Автори /
Володимир Ляшкевич (1963)
|
Рубрики
/ Півсонети, мініатюри в сім рядків
Опис: Час - це не стільки тілесні, скільки відчуття безтілесні
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Денники (3) Повернення
•
Денники (2) Танок
•
Денники (І) Неповторність
•
Чоловіче
•
Одіссей. Продовження
•
Іншій Пенелопі
•
Весняний ноктюрн
•
Її фламенко
•
Не свята...
•
Не голосніше за мить. Дон Ж VІІІ
•
La Fleur Blanche. Дон Ж VІ
•
Сум за його порою... Дон_Ж ІV
•
В унісон. Дон_Ж ІІІ
•
Опій. Дон_Ж ІІ
•
Жага його покрою. Дон_Ж І
•
«Стара» любов
•
Ти... ІІ-V
•
Ти... І
•
Його повернення
•
Чоловіки
•
Його прощання
•
Людина і Небо
•
Шестидесятник
•
Сила “відьмацька”
•
Статки
•
Старі сади
•
Самотність
•
Акваріум
•
Memento vivere. Пам'ятай про життя
Переглянути всі твори з цієї сторінки
А потяги летять у невідомість
до різних станцій круговерті долі
до різних станцій круговерті долі
Дами захоплені вже кавалерами,
зори палають, і мчаться думки, -
зори палають, і мчаться думки, -
Предиво самоти. Усі у світі,
малі й великі, цілісно cповиті,
малі й великі, цілісно cповиті,
Пиши лише рядки магічних слів,
аж доки не потане туга днів -
аж доки не потане туга днів -
Все глибші, тонші проминулого сліди,
на упокореній сітківці бруку тільки
на упокореній сітківці бруку тільки
Життя раптово іншим вийде, ніж дається.
Палає замок льодяний, сльозяться грані,
о дні безрадісні, о зорі невблаганні
о дні безрадісні, о зорі невблаганні
«Іди! І змий із серця наші руни!..»
І аж у горлі хрипко рвуться струни.
І аж у горлі хрипко рвуться струни.
А як у спогади нарине самота,
не мчи до дзеркала - чи ти і нині та,
не мчи до дзеркала - чи ти і нині та,
Не тонше за подумки, і не вірніше за мить,
розчахнуту погляду вени тремкої тропу
розчахнуту погляду вени тремкої тропу
О принеси спокутний на очах неспокій,
Не просто білі чари тіла, а себе -
Не просто білі чари тіла, а себе -
І подих осені останнім жаром -
всього того: з Далі і Ренуаром -
всього того: з Далі і Ренуаром -
До жінки в листопадовій печалі
додати трохи коньяку, і сталі
додати трохи коньяку, і сталі
І море сумоти за недожитим -
де ти, золотоока, й літа обрій!
де ти, золотоока, й літа обрій!
О скільки їх відкрито вже снагою
цвітінню пристрасному! - і такою
цвітінню пристрасному! - і такою
Не подівалася моя любов нікуди,
не обернулися літа у тло полуди.
не обернулися літа у тло полуди.
Початки!
Красиві і ждані,
Красиві і ждані,
Закохатися? Нині? У гли́боко кризовий час...
А чому би і ні. Та гадаючи тільки про вас.
А чому би і ні. Та гадаючи тільки про вас.
• • • •
І як вітрило уві сні майне
І як вітрило уві сні майне
О, від народження звані синами -
Бути ви я́влені богатирями!
Бути ви я́влені богатирями!
• •
І сонцем тане у багряній піні
І сонцем тане у багряній піні
Приречений на забуття гляди у небо.
Туди дивилися і до й опісля те́бе,
Туди дивилися і до й опісля те́бе,
Колись ти намагався жити вищим,
хто в юності того не прагне? Інші
хто в юності того не прагне? Інші
Віще полишена, в хащі захована,
в норах і гніздах, у краї воронячім,
в норах і гніздах, у краї воронячім,
Чому - не знаю, а трапляється усюди:
що більше різного майна у тебе - менше
що більше різного майна у тебе - менше
А осінь одягне у шати старого саду -
ти сивини не чорни, не пеняй на долю,
ти сивини не чорни, не пеняй на долю,
Дитинство ніжне і сумну достоту старість
єднає страх перед самотністю: тривожно,
єднає страх перед самотністю: тривожно,
Подібна до змії, плямиста донна рибка
із потойбіччя, де вода і щедра зелень,
із потойбіччя, де вода і щедра зелень,
Перепочити зупинився під шатром,
із неба зітканого і дерев, біля каміння
із неба зітканого і дерев, біля каміння