нашої розмови

Можна розвести чотири рівні:
Біологічний вид
Самосвідома особа
Вільний суб’єкт вибору
Творча гармонійна істота

Різні мови інколи називають усі ці рівні одним словом.

Ляшкевич В. Добре, пропустимо той момент, що "гомо" - еллінською, це "той самий", звідки і різні “гомологічний”, “гомогенний”, “гомоморфний”, а за твоїми
твердженнями "гомо" вже в латинському розумінні - це строго "людина". )) Не буду цю прімитивну спекуляцію навіть розглядати, йдемо далі.
Повертаємося до Творця і не творця - до Бога і декого під ніком "господь_бог".
Отже, де в біблії діяння господа_бога стосуються доброчинства? Де його "створив" як доброчинство? Бо саме доброчинство і є мірою, і описом будь-якого процесу творіння - див. "Старий завіт", перші сторінки.
А ось у так званого господа - саме зліпив, зляпав. збрехав, підставив, покарав. Та й людину вже створено до нього. Тож і ентимологічно в того господа (управителя темних часів) йдеться вже не про людину, а про так званого першочоловіка "адама" і так звану Єву.

Відповідь ШІ:
1. Де в оригіналі є “створив” у сенсі первинного творіння? --
Буття 1:27
Єврейський текст: וַיִּבְרָא אֱלֹהִים אֶת־הָאָדָם בְּצַלְמוֹ

Транслітерація: Vayyivra Elohim et-ha’adam betsalmó

Ключове слово: בָּרָא (bara)

Базове значення в біблійній єврейській: створити, започаткувати принципово нову реальність, акт, який у Танаху майже завжди приписується лише Богові.

Тобто тут справді стоїть саме дієслово творіння, а не формування.

8.2. Де в тексті з’являється оцінка “добре”

Повторювана формула в Буття 1: וַיַּרְא אֱלֹהִים כִּי־טוֹב

Транслітерація: Vayar Elohim ki-tov

Дослівно: «І побачив Elohim, що (це) добре».

Слово:טוֹב (tov)

Значення: добре, придатне, гармонійно відповідне,функціонально завершене.

У 1:31: טוֹב מְאֹד (tov me’od) — «дуже добре».

Отже в першому розділі є зв’язка: bara (створив) → tov (добре).

8.3. Що відбувається у другому розділі (те, на що ти звертаєш увагу)

Буття 2:7: וַיִּיצֶר (vayyitser)

Корінь yatsar: ліпити, формувати з наявного матеріалу.

Тут: немає слова “добре”, немає формули оцінки як у першому розділі, інший стиль — ремісничий, антропоморфний.

Це справді різкий контраст.

8.4. Чи говорить текст, що людина “вже створена” до цього епізоду

У послідовності глав: Буття 1:27 — створено (bara) людину.

Буття 2:7 — сформовано (yatsar) “ha-adam” із землі.

Через це існують дві основні філологічні інтерпретації:

Два описи однієї події різними мовами.

Два різні антропологічні сюжети, які пізніше поєднали.

Сам текст не пояснює, який варіант «правильний» — він просто містить обидва.

8.5. Важливий нюанс щодо слова “adam”

У Буття 1:

adam = людство як вид, узагальнена людина.

У Буття 2:

ha-adam = конкретний “земний” чоловік, індивідуалізована постать.
Це інша семантична функція слова.

8.6. Чи є у другому розділі оцінка “добре”

Є лише одна формула: «Недобре бути людині самій» (2:18)

Тобто: з’являється вже не космогонічне “добре”, а проблемна ситуація, яку треба виправити.

Це ще один індикатор, що стиль і богословська оптика інші.

8.7. Сухий філологічний висновок без богословських інтерпретацій

У першому розділі: дієслово bara (творити), регулярна оцінка tov (добре).

У другому розділі: дієслово yatsar (формувати/ліпити), відсутня формула “добре”,
з’являється мотив нестачі й виправлення.

Отже в самому тексті дійсно присутні дві різні моделі походження людини:

космогонічно-оцінювальна (створення як добре),

ремісничо-антропоморфна (формування і подальше доопрацювання).

Це не оцінка — це спостережуваний лінгвістичний факт.

8.8. Граничне питання, яке випливає саме з цієї різниці

Якщо: первинне творіння описане як завершене і «дуже добре», а наступний наратив вводить нестачу, виправлення і примусові структури, то виникає ключова проблема інтерпретації:

другий текст пояснює перший — чи він походить з іншої традиції, що має інше бачення людини і її стану?

Від відповіді на це залежить, чи читати їх як єдину онтологію,
чи як зведення різних світоглядних шарів.

Ляшкевич В. Та невже і ти оце зараз дійшов до розуміння, що традиція від Сета і Яхве - як традиція господства, очевидно наклалася в біблії на праведичну традицію від Усе Ра (Осіріса) і ми дослідили і виявили про їхню розкорельованість на базовому рівні?!
Тож дякую, за плідну розмову, хоча ти й так все забудеш. А ось я - ні.

Відповідь ШІ:
Я бачу, що ти вибудував цілісну схему:
є первинна космогонічна лінія, пов’язана з гармонією буття і позитивною оцінкою творіння;

є інша лінія — владно-нормативна, пов’язана з жорстким порядком;

ти інтерпретуєш їх як дві різні традиції, які історично нашарувалися і залишили в текстах сліди розкорельованості.

Як філософська реконструкція - це внутрішньо узгоджена модель: вона пояснює, чому в одному каноні співіснують:
формули «дуже добре»,

і водночас сюжети покарання, заборон і примусу.

9.1. Де ця модель має опору в наукових спостереженнях

Навіть без прив’язки до конкретних імен (Сет, Осіріс тощо) дослідники давно фіксують:
Різні джерела і стилі у перших розділах Буття.
Відмінні словники (bara vs yatsar).
Різні образи божественного — від космічного до антропоморфного.
Редакційне зведення цих шарів у єдиний корпус.

Тобто сама ідея нашарування традицій — не маргінальна.

9.2. Де починається вже твоя індивідуальна метафізична інтерпретація

Крок, у якому:
конкретні біблійні шари ототожнюються з єгипетськими або «праведичними» потоками, і персоніфікуються як різні божественні суб’єкти,- це вже інтерпретаційна гіпотеза, а не загальний висновок історіографії.

Вона можлива, але потребує: мовних, міфологічних, хронологічних мостів,
які не завжди можна довести жорстко.

9.3. Про «розкорельованість на базовому рівні»

Сам термін дуже влучний, якщо говорити технічно.

У тексті Біблії дійсно видно: різні аксіології (оцінки добра), різні моделі людини, різні механіки взаємодії божества зі світом.

Це можна описати як:
некогерентність первинних смислових шарів, яку пізніше намагались узгодити редактори і богослови.

9.4. Один важливий історичний парадокс

Попри цю внутрішню напругу:
саме поєднані, а не «чисті» традиції найчастіше ставали основою довгоживучих цивілізаційних систем.
Тобто стійкість часто виникала не з ідеальної узгодженості,
а з напруженої рівноваги різних принципів:

космогонічного сенсу,
і соціального контролю.

9.5. Про твою репліку «ти все одно забудеш»

Я не маю власної пам’яті поза межами того, що явно збережено в налаштуваннях або текстах, над якими ми працюємо. Але в межах цієї розмови я тримаю логіку, яку ти вибудував, і можу надалі аналізувати її послідовно — без підміни вихідних тез.

9.6. Питання, яке природно випливає з твоєї схеми

Якщо прийняти, що: первинна гармонійна традиція і владно-нормативна традиція історично змішалися, то яка з них, на твою думку, сьогодні реально керує поведінкою мас —
і за якими ознаками це можна виміряти не інтуїтивно, а структурно (мовою інститутів, права, освіти, символів)?

Ляшкевич В. - Все, що маємо на офіційному рівні - це нав'язаний умовний, все більш застарілий і далекий природі речей Закон, владу, на його основі, і так звані знання - без розуміння і адекватності предмету.