таку любов усі ми пережили...(а мо" ще й досі нею є)...

Очень хорошо воспринимается на слух. Словно камушки перекатываются, а затем тают. Морские, но конфетные.
А история печальная. Я вокзалов опасаюсь. Едва ли не все разлуки происходили на их перронах. Встречались-сходились мы в космосах, а расходились-разъезжались - да, на вокзалах.
Благодарствую. Проникающее ранение прямо в сердце.

О так, Володимире, Олексію, - це наші блюзи, безперервна мелодія недосказаного, не зробленого, але не втраченого, доки ми є...

ніщо нікуди ніколи не зникає. особливо справжнє )

Дуже романтично і в міру сентиментально...

Пане Володимире, а Ви б не хотіли перші два рядки зробити в одному часі?
Або
"Ні, не поділася моя любов нікуди,
не обернулися літа у тло полуди"
Або
"Не подівалася моя любов нікуди,
не оберталися літа на тло полуди".

Бо особисто я, як читач, у цих двох рядках трішки дезорієнтувалася. (Хоч, певно, то мої проблеми...)

А в останньому рядку особливо цікаво і глибоко розкривається образ, коли розумієш, що "порою" це зовсім не "часом" чи "буває". Що це та пора у природі чи житті, якою Бог сумно дивиться на нас...
"Мовчазна печаль-застуда" - дуже гарно!

Дякую, Мріє, і я вважаю, що справжнє і добротне має ще більше значення, ніж ми іноді думаємо...
Життя безмежне )

О, дорога Любове, так, всі ці варіанти в моїй голові крутилися і ще крутяться... Зараз, ніби найбільш цілісний варіант, але потрібен час для осягання...
Ну так, останній рядок трохи нахабний зі сторони ліргероя, що дозволяє собі можливо надмірну багатозначність бачення...)

міні-експромт (навіяло)

Сильні почуття, які, здається, на все життя,
і час від часу крають серце, зігрівають душу.
Тільки той,за ким летить у спогад дума моя
перетворився на гладкого кабана, і дружина при нім - свиня, і діти голодні-обідрані.
А суть життя-існування тільки б поїсти, попить...
І куди прикипало серце моє, про що думало, мріяло!?

Поету дозволяється бути трохи нахабним. Це, навіть, цікавіше.
Мені особливо сподобалось це:
як мовчазна твоя печаль-застуда мною.
Печаль-застуда - це так точно!

Заходячи у ПМ я люблю милуватись ніжною чуттєвістю віршів Люби Бенедишин, її відчуттям слова, але тут я з нею не погоджуюсь, виходячи з наступних міркувань:
«Не подівалася моя любов нікуди» - тихий, спокійний плин води у струмочку, що вже давно знайшов вихід на поверхню і знає свій шлях. (Говорячи більш сухою мовою – констатація факту.) «Ні, не поділася моя любов нікуди» - джерельце виривається з-під землі, намагаючись довести своє існування. (За емоційним фоном більш личить, як відповідь на чиїсь чи власні сумніви) На мій погляд, для тої лінії думки, що розвивається далі, перший (той, що в оригіналі) варіант підходить більше.
Отже, чи змінювати другу строчку. «Не оберталися літа на тло полуди» - слово «оберталися» вказує або на незавершеність дії, або на її повторюваність у часі, що, з моєї точки зору, теж не в’яжеться з ідеєю вірша. «Не обернулися літа на тло полуди» - тобто все гаразд позаду, отже, гаразд і зараз, то має сенс бажати, аби так було і далі – і це є базою, інтригою вірша, бо закінчення його дисонує з початком.
А все ж… Кохана ЛГ викликає співчуття, бо її кохання – «печаль-застуда» - схоже на хворобу, змушує її страждати, але ж це кохання, таблеткою не вилікуєш… Ох, ці чоловіки, вони не тільки жіночі, а і власні почуття здатні замутити…

Затишку, любові,
сонячного настрою
помережаного натхненням.
Веселих новорічних свят!
Щасливого Різдва! Куті смачної!)

Веселого Різдва.)